«За злочини на Донбасі Росію як державу – не засудимо, але окремих людей у відповідний час – зможемо», – Малгожата Гошевська

У неділю, 26 лютого, на Львівщині відбулися поминальні заходи за жителями колишнього польського села Гута Пеняцька. Півтора місяця тому невідомі знищили меморіал в Гуті – підірвали вибухівкою хрест і розфарбували стели. Місцева влада власним коштом відновила меморіал. На 73 роковини з’їхалися посли обох країн, депутати Сейму і Ради, духовенство, польські делегації, представники польських організацій в Україні. Серед інших – ініціатор позову до Гаазького трибуналу проти Росії за злочини російських солдатів на Донбасі, депутат Сейму, заступниця керівника комісії Сейму з єдності з поляками за кордоном Малгожата Гошевська, 50 років.

– Чи бачите з польського і українського боку справді прагнення до примирення на історичному ґрунті між народами?

– Бажання і волю до цього бачу з обох сторін, хоч це складне завдання. Натомість нам весь час пробує ускладнити цей процес наш спільний ворог – Росія, якою авторитарно править Путін. Цей агресор напав на Східну Україну і тут третій рік триває війна. Він анексував Крим і чинить військові злочини на Донбасі. Цей спільний ворог не зацікавлений у наших добрих відносинах, у стабільній, сильній, вільній і демократичній Україні, як цього хочемо ми, поляки. Москва буде робити все, щоб наші відносини не складалися. Але наша ціль – робити все від нас залежне, аби цього не сталося, будувати і формувати візію кращого спільного майбутнього.

Примирення може бути збудоване тільки на правді. Вона може бути болючою для всіх нас, але необхідною. Варто цього домагатися. Це певний процес, який без упину триває. Це найважливіше – взаємне відкриття правди і шлях до примирення між нами.

Якщо не з’ясуємо болючих і складних сторінок спільної історії, то вона завше буде ставати між нами, буде використовуватися неприязною до нас силою. Тому це наш спільний інтерес.

– Які кроки обом сторонам потрібно робити, аби найкраще розуміти позицію іншої в складних питаннях?

– Це завдання для істориків. Але вони без певного політичного «благословення» не будуть належно працювати. Ми, політики, маємо їм допомогти. Також задля уникнення пасток непорозуміння у майбутньому мають відбуватися відповідні дії у навчанні, просвітництві людей. Потрібно закладати основи для примирення в молодому поколінні. Деяких речей у старих умах ми вже, мабуть, не зможемо змінити. Але розсудливі молоді люди часто теж історії не знають, повторюють міфи і пропагандистські кліше. Мусимо творити механізми, які дозволять їм простіше і легше пізнати історію, знати контекст сучасних подій. Для цього потрібна суспільна і політична воля, зелене світло влади для цих дій. Але передусім маємо самі бути залучені в таких справах. Це може бути обмін між країнами, співпраця між навчальними закладами, спільні акції та проекти, спільне вивчення історії…

– Які будуть ознаки того, що політики обох країн мають такі наміри, а не стараються отримати політичні дивіденди на чутливих питаннях минулого?

– Без ілюзій – не бракує політиків ані в Польщі, ані в Україні, які не зацікавлені в польсько-українському порозумінні та примиренні. Частина політиків у своїх поглядах і планах керується інтересами Москви. Їх не переконаємо і не варто пробувати. Вони в цьому не зацікавлені. Натомість є ті, що хочуть порозуміння, а також ті, хто твердо ходять по землі та знають, що ми приречені на близьку співпрацю, бо залишаємося найближчими сусідами, близькими народами, а отже, мусимо сформувати собі добрі відносини. Хочемо цього чи ні, але це конче необхідно. А такі, як я, будуть старатися, щоб це відбувалося якомога якісніше та швидше.

– А як просувається розгляд справи в Міжнародному трибуналі в Гаазі за вашим рапортом «Російські військові злочини в Східній Україні в 2014 році», який передали до міжнародного суду в квітні минулого року?

– На результати ще маємо почекати. Суд в Гаазі, на жаль, не працює так швидко, як нам би цього хотілося. Це ілюструє приклад Грузії. У 2008 році була російська агресія проти цієї країни, а справу почали розглядати тільки півтора року тому. Йдеться про військові злочини росіян, вчинені тоді в Грузії.

Ми не будемо, вочевидь, так довго чекати – грузини досягли певного перелому. Вперше в історії Гаазького трибуналу розпочали справу проти Росії. Отже, переконана, що нам ця справа піде значно швидше і легше. Але, мабуть, ще трохи таки доведеться почекати. Однак не буду бездіяльно чекати, старатимуся на міжнародному рівні голосно говорити на цю тему. Може, так мені вдасться пришвидшити роботу в цій справі.

Також серйозно розмірковую, щоб через співпрацю з українськими депутатами та державними інституціями продовжувати роботу над розширенням рапорту. Бо наразі там зафіксовані злочини росіян лише в 2014 році, а їхні варварства тривали теж в 2015 та в 2016 роках.

Авдіївка зараз теж є прикладом злочинів росіян – я саме звідти приїхала і бачила все на власні очі. Ці розбомблені будинки в центрі міста, в яких зараз живуть люди. Там гинуть місцеві жителі, ранять дітей, навмисне обстрілюють будинки з цивільними. Усе це кваліфікується як військові злочини. Будемо домагатися їх розслідування теж. Вимагатимемо переслідування не лише виконавців. Для цього слід збирати докази злочинів тих, хто віддає накази, присилає зброю, відправляє людей на смерть. Включно з російським міністром оборони та військовою верхівкою в Москві.

– Як можна притягти Росію до відповідальності, якщо вона не визнає верховенства Міжнародного суду в Гаазі?

– Очевидно, це проблема. За військові злочини Росію як державу – не засудимо, але окремих людей у відповідний час – зможемо. До цього потрібно готуватися вже зараз. Нехай справедливість не працює швидко, але вона рано чи пізно настигає виконавців злочинів. Історія це доводить. Переконана, колись це станеться і з теперішнім російським керівництвом.

Розмовляв Ігор Тимоць