У Польщі 11 травня вийшов документальний фільм «Тільки не кажи нікому» про педофілію священиків Католицької Церкви та покривання підозрюваних єпископами. За 4 дні стрічку подивилися на Youtube майже 15 млн разів. Реакція єпископів різна – вибачення перед жертвами, втеча від теми та звинувачення авторів фільму в дискредитації. Голова правлячої в Польщі партії «Закон і справедливість» Ярослав Качинський та премʼєр Польщі Матеуш Моравецький пообіцяли прийняти суворіше покарання для педофілів. А сама тема може негативно позначитися на рейтингах правлячої консервативної партії.

У стрічці зібрано докладні розповіді жертв, їх зустрічі зі священиками через десятки років після насильства, з єпископами, психологами та юристами.

Ярослав Качинський пообіцяв запровадити в Польщі жорсткіші покарання для педофілів: «Хочемо бути в цих питаннях безжально суворими. Ні високий ранг у якійсь організації, навіть церковній, ні навіть Нобелівська премія – ніщо не має звільняти від відповідальності у цих справах».

Премʼєр Матеуш Моравецький розповів про законопроект, який уряд розробив, щоб посилити відповідне покарання. Проект закону, який має бути схвалений парламентом, більш ніж удвічі збільшить максимальний термін увʼязнення за сексуальне насильство щодо неповнолітніх – з 12 до 30 років.

Гостроти темі додає те, що деякі з підозрюваних священиків-педофілів не лише уникли покарання, хоча про їхню поведінку знала частина єпископів, а й продовжують служити чи отримувати пенсію, проживати в спеціалізованих установах для священиків-пенсіонерів, утримання яких оплачує держава, а деякі, попри судові заборони, навіть працюють з дітьми.

Серед підозрюваних у педофілії і духівник руху «Солідарність» та особисто екс-президента Польщі Леха Валенси.

Обурлива реакція суспільства і приховування цих фактів церковним керівництвом – проблема для консервативного уряду Польщі, який є близьким до Католицької Церкви. Ця тема може відіграти роль перед парламентськими виборами в Польщі восени цього року і виборами до Європарламенту 26 травня.

За даними державного Головного управління статистики, у 2018 році 91,9% поляків, віком понад 16 років, визнавали себе католиками.  

 

Президент Петро Порошенко підписав 11 указів щодо збільшення площі природно-заповідного фонду України на понад 80 тисяч гектарів (приблизно 0,13% від площі країни). Вони мають бути втіленні в життя протягом півроку. Президент підписав укази про створення трьох національних природних парків – на Рівненщині, Львівщині та Херсонщині. Зокрема, парку «Бойківщина» в Турківському районі Львівської області на кордоні з Польщею. Еколог-ботанік Сергій Панченко пояснив PolUkr.net, що сам задум збільшення заповідних зон – це добре, але втілення задумів в українських реаліях призводить до малої ефективності збереження природи через заповідники, а відтак до знецінення самої ідеї таких заповідних територій.

«Створення нових природоохоронних території без покращення існуючих – не надто правильне», – еколог

«Створення нових і розширення діючих національних заповідних території може мати як позитивні, так і негативні наслідки для збереження екології та природи України», – каже еколог-ботанік Сергій Панченко.

«Звичайно, природу країни потрібно оберігати. – веде далі Панченко. – Проте, поки що, попри децентралізацію, більше цим опікується центральна влада. У регіонах із цим важче. На місцях сильніше аграрне лоббі. Досі в нас розорюють багато луків та степових ділянок, де зберігається давня природа. Не кажу про не надто успішну боротьбу проти браконʼєрства. На жаль, в Україні дуже важко розвивається адміністрація національних природних парків. Створення чи розширення територій парків відбувається без якісного наповнення штатом. Бракує відповідних фахівців. Немає системи їх підготовки. Люди, які приходять працювати в парки, підходи, які пропагує міністерство екології, може спричинити до знецінення і дескридетації діяльності таких парків. Створення нових природоохоронних території без покращення якості існуючих – не надто правильне. З боку держави має бути системна підтримка якості функціонування таких парків».

«Екологія – це не лише національні парки і заповідники. – веде далі еколог Панченко. – Слід враховувати кількість сміттєзвалищ та карʼєрів в країні, їх жалюгідний стан. Площа сміттєзвалищ і карʼєрів співрозмірна з площею заповідних територій. Основна задача України – не так збереження дикої природи, як раціональне використання природних ресурсів».

«Якщо, наприклад, взяти до уваги, що Україна посідає лідируюче місце в Європі за кількістю експорту зернових, то варто враховувати, що в аграрному секторі ми часто не дотримуємося екологічних норм і стандартів, поширених в країнах ЄС. – каже еколог. – Те, що ми збільшуємо площі заповідних теориторій –  наближує нас до стандартів ЄС. Але потрібне водночас раціональніше використання природніх ресурсів, вирішення проблем побутових відходів та рекультивації земель, а також припинення подальшого розорення природніх ділянок лісів, луків і степів, використання шкідливих для землі добрив. Бо втрачаємо біологічне різноманіття природи».

Нові заповідні природні парки на Рівенщині, Львівщині та Херсонщині

Указом президент затвердив створення національного природного парку «Бойківщина» на території Турківського району Львівської області задля збереження генетичного, видового і ландшафтного різноманіття Карпат.

Згідно з указом «Про оголошення акваторії Азовського моря гідрологічним заказником загальнодержавного значення «Приморський» відповідний статус надається акваторії Азовського моря, водно-болотяним угіддям міжнародного значення «Коса Обиточна та Затока Обиточна».

Указ глави держави також постановив створити Нобельський національний природний парк. Створення парку на території Зарічненського району Рівненської області сприятиме збереженню біологічного різноманіття, а також підвищенню рекреаційної привабливості регіону.

Указом Порошенка затверджено створення національного природного парку «Камʼянська Січ» на території Бериславського району Херсонської області з метою збереження різноманіття степів правобережжя Дніпра.

Президент також підписав укази про зміну меж національних природних парків «Синевир», «Зачарований край», «Олешківські піски», «Білобережжя Святослава» та Ужанського національного природного парку.

Підписані укази розроблені на виконання Закону «Про основні засади державної екологічної політики України на період до 2020 року» та з урахуванням міжнародних зобовʼязань України.

«Майже 7% території України – заповідники, у країнах ЄС – до 18%», – міністр екології

За даними Державного кадастру територій і об’єктів природно-заповідного фонду, станом на 1 січня 2019 року заповідні території України складалися з 8396 об’єктів площею 3,99 млн. га в межах території України та 402 500 га у межах акваторії Чорного моря. Після втілення в життя нових указів відношення площі природно-заповідного фонду до площі держави має становити 6,7%. Такі дані наводить Міністерство екології та природних ресурсів України.

