вівторок, 23 Липень, 2019
pluken
Головна / Інтерв’ю / Вибори-2019: недоліки системи та феномен демократичного вибору
Джерело: facebook.com/nazar.boyko
Джерело: facebook.com/nazar.boyko

Вибори-2019: недоліки системи та феномен демократичного вибору

Share Button

Більше двох тижнів Україна ще житиме в режимі виборів. 21 квітня відбудеться другий тур президентських перегонів. Перший тур тримав у напрузі до моменту закриття дільниць – адже однозначно спрогнозувати, хто вийде у «фінал», було складно. Ці вибори вже називають найбільш конкурентними в історії України. Попри те, що одна з лідерок перегонів Юлія Тимошенко заявила про фальсифікації, а в чесність виборів минулого року вірило лише 12% українців, усі спостерігачі визнали вибори вільними і конкурентними. 

Розмова зі старшим аналітиком моніторингово-аналітичної групи «Цифра» Назаром Бойком – про #перемоги та #зради в організації та проведенні виборів Президента України, про те, що потрібно змінювати та чому американські вчені позитивно оцінили ці виборчі перегони.

– Перший тур президентських виборів в Україні цього разу вирізнявся багатьма чинниками. Один з найважливіших – до оголошення результатів екзит-полів не знали напевно, хто продовжить боротьбу у другому турі. Чи можемо радіти з цього приводу, що нарешті досягли конкурентних, демократичних і чесних виборів?

– Думаю, можна по-різному оцінювати. Якщо говоримо з політологічного погляду, що змагальні вибори є безумовною вимогою демократії, то це добре. Мої колеги з американських університетів дуже позитивно відгукувались про теперішні вибори в Україні. Якщо подивитись глобально на регіон, поруч з нами – Росія, Білорусь, Туреччина, які не є найдемократичнішими режимами. Тому динаміку України оцінюють доволі позитивно. Але чи ми готові проводити вибори на демократичних засадах, враховуючи адміністрування виборів, фінансування кампаній, чорну агітацію в передвиборчій кампанії? Про це треба говорити.

– Чим ці вибори відрізнялися від попередніх?

– По-перше, змагальністю. Незалежно від результату, ми маємо конкурентні вибори, а це поступ. По-друге, їх готував новий склад ЦВК, який обрали минулого року, і він організував процес на дуже хорошому рівні. По-третє – вперше під час передвиборних перегонів ми мали напівпублічне протистояння силових органів. З одного боку, можна говорити про певний баланс: силові органи врівноважували один одного і не давали чіткої переваги одному кандидатові. А з іншого – за умов неконкурентних виборів у майбутньому це може означати повернення до дуже нехороших практик.

– Передвиборча кампанія була дуже яскравою. Час від часу ми чули про різні порушення аж до організації так званих «сіток» з підкупу виборців. Які порушення були масовими та тривожними, а які надуманими?

– Я чітко розмежовую інформаційну реальність і те, що справді відбувалось. Якщо подивитись на інформаційний простір, дійсно, багато говорили про так звані «сітки» з підкупу виборців. Але мало хто розуміє, що це таке. У нас йшлося про те, що певні штаби за готівку купують голоси. Технологія «сіток» дуже популярна в Латинській Америці. На цьому там побудовані майже усі вибори. Як воно працює насправді? Сітка – глобальніше явище, аніж просто купівля голосу за гроші, яке ґрунтується на довірі. Це не одноразовий акт обміну голосу. Це процес комунікації, під час якої виникає довіра і людина голосує за кандидата, до якого виникла довіра. Наприклад, у бідній місцевості є безкоштовні кухні і всі знають, що їх забезпечує певний кандидат. Коли людина постійно ними користується, бачить плакати – виникає зв’язок. Це працює складніше, аніж схема: миска супу – голос. Те, що було у нас, – не «сітки». Але факти обігу готівки фіксували правоохоронці.

