четвер, 20 Червень, 2024
pluken
Головна / ihor (сторінка 16)

ihor

“Немає точки неповернення в побудові демократії – такий урок Польщі для України”, – польська журналістка Іза Хруслінська

Share Button

У Польщі відбувається “відкат” від демократії до авторитаризму. Це означає, що здобутки реформ і демократії завжди мають зворотній шлях. Для таких країн, як Польща чи Україна, немає точки неповернення. Про це під час “ІІІ Форуму десятиліття” в Харкові заявила польська журналістка, відома за статтями та книгами, присвяченими Україні, Іза Хруслінська.

“Минуло 2,5 роки від початку політичних змін у Польщі, – каже журналістка. – Коли Україна йде до демократії, то Польща навпаки – до авторитаризму. Усі принципи і цінності, на яких від 1989 року будувалася наша країна, тепер або зруйновані, або руйнуються. Одна з помилок попередньої влади Польщі в тому, що ми наївно думали, що збудували міцну демократичну основу, яку неможливо зруйнувати. Забули, що побудова демократії – процес, який ніколи не завершується. Здавалося, позаяк Польща в ЄС та НАТО, то прихід до влади “Закону і справедливості” (ЗіС) створить лише перехідні проблеми. Натомість відбувається руйнування демократичних засад суспільства, а політика Польщі – антиєвропейська. ЗіС пояснює, що не хоче мати другий Варшавський блок і виконувати рекомендації Брюсселя, як колись накази Москви. Це підміна понять – порівнювати ЄС із СРСР”.

Це урок для України, вважає журналістка: “Вам теж важливо зрозуміти, що побудова демократичного суспільства не має кінця. Завжди можливий шлях назад. Наявні досягнення не звільняють суспільство від відповідальності за подальшу долю країни. Ваша Революція гідності була третім Майданом, якщо рахувати від Революції на граніті. Щоразу здавалося, що шляху назад немає, але він був у тій чи іншій формі. Через 4 роки після Революції гідності бачимо знову “відкат”. Для сталого руху вперед важливі не лише реформи, але й цінності, на яких базується суспільство. Про це каже історик Ярослав Грицак. Ми у Польщі залишили напризволяще цей процес суспільної трансформації, побудови цінностей і навчання громадян про їх важливість”.

“Польські еліти перед 2015 роком не взяли до уваги, що частина нашого суспільства не скористалась з реформ, демократії та маргіналізувалася, – продовжила Хруслінська. – Цій частині не пояснювали процесу реформ, про неї не надто позитивно відгукувалися. Тепер маємо наслідки. Якщо еліта залишає без уваги певну групу суспільства, не пояснює їй своїх дій, тоді до цих людей найчастіше звертаються популісти, які роблять це своїм специфічним способом – кидають прості, галасливі, неправдиві лозунги. Ви не можете ефективно та надовго провести реформи, не пояснивши всьому суспільству їх наслідки, втрати та вигоди. Таке пояснення необхідне, щоб частини суспільства, яких це стосується, не почувалися покинутими та ошуканими”.

Share Button

“Президент та коаліція хочуть зберегти виборчу систему Януковича, щоб втриматися при владі”, – Олег Рибачук

Share Button

Україні потрібно змінювати виборче законодавство, щоб вибори через рік відбувалися за партійною системою і з відкритими списками, а не за теперішніми виборчими законами, прийнятими за президента Януковича. Проте владна коаліція та президент Петро Порошенко не хочуть цього, бо тоді програють вибори. Аби змусити депутатів проголосувати за відповідні зміни 15 та 17 травня по Україні відбудуться вуличні акції. Про це під час дискусії «Вибори 2019-2020: хто формує порядок денний?» на “ІІІ Форумі десятиліття” в Харкові заявив голова громадської організації “Центр UA”, колишній віце-прем’єр-міністр з питань європейської інтеграції Олег Рибачук.

“Маємо дивну ситуацію: були обіцянки виборчої реформи кандидата в президенти Петра Порошенка, потім такі самі обіцянки вже президента Порошенка, зобов’язання правлячої коаліції у Верховній Раді прийняти відповідні зміни, маємо підтримку цих змін в суспільстві, і навіть 226 переляканих голосів в Раді для цього є. Маємо документ, готовий до другого читання, але виборчої реформи досі немає. Не бачимо навіть опонентів цієї реформи. Проте бачу бажання влади затягнути процес. Це спроба влади, яка декларує європейськість, зберегти виборчу систему Януковича, бо це її єдиний варіант, щоб зберегтися”, – розповів Рибачук.