Як розповів міністр екології та природних ресурсів України Остап Семерак, робота над проектами цих указів тривала більше двох років.

«Останні роки ми вели послідовну політику у сфері природно-заповідного фонду.  Це необхідний крок, на який чекала велика кількість людей в Україні, та за її межами. Адже розширення територій заповідних фондів передбачено в Угоді про асоціацію з ЄС та ряді інших зобов’язань України, які регулюють міжнародну екологічну політику. Якщо прагнемо жити за європейськими стандартами, то це означає турботу про заповідні території», – пояснив міністр.

Він зазначив, що з врахування нових площ, Україна наближається до 7% заповідних територій від площі країни, тоді як у 1990-х було лише 3%.  Водночас міністр нагадав, що у країнах ЄС відповідна середня цифра – 18%.

«Протягом останніх кількох років відбулося багато позитивних зрушень у сфері заповідних територій. Востаннє в Україні подібне збільшення територій відбувалося близько 10 років тому (за указами президента Віктора Ющенка – PolUkr.net), а зважаючи на показники ЄС і наші зобов’язання, нам є над чим працювати далі», – зазначив Семерак.

Розповідаючи про процес створення нових природних парків та заповідників, а також розширення територій існуючих, міністр наголосив на важливості діалогу між лісівниками, місцевими громадами та профільним міністерством.

«Україна має унікальні природні об’єкти. Ми зобов’язані їх зберегти. Це наша відповідальність перед сучасниками s нащадками. Хотів би, щоб це розуміли всі учасники процесу під час дискусій про доцільність створення національних природних парків в тому чи іншому регіоні», – розповів Семерак.

Ігор Тимоць

“Щоб війна не прийшла в наш дім, мусимо пам’ятати, що вона в нашій країні” – військовий письменник Василь Піддубний

У Львові 6-8 травня відбувається І форум військових письменників. Він зібрав понад 30 авторів. У його рамках відбуваються презентації та читання творів письменниками, які пройшли війну на Донбасі, та їх зустріч із потенційними та актуальними читачами. Учасники прагнуть донести широкій публіці, як виглядає війна в Україні, очима військових.

“Форум – ініціатива громадських активістів”, – співорганізатор

На форумі можна познайомитись з авторами, поспілкуватись з ними в неофіційній атмосфері, отримати книгу з підписом автора.

Ініціатива об’єднала авторів, які є колишніми і діючими військовими Збройних Сил України, Нацгвардії, бійцями добровольчих батальйонів, волонтерами, що з перших днів війни допомагали фронту. Жанрова палітра сучасної військової прози досить строката – від документальних свідчень, щоденникових нотаток, до іронічної прози.

Співорганізатор Тетяна Пилипець розповіла, що подія формувалася як фестиваль військово-патріотичної літератури, проте переросла у форум українських військових письменників. Першим і всеукраїнським форум став у процесі роботи: “Ми хотіли зібрати маловідомих авторів і книги. Деякі з цих книг можна купити у книгарнях, деякі тільки у рамках форуму. Ця подія – це розвіртуалізація авторів, які пишуть про війну, їх знайомство з потенційними чи теперішніми читачами. Ініціювали захід громадські активісти”.

Під час форуму читачі можуть відвідати понад 20 заходів, де дізнаються більше про військову літературу та людей, які її творять. Також військові письменники проведуть творчі зустрічі з шанувальниками у районах Львівщини.

“Армія – зріз суспільства”, – артилерист і письменник Назар Розлуцький

Письменник Назар Розлуцький, презентуючи свою книжку “Нотатник мобілізованого” розповів, що був на війні з травня 2015 року до червня 2016 року: “Я артилерист. Почав писати книгу після мобілізації. У ній акцентував на тому, що пережив як цивільна інтелектуальна людина, яка потрапила на війну. Побратими її прочитали і схвально оцінили. Служив з зовсім різними людьми. Армія – зріз суспільства. Зі мною служили люди з різних куточків України, різні за професіями, соціальним та майновим становищем. У нас був айтішник, який як цивільний мав дуже високу зарплату, були колишні безробітні, був колишній рецидивіст, який відсидів за крадіжку авто. До речі, найкращий кухар. Книга написана в жанрі журналістського репортажу. Хотів написати книгу, яка буде доступна для людей, насамперед не військових. Аби будь-хто, навіть підлітки, могли прочитати і все зрозуміти”.

“Війна – це життя, яке проходить в іншому світі”, – письменник Василь Піддубний

Редактор і письменник Василь Піддубний презентував трилогію оповідань 30 авторів “Слово про війну”. “Якщо чесно, то до 2014 року я знав про автомат не більше, ніж розказували в школі, – розповідає Василь Піддубний. – Але це не завадило мені піти добровольцем і служити спочатку мінометником, а потім снайпером. У книжці зібрав багато оповідань різних військових. Деякі в запасі, деякі діючі. Мене часто запитують: “Як там на війні?”. У книзі є відповіді. Там зібрані різні історії – смішні, важкі, побутові. Багато вражень. Якщо хтось хоче дізнатись, як на війні, то кращої книги, ніж оповідання з цієї збірки, не знайдете. Часто у людей побутує думка, що війна – це смерть. Але це не зовсім так. Війна – це життя, яке проходить в дещо іншому світі”.

“Якщо хтось колись потрапляв у відкритому полі в грозу, то може собі уявити, що таке артилерійський обстріл, – веде далі Василь. – Такі враження важко описати. Або, наприклад, селище Гранітне. Бліндаж не викопаєш, бо воно на граніті. Максимум – яму на півметра, накриту навхрест колодами. Обстріл. Невіруючі хлопці сидять вкупці, туляться одне до одного, чують, як наближаються снаряди – бах, баах, бааах! Чують і питають мене, що далі йде після слів “Отче наш…”.

“Людина, яка була на війні, розуміє, що смерть дуже близько, і починає жити по-іншому, – продовжує Василь. – Не відкладає мрії на завтра, адже можна не встигнути. Тому від імені хлопців, які писали ці розповіді, хочу сказати, що дай Боже, щоб війна не прийшла до нашої хати. А щоб вона не прийшла, мусимо памʼятати, що вона є, і знати, яка вона. Саме для цього пишуться такі книжки”.

