Довго тліюча внутрішня криза консерваторів разом з браком рішення у брексітівському цугцвангу наближається до розв’язки. Наступні три місяці визначать долю Британії і Європи, а з ними – і всього західного світу.
Передісторія
Традиції євроскептицизму у Великій Британії, на державному гербі якої напис французькою, а правляча королівська сім’я – родом з німецької Саксен-Кобург-Готської династії, можуть виглядати суперечливо. Втім, вони сягають як мінімум 1537 року, коли британський парламент в “Акті про супремацію” заявив, що “Англійці бажають бути незалежними від континентальної Європи релігійно і політично”, та проголосив англійського короля главою церкви.
5 червня 1975 року 67,2% британців проголосували “за” приєднання до Євросоюзу. Навіть уже тоді лейбористський уряд був розколотий, як і консервативна опозиція. Водночас Британія активно підтримувала розширення Євросоюзу у 80-ті, 90-ті та 2000-ні, зокрема й тому, що, зважаючи на консенсусне прийняття рішень, більша кількість членів означала слабший Євросоюз. Бомбу під британське членство в ЄС заклав попередній прем’єр, молодий консервативний політик Девід Кемерон. Окрилений успіхом референдуму про незалежність Шотландії у 2014-му, він вирішив зміцнити досягнення черговою національною перемогою, а також виграти внутрішньопартійну боротьбу у євроскептичного крила. Зростання популярності Партії Незалежності Об’єднаного Королівства (UKIP), яка виграла вибори до Європарламенту у 2014-му, здобувши 27% голосів, обігнавши і правлячих консерваторів, і лейбористів, також підштовхнуло до такого рішення.
Млява проєвропейська кампанія не досягла сердець та умів британців. ЄС самоусунувся. А от емоції “суверенітету” та маніпуляція з цифрами (кількасот мільйонів фунтів щотижня економії, якщо Британія вийде!), помножена на новітні технології Cambridge Analytica з потенційними російськими зв’язками, – спрацювали.
51% британців вирішили долю Великої Британії: вона має покинути Європейський Союз. За це Кемерон заплатив політичною кар’єрою, залишивши Терезу Мей, прихильницю того, щоб країна залишилася в ЄС, керувати демонтажем.
Наступного дня британським найпопулярнішим запитом у Гуглі стало “що таке Брексіт”. Ні Стратегія національної безпеки Великої Британії-2015, ні інші урядові чи опозиційні розробки серйозно не аналізували ризики – то чому цим треба було цікавитися звичайним громадянам?
Удар
План Терези Мей щодо виходу Британії з Європейського Союзу (так званий план Чекерз) передбачав нову угоду про асоціацію з ЄС, збереження спільної тарифної політики у зовнішній торгівлі, без запровадження митниць (що дуже турбує людей Північної Ірландії), але з правом самій регулювати свій внутрішній ринок. 15 січня ввечері Палата представників відкинула цей план. 432 депутати пройшли крізь двері “ні”, і тільки 202 – крізь двері “так”. Рекордні 118 консерваторів проголосували проти. Жорсткі брексітери (як-от Борис Джонсон), політичні опоненти (від лейбористів до шотландських націоналістів), коаліційні партнери (уніоністи з Північної Ірландії) і просто ті, хто не підтримували її уряд – ті, хто проти цієї угоди, та ті, хто проти Брексіту – такою стала ця ситуативна більшість. Поразка чинного уряду у 230 голосів – найбільша за останні 100 років. А от відставку уряду Мей увечері 16 січня парламент не підтримав – ніхто не має бажання ні тягнути на собі проблему, ні нести відповідальність за погане рішення.
The New York Times у своїй статті пропонує 4 основні сценарії того, що буде далі. Серед варіантів – нові поступки Брюсселю з проханням відтермінувати Брексіт, вихід з ЄС без угоди, ще один референдум та загальні вибори. І ці сценарії можуть відбуватися одночасно. Президент Єврокомісії Юнкер не приховував розчарування. “Ризик хаотичного виходу Великої Британії з ЄС збільшився внаслідок вчорашнього голосування… Я закликаю Об’єднане Королівство чітко озвучити свої наміри якомога швидше. Час практично вичерпано”, – сказано у його офіційній заяві, датованій тим же вечором. Водночас ЄС раніше заявляв, що Велика Британія ще може скасувати своє попереднє рішення. До потенційного Брексіту залишається 10 тижнів.
