вівторок, 21 Травень, 2024
pluken
Головна / ihor (сторінка 13)

ihor

Життя біля лінії фронту

Share Button

Триває проект «Команди для України» і чеської організації «Гуманітарна допомога для України». Волонтери відвідали дитсадок та першокласників у селах Нетайлово і Первомайськ, що біля Авдіївки. Також завітали до солдатів на передовій у Пісках, під Донецьком. Учителі показували сліди від куль у школі та ями, що їх ще в 2014 році залишила артилерія та терористи так званої “ДНР”. У Покровську провели тренінг з кібербезпеки, на який прийшло близько 20 підлітків. Волонтери з Чехії, Словаччини, Польщі та України їздять прифронтовими районами Донбасу, роздають подарунки дітям і гуманітарну допомогу солдатам.

Школи прифронтової зони

У школах Нетайлово та Первомайська – коштом ООН і міжнародних організацій частково проведені ремонти, є проектори та інша техніка. На стінах багато проукраїнських плакатів. Учителі та діти були зворушені візитом гостей.

Учителька Христина зі школи в Нетайлово розповідає, що це вперше цього навчального року до них приїхали гості з подарунками. Тим паче, каже, давно не приїздили так здалеку – з Чехії чи Словаччини.

Інша вчителька, Світлана, показує в приміщенні сліди від куль на стінах. Це  «пам’ятка» з 2014 року, коли в школі розташувався підрозділ сепаратистів. За її словами, сепаратисти виганяли місцевих із підвалу під час обстрілів, поставили артилерію біля школи і вели з неї вогонь. Через вогонь у відповідь – будівля постраждала. Серед бойовиків місцевих не було й поводилися вони брутально.

«Я їх просила, хлопці, йдіть звідси, це все-таки школа, – єдине, що в нас є в селі. Але з ними без сенсу говорити», – каже Світлана.

У селах де-не-де працюють люди на городах, лагодять щось по господарству. Попри те, що можна ще побачити прошиті осколками чи кулями паркани та доми з вибитими шибками, багато відновлених. Господарі ведуть роботи. Але є й занепалі, порослі бур’яном, зруйновані невідомо-чим хати – часом чи війною.

На полях зібрано більшість урожаю. Лише почорнілі соняхи стоять із важко похиленими до землі головами на полях. Вантажівки їздять із зібраним урожаєм. А за кілька кілометрів далі, край дороги, – попередження про міни.

Беруть допомогу і кажуть: «Щоб ви здохли, укри!»

Запитую командира цивільно-військового співробітництва (поширена назва «ціміки», від англійської абревіатури CIMIC – Polukr.net) Авдіївки Олександра Луцевята, чи багато місцевих погано ставиться до українських військових. Він каже, що ті, хто проти, переважно не виказують своєї думки. Ці люди, за його словами, живуть в інформаційному вакуумі, ніколи не були за межами свого регіону, тому легко піддаються на російську пропаганду. Луцевят каже, що українська армія будує позитивний імідж на конкретній допомозі жителям. Проте є такі місцеві, які приймають допомогу, а за спиною можна почути: «Щоб ви здохли, укри!». За словами командира, серед тих місцевих, хто був під окупацією та відчув наслідки бойових дій, менше прихильників так званої “ДНР”, ніж в інших районах Донбасу.

«Ті з місцевих, чиє життя залежить від нас, ставляться більш ніж дуже гарно, – каже Олександр Луцевят. – Коли до них одного тижня не приїдеш, то починається паніка. Вони думають, чи раптом щось не сталося. У нас в зоні відповідальності є населені пункти, де життя безпосередньо залежить від військових – вони приносять воду, хліб, тушонку. Усе, що потрібно для життя. Там люди невиїзні. Дорога, якою вони колись користувалися, – під обстрілом і в жахливому стані, бо розбита важким транспортом. Добратися туди вкрай важко і небезпечно».

«Зараз багато з тих, хто організовував референдум за так звану “ДНР”, зайняли активну проукраїнську позицію, – продовжує Олександр Луцевят. – Не знаю, чи вони змінили думку, чи просто пристосувалися до нових реалій життя. Ці люди нас бояться і не сприймають як захисників. Але якщо хтось хоче агітувати за Росію, то часто саме населення допомагає нам таких виявити, тому що навчене гірким досвідом окупації. Ці люди сиділи без світла і хліба у підвалах під обстрілами. Якщо в селах тривалий час спокійно, то люди звикають до мирного життя, тож як тільки бойові дії активізуються  й починаються прильоти, то в них починається паніка».

