середа, 18 Вересень, 2019
pluken
Головна / Аналітика / «Як не сєпар, то регіонал»: хто керує містами на Донеччині та Луганщині?
Fot. polukr.net
Fot. polukr.net

«Як не сєпар, то регіонал»: хто керує містами на Донеччині та Луганщині?

Share Button

На п’ятий рік після звитяги Революції Гідності в Києві та початку російської агресії в Криму і на Донбасі Україна отримала достатньо символічних перемог, на яких піариться чинна влада, – «безвіз», реформи в армії, томос… Але є речі, якими влада не може пишатися. Це сфери внутрішньої політики, де мало б бути зроблено багато, але не зроблено практично нічого. І мова навіть не про судочинство і прокуратуру, які мали б забезпечувати верховенство права, про що пишуть на «Українській правді» західні ліберали за підписом Святослава Вакарчука. Це важливо, але передусім треба побороти конвергенцію (злиття) злочинності та влади, яка в Україні сприймається як щось природне. Доки в оточенні Президента на церемонії отримання томосу на Фанарі стоятимуть кримінальні авторитети на кшталт «Наріка» (дніпровський «меценат» із кримінальним минулим Олександр Петровський), наша країна нікуди не зрушить. І прізвище президента тут ні до чого. Всі реформи – лише фантомне прикриття відсутності прогресу, «водіння за ніс дурних німців та американців». Доля країни не має вирішуватися на «сходках»!

У цьому плані дуже показова ситуація на Сході країни. Деякими містами українського Донбасу продовжують керувати люди, які давно мали б сидіти за державну зраду. Хтось зауважить, що мерів обирають місцеві мешканці, й центральна влада на це не впливає. Проте набір кандидатів настільки обмежений і обумовлений інтересами «смотрящих» за регіонами, що, фактично, прості люди не мають особливого вибору. Купівля голосів «за гречку» – буденна ситуація для місцевих виборів. Як приклад, ситуація в трьох містах на Донеччині і в трьох – на Луганщині. Історія показова з точки зору того, як можна програти Україну, оскільки таких персонажів можна легко відшукати в будь-якому місті Центральної та Східної України.

Старобільськ відомий не лише за екранізованим у 2018 році романом Сергія Жадана «Ворошиловград», пам’ятником Остапу Бендеру та легендами про закопане десь у кручах міста золото Нестора Махна. До речі, саме у Старобільському СІЗО сидить Олександр Єфремов – один із найодіозніших політичних гравців доби Януковича. Сьогодні містом керує 31-річна Яна Літвінова – дружина відомого місцевого бізнесмена Олександра Літвінова, племінниця місцевого авторитета Євгена Підлесного. Обрана у 2017 році, на виборах мала підтримку «Опозиційного блоку», хоча йшла як самовисуванець. До обрання міським головою була депутатом міськради від партії «Наш край», секретарем ради при мерові Володимирові Жевазі (вбитий у 2016 році). Не треба нагадувати, що проект «Наш край» задумувався на Банковій для здобуття влади там, де БПП «Солідарність» її отримати не міг (передусім у вотчині «Партії регіонів»). Та якою цікавою не була б постать мера міста, вона блідне у порівнянні з людиною, що займає посаду голови районної державної адміністрації (до речі, говорять про конфлікт між мером та РДА). Анатолій Гаркавий очолював РДА в 1995-1999 роках, у 2014 році знову обраний на посаду. Своє минуле в «Партії регіонів» він не приховує, що не заважає йому бути першим номером списку депутатів місцевих рад БПП «Солідарність». Його підтримує народний депутат України Віталій Курило (член депутатської фракції партії «Блок Петра Порошенка»). Гаркавого називають одним із організаторів сепаратистського «референдуму» в 2014 році. За даними місцевих журналістів, Гаркавий активно підтримував так званих «зелених чоловічків» на початку війни на Донбасі навесні 2014 року. В мережі є відео, де Гаркавий виступає поряд із військовими без розпізнавальних знаків перед сепаратистськи налаштованими жителями Старобільська.

Не менш одіозна особа – мер Рубіжного Сергій Хортів. Нині представник партії «Опозиційний блок» у 2005-му та 2010 роках був обраний депутатом Луганської обласної ради за мажоритарним округом №22 (Рубіжне) від «Партії регіонів». З 2015 року – помічник-консультант народного депутата від «Опозиційного блоку» Юліана Іоффе. Підтримує зв’язки з нардепами Юрієм Бойком та Сергієм Дунаєвим. Ці троє «курують» промислову агломерацію Рубіжне-Сєвєродонецьк-Лисичанськ. Події 2014 року розкривають політичні погляди Хортіва. 6 березня 2014 року Хортів голосував за звернення Луганської обласної ради щодо права закликати російські війська в Україну «для захисту Донбасу від київської хунти». 22 травня 2014-го Сергій Хортів брав участь у блокуванні української військової техніки в місті Рубіжне, коли бойовики з-за спин мирних жителів розстріляли українських військовослужбовців (трьох хлопців з Житомира вбили). Після звільнення Рубіжного від терористичних угруповань «ЛНР» залишився в місті, поширював проросійські настрої, вів пропаганду на користь «ЛНР», а також займався саботажем. А потім став мером. Сьогодні має дуже напружені відносини з проукраїнською громадськістю міста. Протягом своєї каденції не бере участі в міських заходах, присвячених державним святам.

