Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Російська агресія проти України ставить перед Європейським союзом нові завдання. Збройний конфлікт безпосередньо по сусідству ЄС створює загрозу для країн-учасників, зокрема розташованих вздовж зовнішнього кордону Євросоюзу. Розбіжна реакція Брюсселю на події в східній Україні впливає, в свою чергу, на достовірність Брюсселю на міжнародній арені. Стратегія безпеки ЄС залишається лише мертвим записом. Водночас сам ЄС не зміг вирішити жодного збройного конфлікту з часів занепаду СРСР без допомоги Сполучених штатів. Тиск найбільших європейських столиць на Росію донині не приніс результатів, однак показав реакційний характер європейської політики. Позиція ЄС обумовлена не лише інтересами самого Євросоюзу, але також логікою дій Кремля. В результаті цього підходу Брюссель зосереджує свою увагу на поодиноких діях і ініціативах, випихаючи на маргінес процес формування свого сусідства в дальшій перспективі. Не підлягає однак сумніву, що сьогодні Євросоюз має потребу формування нового підходу до своїх сусідів на сході і півдні. Ситуація у безпосередньому оточенні ЄС могла б виглядати інакше, якщо б лише зробити відповідні висновки.
1. Вирішення проблем сучасного світу вже не можливе без співпраці зі своїми сусідами. Щораз більшу загрозу має транскордонний вимір: починаючи від стихійних лих і закінчуючи торгівлею наркотиками. Це вимагає від Євросоюзу співпраці також з тими, хто до європейських цінностей не прикладає, м’яко кажучи, відповідної уваги. Не обґрунтована ситуація, коли Євросоюз обмежує співпрацю з Білоруссю з огляду на порушення прав людини, і в той сам час розвиває співпрацю з Сирією і Азербайджаном. Головною перешкодою в реалізації концепції стабільного і безпечного сусідства залишається, все ж, характерна для Брюсселю відсутність партнерського підходу. Рішення, щодо принципів політики сусідства, повинні прийматися під час консультування з партнерськими країнами, не в затишку бельгійських кабінетів. Одностороння формула реалізації Європейської політики сусідства сприяє тому, що переважна більшість запланованих реформ мають декларативний характер. Значущим тут є передусім випадок України, яка передує серед держав Східного партнерства в законотворчих аспектах проведених реформ, проте не зацікавлена їх реальним введенням в життя. Відставка віце-міністра закордонних справ України, Олександра Чалого, який відмовився від своєї посади через те, що представлені Європейською комісією рамки співпраці не відповідали амбіціям Києва, а також виступ тодішнього президента Віктора Ющенка, який визнав, що Україна не почувається адресатом європейської політики сусідства в такій формі, залишаються символічними. Зрештою, не лише представники України вказували, під час зустрічей з чиновниками Євросоюзу, що співпраця їх держав з ЄС була такою ж і без цієї політики. Необхідність прийняття близько 60% законодавчого доробку Євросоюзу в ситуації, коли немає шансів на вступ до Євросоюзу, видається досить суперечливою. Принципи, що країни які є сусідами ЄС демонструватимуть бажання реалізації програми, заснованої на нав’язаних ззовні умовах, є головною причиною фіаско Європейської політики сусідства. Євросоюз не може ощасливлювати силоміць.
2. Наступні процеси поглиблення і посилення Європейської політики сусідства становлять повторення, представленого вище помилкового твердження, тому також не можуть ефективно вплинути на дієвість політики Євросоюзу щодо її східних і південних сусідів. Окремі країни, охоплені Європейською політикою сусідства, не лише відрізняються між собою амбіціями в сфері широко зрозумілої європейської інтеграції і можливого вступу до Європейського союзу в майбутньому, але також інституційною здатністю до управління фінансовою допомогою Євросоюзу та потребами, які виникають з нинішньої фази суспільно-економічного розвитку. Політика Євросоюзу по відношенні до її сусідів мусить реально опиратися на відмінностях між партнерськими країнами. Принцип „more for more” недостатній, більше того веде до певного парадоксу: ми нагороджуємо лише ті країни, які погоджуються на модернізацію відповідно до вказівок Євросоюзу, в результаті чого деякі сусіди ЄС замість справжньої модернізації зацікавлені лише імплементацією до державного правового порядку ряду розпоряджень і директив. Спрощуючи, ЄС передає додаткові кошти на введення законодавства, яке регулює потужність лампочок замість економічного розвитку своїх сусідів. Половинчасті реформи Європейської політики сусідства є і залишатимуться недостатніми. Варто відійти від принципу, що всі Плани дій в межах політики сусідства повинні складатися з спільного стержня. Зміст кожного з Планів дій повинен бути погоджений з окремими партнерами, що знову змушує нас підкреслити, що відсутність партнерського підходу становить головну проблему концепції „кола друзів”. Тут слід також порушити тему подвійних стандартів, які ЄС застосовує в межах відносин зі своїми сусідами, що суттєво впливає на його достовірність. Країною, особливо привілейованою серед сусідів ЄС віддавна залишається Азербайджан, з огляду на свою позицію на ринку постачальника енергетичної сировини. Роль привілейованого лідера Східного партнерства, якого ЄС хотів представити як показовий результат успіху цієї ініціативи, впродовж деякого часу виконувала Україна, проте після приходу до влади Віктора Януковича уступила це місце Молдавії.
