субота, 17 Листопад, 2018
pluken
Головна / Аналітика / Ефект Стрейзанд для Польщі
Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський
Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський

Ефект Стрейзанд для Польщі

Share Button

Зміни до закону про Інститут національної пам’яті Комісії з розслідування злочинів проти польського народу, які набули чинності 1 березня, стали причиною дипломатичної кризи у Польщі. Слідом за Литвою, Україною, Німеччиною, Європейським Союзом, з якими протягом останніх років були зіпсовані двосторонні стосунки з ініціативи польської сторони, до них нещодавно також приєдналися Ізраїль та США. Таке враження, що польський істеблішмент на чолі з Ярославом Качинським щоразу піднімає планку досі прийнятного критичного рівня напруги і випробовує межі її наростання у здійсненні власної міжнародної політики, шукаючи червоних ліній. Проте цього разу опонент та його реакція для Варшави виявились неочікувано серйознішими, аніж усі попередні.

Нововведення, які були проголосовані польським Сеймом (26 січня) та Сенатом (1 лютого) і підписані президентом Польщі Анджеєм Дудою (6 лютого), за переконанням їхніх авторів, були запропоновані для захисту “доброго імені Республіки Польща або польського народу”. Йдеться про заборону публічного вживання і поширення таких понять, як “польські табори смерті”, “польські екстермінаційні табори”, “польські концентраційні табори” та приписування польському народові чи польській державі відповідальності (чи співвідповідальності) за нацистські злочини або інші злочини проти миру, людяності та військові злочини, вчинені Третім Рейхом, а також про кримінальне переслідування тих, хто заперечує “злочини українських націоналістів та українських колабораційних формацій”, прирівнюючи їх до злочинів нацизму та комунізму.

Польська сторона кинула черговий камінь у бік польсько-українських відносин, які за останні два роки перебувають у найгіршому від часу незалежності обох країн стані, і водночас відкрила ще один фронт двостороннього конфлікту – польсько-ізраїльський. Можливо, він так само, як і попередні, пройшов би без серйозних наслідків для Польщі, якщо в Ізраїлю не було б настільки серйозного союзника й лобіста, як США. Тепер польсько-американські відносини перебувають у найбільшій від часу падіння залізної завіси кризі і це незважаючи на те, що Польща була основним союзником США у Центральній Європі після завершення холодної війни. Шкода, що у цих дипломатичних переговорах довкола закону про Інститут національної пам’яті не має місця врегулюванню “української проблеми”, яку показово ігнорують усі сторони. Про “українські правки у законі не згадує жоден американський чи польський високопосадовець, і навіть президент Польщі Анджей Дуда під час брифінгу з приводу його підписання жодного разу не обмовився про злочини “українських націоналістів”.

Ще до голосування закону в Сенаті Вашингтон по дипломатичних каналах дав чіткий сигнал Варшаві про серйозні наслідки у разі прийняття запропонованих змін, а одразу після його підтримки Сенатом Єрусалим виступив з гострою критичною заявою. Як наслідок, протягом лютого у польсько-американських відносинах наростала напруга, аж поки з неофіційних джерел стало відомо, що Білий дім заблокував можливість зустрічі вищого керівництва Польщі з найвищим керівництвом США, доки не буде вирішена проблема із законом про Інститут національної пам’яті. Ба більше, американська сторона виступила з вимогою про його скасування, оскільки в іншому разі це матиме не лише дипломатичні, але також економічні наслідки для Варшави.

Сумнівні добрі наміри, якими прикривалися автори законодавчих змін, а згодом – польська влада, спричинили протилежний ефект для Варшави, який у гуманітаристиці називають “ефект Стрейзанд” (Streisand effect). Це феномен, який полягає у тому, що заборона не дуже цікавої для загалу інформації призводить до її масового поширення.

Уже перша спроба застосувати норми закону на практиці спричинила хвилю звинувачень в бік Польщі. Після того, як 2 березня наближена до уряду неурядова організація Польська ліга проти наклепу через неправильно проілюстровану статтю про єврейський погром у Єдвабному звинуватила аргентинську газету Pagina 12 та її журналіста Федеріко Павловського (його сторінка у Facebook http://bit.ly/2HhEmBg, цікаве прізвище для аргентинця!) у “діях, спрямованих на шкоду польській нації та добрій репутації польських солдатів”, в Інтернеті прокотилась хвиля обурення з приводу антисемітизму, історичного ревізіонізму Голокосту та утисків свободи слова у Польщі (дивитись тут, тут, тут, тут, тут, тут, тут, тут, тут, тут, тут, тут, тут, тут). Аргентинський приклад показує, що хвиля протестної солідарності журналістського середовища провокує усвідомлене перекручування історичних фактів, щоб продемонструвати незгоду і протиставитись заборонам. З іншого боку, варто також звернути увагу на те, що, проглянувши персональну сторінку Федеріко Павловського на Facebook, можна помітити його симпатії до Кремля та російської політики.