Ігор Тимоць

ЦВК офіційно оголосила результати виборів – шостим Президентом України став Володимир Зеленський. Інавгурація має відбутися не пізніше, ніж через 30 днів після оголошення результатів виборів, тобто не пізніше 1 червня. Про те, які очікування і ризики несе президентство Зеленського, PolUkr.net розповів політолог Микола Давидюк.

– Які перші кроки може зробити Зеленський? Які його дії зможуть нам більше розповісти про Президента Зеленського та його команду?

– Насправді досі не знаємо, хто його команда. Він зараз полетів до Туреччини – чи на фестиваль, чи домовлятися з українськими олігархами і представником Путіна Сурковим. Конкретного підтвердження чи спростування факту зустрічі з представниками олігархів немає. Туреччина як можливе місце зустрічі з представниками олігархів була вибрана випадково як нейтральна територія.

Зеленський представив свою команду, але назвав їх радниками. Радники радять, а на офіційні пости можна призначити інших людей. Це спричиняє нерозуміння ситуації. Одні люди їздили з Зеленським на зустріч з президентом Франції Еммануелем Макроном, а інші можуть обіймати відповідальні державні посади.

Зеленського чекає холодний душ з перших днів на посту Президента – електоральний відтік. Велика кількість рішень, які він мав прийняти, не прийняті. Зокрема, не представив команду, курс. Досі Зеленський на всьому цьому намагався грати і спекулювати. Тепер йому доведеться показати реальні кроки та дії. Він до цього не готовий. А втім, буде намагатися робити якісь реальні кроки.

– Які групи впливу є в команді Зеленського?

– Це питання краще адресувати Зеленському та його штабові. Після будь-якої моєї відповіді до мене буде багато запитань як до політолога, що це, мовляв, неправда.

Більшість інформації щодо його команди – інсайдерська інформація з закритих джерел, яка потрапила до журналістів (журналісти програми «Bihus info» зʼясували, що в команді Зеленського 4 групи впливу: співробітники з «Кварталу 95», колишні члени «Партії регіонів», представники олігарха Ігоря Коломойського та представники юриста Сергія Нижного – PolUkr.net).

Я умовно виділяю 3 групи впливу: перша – його особисте оточення, «Квартал 95», друга – люди, які фінансували його кампанію – олігархічне оточення, і третя – умовно «вільні художники», які примкнули до Зеленського під час його успішної кампанії, професійні політики чи навколополітичні діячі. Деякі персони перетинаються в двох групах, деякі ні.

– Щодо олігархів, то це не тільки Коломойский?

– Не тільки Коломойський, а й інші українські олігархи, не менш впливові на українській політичній сцені. У них теж є телеканали та мільярдні статки.

– Наскільки ймовірні сварки між різними групами впливу в команді Зеленського?

– Такі сварки можливі. Навіть зараз виявляються тертя. Ця команда дуже різношерста. У багатьох є політичні амбіції, але не в усіх вони підкріплені відповідним досвідом. Тож деякі персони будуть намагатися влізти на посади. Однак не думаю, що команда буде публічно показувати деструктив. Як мінімум до парламентських виборів.

– Різні групи можуть домовлятися та сваритися в команді, особливо під час призначень на посади до Адміністрації Президента, на пост голови СБУ, Генштабу, Генпрокуратури, Міністерства оборони, закордонних справ?

– Кадрові питання наразі не вирішені. В Зеленського немає політичного досвіду. Хто буде головою Адміністрації Президента – найважливіше питання. Невідомо, хто буде «сірим кардиналом» Зеленського.

Він сам, мабуть, хоче поставити когось зі своїх, з «Кварталу 95». Але не певен, що йому це дозволять ті, хто фінансував його кампанію. Найімовірніше, це буде консенсусна кандидатура, яка влаштовуватиме українських олігархів та Зеленського, для якого важливо довіряти цій особі. Особливо з огляду на те, що він взагалі не обізнаний в політичному житті. Зеленський уміє робити пародії на політиків, але не вміє робити якісного політичного продукту.

– Чи є припущення, хто може стати цим «сірим кардиналом»?

– Є, але для преси не готовий зараз озвучити це прізвище.

– А на пости міністрів оборони, зовнішніх справ, глави Генерального штабу, СБУ, Генерального Прокурора вже є визначені прізвища?

– Зараз ці кандидатури саме вибирають і погоджують між різними групами впливу. Через «вкиди» у мас-медіа в команді Зеленського замірюють рівень схвалення серед населення певної кандидатури на ту чи іншу посаду. У команді перевіряють, якою буде реакція суспільства на те чи інше призначення, вивчають відгуки. Це старий трюк, який давно використовують в різних країнах.

Можливо, на Генпрокурора висунуть когось із громадських активістів.

– Як можуть виглядати відносини президента Зеленського з депутатами Верховної Ради? Зокрема, з найбільшою фракцією парламенту – Блоком Петра Порошенка (БПП)?

– У команді Зеленського спробують подавати на схвалення до Ради дуже популярних в суспільстві осіб. Позаяк відносини між Зеленським та більшістю в Раді, ймовірно, не складуться, то президент спробує розпустити парламент. Менша частина фракції БПП вже готова перейти до Зеленського.

Зеленський буде грати в гру «поганий парламент, хороший президент». Щоб поганий парламент проголосував за кандидатури президента, ці кандидатури мають бути дуже гарними в очах більшості населення. Тобто вони мають бути з громадянського суспільства.

У трикутнику «президент – парламент – громадянське суспільство», в останнього найвищий рейтинг довіри. Тому Зеленський буде намагатися подавати на призначення знакових для суспільства персон. Тоді Раді буде незручно провалювати голосування за того чи іншого кандидата, який є авторитетом в певній сфері. У разі провалу голосування, президент зможе сказати: «От бачите, вони не голосують, тому їх треба розпустити і замінити на інших».

– Але Раду, за законом, не мають право розпустити пізніше, ніж за півроку до виборів – це 27 травня. А Президент до того часу може ще не прийняти присяги.

– Зараз є кілька формул, за якими можна розпустити Раду. Перша – відсутність коаліції. У команді Зеленського багато хороших юристів. Якщо їм дати відповідне завдання – аргументувати розпуск парламенту, то до вечора вони його виконають.

Протиріччя між Парламентом і Президентом можуть стати кризою для Зеленського, якому, можливо, доведеться ухвалювати непопулярні рішення. Тоді побачимо одне з найбільших і найдинамічніших падінь рейтингу в історії української політики. Його рейтинг дуже роздутий і виріс, мов на дріжджах. Так само миттєво він може обвалитися. Питання, наскільки довго команда Зеленського зможе утримувати його.

