Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Поки Росія готує нову хвилю мобілізації, Україна методично б’є по її найболючіших точках – логістиці, паливних базах, штабах і військових заводах. Крим втрачає статус безпечного тилу, російський наступ сповільнюється, а ціна кожного квадратного кілометра окупованої землі для Кремля стрімко росте. Чи справді на фронті настав перелом, і чому Москва може опинитися перед складним вибором уже найближчими місяцями — про це PolUkr.net розповіввійськовий експерт, голова Українського центру безпеки та співпраціСергій Кузан.
– Як оцінюєте дії України зі знищення російської логістики до Криму та переривання сухопутного коридору через окупований південь України?
– По-перше, Крим задумувався як тилова база росіян. Її вони розбудовували з 2014 року – відновлювали не лише існуючі воєнні об’єкти, але теж старі радянські. Сам факт, що вдалося нівелювати головне призначення півострова яктилової бази – це досягнення.
Спочатку Україна відігнала флот з Криму до Новоросійська, решта кораблів тепер закриті у Севастопольській бухті. Далі з моря уразила складні дорогі системи ППО півострова, зокрема великі радіолокаційні станції, які наглядали за акваторією Чорного моря. Якщо додамо, що Україна повернула під контроль газовидобувні установки на Чорному морі, так звані «вишки Бойка», під контролемКиєва острів Зміїний, то разом ці об’єкти забезпечуютьукраїнський контроль над морем, ідоступ України до морської торгівлі. Найбільша частка українських вантажів йде морем. Жодна залізниця чи дорогине зможуть замінити цього обсягу.
Те, що Україні вдалося взяти під вогневий контроль основні шляхи через окупований південь, фактично спричинило колапс постачанням Криму, чого не було з 2014 року. Але військові об’єктимають іншу специфіку в забезпеченні й поки говорити про їх ізоляціюв Кримузарано.
Але є ознаки їх ослаблення – мобільні вогневі групи Криму часто не мають палива, щоб виконувати патрулювання.Це означає, що ми буквально знерухомили частину їх ППО, яким вони знищували наші дрони.
З одного боку,тривають українські удари по нафтовим об’єктам Криму.З іншого,триває полювання на російські військові вантажівки і локомотиви, які возять паливо залізницею.Це основний засіб забезпеченнявійськ Росії.
Ми створили дефіцит палива, знищуємо російські вантажівки, змушуємоїх реагувати – побачили, як маскуються – змінюють, наприклад, кузов, роблять муляжі, тенти, щоб було схоже на цивільні авто, перефарбовують у різний колір, наприклад, в блакитний.Попри це, українські дрони їх успішно виявляють по кілька десятків щодня за допомогою передових засобів навігації та зв’язку, і знищують.Маємо дронів достатньо, щоб суттєво шкодити, але поки замало, щоб створити дефіцит всього необхідного для військ Росії – пального, боєприпасів.
У нас є чудові команди, оператори дронів, які можуть використовувати одночасно велику їх кількість для патрулювання і ураження.
Ще один фактор – наш рух опору на окупованих територіях, які виявляють військові вантажівки і повідомляють нам.Наприклад, бачать, хтозаправляється на заправках по спецталонам, коли інші не можуть,вантажівки, які заїжджають, наприклад, не в місто, а на закриті території, закинуті бази, які патрулюють військові.У комплексі ця інформація, швидкість прийняття рішень, програмування дронів і удари дають нам технологічну перевагу, за якою не можуть встигнути росіяни.
Не можна сказати, що Крим повністю заблокований, туди заходять вантажівки, але обсяг постачання всього необхідногона сьогодні –недостатній для ворога. Бачимо поступове, повільне їх виснаження. На жаль, у росіян ще є резерви, склади і не можна сказати про колапс на півостровіу найближчий час.Але те, що все йде до того, і їх потенціал знижується, а напруга росте, і Крим не може вже в повній мірі виконувати головне призначення як безпечної тилової бази для росіян -це однозначно.
– Чи можна очікувати в зв’язку з цим контрнаступу ЗСУ цього літа?
