Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Розслідування НАБУ про корупцію Юлії Тимошенко може мати серйозніші наслідки, ніж сам вирок, змінюючи поведінку депутатів. Скасування негласного табу на критику влади може вибухнути після завершення війни, але навряд чи призведе до розколу суспільства, адже для українців це не вперше. У 2026 році є більше шансів на мир, ніж у 2025 році. Про це PolUkr.net розповів політолог, керівник політико-правових програм українського Центру суспільного розвитку Ігор Рейтерович.
–НАБУ записала, як старожилка української політики Юлія Тимошенко пробувала купити голоси депутатів правлячої партії «Слуга народу». Вищий антикорупційний суд арештував частину майна сім’ї Тимошенко. 23 січня за неї внесли заставу 33,3 млн грн (2,75 млн злотих), і вона вийшла на волю. Яка вірогідність, що вона отримає реальний термін за корупцію?
– Рішення прийматиме суд. У неї, як і у будь-якого громадянина, є можливість відстоювати позицію, доводити невинуватість.
Це буде тривала справа, багато засідань, апеляцій. Якщо подивимося на діяльність НАБУ і САП, то побачимо, що справи там можуть тривати роками, бо так побудована процедура, яка дає змогу стороні, яку обвинувачують, постійно знаходити нові факти, наводити нові докази. Історію затягуватимуть в процесуальному плані.
Від таких історій як із Тимошенко головним є не так юридичний наслідок, як політична складова. Очевидно, що такі історії, коли стають публічними, то починають впливати на форматування Верховної Ради, на діяльність депутатів. У парламенті в найближчі місяці до багатьох голосувань депутати будуть ставитися дуже прискіпливо через цю історію.
– Чому після операції «Мідас» в енергетиці ми побачили справді активні дії НАБУ і САП проти відомих українських політиків?
– НАБУ має багато детективів, які займаються різними справами. Коли стався «Міндіч-гейт» (ТімурМіндіч – соратник Зеленського, один із основних підозрюваних у корупційній справі в енергетиці, НАБУ оприлюднило плівки з ним та іншими чиновниками, яких підозрюють в корупції, втік закордон. – PolUkr.net), то суспільство бурхливо відреагувало. Може, до антикорупційних органів прийшло розуміння, що можуть і мають займатися іншими справами, якщо мають підстави. Це стимулювало вивести їх в публічну площину.
От недавня історія з п’ятьма депутатами президентської партії «Слуга народу», які отримали підозри за корупцію, торгівлю голосами. Їх документували майже два роки. Публічність історія отримала лише чотири тижні тому. Політичний момент є, коли антикорупційні органи бачать, що мають суспільну підтримку, тоді діють публічно активніше.
З іншого боку, це лише верхівка айсберга. У них, мабуть, багато справ урозробці. Наскільки з ними вийдуть в публічну площину, побачимо. Багато залежить від результатів розслідувань цих справ, які стали публічними зараз. І навіть тих запобіжних заходів, які обиратимуть щодо політиків.
Ще один цікавий момент – багато депутатів почали співпрацювати з НАБУ – давати свідчення на інших, щоб отримати менше покарання. Відтак у антикорупційних органів з’явилося більше підстав, щоб відкривати справи і доводити до рівня вручення підозр і переведення процесу в судову площину.
Є депутати, які прийшли до НАБУ, і сказали, що не давали, але брали хабарі. Вони будуть у такому випадку кваліфіковані, як свідки у справі. Проти них не здійснюватимуть процесуальні дії. За різною інформацією, називають ледь не 40 таких депутатів. Це сильно розв’язує руки НАБУ.
Чому історія з Тимошенко вийшла в публічну площину? Бо в НАБУ був запис, як вона пропонує хабарі. Ці плівки дав НАБУ депутат, який їх зробив.
– У Верховній Раді зараз 227 «Слуг народу». Мінімальна кількість для прийняття рішень пропрезидентської монобільшості. Вибори неможливі доки триває війна. Яка вірогідність, що в якийсь момент президент не зможе провести через парламент рішення, чи утвориться тоді коаліція, чи далі буде ситуативне голосування?
– Офіс президента (ОП) робитиме все, щоб втримати ситуативні голосування. Вони не зацікавлені, щоб ситуація мінялася. Президент на останній зустрічі зісвоєю фракцією сказав, що «ми вибори виграли, чому з кимось маємо ділитися владою?». Створення коаліції національної єдності, яка була б логічною, поки малоймовірна. Цього не буде, доки є змога добирати необхідну кількість голосів на ключові голосування від різних депутатських груп і фракцій.
Голову СБУ Василя Малюка змогли зняти завдяки 11 голосам «Батьківщини» Тимошенко. Якби не вони, він би залишився. Поки що така ситуативна історія буде продовжуватися.
