Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Парафії філії Російської православної церкви, РПЦ, в Україні поволі переходять від Української православної церкви Московського патріархату, УПЦ МП, до православної церкви України, ПЦУ. У цілих регіонах забороняють діяльність УПЦ МП, а українська влада намагається забрати назад під контроль держави головну православну святиню країни – Києво-Печерську лавру. РПЦ тісно зв’язана з російськими спецслужбами і досі має вплив на інші православні церкви в світі, але він суттєво зменшився після російського вторгнення в 2022 році. Зокрема, РПЦ має вплив на Польську православну церкву, вірним якої варто тиснути на керівника, митрополита Саву, щоб не підтримував російські ідеологеми. Про це Polukr.net розповів український релігієзнавець Андрій Юраш.
УПЦ МП заборонили на Житомирщині. Це не перша така заборона по регіонам України. Які можуть бути наслідки для її діяльності в Україні?
Схоже є в багатьох регіонах України. Це реакція суспільства на позицію, яку займає УПЦ МП щодо війни та подій в Україні.
Суспільство зрозуміло, що формальна позиція УПЦ МП від 1990 року, коли ця Церква отримала від патріарха РПЦ Алексія ІІ грамоту про самокерованість, це насправді фейк. Грамота потрібна була, щоб показати вдавану незалежність УПЦ МП. Водночас вона цілком зберегла зв’язок із центром у Москві.
Для інтелектуальної частини українського суспільства ніколи не було секретом відсутність будь-якої незалежності в УПЦ МП. Такого статусу як «самокерована Церква» у канонічному праві немає. Східне церковне право знає лише «автономію» та «автокефалію». Автономія – напівнезалежність. Автокефалія – повна незалежність.
Але УПЦ МП не мала навіть автономії. Тобто навіть половинчастої незалежності. 27 травня 2022 року собор УПЦ МП у Феофанії (село на околиці Києва, де стоїть Свято-Пантелеймонівський собор. – Polukr.net) нібито проголосив автокефалію, що було ще однією оманою. Фактично, гібридним проголошенням автокефалії, як і все, що робить Росія.
Коли українці зрозуміли, реакція була очевидною. Росія щодня вбиває наших невинних людей, приносить в їхні домівки горе й страждання. Тож як може суспільство погоджуватися терпіти далі на своїй землі, у населених пунктах, районах, областях, структури, які репрезентують ідеї «руського міра».
Українська влада намагається з 29 березня виселити УПЦ МП з Києво-Печерської лаври. Монахи УПЦ МП оскаржують рішення в суді й досі відмовляються покидати лавру. Чому це виселення важливе, й які шанси, що УПЦ МП позбудеться важливих культових споруд історичної спадщини в Україні?
Це не шанси, а реалії. По-перше, УПЦ МП уже позбулася двох храмів Верхньої лаври (Києво-Печерська лавра – православний монастирський комплекс, один із найбільших християнських центрів України, пам’ятка історії та архітектури, належить державі, а релігійні організації користуються на правах оренди; заснована 1051 року як печерний монастир; належить до спадщини ЮНЕСКО; складається з Верхньої і Нижньої частин, на території Верхньої діє заповідник, а монастир на території Нижньої. – Polukr.net).
Державна комісія помалу бере під контроль, описує об’єкти лаври. Два храми Верхньої лаври залишалися в користуванні держави, тому їх повернути було відносно легко. Нижню лавру в липні 2013 року передав УПЦ МП президент-втікач Віктор Янукович. Зробив це поспіхом, всупереч процедурам, за сім днів. Передали в користування 79 об’єктів історичної та культурної спадщини державного значення. Процедура була незаконною. Зараз держава, під тиском обставин, майже через 10 років, намагається навести порядок.
УПЦ МП не погоджується. Роблять усе можливе, щоб загальмувати процес. Звертаються до міжнародних організацій. Але світ доволі реалістично дивиться на те, що відбувається. Розуміє способи, як вони отримали контроль над лаврою.