-Про це не варто поки говорити. З одного боку, успішне проведення формуючих операцій – те, що бачимо зараз, є. Це правильно бити там, де противник найслабший. Умовно, якщо у Донецькій області є розгалужена система залізниць і доріг, регулярне постачання необхідної кількості боєприпасів і пального, то на півдні цього немає. Тому південь – слабше місце внаслідок тривалого українського вогневого впливу.
З іншого боку, говорити про контрнаступ поки зарано, бо крім формуючої операції потрібні резерви. Наступ – це завжди складно, дорого, потребує більше ресурсів, ніж оборона. Зараз баланс стабільно на нашу користь. Ми, за словами головнокомандуючого Олександра Сирського, знищуємо росіян більше, ніж їм надходить поповнення.Тому фактично зриваємо їх плани на літню наступальну кампанію. Є теж наші окремі контрнаступи на окремих ділянках фронту, і вони успішні.У квітні-травня ми вперше за кілька років відбили території більше, ніж росіяни захопили.
-Західні медіа пишуть про певний перелом на полі бою на користь України, що Росія втрачає 35 тис. солдатів на місяць, але не просувається. Як оцінюєте, що відбувається зараз загалом із фронтом?
– Це ще не глухий кут, але українські просування справді є. У нас є напрямки, де вдалося розвинути наступ, десь ми вже зупинилися – так званий Новоолександрівський напрямок – межа Донецької, Дніпропетровської та Запорізької областей.
На інших ділянках фронтувідступаємо. Росіяни там окуповують нашу землю.Складна ситуація в Костянтинівці. Там є значне накопичення сил ворога. Донецький відтинок фронту – найскладніший.На півночі, це Куп’янський, Лиманськийнапрямок, особливо після втрати Сіверська – там теж складно.
Тому йде таке встановлення лінії фронту. Росіяни ще не виснажилися, тож не можемо говорити про глухий кут. Але можемо говорити про перелом у війні.
Протягом тривалого часу – від грудня минулого року бачимо зміну на динаміки війни на користь України, попри подальші просочування росіян. Зменшилися темпи російського просування і виросла для них його ціна. По темпам бачимо, що впали в два-три рази, порівняно з аналогічним періодом минулого року.
Літній наступ росіян 2025 року був тим, чим Путін лякав світ. В результаті, цьогорічного літнього наступу там накопичена шалена кількість резервів, щоб обвалити нашу оборону і захопити всю Донецьку область. Але бачимо, що такої ситуації, як минулого року, немає.
Натомість втрати росіян натомістьсуттєво зросли. В середньому віддають 70-170 осіб за 1 кв км. Ніякої Росії не вистачить, щоб в такий спосіб воювати для захоплення всієї України.
Проте поки ворог не зупинили.Він суттєво виснажився і не може тим угрупуванням, що має, виконувати ті ж завдання, щой минулого року. У 2025 році в росіян було 700-тисячне угрупування, яким планували захопити Донецьку область. Зараз в них така сама кількість, але їх ресурсів бракує, щоб виконувати це завдання. Їх ресурси залишаються на рівні минулого року, а наші спроможності настільки підвищилися, що цих ресурсів тепер недостатньо.
Ми загальмовуємо росіян.Щойно їхні резерви виснажаться, і якщо наші доти посиляться, тодівідбудеться зупинка фронту – ворог не матиме чим і як наступати.Тоді можна буде говорити про глухий кут.
– Наскільки росіян виснажують середні та глибокі удари України по російським НПЗ і збройовим заводам, що це змінює у війні, і наскільки докорінно?
– Маємо цього року вперше унікальну ситуацію, коли воюємо правильно, по канонам війни. Є удари на фронті.Водночас нашу вогневу міць підкріплюють удари середньої глибини, які визначаються умовно окупованими територіями. Це за лінією фронту на 150-200 км. Там основні, найжирніші об’єкти для ураження – ключові російські штаби, склади, із яких возять боєприпаси. Ми їх системно вражаємо. З півночі до півдня маємо чим бити по цим об’єктам. Саме ці удари призводять до збоїв в постачанні боєприпасів, пального, логістиці, командуванні.У росіян велика армія, яка потребує великого апарату управління. В Україні мала мобільна армія, і можна швидко приймати рішення, наприклад, на рівні бригади.
