середа, 23 Жовтень, 2019
pluken
Головна / Новини / “Українська реконкіста за незалежність триває”, – історик Володимир В’ятрович 
Володимир В'ятрович. Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський
Володимир В'ятрович. Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський

“Українська реконкіста за незалежність триває”, – історик Володимир В’ятрович 

Share Button

У рамках Форуму видавців у Львові недавно звільнений голова Українського інституту національної пам’яті (УІНП) Володимир В’ятрович прочитав лекцію про використання  історії в російсько-українській інформаційній війні, про радянсько-російській історичні міфи та про польсько-українські відносини. Зустріч зібрала повну залу Наукової бібліотеки ім. Івана Франка. PolUkr.net зробив нотатки з найцікавіших тез лекції:

Про відносини з Польщею

– Загострення відносин з Польщею розпочалося в 2015 році, після приходу до влади в Польщі правоцентристської партії “Закон і справедливість”. Причина проста – Україна почала формувати власний погляд на минуле. До 2014 року наші сусіди були впевнені, що можуть нав’язувати нам своє бачення минулого, а українці будуть погоджуватись з усім. Проте після 2014 року розпочався процес росту українського самоствердження. 

– Переконаний, у нас будуть нормальні відносини з Польщею, коли зможемо її переконати, що наші відносини мають будуватися на паритетних засадах. Те, що відбувається зараз – бажання Польщі домінувати над Україною. Цього не потрібно допускати. Польща вважає, що Україна – слабка, і не здатна захищати свої національні інтереси, тому тисне на нашу владу.

– Сподіваюся, не буде односторонніх поступок України в польсько-українських відносинах. Я ніколи не ставив собі за мету вічно утримувати заборону на пошукові роботи (після руйнування 15 надмогильних українських пам’яток в Польщі в 2014-2017 УІНП ввів заборону на пошукові роботи поляків в Україні до часу відновлення бодай одного монументу; Польща відмовилася, тож діалог в зайшов в глухий кут; президент Зеленський у вересні пообіцяв у Варшаві, що Україна відновить видавати полякам дозволи, і висловив сподівання, що в Польщі відновлять українські пам’ятки. – PolUkr.net). Це був лише інструмент донести до польських колег думку припинили руйнування українських надмогильних пам’яток в Польщі та почали їх відновлення. Деякі зі зруйнованих пам’яток охороняються міждержавною угодою між Польщею та Україною. Варшава грубо порушила взяті на себе міжнародні зобов’язання. Як тільки буде відновлено бодай один український пам’ятник в Польщі, то можемо говорити про нормалізацію наших відносин. Але недавно в інтерв’ю заступник міністра закордонних справ Польщі заявив недопустимим говорити про вимоги України щодо відновлення пам’яток, бо Україна спершу має виконати взяті на себе зобов’язання про відновлення пошукових років. А в Польщі вже потім подумають, чи щось відновлювати. 

– Односторонні поступки України в ситуації пошукових робіт і пам’яток може збільшити апетити Польщі в домінуванні над Україною, а польська влада вже заявила про те, щоб повернути католицькі культові споруди в Україні, вимагаючи нових поступок. Це може спровокувати лавину претензій інших сусідів. Подивіться на заяву чеського президента Мілоша Земана, який вимагає від нас законодавчого захисту такої собі національної меншини – русинів. Вимагає автономії для них. Угорцям не подобається наш закон про освіту, який вимагає, щоб українські громадяни знали українську мову. Ніхто не забороняє їм вчити угорську, але вимагається знання української. Будапешт навіть вимагає створення міністерства зі справ Закарпаття. 

– Україна зараз в епіцентрі важливих геополітичних подій. Поразка на одному з фронтів може спричинити ефект доміно та призвести до проривів на інших фронтах. Усе це я намагався пояснити новій владі. Мав зустріч з міністром закордонних справ Вадимом Пристайко. Намагався йому це сказати. Так само говорив колись попередній владі. Не можу сказати, що попередній глава МЗС Павло Клімкін чи екс-президент Порошенко одразу зрозуміли важливість цих питань. Але вони слухали. А екс-міністр Клімкін навіть читав книжки про польсько-українські відносини, які йому давав. Він намагався зрозуміти всі особливості та підводні камені цих відносин. Потім брав участь у переговорах і розумів, з ким має справу, і про що йдеться. Нам не потрібен ще один домінуючий сусід із заходу. Бо ми бачили, чим завершилися відносини домінування сусіда зі сходу.

Про роль історії в російсько-українській інформаційній війні

– Нинішню російсько-українську війну називають гібридною, акцентуючи увагу, що військові дії є не єдиним чи головним інструментом ведення цієї війни. Інформаційні операції мають ціллю  деморалізацію ворога і мобілізацію власного населення. Війна між Росією і Україною – це війна за ідентичність. Історія – основа для формування національної пам’яті та одна з основ формування національної ідентичності. Головне питання нинішньої війни не в тому, чи будуть існувати українці, але якими вони будуть. Ця війна ведеться не тільки за території, але радше за душі людей, їхню свідомість, їхні цінності. Контроль над територією розглядається як плацдарм для впливу на душі. 

