Громадська організація (ГО) «Європа без барʼєрів» з посиланням на дані польської Прикордонної служби порахувала, що в першому півріччі 2019 року кількість відмов у в’їзді громадянам України на кордоні з Польщею склала 27923, що на 12,1% більше, ніж за аналогічний період 2018 року. Проте, як пояснила виконавча директорка організації Ірина Сушко, кількість відмов у вʼїзді менша, ніж колишня сумарна кількість відмов у візах та відмов у вʼїзді, яка була до початку дії безвізового режиму з країнами Шенгенської зони в 2017 році.

Ірина Сушко нагадала, що різке зростання відмов у 2018 році було прогнозованим, адже фактично після початку дії безвізового режиму з ЄС вони перемістилися з етапу отримання візи на етап перетину кордону.

«Насправді, коли візьмемо дані за 2016 рік, до безвізу, додамо відмови у візі до відмов на кордоні і порівняємо з аналогічними даними за 2018 рік, то побачимо, що загальна кількість відмов навіть зменшилася», – розповіла Ірина Сушко.

У 2016 році 45,8 тисяч громадян України отримали відмови у польській Шенгенській візі та ще 27,7 тисячі – відмову у в’їзді на кордоні (разом 73,5 тисячі). У 2018 році 8,6 тисячі громадян України отримали відмову у візі та ще 57,6 тисячі – відмову у в’їзді на кордоні (разом 66,2 тисячі). Різниця 15,9 тисяч.

Загалом, згідно зі звітом Прикордонної служби Польщі, у першому півріччі 2019 року громадяни України здійснили майже 5 мільйонів візитів до Польщі, що на 250 тисяч більше, ніж за аналогічний період 2018 року. Зокрема, удвічі зросла кількість перетинів кордону повітряним шляхом – зі 157 тисяч до 312 тисяч.

Головними причинами відмов у в’їзді громадянам України на польському кордоні залишаються брак документів для підтвердження мети візиту й умов перебування, а також брак коштів для забезпечення перебування чи повернення назад. Так само як і раніше, абсолютна більшість відмов стаються на наземному кордоні

А також “торгує недовірою” і “б’є” по емоціях глядача 

На виборах до Верховної Ради політична сила проросійського пропагандиста Анатолія Шарія “Партія Шарія” отримала 2,3% голосів. За неї голосували не тільки на сході та півдні країни (наприклад, 5,55% в Донецькій області та 4,72 в Одеській), а й в західній Україні (наприклад, 0,53% у Львівській області). У парламент вона не проходить, але, за українськими законами, може претендувати на фінансування з бюджету. Як відеоблогер, який кпить із усього українського, та поширює фейки, зміг цього добитися? PolUkr.net розбирався, як працюють маніпуляції Шарія, і хто це такий.

Хто такий Шарій?

Анатолій Шарій – 41-річний колишній киянин, відеоблогер і українофоб. У минулому залежний від азартних ігор. У 2005 році пішов у журналістику. Починав із розслідувань про азартні ігри, жебрацтво, наркоторгівлю. Через конфлікт із ексглавою МВС Анатолієм Могильовим втік із країни у 2012 році. Отримав політичний притулок у Литві, де живе досі. У 2014 році створив відеоблог на YouTube, де в глузливій манері критикує українську владу, мову, символіку, українські ЗМІ, осіб і події, повʼязані з Україною, та російську несистемну опозицію. Українські ЗМІ не раз викривали фейки Шарія. 

У червні цього року прихильник Шарія, харківський адвокат Анатолій Жила, перейменував партію “Об’єднана Україна” в «Партію Шарія». Вона взяла участь у дострокових виборах до парламенту. Крім цього, ЦВК ледь не зареєструвала самого Шарія кандидатом у депутати, хоча він з 2012 року живе за межами України (кандидат у депутати має жити останні 5 років в Україні). Врешті, Верховний суд 16 липня вирішив, що реєструвати Шарія не можна. 

«Озвучує емоції, які відчуває частина українців»

Громадська організація (ГО) «Інститут розвитку регіональної преси» провадить з 1 серпня 2018 року інформаційну кампанію «По той бік новин». Вона спрямована на розвінчання фейків і маніпуляцій у мас-медіа і соцмережах, а також на розвиток медіаграмотності серед українців.

Редакторка «По той бік новин» Альона Романюк пояснила PolUkr.net, як працюють фейки Шарія: «Це відбувається за стандартною схемою: протиставлення «ми-вони», нагнітання образу ворога, метод напівправди і акцент на емоції. Його аудиторія отримує нібито обґрунтовану інформацію під емоційним соусом. Він озвучує ті емоції, які відчуває частина українців. Люди чують те, що хочуть чути. По-друге, в його фейках є частина правди, підміна понять і видача оціночних суджень за факти. По-третє, серед його аудиторії є росіяни і частина проросійськи налаштованих українців. Як бачимо, за результатами голосування на виборах, він має певну підтримку в жителів центральної і західної України». 

«Популярність Шарія в аудиторії зумовлена, зокрема, критикою дій влади, яка резонує з думками частини українців. – каже Альона Романюк. – Тобто частина його аудиторії не зауважує проросійських посилів у блогах, але їй натомість подобається, як він критикує владу і новини щодо неї на українських каналах. Антирейтинг як Порошенка, так і влади, загалом, грає на руку таким шаріям. Глядач зʼїдає першу ложку із задоволенням, бо «влада погана», «навколо зрада» тощо, а решту сприймає за інерцією: «тут Шарій правду сказав, а значить і це теж правда». Змішують мухи і котлети. Насправді ж, претензії до влади – одне. Антиукраїнські й фейкові меседжі Шарія – зовсім інше».

Зрозумілий «продавець» недовіри

Європейський проект «Партнерство за Відкриту Інформацію» підтримує організації та інституції, які протидіють маніпуляціям і пропаганді в Європі. Керівником проекту в країнах «Східного Партнерства» є Роман Шутов, який досліджував інформаційну війну в Україні. Він пояснив PolUkr.net, яким чином і чому працює пропаганда Шарія: «Вона базується на недовірі. Шарій апелює до тих, хто вважає інформацію в ЗМІ брехнею, політиків – брехунами, інституції – імітацією, а відтак навіть державу – імітацією. Той, хто відчуває фальшивість усього навколо – сприймає Шарія за чесного. Також він говорить з глядачем зрозумілою манерою і мовою. На одній з фокус-груп, я запитав особу, яка дивиться Шарія, чи знає, що це маніпуляції? Респондент відповів, що знає, і навіть думає, що Шарій повʼязаний з Кремлем. «Але він же відчуває, як я», – відповів респондент. Ця співзвучність з емоціями, а саме розчаруванням, злістю, розгубленістю – працює». 

«Людям треба психотерапія, змога каналізувати розчарування. – каже Роман Шутов. – Наявні ЗМІ та політичні інституції цього не дають, а Шарій дає. Він знайшов болючу точку і експлуатує її».

Щодо того, яким чином це працює на Росію, то Роман Шутов каже: «Сильна сторона російської пропаганди в тому, що вона близька до своєї аудиторії. Особливо, емоційно. Їхня тактика – підрив довіри до інституцій, виборів. Це частина стратегії кремлівського впливу. Тут йдеться не тільки про Україну, але теж про країни ЄС, США. Замість цій порожнечі, яку породила недовіра, маніпулятор вкладає свої тези, на які можна покластися. Аудиторією, яка не довіряє, легко маніпулювати».