Тому в росіян без штабів, без командування, відбуваються заминки, плюс перебої зі зв’язком – це створює додатковий час на обробку інформації, прийняття рішень, що означає втрату ініціативи на фронті.
Вони продовжують по інерції тиснути, йти вперед, але реалізувати складні операції, як, наприклад, в 2023-2024 роках, вже не можуть.Бо потребують якісного зв’язку та взаємодії між великими угрупуваннями військ, якого бракує.
Наші удари на стратегічну глибину, по російським заводам теж дають ефект – бачимо зниження якості їх військової продукції – ракет, дронів.За допомогою Китаю можутьще отримувати дорогу і складну мікроелектроніку, заміняти втрати. Пробують через треті країни отриматидорожчі західні аналоги – зі США, Швейцарії, інших країн Заходу.
– Деякі експерти говорять про ризик, що Росія може через 5-6 місяців знайти технологічний вихід від цих середніхі глибоких українських ударів, і знову почати тероризувати українське населеннядо наступної зими. Чи бачите ці ризики, і чи це змушує українську владу поспішати, щоб досягти перемир’я до наступної зими?
– Українська владаробить все від себе залежне, щоб домогтися перемир’я.Інша справа, що вона обрала єдиний прийнятний курс – через тиск на Росію домагатися зупинки вогню, перемир’я в якійсь формі.
Деякікажуть- віддайте території в рахунок перемир’я.Це для нас неприйнятно. хочемо цього перемир’я, зупинки вогню, але не ціною нашого суверенітету, як цього хочуть росіяни.
Це досить оптимістичні експерти, які кажуть про пів року.Як на мене, середній темп змін на фронті, 3-4 місяці – тоді боротьба списа і щита виходить на новий рівень. Ми це розуміємо, готуємося, вивчаємо російський досвід, активно оновлюємо свій, не йдемо по накатаній, а діємо проактивно, шукаємо, що буде Росія застосовувати в нашому умовному завтра.
Процес безперервний.Наприклад, Росія стріляє по нас вже не тими ракетами, що були в 2022 році – не ті Х-101, інші «Іскандери», Shahed. У кожній сфері багато модифікацій, покращень. Модифікацію пройшли усі засоби ураження і захисту. Лише ППО Patriot на моїй пам’яті пройшли вісім модифікацій і суттєвих доопрацювань,щоб адаптувати до нових ракет.
Але ми на сьогодні набули такої технологічної переваги, яка сповільнює темп інновацій в росіян.Наразі ми десь на два кроки попереду.
– Як оцінюєте удар по Санкт-Петербургу напередодні події, коли там мав бути Путін, листа Зеленського до російського диктатора, і перемовин за участі Романа Абрамовича – куди ці речі можу привести Україну?
– Удар і лист – сильні ходи. Петербурзький економічний форум в Росії набув статусу ключового майданчику для обміну думок в так званій російській еліті. З одного боку, не уражено місце проведення самого форуму.З іншого, для учасників яскраво показалиспроможності Україниатакувати Балтійський регіон.Усе небо затягнув чорний дим.Це справило неймовірне враження на росіян.
Лист президента– підкріпив враження. Там прямо зазначені програмні позиції України, на яких базується наш подальший можливий діалог і домовленості. Він написанийз позиції сили. У Росії, як і в будь-яких східних деспотіях, поважають лише сильного. Там не чують прохань, немає як в європейській традиції – ідеї домовлятися, тиснути руку, йти на поступки, щоб вийти на домовленість.
Це був прямий заклик, що Україна готова і може собі дозволити розмовляти з позиції сили, і отжестоїть на рівні з Путіним, чого російський диктатор категорично не може допустити, адже не визнає Зеленського, не визнає Україну.Але ми можемо дозволити собі такі удари.