Блокпост під мостом у Пісках

Далі волонтери завітали на блокпост під мостом до бійців у Пісках. Це вже об’їзна Донецька. Там максимальні заходи безпеки – триматися групи, слухати наказів військових. Біля дороги – зруйновані будинки, спалений магазин, у згарищі – нерозірвана міна. Тут тривалий час йшли жорстокі бої.

Військові кажуть, що коли опаде листя, то буде видно вежі Донецького аеропорту. В далечині помітні вежі однієї з фабрик Донецька. Військові жартують, що можемо помахати рукою сепаратистам, бо вони, напевно, нас бачать у біноклі.

«Те, що в Пісках тривалий час більш-менш безпечно – цілковита заслуга Збройних сил України, – каже Олександр Луцевят. – Наші хлопці зайняли дальші рубежі від села, тому дрібна артилерія більше сюди не долітає. Крупний калібр долетить, але їх вистріли практично не приховати».

Далі на дорозі, під селом Нетайлово, – чорна випалена яма, поруч монумент. На цьому місці згорів танк із українськими бійцями, які прикривали відступ побратимів. Цього року, на День Незалежності, там відкрили меморіал.

14 вересня 2014 року екіпаж українського танка потрапив у засідку. Росіяни розстріляли бойову машину, загинуло 6 українських захисників. Танк цього року забрали в Покровськ, там він стане частиною музейних експонатів із війни.

Під «Промзною» досі «гаряче»

Перед в’їздом у найбільш «гарчу» частину Авдіївки, «Промзону», – монумент загиблим тут українським воїнам. Зокрема, заступникові командира батальйону бригади «Чорних запорожців» Андрію Кізило, який загинув поблизу. Поруч із кам’яною плитою та хрестом сотні осколків від різних снарядів, які сюди прилітали. Також тут автентичні згорілі башта танка, автобус та рештки БТРа. А ще відновлений бліндаж, в якому ховалися свого часу бійці 72-ої бригади.

Поруч блокпост українських військових і вдалині регулярно чути звуки боїв. Ледь не щодня на «Промці» ранять чи гине хтось з українських військових. За цю частину міста загинули понад 70 українських бійців.

Поруч меморіалу поруйновані будинки. Проте вже за сотню метрів починається життя – як і по всій лінії фронту, люди, незважаючи на війну, щось роблять по господарству, ходять по справах. Життя триває.

Ігор Тимоць.

Share Button

Відлуння війни прифронтових міст Донбасу

Share Button

На Донбасі триває проект волонтерів та журналістів із «Команди для України» (Team for Ukraine; Т4U) та чеської організації «Гуманітарна допомога Україні» Петра Оліви. Учасники з Чехії, Словаччини й України відвідують прифронтові території, роздають гуманітарну допомогу для військових і дітей, вивчають життя найбільш постраждалих від війни міст. У другий день візиту шлях команди Т4U пролягав через міста Мар’їнка, Красногорівка, Карлівка, Авдіївка.

 Запах горілого від багатоповерхівок

Красногорівка. Фото: POLUKR.net /  Ігор Тимоць

У прифронтових селах і містах поволі відновлюється життя. У селах деякі хати зруйновані, а металеві паркани посічені осколками. Мешканці ремонтують окремі будинки, інші стоять занедбані. Що ближче до фронту, то більше руйнувань. Так само збільшується кількість блокпостів, а біля доріг з’являються оголошення «Обережно міни!». Військові зупиняють на блокпостах, запитують, хто такі, куди і для чого прямуєте. До волонтерів тут звикли, тож проблем із проїздом немає.

Красногорівка. Оглядаємо східну частину міста. Спалені багатоповерхові будинки. Забиті фанерою чи розбиті вікна. На будинках досі реклама, яка свого часу закликала мешканців у салони краси чи до крамниць. Спалені будинки лякають пусткою. У повітрі біля багатоповерхівок ще чути запахи горілого.

За кількасот метрів – українські позиції, за 1,5 км – ворожі. Військовий попереджає, що, в принципі, хороші снайпери при бажанні тут можуть дістати.

Спалений супермаркет мережі «АТБ». Прошиті осколками дорожні знаки.

Що далі від східної частини міста, то більше життя: люди йдуть у своїх справах, їдуть велосипедами… Проте на приїжджих дивляться з підозрою.

Біля дороги де-не-де – пам’ятники полеглим українським бійцям. Чимало їх у Карлівці, яка в 2014 році кілька разів переходила з рук в руки.

Баба Люда з Авдіївки

Авдіївка. Фото: POLUKR.net /  Ігор Тимоць

Авдіївка. На тренінг Т4U прийшло близько 30 дітей і підлітків, яких дуже цікавили правила кібербезпеки в інтернеті.