Зеленський, мабуть, спробує утримати рейтинг популярними рішеннями. Наприклад, перенесення Адміністрації Президента в коворкінг. Чи інші такі речі.

Для Зеленського, щоб утримати рейтинг, слід буде приймати рішення, які були озвучені не в його програмі, а в серіалі «Слуга народу» (комедійний політичний серіал виробництва студії «Квартал 95» про неймовірну історію обрання президентом України вчителя історії; виходить від 2015 року; головну роль грає Зеленський – PolUkr.net). Тоді він зможе утримувати свою популярність. Але як тільки почне робити те, що записав у програмі, чи те, що йому хочеться, то рейтинг почне стрімко падати. Українці чекають від Зеленського серіалу, а це небезпечно для країни.

– Які можливі ризики?

– Наслідки популізму можуть бути серйозними. Наприклад, як у премʼєр-міністра Тимошенко, яка набрала 26,5 млрд дол. боргів, чи Азарова, який набрав 19,5 млрд дол. Потім всій країні доводиться віддавати їх. І замість того, щоб будувати дороги, ми будемо знову віддавати борги, які взяли, щоб проїсти.

Популізм дуже дорого обходиться. Особливо для молодих демократій на шляху розвитку. Популізм можуть собі дозволити країни, в яких є жировий запас багатства, стійкі інституції, політичні запобіжники від катастрофічних рішень. В Україні ми з популізмом втрачаємо майбутнє для наших дітей. Бо їм віддавати наші борги чи, ймовірніше, вони просто поїдуть з країни, як робить зараз велика частина молоді.

– Які ще можливі ризики щодо економічної ситуації в країні, щодо переговорів з Путіним та війни на Донбасі?

– Зеленський озвучував, що перемовини з Росією будуть у форматах, які були досі. Дуже важливі його слова, що вартувало б більше залучати до переговорів США і шукати додаткових важелів впливу на Путіна.

Паспортна окупація Донбасу, яку почав Кремль – не просто так. Путін випробовує Зеленського паспортами і хвалебними шоу на російських каналах. Він грається. На це все повинна бути реакція Зеленського. Наразі вона ніяка.

Для Москви це теж не вигідно – чого росіяни мають платити пенсії українським громадянам? У самих росіян зменшилися пенсії, в Росії підняли пенсійний вік, бо бракує грошей. Тому вони, мабуть, не надто раді платити ще й українцям з Донбасу. Але Путін грає в імперію, це бравада. Як писав один російський письменник, «імперія має годувати своїми соками».

Тому росіяни радше роздадуть невелику кількість паспортів бойовикам на Донбасі. Коли українська влада повернеться на Донбас, то перше, що буде горіти – російські паспорти. Їх першими будуть палити. Життя російського паспорта на Донбасі – від паспортного столу до унітазу. Натомість нам це загрожує затягуванням повернення цієї території до України. Формування квазідержав не буде, бо Росія не змогла навіть Абхазії та Південної Осетії (грузинські регіони, окуповані Росією – PolUkr.net) перетворити в щось більш-менш притомнe. Так Путін виводить на ударну позицію Зеленського – якщо хочеш, щоб ми зупинили паспортизацію, то зустрічайся з Путіним, йди на поступки перед Росією. РФ завжди піднімає ставки у війні, а потім торгується. Це їхня стратегія.

Стратегія Зеленського – не приймати неправильних рішень. Принаймні до парламентських виборів 27 жовтня. З його боку можливі легкі та популярні політичні рішення. В Зеленського буде висока ціна за помилки – обвал рейтингу. Тому він старатиметься тягнути час щодо ризикованих рішень.

– Наскільки ймовірне прийняття законодавчих ініціатив, які перед виборами обіцяла команда Зеленського – закону про імпічмент, скасування недоторканності для Президента, депутатів Верховної Ради, суддів?

– Команда Зеленського, оголосивши ці ініціативи, випустила джина з пляшки. Зараз є шанс, щоб ці рішення пройшли. Навіть попри те, що Зеленський, мабуть, їх не хоче. Велика кількість депутатів це підтримує. Навіть його політичні конкуренти. Але, думаю, що Рада на цьому не зупиниться і буде намагатися ще й обмежити повноваження Президента. Щоб Україна була більше схожою на парламентську республіку. Це могло б зменшити ризики від непрофесійності Зеленського. Адже перехід країни в серіальну політику дуже небезпечний.

– Якою зараз буде роль Порошенка і його блоку БПП?

– Для Порошенка зараз важливо не стати клієнтом Антикорупційного суду, який він сам створює. Він так не хотів його створювати, бо відчував, що може стати першим клієнтом цього суду. Для Порошенка зараз важливо показувати силу, що він на коні, й чіпати його політично небезпечно.

Зеленському натомість потрібна перша жертва. Це може бути Коломойський або Порошенко. Позаяк Зеленський не може забезпечити економічних успіхів, то може лише відповісти на запит суспільства в питанні справедливості. Його звинувачують, що він маріонетка Коломойського, тож він може ініціювати справу проти останнього. Це додасть йому рейтингу серед населення. Або навпаки, на хвилі, що він переможець, ініціювати справу проти Порошенка. Проти цього буде 25% відсотків населення.  

– Наскільки ймовірне судове переслідування Порошенка та чиновників його команди?

– Не можемо говорити про переслідування, бо є конкретні факти корупції, повʼязані з Порошенком. Наприклад, розслідування щодо афер Свинарчука (за матеріалами журналістських розслідувань, батько Олег та син Ігор Свинарчуки – співучасники корупційних схем на сотні мільйонів гривень з розкрадання оборонного бюджету України під час війни з Росією – PolUkr.net) чи щодо Panama papers (витік інформації юридичної фірми Mossack Fonseca, яка спеціалізується на роботі з офшорами; один з циклів присвячений Порошенку – у серпні 2014 року від його імені створені компанії на Британських Віргінських Островах, щоб продати або передати в «сліпий траст» компанію Roshen – PolUkr.net).

Президент Порошенко блокував багато судових справ щодо корупції. У нього була недоторканність. Зараз можуть бути конкретні судові справи щодо корупції під час його президентства і з його участю.

– Як в цьому сенсі оцінюєте скандальні рішення Окружного адміністративного суду Києва щодо скасування націоналізації «ПриватБанку», перейменування УПЦ МП в РПЦ?

– Думаю, частина суддів та політиків вирішили перебігти до нового Президента та роблять речі, які, на їхню думку, можуть сподобатися Зеленському й тим, хто за ним стоїть. У мене враження, що це передчуття приходу нової влади, а також відчуття безвідповідальності та безкарності суддів, підсилені фінансовими перспективами для суддів. Вертикаль влади послабилася, а нова влада ще не зайшла. На будь-яких рішеннях можна потім відкрутити назад і заробити. І деякі судді це роблять.