«Слуги» формально зараз доберуть до 229 голосів, бо там двох депутатів за списками замінять. Один пішов працювати в Фонд держмайна, інший помер. Але очевидно, що немає ніяких 229 мандатів «монобільшості». Реально, якщо кров із носа, «Слуги» можуть дати 190-195 голосів. Частіше – 160-170 голосів. Але добирають з інших фракцій – забороненої проросійської ОПЗЖ, двох депутатських груп, з якими активно співпрацюють.
– Зеленський зустрічався з колишнім верховним головнокомандуючим, послом у Великій Британії Валерієм Залужним, відомими волонтерами Сергієм Притулою і Сергієм Стерненком (23 січня став радником міністра оборони). Деякі політологи кажуть, що це підготовка до виборів. Ви згідні?
– Не виключаю, що це одна з цілей, але не головна. Головна – покращити імідж ОП після Андрія Єрмака, імідж президента, підтягнути лідерів громадської думки до Зеленського.
Можливо, президент намагається так розширити свої знання щодо процесівв країні. Відтак це була реальна розмова, де запитували і відповідали. Такого годі було уявити два-три місяці тому, коли главою ОП був Єрмак. Зараз президент хоче мати кращу картинку, і над цим працює.
Ці люди, як правило, з позитивним балансом довіри. Це теж спроба президента перетягнути на себечастину цього балансу.
Тут є теж політичний момент. Потенційно Залужний, Притула – можуть бути кандидатами на пост президента. Або мати інші політичні амбіції. Зеленський так намагається з ними вибудувати систему відносин, показавши суспільству, що він у цій ситуації все одно залишається головним, і все контролюватиме.
– Якщо будуть вибори після війни, яке в них значення відіграватиме ветеранське середовище, чи створятьвони власну партію, чи їх розберуть по інших політичних силах, і хто її міг би очолити – Буданов, Залужний?
– За опитуваннями, у нас багато можливостей, для участі військових у політиці. Буде щось пов’язане з Залужними, іншими публічними і діючими військовими. Щодо Буданова, є питання, бо він пішов працювати в ОП. Один із сценаріїв, які опрацьовують – Буданов може брати участь у виборах з іншими в об’єднаній партії президента. У нас у цьому плані буде багато цікавого на виборах.
Коли дійде до виборів, то політичне поле сильно переформатується, буде багато нових людей. Усе зараз впирається в той момент, коли це буде, і в яких умовах.
– Чи залишився в Україні проросійський електорат, який колись голосував за Партію регіонів, Віктора Медвечука? За кого будуть голосувати, чи більш-менш суттєві проросійські сили будуть радше заборонені?
– Відверто проросійські сили взагалі не можуть існувати в Україні. По-перше, вони вже заборонені.
По-друге, щодо створення нових, то буде спроба пограти на цьому полі, скористатися можливостями, бо все одно якийсь електорат залишиться. Я не можу його назвати проросійським. Реально проросійського електорату в Україні залишилося в межах статистичної похибки – 1,5%-2%. Ці люди не будуть говорити про вподобання, щоб не прийшло СБУ. Але залишився неорадянський електорат – частина тих, хто ностальгує «за старими-добрими часами». Для них питання мови грають певну роль, пам’ятники Булгакову, Пушкіну. На цьому полі політичні сили спробують зіграти.
Це будуть, з одного боку, залишки ОПЗЖ, кого не притягнули до відповідальності, чи не заборонили. З іншого, нові політики. Якась політична сила «за все хороше, проти всього поганого», з нотками ностальгії, може бути у наступній Верховній Раді, але вона буде не надто великою.
– Наскільки є ризики гострого політичного розколу і дестабілізації країни після війни, коли настане час виборів, публічної критики? Чи вже є ознаки цих внутрішніх поділів?
– Внутрішні поділи завжди існували, тільки на сьогоднішній день вони будуть персоніфікованого характеру. У нас буде жорстка і досить брудна кампанія, багато критичних заяв, але це не розвалить суспільство.
Україна проходила багато подібних кампаній. Але далі будемо залишатися в межах тієї політичної системи, яка є. Хоча владі буде непросто, бо табу на ті питання, які є зараз в суспільстві, але їх публічно не озвучують, знімуть. Зараз є внутрішня згода, українці самі для себе вирішили, що ми ці питання не піднімаємо під час війни. Після мораторії скасують. Можливо, представникам влади буде розумніше не балотуватися, ніж нариватися на жорстку критику, розуміючи, що вона – об’єктивна, і на неї доведеться відповідати.
– Як це може відбитися на відбудові країни?
– Відбудова буде центральною темою після війни. Зрозуміло, що тут же будуть розмови, що представникам нинішньої влади не можна її довіряти, будуть аргументи, починаючи від корупційних скандалів.З іншого, представники влади казатимуть, що в них є досвід. Це буде одна з центральних тем дискусії.
