середа, 24 Квітень, 2024
pluken
Головна / ihor (сторінка 4)

ihor

«Росіяни не вважають Україну за державу, а українців за окрему націю», – Тарас Кузьо

Share Button

В уявленні більшості росіян, зокрема, президента Путіна не існує ніякої країни України та окремої нації – українців. Про це під час ІІІ Форуму безпеки, що відбувається цими днями в УКУ, заявив британсько-канадський політолог українського походження Тарас Кузьо.

 

«Одна з проблем цієї війни, що багато українців не розуміють, чому вона триває. – розповів політолог Кузьо. – Більшість росіян, включаючи президента Путіна, і більшість російської опозиції, вірять, що Україна та українці – фейкові новини. Для них не існує України і українців. Якщо ви не розумієте цього, то не зрозумієте, як виграти цю війну. Кожного дня по російському телебаченні говориться, що не існує України, а українці та росіяни – один народ. Це навіть гірше, ніж було в радянський період, деградація пропаганди до царизму і білогвардійського руху. Щодо України та українців, то в радянський період стверджували, що українці та росіяни – два близькі братні народи, але все-таки різні. У російській зараз – українці, то якісь неправильні росіяни. Приблизно такі самі, як білоруси, тільки гірші. Згідно російської пропаганди, всі українські національні герої – росіяни або зрадники».

 

«Я виріс у Великій Британії, якій зайняло десятиліття чи навіть століття, щоб зрозуміти що ірландці – окремий народ, що існує окрема ірландська ідентичність. – продовжив професор Кузьо. – Врешті, ця країна отримала незалежність близько 100 років тому, в 1922-му. Польські націоналісти перед ІІ світовою війною теж не визнавали українців як окрему націю. Але зараз ми живемо в ХХІ столітті, а Росія поводиться так, наче живе в кінці ХІХ чи на початку ХХ століття. Росіяни не зрозуміли, що діється в Україні, ким є українці. Вони цього не осягли до 2014-го і після. Після 5 років російсько-української війни вони ще менше розуміють нас, ніж до агресії. Так званий м’який вплив Росії практично зник. Наприклад, лише 2% молодих українців дивляться російські телеканали. Українці переважно користовуються Gmail, а не Mail.ru. Переважно сидять в Facebook, а не в «Вконтакте». Російськомовний український патріот – те, чого ніяк не можуть зрозуміти у Москві. Якщо ти цього не розумієш, то не можеш зрозуміти України. Більше того, вони ніяк не можуть зрозуміти, як єврей став президентом України. Адже в Росії кажуть, що Україною керують фашисти».

 

«Не думаю, що президент Зеленський розуміє суть війни з Росією. – продовжив професор Кузьо. – Він не розуміє волонтерів, не має до них поваги. Це проявилося останніми. Він ніколи не був залучений до Євромайдану, Революції гідності, ніколи не був дотичним до війни. Він робить спроби досягти миру. Практично кожен українець хотів би миру, бо на Донбасі щотижня гинуть наші воїни. Але, гадаю, приречений на поразку, бо надто багато перешкод на цьому шляху і в нього немає ніякого реального плану, як досягти миру».

 

«Мир з Росією не можливий до поверення всіх територій, зокрема, Криму. – продовжив політолог Кузьо. – Москва відмовляється навіть говорити про півострів. 85% росіян вважають, що анексія – правильне рішення. Тільки 10% ні. Більшість російської опозиції вважає, що анексія – правильна. Україна натомість говорить, що Донбас і Крим – частина однієї проблеми. По-друге, Росія не віддасть Україні контроль над кордоном, бо це означає автоматичне закриття фейкових республік ДНР і ЛНР. Адже на Донбасі насправді немає етнічного конфлікту, як було в грузинських регіонах Південній Осетії і Абхазії, окупованих Москвою. Це абсолютно штучний конфлікт».

 

«Якщо порівнювати проблему Донбасу з Ірландією, то після після досягнення миру між Британією та Ірландською республіканською Армією (ІРА) в 1997-му, однією з найбільших проблем стала демілітаризація терористів. – продовжив Кузьо. – Треба було забрати в них зброю. Там було близько 2500 терористів. Натомість на Донбасі воює 35000 солдат двох армійських корпусів армії Росії. Це не терористи. У них є танки та «Гради». Як ви збираєтеся демілітаризувати армії? Тож не думаю, що мир на Донбасі можливий в найближчій перспективі».

 

 

Share Button

“Україна відновила дозволи на пошуково-ексгумаційні роботи, тому Польща має подбати про відновлення знищених українських пам’яток”, – колишній посол Польщі в Україні Ян Пєкло

Share Button

На парламентських виборах у Польщі перемогла правляча партія “Закон і справедливість” (PiS). У нижній палаті, Сеймі, вона здобула 235 із 460 мандатів. Головна опозиційна сила, блок “Громадянська коаліція” (ГК), – 134. PiS з точністю до мандату повторила успіх 2015-го, коли вперше здобула однопартійну більшість. Ніхто з українців не пройшов до Сейму. На виборах до верхньої палати, Сенату, PiS отримала 48 зі 100 мандатів. 43 крісла в ГК. У нинішньому Сенаті в PiS – 62 крісла. Глава PiS Ярослав Качинський заявив, що Сенат не зможе блокувати закони, хіба пригальмовувати через внесення поправок, які потім має повторно розглядати Сейм. Президент з 2015-го теж представник PiS – Анджей Дуда. Наступні президентські вибори будуть навесні-влітку 2020-го. Тож доти вся влада буде точно в руках однієї партії. PolUkr.net розпитав експосла (26 жовтня 2016 року — 31 січня 2019 року) Польщі в Україні Яна Пєкла, які питання зараз на порядку денному польсько-українських відносин і як він оцінює свою роботу на посаді посла.

 

– PiS має абсолютну владу в Польщі 4 роки і, мабуть, матиме ще 4. Чим для українців у Польщі був період правління цієї партії?

 

– По-перше, PіS вирішив відкрити польський ринок праці для українців. Головною причиною такого рішення було те, що українці – сусіди, які мають схожу культуру, спільну історію, і не тільки погану. Другою причиною було те, що польський ринок потребував робочих рук. Це наслідок економічного буму, який в Польщі триває досі (ріст ВВП Польщі близько 4,5% в рік, інфляція – близько 2,6%, безробіття одне з найнижчих в ЄС – 5,2%. – PolUkr.net).

 

У свою чергу, українці зацікавлені заробляти гроші в Польщі, яка географічно близько, звідки можна швидко приїхати. Хоча б додому на вихідні. Українці досі заробляють в нас трохи більше, ніж вдома. Польські роботодавці цінують їх як добрих працівників, і наскільки мені відомо фінансові перекази українців додому близько 3% ВВП України (за даними НБУ, в 2018-му заробітчани переказали в Україну 10,88 млрд. дол або 8,3% ВВП України, із цієї суми найбільше з Польщі – 3,62 млрд. дол. – PolUkr.net).

 

– Чи є обіцянки PiS, які можуть вплинути на життя українців в Польщі в наступні 4 роки?

 

– Українські заробітчани – тренд, який вписався в польську дійсність. Якщо пройтися вулицею Кракова чи Вроцлава, то часто можна почути українську мову. У цих містах живе, вчиться і працює по кількадесят тисяч українців. 

У ситуації, коли досі потрібні робочі руки, фірми будуть старатися створювати дедалі кращі умови для нових працівників. Зокрема, для українців. Водночас, чуємо новини, що німці хочуть ще більше відкрити свій ринок праці для іноземців. Зокрема, для працівників з України. Тому в нас тривають дискусії щодо того, щоб створити в Польщі конкурентні умови для цих працівників. Про це знає теж влада і розглядає варіанти, як спростити бюрократичні процедури і покращити умови для іноземних працівників. Проте ця тема не була яскрава представлена в передвиборній кампанії PiS.

