Повне припинення вогню ще до кінця 2019 року, обмін утримуваними особами, розведення військ на Донбасі ще на трьох ділянках до кінця березня 2020 року, а також необхідність імплементувати в українське законодавство «формули Штайнмаєра» – про це йдеться в загальних узгоджених висновках Паризького саміту в Нормандському форматі, що відбувся 9 грудня.

Відповідно до висновків, оприлюднених на сайті президента України, було домовлено про таке:

1. Невідкладні заходи зі стабілізації ситуації в зоні конфлікту.

Мова про підтримку з боку лідерів країн нормандського формату повного та всеохопного припинення вогню до кінця 2019 року; розробку й імплементацію оновленого плану з розмінування на основі рішення Тристоронньої контактної групи про протимінну діяльність від 3 березня 2016 року.

Окрім того, сторони підтримали домовленості в рамках Тристоронньої контактної групи щодо трьох додаткових ділянок розведення сил і засобів до кінця березня 2020 року.

Також сторони заявили про заохочення Тристоронньої контактної групи «сприяти звільненню та обміну утримуваних осіб, пов’язаних з конфліктом, до кінця року на основі принципу «всіх на всіх», починаючи з «усіх встановлених на всіх встановлених», при розумінні, що міжнародним організаціям, включно з Міжнародним комітетом Червоного Хреста (МКЧХ), буде надано повний і безумовний допуск до всіх утримуваних осіб».

Протягом 30 днів в рамках Тристоронньої контактної групи має бути домовлено про нові пункти пропуску через лінію розмежування, виходячи передусім з гуманітарних критеріїв. При цьому учасники зустрічі наголосили, що Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ має бути спроможною використовувати всі можливості мандата й мати безпечний і надійний доступ на всій території України з метою повного виконання свого мандата.

2. Заходи з імплементації політичних положень Мінських угод.

Сторони висловили «зацікавленість у досягненні домовленостей у рамках Нормандського формату (Н4) і Тристоронньої контактної групи щодо всіх правових аспектів Закону про особливий порядок місцевого самоврядування (про особливий статус) окремих районів Донецької та Луганської областей – як вказано у Комплексі заходів з виконання Мінських домовленостей від 2015 року – з метою забезпечення його функціонування на постійній основі». Окрім того, сторони заявили, що «вважають за необхідне інкорпорувати «формулу Штайнмаєра» в українське законодавство згідно з версією, узгодженою Н4 та Тристоронньою контактною групою».

3. Подальші кроки. Сторони домовилися провести ще одну зустріч упродовж наступних чотирьох місяців «стосовно політичних та безпекових умов, серед іншого – для організації місцевих виборів».

Як зазначив Зеленський на підсумковій пресконференції, теми виборів на тимчасово непідконтрольній Україні території та відновлення контролю України над державним кордоном були «найскладнішими питаннями» перемовин у Парижі. Тому до них повернуться на наступній зустрічі в Нормандському форматі.

«У нас із президентом Російської Федерації абсолютно різний погляд щодо передачі кордону і щодо того, коли це можливо», – повідомив Володимир Зеленський під час зустрічі зі ЗМІ за результатами переговорів лідерів країн – учасниць «Нормандської четвірки» в Парижі.

За його словами, російська сторона наполягає на тому, що, згідно з Мінськими домовленостями, передача кордону під контроль України має відбутися після виборів.

«Сьогодні я наполягав на необхідності відновлення Україною повного контролю над державним кордоном. Упевнений, ми повернемося до вирішення цього питання на наступній зустрічі в Нормандському форматі через чотири місяці», – додав Зеленський.

Він зазначив, що під час зустрічі наголошував на необхідності виведення всіх іноземних збройних формувань, військової техніки та роззброєнні незаконних військових формувань в окремих районах Донецької та Луганської областей.

«Я підкреслив, що проведення місцевих виборів у ОРДЛО можливе виключно відповідно до законодавства України та стандартів ОБСЄ на основі Копенгагенських критеріїв», – сказав Глава держави.

Стосовно «червоних ліній», то Володимир Зеленський під час підсумкової пресконференції озвучив принципи, яких він ніколи не порушить як Президент України, «бо з цим ніколи не погодиться український народ».

«Перше – це неможливість федералізації. Україна – унітарна держава. Це незмінна стаття Конституції України та непорушний принцип існування держави», – сказав Зеленський.

Другий пункт, – неможливість вчиняти будь-який вплив на вектор руху та розвитку України. «Україна – незалежна, самостійна, демократична держава, вектор розвитку якої завжди обиратиме виключно народ України», – наголосив Президент.

«Третє – неможливість компромісів з урегулювання ситуації на сході України через поступки територією в межах міжнародно визнаних кордонів. Для кожного українця і Донбас, і Крим – це Україна», – додав він.

Володимир Зеленський також розповів, що під час перемовин у Парижі він імені всього українського народу він зазначив: українці мають заслужене право не вірити словам та обіцянкам і покладати надії лише на справжнє дотримання всіх домовленостей.

«Маємо чітке розуміння, що лише конкретні дії будуть підтвердженням готовності всіх до забезпечення миру. Ми зі свого боку готові до виконання домовленостей, але це дорога з двостороннім рухом», – сказав Володимир Зеленський.