«Щоб протидіяти цьому, слід розуміти, що Шарій бере часто реальні «проколи» в сюжетах провідних каналів. – веде далі експерт. – Тільки він не розвінчує фейки, а замінює їх іншими. Тому нам потрібно, щоб ЗМІ, влада, громадські активісти працювали над якістю роботи, давали менше приводів для критики. По-друге, люди та інституції, які якісно займаються критикою ЗМІ, мають працювати над розвитком критичного мислення в суспільстві, вмінням громадян розуміти новини, бачити фейки і маніпуляції. Такі люди та інституцій вже появляються, але їх у нас мало й вони наразі слабкі. Їм також ще слід знайти підхід до широкої аудиторії. Ці інституції мають знати свою аудиторію, легко доносити знання доступною мовою, щоб їх слухали і вірили так само, як різним шаріям».

Від ігромана-суїцидника до журналіста-втікача

Як зазначено у «Вікіпедії», Анатолій Шарій народився 20 серпня 1978 року в Києві. У ранньому інтерв’ю з Шарієм йдеться, що він отримав паспорт лише у 25 років та щоб не служити в армії, вкрав особову справу з військкомату. Був ігроманом і заробляв аферами, намагався покінчити життя самогубством.

З 2005 року працював у розважальній пресі — у жіночій «жовтих» виданнях: «Наталі», «Единственная», «Поліна».

Працював в українській газеті «Сегодня» (підконтрольна олігарху Рінату Ахметову). Співпрацював з російським провладним таблоїдом «Московський Комсомолець». З 2008 року — постійний автор інтернет-видань «From-UA» та «Обозреватель» (власник – політик і підприємець Михайло Бродський). У 2011 році опублікував кілька критичних матеріалів про правоохоронні органи. Зокрема, про покривання правоохоронцями наркоторгівлі.

1 травня 2011 Шарій двічі вистрілив у відвідувача «МакДональдса» у Києві. За словами Шарія, він обідав з дружиною, до нього підійшов невідомий, почав ображати. Незнайомець начебто запропонував вийти і «розібратися». На вулиці Шарій двічі вистрілив в нього з травматичного пістолета, влучивши в ногу і живіт гумовими кулями. Шарій сам викликав міліцію, був затриманий, а пістолет вилучено. Розповідь Шарія не відповідає відео з камер спостереження. За версією активістів ГО «Дорожній контроль», ініціатором сутички був сам Шарій, який стріляв у спину відвідувача «МакДональдсу».

20 червня 2011 року Шарій заявив, що «справа про стрілянину в МакДональдсі» — це нібито «тиск на нього з боку МВС і Управління боротьби з незаконним обігом наркотиків». 21 червня проти Шарія порушили кримінальну справу за хуліганство і завдання легких тілесних ушкоджень в «МакДональдсі».

 12 липня 2011 року Шарій і знімальна група каналу «1+1» проводили розслідування про нелегальне казино в Києві. Співробітники грального центру закрили журналістів в залі, й там вони понад годину чекали приїзду міліції. Через кілька годин після інциденту в казино по авто Шарія стріляли – прострелили лобове і заднє скло. Сам Шарій не постраждав. 5 жовтня у МВС назвали замах на вбивство інсценуванням. У МВС стверджували, що на патроні, що залишився в стволі рушниці, з якої стріляли, виявили відбиток пальця Шарія. У жовтні проти Шарія порушили кримінальну справу про інсценування вбивства.

У січні 2012 року Шарій втік в Росію, а звідти в Литву, де попросив політичного притулку. Отримав його у червні 2012 року. В Україні на нього подали в розшук і оголосили заочний арешт.

У квітні 2019 року Шевченківський районний суд Києва постановив повернути справу про інцидент у «МакДональдсі» на дорозслідування у прокуратуру, а попередні рішення про розшук і заочний арешт — скасувати.

 У липні 2013 року Шарія арештували в Нідерландах за запитом української влади, але місцевий суд відмовив в його екстрадиції. 

Українофоб і відеоблогер

 Із 2013 року Шарій поширює антиукраїнські фейки і просуває проросійські ідеологеми. Зокрема, 28 квітня 2014 року він на своєму youtube-каналі заявив про жителів західної України: «Я – українець, а ви не українці. Ви другий сорт. Не кажу навіть другий, ні, ви напівкровки, третьокровки, четвертокровки. Ви наполовину поляки, наполовину угорці, наполовину хтозна-що насправді. Не розказуйте киянам, як їм себе поводити, як любити країну, прапор. У вас немає прапору. Ви не українці».

 Журналіст і керівник ГО «Дорожній контроль» Ростислав Шапошников каже, що Шарій із його проросійськими поглядами, так зреагував на популярність національної символіки після подій Майдані й втечі Януковича.

 Після Євромайдану Шарій почав позиціонувати себе як «медіаексперт» і «борець з українською пропагандою». Створив канал на YouTube, де заявляє, що викриває «фейки і фальсифікації» українських ЗМІ. СБУ, блогери і журналісти, не раз викривали фейки Шарія, підміни понять та маніпуляції.

 Мер Дніпра Борис Філатов і ексдепутат Антон Геращенко висловлювали припущення, що Шарія завербувала ФСБ в 2013 або 2014 році.

 Ігор Тимоць

Близько 600 тисяч злотих (4 млн. грн.) зібрали поляки для родини покійного українського заробітчанина Василя Чорнія, який помер у червні. Тоді працедавиця не дозволила викликати швидку Василю, якому стало погано на роботі, а натомість вивезла в ліс вмирати. Трагедія набула розголосу у польському суспільстві. Ініціював збір коштів у Польщі почесний консул України у Познані Вітольд Горовський. Понад 5500 поляків відгукнулись на його прохання допомогти родині покійного. Про це пише «Радіо свобода».

Консул їздив до родини Василя на Франківщину, де передав частину зібраних коштів, а щодо решти суми, то підписав з угоду, що на дітей Василя будуть виплачувати кошти протягом 11 років, а також, що частина коштів піде на їх освіту. У покійного залишилося троє дітей – дівчатка 12 і 7 років і 9-річний син. Мама Василя через інвалідність щодня потребує ліки.

Тож протягом 11 років, доки найменша дитина не досягне повноліття, родина Чорнія щомісяця отримуватиме 2 тисячі злотих. Крім цього, якщо діти здобуватимуть освіту, то кожна дитина отримуватиме 1500 злотих на місяць під час навчання.

«Тато Василя, Дмитро, і дружина покійного, Наталя, отримали певні суми готівкою на покриття видатків, які мали останнім часом. Водночас підписали угоди, які гарантують Наталі отримання протягом 11 років, до червня 2030 року, певної суми коштів. Окрім того, я запевнив її про суттєву підтримку для навчання її дітей, близько 1500 злотих щомісячно на кожну дитину… Мушу сказати, ваші гроші потрапляють до людей, які їх потребують, які у жалобі, але сповнені вдячності», – написав консул Горовський на своїй сторінці в facebook.

Також Горовський організував для родини покійного українця юридичну допомогу. Розслідування у справі про смерть Василя Чорнія триває. Польській роботодавиці загрожує ув’язнення до 5 років. Доки триває слідство, обвинувачена перебуває за ґратами.

36-ти річний Василь Чорній регулярно, як і більшість односельців, їздив на заробітки у Чехію, Польщу, по Україні. Останнього разу, на 4 місяці поїхав легально працювати будівельником і нелегально столяром у Польщі. Одного дня поскаржився колегам на самопочуття. Ті попросили працедавицю викликати швидку допомогу, але вона відмовилась через страх штрафу за те, що на її фірмі працюють нелегальні робітники. Відпустила всіх працівників, а Василя вивезла й кинула в лісі. Їй допомагав українець, який теж працював нелегально. 13 червня тіло знайшов лісник. 

