вівторок, 12 Листопад, 2019
pluken
Головна / Новини / “Через “розкручування” теми Волині Варшава хоче отримати сатисфакцію за втрачені землі Західної України”, – історик Микола Посівнич
Учасники круглого столу / Фото Ігоря Тимоця.
Учасники круглого столу / Фото Ігоря Тимоця.

“Через “розкручування” теми Волині Варшава хоче отримати сатисфакцію за втрачені землі Західної України”, – історик Микола Посівнич

Share Button

У вівторок, 10 липня, у Львівській обласній раді відбувся круглий стіл на тему: “Волинь-43” як складова антиукраїнської пропаганди у Польщі”. Українські історики, громадські діячі, публіцисти, голови організацій “Закерзоння”, “Холмщина”, “Лемківщина” і “Надсяння” обговорювали події на Волині в 1940-х та їх сучасну інтерпретацію в Польщі та Україні.  Усі спікери круглого столу були різкі щодо оцінки політики міжвоєнної Польщі, захищали і виправдовували дії українських націоналістичних формувань в І половині ХХ століття, а також висловлювали критичні оцінки щодо політики сучасної влади Польщі. Погляди спікерів часто співпадали з оцінками українських правих середовищ щодо питань історії, польської політики щодо України і польсько-українських відносин.

“Польська влада через Волинь хоче отримати сатисфакцію за втрачені землі Західної України”

Історик, дослідник польсько-української історії І половини ХХ століття Роман Грицьків / Фото Ігоря Тимоця.
Історик, дослідник польсько-української історії І половини ХХ століття Роман Грицьків / Фото Ігоря Тимоця.

Історик, дослідник польсько-української історії І половини ХХ століття Роман Грицьків розповів, що “контекстом українсько-польського конфлікту 1940-х була ІІ світова війна, тобто дуже жорстокі умови відносин у Європі”.

“Головною причиною українсько-польського конфлікту 1940-х було те, що тодішній польський еміграційний уряд в Лондоні зайняв позицію, що після війни Варшава має повернути собі терени, які належали їй до 1939 року, – розповідає Грицьків. – Відтак вся діяльність польського уряду та підпільної армії була спрямована на те, щоб зберегти за Польщею ці території. 1944 року відбувся масовий відступ німецьких військ із Західної України. Тоді Армія Крайова (АК) розпочала операцію “Буря”. Її завданням було захопити якомога більше населених пунктів в Західній Україні, щоб після війни задекларувати світові належність цих територій до Польщі”.

“Українці сприймали цю ідею негативно, бо прагнули відновити державність, втрачену в 1918 році, – вів далі історик. – У 1938 році українці відновили Карпатську Україну, в 1941 році проголосили Акт відновлення української державності у Львові. У 1944 році створили Українську головну визвольну раду – аналог парламенту. Тож державотворчий процес на українських етнічних територіях тривав. УПА була головним виразником боротьби українців за незалежність”.

“Ситуація, яка склалася в 1940-х між поляками та українцями була дуже складною, – продовжив історик. – По-перше, 1943 року поляки масово пішли служити в німецьку допоміжну поліцію, бо українці пішли в підпілля і почали творити УПА. Німці руками поляків почали боротьбу проти українського підпілля. Водночас активну діяльність на Волині розпочали радянські партизанські, загони Дмитра Медведєва. Їхнім завданням було чинити диверсії в німецькому тилу і боротися проти українського визвольного руху. Польські осередки і АК стали одними із головних помічників і союзників радянських партизанів – давали їм харчі та притулок. Польські села стали базою для радянських партизанів, які разом з поляками воювали проти українського підпілля. УПА намагалося захистити українське населення від превентивних атак польського підпілля, від провокацій і терору радянських загонів, а також від нацистів, які хотіли придушити антинацистський рух в регіоні. Так склалися всі передумови для ситуації, яка вибухнула влітку 1944 року”.

“Зараз польська влада розвиває тему Волині, бо має стратегію розвитку Польщі як регіонального лідера у Центральній Європі. Керівництво “Закону і справедливості” хоче відновити потенціал, який мала Польська держава протягом багатьох віків впродовж історії. Це пробують втілити через історичні сатисфакції, економічну та військову потуги. Польща – головний союзник США та Великої Британії в реґіоні. На Польщу покладено головну відповідальність за безпеку у Східній Європі. Варшава втілює свою місію так, як її собі бачить. В українському питанні це прослідковується через бажання отримати сатисфакцію за втрачені території на сході – т.зв. “східні креси”. Тобто Західну Україну, яку Друга Річ Посполита окупувала в 1-й половині ХХ століття”.

“Польське підпілля зробило поляків заручниками на Волині та в Галичині”

Історик, президент Благодійного фонду «Літопис УПА» Микола Посівнич / Фото Ігоря Тимоця.
Історик, президент Благодійного фонду «Літопис УПА» Микола Посівнич / Фото Ігоря Тимоця.

розповів, якою була політика ОУН-Бандери щодо Польщі в 1-й половині 1950-х: “Створення українських націоналістичних організацій в міжвоєнній Польщі зумовлено тим, що Польща окупувала українські етнографічні землі та не виконала зобов’язань щодо Західної України, які мала, згідно з Версальським миром та іншими міжнародними договорами. Міжвоєнна Польща активно проводила політику асиміляції, полонізації та католизації українців. В українців був вибір – асимілюватися, емігрувати або боротися за свої права”.