Потенційні наслідки
Якщо Брексіт відбудеться – він нестиме величезні загрози для острівної країни. Передусім заручником цього процесу стає Північна Ірландія. Там, де останні 20 років про кордон нагадували хіба що смс-ки, що повідомляли про роумінг, можуть знову постати митні переходи. Ірландці, які перестали відчувати безпосередній дискомфорт від поділеної країни, можуть знову почати протести, а кілька тисяч пробританських бойовиків, незадоволених тим, що йдуть суди у справах 20- і 30-літньої давності, тоді як їхніх противників амністовано, можуть дати їм жорстку відповідь.
Повернеться також питання Шотландії. Референдум про незалежність 2014-го місцева Шотландська національна партія програла саме тому, що ціною незалежності мав би бути вихід з ЄС з непередбачуваними наслідками, а от у складі Об’єднаного Королівства все і надалі залишалося б незмінним. Програли вони з результатом у 45% – і невідомо, чи захочуть жителі Шотландії, яка навіть свої окремі фунти друкує, тягнути на собі наслідки рішень бідних, але густонаселених північноанглійських агломерацій.
Економічні наслідки будуть ще відчутніші. Британія залежить від продуктів з континенту, які можуть застрягнути на новостворених митницях. Ще гірше з ліками – сертифікація багатьох препаратів з ЄС скасується, а от коли їх легалізують знову – невідомо. З’являться тарифи на експорт товарів до країн ЄС – а отже, прибутки експортерів знизяться, їх конкурентоспроможність впаде. Що ж до інших світових ринків – доведеться перепідписати більше 150 торгових угод. Процес триватиме мінімум рік, а то й три (плюс ратифікації), і дуже ймовірно, що це буде на гірших умовах, аніж ті, що вже має Європейський Союз.
Кон’юнктуру уже відчули банки. За даними The Guardian, 37 банків забирають з Лондона структури з 800 мільярдів євро активів. Lloyds, Standard Chartered, Credit Suisse, Citigroup, JPMorgan, Barclays та інші створять до 10 тисяч робочих місць у Франкфурті. Загалом, з виходом Британії з ЄС змінюється геополітика регіону та всього світу. ЄС втрачає 13% своєї економіки, і франко-німецьке домінування стає очевидним. Центральна Європа без тихої уваги Британії маргіналізується і радикалізується. Ще більше послаблюється контакт США і Європи. І, що найгірше, Росія, якій Британія протистояла, захищаючи менших членів ЄС та його сусідів, більше не відчуватиме цієї протидії у Брюсселі.
Майбутнє?
“Я бажаю британській футбольній команді успіху на футбольному чемпіонаті в Росії”. Такими словами у червні 2018-го “привітав” Андрія Парубія, Голову ВР України і в той день почесного гостя Палати Громад, лідер британської опозиції, лейборист Джеремі Корбін. Можливо, він – наступний прем’єр-міністр Великої Британії. Можливо, уже за кілька місяців або за кілька років. Його позиція стосовно ЄС мінялася з голосу “проти” у 1975-му до захисту членства в ЄС перед референдумом і критики недемократичності євроінституцій опісля.
“Ми повинні підтримувати діалог з Росією зі всіх питань, які зараз розділяють наші нації, – і внутрішніх, і зовнішніх, поки напруга не зросла до ще небезпечнішого рівня”, – сказав Джеремі Корбін після звіту прем’єрки Мей щодо отруєнь у Солсбері. Наступною фразою він звинуватив консерваторів в отриманні 800 тисяч фунтів стерлінгів пожертв від російських олігархів, перетворюючи хімічну атаку на політичну. Це було майже рік тому – 13 березня 2018-го.
Не пізніше 2022-го політична карта Європи може отримати ще один зручний для Росії уряд. Чи зміниться лідерство всередині лейбористів, де наростає опозиція ультралівому і відверто проросійському Корбіну? Чи у якийсь момент не захоче неможливого молодший коаліційний партнер, Демократична Ольстерська Партія, що має “золоту акцію”, зокрема право вето на ірландському напрямку? Чи не буде інших безпекових викликів, як-от отруєння у Солсбері, що можуть змінити політичне середовище Британії? Передбачувана непередбачуваність загострюється, і в ній немає переможців.
Остап Кривдик, політолог, активіст