Згідно з даними «Національного екзит-полу», станом на 18.00 на позачергових парламентських виборах до Верховної Ради ІХ скликання проходять 5 партій: «Слуга народу» – 43,9%, «Опозиційна платформа – За життя» – 11,5%, «Європейська солідарність» – 8,9%, «Батьківщина» – 7,6%, «Голос» – 6,3%. Близька до подолання барʼєру в 5% партія «Сила і честь» – 4,4%. За даними ЦВК, явка на виборах станом 20.00 склала 50,09%.

 Національний екзит-пол-2019 спільно проводять 3 соціологічні агентства: фонд «Демократичні ініціативи», Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) та Центр Разумкова.

За даними МВС, станом на 19.00 поліція відкрила 56 справ щодо порушень на цих виборах. 30 справ відкриті за незаконне використання виборчого бюлетеня, по 7 – за підкуп виборця і за завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, 6 – за перешкоджання здійсненню виборчого права, по 2 – за підробку документів і за хуліганство, по одному – за теракт і грабіж.

В Україні 21 липня відбудуться дострокові парламентські вибори. Згідно з соціологічним дослідженням Українського інституту ім. Олександра Яременка і центру «Соціальний моніторинг», до Верховної Ради ІХ скликання можуть пройти 5 партій. Лідером є партія президента Володимира Зеленського «Слуга народу». Серед тих, хто визначився і піде голосувати, 43,2% готові віддати свій голос за неї. 12% готові проголосувати за проросійську «Опозиційну платформу – За життя». 9,4% – за політичну силу Юлії Тимошенко «Батьківщина». Майже однаково набирають партії співака Святослава Вакарчука «Голос» (8,3%) і екс-президента Петра Порошенка «Європейська солідарність» (8,2%). Близькі до подолання бар’єру в 5% теж «Сила і честь» екс-глави СБУ Ігоря Смешка (4,1%) та «Громадянська позиція» екс-очільника міністерства оборони Анатолія Гриценка (3,9%). Водночас близько 20% опитаних вагаються із вибором або не збираються йти голосувати. Опитування проводили 22-27 червня. PolUkr.net поговорив із політологом Олексієм Мінаковим, як може виглядати майбутній парламент, і яку внутрішню та зовнішню політику він може проводити. Зокрема, щодо актуальних питань польсько-українських відносин. 

– Який шанс, що партія «Слуга народу» набере однопартійну більшість в  парламенті та самостійно сформує уряд? 

– Якщо арифметично, то вона має всі шанси. Останні соцопитування показують стабілізацію її рейтингу на позначці в понад 40%. Тобто за партійною системою «Слуга народу» наберає приблизно 125 мандатів. По мажоритарній системі теж десь так само. Вперше в українській історії у нас в парламенті може бути однопартійна більшість. 

Проте є “але” – невідомо, наскільки президент зможе контролювати свою партію, бо це буде немонолітна структура. У списку цієї політичної сили є багато випадкових людей, які не поділяють певної ідеології, щодо яких є запитання по їхній біографії. Тому не впевнений, що така більшість завжди буде голосувати повним складом за ініціативи президента. 

Ще до Зеленського в українській історії були випадки, коли великі партії в парламенті внутрішньо розділялися. Останній приклад – Блок Петра Порошенка після 2014 року. Група на чолі з Мустафою Наємом, Сергієм Лещенком і Світланою Заліщук покинули БПП. Це учасники міжфракційного об’єднання в цій Верховній Раді – «ЄвроОптимісти». Тобто фактично ці депутати опинилися в опозиції до власної партії. Ту саму історію, тільки в більших масштабах, може повторити «Слуга народу», де буде велика кількість депутатів, які фактично нічим не зобов’язані Зеленському. Вони можуть мати власну думку під час голосувань.

– Це означає, що президент не зможе бути впевнений у підтримці своїх ініціатив в парламенті і йому доведеться домовлятися? 

– Так, тому з великою вірогідністю «Слузі народу» потрібні будуть партнери по коаліції, навіть, якщо у них буде своя більшість. Виключно однопартійній більшості буде важко втримувати контроль над усіма своїми депутатами. 

Щодо коаліції, то для партії президента є два можливих партнера – «Голос» і «Батьківщина». Щодо першої, то представники як «Голосу», так і «Слуги народу» вже заявили, що можуть бути в спільній коаліції. Ключове, що їх об’єднує – ставка на нові обличчя. Другий вірогідний партнер «Батьківщина». Бачимо, які компліментарні заяви щодо президента робить Юлія Тимошенко. Починаючи з підтримки Тимошенко права Зеленського на розпуск парламенту. Вона намагається не йти на конфронтацію з президентом. Очевидно, що Тимошенко має стратегічну надію отримати крісло прем’єра. 

Інші дві прохідні партії не мають шансів на коаліцію зі «Слугою народу». «Європейська солідарність» продовжує конфронтацію з Зеленським, яка триває від президентських виборів. А «Опозиційна платформа – За життя» – надто токсичний партнер, адже це відверто проросійська сила. Із ними нікому не можна створювати коаліцію, бо одразу вийдуть люди на Майдан і почнеться дестабілізація влади.

– Що «Слуга народу» може віддати партнерам по коаліції – пости, посади?

– Це, перш за все, можуть бути посади спікера чи віце-спікера Верховної Ради. Ці високі пости зазвичай в українській політиці розподіляють між партнерами по коаліції. Також предметами торгу будуть позиції в уряді. З урахуванням, що більшість депутатів будуть від «Слуги народу», то більшість членів кабінету міністрів будуть від цієї партії. Питання, які міністерства віддати партнерами, буде до кінця відкритими.

– Чи почався проросійський реванш з президентством Зеленського, як про це каже експрезидент Порошенко? Як оцінити рішення київських суддів щодо повернення назв вулиць столиці на старі, пов’язані з Росією, повернення в Україну ексзаступника Адміністрації президента Януковича Андрія Портнова, майже реєстрація кандидатами в депутати ексчиновника часів Януковича Андрія Клюєва та проросійського пропагандиста Анатолія Шарія?

– Я б не називав це проросійським реваншем. Його ще немає. Ми далі рухаємось в ЄС і НАТО. Зеленський свій перший візит зробив до Брюсселя. Наразі він не зустрічався з Путіним. Від Адміністрації президента не було ніяких проросійських рішень. 

Очевидно, є певні тенденції і ознаки такого процесу, а проросійські сили знову підняли голови. Проте прямого реваншу немає. Тим паче, що навіть за Порошенка кум Путіна Віктор Медведчук купив два провідні телеканали – “112” і “Newsone”. За президентства Зеленського він купив ще один канал – “ZIK”. Не казав би, що відбувся різкий розворот ситуації, але є погіршення.

Щодо рішень судів, то тут історія така, що за президентства Порошенка була провалена судова реформа. До Верховного суду начебто частково набрали нових суддів. Проте навіть в цьому реформовано у суді 30% суддів не отримали схвалення «Громадської ради доброчесності» (незалежний орган у системі судоустрою України, призначений для сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів у встановленні відповідності кандидатів на посаду судді критеріям професійної етики і доброчесності; складається з 20 членів, яких обирають на 2 роки і які працюють на волонтерських засадах – PolUkr.net). Тобто ці судді не могли пояснити походження своїх статків чи мали інші корупційні шлейфи. 

Усі інші ланки судової системи залишилися старими. Тому відповідно ми маємо проблему з нереформованими судами і бачимо історії зі скандальним рішеннями. Як от, 24 травня Баришівський районний суд Київської області позбавив ліцензії на перевезення пасажирів українську авіакомпанію SkyUp Airlines. Це б’є по можливості приходу іноземних інвестицій в Україну.

