Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
21 березня Рада ООН з прав людини прийняла спільну заяву від імені 41 країни, якою засудила систематичні порушення прав людини і зловживання з боку російської влади на анексованому півострові Крим.
У заяві зазначено, що доповіді численних міжнародних спостерігачів з прав людини свідчать про серйозні й систематичні зловживання. Це зокрема примусова імплементація російського законодавства; нав’язування російського громадянства; політично вмотивовані тюремні ув’язнення та судові переслідування. Особливо вразливі категорії, як зазначено у заяві, – журналісти та національні меншини, зокрема кримські татари.
Таким чином кримське питання знову на міжнародному порядку денному. Згаданій резолюції передувало закрите засідання Ради безпеки ООН, яке відбулося 19 березня у Нью-Йорку. Росія, яка є постійним членом Радбезу, це засідання проігнорувала. Polukr.net зустрівся з співзасновником ініціативи «Крим SOS» та одним із доповідачів на зустрічі дипломатів у Нью-Йорку Алімом Алієвим. Ми поспілкувалися про увагу Організації Об’єднаних Націй до проблеми кримських татар і про те, як сьогодні татари почуваються в Криму.
– Аліме, розкажіть, будь ласка, про свою поїздку до США та участь у засіданні Ради безпеки ООН.
– Це було засідання у форматі Арріа, присвячене питанню дотримання прав людини в Криму. Такий формат передбачає участь не лише офіційних представників держав в ООН, але також, наприклад, представників третього сектору. На ньому виступав Мустафа Джемільов, який розповідав про актуальну ситуацію в Криму. Як на мене, таке засідання – це своєрідна звірка годинників між країнами на предмет того, чи однаково вони розуміють ситуацію. Як виявилось, однаково. Я побачив, наскільки добре міжнародна спільнота орієнтується в кримському питанні. Під час зустрічей політики і дипломати ставили нам доволі специфічні запитання, які свідчать про їхню добру обізнаність. Наприклад, нас запитували про перетин кордону, про функціонування кримськотатарських та українських класів у кримських школах. Головний висновок цієї зустрічі – Україна й надалі має добру підтримку з боку міжнародного співтовариства щодо позиції про незаконність анексії Криму.
– На чому була зосереджена ваша доповідь?
– Я говорив про мілітаризацію півострова, а також про речі, які мало наразі обговорюють, – створення паралельних інститутів у Криму та заміщення населення. Ні для кого не секрет, що кримських татар просто намагаються витіснити з півострова. Постійно відбуваються масові обшуки, політичні затримання, постійно зникають люди. А тепер добрались і до Меджлісу – представницького органу нашого народу, який протягом 25 років працював у Криму. Зараз його намагаються офіційно заборонити і навіть визнати екстремістською організацією, а натомість придумати якусь альтернативу. Спробую пояснити, що це означає на практиці. Наприклад, мітинги до 18 травня – дня депортації кримських татар – щороку організовував Меджліс. Відповідно, більшість кримських татар, які брали у них участь, автоматично мали причетність до Меджлісу. А отже, мало не кожного кримського татарина через зв’язок з організацією можна звинуватити в екстремістській діяльності. І таке станеться, якщо нинішній прокурорші Криму Поклонській вдасться добитися визнання Меджлісу екстремістською організацією. Зараз цю справу розглядають в суді. Думаю, врешті-решт вони оголосять про заборону діяльності.
Хоча навіть без офіційної заборони організації дуже складно працювати в Криму. У регіональних керівників Меджлісу проводять обшуки, в організації забрали приміщення, після чого вона перетворилася на напівпідпільну структуру. Кримські татари сьогодні не можуть організувати в Криму не те що велику публічну акцію, а навіть якусь культурну подію. Більшість наших концертів проходять під егідою збору коштів на чиєсь лікування, бо іншої можливості немає. Велике скупчення кримських татар сприймають як загрозу окупаційній владі. Тому будь-які масові зібрання завжди наштовхуються на заборони, організаторів допитує ФСБ, проводять обшуки тощо.
Нова окупаційна влада діє за старими радянськими практиками. Як альтернативу Меджлісу зараз створюють Раду кримських татар – цілковито проросійську. Вона не має підтримки серед населення, але створює потрібну картинку задоволених усім кримських татар. Паралельні структури також вибудовують у сфері медіа.