“Насправді українці добре розуміють, що відбувається, – вважає Рибачук. – Розуміють, що депутати-мажоритарники ні за що не відповідають, що їх раз перед виборами побачать на окрузі, а потім не буде, розуміють, що ремонтувати дитячі майданчики – не завдання депутата. Тобто український виборець інформований. Впродовж року “Центр UA” говорив з виборцями – вони хочуть виборів за партійною системою з відкритими списками. Зараз маємо найгірше від партійної виборчої системи і найгірше від мажоритарної. Продають місця в партійних списках, кожен бізнесмен знає, до кого в якій партії підійти і скільки коштує місце. Те саме з округами – їх продають. Цю систему хочемо покращити – як? Зробити дешевшими ціни за мандат? На що впливає виборець, якщо місця в списку продає партійне керівництво, а округи нарізає адмінресурс від влади?”.

“Як змусити депутатів виконувати обіцянки і прийняти виборчу реформу? Ми, українці, навчилися вибухати. Якщо виходимо на вулицю, то мало нікому не здається. Чому б енергію не спрямувати на вибори? 15 та 17 травня проведемо загальноукраїнські акції протесту з вимогою виборчої реформи. До нас приєдналося багато політичних сил, які підтримують реформу. Будуть спроби з боку влади заговорити і затягнути, але ми готові. Влада боїться, що відбудеться розширення зони довіри між різними групами громадянського суспільства. Тож нам варто збільшувати острівки довіри між нами. Чому Порошенко так хоче зберегти виборчу систему Януковича? Бо БПП програє вибори. Це те, з чим зіткнувся Янукович під час парламентських виборів 2012 року”, – вважає голова громадської організації “Центр UA” Олег Рибачук.

Зоя Казанжи. Фото: POLUKR.net / Роман Рак
Зоя Казанжи. Фото: POLUKR.net / Роман Рак

Під час дискусії «Вибори 2019-2020: хто формує порядок денний?» на “ІІІ Форумі десятиліття” в Харкові про вибори на Одещині розповіла місцева громадська активістка і радниця голови Одеської ОДА 2014-2015 років Зоя Казанжи: “Одещина – єдиний регіон, окрім Донбасу, де на всіх виборах до 2014 року перемагала “Партія регіонів”. Після Майдану нічого не змінилося. Просто ці люди стали членами “Блоку Петра Порошенка” (БПП) та інших партій, окрім “Самопомочі”. Остання в Одесі найпристойніша, бо не набрала до себе цих екс-регіоналів”.

Казанжи також розповіла про те, як відбувається калькуляція електорату перед виборами: “Маємо говорити про якість електорату в Україні. По-перше, у нас 12 мільйонів пенсіонерів, 5 мільйонів бюджетників. Вони залежні від грошей з казни. Можна прогнозувати, як вони можуть і будуть голосувати. По-друге, в нас найбільша кількість державних підприємств. Подивіться, який іде бій за “Укрспирт”. В Україні 3500 державних підприємств, у Канаді – 0, в Ізраїлі – 34, в Китаї – 102. Їх очолюють топ-менеджери від влади, які просто “рублять бабло”. Ці політичні гроші потім йдуть на вибори. Хто керує країною, той їх використовує. Це умовна гречка, якою за наші гроші купують пенсіонерів і бюджетників. Щоб виправити ситуацію, слід розповідати і пояснювати це громадськості, оприлюднювати всі дані про кандидатів. Якщо після радянських часів у владу йшли “червоні директори”, потім люди, які зав’язували їм шнурки, то потім масажисти і водії останніх. Молоді та амбіційні не виживають у цій системі”.