Більшість населення Авдіївки працює на місцевому коксохімічному заводі. У 2014-2017 роках за місто тривали жорстокі бої. Сильно постраждали приватні будинки на околицях міста, згоріли багатоповерхівки, десятки українських солдатів і мирних жителів Авдіївки загинули.

Від Авдіївки близько 10 км до Донецька, зовсім поряд – Донецький аеропорт.

Українська армія організовано допомагає місцевим, які найбільше постраждали, – підвозить матеріали для ремонту, дрова, продукти.

З військовим В’ячеславом, який до січня служив у ЗСУ та мав позивний «Доцент», вирушаємо до баби Люди. Раніше В’ячеслав координував цивільно-військове співробітництво підрозділів української армії на лінії фронту – себто організовував допомогу від армії місцевим мешканцям. Баба Люда добре знає Славка. Просить передати, щоб привезли їй скло на вікна – зараз там клейонка. Скоро настане холоднеча, і клейонка вже не захистить.

Бабі Люді 70 років. Вона низенька, дуже жвава і має веселу вдачу. Слава з волонтерами T4U приносять гостинці – хліб, макарони, крупи. Жінка дякує. Показує город, який обробляє за хатою, і ями від снарядів завширшки 1,5-2 метри. На городі ростуть великі помідори, кавуни. В’ячеслав показує на подвір’ї «колекцію» гільз та осколків від снарядів.

За 150 метрів від дому старенької – українські позиції. За 1,5 км – сепаратисти. На обійстя жінки за 4 роки війни прилітало безліч разів.

Жінка сама з Дніпра, приїхала в Авдіївку в 1970-х. Біля старої цегляної хати у 1985 році звели нову. Під час одного з обстрілів у 2017 році снаряд зруйнував хату, чоловікові відірвало ногу. Баба Люда показує руїни хати. Розповідає, що все життя працювала, а тепер ось… Діти теж живуть в Авдіївці. Зі свого дому вона не хоче і не має куди їхати. Ще раз нагадує про скло на вікна.

Сумна жінка з муралу

Авдіївка. Фото: POLUKR.net /  Ігор Тимоць

Крайні східні багатоповерхівки Авдіївки – спалені та здебільшого порожні. У ці високі доми потрапляло найбільше російських снарядів під час численних обстрілів з Донецька. На одному з них – мурал старшої жінки, який виконав голландський художник у 2016 році. Знаходимо жінку недалеко, на вулиці Молодіжній. Жінку звати Марина, їй 74 роки, працює вчителькою української мови 54 роки. Художник обрав її фото, бо побачив у ньому всю печаль цього міста.

Жінка розповідає, що школу, де вона так довго працювала, розбомбили, тож її перевели в іншу. Нову квартиру, яку купили напередодні війни, – теж розбомбили. Тож вони з чоловіком і дітьми тепер змушені тулитися в одній. Чоловіка сильно поранило в 2014 році. Тоді вбило багатьох людей, бо снаряд влучив у чергу. Тепер Маринин чоловік не може ходити. На операції витратили багато грошей, аби він бодай вижив. Грошей катастрофічно бракує. Марина розповіла про польську журналістку Моніку, яка одного разу брала у неї інтерв’ю, а потім передала 5000 грн. Моніка досі час від часу дзвонить, аби поцікавитися, як справи.

На момент нашого приїзду в Авдіївці вже четвертий день не було води. Водонапірна станція, яка подає воду в місто, розташована між бойовими позиціями, тож у неї часом прилітає. Схожа ситуація і з електроенергією. Так триває четвертий рік.

За словами Марини, у 2014-2015 роках в Авдіївці було справжнє пекло – активні обстріли, все палало, швидких бракувало, лікарі з міста повтікали, тож лікарів теж бракувало, з міста годі було виїхати, і дуже багато людей тоді загинуло.

Перед війною в Авдіївці жило близько 35 тисяч людей. Зараз, за словами Марини, – близько 20 тисяч. А в критичні часи тут залишалося менше 10 тисяч жителів.

Останнім часом, за словами жінки, у місті більш-менш тихо. Чути лише автоматні черги, на які вже майже не звертають уваги. У скелетах спалених багатоповерхівок видно поодинокі вогники, чути, як хтось щось робить. Жінка каже, що багато людей у місті мають проблеми із психікою. Загалом люди стали більш патріотичні, хоча іноді можна чути нарікання на Україну.

В Авдіївці, як і в інших прифронтових містах, всюди висять українські прапори, багато що пофарбовано в жовто-блакитний колір.

