Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
У світовому Індексі сприйняття корупції (СРІ) за 2016 рік Україна отримала 29 балів зі 100 можливих. Це на два бали більше, ніж минулого року, однак, за словами експертів, недостатньо для країни, влада якої назвала боротьбу з корупцією головним пріоритетом своєї діяльності.
Таким чином у всесвітньому рейтингу СРІ Україна посідає 131 місце з-поміж 176 країн. Цю сходинку з показником 29 балів разом з нами розділили Казахстан, Росія, Непал та Іран. За інформацією Transparency International Ukraine, поліпшенню позиції України у світовому рейтингу сприяло розгортання антикорупційної реформи, проте відсутність дієвої судової системи та фактична безкарність корупціонерів не дає Україні зробити потужний ривок і подолати 30-бальний бар’єр, що зветься «ганьбою для нації».
Про найбільшу проблему на шляху подолання корупції, а також, як навчити дітей змалечку не боятися корупціонерів, розповів керівник Transparency International Ukraine, співголова Реанімаційного пакету реформ Ярослав Юрчишин під час зустрічі «Майбутнє розпочинається вже сьогодні» на платформі TEDx в УКУ.
Портал polukr.net пропонує ознайомитися з основними тезами спікера.
Феномен корупції в тому, що її реально дуже важко виміряти. Так само важко зрозуміти, коли і звідки вона взялася, і чому нібито хороші люди дуже часто обирають неправильний шлях для досягнення своїх цілей – коштом інших людей. Корупція – це насправді наслідок. Наслідок чого? Про це ми зараз і поговоримо.
Коли з’явилася корупція? Важко визначити, бо дописемний період історії людства залишив нам дуже мало відомостей. Наскельних малюнків корупції немає. Але, наприклад, один із біблійних праотців, Яків, за допомогою корупційного діяння фактично викрав у свого брата Ісава первородство, яке в ті часи давало більше прав і благ. У злочинній змові зі своєю матір’ю він, одягнувшись як старший брат і видавши себе за нього, обдурив незрячого батька і став правителем та одним із праотців староєврейського народу. Це була класична корупція: використання наближеності до влади або владних функцій для того, щоб отримати певні пільги.
У всі часи з корупцією намагалися боротись. У всіх найдавніших законах були певні обмеження щодо корупції. Вже в законах Хамурапі (а це приблизно 2 тисячі років до н. е.) був цілий розділ про неправильних суддів та про їх покарання.
Боролися з корупцією по-різному в різні часи, інколи навіть дуже жорстоко. Про один такий випадок хочу розповісти. Він, до речі, показує, чому покарання за корупцію не завжди спрацьовує. У Давній Персії був собі суддя Сесам. Він був дуже впливовою людиною, але почав брати хабарі. Цар дізнався про це, наказав його зарізати (у ті часи таке дозволялося), оббілувати, порізати шкіру на тоненькі пасма й натягнути їх на крісло, на якому сидів Сесам. Наступний цар посадив на це крісло сина Сесама, який був одним із найчесніших суддів. Але навіть така жорстокість не допомогла: всі країни, розташовані нині на території Давньої Персії (Іран та Ірак. – Ред.), – сусіди України за так званим рейтингом сприйняття корупції, який щороку заміряє Transparancy International, і який показує, наскільки країна сприймається корумпованою.
Корупція – дуже складне явище. Насправді це наслідок неефективності влади, недотримання правил, відсутності верховенства права. Виміряти саму корупцію дуже важко. Ми оцінюємо її відображення в дзеркалі: як нас сприймають, наскільки ми корумповані. І тут цікава річ: що більше ми говоримо, що ми корумповані, то більше вважаємо себе корумпованими, і світ нас такими вважає. Дуже часто в країнах, які поруч з нами у списку (наприклад, Росія чи Іран), ситуація набагато гірша, ніж у нас. Але вони вважають себе менш корумпованими.
Є й інший досвід. 1498 року міська рада Брюгге замовила картину зі сценою з життя судді Сесама. Її повісили в залі судових засідань так, аби це бачив кожен суддя, щойно зайде до зали. Це було послання до суддів: «Воно тобі треба?». У середньовіччі суддю навряд чи оббілували б – радше спалили б. Але що ми маємо сьогодні? Бельгія – на найвищих позиціях щодо несприйняття корупції. Висновок: превенція (тобто запобігання корупції) дуже часто є набагато ефективнішою, аніж покарання.
В Україні дуже багато уваги приділяють покаранню і набагато менше – створенню умов, щоб унеможливити корупцію. Чи можемо ми бути у цьому успішні? Ймовірно. Але подумаймо також над тим, чи справді корупція є аж такою проблемою, яку неможливо здолати, чи ми просто звикли про неї говорити?
Український Центр економічних стратегій порахував: якби ми подолали корупцію приблизно так, як це зробила Польща (Україна має зараз 29 зі 100 балів в індексі сприйняття корупції, Польща – 62. – Ред.), ВВП протягом 2007-2016 років зріс би на 13%, а це 21 млрд доларів. У розрахунку на одну людину ВВП зріс би на три тисячі доларів. Ось що нам коштує неподолана корупція і наше сприйняття, що в Україні побороти її дуже важко.