Або, наприклад, Конституційний суд (КС). Він розглядає зараз питання про конституційність закону про люстрацію. Його рішення може дозволити чиновникам часів президента-втікача Януковича і прем’єра-втікача Азарова займати державні посади. КС – дискредитований. Він має в своїй історії такі ганебні рішення як дозвіл на третій термін президентства Леоніду Кучми, дозвіл на фактичний конституційний переворот під час правління Януковича, що дало останньому змогу узурпувати владу в Україні. При Порошенку цей же КС відмінив закон про незаконне збагачення, що відразу розвалило 60-70 справ проти чиновників і суддів, яких звинувачували у корупції. Зараз цей суд визнав законність сумнівного дострокового розпуску Верховної Ради президентом Зеленським. Тож це давня проблема, а не нова.

– Партія «Слуга народу» зацікавлена в проведені нормальної судової реформи чи там теж оберуть варіант використовувати підконтрольну судову гілку влади для власних цілей?

– У нашій країні останні понад 20 років суди підлаштовувалися під кожну нову президентську вертикаль і виконували її забаганки. Президент, згідно законодавства, має вплив на судову гілку, на призначення суддів, членів Кваліфікаційної комісії суддів. 

Судова реформа має бути пріоритетом номер один для президента і основою для подальших змін. Без верховенства права в Україну не заходять інвестори, а хронічні проблеми економіки неможливо вирішити. Якщо Зеленський хоче впроваджувати якісь реальні зміни, соціальні реформи, то має починати саме з перезавантаження судової гілки. Якщо на це буде його політична воля, то реформа триватиме два-три роки. 

Важко сказати, чи в Зеленського є такі наміри. Наразі є лише заяви, що його команда готова на це. Є декларація про наміри – подивимося, яку будуть дії.

– Яку економічну і соціальну політику може проводити уряд, в якому більшість буде у представників «Слуги народу»?

– Дуже складне питання, бо Зеленський призначає на ключові посади не фахівців, а осіб наближених до нього самого. Він критикував за це Порошенка, що той брав на ключові посади кумів, братів і партнерів по бізнесу. Але сам робить те саме. Практично весь «Квартал 95» працює у його Адміністрації президента. Той самий принцип він може застосувати при формуванні уряду. 

– Хто має найбільші шанси стати прем’єр-міністром?

– Теж важко передбачити. Один варіант, це Тимошенко, якій, схоже, пообіцяли цю посаду в разі коаліції з її партією. Чи буде так, не факт. Але вона не атакувала Зеленського перед виборами. Також особа прем’єра може бути пов’язана з олігархом Ігорем Коломойським (перед виборами критики Зеленського відзначали вплив олігарха на нинішнього президента – PolUkr.net). Також це може бути людина з «Кварталу 95», яка ще залишилося не при посаді. Проте це хіба замінять когось, бо всі найближчі соратники Зеленського з «Кварталу 95» вже розставлені по ключових постах, тож там практично немає з кого вибирати. 

Нагадаю, минулого разу, коли Арсеній Яценюк подав у відставку в 2016 році, то мало-хто прогнозував, що Порошенко поставить на кандидатуру Володимира Гройсмана, який з посади спікера парламенту пішов у прем’єрське крісло. Це був теж непередбачуваний крок. Тим паче, що це була кандидатура, яка щойно потрапила до парламенту. Й одразу на пост другої особи в країні. 

Прем’єр – це має бути особа, якій довіряє Зеленський. Це підриває перспективи прем’єрства Тимошенко. Вона, тим паче, давно в українській політиці, а Зеленський ставить на нові обличчя. 

До прикладу, це може бути представник президента у Верховній Раді Руслан Стефанчук. Він знайомий з Зеленським з часів, коли той грав в КВК. Якась схожа особа теж має великі шанси стати прем’єром. 

– Яка роль у новому парламенті буде у партій, які опиняться поза коаліцією – «Опозиційної платформи – За життя» і «Європейської солідарності»? Це буде водночас проросійська і проєвропейська опозиція?

– Опозиція не зобов’язана бути монолітною. Буде й така, й така. Нічого дивного. Проєвропейська ситуативно підтримуватиме певні проєвропейські законопроекти президента, щоб не втрачати популярність в очах своїх виборців. 

Але українська історія показує, що наші коаліції не живуть довго, не зберігається у форматі, в якому створювалися. Якщо згадати, як формувалася остання коаліція після парламентських виборів 2014 року, то туди увійшли практично всі політичні сили, крім проросійської «Опозиційної платформи». Але потім всі партії розуміють, що вигідніше бути в опозиції, бо коли ти при владі, то рейтинг довіри падає. Тож не факт, що коаліція, яка утвориться після 21 липня, протримається довго. Через півроку вона може розвалитися і залишитися основа зі «Слуги народу» плюс ситуативні депутати.

– Хто може очолити МЗС замість Павла Клімкіна, з яким недавно публічно посварився Зеленський?

– Наразі найбільш вірогідна кандидатура – Вадим Пристайко. Це особа, яка працювала в команді Клімкіна, його заступник. Не нове обличчя. Можна очікувати, що буде продовження тепер теперішньої зовнішньої політики. 

– Яким чином новий глава МЗС може вирішувати складні теми польсько-українських відносин?

– Так, нові обличчя на ключових зовнішньополітичних посадах дають шанс на перезавантаження польсько-українських відносин. Теперішній їх рівень досить напружений. Упродовж останніх п’яти років були питання, в які теж втручалася Росія. Знаємо, що вона влаштовувала провокації щодо руйнування пам’ятників в Польщі та Україні, причетна до стрілянини по польських посольствах в Україні. Москва всіляко намагається посварити сусідів, які мають тісні відносини й поділяють прозахідний курс. А деякі недалекоглядні політики з обох країн часто в цьому допомагають росіянам.

Щодо історичних питань, то, ймовірно, Зеленський буде старатися менше про них говорити, а радше акцентувати на чомусь, що об’єднує, дивитися в майбутнє, звертати увагу на перспективи співпраці, на спільне протистояння російській агресії. 

Не думаю, що в Зеленського є однозначна позиція щодо історичних питань. Відтак, думаю, історичні суперечки він постарається відкласти в довгий ящик.

Також багато залежить від того, кого він призначить новим послом в Польщі, як зможе налагодити діалог між Києвом і Варшавою. Думаю, будуть спроби скоординувати дипломатичні зусилля, щоб вийти на кращий рівень польсько-українських відносин. 

Позаяк Зеленський має меншу електоральну підтримку в західній Україні, ніж Порошенко, то може собі дозволити піти перед Польщею на певні поступки в історичних питаннях. Якщо вважатиме, що з цього матиме якусь користь.

Проте Польща наразі не є пріоритетом президента у зовнішній політиці. Перший візит він зробив до Брюсселя, щоб декларативно підтвердити прихильність до інтеграції України в ЄС і НАТО. Другий – до Канади, де велика українська діаспора. Третій вектор його команди – пошук мостів до діалогу з Росією щодо припинення бойових дій на Донбасі. Під час президентської кампанії він обіцяв активно вести переговори щодо проблем війни. Зараз відбувається розведення військ в Луганській області. Очевидь, він спробує масштабувати це розведення по всій лінії зіткнення, щоб було враження, що наступив мир. І паралельно буде пробувати про щось домовитися з Росією. У команді Зеленського налаштовані на це. Польща зараз не в пріоритетах президента.

Електорат, який обрав Зеленського, вимагає від нього дій, спрямованих на досягнення миру на сході України. Якщо він матиме хоча б якісь досягнення у цій сфері, то в очах його електорату це буде перемога. Він більш гнучкий щодо перемовин з Москвою, ніж Порошенка, який був категоричним і принциповим. Особливо, з огляду на вибори, партія Зеленського активно змагається з проросійською «Опозиційною платформою – За життя» за електорат півдня і сходу країни. 