Джерело: president.gov.ua

Польська нафтогазова компанія (PGNiG) та ERU Management Services (американська материнська компанія групи ERU) домовилися про співпрацю в галузі розвідки й експлуатації вуглеводнів у західній частині України, біля кордону з Польщею. Про підписання відповідної угоди сьогодні повідомили пресслужби обох компаній.

Угода передбачає спільну діяльність за ліцензією на вуглеводневій ділянці, розташованій у Львівській області поблизу польського кордону. Передовсім пробурять розвідувальну свердловину завглибшки до 2500 метрів і проведуть геофізичні дослідження, щоб спроектувати місця розташування наступних свердловин. Розвідувальні роботи планують розпочати відразу після отримання всіх необхідних узгоджень і дозволів.

За словами президента правління PGNiG Пьотра Возняка, є вагомі підстави вважати, що цей регіон має високий вуглеводневий потенціал, подібний до найбільшого в Польщі Перемишльського родовища природного газу.

«Підписана сьогодні угода дозволить нам проводити розвідку та видобуток природного газу на дуже перспективній території. Я переконаний, що співпраця з ERU підвищить цінність обох компаній», – прокоментував підписання угоди Пьотр Возняк.

А керівний партнер ERU Management Services Дейл Перрі зазначив, що компанія розцінює ці події «як першу з низки можливостей, що будуть в енергетичному секторі України протягом найближчих років».

Нині видобуток газу з Перемишльського родовища становить 0,48 млрд кубометрів на рік, але 1971 року він сягав 3,7 млрд кубометрів. Згідно з офіційними документами, запаси родовища налічували близько 74 млрд кубометрів природного газу, з яких 65 млрд уже видобули. Однак, завдяки останнім геофізичним дослідженням і повторному аналізу раніше зібраних даних, PGNiG очікує, що Перемишльське родовище може містити додаткових 20 млрд кубометрів газу. Ці припущення підтверджено новими розвідувальними свердловинами та реконструкцією старих, які PGNiG здійснила за останні три роки.

PGNiG та ERU займаються експортом природного газу в Україну з 2016 року. Компанії спільно постачали газ для потреб української газотранспортної системи та державного підприємства «Укртрансгаз». У серпні 2019 року PGNiG придбала американський зріджений природний газ для ERU, який після регазифікації в терміналі імені президента Лєха Качинського в польському Свіноуйсьце продали ERU для розміщення в українських газових сховищах. Спільна діяльність із розвідки та експлуатації українських родовищ є новим напрямом співпраці між компаніями.

Довідково. Польська нафтогазова компанія (PGNiG) займається розвідкою і видобутком природного газу та сирої нафти, а також імпортом, зберіганням, продажем, розподілом газоподібного та рідкого палива, виробництвом тепла й електроенергії, надаючи, крім цього, послуги з геофізики та буріння. Її дочірні компанії та філії здійснюють геологорозвідувальну та виробничу діяльність у Норвегії та Пакистані, займаються продажем газу в Німеччині та трейдингом ЗПГ через офіс у Лондоні.

«Енергетичні ресурси України» (Energy Resources of Ukraine, ЕРУ або ERU) – група компаній з іноземними інвестиціями, яка спеціалізується на реалізації проектів в українській енергетиці. У 2016-2019 роках український трейдер ТОВ «ЕРУ ТРЕЙДІНГ» займав провідні позиції серед приватних імпортерів природного газу. У липні 2019 року ТОВ «ЕРУ ТРЕЙДІНГ» стала першою компанією, яка здійснила імпорт електроенергії з країн Європи в Україну. В серпні 2019 року ТОВ «ЕРУ ТРЕЙДІНГ» законтрактувала перший американський ЗПГ для України.

Джерела: eru.com.ua, pgnig.pl

Тіла двох чоловіків, громадян України, з численними колотими ранами виявили в житловому будинку в селі Доброславів Люблінського воєводства. Поліцейські вже затримали підозрюваного в їхньому вбивстві, також українця, – повідомив сайт lpu24.pl. 

Повідомлення про виявлені тіла поліцейські отримали в неділю, 8 грудня, близько 13-ї години за місцевим часом. Їх знайшли в одному з житлових будинків на території розсадника рослин.

Як повідомила речниця Повітової комендатури поліції в місті Пулави підкомісар Ева Рейн-Козак, на тілах загиблих були колоті рани, – інформує Польське радіо. За словами речниці, характер ран вказує на те, що до смерті чоловіків могли призвести дії третіх осіб. Особисті дані загиблих не уточняють, але наразі відомо, що вони були громадянами України, які працювали в розсаднику.

Через чотири години по приїзду на місце події правоохоронці затримали підозрюваного, який може бути причетним до смерті чоловіків. Він також виявився громадянином України. Наразі поліцейські докладніше з’ясовують подробиці інциденту.

Джерела: lpu24.pl, polskieradio.pl

Понад 830 пакунків із подарунками, які зібрала молодь міста Тарнув у Польщі для польських дітей в Україні, не пройшли українську митницю. Про це повідомляє Tarnowska.tv. Після розголосу в медіа ситуацію пояснили в Посольстві України в Польщі. Виявилося, що благодійники не дотрималися митних правил, які чинні в Україні ось уже майже рік.