“ОУН-Б у 1929 році чітко визначила, що СРСР і Польща – основні вороги української державності, проти яких треба буде збройно боротися, – вів далі історик. – А для цього слід підготувати українські збройні сили. Коли відбувалися переломні події ІІ світової війни у 1939 і 1941 роках, то виникли умови, аби відродити Українську державу. У 1942-1943 роках розпочалося формування УПА під проводом тодішнього керівника ОУН-Б Миколи Лебедя. ОУН-Б пробувала провести переговори з поляками про спільну боротьбу проти радянського і нацистського тоталітарних режимів, але поляки безапеляційно відмовилися та поставили націоналістам ультиматум відмовитися від боротьби. А отже, польське підпілля само зробило поляків заручниками на етнічних землях України – на Волині та в Галичині. Польське гасло: “Ні кроку назад” і позиція ОУН, що будь-яка етнічна меншина на українських землях або за Українську державу, або ворог, зробило поляків ворогами. Так ОУН-Б відкрили для себе ще один фронт поряд із протинацистським і протирадянським. Лише в 1945 році, коли поляки побачили справжні наміри СРСР, то пішли на переговори з українськими підпіллям”.

“Кількість українських і польських жертв на Волині – співмірна”

Старший науковець Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. Грушевського НАНУ Надія Хала / Фото Ігоря Тимоця.
Старший науковець Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. Грушевського НАНУ Надія Хала / Фото Ігоря Тимоця.

Старший науковець Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. Грушевського НАНУ Надія Хала розповіла про дослідження щодо кількості жертв серед українців і поляків в польсько-українському конфлікті 1940-х: “Ми зібрали дані з доступних джерел про кількість жертв конфлікту у Володимир-Волинському районі Волині. Результатом стали карти і таблиці, які показують перебіг подій трагічного літа 1944 року в кожному населеному пункті району. Працюємо над створенням такої бази даних по цілій Волині. Ми зібрали статистичні дані щодо кожного населеного пункту, про його етнічний склад, і склали карту, яку в майбутньому плануємо зробити інтерактивною. Ми нанесли розміщення польських відділків самооборони на вибраній території і побачили підтвердження слів істориків, що поляки створювали на Волині “етнічні коридори”, які мали допомогти втілити операцію “Буря” – захоплення “східних кресів”. Виявили, що в місцях скупчення польських відділків самооборони українські втрати були більші, а також, що польські напади на українські села були ще перед 1944 роком. З’ясовано, що там, де було українське підпілля, втрати серед українців були значно менші. У нас склалася картина подій. Ми обрежні щодо цифр, але тільки у вибраному районі загинуло близько 3000 поляків і 2000 українців. Цифри співмірні та суперечать дослідженням родини Семашків, що є підґрунтям для слів польської влади, яка каже про 100 тисяч польських жертв Волині”.

Старший науковець Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. Грушевського НАНУ Надія Хала показує мапу з позначеними селами Володимир-Волинського району Волині, спаленими в 1940-х роках / Фото Ігоря Тимоця.
Старший науковець Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. Грушевського НАНУ Надія Хала показує мапу з позначеними селами Володимир-Волинського району Волині, спаленими в 1940-х роках / Фото Ігоря Тимоця.

“Ми зробили вибірку, скільки людей у книзі Семашків названі поіменно, а скільки як невідомі загиблі, скільки округлених цифр, – продовжила дослідниця. – Побачили, що великий відсоток загиблих Семашки не називають на прізвище. Наприклад, беремо польську статистику 1921 року. Бачимо, що в населеному пункті жило 100 поляків. Читаємо в книжці Семашків, що там загинуло 300 поляків. Виникає запитання, звідки взялося 200 безіменних загиблих. В кінці роботи зможемо приблизно сказати, скільки загинуло українців і поляків у тій трагедії. Але вже бачимо, що цифра буде співмірна. Багато поляків, яких Семашки зараховують до загиблих, виїхало перед конфліктом чи були виселені німцями на роботи до Німеччини. Знаходимо факти, коли Семашко пише про замордовану сім’ю, а потім знаходимо в архівах документи, що сім’я виїхала до Польщі. Це небезпечна тенденція, що цифри з книжки Семашків в Польщі сприймають на віру і не ставлять під сумнів, а вони часто маніпуляційні та дуже неточні”.

Публіцист Олег Баган / Фото Ігоря Тимоця.
Публіцист Олег Баган / Фото Ігоря Тимоця.

“Польська шовіністична політика породила українське націоналістичне підпілля та десятиліттями його підживлювала”

Публіцист Олег Баган розповів, що польська історіографія розкручує тему Волині, щоб уникнути розмови про історію польсько-українського конфлікту, який розпочався 1918 року, коли українці програли Польщі війну за незалежність: “На українських етнографічних землях конфлікт тривав безнастанно від 1918 року. Щороку в міжвоєнній Польщі відбувалися трагічні події. Польська шовіністична політика Другої Речі Посполитої породила українське націоналістичне підпілля та десятиліттями його підживлювала. Події на Волині були лише спалахом активності наприкінці тривалого конфлікту, який на той час тривав вже 25 років”.

Ігор Тимоць. Фото автора.

Share Button

Також перегляньте

Акція на підтримку Ігоря Мазура біля Посольства Польщі в Києві. Фото: hromadske.ua

Віцеспікерка польського Сейму стала на захист Ігоря Мазура

Затримуючи українця Ігоря Мазура, Польща зробила так, як мусила відповідно до процедури, адже він фігурує …