У 1988 році перші церковні об’єкти давали в користування релігійних організацій СРСР. У той час українському екзархату РПЦ до тисячоліття хрещення Русі передали лавру. РПЦ була тоді єдиною легальною церквою в СРСР. Інших, які могли претендувати, не існувало. Але ситуація за 35 років докорінно змінилася.
У Верховній Раді зареєстрований законопроєкт про заборону релігійних організацій, управління яких здійснюється з країни-агресорки Росії. Наскільки реально законодавчо заборонити діяльність УПЦ МП, і які це може мати наслідки?
У Верховній Раді кілька подібних законопроєктів від різних політичних сил – урядовий та опозиційні. Думаю, буде узгоджений варіант або один візьмуть за основу.
Йдеться не про заборону, а про унормування діяльності УПЦ МП. Із грудня 2018 року є закон, який передбачає, що релігійні структури, які мають центр у країні-агресорці Росії, мають це вказати в назві. П’ять років УПЦ МП, яка зберігає зв’язок із РПЦ, не хоче робити такої конкретизації. Порушує закон. Жодна міжнародна організація, до якої зверталася УПЦ МП, не заявила, що закон від 2018 року недемократичний чи порушує міжнародно-прийняті норми в релігійній сфері.
УПЦ МП – структура, яка регулярно порушує українські закони. У держави немає виходу як поглиблювати та розширювати відповідні норми законів, щоб змусити їх виконати українське законодавство.
Чи може російська пропаганда на Заході переконати західні суспільства, що нібито такими кроками Київ переслідує Церкву?
Це роблять постійно. Навіть на рівні Ради безпеки ООН були спроби показати так ситуацію. Там вистав митрополит УПЦ МП Антоній на одному з засідань.
Ці тези просувають по світу агенти різного рівня впливу російської ідеологічної машини. Але вже не ті часи. У росіян можуть бути певні точкові успіхи. Не більше.
Найбільш вразливий православний світ. Там, де глави церков десятиріччями, а то й поколіннями взаємодіяли з РПЦ. Проте навіть у цьому середовищі не бачимо радикальних заяв проти України. Один лише патріарх Сербський Порфирій виступив із різкою та невмотивованою заявою. Усі інші глави церков – ні. Максимум, на що були здатні на користь РПЦ, сказати, що «ми стурбовані». Досить обтічні фрази.
Тому намагання будуть і дуже активні в інтересах російської пропаганди. Але, сподіваюсь, вони будуть без результатів.
Наскільки УПЦ МП досі впливає на українських політиків, суддів та силовиків, і як її вплив на керівництво України зменшився за період повномасштабного вторгнення?
Кожна церква має послідовників. Схема, за якою діяла УПЦ МП – шукати особисті контакти на впливових людей і діяти через них. Цю модель апробували з 1990-х. Її використовували для багатьох речей. Зокрема, для отримання привілеїв чи можливостей фінансової підтримки, отримання коштів на реставрації об’єктів архітектурної спадщини.
Наскільки УПЦ МП може довести ситуацію в Україні до масових акцій протесту, сутичок, інших спроб дестабілізувати ситуацію в країні?
Не слід перебільшувати. Зараз говоримо про центр УПЦ МП – лавру, де були їх головні адміністративні структури, резиденція митрополита. Коли подивимося на відео, скільки людей мобілізовують на акції в лаврі, не більше кількох сотень осіб. Останнім часом навіть не сотні, а десятки. На релігійні служби збиралося до двох-трьох тисяч. Але це інше.
Тож людські ресурси УПЦ МП – вичерпні. Це наслідок їх загальної репутації. Суспільство розуміє залежність від РПЦ. Адекватна відповідь людей – розрив із цією ворожою до твоєї держави структурою. Цього року на Великдень храми ПЦУ відвідали в два-три рази більше вірних, ніж у минулі роки.
Виступи УПЦ МП організовує. Їхня мета – дестабілізувати Україну. Але час та обставини працюють на зменшення кількості їх вірних.
