субота, 26 Вересень, 2020
pluken
Головна / Інтерв’ю / Львів po polsku: “Знак якості”. Історія міста в деталях
Ттт

Львів po polsku: “Знак якості”. Історія міста в деталях

Share Button
Зліва на право: авторки книги Ксенія Бородін та Іванна Гонак. Поруч – консул Республіки Польща Мар’ян Орліковський

 

Львівські дослідниці Ксенія Бородін та Іванна Гонак презентують книгу, присвячену “знакам якості” – підписав майстрів та підприємців на своїх роботах, які збереглись у Львові. Це вже третя книга цих авторок у межах серії Львів po polsku і відкриває нові неординарні способи вивчення історії Львова. 

Покривка каналізаційного люка, вітраж на будинку, кахлина в під’їзді нашого будинку, брама, скульптруа у кожному з цих виробів своя історія, яка може розказати не тільки про окремого майстра, а й про цінності та принципи мешканців мультикультурного Львова сто років тому.

Як виявилось, це перша книга в Україні, присвячена “знакам якості”, детальніше про цю роботу. Про унікальні знахідки, які вдалося відшукати у ході дослідження, про відомих майстрів, які тут працювали, зрештою, про те, де дивитися за цими старими написами Ксенія Бородін та Іванна Гонак розповіли в інтерв’ю Польсько-українському порталу.

Довідка: Ксенія Бородінкандидат філологічних наук, доцент, професор Міжнародної кадрової академії, викладач Українського католицького університету та Прикарпатського інституту ім. М. Грушевського МАУП.

Іванна Гонакгід-екскурсовод, львовознавець, викладач Прикарпатського інституту ім. М. Грушевського МАУП, захистила дисертацію з економіки туризму.

12696577_809974842458363_1411992637_o
Авторки книги “Львів po polsku” Ксенія Бородін, Іванна Гонак

– З чого почалася робота над серією книг Львів po polsku?

– Ксенія Бородін: Все почалося з підготовки до однієї конференції, нам з Іванкою вдалося зібрати дуже багато цікавого матеріалу, що згодом ми зробили виставку, виступили не на одній, а на кількох конференціях, провели відкриту лекцію. Побачили, що матеріал дуже сприятливий і взялися за впорядкування книжок.

Перша книжка була присвячена приватному будинку і всьому, що його стосується, вона називалась “Ім’я будинку та інші написи”. Друга книжка “Міське життя та повсякдень” розповідає про написи на інституціях, закладах – банках, фабриках, магазинах, театрах, школах. А в третій говоримо про підписи виробників: шильди, клейма, сигнатури. Плануємо підготувати ще три книжки у цій серії – “Діалог з Богом”, “Секрети монограм” і “Листи у вічність”.

– Повертаючись до теми “знаку якості”, чи до вас хтось досліджував цю тему, чи є подібні книги?

– Ксенія: Ані в Україні, ані в пострадянському просторі я не знайшла подібного видання, натомість в Америці є праці, які присвячено старим написам, вони їх називають ghost-signs, тобто написи-привиди.

– Іванна: Але вони вивчають переважно рекламні стінописи, про «знаки якості» нічого немає. Є категорія старих написів, яким вже понад сто років, які наразі сучасна наука ще не вирішила досліджуваати, а ситуація з ними така, що вони зникають. Якщо того не цінувати і не зберігати, то і не буде що вивчати.

– Ксенія: Крім того ми маємо особливу ситуацію. В Америці, чи Британії, де вже є подібні праці, вивчають свою власну спадщину, а в нас спадщина мультикультурна, яка нам дійшла від різних держав, від інших устроїв, ще й іншими мовами. Тому це щось особливе й унікальне.

– Іванна: Про Львів багато пишуть, але написами займаємось тільки ми. Це історія, яка ховається від чужих очей. Був кахляр Адольф Кампель, і наразі по ньому віднайдена одна кахлина в чудовому стані. Та кахлинка зберегла Кампеля для львів’ян, бо сама заховалася під хідничком.

Ці артефакти мають за собою історію. Тому наші книги можуть бути і альбомом, і екскурсом в історію, і біографічною довідкою.

– Якими мовами знаходили ці написи у Львові?

– Ксенія: У Львові є написи різними мовами – ідиш, українською, німецькою, угорською, латинською, польською…

– Іванна: Написів різними мовами багато, але найбільше збереглось польських написів. Ми б хотіли провести окреме дослідження, присвячене українській спадщині, але для цього нам потрібно спочатку знайти фінансову підтримку.

– Якими знахідками найбільше пишаєтесь, що найбільше вразило під час дослідження?

– Іванна: Мене захоплює підпис на пам’ятнику Міцкевичу, я його вполювала. Виходячи з інтуіції, а таке часто трапляється у нашій роботі, ми подумали, що такий пам’ятник підписали б. Скульптори – це митці, вони хочуть, щоб про них пам’ятали.

І справді, у Міцкевича в ногах є розгорнута книга, де пише, що автор пам’ятника Антоній Попель, і рік створення. Так само Петро Війтович підписував свої роботи, його скульптури, які розміщено на Львівському оперному театрі мають «знак якості». Ми про підписи Війтовича згадували в другій нашій книзі.