Удень в Авдіївці людно, працюють магазини й кафе, місцеві п’ють пиво, діти й дорослі їздять велосипедами у своїх справах. Час від часу проїжджають військові. Продавці й офіціанти підкреслено ввічливі. Радо переходять на українську. Ввечері вулиці порожніють. Коксохімічний завод викидає пару, світиться й гуркоче. Якщо прислухатися, можна почути далекі перестрілки.

Ігор Тимоць.

Share Button

Експерти з Чехії, Польщі та Словаччини допомагають волонтерам на Донбасі

Share Button

У Маріуполі 9 вересня розпочалася друга частина проекту ознайомлення активістів Донецької та Луганської областей з основами кібербезпеки. На початковому етапі, в Харкові, експерти з Чехії, Словаччини, Польщі та України підготували анкети й опитали 100 активістів із прифронтової зони. На базі цього підготували поради щодо кібербезпеки, захисту даних в інтернеті та соціальних мережах. Проект проводять за фінансової підтримки Міжнародного Вишеградського Фонду.

Українська митниця майже дві доби тримала волонтерську допомогу для дітей

Втілює в життя проект «Команда для України» (Team for Ukraine; Т4U) – група фахівців із Чехії, Словаччини, Польщі та України, які працюють на Донбасі від 2014 року. Діяльність Т4U спрямована на підтримку українських волонтерів, військових, поліції та інших силових структур.

Представники чеської організації «Гуманітарна допомога Україні» Петра Оліви привезли допомогу для українських волонтерів, які допомагають військовим, а також для дітей у прифронтовій зоні. Українська митниця майже на дві доби затримала авто з допомогою для дітей через невідповідність процедурі оформлення документів.

Волонтерська допомога, яка врятувала понад сотню життів

1У Маріуполі Т4U зустріли волонтери та військові. Промислове місто на березі Азовського моря розташоване всього за 15 км від лінії фронту. У квітні-червні 2014 року місто контролювали проросійські терористи. У січні 2015 року багатоповерхівки східних кварталів міста обстріляла російська артилерія, внаслідок чого загинули 30 осіб.

На східному краї міста зараз починається лінія блокпостів. Аби їхати далі потрібен дозвіл армії. Учасники Т4U поспілкувалися там із парамедиками (надають домедичну допомогу під час поранень на передовій – Polukr.net) і волонтерами, передали допомогу, переважно засоби гігієни, для військових колишніх добровольчих батальйонів, які служать на передовій біля Маріуполя. Також поговорили про життя і проблеми.

Парамедик "Тайра" (справа) та колишній солдат на "Доцент" / Фото Ігоря Тимоця.
Парамедик “Тайра” (справа) та колишній солдат  “Доцент” / Фото Ігоря Тимоця.

Парамедик Юлія Паєвська на прізвисько «Тайра» у волонтерській медичній службі від початку війни. 10 днів тому вона підписала контракт із ЗСУ і тепер військовий медик. Зовні вона схожа на «солдата Джейн» (американський бойовик про жінку, яка служить у морській піхоті – Polukr.net): у «Тайри» вибриті скроні, і в кишеню за словом вона не лізе.

Вона розповідає, що армія за останні роки суттєво змінилася на краще, хоча проблеми досі є. Наприклад, координація між військовими. А ще вона не може змиритися, коли цивільні в містах країни байдуже дивляться на людей, що потребують допомоги. «Тайра» розповіла про величезну поміч волонтерів, які досі привозять допомогу, яка часом нагально потрібна на передовій. Вона каже, що незабаром колишні добровольчі батальйони цілком розчиняться в армії.

«Тайра» показує американський джип-швидку, подаровану волонтерами. Цим авто з поля бою вивезли близько 150 поранених українських бійців. Більшість із них могла б не вижити, якби не ця машина, адже існує так звана «критична година», коли пораненому треба надати медичну допомогу, інакше він помре.

Запахи моря і сморід промислових комбінатів

Їздимо розкинутим по приазовському степові Маріуполем – безмежні простори міста, маленькі приватні будинки межують із центральними домами ХІХ століття та сталінської епохи, кварталами багатоповерхівок і гігантськими комбінатами. Солоний запах Азовського моря перебиває нестерпний сморід із комбінату та чорний дим із труб. За словами місцевої волонтерки Альони, це підприємства Ахметова, екологічна ситуація в місті через них жахлива, а олігарх не спішить вкладати гроші в очисні споруди на комбінаті. Зате будує черговий храм Московського патріархату і заграє з сепаратистами.

