Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Ціль операції ЗСУ в Росії – спонукати партнерів більше допомагати Києву, та схилити Москву до мирних переговорів. Також мета зменшити тиск росіян на Донбасі та поповнити обмінний фонд військовополонених. Крім цього, ЗСУ перемелюють противника на його ж території. Водночас українські сили діють, згідно норм міжнародного права. Українське командування поводиться обережно, щоб уникнути ризиків ударів по флангам чи розтягування логістики. Операція показала слабкість Путіна, тому його партнери і сателіти вирішили відмовчатись. Про це PolUkr.net розповів український військовий експерт, керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко.
– Із 6 серпня Україна проводить воєнну операцію в Курській області Росії, захопила 82 населені пункти та 1150 кв км, що дорівнює тому, що росіяни захопили на Донбасі від початку року. Які цілі операції, з точки зору України, і чому її почали саме в цьому місці?
– Ціль – показати Заходу, що Україна здатна проводити не тільки оборонні, алей наступальні операції, і таким чином мотивувати до подальшої підтримки Києва. Якщо говоримо про цілі, то це також забезпечення нашої сильної позиції на будь-яких мирних перемовинах.Передусім під час зустрічі щодо української формули миру, яку анонсував президент Володимир Зеленський на листопад.
Суто з військової точки зору мета–відволікти російські сили з Донбасу, змусити їх перекидати війська на Курщину, знищити потенціал ворога.
Із військового погляду, де б не була армія противника, його сили і засоби, їх слід знищувати.
Контрудар ЗСУ здійснюють саме в тому місці, де Росія найменше очікувала. З точки зору досягнення цілей, і мети операції, якщо подивимося на відволікання російських військ, то місце та час, обрані правильно.
–Які головні перспективи та ризики операції для України?
– Якщо говорити про перспективи досягнення цілей, то операція просувається, наступ триває практично вже два тижні.
Отже, маємо перспективи розширення «буферної зони» на території Росії, про яку казав президент Зеленський, ще десь на 50 км, на ширину фронту. Цей буфер потрібен, щоб росіяни не могли бити по українських прикордонних містах і селах.
Якщо подивимося на те, що ЗСУ підірвали вже три мости вздовж річки Сейм, то затискають російське угруповання в котел, відрізають підвезення логістики, і розширюютьсвій плацдарм. Операція триває.
Щодо ризиків, то головний, що російські війська можуть спробувати атакувати з флангів і перебити логістичне забезпечення для українських військ. Він врахований українським командуванням.
ЗСУ наступають доволі обережно, не забуваючи про фланги, про їх стабілізацію, пам’ятаючи про забезпечення, логістику.
Ще один ризик – Росія не буде в значних обсягах перекидати війська з Донбасу. Це означає, що конкретно в цьому епізоді, можуть не досягнути усіх цілей.
Із точки зору політичних моментів, для Росії ризики теж значні – не перекидати війська означає, що Путін демонструє себе слабким, і байдужим до того, що буде з його територією.
– Росія не поспішає перекидати війська з Донбасу. Чому для російського керівництва захоплення українських руїн важливіше, ніж захист території РФ?
– Така природа путінського режиму і сучасної Росії. Москва веде неоімперську війну. Воює на захоплення території, на знищення української держави. Із точки зору цілей і завдань для Путіна, політично важливіше наступати на Донбасі, ніж захищати Курщину. Він вважає, що навіть ціною втрат Курщини, проводить ідею, що Росія нібито повертає свої землі.
Це часто було в історії Російської імперії. Такі підходи царів призвели до того, що імперія припинила існування. Те саме може очікувати Росію, якщо така політика продовжиться.
– Ми побачили, що США та партнери з ЄС спокійно зреагували на використання західної зброї в Росії. Як операція в Курській області змінює перспективи постачання нам нової західної зброї та скасування заборон на удари в глибині Росії?