Розмовляв Ігор Тимоць

Власниці фірми, яка боялася викликати швидку хворому українцю, який у неї нелегально працював, і тому вивезла його вмирати в ліс, – загрожує до 5 років тюрми

У четвер, 13 червня, у лісі неподалік польського міста Вонґровєц лісники знайшли тіло 36-річного чоловіка. 24 червня поліція зʼясувала особу загиблого і те, що до лісу його вивезла працедавиця. Через брак документів у покійника цього не вдавалося зробити раніше. Покійний був українцем і працював на фірмі з виробництва трун біля міста Новий Томишль. Коли йому стало погано на роботі 12 червня й він втратив свідомість, але власниця замість викликати швидку, відвезла його в ліс, де покинула напризволяще. За ненадання допомоги і неумисне доведення до смерті їй та спільнику з фірми загрожує до 5 років тюрми кожному, – про це пише польська Gazeta Wyborza.

 Вдома на Франківщині заробітчанина чекали дружина і троє дітей

Вдома покійного, 36-річного Василя Чорнія з-під Снятина Івано-Франківської області, чекали старі батьки, дружина і троє малих дітей – 12, 9 і 7 років. Він приїхав до Польщі 4 місяці тому. Переважно працював на будівництві, але теж підробляв столяром на фірмі з виробництва трун в селі Ястрембську Старим біля Нового Томишля.

«Ніхто з польської поліції чи прокуратури з нами не говорив. – каже Gazeta Wyborza дружина покійного Наталя. – Василь ніколи не хворів, не втрачав свідомості. До Польщі виїхав 26 лютого на будівництво. Роботящий був, умів прогодувати сімʼю. Поїхав, бо в нас з роботою важко».

 Тіло Василя лісники знайшли на поляні. Мав на собі робочі рукавиці, футболку, покриту стружкою. Був без документів і телефону. Поліція від початку підозрювала, що покійного хтось викинув на поляні, через яку йшла лісна дорога. Одразу виникла підозра, що це іноземець, бо ніхто не звертався в поліцію через зникнення безвісти людини. Поліція почала обходити найближчі столярські фірми, але ніхто не впізнав покійного. Тоді почали шукати по цілому воєводстві. Так поліція взнала, хто загинув.

Власниця фірми нелегально брала на роботу українців, тому боялася викликати хворому швидку

Як розповіли колеги з праці, 12 червня Василю на роботі стало погано, він знепритомнів. У виробничому приміщенні було дуже гаряче, багато деревʼяної пилюки, випарів фарб і олій. Коли працівники повідомили власницю закладу, що колезі погано, то 53-річна Гражина Ф. заборонила викликати швидку. Наказала працівникам йти по домам і сказала, що сама поклопотається про хворого. Василя більше ніхто не бачив.

Гражина Ф. нелегально наймала на роботу українців. Боялася, якщо викличе швидку, то матиме проблеми. Тож вирішила викинути хворого в лісі за 125 км. від закладу.

 У день зникнення Василя зник теж один із українців, який мешкав і працював із ним. Зниклого після інциденту українця правоохоронці знайшли в одному з хостелів міста Ломж. Зʼясувалося, він знав про вивезення до лісу товариша, але переховувався і приховував інформацію, перешкоджаючи слідству. Планував втекти з Польщі.

Пʼять років тюрми за ненавмисне спричинення смерті

Речник поліції заявив, що докази у справі дають підставу висунути власниці фірми обвинувачення у ненаданні допомоги непритомній особі й у ненавмисному спричиненні смерті. За це їй загрожує до 5 років тюрми. Аналогічне покарання загрожує затриманому українцю, який приховав від поліції інформацію про злочин. Зараз обом обрано запобіжний захід – три місяці під вартою.

Попередній розтин не виявив причин смерті, тому потрібні додаткові роботи. Поліція вважає, що, вочевидь, коли працівники сказали власниці про проблеми зі здоровʼям колеги, то він ще жив, і потребував невідкладної медичної допомоги, яку не отримав.

 Родина покійного за два дні зібрала 2 тис. дол. на транспортування тіла додому й очікує документів, щоб вивезти тіло на батьківщину.

 «Смерть Василя не має прецедентів. – каже почесний консул України в Познані Вітольд Горовський. – Проте у справі є типовий для багатьох українців перебіг подій – нелегальне працевлаштування, нещасний випадок, страх працедавця, і рішення, яке призвело до катастрофічних наслідків. Неможливо було б, аби так само трактували польського працівника в аналогічній ситуації. Не спрацював жоден із запобіжників – ані людська емпатія, ані можливі юридичні наслідки для власниці фірми».

 Чужі серед своїх

 Хостел, де жив Василь, за 2 км від залізничної станції Нового Томишля. Дім збудовано спеціально для українців-заробітчан – 6 квартир, поділених на менші помешкання. Іноді тут 10, іноді 20 осіб живе. За добу платять власниці 15 злотих.

Мешканка хостелу, 50-річна українка Ольга, прибирає будинки. Розповідає про життя в хостелі: «Не маємо між собою близьких контактів. Ти повертаєшся ввечері, йдеш спати, а зранку знову до роботи. Розмовляємо іноді про дозволи на проживання, пропозиції роботи, але про приватне життя – ні. Кожен має свої проблеми, тому нащо комусь чужі. Життям Василя теж не цікавилася. Як першого дня не повернувся, то ніхто не здивувався, бо тут часто так, що люди мають одну роботу вдень, а вечорами іншу. Василь згадував, що знайшов додаткову халтуру. Думала, що, може, залишився жити десь при фірмі, бо часом роботодавці пропонують квартири на території фірми».

«Василь був будівельником, а на виробництві трун тільки підробляв – каже ще один мешканець хостела Коля. – Він працював нелегально. З хостелу тільки Сергій, з яким покійний жив у помешканні, працював з ним на цій фірмі. Ми питали його, чи знає щось про Василя, коли той зник. Казав, що нічого не знає. А потім зібрався і поїхав геть. Начебто на заробітки в Голландію. Поліція його знайшла в Ломжі. Казав нам, що нічого не знає, а виявилося, знав усе. Страшна історія. Шкода хлопця. Як можна людину так просто в лісі викинути. І то ж поляки. Якщо так боялися, що працював нелегально, то могли через дорогу виренести і покласти, хай хтось інший викличе швидку».

Територію, на якій стоїть фірма, де працював Василь, оточує високий бетонний мур. Жодних вивісок, лише табличка: «Приватна територія, вхід заборонено». Вʼїзд закривають сталеві ворота. На території 10 фірм. Серед них виробництво огорож, кухонних меблів тощо. На фірмі трун була висока ротація кадрів. Одні приходили, інші йшли геть. Власниця мало платила, а умови праці були важкими – гаряче, сморід, брак вентиляції. Працювало там кільканадцять осіб.

Затримана Гражина Ф. мала кілька збанкрутілих фірм і її розшукувала поліція. Її кілька разів заарештовували і засуджували.

Ігор Тимоць за матеріалами Gazeta Wyborza

У польському Перемишлі мирно та без конфліктів відбулося свято української національної памʼяті – хода через місто і молебень за загиблими 99 років тому інтернованими вояками армій УНР і УГА. На щорічну подію прибули представники обʼєднань депортованих із східної Польщі після ІІ світової війни і обʼєднань українців у Польщі, українська обласна та районні адміністрації, представники дипломатичного корпусу. Глава Обʼєднання українців у Польщі Петро Тима пояснив, що цьогоріч поліція і спецслужби спрацювали наперед із можливими провокаторами з крайнього правого середовища, за що охоронцям порядку не раз дякували під час промов учасники свята. Також висловлювали подяку полякам, які щороку приходять на свято – зокрема, дружині покійного польського борця з комунізмом Яцека Куроня, Дануті.

Почалося все традиційно з літургії в греко-католицькому соборі Івана Хрестителя. Потім відбулася 1,5-годинна хода на цвинтар в селі Пікуловичі (окраїна Перемишля), де поховані загиблі на цій землі вояки армії УНР та УГА.

