Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
У вівторок, 5 грудня, у Львівській політехніці відбулася зустріч студентів і викладачів із главою УГКЦ Блаженнішим Святославом Шевчуком. Зустріч була приурочена 30-ій річниці проголошення Декларації польсько-українського прощення і примирення. У Римі 8 і 17 жовтня 1987 року зустрілися глави польського Костелу та УГКЦ. На цій зустрічі вперше після Другої світової війни було проголошено Декларацію про польсько-українське прощення та примирення. Цього року 1-12 жовтня в Римі відбулося відзначення 30-ї річниці цієї події.
Ось ключові тези з промови глави УГКЦ Святослава Шевчука:
– Українсько-польські відносини – болюча точка нашого сьогодення. Зустрічався недавно з українською греко-католицькою громадою Польщі. Вони мені сказали, що так тяжко, як сьогодні, їм не було давно. Люди, яким поза 50 років, які все життя живуть у Польщі, не пам’ятають такого за своє життя.
– Зараз говорять про 1,2 млн українських заробітчан у Польщі, хтось каже 2 млн, хтось навіть більше. Намагаємося зробити все, щоб ці люди не асимілювалися на чужині, у тій не зовсім прихильний до них атмосфері, яка є зараз до українців у Польщі. Можливо, антиукраїнська тенденція в Польщі – елемент страху поляків перед мігрантами? Тому вони все роблять, щоб українець, який їде до Польщі, приїхав з України з «Картою поляка» і перейшов на латинський обряд. Багато українців, зокрема з Західної України, свідомі своєї ідентичності, відмовляються в Польщі від свого коріння і навіть соромляться зізнатися, що вони українці. Навіть коли така людина має можливість піти до української церкви, то радше вибере польський костел. Мені як главі УГКЦ за це соромно і прикро.
– Політики між собою полемізують, дипломати використовують щораз більш агресивну риторику. Слухаючи їх, запитую себе, що можу зробити в цій справі як українець, християнин, глава УГКЦ. Між поглядами політиків і моїми є велика різниця, бо політики страждають короткозорістю, живуть найближчими виборами. Задля рейтингу вони роз’ятрюють рани свого народу, намагаються їх використати, інструменталізувати з політичною метою. Це бачимо по обидва боки українсько-польського кордону.
– Не робитиму політичних заяв, не знаю дипломатичних рецептів, як покращити польсько-українські відносини. Хочу лише пригадати, що зробили українська і польська католицькі церкви під проводом Папи Івана Павла ІІ. Цього року минає 30 років від початку діалогу між українськими і польськими єпископами під проводом Івана Павла ІІ. Тоді сказали слова, які є лікувальним рецептом для порозуміння – «пробачаємо і просимо пробачення». Це був початок українсько-польського примирення. Після цього ще було багато схожих зустрічей і взаємних прощень. У 2005 році польські та українські єпископи пішли ще далі. Слова примирення прозвучали в літургіях, які відбулися у Варшаві та Львові. Хтось може казати, що це приємні спогади, але що сьогодні змінилося?
– Те, до чого закликав Іван Павло ІІ, – глибоко європейське примирення. Це логічний крок у тривалому і плідному процесі примирення у Європі після Другої світової війни. Започаткували його французи та німці. Після Другої світової війни Європа була зоною, яка пережила страшне лихо: мільйони жертв, десятки мільйонів поранених. Здавалося, після такого європейські народи ніхто не зможе примирити. Але бажання залікувати рани лягло в основу об’єднаної Європи. Тут ключову роль відіграли глава МЗС Франції Роберт Шуман і канцлер ФРН Конрад Аденауер, які 18 квітня 1951 року підписали Паризький договір про створення Європейського співтовариства вугілля і сталі – попередника ЄС. Євросоюз був фактично проектом примирення європейських народів. Шумана і Аденауера вважають батьками ЄС. Але європейські політики вже про це, мабуть, забули.
Другим кроком стало польсько-німецьке примирення. Це були інші обставини – Польща і Німеччина були по різні боки цивілізаційного кордону. Берлінський мур роздирав тіло Європи навпіл. Проте ЄС як проект миру, один із запобіжників, щоб ніколи більше в Європі не було війни, змусив тогочасних католицьких єпископів рухати проект миру на Схід. У 1960-ті польські єпископи були ще дисидентами у своїй комуністичній країні. У 1965 році на заключній сесії Другого Ватиканського Собору польські єпископи, жертви німецького нацизму, першими пишуть листа примирення до німецьких єпископів, вживаючи формулу «прощаємо і просимо прощення». Важко уявити, як на них накинулась тоді комуністична польська пропаганда – як це прощати вбивцям, які збудували цілу мережу концтаборів у Польщі? Тодішній глава єпископату Польщі з вікна свого палацу у Гнєзно заявив: якщо завтра він буде змушений сказати щось інше, ніж «прощаємо і просимо прощення», то не вірити йому, бо це буде означати, що комуністи заставили його це сказати.