 

– Які питання зараз головні на порядку денному польсько-українських відносин?

 

– Одну з гострих тем уже почали вирішувати – дозвіл на польські пошуково-ексгумаційні роботи в Україні (посол України в Польщі Андрій Дещиця передав голові Інституту національної пам’яті Польщі Ярославу Шареку лист міністра культури України Володимира Бородянського про згоду на відновлення робіт з пошуку польських жертв на території України, а той, в свою чергу, запевнив про готовність до тісної співпраці щодо взаємного вшанування місць пам’яті українців в Польщі. – PolUkr.net). Президент Зеленський пообіцяв зробити і зробив. Ця справа була дуже важлива для PiS.

 

Ця тема йде у зв’язці з впорядкування українських надгробних пам’яток на території Польщі. Процедура вирішення цього питання теж запущена і воно має бути знято. Президент Зеленський у Варшаві про це теж виразно нагадував, щоб поступки носили взаємний характер. Тому Польща має подбати про відновлення знищених українських надгробних памʼяток (через руйнування 15 українських надмогильних памʼяток у Польщі в 2015-2017 роках, Україна заборонила польські пошуково-ексгумаційні роботи доки Польща не відновить бодай одну зруйновану памʼятку. – PolUkr.net). Ця тема на шляху вирішення, бо є добра воля з українського та польського боку.

 

– Чи вирішення цієї суперечки пришвидшить транскордонні, інфраструктурні, енергетичні та інші проекти?

 

– Щодо проектів, то тема, яка постійно, мов бумеранг, повертається в нашому діалозі, – кордон, черги, занадто тривалі процедури. Проте я б не був таким песимістом, що все залишається так само погано. Багато-що поволі змінюється на краще – покращується інфраструктура, дороги, зменшуються черги. 

 

Україна нарешті дістала польський кредит на 100 млн. євро на покращення прикордонної інфраструктури. Уже вибрані виконавці втілення цих робіт. Незабаром почнуться роботи. Йдеться про покращення доріг, що ведуть до кордону, і придорожньої прикордонної інфраструктури з української сторони.

 

Інше, з чого тішуся, те, що Україна вирішила питання з так званими євробляхами. Це частково вирішило проблему черг на кордоні.

 

Наступне варте уваги – за період правління PiS запустили поїзд «Інтерсіті+» Київ-Львів-Перемишль, який значно спростив і пришвидшив перетин кордону для багатьох людей. Цей поїзд став дуже популярним.

 

Наступне – протягом останніх років дуже розвинулось авіасполучення між польськими та українськими містами. Зокрема, вийшли на український ринок дешеві авіаперевізники. Тепер українці, які живуть і працюють в Польщі, можуть відносно швидко та дешево дістатися додому.

 

Загалом транспортне сполучення між Польщею і Україною розвивається добре. Паралельно покращується інфраструктура. Покращуються теж фінансові можливості українців, що дає їм змогу їздити до Польщі з туристичною метою. Наприклад, якщо є авіарейс з Харкова до Кракова, то можна полетіти туди на вікенд.

 

– Чи існує загроза, що через те, що до Сейму пройшла крайня права партія «Конфедерація», можуть бути їх гострі висловлювання щодо України, а це, в свою чергу, потягне якісь конфлікти з Україною?

 

– Мене непокоїть, що «Конфедерація» отримала стільки голосів (6,81% голосів або 11 мандатів у Сеймі. – PolUkr.net) і перетнула виборчий поріг. Очевидно, що політики з цієї партії не симпатизують українцям і публічно про це говорили не раз. Один з лідерів партії Януш Корвін-Мікке відкрито підтримує Путіна, відвідував анексований Крим, виступав проти санкцій проти Росії і присутності американських військових в Польщі. З 2015-го Корвіну-Мікке заборонено вʼїзд до України. Тому, очевидно, можуть бути спроби провокативних висловлювань. 

Слід памʼятати, що депутати “Конфедерації” – доволі маргінальні політики. Хоча те, що після тривалої перерви вони повернулися до парламенту – непокоїть. Але не думаю, що вони можуть мати вплив на формування польської політики щодо України чи Росії.

 

– Якими будуть польсько-українські відносини наступні 4 роки?

 

– Маю надію, що будуть поволі покращувати в різних сферах. Важливо також втілювати в життя різні ділові проекти. Щоб польські фірми не тільки брали на роботу українських працівників, але теж інвестували в Україну, щоб українці могли працювати вдома на польських фірмах. Потрібна реклама зі сторони українського уряду в Польщі, певного роду гарантії і лобіювання, щоб переконати польських інвесторів інвестувати в Україну.

 

– Ви колись були причетні до рапорту про тортури росіян на Донбасі. Що зараз з цим рапортом?

 

– Він зараз перебуває на розгляді Міжнародного трибуналу в Гаазі. Це не єдиний такий рапорт про тортури та військові злочини росіян на Донбасі. Їх кілька. Розгляд таких справ в міжнародних судах, як відомо, триває дуже довго.

 

Памʼятаю, в 1990-х Слободан Мілошевич, Ратко Младич та Радован Караджич (югославські політики і військові, засуджені за військові злочини та злочини проти людяності Міжнародним трибуналом в Гаазі; Мілошевич – помер у тюрмі в 2006-му, Младич отримав довічне в 2017-му, Караджич – 40 років тюрми в 2016-му. – PolUkr.net). Ці люди були політиками, їх приймали в Європі, з ним спілкувалися, тиснули їм руки. Мало-хто тоді задумувався, що вони постануть перед Міжнародним трибуналом в Гаазі. Але вони туди потрапили. Хоча це зайняло багато часу. Думаю, в українському випадку буде схоже. Стрілков-Гіркін та інші виконавці тортур та варварства на окупованому Донбасі й в анексованому Криму будуть покарані.

 

– Як оцінюєте свою роботу на посту посла Польщі в Україні?

 

– Найбільшим досягненням вважаю те, що вдалося втримати діалог між Києвом та Варшавою в складний період, коли відбувалися різні провокації в Польщі та в Україні. Вони були спрямовані на те, щоб зіпсувати польсько-українські відносини. Був вандалізм щодо місць пам’яті в обох країнах. Зокрема, в Биківні, в Гуті-Пеняцькій, стріляли з гранатомета по польському консуляті в Луцьку. Для мене це були найскладніші моменти.

 

Моя та мого колеги у Варшаві, українського посла Андрія Дещиці, заслуга в тому, що нам вдалося зберегти спілкування між Києвом та Варшавою в цей складний період, вийти з цих складних ситуацій.

 

Довідка

 

Ян Пєкло – 66 років, народився в Кракові. Вищу освіту здобув в Ягеллонському університеті на польській філології. Володіє англійською, російською та українською. Карʼєру розпочав в 1978-му як журналіст в Gazeta Krakowska. Після введення воєнного стану в Польщі в 1981-му і звільнення працював психотерапевтом в клініці психіатрії для дітей і молоді. У 1982-1988 роках – писав для підпільної преси “Солідарності”. У 1990-х працював в краківському тижневику Tygodnik Powszechny. Як журналіст писав про революції в Румунії 1989-го, конфлікти в колишній Югославії. З 2000-го редактор журналу Forum. У 2001-2002 роках – працював в польсько-американському проекті “Мости толерантності”. З 2005-го – директор польсько-української фундації співпраці PAUCI. Один із ініціаторів рапорту про військові злочини росіян на Донбасі, який у 2018-му передали до Міжнародного трибуналу в Гаазі. З 26 жовтня 2016-го по 31 січня 2019-го був послом Польщі в Україні. Автор і співавтор книг “Епітафія для Югославії” (1994), “Моє відкриття Америки” (1997), “Конфлікт чи співробітництво” (1996), “Балканський вузол”, “Поезії” (2000), “Терпимість і нетерпимість” (2002), “Запах ангела” (2013). Деякі перекладені українською. Одружений, має доньку Касю.