Автобус із подарунками для дітей в Україні, які приготувала тарнувська молодь, українські митники розвернули на пункті пропуску в Медиці минулого тижня. Пакунки не змогли потрапити до адресатів, попри те, що ця традиційна акція відбувалася вже 28-й раз, – пише «Наша Польща».

Товариство Приятелів Львова і південно-східних кресів у Тарнуві спільно з учнями й учителями міських і приміських шкіл спакували подарунки для близько півтисячі дітей зі Львівської області. Пакунки з м’якими іграшками, шкільною канцелярією та солодощами в автобусі везли 18 «помічників Миколая» – діти й молодь. Вони також планували відвідати Львів і провести в Україні два дні.

Однак на польсько-українському кордоні автобус зупинили українські митники. Причиною зупинки стала завелика кількість пакунків, вартість яких перевищувала безмитну межу дозволеного для провезення в Україну.

Організатори акції спробували перетнути кордон у двох місцях і намагалися пояснити, що їхнього приїзду чекають діти, проте марно. Відтак автобус повернувся в Тарнув. Через цю ситуацію в польській пресі та соцмережах поширилося обурення та нерозуміння такої принциповості українських митників.

Через хвилю обурення було опубліковано пояснення цієї ситуації на facebook-сторінці Посольства України в Польщі: «У зв’язку з появою в окремих польських ЗМІ інформації щодо непропуску українськими митниками через кордон святкових подарунків, призначених для польської громади в Україні, повідомляємо таке. Відповідно до нових митних правил, які діють з 1 січня 2019 року, без сплати мита можна ввозити в Україну товари на суму до 1 тис. євро та вагою до 50 кг. Водночас, при ввезенні вантажів, які можуть підпадати під категорію гуманітарної допомоги, необхідно керуватися положеннями Закону України «Про гуманітарну допомогу». Зокрема, митне оформлення вантажів (товарів) без справляння мита здійснюється за наявності рішення відповідних спеціально уповноважених державних органів про визнання таких вантажів (товарів) гуманітарною допомогою. Такими органами є Міністерство соціальної політики України, а також обласні державні адміністрації. При цьому, для ухвалення зазначеного рішення має бути письмова пропозиція донора про її надання, а також письмова згода отримувача такої допомоги. З огляду на наближення різдвяних і новорічних свят, просимо враховувати існуючі в Україні вимоги щодо безмитного ввезення вантажів (товарів) на митну територію України».

Подарунки, які мали потрапити до дітей в Україну, тарнувська молодь вирішила роздати місцевим потребуючим, у дитячі будинки й терапевтичні осередків для людей з особливими потребами. А організатори акції обіцяють наступного року врахувати всі формальності.

Нагадаємо, у християн західного обряду, які святкують Різдво 25 грудня, Миколай приносить подарунки дітям 6 грудня.

Джерела: tarnowska.tv, facebook.com/AmbasadaUkrainywPolsce, nashapolsha.pl

Кроком, що не сприяє розвитку двосторонніх відносин України та Польщі, назвали депутати Львівської облради постанову міської ради Перемишля про скасування вулиці Йосафата Коциловського. Вони засудили це рішення й висловили занепокоєння «тим фактом, що польські політики з антиукраїнськими поглядами формують порядок денний для регіональних органів влади суміжної країни». Про це йдеться в заяві Львівської облради, ухваленої сьогодні, 5 грудня.

«З великим обуренням ми, депутати Львівської обласної ради, сприйняли повідомлення про те, що під час засідання Ради міста Перемишля Підкарпатського воєводства Республіки Польща 28 листопада 2019 року було прийнято рішення про ліквідацію вулиці Йосафата Коциловського і приєднання її до прилеглої вулиці Івана Снігурського», – зазначено в заяві.

Депутати Львівської облради у своїй заяві нагадують про те, що метою створеної в червні 2013 року вулиці, яка мала завдовжки лише 70 метрів, було «зробити крок на шляху до нормалізації польсько-українських відносин в місті. Проте від самого початку свого існування вона стала об’єктом маніпуляцій історичними фактами і використовується для антиукраїнської пропаганди та локальних політичних ігор». І акцентують, що після обрання представника партії «Kukiz’15» Войцеха Бакуна мером Перемишля архієпископ Євген Попович, привітавши його з обранням, передав йому бажання української громади Перемишля залишити назву вулиці блаженного Йосафата Коциловського.

Львівські депутати звертають увагу, що на засідання міської ради Перемишля, де було ухвалене рішення ліквідувати вулицю Коциловського, не запросили жодного представника Об’єднання українців у Польщі та Греко-католицької церкви. Крім того, не було почуто заяв окремих депутатів про те, що це рішення може загострити польсько-українські відносини. При цьому один з авторів проєкту зміни назви вулиці Анджей Запаловський «відверто проігнорував пропозиції щодо поглибленої дискусії з цього питання і наполягав на негайній потребі такого антиукраїнського кроку». А його колега та співавтор проєкту Мирослав Майковський навіть закликав депутатів міста не коментувати зміну назви вулиці в соцмережах, аби не допустити широкого розголосу цього контроверсійного рішення.