– Справжнього Зеленського побачимо після парламентських виборів?

– Так, і не раніше.

– Що ще зміниться після парламентських виборів?

– Парламент і Кабінет Міністрів. Наразі це занадто складна формула для аналізу, тому що багато невідомих у цьому рівнянні. Наприклад, чи піде в парламент співак Святослав Вакарчук? Чи впаде до кінця жовтня рейтинг Зеленського? Чи буде об’єднання навколо Тимошенко?

– Якщо підсумувати, то обрання Зеленського це радше ризик для країни, благо чи невідомість?

– По-перше, я б не робив з цього катастрофи. Перемога Зеленського – передусім ознака демократичності, атрибут вільних незалежних виборів. Таке неможливо в Казахстані, Білорусі чи Росії. В Україні натомість працює інститут виборів.

По-друге, вибори показали високий інтерес до політики серед різних категорій населення. Особливо серед молоді, чого досі не було. Молоді люди побачили свого кандидата. Так, він популіст і не ідеальний, але ми його заслужили.

По-третє, це підтвердження факту, що країна хоче нових облич в політиці. Українці втомилися від Порошенка, Тимошенко, Гриценка, Бойка та подібних.

По-четверте, це повідомлення, що країна каже – не хочемо кандидатів, які «продають» нам страх чи старі політичні речі, як-от Тимошенко з її зниженням цін на газ. Чи «продають» розділення країни, як-от уламки «Партії регіонів», в яких дуже просте повідомлення – поїхати в Москву і здати Україну.

Зеленський прийшов з іншою тезою – давайте думати про завтра, голосуємо не за правий чи лівий берег Дніпра, а за минуле чи майбутнє. І люди проголосували. Але, наприклад, якби пішов Вакарчук, то рейтинг Зеленського був би більш ніж вдвічі менший. Все-таки Зеленський шоумен і медійник, а Вакарчук – інтелектуал. Якщо Вакарчук піде на парламентські вибори, то буде перехід виборців від Зеленського до Вакарчука.

По-пʼяте, Зеленський відчуває частину старих політичних еліт та посилює вплив олігархів на українську політику. Але однаково це запит на зміни й оновлення. Партія, яку він буде вести в парламент, дає шанс активістам і молодим політикам, які ще не були в парламенті. Це позитив. Негатив, що Зеленський також заведе ще більше людей від олігархів до влади.

Зеленський – електоральний політик і буде старатися спиратися на бажання населення. У цьому є ризик жорсткого популізму, водночас позитивний бік – напруга в суспільстві стане меншою. Українці зараз в надзвичайно важкому емоційному стані – фінансова криза, ріст комунальних платежів, політична нестабільність, російська агресія. У багатьох достатньо депресивні будні. Тож зараз важливо почути населення, дати повідомлення, що їх чують і на їхній запит реагують. Україна не може весь час розвиватися в депресивному стані. Тому можуть бути як негативні, так і позитивні наслідки.

Найбільший ризик, що Зеленський – консенсус олігархів. Це людина, яка об’єднала найбільший капітал країни, фінансові та медіа-активи. Тому Зеленський це гарний початок, але він не повинен мати продовження в Раді. У парламенті потрібні професійні люди, а не порожня форма, як у Зеленського. Можливо, інші партії приведуть нових політиків на українську політичну сцену. Поштовх до цього дала перемога Зеленського.

Розмовляв Ігор Тимоць

Довідка

Микола Давидюк – політолог.

Народився 18 липня 1988 року в селі Переспа Волинської області. 2010 року отримав ступінь магістра в Університеті імені Драгоманова за спеціальністю іспанська мова та зарубіжна література. У 2015 році здобув ступінь кандидата наук у галузі політології. У рамках гранту ЮНЕСКО стажувався в Університеті імені Марії Гжегожевської у Варшаві. У 2017 році навчався в Школі управління імені Джона Кеннеді при Гарвардському університеті.

У 2008–2010 роках перебував на посаді аналітика в Комітеті виборців України. Від 2011 року – директор аналітичного центру «Політика» та засновник «Форуму нових політичних лідерів». Сертифікований спостерігач від ОБСЄ. Працював на виборчих кампаніях в Грузії, Іспанії та Киргизстані.

Автор книг «Як працює путінська пропаганда» і «Як зробити Україну успішною?».

 

В Україні триває другий тур президентських виборів. За даними ЦВК, станом на 15.00 явка склала 45,22%. Координатор спостереження за виборами громадської мережі “Опора” у Львівській області Тарас Радь розповів PolUkr.net, що подібно до першого туру, фіксують несистемні поодинокі порушення, які не впливають на результати волевиявлення.

“Загалом, бачимо некритичні, несистемні поодинокі порушення, подібно до того, що спостерігали в першому турі. – розповідає Тарас Радь. – Також схожа структура порушень. Це, в цілому, не впливає на результат волевиявлення. Спостерігаємо дещо нижчу, на кілька відсотків, явку на заході країни та значно вищу на сході, порівняно з першим туром. Це дані на 14.00”.

За даними МВС, станом на 15.00 поліція зареєструвала 690 повідомлень про порушення виборчого законодавства. Зокрема, за 5 фактами відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

В Україні триває другий тур президентських виборів. За пост глави держави змагаються чинний президент Петро Порошенко та Володимир Зеленський. За даними громадської організації “Опора”, станом на 12.00 явка складає 25,3% з похибкою 0,7%. За даними “Опори” інтенсивність порушень у другому турі, у порівнянні з першим туром виборів, є меншою. За даними Центральної виборчої комісії, явка станом на 11.00 склала 18,15%.

Уже проголосували обидва кандидати, прем’єр-міністр Володимир Гройсман та спікер Верховної Ради Андрій Парубій.

За даними МВС, станом на 14.00 правоохоронці отримали 562 повідомлення про порушення виборчого законодавства в ході виборів. Також повідомляється, що у Тернопільській області на виборчий дільниці помер чоловік, а в Харківській області невідомі пошкодили дільницю.

Як повідомляє кореспондент сайт РБК, за 400 метрів від лінії фронту бійці на Донбасі позмінно приїжджають з позицій на спеціальні ділянки і голосують.