Олексій Кошель. Фото: POLUKR.net / Роман Рак
Олексій Кошель. Фото: POLUKR.net / Роман Рак

Політичний експерт Олексій Кошель розповів про те, що для того, щоб загальмувати виборчу реформу відповідний законопроект «засипали» понад 4500 правок у профільному комітеті Ради. «Герої – фракції від коаліції та опозиційні. В середньому профільний комітет за засідання розглядає близько 100 правок. Якщо комітет працюватиме в нинішньому темпі, то до парламентських виборів в березні 2019 року робота над правками якраз наблизиться до завершення. Тож ідею нового виборчого кодексу на сьогодні практично поховано”, – пояснив Олексій Кошель.

Ігор Коліушко. Фото: POLUKR.net / Роман Рак
Ігор Коліушко. Фото: POLUKR.net / Роман Рак

Голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко зазначив, що більшість наших реформ провалюється через неповноту і непослідовність втілення. «Під час реалізації щось не виходить, щось змінюється, і отримуємо значно гіршу якість, ніж задумано. По-перше, нам потрібна зміна виборчої системи. По-друге, обмеження політичної реклами перед виборами. По-третє, зміна законодавства про партії. Варто змінити ситуацію, коли керівництво політичної сили вирішує за ніч, хто потрапить у списки партій. Також варто обмежити використання слів в назвах партій. Як-от “Опозиційний блок”. Спочатку тішився, що вони відмовляються від наміру йти до влади. Тепер вони кажуть, що будуть це робити. Як ви можете йти до влади, якщо ви “Опозиційний блок”?”, – підсумував Ігор Коліушко.

Share Button

«ЄС нас не чекає, доки не змінимось настільки, щоб бути їм цікавими», – віце-премʼєр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе

Share Button

Україні потрібно більше професіоналів, які б займалися справами європейської та євроатлантичної інтеграції, а також могли долати опір системи бюрократії. Про це на «ІІІ Форумі десятиліття» у Харкові заявила віце-прем’єр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе. Відео з виступом надала прес-служба віце-прем’єра.

«Зараз у нас в офісі 8 осіб, які займаються координацією процесів між нашими міністерствами, – розповіла віце-прем’єр. – Будь-які зміни в Україні йдуть через подолання шаленого опору бюрократичної системи. Наші спеціалісти готують річні національні програми співпраці України з НАТО, ми змінили підхід до формування цих програм, узгодження стандартів, вивчення англійської нашими військовими. Виходимо на конкретні задачі, які досяжні та можна виміряти, які можуть дати нам можливість перейти на стандарти НАТО у військовій сфері чи досягти конкретних цілей у сфері безпеки».

Серед речей, які заважають, Климпуш-Цинцадзе назвала, окрім бюрократії, популізм українських політиків: «Для досягнення наших європейських та євроатлантичних цілей нам заважає популізм. А також, що депутати граються в ігри, коли обговорюють європейські та євроатлантичні цілі. Українським елітам слід зібратися в закритому приміщенні й допоки не піде з нього білий дим, як під час обрання Папи, не виходити, але узгодити, що не чіпаємо європейський і євроатлантичний напрямок України як стратегічну мету. Все інше можемо обговорювати. Це передвиборчий рік, і депутати знову починають дискутувати, куди йдемо, місце призначення, чи Європа нам потрібна? ЄС нас не чекає, доки не змінимось настільки, щоб бути їм цікавими. Це наш інтерес, а не  їхній, якщо хочемо жити краще. Але на цьому легко грають популісти».

Також віце-прем’єр каже, що напряму, без німців, французів і американців, українська еліта з російською може домовитися лише про умови здачі України, а не про мир, і такі домовленості призвели б до бунту в самій Україні: «Жодна еліта, яка буде в Україні, не може домовитися про припинення війни з Путіним. З ним можна зробити це лише за умови здачі України. Із Росією можна буде домовитися, коли там зміниться режим, а це станеться не скоро. Якщо до влади прийде Юлія Тимошенко, то в неї, на жаль, є досвід сумнівних угод з Росією, але сумніваюся, чи від них була б користь Україні. Війна з РФ має закінчитися не на базі угод з РФ, а міжнародного права. Зараз Росія готова говорити з нами тільки на своїх умовах. Тому намагаємося разом з партнерами в рамках «нормандського формату», а також США, вести переговори з РФ. Якщо хтось з українських політиків спробує домовлятися з РФ сам на сам, то це буде перелік вимог Москви про здачу інтересів України. Це не прийме активна і небайдужа частина українського суспільства, а також люди, які пройшли АТО. З історії знаємо, що після того, як підписують мирні угоди, є величезна тривала робота з обох боків, щоб пройти шлях примирення. Цей шлях, за умов доброї волі обох сторін, не може зайняти менше двох-трьох поколінь».