Тобто можна сказати, що відбувається перехід парафій від УПЦ МП до ПЦУ та маргіналізація УПЦ МП?
Перехід давно розпочався. На жаль, процес не такий потужний, як ми сподівалися. Причина в тому, що духовенство – надто консервативне. Ідеологізоване в семінаріях УПЦ МП. Воно більше 30 років під пресом антиукраїнської та антиавтокефальної російської пропаганди. Через агентів у громадах намагаються зробити все, щоб загальмувати переходи.
Із 2018 року близько 1500 громад перейшло від УПЦ МП до ПЦУ. Зараз кожного тижня переходять 5-10 громад. Головне, самі люди хочуть переходу та роблять відповідні дії.
Громади УПЦ МП втрачають вірних. Особливо в малих селах, де залишилися навіть парафії без вірних. Якщо подивитися на протести, які місцеві регулярно влаштовують, побачимо, що у громадах лише одиниці чи десятки людей стають на захист УПЦ МП. Натомість сотні й тисячі хочуть зміни церковної юрисдикції.
Якщо є такий суспільний запит, це означає, що зникнення громад УПЦ МП – лише справа часу.
Перейшло 1500 громад зі скількох?
На той час, коли розпочинався процес в 2018 році в УПЦ МП було 11800 парафій. Зараз 8000-9000. Частина громад, які перейшли до ПЦУ перебувають на тимчасово окупованих територіях півдня та сходу України. Окупанти змушують зрікатися ПЦУ, виганяють і репресують священників ПЦУ та інших релігійних спільнот, забирають їхні храми та передають УПЦ МП. Тож реальну чисельність парафій УПЦ МП зараз складно порахувати.
Підтримка російської імперської політики, допомога проросійським бойовикам в Україні, зокрема, зберігання зброї, розбещення неповнолітніх, поширення російської пропаганди. Які ще «гріхи» УПЦ МП в її руйнівній діяльності проти України?
Про гріхи слід питати священників. Багато чого можна згадувати з діяльності УПЦ МП, направленого проти Української держави. Головне, що за умов, коли в нас не залишилось в Україні проросійських партій, які були до війни. Не залишилося структур, які можуть нести посили, що ми територія «руського міра». УПЦ МП залишається структурою, яка несе російську ідентичність та є маркером «руського міра».
Україна – демократична країна. Ніхто нікого не змушує «правильно» жити чи молитися. У нас є не лише православні, греко-католики чи католики, але мусульмани, протестанти різних напрямів. У нікого до них немає запитань чи заперечень до діяльності.
Діяльність УПЦ МП – це зберігання нашого маркування як території «руського міра». У цьому найбільша небезпека. Маємо бажання уникнути цього. УПЦ МП не хоче відходити, а суспільство миритися з їх діяльністю, відтак триває протистояння.
Чи можна сказати, що РПЦ та її філія УПЦ МП, це відгалуження спецслужб Росії, умовно «відділ ФСБ»?
Про те, що РПЦ значною мірою пов’язана з російськими спецслужбами – тема, яка навряд когось здивує. Традицію поєднання церкви і спецслужб започаткували в СРСР.
Наприклад, у РПЦ завжди була така впливова інституція як «Відділ зовнішніх церковних зносин». Таке собі МЗС. Ця структура в СРСР та пізніше в Росії мала зв’язки з розвідувальними структурами Москви закордоном. Ось один із фактів, які взнали після відкриття архівів – у 1970-х архієпископ Віденський завербував для радянської розвідки кілька десятків агентів.
Одного священника УПЦ МП, який став на бік ворога, Україна 21 квітня обміняла на 28 українських військових. Чи може бути поширена така практика надалі?
Це був не перший такий випадок. Були схожі перед цим – кількох священників УПЦ МП із Донецької області, яких впіймали на співпраці з окупантами, обміняли на наших захисників. Тому така практика можлива надалі. Якщо когось впіймають на співпраці з ворогом, він отримає судовий вирок, а Росія буде готова віддавати за них українських полонених, то це правильна схема.