На Національному стадіоні «Олімпійський» у Києві відбулися неофіційні дебати між кандидатами на посаду Президента України Петром Порошенком і Володимиром Зеленським. На стадіоні для кожного з кандидатів поставили дві сцени, але Порошенко після виконання гімну перейшов на сцену до Зеленського. Під час дебатів на закид Порошенка щодо ставання на коліна перед Путіним Зеленський відповів, що готовий стати на коліна перед кожною матірʼю, яка втратила на війні сина. Після цього став на коліна на сцені. Порошенко теж. PolUkr.net вибрав найцікавіші тези кандидатів.

Найважливіші цитати Зеленського:

– Чи міг я колись уявити, що я, простий хлопець із Кривого Рогу, боротимуся за крісло президента проти людини, яку ми впевнено й беззастережно обрали Президентом України в 2014 році. Я сам був тоді за пана Порошенка, але я помилився. Ми помилилися. Чи могли ми тоді уявити, що його «жити по-новому» стане нашим «виживати»? Чи могли ми тоді уявити, що його «я закінчу війну за два тижні» стане нашим Іловайськом і Дебальцево? Чи могли ми тоді уявити, що його збагачення для людей стане збагаченням для його людей? Чи могли ми тоді уявити, що Революцією гідності скористаються негідники?

– Ми з вами голосували за одного Порошенка, а обрали іншого. Існує два Порошенки. Перший – прекрасний оратор, спеціаліст, фінансист, економіст, на всьому знається. Він зʼявляється перед телекамерами, а потім, коли камери вимикають, зʼявляється інший. Перший на Михайлівській площі у Києві кричить: «Путін – я тобі покажу!», а другий через пана Медведчука передає привіти в Москву. Перший каже, що в платіжках за комуналку буде мінус, а другий тихенько робить «Роттердам+» (схема розрахунків за вугілля для ТЕЦ, яка призвела до збагачення олігарха Рината Ахметова). Перший каже, що відкриває школи, а другий тихенько відкриває магазини «Рошен». Перший каже, що бізнес передав у сліпий траст, а другий збільшив статки за рік у 82 рази (як пише видання «Слово і діло», посилаючись на дані Forbs, статки Порошенка в 2013 році були 1,6 млрд дол., а в 2017-му – 589 млн дол.).

– Петре Олексійовичу, я – результат ваших помилок і обіцянок. Я не ваш опонент – я ваш вирок.  Я проста людина, яка прийшла зламати цю систему.

– Я був дуже багато разів в АТО. В мене було дуже багато зйомок «Вечірнього кварталу». Від кого я ховаюся? Від яких повісток ховаюся? Я публічна людина, хіба мене не могли знайти й дати мені в руки повістку? Про що ви говорите? Ви знову брешете.

– З приводу пана Коломойського, то я одразу скажу: усі люди, які порушують закон, усі «свинарчуки», «гладковські» (батько та син Гладковські – активні учасники корупційних схем розкрадань в «Укроборонпромі»; до 2014-го були більше відомі за прізвищем – Свинарчук). Якщо серед них потім буде Коломойський – усі сядуть за ґрати. Вони сядуть не за два тижні. Це не обіцянка. Це серйозна тема і справа українського суду. Вони сядуть тоді, коли порушать закон.

– Ви (Порошенко) говорите: «Чітку дай нам відповідь». Але я не в прокурора і я нічого не зробив, щоб там бути. А вам, може, й доведеться там зустрітися…

– Я ніколи в житті не розмовляв з президентом РФ Володимиром Путіним. А ви це робили часто, починаючи з 2014 року. Я не був в Росії з початку війни (як пише «Радіо свобода», відповідно до інформації про перетин кордону, востаннє Зеленський вилітав у Росію 4 червня 2014 року, а повертався 12 червня 2014-го).

– Щодо мене як некомпетентного головнокомандувача, то це запитання, на яке ви мені повинні відповісти – чому війна досі не закінчилося? Ось такий ви головнокомандувач.

– Щодо кота в мішку, як ви мене назвали, то краще бути котом в мішку, ніж вовком в овечій шкурі.

Найважливіші цитати Порошенка:

– Вірю, що пан Володимир не хоче здати Україну. Вірю, що у пана Володимира немає мрії затягнути Україну назад у Російську імперію. Але Путін має ці мрії. Якщо він не знає, як цьому протистояти, то на сьогодні ми точно повинні прибирати всі ризики для українського майбутнього.

– Ви самі сказали, що ви кіт в мішку, але ви не кіт в мішку, ви – мішок, а у вашому мішку сьогодні чорти і коти, включно з олігархами і колишніми регіоналами (як писав раніше PolUkr.net, керівник штабу Зеленського – Дмитро Разумков – політичну кар’єру розпочав у «Партії регіонів»).

– Абсолютно все, що каже Зеленський – не відповідає дійсності та є брехнею. Про відрубані руки (тих, хто крав в української армії), то я не кат і не суддя. Я не маю відроджувати трійки НКВС. Президент створює необхідні умови для справедливого судочинства, для створення слідчих органів, для чесного і неупередженого розслідування. Я робив й буду робити для цього все, що від мене залежить.

– Жоден з моїх друзів не має і не буде мати жодного стосунку до корупції.

– На сьогодні ми маємо лише дуже красиву обгортку (про Зеленського) – дорогу і яскраву. У ній кожен може знайти собі, що хоче: зниження тарифів, зарплати для вчителя 4000 доларів, підвищення пенсій, повернення до Росії, рух до Європи. А всередині обгортки сидять соратники Азарова, соратники Януковича, всередині сидить «пʼята колона», всередині сидять росіяни і олігархи-втікачі. У нас ще немає результатів президентських виборів, а вони вже підняли голови, і вчора прийшли за «Приватбанком» (днями Окружний адміністративний суд Києва задовольнив позов олігарха Ігоря Коломойського до Національного банку та уряду України щодо націоналізації “Приватбанку”; суд визнав протиправним і скасував рішення про націоналізацію «Приватбанку»; Національний банк та уряд оскаржують тепер це рішення в апеляційному суді).

– Ваша команда (Зеленського) сказала, що ви вже почали проходити курс молодого бійця. Це хороша річ. Але варто було його розпочати чотири роки тому, в 2014-му, коли країні потрібні були добровольці. Натомість Володимир ховався від повісток, за якими його викликали в військомат (за даними Міністерства оборони, у 2014-му і 2015 роках під час мобілізації Зеленському надіслали 4 повістки, однак він до військового комісаріату не зʼявився).