41524150_2102273683140744_4382262995917471744_n

На тренінг Т4U зібралося близько 15 волонтерів та активістів. Вони послухали лекцію чеського експерта з кібербезпеки Томаша Флідра, який розповів про результати дослідження Т4U та заходи, які потрібно здійснювати, аби у зловмисників було менше шансів пробратися у ваш смартфон чи ноутбук, викрасти дані або вчинити яку-небудь іншу шкоду.

Військові розповідають свої історії – як їдучи в прифронтовій зоні забували вимикати wi-fi, а при дорозі стояли спеціальні роутери, які крали дані з їхніх телефонів поки ті проїздили поруч. Навколо пристроїв, при дорозі, були міни, аби військові підірвалися, якщо б спробували до них добратися. А росіяни приходили час від часу й міняли флешку з даними та акумулятори у цих пристроях.

Томаш розповів історії українських солдатів, яким приходили смс, що їх зрадив командир і втік, а їхнім батькам приходили смс, що син загинув, вони дзвонили сину, потім блокувався сигнал, не було мобільного зв’язку, і починався артилерійський обстріл. Солдати нервували, виходили з укриття та потрапляли під обстріл.

Триватиме проект до 17 вересня і охопить 9 міст прифронтової зони.    

Міжнародний Вишеградський Фонд створили 2000 року. Його мета – підтримувати співпрацю між країнами Вишеградської групи (Польщею, Чехією, Угорщиною та Словаччиною – Polukr.net) та їхнього спільного представництва в третіх країнах. Наприклад, в Україні.

Ігор Тимоць.

 

Share Button

Віднайдення Європи

Share Button

Перша річниця Угоди про асоціацію – ЄС витісняє Росію з торгівлі, а влада України не спішить виконувати євроінтеграційні зобов’язання

Рік тому, 1 вересня 2017-го, почала діяти у повному обсязі Угода про асоціацію та поглиблену зону вільної торгівлі (ЗВТ) між Україною і ЄС. Тимчасово вона діяла від 1 листопада 2014 року. Доктор економічних наук Ольга Мельник розповіла Polukr.net, що за останній рік помітне зростання товарообігу між Україною і ЄС, а також збільшення частки переробленої продукції, яку наша країна продає в Євросоюз. Також вона відзначила, що завдяки Угоді Польща посіла друге місце з-поміж країн, в які Україна продає товари, поступившись лідеру років незалежності у цьому списку – Росії. Експерт Українського центру європейської політики Дмитро Науменко розповів Polukr.net, що у владі є групи зацікавлених і не зацікавлених у втілення в життя Угоди, тому зміни у законодавстві та їх впровадження відбуваються нерівномірно та з різним темпом. За словами Науменка, Угода не має запобіжників від призупинення її реалізації, якщо до влади після виборів прийдуть противники євроінтеграції. Повне ж втілення Угоди принесе українцям достаток та сприятиме перетворенню країни на більш прозору та справедливу державу.

Польща тіснить Росію як торговий партнер

Інфографіка "Євроінтеграційного порталу".
Інфографіка “Євроінтеграційного порталу”.

Задля висвітлення процесу втілення положень Угоди про асоціацію цього року за кошти ЄС створено, серед іншого, “Євроінтеграційний портал” (ЄП). За даними порталу й української “Державної служби статистики”, ЄС четвертий рік поспіль залишається основним торговельним партнером України. Незважаючи на те, що з-поміж усіх країн Росія досі є ключовим торговельним партнером України, її частка в загальному обсязі щороку зменшується, а частка країн ЄС зростає.

Серед основних торговельних партнерів України у І півріччі цього року були Росія, Польща, Італія, Туреччина та Індія. Але якщо експорт товарів і послуг до Росії за рік впав на 77% (до майже 2 млрд дол.), то до Польщі зріс на 29%. Польща увійшла у лідери країн ЄС, куди експортує свої товари і послуги Україна, – за перші шість місяців цього року обсяг українського експорту до Польщі становив 1,7 млрд дол.   

“Наразі Росія залишається лідером за обсягом товарообігу з Україною, але на друге місце вийшла

Ольга Мельник.
Ольга Мельник.

Польща, – розповідає Polukr.net завідувач кафедри зовнішньоекономічної і митної діяльності Національного університету «Львівська політехніка», доктор економічних наук, професор Ольга Мельник. – Угода про асоціацію максимально сприяла налагодженню економічної співпраці саме з Польщею. Ключові товари, які Україна продає в Польщу, це залізна руда, прокат чорних металів, лісоматеріали, гриби та мед. Але головне для нас це виробнича кооперація – в Україні збирають із польських запчастин підшипники, дроти, побутову техніку, і експортують їх у Польщу”.