Share Button

В УКУ презентують путівник про українську культурну спадщину Любачівщини

Share Button

Завтра, 16 жовтня, о 18.30 в Центрі Шептицького УКУ презентуватимуть путівник українськими місцями памʼяті на території польського Любачівського повіту. Любачівщина – частина так званого Закерзоння. Впродовж століть там жили українці. Частину з них виселили в УРСР під час обміну населенням між соціалістичною Польщею і СРСР в 1944-1946 роках, а частину на північно-західні терени Польщі під час акції «Вісла» в 1947 році.

Путівник склала громадська організація «Вирій» в рамках проекту «Стежками предків», який реалізували за сприяння Українського культурного фонду. Учасники провели в червні експедицію, в результаті якої виник путівник. Там описано українську культурну спадщину цього регіону Польщі. У довідках про міста і села подано описи збережених деревʼяних та мурованих церков, памʼяток меморіальної спадщини — цвинтарів, хрестів і капличок. У довіднику описані історичні віхи життя Любачівщини, особливості культури і народного мистецтва краю. Путівник будуть поширювати безкоштовно під час презентацій.

Після презентації відбудеться дискусія про збереження і популяризацію української культурної спадщини Закерзоння.

Схожі путівники планується видати теж щодо інших районів Закерзоння, де жили українці.

 

 

 

 

Share Button

PIS може отримати монобільшість в Сеймі – опитування

Share Button

У неділю, 13 жовтня, в Польщі відбудуться парламентські вибори. Згідно з опитуванням інституту IBRiS, до наступного Сейму проходять 4 партії та блоки. 45,1% поляків готові підтримати правлячу партію «Закон і Справедливість» (PiS). 24,6% – опозиційний блок «Громадянська коаліція». 12,6% – блок «Лівиця», і 5,6% – блок «Польської селянської партії» і «Кукіз’15» «Польська коаліція». Решта політичних сил не долають бар’єру в 5%. 8,3% опитаних не визначилися. Опитування провели 4-5 жовтня. Вибірка – 1100 осіб. Планують піти на вибори 58,6% опитаних. Про це пише газета Rzeczpospolita.

Як пише RMF24, це означає, що правляча в Польщі партія ЗіС може вдруге отримати однопартійну більшість, – близько 250 із 460 мандатів у Сеймі. Вперше PiS отримала однопартійну більшість під час попередніх виборів у 2015 році. Це дало змогу партії самостійно сформувати уряд. Перед цим у 2015 році президентом Польщі став висуванець від PiS – Анджей Дуда. Тобто з 2015 року вся влада в Польщі належить одній партії.   

Рейтинг політичних сил Польщі напередодні парламентських виборів 13 жовтня. Опитування - IBRiS / Інфографіка wnp.pl
Рейтинг політичних сил Польщі напередодні парламентських виборів 13 жовтня. Опитування – IBRiS / Інфографіка wnp.pl

 Згідно іншим опитуванням, проведеним фірмою Kantar, PiS може розраховувати на 42% голосів, «Громадянська коаліція» – на 29%, «Лівиця» – на 13%, а замість «Польської коаліції» до Сейму проходить крайня права «Конфедерація» з 5%. Водночас 6% поляків не визначилися. Це опитування провели 1-5 жовтня. Опитали 1005 осіб. Про це пише Gazeta.pl.

Share Button

Кіно «Під Високим Замком»: у Львові покажуть сучасні польські фільми

Share Button

З 4 по 13 жовтня у Львові покажуть понад 20 польських стрічок 2017-2019 років.  Це відбудеться в рамках 8-го фестивалю «Під Високим Замком», який організовує генконсульство Польщі у Львові. Фільми можна буде переглянути в “Кінопалаці”. Ціна квитка на кожен сеанс – 35 грн. Крім фільмів, можна буде зустрітися з акторами, відвідати концерт, «Урок історії в кіно», виставку, а також квест. Після Львова, фестиваль відбудеться в Івано-Франківську. Минулого року 7-ий аналогічний фестиваль у Львові та Івано-Франківську відвідали близько 10 тисяч глядачів.  

На фестивалі покажуть історичні, документальні, драматичні та комедійні стрічки. Організатори запрошують бажаючих на квест вулицями Львова «Балада про одного батяра». Зареєструватися можна на сайті фестивалю.

У Львівському історичному музеї діятиме виставка «Ян Новак-Єзьораньські. Місія: Польща» – про однойменного кур’єра, який напередодні Варшавського повстання у 1944 році привіз таємну інформацію від емігрантського польського уряду в Лондоні в окуповану нацистами Варшаву. Стрічка про цю історичну постать «Кур’єр» відкриватме фестиваль.

«Перегляд – найбільша і найважливіша подія, яка представляє сучасне польське кіно в цій частині Європи. – розповіла в.о. генконсула Польщі у Львові Катажина Солек. – Десятки фільмів, супровідні заходи й тисячі глядачів – підтвердження, що фестиваль міцно вкорінився у культурному календарі Львов, і став улюбленим заходом кожної осені. Цьогоріч маємо 80 річницю початку ІІ світової війни, найбільшої трагедії ХХ століття, яка змінила порядок тогочасного світу, і вплинула на долю держав і народів. В контексті роковин пропонуємо фільм «Кур’єр» про легендарного солдата Польської підпільної держави – Яна Новака-Єзораньського. Його насичене життя додатково розкриває виставка «Місія: Польща». Також хочемо згадати про Тадеуша Доленгу-Мостовіча –  письменника, автора екранізованого роману «Знахар», якого застрелили радянські солдати у вересні 1939 року».

На фестивалі покажуть дві документальні стрічки про обсерваторію «Білий слон» на горі Піп Іван у Карпатах. А в клубі Picasso відбудеться концерт Пьотра Махаліца – польського актора кіно й театру, виконавця авторських пісень. Він виконає концерт, присвячений польському післявоєнному поету і сатирику Войеху Млинарському.  

Серед стрічок покажуть фільм “53 війни” – про сучасного військового кореспондента і його дружину. На думку організаторів, для України сьогодні – це болісно-близька тема. Кіно “Собака з котом” покаже драматичну історію двох братів, які не можуть налагодити нормальні стосунки, доки не взнають, що один із них невиліковно хворий. А стрічка “Забава, забава” розповість про трьох інтелігентних і розумних жінок, які мають спільну проблему, – алкоголізм. Це, на думку організаторів, сучасна проблема, яка стосується як поляків, так і українців.  

Ігор Тимоць

Share Button

«У Польщі живе велика українська спільнота, яка має проблеми, і потрібно, щоб польський політикум звернув на нас увагу», – українка Мирослава Керик, яка балотується до Сейму

Share Button

У Польщі 13 жовтня відбудуться вибори до Сейму VIII каденції. Голосують поляки в 41 окрузі по країні в відкритих партійних списках. Тобто пройде в Сейм та кількість кандидатів, яка пропорційна результату партії, а з партійних списків – ті кандидати, які набрали найбільше голосів. Згідно з дослідженням Kantar, правляча партія «Закон і справедливість» (ЗіС) може розраховувати на 40% голосів, блок опозиційних партій «Громадянська коаліція» – 28%, блок «Лівиця» – 10%, крайній правий блок «Конфедерація» – 7%, обʼєднання «Польська селянська партія – Кукізʼ15» – 5%. Решта не долають барʼєру в 5%. Від «Громадянської коаліції» по Варашаві йде, зокрема, українка Мирослава Керик. PolUkr.net поговорив із нею про цілі в парламенті, чому саме цей блок вибрала, та які проблеми найбільше турбують українців у Польщі.