Також віце-премʼєр каже, що зараз Захід тільки починає розуміти те, про що наша країна говорить останні 4 роки: «Україна перебуває на передньому фронті боротьби, на якому Росія перевіряє свої військові, інформаційні та кібератаки, які потім застосовує в інших країнах світу. Зокрема, проти західних демократій. Раніше, коли Україна била в дзвони, що є якась проблема, то західні партнери її не чули. Тепер це легше, вони зрозуміли ризики, які несе Росія».

Share Button

“Заробітчани створюють 9% ВВП України”, – соціолог Олена Малиновська

Share Button

З-поміж тих, хто в Україні скористалися безвізом із ЄС, 17% поїхало в пошуках заробітків. Найбільш приваблива для українських заробітчан Польща, де постійно живе і працює 700 тисяч українців. Заробітчани надсилають в Україну грошей на суму близько 9% від ВВП України. Такі дані навела головний науковий співробітник відділу соціальної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень Олена Малиновська під час “III Форуму десятиліття” у Харкові.  

Олена Малиновська. Фото "ІІІ Форум десятиліття".
Олена Малиновська. Фото “ІІІ Форум десятиліття”.

“Причина міграції українців – низька зарплата в Україні, – каже соціолог. – Основна міграція – циркулярна. 57% українців працюють за кордоном до трьох місяців, потім повертаються додому. 70% мігрантів із Західної України. Основна країна призначення в ЄС – Польща. Потім Італія, Чехія та Німеччина. Чверть мігрантів досі працює в Росії. Якщо до війни в ЄС на заробітки їхали з західного регіону, то тепер 28% з інших частин країни. Через студентів міграція помолодшала – вік мігранта знизився з 43 до 33 років. Студенти – не питання освіти, але отримання пропуску на ринок праці ЄС. Європа теж зацікавлена в молодих, освічених мігрантах”.

Також соціолог каже, що міграція, крім загроз, відкриває можливості:  “Якщо б не міграція, то безробіття в Україні було б в 1,6 разів вище. За дослідженнями, мігрант за кордоном заробляє в середньому 800 доларів на місяць. Це найбільші інвестори в українську економіку. Їх перекази зменшують негативні наслідки кризи, платіжний дефіцит, забезпечують фінансування імпорту, сприяють зниженню бідності, а отже, державних витрат на соціальну допомогу. Відтак у структурі витрат домогосподарств більше коштів йде на освіту, медицину, інвестиції в людський капітал. Люди більше інвестують в малий бізнес. 1 долар з переказів у бізнесі дає 2 долари приросту національній економіці. Відбувається теж соціальний трансфер – ріст знань, досвіду, нових зв’язків”.

Елла Лібанова. Фото "ІІІ Форум десятиліття".
Елла Лібанова. Фото “ІІІ Форум десятиліття”.

“За різними оцінками, від 1,5 до 5 мільйонів українців на сьогодні живуть і працюють за кордоном, – розповіла на форумі соціолог, академік Академії наук України Елла Лібанова. – Якщо хочемо, щоб в Україні припинилося зменшення населення, то маємо для цього тільки одне рішення – проводити політику заохочення міграції в Україну іноземців. Проте тоді це буде інший етнос, з іншим способом життя, культурою. Зменшення населення України – це обмежувач економічного зростання та реформ. Вікова структура в Україні склалася так, що голосують і приймають рішення за всіх нас у цій країні особи старшого віку”.

Share Button

“В Україні не може бути реформ, як в Польщі, бо їх противники сильніші, ніж прихильники”, – Олександр Пасхавер

Share Button

В Україні не вдасться зробити реформи за зразком Польщі, бо команда реформаторів є меншою і слабшою, ніж сили противників реформ. Про це у ході “III Форуму десятиліття” у Харкові заявив інтелектуал та економіст Олександр Пасхавер.