“Угода також допомагає демонополізувати український ринок, на ньому зростає конкуренція, – розповідає Ольга Мельник. – Це формує ризики для окремих вітчизняних виробників, але це закономірний процес, який пройшли всі країни Центральної Європи. Конкуренція – невід’ємний складник ринкової економіки. Якщо в країну залучаються іноземні інвестиції, то створюються робочі місця, виникає нове виробництво, впроваджуються нові технології. Конкуренція на ресурсних та товарних ринках України зростатиме надалі. Міграція робочої сили стимулюватиме підвищення зарплат, а нові підприємства з новими технологіями – вищу ефективність праці. На сьогодні активно змінюється структура нашої економіки, так, як це було 20-30 років тому в країнах Центральної Європи”.

Україна продає в ЄС все більше товарів із вищою доданою вартістю

За І півріччя цього року частка ЄС склала 42,1% (11,2 млрд дол.) в структурі українського експорту. За аналогічний період минулого року ця частка становила 37,5% (9,37 млрд дол.). Тобто Україна за рік продала в ЄС на 4,6% (1,83 млрд дол.) більше товарів і послуг. Імпорт із ЄС за І півріччя 2018 року – 41,5%, що на 0,8% менше, ніж у 2017 році. Минулого року він був на 2,1% меншим, ніж у 2016 році. Україна щораз більше продає в ЄС і щораз менше купує звідти, хоча динаміка змін невелика.   

3За даними “ЄП”, за І півріччя цього року найбільше Україна продала в ЄС недорогоцінних металів та виробів із них (на 2,4 млрд дол.), механічного та електрообладнання, машин і механізмів (на 1,5 млрд дол.), а також продуктів рослинного походження (на 1,3 млрд дол.).

“Протягом останнього року бачимо позитивну динаміку товарообігу з ЄС, – каже Ольга Мельник. – У 2013-2016 роках сировина, напівфабрикати і перероблена продукція займали приблизно однакову частку в структурі експорту з України в ЄС  – по 30%. Від 2017 року частка переробленої продукції зросла і досягла 43%”.

“Чимало вітчизняних експортерів постачають перероблену продукцію промисловим споживачам в ЄС, – продовжує Ольга Мельник. – Серед такої продукції, наприклад, електричне устаткування для автомобільної промисловості. Йдеться насамперед про виробництво комплектів проводів для транспортних засобів на основі давальницької сировини з ЄС. Завдяки такій продукції створено чимало нових робочих місць. Також одним із товарів-лідерів є соняшникова олія, яка, на відміну від сої чи ріпака (їх ми теж продаємо в ЄС), є переробленим продуктом. Наприкінці 2017 року Верховна Рада внесла зміни до Податкового кодексу України, які скасовують відшкодування ПДВ при експорті сої та ріпака. Для ріпака ця норма вступить у дію з 2020 року, а для сої вже з вересня 2018 року. Так влада робить кроки для стимулювання переробки замість експорту сировини. Істотно зріс продаж продуктів легкої промисловості, спецтехніки, як-от конвеєрів для копання глибинних траншей, електричного сигналізаційного обладнання для залізниць і трамвайних колій, деревообробної продукції. Суттєво зросли поставки вершкового масла. Україна сьогодні займає друге місце в Європі за продажами цього продукту”.

Торгувати з ЄС заважають бар’єри на митниці

“Гальмують зовнішньоекономічну діяльність українських підприємств, зокрема, митні ризики, – розповідає Ольга Мельник. – ЗВТ передбачає реформування митниці та налагодження ефективнішої її співпраці з суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності. Насамперед ідеться про інститут уповноважених економічних операторів (УЕО). Такий статус надається підприємствам, які тривалий час ведуть зовнішньоекономічну діяльність (не менше трьох років), відповідають критеріям прозорості, доброчесності й митної законослухняності, на підставі чого можуть отримати значний перелік спеціальних спрощень щодо митного оформлення товарів. Така практика доволі поширена в ЄС, що істотно полегшує та пришвидшує зовнішньоекономічні операції. У Митному кодексі України Главою 2 про «Уповноважений економічний оператор» закладено базу для роботи таких підприємств, проте на сьогодні так і не реалізовано організаційно-розпорядчий механізм надання вітчизняним суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності статусу УЕО”.