Для сонного галицького містечка щорічна релігійна хода з оркестром національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного – атракція, яку місцеві з цікавістю розглядають із вікон.

Цьогоріч на свято приїхало менше учасників, ніж минулоріч. Поліції візуально теж було менше, ніж торік. Вздовж ходи лише кілька разів стояли люди з плакатами, де йшлося про те, що слід «памʼятати про геноцид УПА на Волині» та «заборону бандерівської символіки в Польщі».

Після сутичок, які сталися під час ходи 2016 року, місцеві правоохоронці зробили висновки й більше подібного не повторювалося. Як пояснив Петро Тима, попри квітневе рішення суду, яке визнало всіх 20 нападників винними, а пʼятьох покарало виправними роботами на строк від 6-14 місяців у справі подано апеляцію, тож судова тяганина щодо цього нападу триває.

Також Тима розповів, що він разом із громадською активісткою Анною Домбровською напередодні провели на площі Ринок Перемишля перфоменс – кожен міг сісти за круглий стіл із Тимою та поговорити про стан справ українців у Польщі й не тільки. Спочатку акцію хотів заборонити мер міста Войцех Бакун, проте міське самоврядування визнало заборону мера незаконною. А під час самої акції представники крайніх правих середовищ старалися зірвати її, крутячи в мегафон голосно пісні та активно дискутуючи з учасниками та поліцією. Охоронцям порядку навіть довелося забрати одного з крайніх правих у відділок.

«Ми також видали доповідь, в якій зафіксували зростання нападів на українців по всій Польщі протягом останніх років. – розповідає Тима PolUkr.net. – Також антиукраїнські гасла появлялися під час агітації до місцевих виборів в жовтні минулого року. Проте до нинішньої ходи польська поліція добре підготувалася. Була, вочевидь, робота заздалегідь польських спецслужб, аби уникнути провокацій».

Минулорічні тривалі затримки учасників ходи на кордоні у цім році вдалося теж виправити. Прикордонники і митники обох країн пришвидшили перетин, щоб він займав щонайбільше дві-три години, а на деяких пунктах пропуску менше.

Коли колона прийшла на цвинтар, то там відбулася традиційна панахида та покладання квітів до збірної могили з написом «Борцям за волю України».

Фото: POLUKR.NET / Андрій Поліковський

Після панахиди першим промову виголосив глава Львівської обласної ради Олександр Ганущин, який провів паралелі між загиблими вояками УНР у війні проти більшовиків майже 100 років тому та українською армією, яка боронить сьогодні Україну і Європу від росіян.

«Навіть сьогодні маємо повідомлення, що ще один український воїн, який захищає Україну та Обʼєднану Європу, загинув на Донбасі. – заявив Ганущин. – Це хлопець із Львівщини. Тут зібралися різні покоління, але всі ми відчуваємо потребу віддати шану тому поколінню, яке полягло за нас на цій землі».

Після цього виступив екс-губернатор Львівщини Олег Синютка, який заявив, що нашими ворогами є росіяни на Донбасі, а друзями – поляки, які стоять поруч на цвинтарі в Пікуличах. І подякував останнім за цю позицію. А також додав, що Україна має бути в НАТО і ЄС.

Наступним виступив виконуючий обовʼязки губернатора Львівщини Ростислав Замлинський, який теж згадава про спадковість між армією УНР і теперішнім українським військом, а також про важливість памʼятати про героїв, які віддали життя за волю України. також він повторив думку, що Україна має йти в напрямку інтеграції з ЄС і НАТО.

Після цьго виступив голова Обʼєднання українців у Польщі Петро Тима, який розповів про гарну ініціативу скаутів Польщі та України – прибирати могили польських і українських вояків 100-річної давнини напередодні Варшавської битви.

«Нещодавно найбільша польська скаутська організація «Союз польського харцерства» і її український відповідник «Пласт» підписали договір. – заявив Петро Тима. – Напередодні 14 серпня, роковин Варшавської битви (коли польська і українська армія зупинили наступ більшовиків у 1920 році – PolUkr.net) у всіх місцях Польщі, де є схожі могили польської армії та армії УНР, скаути обох країн займуться упорядкуванням таких могил. На цих похованнях мають разом зустрічатися істрики, громадські діячі та політики Польщі та України. Разом можемо показати, що історія не повинна нас розділяти».

Довідка

До І світової війни у Пікуличах були військові казарми фортеці Перемишль. Після розпаду Австро-Угорщини три казармові об’єкти використовували як табори для військовополонених, здебільшого вояків УНР і УГА. У 1919 році в таборі була максимальна їх кількість – близько 30 тисяч. Брак санітарних умов та тривале погане харчування спричинило спалах епідемії тифу і туберкульозу. Внаслідок цього там щодня вмирало майже 100 осіб. Хворобами заражалося і місцеве населення. Стривожена місцева влада вимагала від комендатури табору виправити ситуацію.

До весни 1920 року померлих ховали на прилеглих до табору полях. Після протестів селян обрали місце старої австрійської порохівні на околиці села Пікулич. На початку 1921 року табір ліквідували. 1 листопада 1921 року на цвинтарі відбулася перша панахида. До 1922 року цвинтар впорядкували. На початку 1924 року були ексгумовані й перенесені на цвинтар останки захоронень із сусідніх полів. За кілька років цвинтар облагородили і на кургані зі спільних могил встановили хрест із написом: «Борцям за волю України». Щороку 1 листопада, аж до 1946 року, з Перемишля до цвинтаря ходила релігійна процесія і відправляла панахиди.

Після ІІ світової війни цвинтар і хрест знищили. У 1989 році цвинтар відбудували. Відновили і традицію ходи та панахиди. Назву «Український військовий цвинтар» встановлено у 1994 році. 7 липня 2000 року на території цвинтаря перепоховали останки 47 членів УПА, які загинули під час боїв 1946 року в селах Бірча, Лішня та околиць. Відтоді панахиди проводять на початку липня.

Ігор Тимоць

У Львові презентували книгу з пів віковим листуванням польського та українського емігрантів.

У львівській бібліотеці імені Василя Стефаника відбулася 88-ма Оссолінська зустріч. Присвячена недавно виданій у Польщі книзі листування польського і українського емігрантів Єжи Гедройця та Богдана Осадчука «Кореспонденція 1950-2000». Перший жив у Парижі, другий у Берліні. Співупорядник книги, польська журналістка та дослідник польсько-українських відносин Богуміла Бердиховська розповіла про важливість цих публіцистів для побудови добрих відносин між Польщею та Україною після 1991 року. Свої думки про позитивну роль публіцистів також висловив знавець українсько-польських відносин, генеральний директор Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького Тарас Возняк. Усі Оссолінські зустрічі відбуваються під патронатом Генконсульства Польщі в Україні.

Оссолінські зустрічі – регулярні зустрічі у львівській бібліотеці імені Василя Стефаника, присвячені польсько-українським темам. Сучасна бібліотека Стефаника була колись частиною бібліотеки імені Оссолінських. Частину бібліотеки під час ІІ світової війни вивезли до польського Вроцлава.

Листування Гедройця (1906-2000 роки) з Осадчуком (1920-2011 роки),  – це обширний том, що містить 855 листів, написаних у 1950-2000 роках. Богуміла Бердиховська розповіла, наскільки сильно вплинула на сучасні відносини між Польщею і Україною ця група емігрантів. Написані протягом пів століття.