Як змінилися відносини РПЦ і її філії УПЦ МП із іншими православними церквами після початку російської агресії проти України в 2014 році, після створення ПЦУ в 2019 році, й після повномасштабного вторгнення Росії в 2022 році?
Існує багато православних церков. Із кожною в РПЦ свої відносини. Коли в 2014 році відбувалася інтронізація митрополита УПЦ МП Онуфрія, то представники практично всіх православних церков були в Києві. Зараз УПЦ МП отримує привітання буквально від кількох церков. Із деякими взагалі розірвала відносини. Вона повністю солідаризується з РПЦ.
У УПЦ МП доволі добрі відносини з Албанською церквою, не надто теплі з Болгарською та Румунською. Ті православні церкви, які діють в рамках російських ідеологем, із ними більш дружні відносини. Це, наприклад, Сербська церква, Антіохійський партіархат, Польська православна церква, Чехословацька. На жаль, в РПЦ досі потужні зв’язки з Грузинською церквою, попри російсько-грузинську війну 2008 року.
Загалом ситуація в православному світі суттєво змінилася. РПЦ зменшила впливи. Перестала бути альтернативним центром. Проте робить усе можливе, щоб створити фронт протидії Константинопольському патріархату і визнанню ПЦУ.
Який вплив має РПЦ на православну церкву Польщі та її вірних?
Зважаючи на історичні обставини, досі є потужний вплив. Відображається в позиції Польської православної церкви. Її глави митрополита Сави. Це питання мало б турбувати польську православну спільноту та польське суспільство. Бо фактично в Польщі є структура, яка декларує та демонструє підтримку тих речей, які пропагує РПЦ.
Знаю, наприклад, що була різка реакція в польському суспільстві на лист митрополита Сави, коли привітав патріарха РПЦ Кирила з річницею інтронізації. Потім Сава публічно вибачався за лист перед громадою. Але далі в виступах щодо українських питань він жодним чином не змінив позицію на проукраїнську.
Переконаний, якби була чіткіша позиція польської православної громади, то варто б її задекларувати й донести до громадськості.
Чи відбулося переосмислення ролі православної церкви в українському суспільстві під час вторгнення, чи стала вона більш або менш важливою?
Війна впливає на свідомість людей. Побачили велику роль патріотично налаштованих українських церков у підтримці морального духу українців та, зокрема, ЗСУ.
Сумні обставини війни призвели до того, що інститут капеланства, який тільки народжувався в 2014 році, зараз став абсолютно невід’ємною частиною війська.
За останнім опитуванням Центру Разумкова, формальні речі щодо відвідування церков в Україні за період вторгнення зменшилися. Часто люди не мають змоги відвідувати храми, це небезпечно з огляду на можливі російські атаки по скупченнях людей. У багатьох випадках священники навіть закликають вірних не відвідувати служби. Але коли говоримо про рівень релігійності, особистісної та глибинної, вона зросла.
У багатьох свідченнях солдатів не раз чув, що на фронті під час бомбардування атеїстів немає. Це можна перенести на суспільство – коли є щоденна загроза для здоров’я та життя, для держави та майбутнього кожного з нас, всі зосереджуються на базових цінностях. Однією з них є Церква та релігія. Вона допомагає віднайти опертя, відповідати на виклики, які стоять перед нами.
Біографія
Андрій Юраш – 54 роки, український релігієзнавець, експерт державно-церковних взаємин, соціології та географії релігії, східної християнської традиції, державної етнополітики, прав національних меншин, доцент Львівського національного університету ім. Івана Франка та Національного педагогічного університету ім. Михайла Драгоманова, директор департаменту у справах релігій та національностей міністерства культури України у 2014-2020 роках. Із 14 грудня 2021 року – посол України у Ватикані.
Фото «Укрінформ», «Інформаційно-релігійна служба України»