Про заміщення населення у нас дуже мало говорять і дуже мало знають. А відбувається таке: коли українські громадяни виїжджають з Криму, туди заїжджають люди з Росії. Здебільшого вони викуповують житло на південному березі. Особливо багато приїжджає чиновників та військових. Хоча проблема заміщення населення менше стосується кримських татар, адже ми намагаємось не продавати житло. Ще під час попередньої депортації ми завжди казали, що повернемось. Так само говоримо і зараз.
– На чому ще була акцентована розмова з міжнародною спільнотою? Чи обговорювали конкретні кроки, які зможуть поліпшити ситуацію з дотриманням прав людини в Криму?
– Дуже загострилось зараз питання про постійну міжнародну моніторингову місію з прав людини в Криму. Це справді важке питання, бо забезпечити її роботу неможливо без згоди та участі Росії. Адже, де-факто, влада в Криму російська, і треба, аби такій місії дали можливість працювати. Зараз ми хочемо принаймні почати публічну дискусію з цього питання. Розуміємо, що процес запуску механізму деокупації дуже тривалий. Сьогодні Крим – це мілітаризована територія. Те, що Росія нарощує там свою військову потужність, насправді лякає країни, які є членами Радбезу. Наприклад, зараз у Криму масово надходять повістки в армію. А ще нещодавно зробили акцію: повістки видавали немовлятам. Можливо, так вони хочуть показати, що осіли там надовго.
– З часу анексії Криму минуло два роки, і в міжнародних ЗМІ ця тема відійшла на другий план. Чи не здається Вам, що міжнародна спільнота, не знаючи, як вирішити цю проблему, намагається дещо забути її або, принаймні, не так активно обговорювати?
– Я розділяв би в цьому США та країни Європи. Торік Європа зіштовхнулася з дуже серйозним викликом – мільйонами біженців із Сирії. Для них це нова реальність. Коли до Німеччини щодня прибуває по 10 тисяч біженців, то, очевидно, питання Криму для неї не є першочерговим. Але попри це Європа розуміє, що чинник Криму викликав дуже різні хвилі. Сама система міжнародних відносин, яка існувала до 2014 року, фактично зруйнована. Ситуація з Кримом показала, що різні країни можуть робити що заманеться, незважаючи на міжнародні угоди. І це лякає всіх.
Натомість США дуже чітко артикулюють, що вони не лише не визнають анексії, але й готові посилювати санкції. Але дуже справедливе запитання, яке задають усі: а що ж робить Україна? А ми півтора роки торгували з Кримом як із суб’єктом Російської Федерації. А ще всіх дуже дивує історія, яку ми розповідали, і яку змушені розповідати, що Нацбанк України знову вважає осіб з кримською пропискою нерезидентами України. Це дивувало всіх – починаючи від журналістів Washington Post і закінчуючи офіційним послом США в ООН Самантою Пауер. Адже переселенці – це зв’язок між окупованою і неокупованою територією. Але виходить так, що навіть громадянину Росії у нас легше відкрити рахунок у банку, ніж громадянину України з кримською пропискою, в якого немає довідки переселенця. У мене, наприклад, її немає. Міжнародна спільнота ставить запитання, і ми маємо чесно на них відповідати. Створювати ілюзію, наче у нас все добре, – це хибний шлях. Правильний шлях – допомогти уряду рухатись правильно. І ми готові це робити.
– Що, на Вашу думку, має першочергово зробити український уряд?
– Перше – почати дискусію щодо міжнародної моніторингової місії з прав людини, про яку я вже згадував. Друге – ми пропонуємо допомогу в розробці плану з деокупації Криму, який також включатиме компонент інформаційної політики та онлайн-освіти. Ось вам простий приклад, чому це важливо. Зараз у Криму вже є школярі, які поверхнево вивчають кримськотатарську мову і взагалі не вивчають українську мову та історію України. Але щоб пройти ЗНО в Україні, їм потрібно складати ці предмети. Тому ми ставимо питання про необхідність онлайн-курсів. Також добре було б зробити навчання в мережі з української та кримськотатарської культури. Третє – нам треба говорити про визнання на міжнародному рівні кримських татар корінним народом – з Меджлісом як представницьким органом. Четверте – потрібно розбудовувати громадянське суспільство на самому півострові. Є можливості роботи з активістами, журналістами та діячами культури.