Про це будуть багато говорити, сперечатися, але в Україні на сьогодні немає питань, які після завершення війни можуть розколотикраїну. Росія на це дуже сподівається, але цього немає. Є питання мови, віри, але не в такому форматі, як на це сподіваються росіяни.
Росіяни створили ситуацію, коли такі розмови будуть доводитися до певного моменту, а потім всі казатимуть: «Давайте зупинимося, бо вже починаємо підігравати Росії». На цьому будуть робити паузу.
– У Києві та інших великих містах найважча ситуація з електроенергією і обігрівом за чотири роки війни. Це на фоні корупційного скандалу в енергетиці, який призвів до перестановок в уряді та ОП. Як це відіб’ється на рейтингу президента? До яких дій спонукає Зеленського?
– Якщо дивитися на останні опитування, то у Зеленського рейтинг навіть зріс. Але загалом на рейтингах влади, яка займається цими питаннями, це жахливим чином відбивається.
З одного боку, є розуміння, що головний ворог – Росія. З іншого, є питання щодо готовності енергетики до таких ударів. Особливо ці речі загострилися на фоні «Міндіч-гейту», у справі, по якій в нас приходить колишня міністерка енергетики Світлана Гринчук. Тому є питання до уряду, парламенту, меншою мірою до місцевої влади. В опитуваннях місцева влада на останньому місці у відповідальності за це. Але результати більше проявляться після війни. Бо зараз діє цей негласний мораторій на критику.
Якщо подивимося на дописи в соцмережах, то там є питання до влади, але вони поки такого характеру, що, «будь ласка, подивіться, чи можна зробити щось краще», «давайте подумаємо, як це зробити краще». Після війни будуть прямі звинувачення і вимоги покарати винних. Навіть тих, які намагаються зараз з ситуацією справитися, бо так чи інакше вони все одно до неї доклали руку.
–Президент США Дональд Трамп знову вагається між тим, хто заважає укладенню мирної угоди – Росія чи Україна. Уже понад рік його старання нікуди не привели. Куди і коли можуть привести мирні ініціативи Трампа?
– Маємо в 2026 році більше шансів на завершення війни, ніж у попередні роки. Позиція Трампа грає певну роль, адже стала для нього одним із ключових питань. Він сам розкрутив тему, довів її до абсурду, тож треба довести до логічного завершення.
Є два варіанти. Перший – Трамп ще довгий період часу дає сторонам, як він сам каже, «повоювати», сподіваючись, що потім воно якось само закінчиться.
Другий – йому все одно доведеться колись тиснути на Росію, а не на Україну. На Київ вже немає через що тиснути. Ми не проти завершення війни, готові на компроміси, і вони озвучені. Тиснути доведеться на Кремль. Хоч не виключаю, що зараз побачимо останню спробу натиснути на нас – домагатися виведення ЗСУ з Донецької області, на що Україна ніколив такому форматі, як про це говорить Росія, не піде. Але, можливо, в США зможуть знайти компроміс, який влаштує і нас, і Росію.
Хоча головні питання все одно залишаються до Росії – вона не хоче завершення війни. Якби була хоча б мінімальна політична воля Путіна, можна було б це зробити хоч завтра.
Зі сторони України великою поступкою було вже те, щоб усе закінчилося по лінії фронту. Але Путін поки вважає, що в нього є кілька місяців, і він їх використає, б’ючи по цивільній інфраструктурі. Він вірить, що зможе чогось домогтися, що українці вийдуть на вулиці і скажуть:«Давайте закінчувати терміново, підписувати капітуляцію». Цього не буде. Воно працює навпаки – призводить до діаметрально протилежного результату. Те, що росіяни за 12 років війни цього не зрозуміли, свідчить про їхні когнітивні здібності. Україна протримається. Не маю жодних сумнівів.
Сьогодні, 22 січня, День соборності України (22 січня 1919 року об’єдналися ЗУНР і УНР, а в 1990 році був символічний «живий ланцюг» із людей між Львовом і Києвом. – PolUkr.net). У цьому плані залишилося не так багато зими. Мороз відступає, починає тепліти. Критичні проблеми з інфраструктурою поволі, але вирішуються.
Зрозуміло, Росія спробує ще кілька разів масово обстріляти Україну. Але це не вплине так, як сподівається Путін. Це не дасть військового результату. У Кремля є бажання створити гуманітарну катастрофу, але це так не працює. Україна, кияни, протрималися, найхолодніші два тижні, протримаються ще, скільки буде треба. У нас немає іншого варіанту, а ситуація все таки з кожним днем стає кращою. Зокрема завдяки партнерам, передусім полякам, які передали нам багато генераторів, за що їм величезне спасибі (польський уряд передав 379 генераторів і 18 спецобігрівачів зі стратегічних резервів, паралельно через механізми ЄС ще 447 додаткових генераторів, плюс столиця Варшава передає 90 генераторів, а також ще 230 генераторів в рамках акції «Тепло з Польщі для Києва» купили за кошти звичайних поляків. – PolUkr.net).