– Чому вирішили балотуватися до Сейму?

– Багато років працюю у громадському секторі. Тривалий час досліджувала проблеми українських трудових мігрантів, опрацьовувала рекомендації щодо покращення процедури, процесу легалізації та прецевлаштування мігрантів у Польщі. Але важко достукатись до політиків зі своїми рекомендаціями. Тож для мене це шанс донести мої та експертів напрацювання до влади, і, можливо, внести відповідні поправки до законів. Наприклад, щодо ринку праці та інтеграції іноземців. 

Друга річ, 17 років живу в Польщі, із них 10 років керую громадською організацією, яка допомагає українцям в Польщі – з легалізацією, інформацією, інтеграцією тощо. Якщо врахувати, що тут понад мільйон українців, то це велике поле для роботи. Та, на жаль, зараз українці ніяк не представлені в польській владі, в Сеймі, в політикумі. Про наші клопоти чують і говорять переважно тільки на рівні експертів і громадських організацій. Політики досі не бачили в нас інтересу. Відтак провідні партії у своїх програмах часто не враховують проблем українців у Польщі. 

Хотіла б стати представницею української громади в польському політикумі, делегатом нової української діаспори. Перш за все, тих українців, які живуть в Польщі багато років, мають польське громадянство, платять податки, купують товари і послуги, вносять вклад в польську економіку і суспільство. Також хотіла б захищати інтереси тих українців, які живуть і працюють, але не мають права голосу, не є громадянами Польщі, проте теж роблять вклад в економіку, платять податки та соціальні відрахування. Третя цільова група – українська меншина. Свого часу вона мала представників у Сеймі – зокрема, Мирона Сича. Він зараз віце-маршалок (близьке до українського замісника губернатора області. – PolUkr.net) рідного для нього Вармінсько-Мазурського воєводства. 

У Сеймі цієї каденції немає жодного українця. Балотується в наступний троє. Я, Мирон Сич і Ксенія Довгань-Доманська (усі йдуть від «Громадянської коаліції» по різних округах – PolUkr.net). Якщо хтось із нас пройде, то в наступному Сеймі буде хоч якесь українське представництво чисельної громади, яка живе в Польщі. 

– Які головні законодавчі ініціативі щодо українських трудових мігрантів хотіли б провести через Сейм?

Мирослава Керик з агітаційним банером / Фото з facebook-сторінки Мирослави Керик
Мирослава Керик з агітаційним банером / Фото з facebook-сторінки Мирослави Керик

– Перше, на що хотіла б звернути увагу – спростити процедуру легалізації нелегальних трудових мігрантів та полегшити процедуру доступу до ринку праці. Доступ до ринку праці в Польщі простий, але процес легалізації довготривалий і забагато бюрократії.

Наприклад, слід переглянути закони, що в Польщі кожен дозвіл на працю має бути приписаний до конкретного працедавця і конкретної посади, яку займає працівник. Якщо змінюєш посаду навіть в того ж працедавця, то мусиш заново проходити процедуру. Лише на сезонних роботах працівник привʼязаний до працедавця, але може виконувати різні роботи. Це призводить до того, що якщо працедавець погано ставиться чи платить малу зарплату, то ти практично привʼязаний до нього, бо знайшовши нового всю процедуру легалізації треба починати знову. Ця бюрократія також додає клопоту працедавцям, бо щоразу їм доводиться проводити процедуру задля найму працівників. 

Друга річ, яку хочу зробити – розробити міграційну та інтеграційну політики. Зараз не існує жодної з цих політик, а мігранти у Польщі вже живуть.  Тут слід скласти баланс між економічною доцільністю, безпекою держави та інтересами людей, які їдуть працювати до Польщі. Маємо піднімати питання, щоб до мігрантів ставилися з повагою. З другої сторони, враховувати інтереси економіки і безпеки Польщі. Вона потребує робочих рук, зокрема, з України і це важливо для росту економіки. Приплив нових трудових мігрантів спричиняє теж до більшого культурного різноманіття, а захист їх прав сприяє привабливості Польщі, як країни для трудової міграції.

Також важливо запровадити інтеграційну політику. Раніше відповідні ініціативи завершувались на стадії проектів. Польща має допомагати новоприбулим вивчати польську мову, проводити ознайомчі курси з того, як функціонують державні інституції, працювати теж із приймаючою стороною щодо того хто, такі іноземці, що вони приносять в польську економіку й суспільство, щоби не було ксенофобії, конфліктів. 

У своїй кампанії звертаю увагу не тільки на українців, але теж на поляків, які вважають, що Польща має бути відкритою та толерантною країною, в якій шанують права меншин та їх підтримують. Адже, це показник демократичності, відкритості суспільства, цивілізованості. Повага до меншин – ознака цивілізованості країни. У Польщі, а особливо у Варшаві, таких людей багато. 

– Що означає, що ви 38 із 40 в списку по Варшаві? Чи це означає, що маєте маленький шанс бути обраною?

– У Польщі голосування відбувається за відкритими списками. Моє місце не має значення. Єдине, що кандидатів із першої десятки краще помітно. Головне в цих виборах, що проходять ті, хто набере найбільше голосів в списку, пропорційно до відсотку, який отримає партія. У цьому сенсі не має значення, чи ви 38, чи 15. Це доволі демократичний підхід, і я маю шанси потрапити до Сейму. 

– Як польське суспільство сприйняло висування українки кандидаткою в Сейм?

Агітаційний банер за Мирославу Керик на одному з приватних балконів у Варшаві / Фото з facebook-сторінки Мирослави Керик
Агітаційний банер за Мирославу Керик на одному з приватних балконів у Варшаві / Фото з facebook-сторінки Мирослави Керик

– Наразі орієнтуюся по реакції на статті в ЗМІ, то бачу, що частина польських знайомих схвально поставились до того, що я не приховую свого походження. Інші відгуки – велика кількість мови ненависті в інтернеті. Мені пишуть: «Геть звідси!», «Ти переплутала країни». Й це ще дуже легкі коментарі. Бувають жорсткіші, і це мова ненависті і несприйняття того, що у Польщі живуть особи, які мають іншу національність. 

Якщо б дивилася на світ через чорні окуляри, то сказала б, що там багато ненависті, і це болить, тому не піду на вибори. Але я оптимістка, тому більше звертаю уваги на коментарі тих, хто підтримує.

– Чому обрали «Громадянську коаліцію»? Що вас поєднує?

– По-перше, отримала від них пропозицію. Я не належу до жодної партії, але мені ця політична сила – симпатична. «Громадянська коаліція» вважає, що українці – помітна група в Польщі, яка вартує мати представництво в Сеймі. Зокрема, це нові громадяни Польщі. У цій політичній силі мені заявили, що хочуть, щоб я була в їхньому списку, як представниця української спільноти.

По-друге, в коаліції є люди з різними поглядами – від відносно консервативних до лібералів та лівого крила. Там широкий плюралізм поглядів. Це мені імпонує. У цій команді маю свої погляди та право їх відстоювати. Мої погляди вписуються в цей плюралізм.

По-третє, політики, які йдуть від «Громадянської коаліції», якщо йдеться про українське питання, то вони висловлюються за продовження санкцій проти Росії тощо.

– Чи хочете щось змінити в польсько-українських відносинах?

– Досі на покращення польсько-українських відносин я працювала на локальному рівні. Будучи у парламенті, я б хотіла включитися в роботу міжпарламентської польсько-української асамблеї. Мене болить питання великих черг на польсько-українському кордоні, недостатня кількість пунктів перетину кордону, зокрема, піших. Вважають, що така ситуація шкодить обом державам, тому її треба змінювати. 