Це послання російській еліті, поглиблення кризи всередині політичних еліт, які чудово розуміють, що Путін дорівнює продовження війни. Не буде Путіна, не буде війни. Хай думають, як зберегти свої статки, як вирулити з ситуаціїз огляду на те, що Україна демонструє силу і з кожним роком нарощує сили. Разом з подальшим застосуванням ракет по Росії, це досить сильне послання.
Це також месидж до західних елітпро силу України і, відповідно, не готовність йти на поступки Росії.
– Чи можна пов’язати успіхи України на фронті з приходом на пост глави ОП Кирила Буданова, а на пост міністра оборони Михайла Федорова пів року тому?
– Поставки дронів, ракет, розробка і впровадження нових технологій, не визначаються особою. Якби умовний Буданов чи Федоров прийшли рік тому, ситуація була б приблизно такою самою.
Водночас варто відзначити роль Федорова, заслуги – він впроваджує елементи цифровізації. Тут я б радше сказав про роль президента, який прийняв рішення під певну стратегію – поставити цю людину на цей пост під відповідні задачі. Це державна політика.
Роль Буданова – забезпечити переговірний трек, який часто є непублічним.Ця посада дозволила говорити не лише через розвідувальну спільноту, але як політичне представництво.
– Президент Зеленський і Федоров давно обіцяють реформу мобілізації. Її мали представити на початку червня, зараз середини червня, а досі немає. Чи є різне бачення між Федором і головнокомандуючим Сирським щодо мобілізації, управління військами, підходами? Чому зміни в мобілізації так важко провести?
– Мобілізація – важкий, складний, болючий процес.Жодна країна не має відповіді, як її правильно проводити. Ми навіть не можемо подивитися, в кого б це краще спрацювало, бо близьких прикладів немає. Всі дивляться на нас.
Тут борються два підходи.З одного боку,слід її покращувати, реформувати і робити ефективнішою. З іншого, в армії діє принцип – «якщо працює -не лізь». Змінив армійській системі, на жаль, ризикують обійтися великими жертвами, великою кров’ю. Тому армія – найконсервативніша частина суспільства. Тому в нас йдедискусія – як покращати мобілізацію в такий спосіб, щоб не порушити існуючу систему поповнення військами.
Є різні підходи та ідеї, що можна покращити. Буде добре тільки те рішення, яке може бути забезпечене, і яке працюватиме. Найкращірішення, які система не здатна забезпечити, на жаль, залишаться мертвими.
– Вищі українські посадовці не раз згадували, що може бути залучення Білорусі до війни, але не бачимо там скупчення військ. Наскільки серйозні загрози звідти?
– Загрози звідти не можна відкидати. Армія завжди готується до найгіршого сценарію. Виходить із того, що загроза буде зі всіх боків. Розуміємо, що доки є російський вплив на Білорусь, нам слід готуватися до можливої агресії звідти, бо це вже було в 2022 році. Впевнений, Олександр Лукашенкозробить усе, щоб не дати втягнути країну у війну, бо це ризик краху його режиму та його самого.
Україна зробила все можливе, щоб превентивно нівелювати загрозу. Ми почули жорстку риторику від президента, від командувача сил безпілотних систем Роберта Бровді «Мадяра», що в разі нападу будуть негайно завдані удари по цілях в Білорусі.
Якщо Путін зможесхилити Лукашенка до участі у війні, чого б він дуже хотів, бо йому потрібно ціною Білорусії змусити Україну зняти боєздатні підрозділи з ключових ділянок фронту, щоб ми перекинули на другорядні, то ціна вторгнення буде – крах режиму. Глибина країни менша, ніж російська, і в разі потреби цілі будуть вражені всюди. Ми взяли ключові об’єкти країни під вогневий контроль.
Завдання Лукашенко – не дати себе втягнути,бо немає сценарію, щоб йому було добре після нападу. Він намагається залучитися підтримкою США, які ведуть діалог з режимом,є китайськіінвестиції в Білорусь, зокрема у ВПК. Може бути вплив Європи – Польщі, Литви, щоб не дати втягнути режим у війну.
