середа, 12 Серпень, 2020
pluken
Головна / Новини / «Вʼятровича звільнили, бо конфліктував з тими, хто хотів зберегти радянську ідентичність», –  депутат Микола Княжицький
Войцех Ягельський, Микола Княжицький. Фото: POLUKR.NET / Андрій Поліковський
Войцех Ягельський, Микола Княжицький. Фото: POLUKR.NET / Андрій Поліковський

«Вʼятровича звільнили, бо конфліктував з тими, хто хотів зберегти радянську ідентичність», –  депутат Микола Княжицький

Share Button

У рамках Форуму видавців у Львові відбулася дискусія, присвячена польсько-українським відносинам «Україна і Польща: чи повіє інший вітер?». Про стан відносин між владою двох країн і громадянами дискутували депутат і член української частини міжпарламентської асамблеї Україна-Польща Микола Княжицький та польський журналіст і письменник Войцех Ягельський. PolUkr.net занотував найцікавіші тези дискусії.

 018

Микола Княжицький:

– Існує кілька форм українсько-польської співпраці. Одна – українсько-польська міжпарламентська асамблея. Її, як правило, очолює віце-спікер. Зараз це Олена Кондратюк із «Батьківщини», До речі, вона зі Львова. Я входжу в цю групу. Друга, – українсько-польська група міжпарламентських зв’язків. Вибір її складу відбудеться 2 жовтня. Планую теж брати у ній участь. Я там кандидат у співголови разом із колегою зі «Слуги народу».

– Звільнення глави Українського інституту національної памʼяті (УІНП) Володимира Вʼятровича не вплине суттєво на відносини між Польщею та Україною. Хоча Вʼятрович став пропагандистським опудалом для багатьох поляків. Проте зняли Вʼятрович не через претензії поляків. А тому, що до влади в Україні прийшли ті, хто ностальгує за памʼятниками Леніну і комуністичними назвами. Вони не мають поняття, що таке Армія крайова чи Прокляті солдати (антикомуністичний партизанський рух опору після ІІ світової війни проти радянізації Польщі та підпорядкування її СРСР; чинив напади на євреїв та інші національні меншини – PolUkr.net). Вони не знають ні польської, ні української історії середини ХХ століття. Причина звільнення Вʼятровича в тому, що він конфліктував з тими, хто хотів зберегти радянську ідентичність. У владі зараз носії радянської культури, системи цінностей. Я б також не називав польсько-українські відносини сьогодні поганими.

– Вʼятрович до головування в УІНП був дослідником однієї зі сторінок нашої історії, повʼязаної з націоналістичним рухом середини ХХ століття. Він добре знає цей період і любить досліджувати. Очевидно, сама згадка про УПА в польському політикумі спричиняла претензії. Але в нас є претензії до польської Армії крайової та Батальйонів хлопських, які вбивали українців та палили наші села. Маємо розуміти, що ці люди на своїх територіях воювали за незалежність своїх країн різними способами. Зокрема, такими, які нині засуджуємо. Але це були герої, які воювали за свої країни. Однозначний підхід поляків засуджувати українську сторону й не засуджувати польську не сприймаю. Бо для українців УПА та всі учасники українських визвольних змагань – герої, які боролися за незалежність України. Тяглість цієї боротьби продовжують нині солдати, які бʼються за незалежність України на Донбасі.

– Вʼятровчи зробив за 5,5 років в Україні подвиг. Його заслуга – «стирання» з мапи України близько 5500 пам’ятників комуністичним лідерам. В Україні 2014-го пам’ятників Леніна на душу населення було більше, ніж в сучасній Росії. Більшість із них зникли через закони про декомунізацію, ініційовані В’ятровичем. У понад 1000 населених пунктів змінили назви з тоталітарної комуністичної епохи. Навіть те, що ми почали відзначати 8 травня як День памʼяті та примирення тих, хто воював під час ІІ світової війни в різних арміях, – наближує нас до європейських цінностей.