«Саме тому ми, депутати Львівської обласної ради, засуджуємо такі кроки органів місцевого самоврядування міста Перемишля Підкарпатського воєводства Республіки Польща як дії, що не сприяють розвиткові двосторонніх відносин України та Польщі. Висловлюємо занепокоєння тим фактом, що польські політики з антиукраїнськими поглядами формують порядок денний для регіональних органів влади суміжної країни», – наголошено в заяві депутатів Львівської облради.

Нагадаємо, на позачерговій сесії Львівської міської ради мер Львова Андрій Садовий у відкритому листі закликав президента Перемишля Войцеха Бакуна повернути назву вулиці Блаженного Йосафата Коциловського, адже для громади Львова її наявність є важливою запорукою дружніх відносин між Львовом і Перемишлем.

Докладніше про те, як було ліквідовано вулицю Йосафата Коциловського в Перемишлі, читайте тут:

Міська рада Перемишля ліквідувала вулицю Йосафата Коциловського

Джерело: lvivoblrada.gov.ua

«Міф», «Дике поле», «Додому», «Заборонений» та інші сучасні українські фільми можна буде побачити в Любліні, де впродовж 6-8 грудня триватиме фестиваль Ukraїna! Festiwal Filmowy. Про це йдеться на fаcebook-сторінці фестивалю.

Кінофестиваль Ukraїna!, який чотири роки поспіль проводили у Варшаві, вперше відбудеться й у Любліні. Українські фільми 2018-2019 років (загалом їх буде вісім) покажуть у Центрі Культури в Любліні. Крім кінопоказів, заплановано також зустрічі з режисерами й акторами фільмів, – повідомляє «Наш вибір».

У перший день фестивалю глядачі зможуть переглянути український документальний фільм «Міф» Леоніда Кантера й Івана Яснія. Це – історія українця Василя Сліпака, всесвітньо відомого оперного співака, соліста Паризької національної опери, який покинув велику сцену, аби стати воїном і віддав життя, захищаючи Україну під час російсько-української війни на Сході України.

Стрічка «Дике поле» – це екранізація роману Сергія Жадана «Ворошиловград» режисера Ярослава Лодигіна.

7 грудня буде нагода переглянути фільм, який є кандидатом від України на премію Оскар у категорії «Найкращий міжнародний фільм» – «Додому». Стрічка режисера Нарімана Алієва розповідає про кримського татарина Мустафу, який втратив старшого сина на російсько-українській війні. Він вирішує перевезти тіло померлого сина з Києва до Криму, щоб поховати його на рідній землі. Разом з ним їде молодший син.

Цього самого дня – показ документального фільму «Тато – мамин брат», відзначеного на Одеському міжнародному кінофестивалі преміями за найкращий український повнометражний фільм та за найкращого українського режисера. Ще один фільм, який покажуть 7 грудня, – «Мої думки тихі». Стрічка отримала нагороду глядацьких симпатій на цьогорічному Одеському міжнародному кінофестивалі.

У програмі фестивалю на 8 грудня – стрічка «Атлантида» українського режисера Валентина Васяновича, яку визнали найкращою у секції Orizzonti Венеційського кінофестивалю; документальний фільм про історію боротьби 36-ї окремої бригади берегової оборони під час окупації Кримського півострова. А ще – «Крим. Оточені зрадою» режисера Віктора Грома та екранізація біографії Василя Стуса «Заборонений» режисера Романа Бровка.

Квитки на покази можна придбати за ціною лише 10 злотих (трохи більш ніж 60 гривень), пільгові – 8 злотих. Абонемент на всі сеанси фестивалю коштує 35 злотих.

Довідково. Фестиваль Ukraїna представляє сучасну українську культуру, тенденції розвитку в українському кінематографії, музиці та сучасному мистецтві.

Мета фестивалю – «зруйнувати стіну», побудовану з обох сторін стереотипами, яка не дає відкритися до нової якості у польсько-українських відносинах. Україна – це також країна молодих, творчих людей, які зосереджуються на сучасності та розвитку. Фестиваль показує це через насичену кінопрограму, концерти й виставки сучасного мистецтва.

Джерела: naszwybir.pl, facebook.com/ukrainaff

Після останніх парламентських виборів в Україні та Польщі в українсько-польських відносинах спостерігається певне затишшя. У міжнародній політиці надалі ведеться спільна робота у напрямку євроінтеграції України, співпраця у військовій сфери для протистояння російській агресії і координація зусиль в енергетичній сфері з метою зменшення впливу Росії на енергетичний ринок Європи. Разом з тим, останні кілька місяців у двосторонніх відносинах не спостерігається конфліктів та непорозумінь у сфері історичної пам’яті. Забігаючи наперед зазначу, що ця “нормалізація” стосується перш за все найвищого державного рівня, чого не можна сказати про нижчі рівні.

Перш за все це пов’язано з новим курсом, який проводить новий президент України Володимир Зеленський у відносинах з Польщею. Проте це не означає, що він беззаперечно правильний чи помилковий з точки зору довготермінової перспективи двосторонніх відносин. Для таких висновків потрібен певний час практичної реалізації цього курсу. На відміну від попереднього президента Петра Порошенка, який сповідував не лише дружні й стратегічний рівень українсько-польських відносин, але також наполягав на їх паритетності у сфері вирішення історичних розбіжностей, де Україну виступає рівноправним партнером. З цієї точки зору і логіки побудови відносин між обома країнами новий курс Зеленського виглядає помилковим і програшним для України, при якому історична політика може стати розмінною монетою для нормалізації і гармонізації двосторонніх відносин. Саме такі побоювання висловлюють прихильники курсу Порошенка, зокрема донедавна директор Українського інститут національної пам’яті Володимир В’ятрович, якого за рішенням Кабінету Міністрів України було звільнено 18 вересня із займаної посади. І це варто розцінювати, як ще одне підтвердженням зміни курсу новою владою у сфері історичної політики.