– Якби ви знали, в якому стані я прийняв державу у 2014-му: без грошей на казначейському рахунку, без золотовалютних резервів, без армії, без будь-якої зброї, то задавали б питання по-іншому. А ви в цей час ображали нашу державу. Ви намагалися виставити Україну повією. Ви намагалися отримати гроші, в тому числі, з російського бюджету для своїх фільмів, коли країна потребувала кожної крихти допомоги, коли стояло питання, чи виживе країна (як пише «Радіо свобода», у 2017 році російська компанія «Грін філмс», одним із співзасновником якої на той момент був Зеленський, через кіпрську компанію «Грін Фемілі ЛТД» отримала 35 млн рублів як субвенцію на зйомки фільму «Вниз»; це засвідчує угода в реєстрі субсидій бюджету Росії).

– Міжнародні експерти визнали, що за останні 5 років під моїм керівництвом наша країна зробила більше реформ, ніж за попередні 22. У цей час ви вибачалися перед Кадировим (як пише «Радіо свобода», Зеленський у 2014 році вибачився за жарт із відео, на якому плаче глава Чечні Рамзан Кадиров).

– На сьогодні, коли говоримо про посаду президента, то я вважаю, що величезні ризики для нашої держави – некомпетентність. Ви (Зеленський) наголосили, що збираєтеся вчитися на посаді президента. А чи сіли б ви в літак, пілот якого прийшов для того, щоб повчитися? Чи лягли б під ніж хірурга, який прийшов на операцію, щоб повчитися? Чи готові були б побачити цю некомпетентність?

Записав Ігор Тимоць

 

Вперше з офіційним візитом Львів відвідав глава Православної Церкви України (ПЦУ) митрополит Епіфаній. У соборі Успіння Пресвятої Богородиці він очолив молебень, під час якого лунали, зокрема, молитви за захисників України і розумний вибір українського народу. Глава ПЦУ зустрівся з місцевою владою та журналістами. Розповів про поступове і добровільне реформування ПЦУ, добрі відносини з греко-католиками та римо-католиками, про те, що вибори не змінять долі української автокефальної Церкви, про перехід парафій від Російської Православної Церкви (РПЦ) до ПЦУ, і про те, що Росія перешкоджає визнанню ПЦУ іншими помісними церквами.

«Коли побачимо, що є підтримка змін вірними, то будемо їх впроваджувати»

Щодо реформ ПЦУ, то митрополит відзначив: «Реформи потрібні, але їх слід втілювати поступово. Наразі немає повного прийняття змін в нашій Церкві. Ми готові поступово змінюватися, бути відкритішими і доступнішими для вірних. Готові до реформ, які стосуються традицій. Нас часто запитують про календар та інші речі. Коли побачимо, що буде підтримка змін серед вірних, тоді будемо їх впроваджувати. З прикладів інших православних Церков, знаємо, що такі речі можуть провадити до чергових внутрішніх розколів, а ми цього не хочемо».

«У нас теплі, дружні відносини з братами греко-католиками. З католиками теж»

Відповідаючи на запитання про відносини з греко-католиками (УГКЦ), митрополит зазначив: «У нас теплі та дружні відносини з братами в УГКЦ. Після мого обрання главою ПЦУ неодноразово мали зустрічі з главою УГКЦ владикою Святославом. Надалі будемо розвивати ці відносини. Маємо шукати точки, які нас єднають, і не акцентувати на тому, що розʼєднує. Можемо співпрацювати в соціальному, освітньому служінні. Вірю, що далі будемо спільно працювати на єдину Українську державу, в якій будуть комфортно духовно почуватися православні та греко-католики».

Щодо відносин з римо-католиками України, то митрополит відповів: «У мене були зустрічі з представниками Католицької Церкви в Україні. Ми дійшли спільного висновку, що повинні поглиблювати співпрацю між православними і католиками, яка була в нашій країні досі. Будемо далі налагоджувати добрі відносини між нами».

«Обираємо лідера нації, який буде далі йти в напрямку, сформованому після Революції гідності, або поведе назад»

Щодо загроз для ПЦУ, то митрополит зазначив: «Росія не може заспокоїтися і прийняти факту, що Україна отримала томос і стала автокефальною. Для РФ це катастрофа. Будуть подальші намагання Москви зруйнувати нас із середини. Бачимо приклади по нашій церкві та державі. Оскільки РФ не може фізично просунутися на фронті, бо нас захищає потужна українська армія, то пробує нас розділити, посварити. Тому вибори в нас складні, чуємо багато мови ненависті.

ПЦУ під час цих виборів не раз заявляла, що не слід вести передвиборчої кампанії в атмосфері взаємоненависті, звинувачень і ворожнечі. Кампанія має бути чистішою, в дусі любові. Для церкви всі парафіяни однакові. Не ділимо їх за політичними вподобаннями. Усі вірні повинні розуміти свій громадянський обов’язок, бути пильними, голосувати чесно і за совістю. Обираємо лідера нації, який буде йти в напрямку, сформованому після Революції гідності, або поведе нас назад».

«Від Російської Православної Церкви до Православної Церкви України більше переходять на заході країни, ніж на сході»

На запитання, чи є в ПЦУ діалог з РПЦ в Україні, митрополит відповів: «У нас немає діалогу з РПЦ в Україні. Постійно кажемо їм, що наші серця відкриті. Проте бажання спілкуватися з нами у тієї сторони немає.

Спостерігаємо за переходом парафій від РПЦ до ПЦУ. Особливо це помітно на заході країни. На сході – менше. Загалом від РПЦ до ПЦУ перейшло вже більше півтисячі парафій. Цей процес поступовий і незворотній. Не ставимо хронологічних рамок, що протягом певного терміну до нас має перейти скількись тисяч парафій. Хочемо, щоб процес був добровільним і мирним. Щоб кожна громада обирала свій релігійний центр без примусу. Якщо громада визначились на користь переходу до ПЦУ, то держава, за законом, має захистити їхнє право на це. Адже громада збудувала храм, володіє ним, а РПЦ поширює фейки, наче це ПЦУ їх забирає.

РПЦ переконує своїх вірних, що зміниться влада в Україні й ми відмовимося від томосу. Але це не так. Це рішення Вселенського Патріарха. Томос є й ніколи не буде відкликаний. Росія тільки закладає сумніви в тих, хто ще не визначився, чи переходити до помісної української Церкви. РПЦ пробує призупинити процес переходу».

