Поява й подальше активне (іноді – навіть агресивне) просування «Національних дружин» в інформаційному та політичному просторі свідчить, швидше, не про конкуренцію між націоналістичними партіями, а про загострення поки що прихованого конфлікту у владній команді.
28 січня в центрі Києва понад 600 учасників новоствореного формування «Національні дружини» під прицілами камер урочисто прийняли присягу і пройшли маршем вулицями столиці. Ця подія викликала нерозуміння і навіть переляк у багатьох спостерігачів, зокрема – й через однакову форму та вимуштрувану тренуваннями синхронну ходу.
Хоч усі посадові особи та провладні політики доволі стримано прокоментували появу нового гравця української вуличної політики, очевидна приналежність «Національних дружин» до одного із таборів провладної коаліції багато говорить і про майбутнє цієї організації, і про стосунки всередині «партнерів» у владі.
Один із лідерів «дружин» під час урочистого виступу кілька разів наголосив, що сьогодні – перша річниця з часу утворення організації. Справді, рік тому молодики відповідної зовнішності, в балаклавах та бафах (спеціальні шарфи, що закривають обличчя) вперше з’явилися на вулицях столиці. Щоправда, тоді вони представляли новостворену політичну силу «Національний корпус». Лідер партії – народний депутат, екс-командир батальйону «Азов» Андрій Білецький. ЗМІ неодноразово пов’язували його з нинішнім Міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим. Уже тоді представники «Національного корпусу» вирізнялися з-поміж інших націоналістичних політсил агресивною риторикою та чітким ухилом до позаполітичних способів діяльності. Варто пригадати хоча б скандал із невдалим штурмом Львівської обласної ради влітку 2017 року.
У жовтні 2016 року «Національний корпус» оголосив про об’єднання зусиль з двома іншими націоналістичними силами – «Свободою» та «Правим сектором». Першою помітною акцією «альянсу» став марш націоналістів на Покрови 14 жовтня 2016 року. Лідери політсил оголосили про подальшу координацію своїх дій – аж до можливої спільної участі в парламентських виборах та висуненні єдиного кандидата в президенти у 2019 році. Щоправда, після цього якихось потужних акцій об’єднання не проводило. Своєю чергою, саме «Національний альянс» суттєво перегравав інших партнерів – принаймні на інформаційному полі.
Сотні вуличних акцій, освітніх та просвітницьких проектів, блокування телеканалів, що належать екс-регіоналам, рейди проти наркопритонів та «наливайок» – «Нацальянс», схоже, всерйоз зібрався монополізувати звичну для націоналістів «вуличну» нішу.
З цієї точки зору створення «Національних дружин» – абсолютно логічний і послідовний крок у розвитку проекту Андрія Білецького. Білецький прийшов у велику політику саме з такого середовища – націоналістична організація «Патріот» від середини 1990-х об’єднувала вуличних активістів з патріотичними поглядами. Пізніше харківський бізнесмен і політик Арсен Аваков почав допомагати місцевим націоналістам. Частково – для створення противаги давнім політичним і бізнесовим конкурентам – альянсу Добкіна й Кернеса. Після Революції Гідності дружба переросла у взаємовигідне партнерство: Аваков став міністром МВС, а Білецький – командиром спецзагону Національної гвардії (яка підпорядковується МВС). І хоч обоє – і Білецький, і Аваков – неодноразово наголошували, що не спілкуються й не координують свою діяльність, показова лояльність правоохоронних органів до членів «Національного корпусу» свідчить про інше.
Формат політичної партії, а також домовленості з партнерами до певної міри обмежують діяльність «Нацкорпусу». Щоб вийти за ці рамки, були створені «Національні дружини». Для лідера «Національного корпусу» Білецького – це механізм мобілізації «молодих» і «буйних», які з задоволенням долучилися б до патрулювання вулиць, «наведення порядку» та «побудови націоналістичної держави», але не хочуть ставати членами будь-якої політичної партії. Адже в Україні, як відомо, «політика – справа брудна». Натомість і символіка «дружин», і риторика лідерів, і основне місце для тренувань (київський завод «АТЕК») – давно відомі як «база» «Азову».
Не виключено, що «дружбу» з Аваковим Білецький використовує лише для розкручування власної політичної сили, і коли потреба в такій підтримці відпаде (або ж після того, як Аваков позбудеться посади), лідер «Азову» наважиться на самостійне плавання. Про це може свідчити і дедалі агресивніша риторика лідерів «Національного корпусу» щодо правоохоронних органів та їх очільника.
У появі нової агресивної вуличної сили має свій інтерес і Аваков. Це додатковий аргумент для перемовин із «партнерами», зокрема Порошенком, який, як відомо, патологічно боїться «вулиці». Оточення міністра вже не раз натякало, що відставка Авакова може «принести кров на вулиці українських міст». Бійці «Азову» та «Національного корпусу» неодноразово намагалися впливати на рішення парламенту через вуличні акції – зокрема під час голосування за зняття недоторканності з народних депутатів у липні минулого року. Окрім того, це ще й додатковий «запасний аеродром» для міністра після 2019 року. Як відомо, Аваков інтенсивно намагається зміцнити свої позиції в усіх доступних політичних нішах. У правій – за допомогою «Нацкорпусу» Білецького, у лівій – через одіозного Ківу, який з другого наскоку так і не зумів очолити Соціалістичну партію. У цьому контексті «Національний корпус» має виступити як партія-«спойлер» можливих націоналістичних проектів. Окрім того, активні, навіть агресивні «Національні дружини» мають виступити таким собі засобом стримування для інших любителів пройтися маршем у центрі Києва. У першу чергу – для прихильників Саакашвілі та його соратників, зокрема, батальйону «Донбас» Семенченка. Адже, якщо, приміром, правоохоронці не можуть ефективно протистояти вуличним маршам і демонстраціям внаслідок низки причин (юридичних та внутрішньоорганізаційних), то «дружинники» можуть це зробити набагато простіше і швидше, прикриваючись прагненням «допомогти міліції».
Однак має свою вигоду з цього і Петро Порошенко. Адже, наслідуючи російського президента Путіна, він отримав вражаючі аргументи, щоб натякнути Заходу: мовляв, якщо Порошенко втратить владу, то змінити його можуть незрозумілі «недоговороздатні» (а відтак – небезпечні) радикали. Недарма лояльні до Банкової політологи й експерти розпочали в соцмережах активне «прив’язування» «Національних дружин» до персони Авакова.
Отож, попри оголошену керівниками «Національних дружин» благородну мету – наведення порядку на вулицях і виховання молоді, – новий гравець на радикальному полі просто не може не стати об’єктом внутрішньоукраїнської політичної боротьби «всіх проти всіх». «Національні дружини» – не перший в українській політиці приклад використання енергії патріотичної молоді для реалізації передвиборчих цілей «великих» політиків. Попередникам так і не вдалося вирости у самостійні проекти. Чи вдасться це зробити «Національному корпусові» та його вуличному крилу – «Національним дружинам», – покажуть події 2018–2019 років, коли роль і вага саме вуличних проектів буде зростати.
Віктор Біщук