Тому не вийде так, як хоче Путін. А весною дійсно можуть бути серйозні зміни, навіть на фронті. Зараз зі сторони України йде ставка на максимальну роботизацію армії, щонайбільше використання дронів. Останні зміни в міноборони, призначення головою відомства колишнього глави мінцифри Михайла Федорова, пов’язаніз цим. Тож є перспективи, які краще виглядають для України, ніж для Росії.
Можливо, у Трампа на це теж розрахунок, що зима закінчиться, у Путіна не буде аргументів, і він зможе сказати йому: «Слухай, ти казав, що літом все завершиш, далі восени, потім зимою. Нічого в тебе не виходить, давай, сідай за стіл, закінчуй, бо далі будемо діяти інакше».
–Трамп свариться з Європою через Гренландію. Які це може мати наслідки для України? Що означатиме для нас подальший розкол між США і Європою? Які матиме наслідки для продажу ракетдо Patriotіпередачу розвідданих США?
– Для нас це поганаісторія.Коли Трамп свариться з Європою, з НАТО, за Гренландію, тоді партнери не говорять про Україну. Тож в наших інтересах, щоб швидше все вирішили, і ми могли рухатися далі.
Ракети як продавали через європейців, так і будуть продавати, бо для Трампа це важлива історія – гроші, а це для нього головне. Тому від продажів точно не відмовиться.
– У ЄС розглядають створення нового військового союзу з Україною, але без США на базі «коаліції охочих», писалаPolitico. Наскільки це реально, і як би він міг виглядати на практиці?
– Це дуже реальна історія, але поки на перспективу. Це буде не альтернативаНАТО, а паралельна структура. Європейці давно про це думають, особливо після приходу Трампа – в Європі почнуть відновлювати регіональні союзи, бо безпеки не буває забагато.
За логікою цей союз може виглядати в форматі, який ранішепропонувався – Велика Британія, Польща, країни Балтії, Україна, Румунія, Скандинавські країни. Або в більш розширеному складі.
Україна має зараз головний ресурс, якого немає і не матиме Європа – велику, боєздатну, професійну, навчену армію, яка знає, як воювати проти росіян, вміє це робити. У цьому європейці зацікавлені. Тож на перспективу паралельні союзибудуть.Тим паче, якщо ми не станемо членом НАТО у найближчійперспективі.
Зрозуміло, для нас це дуже важливо, але Європа зацікавлена навіть більше. Німці, наприклад, відверто кажуть, що Україна нас прикриває, і Європа з українською армією – зовсім інша Європа, ніж без неї.
Тому на це слід робити ставку, втілювати такий союз. Американці можуть в ньому брати участь, або ні, але європейці остаточно зрозуміли, що покладати всі надії на США за Трампа – цескладати яйця в один кошик. Це дуже небезпечна історія.
– Чи може Європа допомогти Україні дотиснути Росію, щоб змусити її до миру, і чи готова вона на такі кроки? Наскільки європейці єдині в цьому?
– Тотальної єдності немає.Як мінімум, маємо три країни, які мають специфічні підходи – Словаччину, Угорщину і, на жаль, Чехію на рівні уряду і парламентської коаліції. Хоча нас рятує, що чеський президент і суспільство реагують по-іншому.
Європа економічно Україні може допомогти і допомагає. За останній рік фактично вся допомога, яку отримуємо, європейська. Навіть та зброя, яка йде зі США, йшла за європейські та інших партнерів кошти. 2025 рік показав, що у Європи достатньо сили, щоб це робити. У 2026 році це продовжиться.
Щодо посилення допомоги, то, як мінімум, до весни нічого не побачимо, а весною будемо дивитися – або Росія сяде за стіл перемовин, або Європі слід буде включати інші механізми. Ресурси на це є.
– Які інші механізми маєте на увазі?
– Посилення військово-технічної підтримки, додаткові кошти на закупівлю зброї, розширення співпраці з виробництва зброї тощо. Те, що на сьогодні європейці вже роблять, але більше. Не думаю, що дійде до прямої участі якихось країн у війні.
У європейцівє розуміння, що Росія продовжить і даліпостійнокусати Європу, як вже робить, тож прийдеться розширювати підтримку, активніше та дієвіше протидіяти.Будемо сподіватися, що Європа буде діяти швидше та активніше.
Тому Путін хоче домогтися капітуляції України зараз, доки Трампсприятливо до нього ставиться, доки Європа остаточно не зробила для себе висновок, що з Росією домовитися не вийде. Тож найближчі місяці будуть вирішальні в цьому сенсі.