 

«За статус патріархату будемо змагатися, коли отримаємо визнання інших помісних православних Церков»

На запитання, чи ПЦУ може отримати статус патріархії, митрополит відповів: «Статус митрополії, не патріархату, був умовою надання нам автокефалії від Вселенського Патріархату. Зараз нам слід отримати визнання автокефалії від інших помісних православних Церков, а потім домагатися цього статусу. Також нам ще слід об’єднати всіх православних християн України. Статус митрополії не принижує нашої честі та гідності. У диптиху помісних православних Церков у багатьох немає патріархату. ПЦУ має почесне 15 місце в диптиху православних Церков. Маємо запевнення від Вселенського Патріарха, що з часом зможемо досягнути вищого статусу. Але нагадаю, що патріархат – це почесний статус, адже всі православні Церкви  між собою рівні».

Ігор Тимоць

Невизнання Православної церкви України з боку Польської православної церкви є наслідком впливу Російської православної церкви (РПЦ) і влади Росії на помісні православні церкви. Так митрополит Епіфаній відповів на запитання PolUkr.net про позицію Польської православної церкви (ППЦ), яка вважає ПЦУ неконанічною і не визнає автокефалії. Глава Православної церкви України також надіється, що з часом він налагодить діалог з ППЦ і отримає визнання.

 “Ми прагнемо дружніх відносин з усіма православними церквами. Зокрема, з польською. Чуємо від ППЦ заяви про невизнання, неканонічність. Але віримо, що поступово матимемо кращий діалог з ними і в майбутньому думки ППЦ зміняться. На початках ППЦ взагалі не сприймала нашої автокефалії. Зараз глава ППЦ, митрополит Сава каже, що Українська церква має право на самостійність, але польська церква має зауваження. Поступово ця думка в ППЦ зміниться в бік того, що ця церква визнає нашу автокефалію. Це питання часу і відповідних переговорів. Прагнемо визнання нашої автокефалії зі сторони всіх помісних церков, але, на жаль, з боку Росії та РПЦ бачимо тотальний спротив”, – пояснив Епіфаній.

“Росія на рівні держави та церкви досі впливає на деякі православні церкви. Деякі помісні церкви залякують, на інших впливають інакше. РПЦ не справилася з головним завданням, яке їй поставила влада Росії, – не допустити української автокефалії”.

Тож зараз, за словами Епіфанія, РПЦ намагається розколоти світове православʼя з різних питань на частину православних церков, які підтримують РПЦ, і частину, яка підтримує вселенського патріарха. У першу чергу, це стосується визнання автокефалії України.

“Думка помісних церков, які були раніше налаштовані негативно до нашого визнання, поступово змінюється на краще. Вони ведуть переговори з нами, і з вселенським патріархом щодо визнання.

Поки що минуло замало часу, відколи ми отримали томос – лише три місяці. З часом православні церкви поступово будуть визнавати ПЦУ. Це триватиме роками.

Проте залишаться теж церкви, які не визнають нашу автокефалію. Мабуть, останньою нас визнає РПЦ. Адже вона ніколи не змиритися з тим, що ми окрема церква, а не відірвалися від матері – РПЦ. Російська церква – не мати, а мачуха. Матір’ю для нас є Константинопольський патріархат, який визнав приєднання України до РПЦ в 1686 році неканонічним і відновив історичну справедливість”, – розповів PolUkr.net глава Православної церкви України Епіфаній.

На прес-конференції для львівських журналістів митрополит також розповів про те, як українська діаспора в Польщі та інших країнах може вплинути на визнання ПЦУ:

«Українці в Польщі зверталися до нас з таким же запитанням. Ми їм кажемо, що ви як вірні ППЦ можете звертатися до своїх духовних пастирів, ієрархів, що прагнете, щоб ті визнали українську автокефалію. Якщо згадаємо томос, який ППЦ отримала у 1924 році, то чому ПЦУ не має такого ж права, що й польські православні брати. Наші українські вірні в Польщі проявляють активність і звертаються до пастирів з відповідними зверненнями.

Загалом, українська діаспора в Європі та Америці допомагає нам у визнанні автокефалії. Але і в томосі, і в статуті нашої церкви чітко прописано, що ми не маємо права опікуватися українською діаспорою, бо та належать вселенському патріарху. Зараз ведемо переговори з вселенським патріархом, щоб українці закордоном залишалися підпорядковані вселенському патріарху, але про їх духовні потреби дбали православні священики української національності. Це має стосуватися, перш за все, країн, де є велика українська громада. Зокрема, Польщі”.

Ігор Тимоць

 

Екс-заступник міністра закордонних справ Польщі Катажина Пелчиньска-Наленч написала у Facebook коментар щодо листа Посольства Польщі у Києві, у якому критикували історичну програму про Бандеру на українському телебаченні. У своєму дописі вона зазначила, що польська влада таким листом добʼється зворотної від бажаної реакції – українці ще більше захищатимуть своє суверенне право обговорювати історичних персонажів. Та й не личить таке польській владі. Адже керівництво ЄС звинувачує саму Варшаву в підпорядкуванні публічних медіа в Польщі під партійні інтереси.

«Посольство Польщі в Києві написало протестного листа щодо телепередачі, в якій «відбілювали Бандеру», – пише Катажина Пелчиньска-Наленч. – Ідеалізація Бандери – шкідлива і, безумовно, не сприяє покращенню польсько-українських відносин. Однак такі листи зумовлюють протилежний від бажаного ефект – лише заохочують іншу сторону продовжувати висловлювати своє бачення. Успішнішими є складніші методи: конференції, навчальні програми, обміни молоддю, врешті, конструктивний діалог політиків та істориків. Хоча це не дає миттєвих результатів. Найгірше, що такий лист виставляє нас на посміх. Повчати українців, що ключовим для публічних мас-медіа є «збереження обʼєктивності, фактологічності та суворе дотримання залізних правил журналістики», – неприйнятно. На жаль, у цій ситуації пасує прислівʼя «бачити тріску в оці сусіда та не зауважувати колоди у власному». У сфері якісних публічних медіа ми не найкращий приклад для України».

Напередодні Посольство Польщі в Україні висловило у листі «глибоке обурення формою та змістом програми «Розсекречена історія. Страсті за Бандерою», яку 6 квітня транслював телеканал «UA:Перший». Вів програму історик Олександр Зінченко. Лист Посольство Польщі в Києві адресувало голові правління Національної суспільної телерадіокомпанії України Зурабу Аласанії.  

З 2016 до 2018 року, як пише «Німецька хвиля», у щорічному звіті «Репортерів без кордонів» щодо свободи ЗМІ Польща опустилася з 18 на 58 місце.

Катажина Пелчиньска-Наленч – польська політологиня, соціологиня, експертка зі східноєвропейських питань. У 2012–2014 роках обіймала посаду заступника міністра закордонних справ Польщі. У 2014–2016 роках була послом Польщі в Росії. Від 2016 року працює у Фонді імені Стефана Баторія.