Найбільше нас цікавлять свіжо знайдені написи, це великий азарт щось знайти. Останнє, чому ми приділили найбільше уваги – це вітражі і метал.

Під час дослідження вітражів, ми користувались працями, в яких подано статистичні дані про їх кількість у Львові, ми ходили за зазначеними адресами і виявилось, більшість вітражів вже була відсутня. За 10 років від видання тих книжок значно змінилась структура спадщини.

– Ксенія: З написів, які захоплюють, є написи у формі віршів. Наприклад, на будинку, який однією стіною дотичний до Бернардинського монастиря, є такий приклад. Траплялись написи з помилками, і мені, як філологу, цікаво про це говорити, шукати причини. Якщо значки, марки чи монети коштують значно більше з помилками, ніж такі самі без помилок, то чи не варто говорити про додаткову цінність Львова?

Була фабрика Львовска, де виготовляли каналізаційні решітки, одна з партій була відлита з помилками, там писало – Львоска фабрика, без ще одного «в». І є кілька припущень, найперше – так говорили, це фонетично виправдано львівською ґварою, з іншого – може хтось помилково відлив, але помилка відлита в металі у багатьох екземплярах, які досі лежать на вулиці, решітки, що не вилучили і вони протривали стільки часу, – що вартує дивитись під ноги.

– Де саме такі решітки можна знайти?

– Іванна: На вул. Друкарській, там де була фабрика алкоголю Яна Мушинського, до речі, на цьому будинку збереглись написи українською і польською.

Відчитуючи ці написи ми відтворюємо побут львів’ян та їх цінності. Наприклад, українцям подобались французькі коньяки і чаї з шипшини, це писалося кириличним шрифтом на стіні, натомість поляки споживали старі подільські меди, що записувалось польською, навіть алкогольні вподобання львів’ян залишились на стінах. Ми про це більше у другій нашій книзі говоримо.

Якщо говорити про цінності і уявлення львів’ян сто років тому щодо виробництва, то тут намагались робити якісно. Якщо зараз маємо суспільство споживання, коли є потреба постійно виробляти і продавати, то колись робили добротно і гарантували це своїм прізвищем на кожній роботі.

Це важлива річ, бо прізвище для виробника – його особиста гордість, він намагався зробити добре. І ці речі збереглись до сьогодні.

– Ксенія: А поза тим, це артефакти, за якими ми можемо вивчати історію. Не тільки в підручниках, а можна прочитати її просто зі стін.

– Іванна: А людям подобається пізнавати історію на дотик.

– На яких вулицях можна шукати ці знаки?

– Ксенія: Ми проводимо екскурсію “33 старовинні написи по вулиці Коперника”, і насправді їх там чи не найбільше. Так само дуже багато написів по вул. Дорошенка і Князя Романа.

– Чи вдавалось потрапити в приватні будинки?

– Іванна: Ми робимо акцент у своїх книжках на тих речах, які є у відкритому доступі, для того, щоб їх побачити, не потрібно купляти квиточок і вони досі працюють за призначенням – кахлі є далі підлогою, люки і т.д.

Хоча ексклюзивні написи є у Палаці Потоцьких, там є два виробничі клейма, ще й ковальських. Було двоє ковалів – Ян Дашек і Юзеф Свобода. Останній був менш популярним, але не гіршим за першого.

Вони обоє були задіяні в декорації Палацу Потоцьких, Свобода робив зовнішні роботи, кував браму і бічні фіртки, а Ян Дашек робив внутрішнє металеве упорядження, сходову клітку. Як тільки ви виходите на сходи там є чудовий ліхтар, на якому є клеймо, це унікальна річ, бо у палацах клейм не лишали. Говорити про клеймо Дашека можна, але щоб його побачити, потрібно купити квиточок.

– Які майстри були популярними у той час, ви згадуєте про багатьох?

– Іванна: Працював у нас відомий чеський майстер Урбан, але він мав славу не тільки в тодішній Чехії, яка належала до Австро-Угорської імперії. Він користувався попитом на Галичині. Зокрема Урбан спеціалізувався на оформленні банків мармурами і гранітами, був конкурентним. У Львові він оздобив будинок Національного банку України, того, що на розі вул. Коперника і Банківської. Ці всі розкішні граніти робила чеська фірма і підпис там зберігся.

– Ксенія: З таких надзвичайних виробів – центральний порохотяг, який був у багатьох будинках. Приїжджала машина, вкручувала шланг і найдрібніші порохи витягувались на зовні.

– Іванна: Зокрема такий централізований порохотяг був у будинку Рогатина (вул. Січових Стрільців, 12. – ред. ). Львів’яни думають, що сто років тому не було необхідних технологій, насправді було потужне технічне обладнання, артефакти по яких збереглись й досі.

Сходові клітки в австрійські часи були розкішними – з килимами, з оксамитовими покриттями перил, дзеркалами і картинами, зі стінописами і дорогими кахлями. І щоб не носити вугілля в помешкання через такі коридори, використовували зовнішні ліфти. Вони збереглись, але не функціонують, за це ніхто не дбав.