З чого починається прогрес у подоланні корупції? З того, що ми шукаємо шляхи її подолання, а не боїмося її як чогось страшного. У Любомира Гузара є дуже глибока думка: «Корупція – це передусім хвороба власної душі, а вже потім політична хвороба». Перед тим як здійснити злочин, ми приймаємо рішення про його здійснення. І на нас дуже впливає оточення. На жаль, в Україні діти виростають у середовищі, де корупція – або норма, або доступний механізм отримання певних пільг. І це не пафос. Коли діти вперше зіштовхуються з корупцією? Банальна історія. Батьки прийшли з батьківських зборів у садочку, розказують про побори, корупціонерів у владі, які примушують здавати гроші і т. д. Для дитини батьки – це найцінніші люди у світі, просто супергерої. І таким чином ми робимо закладку: «Корупція не може бути подолана навіть найсильнішими людьми – батьками». Додатково накладається традиційне сприйняття українцями влади. Для нас влада – чужа. Нами керували австрійці, поляки, росіяни, і навіть коли керують свої, вони швидко стають ворогами. Є феномен: людина, яка приходить у владу, одразу сприймається по-іншому. Людина не змінилася, вона, може, ще не класовий ворог, але вже точно не друг. Це пострадянське сприйняття держави як монстра, який усе має зробити за вас, для вас і бажано, щоб ви не напружувались.
Чи можна в таких умовах щось робити? Можна, і в нас є позитивні приклади. Через негативну селекцію, коли у владі залишалися переважно люди, які вміли створювати схеми замість того, щоб створювати додаткову вартість, ми виховали надзвичайно креативний клас корупціонерів. Нещодавно ми були на одному міжнародному заході, де представники різних організацій з різних країн розповідали, що їм вдалося зробити. І от українці – не казахи чи росіяни! – сиділи і «на ходу» зламували кожну з цих систем.
В Україні вміють заробляти на корупції, і це унікальна тема. Як на цьому заробляє прокуратура, частина нереформованої поліції, суди, я не розповідатиму – про це, напевно, всі чули. Я розкажу, як заробляла на корупції Тендерна палата. Громадська організація зареєструвала на себе поняття «тендерні процедури». Тобто коли держава щось продає чи купує – це певний процес, і цей процес номінально був власністю тієї громадської організації. Щоб брати участь у тендерах, треба було придбати сертифікат, тобто – заплатити. Переважна більшість учасників, які виходили на ці тендери, і так були в схемі, тож вони не йшли в суд щось оскаржувати. Плечі були хороші: тодішній натхненник і очільник Тендерної палати Антон Яценко і зараз є народним депутатом України. До Верховної Ради його завела Юлія Тимошенко під брендом прогресивного економіста. Щороку він вимивав близько 10 млрд гривень. Діяльність Тендерної палати припинив Віктор Янукович, який чітко сказав: «Я з ними ділитись не буду».
Не так давно, розуміючи стан справ, на базі ініціативи «Нова країна» зібрався бізнес, який сказав: це цікавий ринок, ми туди прийшли б, але нас не пускають. Їх підтримали люди, які ще не були у владі, але були готові туди йти (зокрема, Павло Шеремета), і сказали: «А давайте просто відкриємо все, зробимо тендерну процедуру такою, щоб усі бачили все».
Сьогодні система Prozorro – це бренд України. Раніше були Шевченко, Кличко і Чорнобиль, а зараз додалась Prozorro. Корупція зникає, якщо її підсвічувати. Не обов’язково вся й одразу. Ті, хто раніше заробляв на тендерних закупівлях, під прикриттям війни «пробили» собі через Верховну Раду окремі напрямки, для яких використання Prozorro необов’язкове, – військові або енергетичні закупівлі. Де немає Prozorro, там суми закупівель в рази вищі.
На перший погляд, усе виглядає дуже страшно, тож постає запитання, чи можу конкретно я побороти корупцію, яка мене стосується? Звісно! Повертаємось до прикладу з дитячим садочком. Що заважає батькам створити відкритий банківський рахунок, куди всі скидають обумовлені кошти і домовляються, за якими процедурами будуть проводитись закупівлі? Все прозоро, всі задоволені; батьки й адміністрація садочка не мають підстав дорікати одне одному. За вечерею батьки розповідають дітям, як добре все організовано, діти пишаються своїм садочком і не йдуть туди як на каторгу, адже там сидять корупціонери. Відповідно, ми починаємо пишатися своєю країною. Що для цього треба? Тут ми приходимо до певного креативу. Сьогодні є багато сучасних технологій, придатних для застосування, і найприкольніше те, що нинішні корупціонери їх не розуміють. Там, де є ІТ-рішення – Prozorro, Є-дата тощо, – все починає працювати нормально.
Що треба зробити? Перше – не влазити в корупційні дії. Друге – обрати конкретний випадок корупції поруч із вами і боротися з ним. Далі – згуртування однодумців, пошук варіантів для зменшення корупції, пропагування цих рішень. Креативно долати корупцію можна тільки разом, тільки тут і тільки зараз. Розмовами й обіцянками покарання корупцію не подолаєш.
Підготувала Мирослава Іваник