31 серпня 2019 року Володимир Зеленський був з робочим візитом у Варшаві, де провів зустріч з президентом Польщі Анджеєм Дудою. Президенти домовились усунути історичні суперечності між країнами. Зеленський пообіцяв розблокувати надання дозволів на проведення пошукових робіт в Україні (було накладено мораторій після демонтування у 2017 р. пам’ятника воїнам УПА на цвинтарі у Грушовичах поблизу Перемишля і прийняття у Сеймом Польщі змін до законодавства щодо “злочинів українських націоналістів” у 2018 р.), а польська сторона збов’язалась упорядкувати українські місця пам’яті в Польщі під час так званої “війни пам’ятників” (протягом 2015 – 2017 року було сплюндровано 15 українських місць пам’яті у Польщі, жодне з яких досі так і не було розслідуване і не було відновлене польською владою). Сподіваюся звільнення Володимира Вятровича з посади голови УІНП не був предметом цієї зустрічі. Якщо на офіційному рівні це питання не піднімалося, проте на неофіційному і між рядків могли бути присутні сигнали з польської сторони, що це б пришвидшило “нормалізацію” відносин.

У кінці вересня 2019 року заступник міністра закордонних справ України повідомив про скасування мораторію на пошук поховань польських громадян на території України та їхню ексгумацію. У результаті вже 19 листопада команда Відділу пошуку та ідентифікації польського Інституту національної пам’яті приступила до ексгумації братської могили на території старого цвинтаря на Збоїщах у Львові, а також планує роботи на цвинтарі у районі Голоско. Незадовго перед тим також було звільнено голову Українського інституту національної пам’яті, з ініціативи якого було призупинено роботи з пошуку, впорядкування та узаконення польських місць пам’яті в Україні до вирішення проблеми українських місць пам’яті у Польщі. Цей факт не може не тішити керівництво польської держави, яке вимагало цього останні два роки.

Водночас наразі не спостерігається ознак виконання Польщею частини своїх зобов’язань, зокрема у роботі з відновлення українських місць пам’яті на території Польщі. Більше того, у той час як на державному рівні польська сторона перестала робити односторонні дії чи заяви, які ускладнювали відносини з Україною, то на нижчому рівні – органів місцевого самоврядування, нічого не змінилося.

Перш за все йдеться про рішення, які приймають на рівні міст і ґмін у прикордонних з Україною воєводствах – Прикарпатському і Люблинському. Але не лише тут. До прикладу можна навести кілька недружелюбних прикладі, які розходяться з духом останніх двосторонніх заяв про “нормалізацією” відносин на державному рівні. Це перейменування вулиці єп. Йосафа Коциловського у місті Перемишль, розгляд питання демонтажу хреста воїнам УПА керівництвом ґміни Гораєць і розгляд питання встановлена пам’ятника жертвам Волинської трагедії у місті Кельце.

Найбільш показовим та скандальним є рішення міської ради Перемишля за перейменування вулиці єпископа Йосафата Коциловського. 28 листопада було прийнято ухвалу 257/2019 “Про зміну назви вулиці бл. єп. Йосафата Коциловського на єп. Івана Снігурського”. Одним з ініціаторів і промоторів цієї ініціативи виступив Анджей Запаловскі, який відомий своїми антиукраїнськими заявами. Основними причинами такого рішення її ініціатори обґрунтовують звинуваченнями в сторону греко-католицького єпископа Перемиської єпархії у співпраці з німцями у роки ДСВ, підтримку українських націоналістів і нелояльне ставлення до польської держави у міжвоєнний період.

Незважаючи на те, що під час обговорення цього питання неодноразово звучали пропозиції не поспішати з прийняттям остаточного рішення і провести професійну наукову дискусію за участі істориків, проте міська рада Перемишля проігнорувала ці заклики, прийнявши рішення про перейменування. Більше того, у первісному варіанті ухвала передбачала зміну назви на честь іншого греко-католицького єпископа Станіславівської єпархії Григорія Хомишина, який не мав жодного стосунку до Перемишля і був опонентом Коциловського та митрополита Андрея Шептицького, на що категорично не погоджувалася українська громада Перемишля. У результаті ініціатори рішення запропонували своєрідний “консенсус”, згідно з яким вулиці було повернено стару назву Івана Снігурського, якою вона була до липня 2013 року, коли тодішня влада Перемишля перейменувала її як знак поваги до української громади. Проте українська громада не оцінила цього “подарунку”, адже в результат цього рішення вулиця Коциловського була ліквідована і зникла з карти міста. За це рішення проголосувало 6 з 19 присутніх депутатів міської ради, п’ятеро з яких є представниками крайньої правої партії “Кукіз’15” і одним представник Громадянської платформи, а саме Анджей Запаловскі, Моніка Яворська-Журавська, Марцін Ковальскі, Томаш Лещинські, Павел Застровскі і Мірослав Майковскі. Дев’ятеро радних утрималися під час голосування, а ще четверо не брали участі у голосуванні.