– Як українці змінили вигляд Польщі за останні 4 роки, від початку хвилі масової міграції?

– Велика частина українців, які приїздять до Польщі на короткий період не мають часу на будь-що поза роботою, тому практично не включені в суспільне життя. Натомість включаються в життя ті, які живуть багато років, вирішили залишитися тут, працюють не по 12 годин на добу, і мають час на участь в суспільному житті. Зокрема, вони активні в українських громадах. Виникає прошарок українців, які ангажуються не тільки в українські справи, але теж у ті, що важливі для польського суспільства – перші паростки приживання української громади в Польщі. Також є студентське середовище, яке переважно планує залишитися в Польщі. Є теж ті, хто заробив статки, і вирішив відкрити бізнес в Польщі. 

Гадаю, десь за 10 років – це буде значно помітніша група громадян, які будуть впливати на суспільно-політичні процеси. Принаймні, зможуть доносити свій голос до польського політикуму, заявляти про себе.

Українці вже впливають на польську економіку, додають суттєво до її росту, без українців багато галузей почувалися б значно гірше. Це логістика, сільське господарство, будівництво, транспорт, промислове виробництво. Українці платять податки, купують речі. Вони – частина економічного життя країни.

По-третє, українці стають помітними у суспільстві, зокрема у столиці. Їх чутно у транспорті, видно у кав’ярнях, ресторанах, банках. 

Для мене важливо потрапити до Сейму, але це не самоціль. Моя мета – показати суспільству та політикуму, що в Польщі живе велика українська спільнота, яка працює на розвиток Польщі та має свої проблеми. Хочу, щоб польський політикум звертав на нас увагу, як на політичний фактор. Друге завдання – об’єднати українську спільноту, щоб вона помітила себе, оцінила можливості, подивилась з нового ракурсу. Це має дати поштовх для українців в Польщі розвиватися, голосніше заявляти про себе. Ми, українці, можемо жалітися, що на нас не чують, але поки не будемо чогось робити, то нічого не зміниться. 

Якщо не потраплю до Сейму, то це буде не поразка, а лише початок довгого шляху, щоб було у Сеймі представництво української громади.

– Як виглядають відносини української громади в Польщі з урядовими структурами, які контролює «Закон і справедливість»?

– У Сеймі діє парламентська Комісія з прав національних меншин, до якої входить Об’єднання українців у Польщі. Голова Обʼєднання Петро Тима часто підіймає на засіданнях Комісії проблеми частіших нападів на українців у Польщі з причин національності. Він влітку представив в урядовому «Бюро речника громадянських прав» другий звіт про напади на українців у Польщі «Українська меншина і мігранти з України в Польщі. Аналіз дискурсу». У цьому звіті зафіксовані атаки на українців та мова ненависті щодо нас. 

Я особисто не брала участі у працях консультаційних органів уряду. Щодо проблем і прав українських трудових мігрантів, то активно беру участь в конференціях і семінарах, де підінімають ці питання на рівні експертів. 

– На які зміни очікуєте після виборів?

– Якщо знову виграє правляча партія, то буде продовження теперішнього курсу та загострення внутрішніх суперечок. Недавно стала відома пропозиція ЗіС щодо міграційної політики, у цьому документі пропонується багато дискримінаційних практик щодо віри, етнічної приналежності мігрантів. Думаю, в новій каденції ЗіС буде посилювати свій контроль над мас-медіа, над різними гілками влади. У цьому сенсі буде продовження того, що бачили в Польщі останні 4 роки. 

Якщо опозиційні партії дістануть достатньо голосів, щоб сформувати коаліцію, то буде більше шансів на демократичність процесів. Тоді в політиці будуть переговори та домовляння, а не диктат волі однієї партії. Це означає проступки, контроль коаліційних партнерів щодо зловживань владою. Розраховую, що опозиція зможе сформувати коаліцію або буде достатньо сильною, щоб впливати на роботу влади. 

Довідка

Мирослава Керик народилася біля Жовкви. 17 років живе у Варшаві. Вчилася в аспірантурі у Польській академії наук. Була одним із творців та очолює фонд «Наш вибір», редагує однойменний місячний журнал. Стала одним із ініціаторів відкриття «Українського дому» в Варшаві. Одружена. Виховує доньку.

Розмовляв Ігор Тимоць

Share Button

«Вʼятровича звільнили, бо конфліктував з тими, хто хотів зберегти радянську ідентичність», –  депутат Микола Княжицький

Share Button

У рамках Форуму видавців у Львові відбулася дискусія, присвячена польсько-українським відносинам «Україна і Польща: чи повіє інший вітер?». Про стан відносин між владою двох країн і громадянами дискутували депутат і член української частини міжпарламентської асамблеї Україна-Польща Микола Княжицький та польський журналіст і письменник Войцех Ягельський. PolUkr.net занотував найцікавіші тези дискусії.

 018

Микола Княжицький:

– Існує кілька форм українсько-польської співпраці. Одна – українсько-польська міжпарламентська асамблея. Її, як правило, очолює віце-спікер. Зараз це Олена Кондратюк із «Батьківщини», До речі, вона зі Львова. Я входжу в цю групу. Друга, – українсько-польська група міжпарламентських зв’язків. Вибір її складу відбудеться 2 жовтня. Планую теж брати у ній участь. Я там кандидат у співголови разом із колегою зі «Слуги народу».

– Звільнення глави Українського інституту національної памʼяті (УІНП) Володимира Вʼятровича не вплине суттєво на відносини між Польщею та Україною. Хоча Вʼятрович став пропагандистським опудалом для багатьох поляків. Проте зняли Вʼятрович не через претензії поляків. А тому, що до влади в Україні прийшли ті, хто ностальгує за памʼятниками Леніну і комуністичними назвами. Вони не мають поняття, що таке Армія крайова чи Прокляті солдати (антикомуністичний партизанський рух опору після ІІ світової війни проти радянізації Польщі та підпорядкування її СРСР; чинив напади на євреїв та інші національні меншини – PolUkr.net). Вони не знають ні польської, ні української історії середини ХХ століття. Причина звільнення Вʼятровича в тому, що він конфліктував з тими, хто хотів зберегти радянську ідентичність. У владі зараз носії радянської культури, системи цінностей. Я б також не називав польсько-українські відносини сьогодні поганими.

– Вʼятрович до головування в УІНП був дослідником однієї зі сторінок нашої історії, повʼязаної з націоналістичним рухом середини ХХ століття. Він добре знає цей період і любить досліджувати. Очевидно, сама згадка про УПА в польському політикумі спричиняла претензії. Але в нас є претензії до польської Армії крайової та Батальйонів хлопських, які вбивали українців та палили наші села. Маємо розуміти, що ці люди на своїх територіях воювали за незалежність своїх країн різними способами. Зокрема, такими, які нині засуджуємо. Але це були герої, які воювали за свої країни. Однозначний підхід поляків засуджувати українську сторону й не засуджувати польську не сприймаю. Бо для українців УПА та всі учасники українських визвольних змагань – герої, які боролися за незалежність України. Тяглість цієї боротьби продовжують нині солдати, які бʼються за незалежність України на Донбасі.

– Вʼятровчи зробив за 5,5 років в Україні подвиг. Його заслуга – «стирання» з мапи України близько 5500 пам’ятників комуністичним лідерам. В Україні 2014-го пам’ятників Леніна на душу населення було більше, ніж в сучасній Росії. Більшість із них зникли через закони про декомунізацію, ініційовані В’ятровичем. У понад 1000 населених пунктів змінили назви з тоталітарної комуністичної епохи. Навіть те, що ми почали відзначати 8 травня як День памʼяті та примирення тих, хто воював під час ІІ світової війни в різних арміях, – наближує нас до європейських цінностей.