– Бачимо позицію, наприклад, Великої Британії, яка каже, що Україну слід підтримати і підкреслює, що британські танки Challenger беруть участь в цій операції. Отже, навпаки хоче підкреслити залученість. Також для виробників зброї – це найкраща реклама, випробування на полі бою.
Це також індикатор української успішності операції. Можна уявити, якби щось складалося погано або наступ пішов не за планом, то навряд чи всі б хотіли до нього долучитися.
Щодо перспектив, то недаремно саме зараз президент Зеленський доручив міністрові оборони активізувати роботу з нашими партнерами, з міністерствами оборони країн Заходу, щоб посилити і збільшити підтримку. Щоб активізувати дискусії про передачу нам далекобійної зброї. Йдеться про Францію, Британію, США. Це ракети ATACMS, Storm Shadow і SCALP-EG.
Україна зруйнувала черговий міф, що, мовляв, дії на території Росії обов’язково означають ескалацію. Ніхто не застосував тактичної ядерної зброї. Тож наші західні партнери будуть охочіше вирішувати давати нам далекобійну зброю.
Крім рішення про надання зброї, важлива своєчасність. Якби Україна вже мала право бити глибоко по території Росії, нам було б значно легше забезпечувати наступальну операцію в Курській області. Це дало б можливість більше бити по оперативних тилах російських військ, не давати їм змоги розгортатися і, відповідно, ми б могли активніше поширювати наступ.
– Ми побачили стриману реакцію Китаю, який закликав сторони до деескалації конфлікту. Як операція на російській території впливає на російських сателітів та партнерів – білорусів, китайців, іранців, корейців?
– Російські партнери бачать слабкість Путіна.Дивляться і розуміють, що він не має потенціалу на сьогодні, щоб захиститися. Тому так стримано реагують. Не хочуть автоматично ставати на бік переможного. Для чого їм? Спостерігають, детально вивчають, дивляться на реакцію партнерів України – США, Європи. Зберігають тимчасове мовчання, очікуючи, чим все завершиться.
Із точки зору того, що вони не висловили 100% підтримки Путіну, це сигнал, що Росія не може розраховувати на однозначну підтримку своїх так званих партнерів.
– Наскільки ця операція може послабити імідж Путіна в Росії, та до яких наслідків призвести?
– Вона послаблює його, бо те, що діється в Росії носить накопичувальний ефект. Проблемивиникають і виходять на поверхню, вони обговорюються, про них стає відомо.
Накопичуються проблеми, невдоволення. Коли ситуація буде здаватися максимально стабільною, й начебто під контролем, саме тодівсе може піти шкереберть для Москви.
Операція на Курщині похитнула позиції Путіна як сильного лідера. Це не означає, що автоматично може призвести до повалення його режиму. Але є важливою з точки зору невдоволення, іміджу і репутації, її погіршеннямає поступовий, накопичувальний ефект.
– Що нам розповідає про ситуацію історія втечі з кордону чеченців на службі у Кремля, масову здачу в полон строковиків? Як змінює перспективи повернення в Україну «азовців», інших військовополонених?
–Що до чеченців, це не вперше, що їхні спецпідрозділи залишають позиції, або йдуть за спинами інших підрозділів. Батальйони кадировців – це розвінчуванняще одного міфу.
На початку вторгнення було інше сприйняття кадировців. Їх бачили як еліту російської армії, дуже великузагрозу. Виявилися, великим пшиком.
Росіяни фактично залишили строковиків напризволяще.Командири кинули їх. Тому ті здалися в полон. Іншого вибору не мали, адже залишилися зброї, яка могла б протидіяти бронетехніці ЗСУ.
Це свідчить, що українське командування добре спланувало і реалізовує операцію, яка мала миттєвий ефект, захопила ворога зненацька. Тож росіяни не змогли зреагувати належним чином.
Щодо обміну військовополонених, Україна розраховує звільнити своїх бранців на солдатів строкової служби РФ. Їх Путін, як показує практика, міняє охочіше і в більшій кількості, ніж російських контрактників. Це може призвести до того, що Росія піде швидко на обмін і фактично це дозволить нам повернути наших військових та інших полонених, які сидять в застінках російських катівень.