Починаючи від перших обговорень змін до закону у Сеймі аж до теперішнього часу, реальність показує, що ця ініціатива не лише не здатна виконати поставлене перед нею завдання, але навпаки спровокувала великий інтерес до проблеми, яка хоч мала під собою підстави, проте не в тих масштабах, які їй приписують автори. Протягом останнього десятиріччя в усьому світі було близько ста випадків помилкового приписування Польщі злочинів нацизму, найбільш відомий з яких виступ президента США Барака Обами.

Натомість прийняття закону призвело до протилежного результату. Польська держава і поляки тепер звучать у світових медіа в контексті співпричетності до нацистських злочинів Другої світової війни, намагаючись приховати правду про це. Відвертаючи увагу від скандалу про неонацистські зібрання у Варшаві польська влада спровокувала значно більшу проблему для себе – звинувачення у ревізіонізмі та спробі заперечити співпричетність поляків у Голокості.

Замість того, щоб виправити “історичну несправедливість” у вживанні термінів “польські табори смерті”, соратники Качинського лише розбудили давнього демона. Це ще одне підтвердження того, що заборони – найдовший шлях до правди. Долати неосвіченість людей варто не запровадженням кримінальної відповідальності, а через поширення освіти і знань. Історична правда потребує сумління та діалогу, а не заборон.

По-перше, спробою виправити історичну несправедливість щодо помилкового трактування участі поляків у нацистських злочинах на території Польщі влада у Варшаві також намагаться унеможливити (заморозити) історичну дискусію і відкритий діалог там, де це має незручне та контраверсійне значення стосовно власного бачення польської історії. По-друге, чинна влада в Польщі на чолі з Ярославом Качинським протягом усіх трьох років свого перебування при владі використовує політику історичної пам’яті як одну із засадничих умов розбудови не лише внутрішньої, а й зовнішньої політики. Тимчасом як після завершення холодної війни демократичні країни відмовилися від формули побудови двосторонніх відносин через призму минулого, такі країни, як Польща чи Угорщина, вирішили піти шляхом Росії, яка ніяк не може “встати з колін”, нав’язуючи своїм сусідам власний канонізований погляд на спільну історію.

Протягом лютого Польща настільки була зосереджена на врегулюванні проблеми у трикутнику Польща – США – Ізраїль, що послабила активність на інших дипломатичних напрямках. Зокрема, відносини з Україною відійшли на задній план і ми тимчасово не чуємо з Варшави вже звичних звинувачень і безвідповідальних заяв окремих міністрів, депутатів чи політиків в бік офіційного Києва. Натомість на фоні затишшя з польської сторони, голоси, які пролунали у цей час з України, були гострішими та категоричнішими, аніж досі. Це заяви президента Петра Порошенка під час прес-конференції з журналістами, коментарі віце-прем’єр-міністра Павла Розенка за підсумками двосторонньої зустрічі Українсько-польської комісії з історичних питань, гостра стаття “Випробування історією” міністра МЗС Павла Клімкіна, його участь у заходах вшанування українських жертв у селі Павлокома у Польщі, а також марш у день 68-ї річниці смерті Романа Шухевича у Львові під антипольськими гаслами. Очевидно, українська сторона готується до наступного етапу загострення двосторонніх відносин.

На сьогодні Польща зайняла вичікувальну позицію і ще не прийняла жодного серйозного рішення у питанні подальшої долі закону про Інститут національної пам’яті. Поки тривають складні переговори, польська влада намагається демонструвати гарну міну при поганій грі. Цього разу складно повірити, що Варшаві вдасться встояти під тиском США без зміни власної позиції. Для цього вони залишать для себе можливість для маневрів і шлях для відступу. Це рішення Конституційного Трибуналу, куди одразу після підписання Анджеєм Дудою було скеровано зміни до закону. Найбільш ймовірно, що польська влада буде змушена відступити і прийняти політичне рішення про “замороження” закону на підставі рішення суду про його неконституційність.

Ця обставина вдарить по самолюбству консервативно налаштованої політичної верхівки на чолі з Ярославом Качинським. Для того, щоб згладити перед власними виборцями репутаційні втрати, очевидно, знову буде відновлена активна та агресивна робота на інших напрямках, передусім у відносинах з Україною та Німеччиною. Безвідповідальна політика самоізоляції, яку тривалий час проводить офіційна Варшава, триватиме щонайменше до найближчих місцевих виборів у Польщі восени 2018 року, а якщо це дасть електоральний результат, то і до парламентських виборів 2019 року.

Тарас Радь

Share Button

Також перегляньте

Фото: POLUKR.net

Вандали руйнують українські монументи у Польщі

Під польським консульством звертали увагу влади у Варшаві на подальші руйнування українських меморіалів у Польщі …