– В Україні немає загрози існуванню УІНП після звільнення Вʼятровича, бо теперішня влада – гібридна. Вона боїться змінювати підходи до політики національної пам’яті через настрої суспільства. Серед тих, хто за них голосував, велика частина україномовних. Бюджет, виділений на УІНП на наступний рік, буде таким самим, яким був на попередній. Жодних урізань.

– Більшість з партії влади настальгують за совком. Це не означає, що вони проти Європи. Але більшість з них хоче говорити російською, заробляти гроші в Росії, виступає за єдиний російськомовний ринок. Але також вони хочуть, щоб їх приймали в Європі, вільно їздити по ЄС. Це психологія пострадянської людини. Слід теж розуміти, що партія «Слуга народу» – велика і швидко створена. Там різні люди. Зокрема, з Західної України. Вони проти проросійських ініціатив. Саме тому з різних кабінетів влади виходять різні сигнали. Крім цього, у владі реагують на думку суспільства. Вона їх зупиняє. Це великий здобуток Майдану, що маємо демократичне суспільство.

– Бачимо, в нас є періоди сплеску польсько-українських історичних дискусій, і періоди спаду. Але те, що нас обʼєднує – майбутнє. І його значно більше, ніж того, що розʼєднує, – у минулому. Сьогодні в нас спільний ворог – Росія.

– Нічого кардинально не зміниться в польсько-українських відносинах після приходу до влади в Києві команди Зеленського. Українське суспільство ніколи не дозволить політикам відійти від захисту нашої незалежності та історичної пам’яті. Це розуміє кожен український політик, що б він не обіцяв перед виборами. Це розуміє теперішня влада.

– Нам слід шукати шляхи до історичного примирення з Польщею та активніше працювати задля захисту безпеки в нашій частині світу. І тут ми з Польщею – природні союзники.

 001

Войцех Ягельський:

– У Варшаві щоденно зустрічаю велику кількість українців, чого ще не було в повоєнному житті Польщі. Це вперше помітна присутність такої маси громадян іншої країни. Така ситуація впливає на міжлюдські відносини між українцями і поляками. А це може бути основою для нових, кращих відносин між нашими країнами.

– Польські та українські фобії, страхи чи надії, пов’язані з травмами минулого. Обом народам їх потрібно ще пропрацювати. Час лікує рани. Але з особистого досвіду знаю, що час – не єдине чи не автоматичне лікарство, бо він сам по собі не розв’язує проблем. Якщо ми не пропрацюємо наших суспільних проблем, то вони залишатися тінню в наших відносинах.

– Українці приїздять до Польщі шукати кращого життя. Я належу до покоління, яке має за собою схожі мандрівки душ 1990-х. Коли мені було 30 років, то маса поляків, яку можна порівняти з сучасною міграцією з України, з тих самих економічних причин виїжджали з Польщі. Тому поляки розуміють, чому українці їдуть в Польщу. Більшість сприймають українського трудову міграцію з розумінням, бо вона нам теж потрібна задля економічного розвитку. Більшість розуміє, що потребуємо навзаєм один одного, що ми в певному сенсі приречені одне на одного. Ця присутність поруч впливає на взаємопорозуміння та покращення наших міжлюдських відносин.

– Фаза еміграції з Польщі розпочалася в 1990-х. Вважається, що тоді виїхало тільки до Англії приблизно стільки ж, як зараз з України в Польщу – 1,5-2 млн. поляків. Тоді в нас драматично забракло фахівців в багатьох галузях. Виїхали медсестри, лікарі, будівельники. Я собі дім під Варшавою будував у 1990-х. Щоб збудувати дах і п’єц, запрошував будівельників з Білорусії. Бо в Польщі не було. Відтак то була серйозна проблема. У Польщі досі рівень життя нижчий, ніж в більшості країн Західної Європи. Ті з емігрантів, хто зараз приїздить до Польщі, радше проводить відпустку вдома, а не відкриває тут свою справу.

Записав Ігор Тимоць

 

 

Share Button

«У Польщі можна зареєструвати фірму онлайн за 1-3 дні, а особи до 26 років звільнені від сплати податків», – експерт

Share Button

У Польщі сприятливе для ведення бізнесу податкове середовище, проте за ухилення від сплати податків чи шахрайство передбачені великі штрафи. В країні діє 23% ставка ПДВ, проте на деякі товари і послуги може бути менша. Також у Польщі діє фіксована ставка податків для бізнесу та прогресивна, і можна самому вибрати вигіднішу. Відкрити фірму в Польщі можна за 3-4 тижні звичайним способом чи за 1-3 дні онлайн, проте будуть певні обмеження. Про це та багато іншого розповіла керуючий партнер польської фірми Advicero Nexia Катажина Клімкєвич-Деплано під час бізнес-сніданку у Львові.

business breakfast 078

Експерт розповіла, що податкова система Польщі заснована на самостійному визначенні розміру податку, що означає, що платник податків має сам розрахувати податок, подати декларацію і самостійно сплатити його у відповідні строки.

За словами Катажини, польський ПДВ охоплює будь-які товари і послуги. Ставки ПДВ: 23% – стандартна на більшість товарів і послуг, 8% – на деяке медичне обладнання і медикаменти, 5% – на необроблену їжу, 0% – на товари і послуги в межах ЄС, освітні або медичні послуги звільнено від оподаткування.

«Щоб зареєструвати фірму в Польщі, це слід робити тільки в присутності нотаріуса, бо він має засвідчити підписи. – каже Катажина Клімкєвич-Деплано. – Якщо так реєструвати, то це займає 4-5 тижнів. Тобто формально фірма вже буде створена, але ще не зможе працювати – банки не відкриватимуть рахунків, договорів підписувати ще не може буде. Заради пришвидшення і полегшення процесу в Польщі запроваджена електронна реєстрація, що займає 1-3 дні. Для цього слід мати електронний цифровий підпис. Якщо власники хочуть створити фірму з якимось ньюансами, наприклад, з обмеженням власності, то доведеться згодом вносити зміни в корпоративну угоду».

business breakfast 086

За словами Катажини, у Польщі ПДВ сплачується щомісяця, але можна обрати квартальний розрахунок. У Польщі, діє прогресивний податок на доходи фізичних осіб (PIT). Він становить 18% (з 1 жовтня 17%) на суму до 85528 злотих доходу і 32% на вищу від цієї суму. Є також пільгова ставка податків 9% для фірм, які мають дохід до 1,2 млн. євро на рік. Очікують, що поріг підіймуть до 2 млн. євро з наступного року. Але є винятки щодо цієї ставки податку. Незалежно від рівня доходу, для більшості бізнесів можна застосовувати теж фіксовану ставку податку – 19%. Платник податків може вибрати, яке оподаткування обрати – фіксоване чи прогресивне. Пасивний дохід від вкладів чи дивідендів оподатковується за фіксованою ставкою. Проте, зарплата керівників завжди підлягає податковій прогресії.

За словами експерта, особи до 26 років звільнені від сплати податків. При наймі персоналу власник бізнесу має враховувати також, що внески на соціальне забезпечення співфінансуються роботодавцем і працівником. У разі зарплати, нижчої 10000 злотих на місяць (з урахуванням податків), загальні витрати роботодавця на зарплату становлять 120,61% від суми, запропонованої працівникові. Внески на медичне страхування повністю оплачує працівник і в основному вони віднімаються з його особистого податку на доходи.

business breakfast 099

«Окремо оподатковуються особи, чий дохід перевищує 250 тисяч євро на рік. – розповідає Катажина. – Зібрані таким чином податки використовуються для потреба малозабезпечених та багатодітних сімей. У Польщі також є можливість здійснювати господарську діяльність без реєстрації юридичної особи. Тільки на основі спеціальної реєстрації для цілей оподаткування».