3. Незважаючи на те, що в принципі кожна з реформ політики сусідства ЄС мала на меті посилення її „людського виміру”, підтримка громадянського суспільства не стала пріоритетом ЄС. Зате Євросоюз фінансує ряд зустрічей у формі форумів і круглих столів, які з часом перероджуються в звичайні дискусійні клуби. Ігнорування громадянського суспільства в партнерських країнах було одним з причин найбільших потрясінь безпосередньо по сусідству ЄС: арабської весни та Євромайдану. Про наслідки революції, яка наближається за нашим східним кордоном, я говорив ще в квітні минулого року під час однієї з міжнародних наукових конференцій, яка проходила у Варшавському Університеті. ЄС опирає свою політику щодо сусідів на торгівлі стабільністю регіону, що особливо очевидним було у взаєминах з країнами Магрибу перед Арабською весною. Відносини з цими країнами опиралися на контактах з керівниками: диктаторами і кастою чиновників, в той час як міжлюдські взаємини становили блідий фон для цих починань. Цей підхід помітний також зараз, коли Європейський союз утримується від серйозних економічних санкцій, побоюючись економічного краху цієї країни (це, звичайно, не єдина причина). В рамках Європейської політики сусідства слід перш за все спростити процедуру надання дотацій та зменшити вимоги до організацій громадського сектора. Ще донедавна перехід в другу фазу візової лібералізації для країн Східного партнерства залежав від прийняття цілого ряду законодавчих актів, взагалі не пов’язаних з цією тематикою (у випадку України ця вимога, на щастя, змінилася), що підкреслювало примат інтересів Євросоюзу над цінностями ЄС, такими хоча б як права людини і мобільність.
4. Політика сусідства ЄС базується на двосторонніх домовленостях між сусідськими державами і Європейським союзом. Різнобічний вимір та транскордонна співпраця – це лише близько 20% всіх фінансових ресурсів для партнерських країн в рамках Європейської політики сусідства. Це дозволяє з усією певністю припускати, що головною метою ЄС в його відносинах з сусідами є розширення зони зобов’язань законодавчого доробку Євросоюзу без фізичної зміни кордонів Європейського союзу, що має сприяти зміцненню стабільності і безпеки на кордонах ЄС, і що, на жаль, не здало іспиту як на сході, так і на півдні. Чимало загроз і проблем, з якими борються сусіди Євросоюзу, вдасться вирішити лише в порядку регіональної різнобічної співпраці, навіть без безпосередньої участі в ній країни-учасника. Набагато легше залучити Білорусь до співпраці з Україною ніж з Польщею. Значної підтримки вимагає зрештою громадський аспект політики сусідства, не будучи на сьогодні рівноправним партнером для урядового аспекту. Такі інституції як Форум бізнесу східного партнерства чи Конференція місцевих і регіональних влад повинні брати участь у формуванні стратегії Євросоюзу щодо східного і південного сусідства. Їх відсутність відбивається на багатьох абсурдних ситуаціях. Під час однієї з міжнародних наукових конференцій, присвячених польсько-українській співпраці, виявилося, що польські самоврядування не можуть вести широкої співпраці з українськими партнерами з огляду на різницю в структурі органів самоврядної і регіональної влади в Україні, оскільки це не враховане в стратегічних документах ЄС, присвячених транскордонній співпраці.
Підсумовуючи події останніх декількох років, на території східного і південного сусідства Європейського союзу бачимо, що Євросоюз потребує опрацювання нового підходу у відносинах з сусідами. Підходу, на основі партнерських відносин, який сформував би основу для довгострокового співробітництва. На жаль, події в Україні сприяють прийняттю лише негайних рішень і відсувають на невизначений час дискусію про політику сусідства. А шкода. Десята річниця Європейської політики сусідства повинна бути ідеальним моментом для проведення ґрунтовної ревізії принципів цієї політики. Євросоюз не святкує цієї річниці. Адже насправді не має чого святкувати.
Daniel Szeligowski