«У книзі зібрано листвування двох інтелектуалів протягом пів віку. – розповіла Бердиховська. – У Польщі та в більшій мірі в Україні мало досліджено вплив еміграції на сучасний стан справ в обох державах і відносини між країнами. А вплив був великим. По-перше, це листування показує цілковиту відданість обох емігрантів відродженню незалежності Польщі та України. По-друге, відданість їх життя встановленню добрих дружніх відносин між незалежними Польщею та Україною. Постать Гедройця знана в Польщі й навіть в Україні. Натомість постать Осадчука мало відома в Польщі й ще менше в Україні. А це видатна особа, яка багато зробила з Німеччини для підтримки України».

Тарас Возняк розповів натомість, що будь-який формат устрою держав, інституцій і міждержавних відносин спочатку зʼявляється як ідея в головах інтелектуалів та політиків. Так свого часу виникли ідеї ЄС, НАТО. Без образів у головах цих обʼєднань могло і не бути. Так само Гедройць та Осадчук протягом десятиліть осмислювали, як здобути незалежність своїх країн і збудувати дружні віднсини між Польщею та Україною. Досягнення добросусідських відносин між Польщею та Україною в 1990-х – це, зокрема, заслуга цих інтелектуалів.

Довідка

Богдан Осадчук народився в 1920 році в Коломиї. Дитинство і юність провів у Польщі. У 1940-х вивчав міжнародне право та історію Східної Європи в Берлінському університеті. Навчання продовжив в Українському вільному університеті в Мюнхені, де захистив кандидатську дисертацію про радянську політику в період від Леніна до Хрущова. З 1966 року – професор новітньої історії Східної Європи у Вільному університеті Берліна. Захистив докторську дисертацію щодо планів Юзефа Пілсудського провести превенційну війну проти Адольфа Гітлера. В еміграції працював журналістом у німецьких виданнях «Українські вісті», Die Neue Zeitung, Der Tadesspiegel, Munchener Merkur, Stuttgarter Nachrichten, Kölner Stadtanzeiger і швейцарських Die Neue Zurcher Zeitung і Baseler Nationalzeitung. У 1950 році на берлінському антикомуністичному Конгресі вільної культури познайомився з Гедройцем. Під псевдонімом «Берлінець» активно публікував матеріали у часописі «Культура», головним редактором якого був Гєдройць. Останній високо цінував Осадчука та його внесок у формування польсько-українського діалогу примирення. У 1990-х Осадчук був нештатним радником президента України Леоніда Кучми щодо польсько-українських відносин. У 2001 році отримав орден «Білого Орла» – найвищу урядову нагороду Польщі.  У 2009 році, «відзначаючи науковий доробок і активну роль в справі польсько-українського примирення» глава МЗС Польщі Радослав Сікорський нагородив почесною відзнакою Bene Merito. Ініціював створення Європейського колегіуму польських та українських університетів (EKPiUU) у Любліні. Проживав до смерті в Берліні.

Єжи Гедройць – польський публіцист і громадський діяч, засновник і головний редактор паризького часопису «Культура». Активний прихильник польсько-української співпраці, противник взаємних територіальних та інших претензій. Прагнув формування добросусідських взаємин Польщі з її східними сусідами: Литвою, Білоруссю, Україною, у чию перспективу здобуття незалежності завжди вірив. Ідеї Гедройця лягли в основу східної політики Польщі в 1990-х.

З ініціативи і коштом Гедройця зʼявилася антологія української літератури 1917—1933 років «Розстріляне відродження». Термін «розстріляне відродження» набув значного поширення в українському публічному вживанні. Сама антологія суттєво вплинула на формування українського шістдесятництва. У 1969 році на замовлення Гедройця зʼявилася друга українська антологія – про дисидентів. Головною тезою Гедройця була «не буде справді вільних поляків, чехів чи угорців без вільних українців, білорусів чи литовців». Він виступив за концепцію «Не може бути вільної Польщі без вільної України». Існування і плекання ідей примирення українців і поляків не раз наражали його на критику з боку польських шовіністів. Погляди та ідеї Гедройця сприяли розвалу СРСР, зближенню та подальшій співпраці між поляками та українцями у роки незалежності України. Гедройць був радником президента Польщі Александра Кваснєвського щодо польсько-українських відносин.

До дострокових виборів до Верховної Ради ІХ скликання 21 липня залишилося трохи більше місяця. Провідні партії, які за рейтингами проходять в парламент, провели зʼїзди, на яких оголосили списки кандидатів по партійній системі. Політолог Олексій Мінаков розповів PolUkr.net, що особливостями цих виборів стала поява великої кількості нових облич у списках, артистизація політики, коли велика кількість акторів і зірок йдуть в політику, а також доволі традиційна втеча політиків із партій, які втратили рейтинги, до популярних політичних сил.

“Масовий запит на нові обличчя та артистизація української політики”, – політолог

“Зі старого на цих виборах те, що є політики-коньюктурщики, які перед виборами йдуть від партій з низьким рейтингом в ті, що мають високий. – каже політолог Олексій Мінаков. – Наприклад, в першому десятку списку партії “Сила і честь” Ігоря Смешка три колишні депутати “Самопомочі”. У першої рейтинг, за даними КМІС, 3,8%, а в другої 0,6%. Тобто ці депутати розуміють, що зі старою партією в них немає шансів потрапити в Раду, а з новою – певні є”.

“Друга особливість кампанії – величезний запит суспільства на нові обличчя. – каже політолог Мінаков. – Більшість партій намагаються втиснути в списки щонайбільше таких особистей. У “Слузі народу” багато осіб, пов’язаних через бізнес в “95 кварталі” з Зеленським. На відміну від них, у “Голосу” немає колишніх депутатів Ради, чи осіб, які пов’язані з Вакарчуком або мають видимий корупційний шлейф”.

“Ще одна особливість кампанії – велика кількість артистів, якій йдуть в політику. – веде далі політолог Мінаков. – Досі артисти були радше винятком – один артист в списку задля медійної впізнаваності. Цієї ж кампанії – це масове явище. Впізнавані артисти  є практично в кожній політичній силі. Така артистизація політики вписується в західні тренди, навіть дещо їх випереджає.”

“Голос” на межі проходження в Раду, а лідер рейтингів – “Слуга народу”

За результатами опитування Київського міжнародного інституту соціології «КМІС» серед тих, хто піде на вибори і визначився, в новий парламент мають шанси потрапити 4 партії: партія президента Володимира Зеленського “Слуга народу” (48,5%),  партія “Опозиційна платформа – “За Життя” (11,8%), партія екс-президента Петра Порошенка “Європейська Солідарність” (8,1%), “Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина” (7,8%), і “Голос” співака Святослава Вакарчука (5,6%).

За результатами опитування Соціологічної групи «Рейтинг» серед тих, хто піде на вибори і визначився, лідером електоральних симпатій є “Слуга народу” 47,5% голосів. Також проходять в Раду “Опозиційна платформа – За життя” (10,4%), “Європейська Солідарність” (7,9%), “Батьківщина” (7,5%) та “Голос” (6,4%).

“Слуга народу” в Ботанічному саду

Зʼїзд партії “Слуга народу” відбувся у неділю 9 червня в київському Національному ботанічному саду. Гостей підвозили гольф-карами. Подавали фреші, лимонади, коктейлі та шаурму.

На зʼїзді оголосили першу сотню списку. У першій десятці голова партії Дмитро Разумков, представник Зеленського у Верховній Раді Руслан Стефанчук, радниця штабу Зеленського з юридичних питань Ірина Венедіктова, волонтер Давід Арахамія, експерт з питань антикорупційної політики Галина Янченко, керівник digital-напряму “Слуги народу” Михайло Федоров, керівник передвиборчого штабу партії Олександр Корнієнко, експерт з податкового законодавства Анастасія Красносільска, директор каналу “1+1” Олександр Ткаченко і чемпіон світу з греко-римської боротьби Жан Беленюк.