“Черги на митниці пов’язані передусім із недостатньою пропускною спроможністю міжнародних пунктів пропуску, – продовжує Ольга Мельник. – Кількість і пропускна спроможність пунктів пропуску на кордоні з ЄС не відповідають активному зростанню пасажиро- і товаропотоків. Країна потребує більшої кількості пунктів пропуску, розбудови їхньої інфраструктури, щоб забезпечити цивілізований перетин митного кордону України. Угода про Асоціацію між Україною та ЄС формує нові вимоги до здійснення митного регулювання експортно-імпортних операцій, що створює перспективи для активізації зовнішньоекономічної діяльності вітчизняних суб’єктів господарювання. Найбільш істотні зміни стосуються адміністрування тарифних квот, видачі митними органами сертифікатів з перевезення товару EUR.1, надання суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності статусу уповноваженого (схваленого) експортера, запуску автоматизованої системи митних послуг «Єдине вікно», переходу на електронне декларування, посилення боротьби з порушеннями митних правил та протидії контрабанді тощо. Ці заходи успішно реалізуються з урахуванням етапності їх втілення, що націлено насамперед на стимулювання зовнішньоторговельної активності суб’єктів, розвиток співпраці з європейськими контрагентами, долучення вітчизняних підприємств до міжнародних ланцюгів доданої вартості, зростання довіри до українських виробників”.

Брак політичної стабільності та захисту прав власності

“Україна може пропонувати конкурентноспроможну продукцію на ринки ЄС, але для цього слід відповідати європейським стандартам якості, – розповідає Ольга Мельник. – Те, що українські підприємства нарощують експорт переробленої продукції в ЄС, свідчить про її відповідність вимогам європейського ринку. На сьогодні в Україні спостерігається процес деіндустріалізації, проте наша країна має потенціал розвиватися не лише завдяки аграрній, туристичній сферам чи сфері послуг. Вона може бути конкурентоспроможною на світовій арені лише, якщо матиме потужну високотехнологічну промисловість, що потребує значних інвестицій. Іноземні інвестори з пересторогою ставляться до вкладання коштів в Україну через велику кількість ризиків: політичну турбулентність, війну, нестабільне законодавство, брак гарантій прав власності”.

Дмитро Науменко.
Дмитро Науменко.

“Угода про асоціацію включає політичний блок, торговельний та секторальний, – розповідає експерт Українського центру європейської політики Дмитро Науменко. – Політичний стосується, зокрема, прозорості виборів, справедливої правової системи тощо. Торговельний – права на безмитну торгівлю з ЄС. Секторальний – секторів економіки, які мають стати ближчими до норм і стандартів ЄС. З торговельної та секторальної частин зміни стосуються двох речей. По-перше, підвищення прозорості ведення бізнесу та прийняття європейських стандартів якості товарів. З погляду економіки зрозуміло, що кращі стандарти означають вищу якість життя українців. Якщо Україна повною мірою втілить всі зобов’язання щодо Угоди, то в політичному сенсі буде більше прозорості для виборчої системи, більше децентралізації, більше справедливості в судовій системі, виконання всіх антикорупційних речей. Проблема, що Угода в політичній частині містить розпливчасті формулювання. Усі зміни, які в нас відбуваються на краще в політичній системі, і всі реформи наша влада та європейські партнери підв’язують до Угоди. Ця прив’язка не дуже зрозуміла. Наприклад, ніде в Угоді не вказано, що Україна має створити Антикорупційний суд. Зате вказано, що має сприяти прозорій судовій системі та справедливі. Це дуже широкі поняття”.

Слово і брак діла – Парламент і Уряд не спішать приймати та втілювати в життя євроінтеграційні ініціативи

За даними “ЄП”, із 57 законопроектів, визначених у “Дорожній карті” на 2018-2019 роки щодо2 реалізації Україною Угоди, депутати Верховної ради прийняли 6 необхідних проектів законів у ІІ читанні та 11 у І читанні. За словами віце-прем’єра Іванни Климпуш-Цинцадзе, навіть ті проекти законів, які називають відповідно до вимог впровадження Угоди, часто наповнені іншим, невідповідним назві змістом. Спікер Верховної Ради Андрій Парубій пообіцяв Климпуш-Цинцадзе, що буде активніше ставити на голосування євроінтеграційні проекти законів.

4Уряд теж виконує завдання щодо Угоди далеко не найкраще. Як розповіла в інтерв’ю виданню “Слово і діло” Климпуш-Цинцадзе, за минулий рік 106 міністерств і відомств, відповідальних за впровадження Угоди, виконали завдання щодо її реалізації на 41%. На таку саму цифру – 41%, міністерства та відомства вийшли за І півріччя цього року. 50% у сфері санітарних і фітосанітарних заходів, 54% у сфері сільського господарства, 65% щодо зняття технічних бар’єрів у торгівлі з ЄС, 67% у сфері соціальної політики та трудових відносин, і 80% у сфері підприємництва.