Не викликає сумніву той факт, що рішення про перейменування крихітної вулиці є політичним і було ініційоване кресовими середовищами, які сьогодні перебувають при владі Перемишля, що у черговий раз продемонструвало своє негативне ставлення до української громади міста. І ця позиція не змінюється незалежно від того, про що домовилися між собою Варшава і Київ. Хоча представники фракції правлячої партії “Право і Справедливість” утрималися від голосування це може демонструвати неготовність чи неспроможність центральної влади Польщі докладати зусилля для запобігання та належного реагування на такі інциденти загострення польсько-українських відносин на місцях або бути ознакою її мовчазної згоди й толерування своєї попередньої політики місцевими елітами, закриваючи очі на акти недобросусідського характеру, котрі розходяться з останніми двосторонніми домовленостями. А в разі закидів у їхню сторону запевняти, що Польща це демократична держава і центральні органи влади не можуть втручатися у роботу органів місцевого самоврядування. Саме таку тактику успішно використовує Росія, коли їй це вигідно. Наразі складно говорити про мотиви правлячої партії Польщі, проте у політиці завжди залишають легальні інструменти для впливу на певні процеси, не порушуючи при цьому законодавства (через бюджетні асигнування, поступки, домовленості, депутатів своєї партії тощо). Відкритим залишається питання чи скористалися ними центральні органи влади у даному випадку. Чи ставили вони собі це за мету? Чи розуміють вони важливість виконання домовленостей по усій вертикалі влади і запобігання ініціатив на місцях, які суперечать цим домовленостям? І чи Анджей Дуда не  вважає це сферою своєї політичної відповідальності для “нормалізації” відносин з Україною?

У контексті відповіді на ці запитання важливі також інші дві ініціатива на місцях, які можуть стати причиною подальшого загострення польсько-українських відносин. Мова йде про обговорення питання з демонтажу дерев’яного хреста на могилі братської могили воїнів УПА у селах Верхрата й Радруж і встановлення скандального пам’ятника жертв Волинської трагедії у місті Кельце.

Нещодавно депутати ради ґміни Горинець-Здрій у Любачівському повіті Підкарпатського воєводства звернулися до місцевого війта Роберта Серкіса з вимогою “вжити заходів, спрямованих на усунення порушення польського законодавства щодо заборони вшанування пам’яті УПА”, які встановлені у селах Верхрата і Радруж на території ґміни, а також “ініціювати гідне вшанування жертв геноциду, який здійснювала УПА на території нашої ґміни та надати підтримку усім ініціативами, які скеровані на виконання цього завдання”.

Йдеться про дерев’яний козацький хрест з тризубом у Верхраті, який 3 листопада 2019 року українські та польські активісти встановили на місці колишнього кам’яного хреста, який був зруйнований у 2016 році, а також про легальний пам’ятник на братській могилі у селі Монастир, який був встановлений з дозволу Ради охорони пам’яток боротьби і мучеництва Польщі у 2000 році і сплюндрований у 2015 році під час т.зв. “війни пам’ятників”. 

Для цього дві депутатські комісії ґміни Горинець-Здрій підготували спільний проект ухвали з вимогою демонтажу обох місць вшанування воїнів УПА, який був скерований до голови громади. Він тимчасово відмовився її виконувати, обгрунтувавши це необхідністю “більш грунтовної підготовки самої ухвали”, тоді як нелегальними пам’ятниками УПА мають займатися “відповідні компетентні органи“, а саме Інститут національної пам’яті і воєвода Підкарпатського воєводства. Разом з тим у коментарі виданню Kresy.pl війти Роберт Серкіс повідомив, що після всебічного й детального обговорення цього питання депутатами ради і якщо вони дійдуть спільної згоди проект ухвали може бути винесений на голосування вже наступної сесії, яка відбудеться у грудні 2019 року.

На прикладі цього кейсу ми бачимо, що польська держава не лише не докладає зусиль щодо відновлення українських місць пам’яті, які зобов’язалась відновити в обмін на зняття мораторію на пошукові роботи. Щобільше, місцеві органи влади ініціюють заходи з демонтажу пам’ятників, які були вже сплюндровані у 2015-2016 роках і досі невідновлені. Крім цього, представники різних державних інституцій, зокрема польського Інституту національної пам’яті роблять заяви, у яких зазначається, що у політиці польської держави не має місця для вшанування пам’яті воїнів УПА, а нелегально встановлені пам’ятники не можуть охоронятися польською державою. Польща не лише не відновила знищені пам’ятники, але й не розслідувала фактів їхнього нищення і жодного разу публічно не засудила такі дії.

Ще однією потенційно конфліктною ситуацією для польсько-українських відносин є ініціатива з встановлення скандального пам’ятника жертв Волинської трагедії у м. Кєльце, що у Свєнтокжиському воєводстві. Ця історія триває уже кілька років і полягає у намаганні кресових середовищ переконати владу великих міст встановити у себе 14-метровий пам’ятник авторства Анджея Пітинського, кошти на виготовлення якого надав Товариство ветеранів польської армії у США. Елементами контраверсійного пам’ятника є зображення дитини, яка заколена українським тризубом, а також стилізований паркан, на штахетах якого також знаходяться заколені діти.