“Польський реформатор Лєшек Бальцерович говорить, що реформи нам варто проводити швидко і системно. Але де в нас взяти команду на тисячу осіб, яка зробить це? Співвідношення сил реформаторів і противників реформ у нас не таке, як в Польщі. Нам треба, щоб вороги реформ були слабшими, ніж ми. Цього немає. Тому поради Бальцеровича підходять для польського народу, але не для українського. Ми б хотіли провести реформи так само швидко і системно, але не вийде. У нас натомість клаптикова технологія реформ – тиснемо, де можливо. Подивіться, яка вакханалія розгорілася навколо реформи охорони здоров’я”, – заявив Пасхавер.

Share Button

“Добрих польсько-українських відносин потребуємо для безпеки Європи”, – заступник американського консула в Кракові Томас Зіа

Share Button

Україна потребує підтримки Польщі, а Європа та США добрих польсько-українських відносин, – таку думку на відкритті ІІІ щорічного Польсько-українського стратегічного форуму висловив заступник американського консула в Кракові Томас Зіа.  

Томас Зіа. Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський
Томас Зіа. Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський

“Україна потребує Польщі й навпаки, а цілий світ потребує, щоб відносини між цими країнами були добрими. – заявив Зіа. – Маємо небезпечну ситуацію в регіоні, тому стараємося допомагати як Польщі, так і Україні, а також сприяти покращенню відносин між ними. Зі сторони США, за агресію ми відповіли санкціями проти Росії, маємо програми допомоги Україні, а також активізували діяльність НАТО в Польщі та цій частині Європи. Цього року розташували в Польщі, в рамках Альянсу, понад 5000 американських військових, аби посилити присутність в регіоні. Це знак, що США думають про ситуацію. Але що б не робила Америка, важливо, щоб теж такі країни як Польща підтримували Україну, бо це важливо для безпеки в регіоні”.    

Даріуш Матерняк. Фото POLUKR.net
Даріуш Матерняк. Фото POLUKR.net

“Від першого форуму три роки тому й досі маємо складну ситуацію війни в Україні, яка, боюся, за рік не зміниться. Четвертий рік триває війна на Донбасі, але теж війна в інформаційному та віртуальному просторі”, – заявив один із його ініціаторів форуму, глава Фонду “Центру досліджень Польща-Україна”, головний редактор Polukr.net Даріуш Матерняк”.

“Польсько-українські відносини важливі для безпеки в регіоні, в Європі, а також для США”. – заявив на відкритті форуму генеральний консул США в Кракові Вальтер Браунолер.

Цього року, як і рік тому, форум відбувся в мальовничому замку села Дубецько, біля Перемишля. Експерти, журналісти та дипломати з України, Польщі та США обговорили наслідки гібридної війни Росії для України, Польщі та НАТО. Зокрема, роль військово-технічної співпраці між Україною і Польщею, а також російську пропаганду, направлену проти польсько-українсього партнерства.

 

Share Button

Польсько-український стратегічний форум розпочався в Дубецько

Share Button

Сьогодні, 20 квітня, в замку с.Дубецько, неподалік Перемишля, розпочався ІІІ Польсько-український стратегічний форум.

Експерти і журналісти обговорюватимуть наслідки гібридної війни Росії на Донбасі для України, Польщі та країн Заходу.

Участь в Форумі беруть експерти, журналісти та дипломати з України, Польщі та США. Серед тем дискусій «Війна на Донбасі – висновки для Польщі, України та країн Заходу», а також «Мас-медіа в Польщі та в Україні в добу збройного конфлікту на Донбасі».

 

Share Button

Більшість заробітчан не планує переїжджати в Польщу назавжди

Share Button

Соціологічна група «Рейтинг» провела опитування жителів Західної України щодо заробітків у Польщі. Опитали жителів Львова, Івано-Франківська, Тернополя, Луцька, які протягом останніх п’яти років працювали в Польщі. Можлива похибка дослідження до 4,9%. Виявилося, що більшість заробітчан їздила працювати сезонно на період до трьох місяців. Їх влаштовує близькість Польщі, низький мовний бар’єр, вищі зарплати. Проте купувати житло та оселятися заробітчани не планують. Вони переважно працювали на фізичній роботі, задоволені роботодавцями та планують знову їхати в Польщу.