– Наскільки Білорусь може бути використана Росією для ударів дронами по Польщі, Литві чи Латвії, інших гібридних атак на сусідні країни НАТО та ЄС? Які це несе ризики для цих країн?
– Ці ризики залишаються стабільно високими від початку 2026 року. Про них відомо в цих країнах, про це пишуть західні розвідки – зокрема естонська, німецька. Тут немає сюрпризів.
Для Європи важливо до 2030-2031 років не бути втягнутими у війну, поки в них триває активне нарощення власних спроможностей, переозброєння. Там створюють великі військові угрупування, нарощується чисельний особовий склад військ і розгортається воєнна інфраструктура.Для цього потрібен час. З кожним роком Європа стає сильнішою, її військовий потенціал зростає. Для них краще воювати, коли будуть на піку своєї воєнної могутності.
Для Європи є суттєвий ризик, що Росія відповідно почне раніше, поки бачить вікно можливостей,поки європейці не готові до серйозних ударів.Ми вже бачили промацування Росією європейській спроможності за допомогою дронів – атака на Польщу.Реакція показала, що європейська система ППО не здатна впоратися. Був параліч інфраструктури, реакції держави.
Якщо буде напад на Балтію, там немає стратегічної глибини, як в Україні.Тому це може бути одна чи зразу три країни. У Росії є ресурси, щоб атакувати без наземного вторгнення. Якщо згадаємо, що в них є Ленінградський воєнний округ, створений спеціально для північно-західного флангу НАТО, то це досить великі резерви, щоб навіть провести неземну операцію.
Наприклад, досвід росіян під Покровським, Бахмутом свідчать, що можна просуватися невеликими піхотними групами, шляхом інфільтрації, великих жертв, до яких Європа не готова.Вони можуть забезпечувати просування і взяти під контрольякусь територію, відрізати логістику, паралізувати інфраструктуру.
Ми це розуміємо, росіяни розуміють.Європейці теж. Триває велика геополітична гра, закулісні домовленості, тискна Росію, які є непублічними. Із воєнної логікидля росіян зараз є вікно можливостей, щоб напасти.Із кожним роком воно звужується в міру того, як Європа озброюється.
– Наскільки велика вірогідність, що Росія проведе нову мобілізацію після так званих виборів в Думу 18-20 вересня, і які можуть бути наслідки?
– На жаль, велика вірогідність мобілізації в Росії.Тут слід розуміти, що росіяни вже проводять приховану мобілізацію, тож тут немає чогось, чого би ще не було. Питання в тому, яка це буде мобілізація.Якщо говоримо, наприклад, про 100 тис. – це одне, 200 тис. – інше.Якщо говоримо про повторення 2022 року, то їх мобілізаційні спроможності, порівняно з тим роком, виросли.Але Росія стала трішки іншою, бажаючих іти на війну суттєво менше, а наших спроможностей їх знищувати – більше.
Бачимостатистику втрат росіян за день 1300-1700 солдатів.З одного боку, росіяни досі наступають.З іншого, ціна перевищує їхні територіальні здобутки.
Питання в тому, скільки б не мобілізувала Росія – 100 тис.чи 400 тис., нам слід множити на два числовідтокулюдей з Росії. Буде нова масова втеча закордон – вони будуть знову бігти в Грузію, Казахстан. Велика частина буде саботувати мобілізацію, бо всі, кого можна було купити за гроші, і ті, які пішли на патріотичних почуттях, закінчилися.
Війна триває майже 4,5 роки – більше, ніж Перша світова. Ніхто не має таких патріотичних почуттів, які б спонукали долучитися до російської армії. Це в умовах мобілізації – обов’язкова умова.
Забезпечити її силою можна, але за це буде ціна. Прискоряться негативні економічні процеси в Росії, тому російські еліти активно проти мобілізації.
Російські військові активно за.Вони кажуть, що щоб вирішити поставлені завдання, захопити решту Донецької області,потрібні додаткові кількасот тисяч солдат. Остаточне рішення прийме Путін.