– Інформаційний фронту у цій війні не менш важливий, ніж бойові дії. Збройні зіткнення і смерті потрібні окупанту для створення відповідних картинок, для впливу на свідомість нашого суспільства. Людське життя для Путіна – лише засіб для просування своїх повідомлень в Росії, в Україні та в світі. 

– Путін не зупиниться, окупувавши частину української території. Йому потрібна вся Україна. Йому потрібні, в першу чергу, українці. Саме ми після відповідної ідеологічної обробки маємо, на його думку, стати будівничим “русского міра”, втілити неоімперську ідеологію сучасної Росії. Без українців цю ідеологію втілити нікому. Ми надаємося в силу релігійних, культурних та ментальних характеристик. На це не надаються ні поки що лояльні представники народів Центральної Азії, ні, тим паче, позірно упокорені Росією народи Кавказу. Самих росіян для реалізації цього глобального путінського проекту замало. Крім того, росіяни не мають жодного варіанту власної ідентичності, який би не включав Україну. У свідомості росіян їх не існує без українців, а українці, на їхню думку, братній і єдиний з ними народ, який має залишатися під опікою старшого брата. У цьому сходяться як прихильники путінського режиму, так і його російські опоненти. Як відомо, російський ліберал закінчується там, де починається українське питання. 

– Попри те, що в Україні до 2014 року було позірно тихо. Війна тут триває з розвалу СРСР. Крах радянської імперії не означав крах радянської ідентичності. Вона неформально жила у незалежних республіках колишнього Союзу. Із цією ідентичністю Росії легко тримати контроль над колишніми республіками СРСР, чим весь час займався Кремль при мовчазній згоді Заходу, який, як мінімум, визнавав право Росії на власну зону впливу. Де-факто Союз продовжував жити. Принаймні, в інформаційному полі кордонів СРСР до 1939 року. Він втратив хіба що країни Балтії, де активно втілювали політику декомунізації ще в 1990-х. У країнах Балтії та посткомуністичних країнах Центральної і Східної Європи подолання тоталітарного комуністичного минулого стало невід’ємним елементом політичних і економічних реформ. Це гарантувало їхній успіх та незворотній демократичний рух до ЄС і НАТО. Це значною мірою позбавило Росією можливості впливати на ці країни. Хоча спроби робити це були – згадати хоча б скандали через перенесення радянського моменту в Талліні 2007 року. 

– Сьогодні саме до радянських людей апелює Путін, розгортаючи агресію проти України. Саме на них спрямована його пропаганда. Він активізував наступ, бо розуміє що острівці радянської ідентичності тануть, мов минулорічний сніг на сонці. Він намагається скористатися рештками цієї радянської самосвідомості для формування нової російської ідентичності, ідеології “русского міра”. 

– Росія використовує історію для легітимізації своїх рішень. Основа путінської політики – російські квазіісторичні міфи, які для Путіна виконують кілька важливих функцій. Вони є інструментом мобілізації росіян, засобом дезорієнтації українців, а також дискредитації України та українців у світі. 

– Головний посил, який намагається донести росіянам, українцям та світові Кремль – не існує окремого українського народу. Ця теза від початку була основою російського імперського міфу від Петра І до Путіна. Якщо росіяни та українці один народ, то немає сенсу в існуванні Української держави, Україна тоді перетворюється в геополітичну помилку, яку слід виправити. Путін навіть публічно заявляв, що Україна – не держава. Якщо ми один народ, то не було ніякої окупації Криму, а нинішня війна між українцями, які відстоюють свою свободу, і росіянами, які намагаються нас поневолити, – справді громадянська війна, бо ведеться між представниками одного народу. 

Про радянсько-російські історичні міфи та їх використання Кремлем

– Ключовими історичними темами, які використовують для обґрунтування тез про один народ, – три. Це, по-перше, історія Київської Русі, як колиски Росії. По-друге, імперська колонізація козацької держави і південного-сходу України, так званої Новоросії. По-третє, ІІ світова війна, яка в радянський міфології стала “Великою вітчизняною війною”, та Росія, яка начебто є головним борцем проти фашизму. Відтак всі вороги тавруються терміном – фашисти.