Одним із єпископів, який готував цього листа з польського боку був Кароль Войтила – майбутній Папа Іван Павло ІІ. Німецькі єпископи відповіли тоді взаємністю. Одним із єпископів, який готував листа з німецького боку був Йозеф Ратцінґер – пізніший Папа Бенедикт XVI. Ці люди змогли стати понад жорстоким сьогоденням, в якому їм довелося жити. Їхня християнська ідентичність дала їм можливість подивитися дальше, ніж тогочасним політикам.
Папа Іван Павло ІІ – великий гуманіст ХХ століття, батько християнського сенсу об’єднаної Європи. Іван Павло ІІ розумів, що поляки і українці у ХХ столітті пережили дві українсько-польські війни, взаємні образи та рани, були жертви з обох сторін. Щоб польський і український народи жили в єдиному культурному і християнському просторі Європи, він як спадкоємець апостола Петра провадив нас до примирення. Ось слова Івана Павла ІІ, сказані, зокрема, до греко-католиків у 1991 році: «Багато гіркоти і страждань зазнали український і польський народи за останні десятиліття. Але хай між нами станеться очищення, яке загладить давні суперечки, претензії та взаємне недовір’я. Хай воно призведе до взаємного пробачення давніх кривд. Сьогодні спільна віра в Ісуса Христа закликає нас до пошуку того, що єднає. Розпалювання радикального націоналізму та упереджень було б діями, спрямованими проти християнської ідентичності, вражаючим анахронізмом, не гідним обох великих народів». Це пророчі слова, які не маємо права забувати. Навіть якщо наші політики не хочуть їх пам’ятати.
– Пригадаю 2013 рік, коли польське суспільство згадувало 70-річчя Волинської трагедії. Тоді в Польщі почалася антиукраїнська істерія. На початку 2016 року ми відчули, що з приходом нової політичної сили у Варшаві ситуація стала різко погіршуватися. На початку 2016 року я був на одній важливій події в польському місті Гнєзно – центрі архієпископської кафедри Польщі. Там були святкування з нагоди 1150-річчя хрещення країни. Спробував тоді пригадати польським інтелектуалам всі ті моменти примирення, які сталися за останні 30 років, закликав польську владу не робити нічого, що б одним розчерком пера руйнувало десятиліття зусиль з польсько-українського примирення. Але тодішні очільники різних польських владних груп сказали мені – все розуміємо, але в нас є свої зобов’язання перед власною політичною силою. Мені стало дуже гидко.
Повернувшись до Києва, я намагався розрухати громадськість, щоб зберегти, якщо не на державному, то на громадському рівні, українсько-польський діалог примирення. Тоді від імені моральних авторитетів, громадських і церковних діячів України написали відкритий лист до польської громадськості. Його підписали я, Патріарх Філарет, глава Української Православної Церкви Київського патріархату, інші громадські та політичні діячі України. Ми отримали відповідь від польської громадськості, в якій йшлося, що поляки теж не хочуть конфронтації і розуміють, що вона згубна для обох народів. Але все це не зупинило перед згубними наслідками – у 2016 році польський Сейм прийняв декларацію, в якій називав Волинську трагедію геноцидом. Це був політичний крок, який вчергове роз’ятрив рани минулого.
– Нині в Європі бачимо згубні тенденції – роз’ятрювати рани, підкреслювати те, що ділить, а не те, що єднає. Не тільки проти України, а проти всієї Європи йде гібридна війна. На наших очах у країнах, що прожили процес примирення, стають популярними, а іноді приходять до влади, крайні радикали, які проти об’єднаної та примиреної Європи. Наприкінці жовтня Папа Франциск скликав у Римі конференцію на тему «Переосмислюючи Європу». Він хотів показати, що нам слід повернутись до християнських основ європейської цивілізації, пригадати, як починалося будівництво об’єднаної Європи. Християнський клич «прощаємо і просимо прощення», який збудував об’єднану Європу, може її й врятувати. Це також єдиний рецепт для українсько-польського примирення.
– Щоб врятувати єдину Європу, ми повинні бути вірними духовному заповіту Папи Івана Павла ІІ – взаємне примирення і прощення. Іван Павло ІІ – покровитель українсько-польського примирення.