– В Україні немає загрози існуванню УІНП після звільнення Вʼятровича, бо теперішня влада – гібридна. Вона боїться змінювати підходи до політики національної пам’яті через настрої суспільства. Серед тих, хто за них голосував, велика частина україномовних. Бюджет, виділений на УІНП на наступний рік, буде таким самим, яким був на попередній. Жодних урізань.

– Більшість з партії влади настальгують за совком. Це не означає, що вони проти Європи. Але більшість з них хоче говорити російською, заробляти гроші в Росії, виступає за єдиний російськомовний ринок. Але також вони хочуть, щоб їх приймали в Європі, вільно їздити по ЄС. Це психологія пострадянської людини. Слід теж розуміти, що партія «Слуга народу» – велика і швидко створена. Там різні люди. Зокрема, з Західної України. Вони проти проросійських ініціатив. Саме тому з різних кабінетів влади виходять різні сигнали. Крім цього, у владі реагують на думку суспільства. Вона їх зупиняє. Це великий здобуток Майдану, що маємо демократичне суспільство.

– Бачимо, в нас є періоди сплеску польсько-українських історичних дискусій, і періоди спаду. Але те, що нас обʼєднує – майбутнє. І його значно більше, ніж того, що розʼєднує, – у минулому. Сьогодні в нас спільний ворог – Росія.

– Нічого кардинально не зміниться в польсько-українських відносинах після приходу до влади в Києві команди Зеленського. Українське суспільство ніколи не дозволить політикам відійти від захисту нашої незалежності та історичної пам’яті. Це розуміє кожен український політик, що б він не обіцяв перед виборами. Це розуміє теперішня влада.

– Нам слід шукати шляхи до історичного примирення з Польщею та активніше працювати задля захисту безпеки в нашій частині світу. І тут ми з Польщею – природні союзники.

 001

Войцех Ягельський:

– У Варшаві щоденно зустрічаю велику кількість українців, чого ще не було в повоєнному житті Польщі. Це вперше помітна присутність такої маси громадян іншої країни. Така ситуація впливає на міжлюдські відносини між українцями і поляками. А це може бути основою для нових, кращих відносин між нашими країнами.

– Польські та українські фобії, страхи чи надії, пов’язані з травмами минулого. Обом народам їх потрібно ще пропрацювати. Час лікує рани. Але з особистого досвіду знаю, що час – не єдине чи не автоматичне лікарство, бо він сам по собі не розв’язує проблем. Якщо ми не пропрацюємо наших суспільних проблем, то вони залишатися тінню в наших відносинах.

– Українці приїздять до Польщі шукати кращого життя. Я належу до покоління, яке має за собою схожі мандрівки душ 1990-х. Коли мені було 30 років, то маса поляків, яку можна порівняти з сучасною міграцією з України, з тих самих економічних причин виїжджали з Польщі. Тому поляки розуміють, чому українці їдуть в Польщу. Більшість сприймають українського трудову міграцію з розумінням, бо вона нам теж потрібна задля економічного розвитку. Більшість розуміє, що потребуємо навзаєм один одного, що ми в певному сенсі приречені одне на одного. Ця присутність поруч впливає на взаємопорозуміння та покращення наших міжлюдських відносин.

– Фаза еміграції з Польщі розпочалася в 1990-х. Вважається, що тоді виїхало тільки до Англії приблизно стільки ж, як зараз з України в Польщу – 1,5-2 млн. поляків. Тоді в нас драматично забракло фахівців в багатьох галузях. Виїхали медсестри, лікарі, будівельники. Я собі дім під Варшавою будував у 1990-х. Щоб збудувати дах і п’єц, запрошував будівельників з Білорусії. Бо в Польщі не було. Відтак то була серйозна проблема. У Польщі досі рівень життя нижчий, ніж в більшості країн Західної Європи. Ті з емігрантів, хто зараз приїздить до Польщі, радше проводить відпустку вдома, а не відкриває тут свою справу.

Записав Ігор Тимоць

 

 

Share Button

Також перегляньте

PU logo przezroczyste 1080x1080

ПРОЄКТ УЧЕНЬ

ПРОЄКТ «УЧЕНЬ» повстав з ціллю створення всіх необхідних можливостей для учнів та студентів з України, …