Колишні “регіонали” “Опозиційної платформи – За життя”

Зʼїзд партії “Опозиційна платформа – За життя” відбувся у четвер 6 червня на спортивній базі футбольного клубу “Динамо” братів Суркісів. Подія була закрита для преси, крім телеканалів, які повʼязують із Віктором Медведчуком. Ті транслювали усе у прямому ефірі. У своїх промовах Віктор Медведчук та Юрій Бойко оголосили програму партії і обіцяли, що вона, зокрема, принесе мир в Україну, змінить економічний курс та відновить дружбу з Росією.

На зʼїзді оголосили першу десятку кандидатів, в якій багато соратників президента-втікача Віктора Януковича і колишньої “Партії регіонів”. Зокрема, перший у списку – голова партії, екс-”регіонал” і екс-соратник Януковича, газовий переговорник з Кремлем у часи президентства Кучми і Януковича Юрій Бойко. Другий номер – бізнесмен Вадим Рабінович. Третій – екс-захисник Василя Стуса, кум президента РФ Володимира Путіна Віктор Медведчук. Четверта – екс-”регіоналка” Наталія Королевська. Пʼятий – екс-”регіонал”, голова Адміністрації президента Януковича Сергій Льовочкін. Шостий – екс-”регіонал”, соратник Медведчука Василь Німченко. Сьомий – екс-”регіонал” Нестор Шуфрич. Восьмий – екс-соратник Януковича, заступник Льовочкіна в Адміністрації президента в період Майдану Сергій Ларін. Девʼятий – екс-”регіонал”, екс-соратник Януковича Сергій Дунаєв. І замикає десятку бізнес-партнер Медведчука Тарас Козак.

“ЄС” Петра Порошенка

Зʼїзд партії “Європейська солідарність” (“ЄС”) екс-президента Петра Порошенка відбувся у неділю, 9 червня, в офісі партії в центрі Києва. Гостей частували кавою, канапками і цукерками “Рошен”. Головні акценти у виступах: євроатлантичний курс, нові обличчя, небезпека проросійського реваншу.

На зʼїзді, зокрема, представили першу десятку партії. Голова партії Порошенко йде першим номером. Другим – спікер Верховної Ради Андрій Парубій. Третім – екс-представник України у Тристоронній контактній групі в Мінську, віце-спікер парламенту Ірина Геращенко. Четвертий – командувач десантно-штурмових військ ЗСУ, генерал-лейтенант Михайло Забродський. Пʼята – співачка і волонтер Софія Федина. Шостим – політичний в’язень радянського режиму і діяч кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв. Сьома – командир медичного волонтерського батальйону “Госпітальєри” Яна Зінкевич. Восьмий – екс-глава Львівської обласної державної адміністрації Олег Синютка. Девʼятий – заступник глави Меджлісу кримськотатарського народу, звільнений з російського полону, Ахтем Чийгоз. Замикає десятку – віце-прем’єр з євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе.

“Батьківщина” Тимошенко

З’їзд партії “Батьківщина” відбувся 10 червня біля партійного офісу в Києві. У своєму виступі Юлія Тимошенко заявила, що важливо, аби не тільки прізвища змінились в Раді, “але щоб реально відбувся злам старої системи, щоб люди відчули, що вони стали жити краще”. До слова, лідерка партії в українській політиці 22 роки, відколи вперше стала депутатом Верховної Ради.

На відкритій частині з’їзду голосувань за затвердження виборчих списків не було. Публічно була лише затверджена програма партії “Новий курс”. Оголосили лише першу п’ятірку списку. Тимошенко також запропонувала партіям “Слуга народу” і “Голос” виставити на мажоритарних округах єдиних кандидатів.

Першим номером списку “Батьківщини” стала сама Тимошенко. Другим – депутат і співвласник корпорації “Індустріальний союз Донбасу” Сергій Тарута, третім – екс-глава СБУ Валентин Наливайченко, четвертим – депутат Сергій Соболєв, п’ята – депутат  Олена Кондратюк.

“Голос” Вакарчука

Партійний з’їзд партії “Голос” відбувся 8 червня на Старокиївській горі столиці. “Приходимо в політику всерйоз і надовго”, – заявив на з’їзді лідер партії Вакарчук. Після офіційної частини почався безкоштовний концерт гурту “Океан Ельзи”. На думку Вакарчука, концерт – не політична агітація.

У оприлюдненому списку “Голосу” – 200 кандидатів. Серед них, зокрема, актор і телеведучий Сергій Притула (30-й номер). У першій десятці “Голосу” сам Вакарчук. Далі екс-заступник міністра економічного розвитку і торгівлі Юлія Клименко, операційний директор IT-компанії Ring Ukraine Кіра Рудик, член Стратегічної групи радників з підтримки реформ при уряді Ярослав Железняк, колишня член правління “Центру протидії корупції” Олександра Устинова, юрист, антикорупціонер і керівний партнер юридичної фірми “Василь Кисіль і партнери” Олег Макаров, колишній керівник “Transparency International Україна” Ярослав Юрчишин, заступник головного редактора газети “Дзеркало тижня” Сергій Рахманін, співзасновниця “Євромайдан SOS”, активістка руху “Чесно”, колишній виконувач обов’язків глави Одеської ОДА Соломія Бобровська, екс-заступник міністра охорони здоров’я з питань європейської інтеграції Ольга Стефанишина.

В Україні, на прикордонні з Росією, досі існують суттєві ризики окупації, особливо в районах, які проголосували за проросійського кандидата Юрія Бойко під час президентських виборів. Під загрозою підконтрольні Україні райони Донецької і Луганської областей, а також Харківщина і Одещина. Небезпечна ситуація з можливою блокадою Росією чорноморських портів Одещини, через які відбувається більшість зовнішньої торгівлі України. Про це на конференції «Гібридна війна: явище і відповідь» у Львові розповів старший науковий співробітник відділу проблем зовнішньої політики і міжнародної безпеки Національного інституту стратегічного досліджень та дописувач порталу PolUkr.net Валерій Кравченко. Організував конференція Фонд Центр досліджень «Польща-Україна».

«Аналізую проблеми Донбасу, бо сам я з Донецька. – розповідає Кравченко. – Я став свідком подій, які згодом назвали «гібридною війною». Загрози цієї війни нікуди не зникли, хоч ми звикли до звісток про неї, як статистики про загиблих і поранених на передовій. Ми в Інституті створили мапу вразливостей України. Це мапа першого туру президентських виборів. Там, де переміг проросійський кандидат Бойко, там найбільші ризики. Парламентські вибори 21 липня ще детальніше покажуть цю вразливість. Бойко зробив чіткий жест – за кілька днів до І туру виборів поїхав разом із кумом Путіна Віктором Медвечуком в Кремль домовлятися про газ з російським прем’єром Дмитром Медведєвим. Це чіткий кандидат реваншу проросійських сил. Бойко переміг у прикордонні з Росією, де російські телеканали дістають вглиб України на близько 50 км. Треба розуміти, що в цих районах мешканці досі готові зустрічати російських окупантів із хлібом-сіллю».

«Україна – олігархічна демократична держава в стані формування. – продовжує Кравченко. – Ми – багатонаціональна держава, на відміну від Польщі чи Литви. Тому для України мав би працювати мультикультурний проект на зразок США чи Канади. Але в нас склався історичний комплекс через втрати державності в ХХ столітті та виникла потреба будувати державу як етнічний проект. Це має свої позитивні та негативні наслідки. Наприклад, це розмиває українську ідентичність, коли деякі нації відчувають себе поза контекстом державотворення в країні. Через маніпуляції з українською ідентичністю Росії легко вносити розбрат між різними національностями в Україні».

* У цьому матеріалі йдеться про засновників порталу PolUkr.net. Фонд Центр досліджень «Польща-Україна» є видавцем порталу.