Раніше встановлювати цей пам’ятник відмовились влада Ряшева (Жешува), Єленої Ґури і Торуня, проте останнім часом це обговорюється ініціативною групою міста Кєльце. Вони зібрали необхідну кількість голосів, у результаті чого їхня ініціатива потрапила на розгляд депутатів міської ради. Обранці відхилили прийняття цієї ініціативи на підставі відсутності даних окремих підписантів. Проте як зазначили автори петиції вони повторно зберуть підписи і наполягатимуть на встановлені даного пам’ятника жертв Волинської трагедії у їхньому місці. Наразі, не зрозуміло чим і коли завершиться така ініціатива, проте як видається ця історія матиме своє продовження.

Останні три місяці “нормалізації” двосторонніх відносин демонструють, що поки зміни відбуваються в односторонньому порядку. Ініціатива йде виключно від української сторони, тоді як польська сторона, поки що, залишається на своїх старих позиціях. Якщо Україна вже продемонструвала перші конкретні кроки, то Польща лише спромоглася свідомо не загострювати історичних питань, як вона це робила досі, починаючи з 2015 року. Більше того, політика наступу на українську присутність у публічному просторі зберігається на рівні місцевого самоврядування, що аж ніяк не сприяє нормалізації двосторонніх відносин. Відкритим залишається питання чи це частина свідомої політики центральних органів влади Польщі, яка свідомо відмежовується від відповідальності за дотримання взятих зобов’язань на місцях, які вона не готова виконувати у повному обсязі (скажімо для додаткових аргументів під час ) чи неспроможна впливати на історичну політику на усіх рівнях влади, що викликає сумніви, враховуючи рівень консолідації влади в країні партією “Право і Справедливість”. 

За цих умов поступка України в односторонньому порядку виглядає як слабкий крок, відступ. Особливо, якщо дивитися на це порівнюючи з курсом попереднього Президента. Разом з тим, не до кінця зрозумілим залишається логіка курсу нового Президента. Якщо він завідома передбачає історичні питання як сферу можливого компромісу в інтересах інших пріоритетів у двосторонніх відносинах, тоді це результат свідомої політики. Проте українська сторона нічого подібного не декларувала, а навпаки висловила сподівання, що польська сторона відновить зруйновані українські місця пам’яті. Навіть, якщо це свідома політика подвійних стандартів, тоді у такому разі залишається не зрозумілим, що має стати результатом цих односторонніх поступок у майбутньому.

Тарас Радь

Академічний координатор програми «Київське християнство» та викладач кафедри нової і новітньої історії України Українського Католицького Університету, кандидат історичних наук Іван Альмес отримав нагороду імені Єжи Ґедройця в номінації «Докторські праці». Про це повідомляє сайт УКУ. 

Урочисте вручення нагород 13-го конкурсу ім. Єжи Ґедройця молодим дослідникам за найкращі наукові праці з історії Польщі та польсько-українських стосунків відбулося в Посольстві Республіки Польщі в Києві. У номінації «Докторські праці» нагороду отримав академічний координатор програми «Київське християнство» та викладач кафедри нової і новітньої історії України к.і.н. Іван Альмес.

У рецензії на кандидатську дисертацію Альмеса професорка Наталія Яковенка зазначила, що це найкраща праця з ранньомодерної історії України й Польщі з-поміж робіт, які будь-коли подавали на конкурс ім. Єжи Ґедройця. У науковій роботі йдеться про книгозбірні унійних і православних монастирів та читацькі практики ченців, а також про релігійне життя монаших спільнот у соціокультурному контексті тогочасної епохи.

Конкурс імені Єжи Ґедройця на найкращі роботи, присвячені історії та сучасності Польщі, а також польсько-українським взаєминам, уперше оголосило Посольство Республіки Польща в Україні з нагоди Року Єжи Ґєдройця 2006 року. Відтоді він є щорічним. У ньому можуть брати участь бакалаврські, маґістерські або кандидатські роботи, присвячені польській історії, сучасності Польщі або польсько-українським взаєминам, захист якої відбувся у будь-якому українському університеті у відповідному навчальному році. Умовою участі в конкурсі є українське громадянство.

Для переможців передбачено нагороди:

для кандидатських робіт: І нагорода – 1000 євро, ІІ – 500 євро, ІІІ – 300 євро,

для магістерських робіт: І нагорода – 300 євро, ІІ – 250 євро, ІІІ – 200 євро,

для бакалаврських робіт: І нагорода – 200 євро, ІІ – 150 євро, ІІІ – 100 євро.

Центр східноєвропейських студій Варшавського університету цього року також підготував додаткову нагороду – наукове перебування у Варшаві для лауреатів І нагород: у категорії кандидатських робіт – 3 тижні, магістерських – 2 тижні, бакалаврську – 1 тиждень. Фрагменти найкращих праць надрукують у міжнародному щорічнику «Польські студії», який видають Києво-Могилянська академія та Центр східноєвропейських студій Варшавського університету.