Було також кілька вкидів фейків, що стосувались виборчого адміністрування. Наприклад, щодо кількості замовлених ЦВК бюлетенів. Комісія оплатила друк 60 млн бюлетенів, з чого розігнали фейк, що це вдвічі більше від потреби, аби сфальсифікувати вибори на користь чинної влади. Насправді ж замовлення зробили на два тури. Проблема була тільки в комунікації ЦВК, яка не пояснила цього чітко.

Ще одна «зрада» – виявлення квартир, у яких зареєстровані сотні осіб. Але це має своє пояснення і до виборів воно не має жодного стосунку: власники квартир у великих містах за гроші пропонують місце реєстрації і відповідно доступ до певних сервісів. Однак це не означає, що ці люди там проживають чи будуть масово голосувати за певного кандидата.

Ці вибори від попередніх також відрізняються проблемою так званих технічних кандидатів – коли одні кандидати реєструють інших, аби збільшити своє представництво у виборчих комісіях. Ми можемо стверджувати, що усі топові кандидати цих перегонів мали своїх технічних кандидатів. Цього року дійшло до абсурду: на одній з ОВК довірена особа одного з кандидатів сказала, що у разі питань щодо заміни членів ДВК потрібно звертатись до неї, і дала список кандидатів, крім її основного. Дуже цікаво, що це був не провладний кандидат. Це означає: система настільки конкурентна, що кандидат, який не має влади, але має організаційний та фінансовий ресурси, може використовувати подібні, так звані сірі технології. Якщо у нас 39 кандидатів, то кожен має право дати свого представника у ДВК та ОВК. Це має бути запобіжником від намагань представників інших кандидатів втрутитись у процес. Ті, хто мають більшість у комісії, теоретично можуть впливати на хід голосування та підрахунок голосів. Два основні механізми – законне вирішення долі сумнівного бюлетеня під час підрахунку голосів та можливі незаконні втручання на етапі передачі протоколів в ОВК.  

Дуже часто «свої» кандидати обмінюються членами ДВК та ОВК. Після того як розподілені основні квоти в комісіях, основні кандидати починають переводити представників технічних кандидатів, щоб «позабивати» слоти на керівні посади. Якщо потім проаналізувати заміни, буде зрозуміло, хто з ким працював. На цих виборах зафіксовано рекорд – було замінено більше 80% голів ОВК.

Проблема в тому, що сам законодавець нормами закону сприяє тому, щоб були технічні кандидати. За короткий час перед другим туром двом кандидатам треба сформувати ДВК та ОВК. Якщо би вони мали тільки по одному представникові в комісії, зараз перед ними стояло би питання мобілізації сотень тисяч членів комісій. Це дуже важко зробити за короткий час. Тому рейтингові кандидати заздалегідь використовують технічних кандидатів, зокрема для того, аби не витрачати час на мобілізацію членів комісій.

Під час проведення кампаній і підготовки до виборів, очевидно, були системні проблеми, але вони навряд чи могли вплинути на результат виборів. Нічого нового і унікального не було. Проблеми ті самі: багато питань відтягують до останнього моменту, роблять «на коліні». Це не критично, але про це треба говорити і приймати рішення.

– Безпосередньо у день виборів, чи були порушення, які могли вплинути на результати виборів?

– Завжди є випадки, які привертають увагу ЗМІ. Але це є у всіх країнах. Вони не суттєві. Натомість маємо шалений розрив між якістю проведення голосування, яке можна оцінити добре, і тим, що відбувається після закриття дільниць. Є величезні проблеми з доставкою протоколів з ДВК на ОВК. Те, що відбувається у нас, важко уявити у будь-якій цивілізованій європейській країні. У нас прийом документів неорганізований, з порушенням закону, протоколи заскладні для членів комісій. Справді, у деяких випадках закон прописаний погано і не відповідає контексту, тому виникає питання, чи ці вибори відбудуться, чи взагалі не відбудуться. Наприклад, ми маємо масове уточнення протоколів, здійснене незаконним способом – не на засіданні ДВК, а в ОВК, і це проблема. Це величезне вікно для можливих фальсифікацій. Навіть якщо ним не скористались зараз, це небезпека на майбутнє.