– Чи варто зараз говорити, що окупована російська територія може бути предметом для торгу під час можливих переговорів у майбутньому, і чи надовго Україна може зайняти ці землі?
– Україна готується до того, що доведеться затриматися в Курській області надовго і відтягувати там на себе війська ворога. Щодотериторії як аргументу на перемовинах, то так – це те, що можна викладати як актив для нас, як сильну позицію за столом перемовин.
Путін йде на поступки тільки тоді, коли на нього тиснути. Й тільки тоді, коли йому не бояться показати силу. Інакше на жодні поступки розраховувати не варто.
– Який міжнародний правовий статус окупованих територій?
– Україна діє, відповідно до міжнародного права. Саме тому президент вніс в український парламент закон про ратифікацію Римського статуту щодо роботи Міжнародного кримінального суду. Це чіткий сигнал, що Київ прихильний й дотримується міжнародного гуманітарного права та Женевських конвенцій.
До російських військовополонених допускають журналістів, представників комітету Червоного Христа. Їх утримують, відповідно до вимог Женевської конвенції.
Україна утворила в Суджі військову комендатуру, мета якої, зокрема, підтримувати правопорядок, дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права, і не допускати їх порушення українськими військовими.
Із точки зору гарантування прав, на сьогодні Україна все гарантує. Ці російські території є такими, які перебувають під ефективним контролем Києва.
– Які висновки з операції в Росії повинні зробити сусіди й партнери України в ЄС і НАТО – Польща, країни Балтії, Скандинавії?
– Наші партнери зробили правильні висновки давно. Їх індикатором є вклад в обороноздатність і підтримку України. Сподіваюся, допомога не буде зменшуватись, а навпаки зростатиме.
Наші сусіди як ніхто розуміють спільні загрози, які є зісторони Росії, її агресивну поведінку, яку демонструє війна проти України, й те, що Путін підштовхує білоруського диктатора Олександра Лукашенка до провокацій на білорусько-польському і білорусько-литовському кордонах, на періодичні провокації Росіїв Балтійському морі. Маємо зберігати єдність і не боятися. Це головні висновки, які слід зробити.
– Україна наближається до 2,5 років у війні на виснаження. Як оцінюєте, якщо можете, перспективи завершення війни та її тривалості?
– Дуже важко оцінити кінець війни, бо на неї впливаєбагато факторів. Завжди є тежможливі чорні лебеді, які не піддаються аналізу.
За моїми спостереженнями, війна в тій формі як зараз може тривати до літа 2025 року. Далі Росія зіткнеться з проблемами браку ресурсів, якіне буде чим поповнювати. Тож літо-осінь 2025 року – можливий час для вирішення чи завершення війни.
– А який варіант завершення? Замороженняпо фактичній лінії фронту, якась угода?
– Україна точно робитиме все, щоб військовим чином звільнити якомога більше своїх територій. Якщо не вдасться, то на певному етапіможливі різні сценарії. Як казав президент Зеленський, не обов’язково звільнимо військовим чиномвсі території. Але точно не буде миру коштом територіальних поступок і компромісів зісторони Києва.
Тобто окупація певних українських територій може тривати довше, ніж війна.Але точно Київ не погодиться, щоб ці території фактично стали російськими.
Другий момент, Україна може звільнити певні території військовим чином, вийти на деякі межі,а далі буде використовуватись тиск на Путіна, щоб забезпечити звільнення решти й виведення російських військ з інших територій.
Третій варіант – повна перемога українських військ і витіснення росіян з усієї території України.
Четвертий– зменшення гостроти і перехід до конфлікту низької інтенсивності, що де-факто буде означати режим припинення вогню і замороженнявійни на невизначений період. Ценайменш бажаний варіант, який може бути для Києва. Україна буде намагатися реалізувати саме два перших сценарії.