До слова, уже за кілька днів, 10 грудня, буде названо ім’я лауреата літературної премії імені Єжи Ґедройця, – нагадав PEN Ukraine. Серед номінантів на здобуття цьогорічної премії, список яких оголосила газета Rzeczpospolita, – українознавиця, перекладачка, професорка Києво-Могилянської академії, віцепрезидентка Українського ПЕН Ольга Гнатюк, а також публіцист, почесний президент Українського ПЕН Микола Рябчук. Також на премію цього року номіновані український журналіст і політик Микола Княжицький, директорка Міжнародного фестивалю Бруно Шульца у Дрогобичі, перекладачка Віра Меньок та історик, політолог, дипломат, ректор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Ігор Цепенда.

Премія імені Єжи Ґедройця – гуманітарна премія, заснована 2001 року, в першу річницю смерті Єжи Гєдройця, виданням “Rzeczpospolita” спільно з Літературним Інститутом у Парижі Її присуджують за дослідження паризької спадщини польського часопису «Культура» або за творче продовження ідей Єжи Ґедройця.

Джерела: ucu.edu.ua, facebook.com/penclubua, facebook.com/dziennikrzeczpospolita, msz.gov.pl/uk

Новим головою Українського інституту національної пам’яті став Антон Дробович. Відповідне рішення ухвалив сьогодні на своєму засіданні Кабінет міністрів України. Про це написав на своїй facebook-сторінці присутній на засіданні народний депутат Олексій Гончаренко. 

Антон Дробович – доцент кафедри культурології Національного педагогічного університету імені Драгоманова. Кандидат філософських наук. Керівник освітніх програм Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр». Експерт з питань культури і освіти Інституту суспільно-економічних досліджень.

Працював на посаді радника міністра освіти і науки України, керівника служби стратегії музейного планування та розвитку НКММК «Мистецький Арсенал».

Напередодні призначення видання «Історична правда» поспілкувалося з претендентами на цю вакансію. Антон Дробович, зокрема, зауважив, що йде на посаду голови УІНП, щоб «зробити офіційну політику пам’яті в Україні більш виваженою та ліберальною». Особистими пріоритетами в національній політиці пам’яті назвав «результативність та зрозумілість діяльності УІНП для платників податків, історичну чесність і посилення інтелектуальної моди на критичне мислення в питаннях політики пам’яті, збільшення рівня інклюзивності офіційної пам’яті».

Червоною лінією в українсько-польських дискусіях щодо Другої світової війни Антон Дробович вважає «історичну правду, чесність». «Лише нею не можна нехтувати. Решта є значно менш принциповим», – зазначив він.

Коментуючи це призначення, колишній очільник УІНП Володимир В’ятрович написав: «Чергове неправильне кадрове рішення уряду в гуманітарній політиці. Це вже не помилка, а розворот в інший бік. В національній пам’яті може не лишитися місця для України та українців».

Нагадаємо, у вересні уряд звільнив Володимира В’ятровича з посади голови УІНП. А вже вчора, 3 грудня, В’ятрович став народним депутатом України й увійшов до фракції партії «Європейська солідарність».

Джерела: facebook.com/alexeygoncharenko, facebook.com/volodymyr.viatrovych, istpravda.com.ua

Укрпошта відкриває новий канал доставки посилок із Польщі в Україну. Національний поштовий оператор разом із партнерами – приватним поштовим оператором «SMART Forwarding» і польською компанією «InPost» – почали тестові доставки таких міжнародних поштових відправлень. Про це йдеться на сайті Укрпошти

В Укрпошті підрахували, що новий канал доставки має бути в середньому на 20-25% вигіднішим за альтернативні варіанти.

«Наприклад, відправка посилки із кросівками, одягом та продуктами харчування в заводський упаковці через поштомат «InPost»  вагою 10 кг розміром до 19 x 38 x 64 см коштуватиме приблизно 37 злотих, або близько 230 грн в еквіваленті. Якщо вартість вкладень одного отримувача в одній поштовій депеші не перевищуватиме митний ліміт 100 євро, митне оформлення проводитимуть за спрощеним механізмом. Поки що працюємо в тестовому режимі, робимо щотижневі доставки, налагоджуємо всі процеси… Плануємо незабаром збільшити частоту відправлень із Польщі до 2-3 на тиждень», – розповів перший заступник генерального директора Укрпошти Олександр Перцовський.

Доставляють товари вагою до 30 кг без обмеження вартості відправлення. Проте міжнародні поштові відправлення, вартість яких перевищує митний ліміт 100 євро, підлягатимуть додатковому оподаткуванню.

На сайті партнера проекту Smart Post Global клієнти зможуть обрати спосіб відправки з Польщі та доставки в Україні, заповнити митну декларацію, форми про відправника й одержувача, оплатити замовлення онлайн.

Відправити посилку можна одним із трьох способів:

• кур’єром inPost (можна викликати у будь-який населений пункт Польщі),
• через поштомат inPost (24/7),
• у відділенні inPost.

Отримати посилку в Україні можна у будь-якому з 11000 відділень Укрпошти або кур’єрською доставкою в обласних центрах (за винятком територій, тимчасово не підконтрольних Україні).

Шлях відправлення із Польщі в Україну можна відстежити за трек-номером на сайті Укрпошти.

Найближчим часом компанія планує запустити схожі канали міжнародної доставки посилок в Україну з Італії, Великої Британії, Німеччини й інших країн.

Джерело: ukrposhta.ua