– Деконструкція російських та радянських міфів не почалася в нас з отриманням незалежності у 1991 році, але з початком російської агресії проти України в 2014 році. Саме сучасна російсько-українська війна викрила, як багато брехні розповідали нам про ІІ світову війну. Найяскравіший символ, який зараз використовує Росія у війні проти України, – георгіївська стрічка, яка для більшості українців перестала бути знаком пам’яті за загиблими в ІІ світовій війні, але стала символом терористів, які захопили Донбас. Саме тому нові символи такі важливі. Наприклад, червоний мак як символ пам’яті про всіх загиблих в ІІ світовій війні. Практика червоного маку показала, як швидко змінюється українське суспільство. Цей знак вже цілком пізнаваний в Україні.

– Наразі зарано говорити про остаточний крах російської історичної пропаганди в Україні. Але вже є сенс говорити про початок цього краху. 

– Перебіг російсько-української інформаційної війни відбувався в двох фазах. Україна не програла першу фазу інформаційної атаки Росії 2014-2016 років – не прийняла тезу, що “фашисти прийшли до влади в Україні, а Росія захищає російськомовних в Україні від них”. Від цих тез практично відмовилися. Навіть у Росії. Тому Москва вступила в другий раунд атаки – “війни немає, це виключно внутрішній український конфлікт, жодної російської агресії не існує, це б’ються українці між собою”. На жаль, багато українців “купалися” на ці тези. Проти нас зіграв теж радянський міф – “тільки б не було війни”. Це дитяче уявлення, що “я закрив очі, а значить сховався”, “не буду говорити про війну, а значить її немає”. На цьому виграв президент Зеленський під час виборів. Він казав, як тільки переможемо, то домовимося з Путіним, і війна закінчиться. Це одна з найбільших моїх претензій до президента, який переконав суспільство, що можна швидко все закінчити, що начебто війна залежить від бажань заробити екс-президента Порошенка та його оточення. У Зеленського є ілюзія, що з Путіним можна домовитись. 

– Українська реконкіста за незалежність триває. 

– Західний демократичний світ підтримує Україну не тільки тому, що їм важливі цінності, які сповідують українці, не тільки тому, що незалежна Україна – частина їх геополітичних інтересів. Західний світ підтримує Україну, бо ми боремося, змушуємо своєю готовністю боронитися до кінця, рахуватися з нами. Тому вони вирішили, що треба з нами щось робити. Їм було незручно не помічати нас і вони пробували якось нам допомагати. Зараз, із перемогою Зеленського, пішов інший сигнал – Україна з Росією може домовитись, може погодитись на російську агресію і здатись. Мені дивно чути заяви нашого глави МЗС Пристайка про “потепління відносин з Росією”, про якусь “формула Штайнмаєра” і вибори на Донбасі. Як історик знаю, що поєднання кулі з бюлетенем, ніколи не дають демократії. 

Про сценарії Путіна в інформаційній війні проти українців

– Президентські та парламентські вибори 2019 року показали одну з найбільших вад українців – інфантилізм. Українці, як діти, хочуть вірити в чудо, розуміють, що їх дурять, але вірять. Це тотальне небажання брати на себе відповідальність за своє життя, та надія на доброго правителя, який все вирішить. 

– У інформаційній війні Путіна Кремль влаштовують два сценарія. Перший – українцям стане байдуже на війну, це буде не їх війна, їм не буде діла, що діється. Друге – українці почнуть протестувати і воювати проти законо обраної влади. Тоді справді це переросте в громадянську війну. Наше завдання як суспільства давати владі чіткі сигнали – ми не дамо здати Україну, але водночас бути обережними, щоб не запалити зсередини країну. Ми живемо в країні, в якій чверть мільйона людей пройшли через війну. В країні, насиченій нелегальною зброєю. В країні, де люди навчилися вбивати. В країні, де тисячі людей жертвували життям за Україну і готові вбивати за здачу національних інтересів. 

– Навряд, чи ми зможемо перемогти Росію військово, цю ядерну державу. Але, з іншого боку, маємо давати чіткий сигнал агресору, що неможливо перемогти українців. Навіть, якщо вони окупують українську територію, встановлять тут окупаційний режим, то це їм буде дорого коштувати. Війна триватиме, будуть партизанські дії. Це той сигнал, який Росія враховує. Москва розуміє, що ядерна зброя їй не допоможе, якщо її окупаційні війська в Україні будуть знищувати. Тому зараз маємо баланс сил, який не дозволяє росіянам просуватися вперед, а Україні вигнати росіян військово. Якщо будемо ставати сильнішими, то ціна війни для Росії ставатиме дедалі вищою. Це наша ціль. Якщо будемо піддаватися на російські інформаційні атаки, то будемо ставати слабшими та бличжими до капітуляції.

Записав Ігор Тимоць

 

Share Button

Також перегляньте

Афіша громадської організації "Вирій" / Фото ГО "Вирій"

В УКУ презентують путівник про українську культурну спадщину Любачівщини

Завтра, 16 жовтня, о 18.30 в Центрі Шептицького УКУ презентуватимуть путівник українськими місцями памʼяті на …