– Чи можемо загалом назвати ці вибори чесними?

– Порівнюючи з іншими кампаніями в Україні та з мертвими нормами закону, які не працюють, а лише заважають процесу, ці вибори були настільки чесними, наскільки могли бути у цих умовах. Жодному кандидатові не створили привілейованих умов в організації виборчого процесу.Так, це була конкурентна боротьба.

– Водночас маємо цікаві цифри, як оцінює чесність виборів більшість українців. За результатами опитування Міжнародного аналітичного центру Gallup, лише 12% дорослого населення України у 2018 році відповіли, що впевнені у чесності виборів, означивши падіння з 26%, яке було у 2014 році. Це демонструє велике зростання недовіри до виборчої системи у країні. Чим воно зумовлене, адже спостерігачі говорять зовсім про інше, і чим небезпечне?

– Це інформаційний фон. Коли були вибори президента в США, одним з месиджів Трампа було «сфальшовані вибори». Не було жодних підстав вважати вибори у США сфальсифікованими, і це довели науковці. Але прихильники Трампа були переконані, що якби їхній кандидат програв, це відбулось би лише завдяки фальсифікації. Це те, що відбувається в інформаційному просторі.

Якщо питання переформулювати і запитати, чи ви особисто стикались з фальшуванням виборів в Україні, найімовірніше, відсоток негативних відповідей буде в рази більший.

Небезпека такої оцінки дуже велика: люди перестають вірити виборам, перестають ходити на вибори та довіряти інститутам, сформованим на основі виборів. Люди схильні до масової мобілізації. Була хороша стаття Джошуа Такера з Нью-Йоркського університету 2007 року, у якій він досліджував масову мобілізацію на Майдані 2004 року. Все було те саме, що і раніше, але вирішальним чинником, який спрацював, були масові фальсифікації. За умови додаткових чинників, ця недовіра до виборів, виливається у масову мобілізацію. Тому одна з перемог цих виборів, що ситуацію вдалось втримати.

– Однією з проблем виборів Ви згадали непрозоре фінансування. Неофіційно вартість цьогорічної кампанії  – сотні мільйонів доларів. Велика частина цих грошей скерована власне на організацію виборів – неофіційні зарплати штабів, агітаторів, членів ДВК. Чи можливо це ввести в законодавче поле? Як з цим в інших країнах?

– Є офіційні виборчі фонди, через які проходять витрати. В основному це витрати на рекламу. Але є видатки, які не йдуть через фонди – це винагороди членам комісій та спостерігачам. За оцінкою після останніх парламентських виборів, йдеться про сотні мільйонів гривень.Тоді наш центр зробив цікаву провокацію. Ми опитували членів ДВК про якість організації виборів, зокрема і про оплату праці. Люди масово зізнались, що одержують гроші від штабів. Після виборів ми написали кожному мажоритарнику лист, у якому зазначили, що маємо інформацію про оплати і попросили сказати, чи вони платили своїм членам ДВК та ОВК, і якщо так, то скільки. Ми розуміли, що в здоровому глузді ніхто з кандидатів не відреагує. Але одержали 20 відповідей, де нам розповідали, що оплати нелегальні і всі працювали волонтерами. Депутат Володимир Литвин написав, що ми ідіоти, якщо таке питаємо, а ще один народний обранець – Андрій Деркач – звернувся в прокуратуру зі скаргою на нас. Ми просто хотіли показати абсурдність ситуації: масове визнання та заперечення того самого факту. Пройшло п’ять років і все на тому ж рівні.  