Порівняно з Хортівим мер Лисичанська Сергій Шилін виглядає впевненим у собі господарником, ледь не націоналістом. Хоча в 2015 році він також висувався від «Опозиційного блоку». Більше того, під час виборів на посаду міського голови використовував підтримку й ресурси народного депутата України від партії «Опозиційний блок» Сергія Дунаєва, був його довіреною особою. Підтримує контакти з іншим «куратором» області Юрієм Бойком, який нині розсварився з крилом Ахметова в «Опоблоці» й за підтримки Медведчука висувається у президенти від політичної сили Рабіновича. Своя «міні-революція» відбулася влітку 2018 року і в Лисичанську, коли мер побив горшки з місцевими депутатами від «Опоблоку». Незважаючи на те, що Шилін – колишній шахтар із реальним підземним стажем, він не має особливого авторитету в шахтарському місті. «Чорну сторінку» своєї біографії він заробив у 2008–2010 роках, коли займався ліквідацією шахт у Стаханові.

Донецьке містечко Соледар, що на півдорозі між Лисичанськом і Бахмутом, з давніх-давен відоме своїми соляними шахтами. Після реформи децентралізації та формування ОТГ його очолили старі кадри – Олександр Степаненко вже був мером міста в 2006-2010 роках. Колишній член «Партії регіонів», що має підтримку «Опозиційного блоку», але на вибори йшов як самовисуванець, отримав підтримку інших місцевих політичних сил – партій «Відродження» та «Розумна сила». Але найважливіше – він має високих покровителів з київських пагорбів, зацікавлених у стратегічному підприємстві «Артемсіль». Цікаво, що до мерського крісла Степаненко займав директорську посаду на цьому виробництві. Кажуть, підтримку йому надавав особисто Ігор Швайка – «свободівець» і колишній міністр агрополітики. Сьогодні місцеві ЗМІ говорять про спроби рейдерського захоплення «Артемсолі» і тиск з боку голови ОТГ Степаненка та його брата. Він має відверто погані відносини з громадою, сесії проходять зі скандалами.

Цікава персона – мер Слов’янська Вадим Лях, що висувався від «Опозиційного блоку». За його плечима не лише «регіоналівське» минуле, а й плідне співробітництво з колишньою очільницею міста Нелею Штепою, яку наразі судять за здачу Слов’янська терористам Гіркіна навесні 2014 року. Свою історію відносин з сепаратистами, зокрема з «народним мером» Пономарьовим, має й сам Лях. У 2014 році Дмитро Тимчук навіть приходив з обшуком в оселю Ляха й знаходив там, окрім ігрових автоматів (кажуть, мер Слов’янська має ігрову залежність), автомати цілком реальні. Проте ці нюанси не завадили йому стати в 2015 році мером міста. Втім, є припущення, що реально містом керує заступник мера Віктор Воропаєв – ставленик «смотрящого» за містом народного депутата від БПП «Солідарність» Олега Недави (якого пов’язують з «Юрою Єнакієвським» – авторитетом-бізнесменом часів Януковича).

Мер Краматорська Андрій Панков – мудрий і компромісний, на перший погляд, очільник міста. Банкір за освітою та досвідом роботи (Приватбанк, ПУМБ, Брокбізнесбанк), ставленик неформального лідера міста Георгія Марковича Скударя – колишнього нардепа і генерального директора містоутворюючого підприємства «НКМЗ». Панков працював заступником колишнього мера Геннадія Костюкова (2010–2015), відповідно був членом «Партії регіонів». Під час висування в 2015 році мав підтримку від «Опозиційного блоку», хоча офіційно на вибори йшов самовисуванцем. Кажуть, колишній голова Донецької військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський мав дуже гарні стосунки з Панковим. Темна сторінка біографії мера Краматорська стосується його батька Віктора – члена наглядової ради «НКМЗ». За своєрідну громадську позицію й антиукраїнську діяльність у 2014 році його було включено до бази «Миротворця». Звісно, діти за батьків не відповідають, та все ж…

Підсумок зазначених історій (їх можна назбирати значно більше) невтішний. Центральна влада не зацікавлена в реальному розвитку Донецької та Луганської областей, у люстрації й очищенні місцевої влади. Консервація старих еліт, які перефарбовуються залежно від київської кон’юнктури, всіх влаштовує. Не віриться, що силові структури не мають достатньо аргументів, аби посадити мерів-сепаратистів за ґрати. Проте реформа СБУ не проведена, а економічна політика превалює над національною безпекою. Як і за часів Януковича, Ющенка, Кучми… Змінювати треба не обличчя у владі, а систему! Інакше ми втратимо «пацієнта» – державу Україну – причому без жодного російського пострілу. І навіть томос не допоможе.

 

Share Button

Також перегляньте

Фото: POLUKR.NET / Андрій Поліковський

Боротьба триває

Президент Петро Порошенко програв вибори Володимирові Зеленському. Пишу цю статтю як критичний «порохобот», який голосував …