Записав Ігор Тимоць

Share Button

Українка Мирослава Керик балотується до Сейму

Share Button

Громадянка Польщі українського походження Мирослава Керик висувається до Сейму з 38-го місця в списку «Громадянської коаліції». Ця коаліція об’єднала партії «Громадянська платформа», «Сучасна», «Зелені» та «Польська ініціатива».

Мирослава Керик. / Фото Ігоря Тимоця.
Мирослава Керик. / Фото Ігоря Тимоця.

Мирослава не вступила в жодну партію – її запросили в список із групою інших громадських діячів. Вибори відбудуться 13 жовтня. Обиратимуть 460 депутатів.

Згідно з опитуванням громадської думки CBOS, правлячу партію «Закон і справедливість» (ЗіС) підтримує 46% поляків, «Громадянську коаліцію» (ГК) – 23%, «Польську селянську партію – Кукізʼ15» (ПСП-Кукізʼ15) – 8%, «Лівицю» – 5%. Решта партій не долають бар’єру в 5%. Явка на виборах склала би 72%.

Із 2015 року в Сеймі Польщі однопартійна більшість ЗіС – 240 мандатів. Президент Польщі Анджей Дуда теж був висуванцем цієї політичної сили.

Мирослава Керик народилася біля Жовкви. 17 років живе в Варшаві. Вчилася на докторських студіях в Польській академії наук. Була одним із творців та очолює фонд «Наш вибір», редагує однойменний місячний журнал. Вона стала одним із ініціаторів відкриття «Українського дому» в Варшаві. Одружена. Виховує доньку.

 

 

Share Button

“Українська реконкіста за незалежність триває”, – історик Володимир В’ятрович 

Share Button

У рамках Форуму видавців у Львові недавно звільнений голова Українського інституту національної пам’яті (УІНП) Володимир В’ятрович прочитав лекцію про використання  історії в російсько-українській інформаційній війні, про радянсько-російській історичні міфи та про польсько-українські відносини. Зустріч зібрала повну залу Наукової бібліотеки ім. Івана Франка. PolUkr.net зробив нотатки з найцікавіших тез лекції:

Про відносини з Польщею

– Загострення відносин з Польщею розпочалося в 2015 році, після приходу до влади в Польщі правоцентристської партії “Закон і справедливість”. Причина проста – Україна почала формувати власний погляд на минуле. До 2014 року наші сусіди були впевнені, що можуть нав’язувати нам своє бачення минулого, а українці будуть погоджуватись з усім. Проте після 2014 року розпочався процес росту українського самоствердження. 

– Переконаний, у нас будуть нормальні відносини з Польщею, коли зможемо її переконати, що наші відносини мають будуватися на паритетних засадах. Те, що відбувається зараз – бажання Польщі домінувати над Україною. Цього не потрібно допускати. Польща вважає, що Україна – слабка, і не здатна захищати свої національні інтереси, тому тисне на нашу владу.

– Сподіваюся, не буде односторонніх поступок України в польсько-українських відносинах. Я ніколи не ставив собі за мету вічно утримувати заборону на пошукові роботи (після руйнування 15 надмогильних українських пам’яток в Польщі в 2014-2017 УІНП ввів заборону на пошукові роботи поляків в Україні до часу відновлення бодай одного монументу; Польща відмовилася, тож діалог в зайшов в глухий кут; президент Зеленський у вересні пообіцяв у Варшаві, що Україна відновить видавати полякам дозволи, і висловив сподівання, що в Польщі відновлять українські пам’ятки. – PolUkr.net). Це був лише інструмент донести до польських колег думку припинили руйнування українських надмогильних пам’яток в Польщі та почали їх відновлення. Деякі зі зруйнованих пам’яток охороняються міждержавною угодою між Польщею та Україною. Варшава грубо порушила взяті на себе міжнародні зобов’язання. Як тільки буде відновлено бодай один український пам’ятник в Польщі, то можемо говорити про нормалізацію наших відносин. Але недавно в інтерв’ю заступник міністра закордонних справ Польщі заявив недопустимим говорити про вимоги України щодо відновлення пам’яток, бо Україна спершу має виконати взяті на себе зобов’язання про відновлення пошукових років. А в Польщі вже потім подумають, чи щось відновлювати. 

– Односторонні поступки України в ситуації пошукових робіт і пам’яток може збільшити апетити Польщі в домінуванні над Україною, а польська влада вже заявила про те, щоб повернути католицькі культові споруди в Україні, вимагаючи нових поступок. Це може спровокувати лавину претензій інших сусідів. Подивіться на заяву чеського президента Мілоша Земана, який вимагає від нас законодавчого захисту такої собі національної меншини – русинів. Вимагає автономії для них. Угорцям не подобається наш закон про освіту, який вимагає, щоб українські громадяни знали українську мову. Ніхто не забороняє їм вчити угорську, але вимагається знання української. Будапешт навіть вимагає створення міністерства зі справ Закарпаття. 

– Україна зараз в епіцентрі важливих геополітичних подій. Поразка на одному з фронтів може спричинити ефект доміно та призвести до проривів на інших фронтах. Усе це я намагався пояснити новій владі. Мав зустріч з міністром закордонних справ Вадимом Пристайко. Намагався йому це сказати. Так само говорив колись попередній владі. Не можу сказати, що попередній глава МЗС Павло Клімкін чи екс-президент Порошенко одразу зрозуміли важливість цих питань. Але вони слухали. А екс-міністр Клімкін навіть читав книжки про польсько-українські відносини, які йому давав. Він намагався зрозуміти всі особливості та підводні камені цих відносин. Потім брав участь у переговорах і розумів, з ким має справу, і про що йдеться. Нам не потрібен ще один домінуючий сусід із заходу. Бо ми бачили, чим завершилися відносини домінування сусіда зі сходу.

Про роль історії в російсько-українській інформаційній війні

– Нинішню російсько-українську війну називають гібридною, акцентуючи увагу, що військові дії є не єдиним чи головним інструментом ведення цієї війни. Інформаційні операції мають ціллю  деморалізацію ворога і мобілізацію власного населення. Війна між Росією і Україною – це війна за ідентичність. Історія – основа для формування національної пам’яті та одна з основ формування національної ідентичності. Головне питання нинішньої війни не в тому, чи будуть існувати українці, але якими вони будуть. Ця війна ведеться не тільки за території, але радше за душі людей, їхню свідомість, їхні цінності. Контроль над територією розглядається як плацдарм для впливу на душі. 

– Інформаційний фронту у цій війні не менш важливий, ніж бойові дії. Збройні зіткнення і смерті потрібні окупанту для створення відповідних картинок, для впливу на свідомість нашого суспільства. Людське життя для Путіна – лише засіб для просування своїх повідомлень в Росії, в Україні та в світі. 

– Путін не зупиниться, окупувавши частину української території. Йому потрібна вся Україна. Йому потрібні, в першу чергу, українці. Саме ми після відповідної ідеологічної обробки маємо, на його думку, стати будівничим “русского міра”, втілити неоімперську ідеологію сучасної Росії. Без українців цю ідеологію втілити нікому. Ми надаємося в силу релігійних, культурних та ментальних характеристик. На це не надаються ні поки що лояльні представники народів Центральної Азії, ні, тим паче, позірно упокорені Росією народи Кавказу. Самих росіян для реалізації цього глобального путінського проекту замало. Крім того, росіяни не мають жодного варіанту власної ідентичності, який би не включав Україну. У свідомості росіян їх не існує без українців, а українці, на їхню думку, братній і єдиний з ними народ, який має залишатися під опікою старшого брата. У цьому сходяться як прихильники путінського режиму, так і його російські опоненти. Як відомо, російський ліберал закінчується там, де починається українське питання. 