Більшість заробітчан їде на сезонні роботи

Більшість їздила в Польщу на роботу не більше трьох разів (25% – раз, 34% – два-три рази). 13% їздили від трьох до п’яти разів, 18% – більше п’яти разів, а 7% відповіли, що практично увесь час працюють там. Дещо більший досвід перебування зафіксований у чоловіків, яким за 50, а також в осіб із середньою освітою.

Більшість заявила, що найдовше на роботі у Польщі були від одного до трьох місяців (9% – менше місяця, 49% – до трьох місяців). Чверть опитаних розповіла, що найдовшим був термін перебування від трьох до шести місяців, 14% – від півроку до року. Найбільше тих, хто найдовше залишався на роботі у Польщі серед найстарших та тих, хто вже більше трьох разів їздив туди на роботу.

Переважно фізична праця

77% опитаних заявили, що виконували фізичну роботу, 16% – працювали у сфері послуг, 3% працювали інтелектуально і лише 1% на керівних посадах. Чоловіки в абсолютній більшості (89%) виконували фізичну роботу, і лише 6% працювали у сфері послуг. Серед жінок фізичною роботою займалися 63%, у сфері послуг – 28%. Чим вищий рівень освіти, тим частіше люди знаходили роботу у сфері послуг чи займалися інтелектуальною працею.

Аграрною працею займалися 34%, 32% – на будівництві чи ремонтних роботах. 8% виконували роботу по дому, 7% – працювали у ресторанному бізнесі, 5% – у готелях, 4% – доглядали за особами похилого віку. На агророботах частіше працювали жінки та найстарші, на будівництві та ремонті – чоловіки, молодь і особи середнього віку. Жінки частіше були задіяні у роботах по дому та ресторанному бізнесі, догляді за людьми похилого віку, у сфері послуг. Чим вищий рівень освіти, тим частіше заробітчани знаходили роботу не пов’язану із сільським господарством чи будівництвом.

Шукають роботу через родичів і знайомих

Більше 80% шукали роботу через родичів та знайомих: 66% через близьких в Україні, 21% – у Польщі. Лише 10% використовували українські агентства з працевлаштування і 3%  – польські. 6% знаходили роботу через оголошення в українських ЗМІ, 2% – польських, 5% – через соцмережі.

Половина опитаних (53%) назвали головною причиною вибору Польщі, а не іншої країни, як місця працевлаштування географічну близькість. 44% сказали, що мотивом вибору був вищий розмір зарплати, 34% – низький мовний бар’єр, 30% – наявність членів родини чи знайомих в Польщі. 21% сказали, що їх вибір на Польщу випав через більшу кількість пропозицій роботи у цій країні, ніж в інших. Стабільна політична і економічна ситуація в Польщі, культурно-історична близькість, неможливість обрати іншу країну Європи, крім Польщі, як мотиви назвали 7% опитаних.

Найважче – туга за рідними

39% опитаних розказали, що найважчим була тривала розлука з родиною. 32% скаржаться на багато годин роботи в день, 28% – на важкі умови праці, 24% – на відсутність соціального захисту. 14% вважають проблемою неприязне ставлення до українців з боку поляків, 13% – адміністративні формальності при оформленні документів, 12% – мовний бар’єр, 9% – відсутність вихідних, 8% – погані побутові умови. На тривалу розлуку з сім’єю частіше скаржаться особи середнього віку і найстарші, на багато годин роботи – молодь. Сімейний фактор більш важливий для жінок і тих, хто їздив до Польщі більше трьох разів.

Дві третини ніколи не відсилали грошей в Україну. Ще 15% відмовилися на це відповідати. 6% надсилали родинам до 500 злотих на місяць, 8% – від 500 до 1000 злотих, 11% – більше 1000 злотих. Чим більше разів респонденти були на роботі у Польщі, тим більші суми відсилали родинам в Україні.

45% зазначили, що їх місячне утримання в Польщі коштувало в середньому 200 – 500 злотих. 22% – сказали, що витрачали до 200 злотих, 19% – більше 500 злотих. 15% не змогли відповісти.

Найчастіше додатковими безкоштовними умовами, не зв’язаними з зарплатою, роботодавці пропонували опитаним проживання в квартирі (58%). 35% назвали безкоштовне харчування, 34% – транспортування до місця праці, 28% – доступ до інтернету. 15% нічого не пропонували, крім зарплати.