– Як зберігають сьогодні всі ці артефакти, написи у Львові?

– Іванна: Ми не знаємо про жодну організацію, яка б це контролювала. Воно нищиться постійно, неподалік від польського консульства є будинок, на якому знайшли рекламні стінописи, їх знищили, затерли.

– Ксенія: Зараз триває ремонт в аптеці, яка носила назву “Під Фемідою”, на вікнах висіли травлені скла, їхня доля тепер невідома. Коли робили ремонт, знищили старі написи, відбили їх зовсім. Це будинок на розі вулиць Дорошенка і Словацького.

– Іванна: Фредерик Девеха, власник цієї аптеки, був правдолюбом, назвав аптеку “Під Фемідою”, тобто богинею справедливості. І місце було особливе, у буремний період початку 20 ст., тривали війни, у цьому районі постійно відбувались битви. І ці травлені скла пережили все це, тільки не випробування грішми. На Феміді збили написи до цегли, але ми встигли сфотографувати їх.

На площі Григоренка є будинок, де на першому поверсі був ресторан, який було підписано польською, українською і німецькою, всі ці багатомовні написи знищили.

Місто толерувало інші мови, ніхто нікого не ображав, це можна було б показувати туристам. Маючи такі надзвичайні речі, не зберігаємо їх.

Але є й позитивні приклади, на Руській є ресторанчик, коли ремонтували фасад, то знайшли напис «галантирия», який відкрили. Він невеличкий, але його залишили, не зафарбували.

– Чи всі райони дослідили?

– Ксенія: Ми не ділимо Львів на райони, а досліджуємо та упорядковуємо написи тематично. Але польські тексти представлені по всіх районах старого міста. Ми також можемо говорити про написи на Новому Львові, чи на Левандівці, навіть у Рясному, або далеко на вулиці Шевченка.

– Іванна: На Підзамче зберігся підпис слюсаря Пуніма, який ніде інде більше не знаходимо, на вулиці Шевченка за переїздом були залишки водокачки Рудольфа Шмідта.

078

– Які відомі українські майстри представлені у цій книзі?

– Іванна: Гордо виставлений нами на титульну сторінку Іван Левинський. 10 років про нього говорили тільки історики, фахові люди, а зараз значно ширше коло людей. Ми з Левинського починали, всі його кахлини для нас – на вагу золота.

Левинський і двері до пічок робив, і пічки, і цегли. Говоримо, що пасаж Міколяша будувався з цегли Левинського, а фірмових двохкахлинних підписів у Львові збереглося менше, ніж 5. Одна з них – штачок кахлини при вході в один з корпусів Політехнічного університету.

– Ксенія: Після виходу першої книжки один підпис з двох кахлин пропав, навіть не зацементовували дірку на тому місці.

– Іванна: Його фірма займалась фізичним зведенням, будівництвом і Оперного, і головного Залізничного вокзалу, і кварталу на Богомольця, і будинку страхової компанії Дністер на Руській, і багатьох приватних будинків на Кастелівці та на Новому світі.

Всі комунікації під Городоцькою в центральній частині теж робилися фірмою Левинського, і єдині видимі артефакти – його підписи. У Музеї Олекси Новаківського є пічка, де закривка до пічки підписана Левинським.

Завдяки його підписам маємо привід згадати не тільки поляків, чехів, євреїв, німців, австрійців, італійців, угорців, а й українців.

– Чи не спостерігали за сучасними виробами у процесі дослідження, які у них шанси зберегтись стільки часу?

– Іванна: Тенденція сто років тому була така, що на зламі століть залишали багато написів, бо відчували пришвидшений ритм часу. У наш час такого немає, не кожен наважується гарантувати якість, ще й своїм прізвищем. Хоча в сучасному торговому центрі Магнус є підпис людей, які робили кам’яне обличкування. Вразив мене малесенький підпис на воротах у Домініканський дворик, які були виготовлені у наш час, на них теж залишили ініціали.

– Ксенія: Попри це можемо говорити про повернення моди на називання будинків, на вул. Гіпсовій є вілли, на фасадах яких викладені назви. Там з’явився новий будинок і на ньому, в традиції цілої вулиці є теж назва – Марта, так звати власницю. Бо за традицією вілли Львова, зокрема й на цій вулиці мали жіночі імена.

– Іванна: Люди, які усвідомлюють історичну спадщину і традиції, які їм дісталися від попередніх поколінь, стараються цю традицію зберегти і самим дотриматися цієї традиції. Ці написи додають вартості для помешкань, установ, завжди будинок з історією не просто будинок, але не всі це розуміють.

Розмовляла – Оля Вишня, фото – Андрій Поліковський

 

 

 

 

 

 

Share Button

Також перегляньте

Крайній блокпост українського війська в Пісках під Донецьком і волонтери / Фото Ігоря Тимоця.

«У Кремля є три стратегії для Донбасу – конфедерація, федерація і війна різного роду інтенсивності», – експерт Центру Разумкова

Помічник президента РФ Владислав Сурков, який відповідав у Кремлі за політику щодо України, йде у …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.