– Попри те, що в Україні до 2014 року було позірно тихо. Війна тут триває з розвалу СРСР. Крах радянської імперії не означав крах радянської ідентичності. Вона неформально жила у незалежних республіках колишнього Союзу. Із цією ідентичністю Росії легко тримати контроль над колишніми республіками СРСР, чим весь час займався Кремль при мовчазній згоді Заходу, який, як мінімум, визнавав право Росії на власну зону впливу. Де-факто Союз продовжував жити. Принаймні, в інформаційному полі кордонів СРСР до 1939 року. Він втратив хіба що країни Балтії, де активно втілювали політику декомунізації ще в 1990-х. У країнах Балтії та посткомуністичних країнах Центральної і Східної Європи подолання тоталітарного комуністичного минулого стало невід’ємним елементом політичних і економічних реформ. Це гарантувало їхній успіх та незворотній демократичний рух до ЄС і НАТО. Це значною мірою позбавило Росією можливості впливати на ці країни. Хоча спроби робити це були – згадати хоча б скандали через перенесення радянського моменту в Талліні 2007 року. 

– Сьогодні саме до радянських людей апелює Путін, розгортаючи агресію проти України. Саме на них спрямована його пропаганда. Він активізував наступ, бо розуміє що острівці радянської ідентичності тануть, мов минулорічний сніг на сонці. Він намагається скористатися рештками цієї радянської самосвідомості для формування нової російської ідентичності, ідеології “русского міра”. 

– Росія використовує історію для легітимізації своїх рішень. Основа путінської політики – російські квазіісторичні міфи, які для Путіна виконують кілька важливих функцій. Вони є інструментом мобілізації росіян, засобом дезорієнтації українців, а також дискредитації України та українців у світі. 

– Головний посил, який намагається донести росіянам, українцям та світові Кремль – не існує окремого українського народу. Ця теза від початку була основою російського імперського міфу від Петра І до Путіна. Якщо росіяни та українці один народ, то немає сенсу в існуванні Української держави, Україна тоді перетворюється в геополітичну помилку, яку слід виправити. Путін навіть публічно заявляв, що Україна – не держава. Якщо ми один народ, то не було ніякої окупації Криму, а нинішня війна між українцями, які відстоюють свою свободу, і росіянами, які намагаються нас поневолити, – справді громадянська війна, бо ведеться між представниками одного народу. 

Про радянсько-російські історичні міфи та їх використання Кремлем

– Ключовими історичними темами, які використовують для обґрунтування тез про один народ, – три. Це, по-перше, історія Київської Русі, як колиски Росії. По-друге, імперська колонізація козацької держави і південного-сходу України, так званої Новоросії. По-третє, ІІ світова війна, яка в радянський міфології стала “Великою вітчизняною війною”, та Росія, яка начебто є головним борцем проти фашизму. Відтак всі вороги тавруються терміном – фашисти.

– Деконструкція російських та радянських міфів не почалася в нас з отриманням незалежності у 1991 році, але з початком російської агресії проти України в 2014 році. Саме сучасна російсько-українська війна викрила, як багато брехні розповідали нам про ІІ світову війну. Найяскравіший символ, який зараз використовує Росія у війні проти України, – георгіївська стрічка, яка для більшості українців перестала бути знаком пам’яті за загиблими в ІІ світовій війні, але стала символом терористів, які захопили Донбас. Саме тому нові символи такі важливі. Наприклад, червоний мак як символ пам’яті про всіх загиблих в ІІ світовій війні. Практика червоного маку показала, як швидко змінюється українське суспільство. Цей знак вже цілком пізнаваний в Україні.

– Наразі зарано говорити про остаточний крах російської історичної пропаганди в Україні. Але вже є сенс говорити про початок цього краху. 

– Перебіг російсько-української інформаційної війни відбувався в двох фазах. Україна не програла першу фазу інформаційної атаки Росії 2014-2016 років – не прийняла тезу, що “фашисти прийшли до влади в Україні, а Росія захищає російськомовних в Україні від них”. Від цих тез практично відмовилися. Навіть у Росії. Тому Москва вступила в другий раунд атаки – “війни немає, це виключно внутрішній український конфлікт, жодної російської агресії не існує, це б’ються українці між собою”. На жаль, багато українців “купалися” на ці тези. Проти нас зіграв теж радянський міф – “тільки б не було війни”. Це дитяче уявлення, що “я закрив очі, а значить сховався”, “не буду говорити про війну, а значить її немає”. На цьому виграв президент Зеленський під час виборів. Він казав, як тільки переможемо, то домовимося з Путіним, і війна закінчиться. Це одна з найбільших моїх претензій до президента, який переконав суспільство, що можна швидко все закінчити, що начебто війна залежить від бажань заробити екс-президента Порошенка та його оточення. У Зеленського є ілюзія, що з Путіним можна домовитись. 

– Українська реконкіста за незалежність триває. 

– Західний демократичний світ підтримує Україну не тільки тому, що їм важливі цінності, які сповідують українці, не тільки тому, що незалежна Україна – частина їх геополітичних інтересів. Західний світ підтримує Україну, бо ми боремося, змушуємо своєю готовністю боронитися до кінця, рахуватися з нами. Тому вони вирішили, що треба з нами щось робити. Їм було незручно не помічати нас і вони пробували якось нам допомагати. Зараз, із перемогою Зеленського, пішов інший сигнал – Україна з Росією може домовитись, може погодитись на російську агресію і здатись. Мені дивно чути заяви нашого глави МЗС Пристайка про “потепління відносин з Росією”, про якусь “формула Штайнмаєра” і вибори на Донбасі. Як історик знаю, що поєднання кулі з бюлетенем, ніколи не дають демократії. 

Про сценарії Путіна в інформаційній війні проти українців

– Президентські та парламентські вибори 2019 року показали одну з найбільших вад українців – інфантилізм. Українці, як діти, хочуть вірити в чудо, розуміють, що їх дурять, але вірять. Це тотальне небажання брати на себе відповідальність за своє життя, та надія на доброго правителя, який все вирішить. 

– У інформаційній війні Путіна Кремль влаштовують два сценарія. Перший – українцям стане байдуже на війну, це буде не їх війна, їм не буде діла, що діється. Друге – українці почнуть протестувати і воювати проти законо обраної влади. Тоді справді це переросте в громадянську війну. Наше завдання як суспільства давати владі чіткі сигнали – ми не дамо здати Україну, але водночас бути обережними, щоб не запалити зсередини країну. Ми живемо в країні, в якій чверть мільйона людей пройшли через війну. В країні, насиченій нелегальною зброєю. В країні, де люди навчилися вбивати. В країні, де тисячі людей жертвували життям за Україну і готові вбивати за здачу національних інтересів. 

– Навряд, чи ми зможемо перемогти Росію військово, цю ядерну державу. Але, з іншого боку, маємо давати чіткий сигнал агресору, що неможливо перемогти українців. Навіть, якщо вони окупують українську територію, встановлять тут окупаційний режим, то це їм буде дорого коштувати. Війна триватиме, будуть партизанські дії. Це той сигнал, який Росія враховує. Москва розуміє, що ядерна зброя їй не допоможе, якщо її окупаційні війська в Україні будуть знищувати. Тому зараз маємо баланс сил, який не дозволяє росіянам просуватися вперед, а Україні вигнати росіян військово. Якщо будемо ставати сильнішими, то ціна війни для Росії ставатиме дедалі вищою. Це наша ціль. Якщо будемо піддаватися на російські інформаційні атаки, то будемо ставати слабшими та бличжими до капітуляції.

Записав Ігор Тимоць

 

Share Button