Серед послуг, якими користувалися під час роботи у Польщі, найчастіше був мобільний зв’язок (72%). 50% користувалися інтернетом, 32% – телебаченням. По 13% користувалися послугами грошових переказів, пошуку і оренди житла, банками, 9% – послугами страхування, 7% – приватною медичною допомогою. Ті, хто був у Польщі більше трьох разів, частіше за інших користувалися мобільним зв’язком, грошовими переказами, банками, пошуком оренди житла.

Заробітчани добре оцінюють польських роботодавців

Половина опитаних (52%) оцінюють польських роботодавців добре або дуже добре, 38% дали їм нейтральні оцінки, і лише 8% оцінили їх погано або дуже погано. Жінки, більш забезпечені й ті, хто більше разів бував на роботі, краще оцінюють польських роботодавців, ніж інші категорії.

Схожі тенденції щодо оцінки співробітників, з якими опитані працювали: 58% оцінили їх добре або дуже добре, 36% – нейтрально. Більш забезпечені опитані схильні краще оцінювати своїх співробітників, ніж інші.

Лише 4% заявили, що планують купити або володіють нерухомістю у Польщі. Це переважно ті, хто бував на роботі більше трьох разів. Абсолютна більшість не мають таких планів – 88% не планують купувати житло в Польщі. Схожа тенденція і щодо можливостей заснування власної фірми. Лише 3% заявили про такі плани, 89% не мають таких намірів, а 9% не змогли відповісти.

Більшість планують знову їхати на заробітки, але не переїжджати

63% розказали, що планують знову поїхати на роботу у Польщу найближчим часом, 19% – ні, і ще стільки ж не змогли відповісти. Найбільше тих, хто планує повернутися на роботу в Польщі, це ті, які були там більше трьох разів.

74% заявили, що не планують переїжджати до Польщі на постійне місце проживання у найближчі кілька років. 11% мають такі плани. Найбільше їх серед тих,  хто був у Польщі багато разів.

Серед країн, де найбільше хотіли б працювати заробітчани з західної України – 30% обрали Польщу, 27% – Німеччину, 22% – США, 20% – Скандинавію (Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія), 18% – Чехію, 13% – Велику Британію, 12% – Канаду, по 7% – Нідерланди та Бельгію. Польщу частіше обирали старші респонденти, чоловіки та особи з середнім рівнем освіти. США, Канаду, Британію та Скандинавські країни – люди з вищою освітою.

Дві третини вважають, що запровадження безвiзового режиму з ЄС полегшило можливості пошуку роботи та працевлаштування. Чверть нічого не змогли відповісти. Більше позитивних оцінок щодо можливостей працевлаштування через запровадження безвізу зафіксовано серед жінок і осіб із вищою освітою.

Ігор Тимоць

Share Button

Черговий фейк на розпалювання українсько-польської ворожнечі

Share Button

Як росіяни придумали «питальник польських прикордонників про ставлення українців до бандеризму»

У Facebook та на маловідомих сайтах в мережі почали поширюватися фейкові повідомлення, що начебто польські прикордонники дають громадянам України, що їдуть в Польщу, питальники, в яких змушують відповідати на запитання, пов’язані зі ставленням до українського націоналістичного підпілля. У дописах на підтвердження цього подають фотографії папірчика з польським прапором і начебто низкою запитань. На запит Polukr.net польські прикордонники спростували інформацію про те, що дають такі питальники.

Поширювали фейк профілі у Facebook, пов’язані з так званими «Л/ДНР», сайти донбаських терористів, деякі російські портали, які їм симпатизують, а також маловідомі українські сайти.

29939242_1717216674967309_350185171_nУ так званому питальнику, що потрапив на фото, в графі «стать» було вказано слова «чоловічий» і «жіночий». Вочевидь, автори фейку не знали, що в українській мові, на відміну від російської, слово «стать» – жіночого роду.