Ще одна річ – створення кримськотатарського уряду в екзилі. І тут дуже важливо, аби в українському уряді створили орган, який займатиметься кримськими питаннями. У нас зараз є багато чиновників, але де-факто вони працюють не дуже ефективно. Ми хотіли б, наприклад, щоб була посада віце-прем’єр-міністра з питань Криму. Він мав би відповідні повноваження та відповідав за стратегію деокупації.
Привітання президента раз на рік кримськотатарською мовою з Новим роком, очевидно, недостатньо. Час зараз грає проти нас. Люди в Криму звикають до нових реалій. А нам важливо повернути не лише територію, а й людей, які там залишилися. Після блокади Криму активістами дещо активізувалися Міністерство інформаційної політики та Адміністрація президента. Сподіваюся, активізується й Верховна Рада. Бо два роки ми фактично втратили. Щось, звісно, робили, але нам бракувало системності кроків.
– ООН чітко декларувала позицію, що занепокоєна дотриманням прав людини в Криму. На сайті «Крим SOS» є інтерактивна карта з порушеннями прав людини. На ній зафіксовано 232 випадки. Про які саме порушення прав людини йдеться?
– Там є часова лінія і за нею дуже добре видно, що репресії в Криму відбуваються хвилями. Можна навіть подивитись, кого вони стосуються. Спочатку основні репресії стосувалися проукраїнських мешканців. Нова влада зробила все, щоб їх витіснити. Потім системно взялися за кримських татар. Через те, що ми згуртовані і нас більше, розхитати зсередини нас важче. Тому працюють хвилями, і власне зараз триває одна з таких хвиль репресій. Вона почалася наприкінці січня. Тривають вони, зазвичай, півтора-два місяці. Після проукраїнських активістів взялись за лідерів Меджлісу – Мустафу Джемільова та Рефата Чубарова. Це було в травні 2014 року. Далі, у вересні 2014 року, прокотилась хвиля катувань, зникнень та вбивств, які нова влада трактувала як самогубства. У 2015 році були обшуки, зачистка незалежних медій. І зараз знову взялися за Меджліс – тепер уже на нижчих рівнях. Мета одна – залякування і витіснення незадоволених. Тому кримське суспільство зараз характеризують два поняття – страх і недовіра. Люди не довіряють один одному, вони бояться говорити про щось у громадському транспорті, на вулиці. Багато моїх знайомих, які раніше ніколи не говорили зі мною кримськотатарською мовою, тепер використовують її в розмовах через Skype, щоб нас нібито не могли підслухати. Хоча я завжди їх «заспокоюю», що окупанти давно вивчили нашу мову. Повернувся радянський час: люди відверто говорять лише на кухнях.
За нашим моніторингом, за ці два роки в Криму порушили кожен пункт Конвенції ООН про права людини. Починаючи навіть з примусового надання російського громадянства.
– А якщо хтось не хоче брати громадянство?.. Чи можливо без російського паспорта жити в Криму?
– Неможливо. Банально – вам не нададуть медичного обслуговування, якщо у вас нема російського паспорта. Я вже не кажу про виплату пенсій чи соціальної допомоги, оформлення майна тощо.
Здавати український паспорт вимагали від військових та чиновників. Решта не поспішають цього робити, бо він є гарантією в’їзду на територію України. Але виникає інша проблема: у нас з’являється покоління людей, які не мають українського паспорта. Йдеться про тих, кому виповнюється 16 років. Теоретично, вони можуть отримати паспорт на території України, але процедури зараз дуже довгі й ускладнені. Їх потрібно спрощувати, і ми лобіюємо створення єдиного вікна в Херсонській області, де це можна було б робити швидко. Ще одна проблема – ті, хто зараз народжуються, не мають навіть українського свідоцтва про народження. І ще один юридичний колапс: якщо ти був одружений в Україні, але розлучаєшся вже за російськими документами та законодавством, в Україні ти залишаєшся одруженим. І такого дуже багато.
– Ми вже торкнулися теми утисків свободи слова в Криму. Хотілося б дізнатися більше. Чи мають можливість незалежні журналісти та медіа працювати на півострові? Що відбувається власне з кримськотатарськими ЗМІ?