МВС на цих виборах вийшли з серйозною заявою, що кластимуть край незаконним винагородам.  Це призвело до того, що люди почали масово відмовлятись від роботи в комісіях, бо ці винагороди для них важливі. Держава платить 200-300 грн за добу голосування і люди не готові за ці гроші проводити вибори. Але через ризик кримінальної відповідальності за оплату штабу, вони просто відмовляються. Тут є дилема: це неправильно, але це неможливо змінити. Треба дуже добре думати, що з тим робити, як легалізувати. Але тоді штаби повинні показати джерела надходження коштів. А це додаткових, умовно, 100 мільйонів. Проте інакше в певний момент цей картковий будинок може завалитись, і нам не буде кому проводити вибори. За 20 років людей навчили, що вони на виборах заробляють, і тепер дуже важко пояснити, чому вони мають поводитись інакше.

У Європі та США участь у комісіях дуже добре оплачує держава. У США за три дні член ДВК одержує 200-250 доларів. Це не великі гроші для Америки, але достойна і головне – офіційна винагорода. Там у комісіях має бути баланс – представник іншої партії – і ніхто би це не віддав на відкуп політичним партіям. На Мальті одержують 400 доларів за обмежені функції – вони навіть не рахують голоси на дільниці. Я не бачив практики, де би платили партії.

– Чого чекати на початку другого туру? Які складнощі можна спрогнозувати?  

– Зараз треба максимально швидко формувати комісії і щоб члени ДВК та ОВК були реальними й не мінялись. Технічних кандидатів не буде, в комісіях буде баланс, що є позитивом. Дуже багато залежатиме від розриву між кандидатами. Що менший розрив, то гарячішими будуть бої за виборчу адміністрацію.

А от перед парламентськими виборами треба буде багато змінювати. Головне – бажання ЦВК і депутатів.

– Ми рівняємось на розвинені демократії, але, мабуть, занадто сміливо порівнювати себе з Великою Британією чи Францією у проведенні виборів. До яких країн ми зараз найбільше схожі за проблемами у проведенні виборів?

– Моя відповідь однозначна – це балканські країни. Я спостерігав в Албанії, наші представники – в Боснії та Герцеговині. Обмінюючись досвідом, ми побачили однакові проблеми – політизація адміністрації виборів, заміна членів комісій, організація виборчих пірамід, сіток, підвіз виборців тощо. Нам треба переймати практику боротьби з подібними явищами. Дивитись на Норвегію, США, Францію тощо треба, але ми навряд чи зможемо застосувати їхній досвід.

– І про результат цих конкурентних виборів. Ще рік тому учасників другого туру президентських виборів уявляли зовсім не так. У чому феномен Володимира Зеленського?

– Кандидати, які вийшли у другий тур, не є несподіванкою. Соціологія останніх місяців показувала приблизно такий результат. Традиційне пояснення доволі просте: частина виборців втомилась від корупції і так показала свій протест. Я не маю системного пояснення, але, думаю, все набагато складніше. Якщо ми подивимось на показники Тимошенко, Бойка, Вілкула (Юлія Тимошенко – лідерка опозиційної партії «Батьківщина», Юрій Бойко – український олігарх і політик, голова політичної сили «Опозиційний блок», прямої спадкоємиці «Партії регіонів» Віктора Януковича; Олександр Вілкул – депутат Верховної Ради України від політичної сили «Опозиційний блок»), виходить зовсім інше, ніж у багатьох, сприйняття, що таке Україна, куди ми маємо рухатись і які проблеми мають бути пріоритетними для вирішення. Для багатьох в Західній Україні це холодний душ, а реакція – це часто інфантильне заперечення реальності. Є демократія і люди висловились так. Підстав вважати, що було втручання і вплив на голосування, немає. Це треба аналізувати. Так виглядає демократія.

Розмовляла Мирослава Іваник

Share Button

Також перегляньте

Фото: POLUKR.NET / Андрій Поліковський

Сьогодні в Україні обирають новий парламент

Українці 21 липня обирають новий склад парламенту. Вибори відбуваються за пропорційно-мажоритарною системою. Згідно з даними на сайті …