У Польській прикордонній службі прес-речник Головного прикордонного коменданта Агнєшка Голіас на запит Polukr.net відповіла: «Ця інформація (про питальник, – Polukr.net) – неправдива».
Ігор Тимоць

Share Button

Голова села Нижанковичі: «Не дали дозволу на реконструкцію бою часів ЗУНР, щоб не сіяти розбрату між українцями і поляками»

Share Button

У неділю, 25 березня, влада села Нижанковичі Старосамбірського району Львівщини не дозволила провести театралізоване дійство – реконструкцію боїв часів українсько-польської війни 1918-1919 років. Її планувало провести Товариство пошуку жертв війни «Пам’ять» у рамках відзначення 100-ї річниці Української революції. Голова Нижанковицької об’єднаної територіальної громади Володимир Смолінський пояснив Polukr.net, що районна влада не дала дозволу на проведення цих заходів, аби не провокувати розбрату між поляками і українцями.

«По-перше, не я заборонив дійство, але це колективне рішення 14 депутатів районної ради. – пояснив Polukr.net Смолінський. – Ми порадилися і вирішили, що в нас цього заходу проводити не будуть. Мені залишилося лише підписати рішення. По-друге, Товариство «Пам’ять» до нас не зверталося за дозволом. Вони звернулися до директора нашої школи і з ним узгодили, а не з владою села. На той момент мене на роботі не було, але був заступник і секретар, проте до них ніхто не звертався. Нас звістили електронною поштою, що хочуть провести таке дійство. Це польська Вербна неділя, на території села живе польська громада. Усі тут дружньо живуть. Розбрат нікому не треба. Тому вирішили цю акцію не проводити. Тим паче, саме в нас боїв не було, поховань, які стосуються тих подій, немає. Бої були в Хирові, тож хай там і ставлять свої театральні реконструкції. Я не хочу сіяти розбрат між нашими громадянами».

На сайті «Пам’яті» йдеться, що в Нижанковичах мало відбутися театралізоване відтворення бою Галицької Армії проти польських підрозділів з періоду «Вовчухівської офензиви» (наступальної операції УГА у лютому-березні 1919 року під час українсько-польської війни 1918-1919 років). Захід планували до 100-річчя проголошення Західно-Української Народної Республіки та вшанування пам’яті загиблих вояків. Згадувані заходи товариство «Пам’ять» хотіло б перенести на 20-21 квітня 2018 року.

Історична довідка:

Між 23 і 25 листопада 1918 року Нижанковичі зайняв польський загін, висланий із Перемишля на Хирів. Подальший польський наступ з Хирова на Самбір відбила 27.11 група підполковника УГА Антона Кравса, складена з місцевих добровольців та імпровізованого бронепотяга.

Відтак ініціатива перейшла до українців, сили яких зросли до 350 багнетів, 4 гармат і бронепотяга. Кравс переконав полковника Коссака організувати комбінований наступ на Перемишль – група Кравса здобуде Хирів і вдарить на Перемишль з півдня через Нижанковичі, а загін наддніпрянців полковника Кравчука наступатиме зі сходу.

5.12 група Кравса штурмом здобула Хирів і вирушила на Перемишль. 9.12 українці з боєм взяли Нижанковичі. Втрат не зазнали. Надвечір їх від Перемишля відокремлювало лише 12 км.

Проте наддніпрянці зазнали невдачі в Мостиськах і наступ припинили. Натомість польське командування зосередило в Перемишлі групу генерала Зигмунта Зелінського (2 тис. багнетів), яка 11.12 перейшла в контрнаступ. Скориставшись пасивністю наддніпрянців, поляки намагалися охопити праве крило групи Кравса, але той щоразу майстерно ухилявся, повільно відступаючи до Хирова. Нижанковичі було здано, ймовірно, 12.12.1918.

13.12 українці контратакували переслідувачів з метою сповільнити польський наступ і вибили поляків з Нижанковичів. Проте 14-15 грудня відступ продовжився, і після короткого бою українці залишили Нижанковичі. Біля Нижанковичів відбувся бій польського бронепотяга «Смяли» (австрійської конструкції) та імпровізованого українського бронепотяга, який для українців закінчився невдало. Потяг було розбито, залога покинула його, а рештки захопили поляки.

20.12 поляки знову захопили Хирів, але лінія фронту стабілізувалася відразу за містом, де й простояла непорушно до травня 1919 року.

Ігор Тимоць

Share Button