– Фактично, після окупації незалежні журналісти мали декілька варіантів: піти з професії, виїхати з Криму і почати працювати в Києві, або ж працювати з півострова, але під псевдонімами. Нова окупаційна влада створила великий проросійський холдинг імені Ісмаїла Гаспринського – відомого нашого діяча, – який об’єднує радіо, телеканал та газету. Ним хочуть замістити старі кримськотатарські медіа. Це, по суті, канал пропаганди. Навіть у новини про дітей вони вплітають месиджі на кшталт «Спасибо за хорошее детство» і називають когось із влади.
Натомість старим медіа не дають працювати. Наприклад, історія газети «Крим». Це газета, яка виходить кримськотатарською мовою і завжди фінансувалася з державного бюджету. Спершу їм не дали ліцензії. Тоді газету перереєстрували на одного зі співробітників і таки отримали ліцензію. Але про жодні дотації на видання газети нема й мови, оскільки це умовно незалежне видання, яке подає, зокрема, новини Меджлісу. Зараз її доставляють у третину сімей кримських татар, і це найбільша наша газета, яку видають на пожертви.
Не так пощастило газеті «Авдет», у якій я колись працював журналістом. Працівників газети фактично звинувачують в екстремізмі, головний редактор двічі був на допиті в ФСБ, їх позбавили ліцензії і приміщення. Тому зараз вони виходять накладом 999 примірників – це той мінімум, який не потребує реєстрації. Знаково, що колись ця газета була самвидавом, і зараз вона фактично знову ним стає.
Більшість журналістів переїхали до Києва. Йдеться про телеканал АТR, радіо «Мейдан», сайт «15 хвилин», Центр журналістських розслідувань, Чорноморську телерадіокомпанію. Але основна проблема – з Криму дуже важко отримати будь-яку інформацію. Якою хорошою не була б техніка, якщо ти не будеш добре розповідати про Крим, ти не будеш конкурентний на їхньому медійному ринку. Люди хочуть чути про те, що відбувається в самому Криму. А інформації дуже і дуже мало. Навіть як волонтери ми щодня дуже добре це розуміємо. Адже цифра 232 порушення прав людини дуже умовна. Мені страшно подумати, про скількох ми ще не знаємо. Ми працюємо через дуже закриті канали. Ті незалежні журналісти, які там залишилися, добре розуміють, що таке цифрова безпека. Але, на жаль, таких людей небагато. І дуже легко пояснити, чому їх небагато.
Умови життя і роботи журналістів добре ілюструють два кейси. Перший – випадок із журналісткою «Української правди», кримчанкою Анастасією Рінгіс. Десь місяць тому вона їхала на півострів до хворого тата, який лежить у лікарні. При спробі потрапити додому їй видали постанову про заборону в’їзду до 2020 року. Мотивували тим, що вона є загрозою національній безпеці РФ. Другий випадок стосується Заїра Кадирова – відомого журналіста та блогера, який живе у Криму. Він був на суді щодо 26 лютого, його вивели із зали суду за руки і намагались заштовхати в машину без будь-яких розпізнавальних знаків. Складно сказати, чим це могло б закінчитись, якби кримськотатарські активісти, які були під судом, не надали цьому розголосу. Наступного дня Кадирова викликали в ФСБ. Лякали тим, що «заведуть у підвал». Власне так називають місце, де катують людей. Знову допоміг розголос. Коли вперше за останні два роки в Криму була міжнародна місія з прав людини – місія Ради Європи, – її представники за нашою порадою зустрілися з Заїром, і це хоч трошки захистило його.
– У 2014 році, одразу після окупації, Крим залишило близько 20 тисяч людей. Чи виїжджають сьогодні з Криму і наскільки це масове явище?
– Зараз ми фіксуємо найбільшу міграцію до Херсона – це найближче до Криму українське місто. Звідти легко повернутися назад. Ті, хто телефонують на гарячу лінію «Крим SOS», найбільше цікавляться можливостями переїзду під час чергових хвиль репресій. Дехто таки виїжджає. Але, на щастя, це вже не масове явище, як було в 2014 році. Адже і наша позиція, і позиція Меджлісу така: ми проти того, щоб з Криму виїжджали люди. Це перше, що хоче зробити окупаційна влада, – вигнати людей.
Розмовляла Мирослава Іваник