«Наша еліта, представлена в Парламенті та Уряді, складається з груп інтересів, – розповідає Дмитро Науменко. – Одним групам Угода цікава, іншим – частково, ще іншим – зовсім не цікава. Це виражається в прогресі щодо прийняття відповідних законів та впровадження положень Угоди. Ті частини, які цікаві певним групам впливу, рухаються. Наприклад, Угода цікава для аграрного лобі, яке хоче продавати продукцію в ЄС. Аграрний комітет Верховної Ради і агробізнес налаштовані змінювати законодавство. Особливо у сфері безпеки харчової продукції. Ба більше, деякі виробники, наприклад, курятини, розпочали цей процес задовго до підписання Угоди. Інша група впливу – проти. Зокрема та, що пов’язана з олігархами, які контролюють енергетику чи митницю. Для них європейські правила – це більша прозорість та менші можливості для корупції. Вони чинять спротив проходженню євроінтеграційних проектів законів у Раді. Тому швидкість євроінтеграційного руху така нерівномірна”.

“Прихильники і противники входять в різні партії, – продовжує Дмитро Науменко. – Також самі депутати або мають зацікавлення власного бізнесу у євроінтеграції та підтримують певні речі, або ні й блокують, бо це загрожує бізнесу. І в парламенті, і в коаліції, і в уряді є ті, хто отримують прибутки з митниці та енергетики, тому не зацікавлені в активному просуванні певних частин Угоди”.

“Якщо звести всі частини Угоди до одного речення, то маємо бути готові стати частиною європейського світу з конкурентною економікою та прозорими правилами гри для ведення бізнесу, – веде далі Дмитро Науменко. – Інакше так і будемо закритою економікою з монопольними структурами, втручанням держави в бізнес, впливом олігархів на владу. Найбагатші українці хочуть половинчастого втілення Угоди. З одного боку, хочуть мати вигоди від виходу на величезний європейський ринок. З іншого – проти більшої прозорості, кращого бізнес-клімату та умов для конкуренції. Це ж загроза їхньому прибуткові. А прозоріша економіка буде означати, що доведеться конкурувати, зокрема з великими європейськими корпораціями. Історія показує, що половинчастість не приносить хороших результатів. Суспільству вигідне ж цілковите і повне прийняття положень Угоди, бо це веде до кращого життя”.

“Втілення в життя Угоди може бути припинено, якщо до влади в 2019 році прийдуть популісти чи противники євроінтеграції, – продовжує Науменко. – Це класична двостороння угода. Якщо одна зі сторін захоче її розірвати, то для цього є процедури. Ймовірно, після можливого приходу популістів сама собою Угода діятиме. Проте якщо наша сторона захоче її припинити, то це не проблема. У цьому разі, найімовірніше, Угоду просто ніхто не буде виконувати. Запобіжників від її згортання немає. Як приклад, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Росією і Україною 1997 року, який призупинили тільки зараз. Він де-факто досі жодним чином не виконувався, але юридично був абсолютно чинним. Так само може бути з Угодою про асоціацію. Усі будуть робити вигляд, що вона працює, але фактично цього не буде”.

Ігор Тимоць.

Share Button

«Президент і уряд борються за гроші митниці під виглядом боротьби проти контрабанди», – експерт

Share Button

За рік бюджет України втрачає близько 5 мільярдів євро через контрабанду

Хто протягом останніх тижнів перетинав українсько-польський кордон, той міг зауважити довгі автомобільні черги. Я теж перетинав. Із розмов з водіями зʼясував, що причиною черг, по-перше, є страйк польських прикордонників і митників. По-друге – українська кампанія по боротьбі з контрабандою на митниці. Її розпочали в липні митники і поліція, які тепер проводять спільний контроль. Експерт Реанімаційного пакету реформ Вʼячеслав Черкашин розповів Polukr.net, що це боротьба за право взяти під контроль фінансові потоки митниці. Це близько 5% ВВП України, або 5 млрд євро на рік. Борються за це, за його словами, фракції президента та уряду. Гроші обом потрібні на майбутні парламентські та президентські вибори. 17 липня я звернувся до Державної фіскальної служби, до якої належить митниця, та до Національної поліції з проханням прокоментувати ситуацію, але на момент публікації, 23 серпня, відповіді так і не було.

«Боротьба за гроші митниці між президентом і премʼєром»

Почалася теперішня історія з митницею з постанови уряду від 20 червня, яка узаконила присутність поліції на митниці. Перед цим була нарада премʼєра з представниками МВС, Генпрокуратури, НАБУ, САП, ДФС і СБУ. Присутність поліцейських на митниці, запевняють урядовці, мінімізує контрабанду через кордон. Згідно з постановою, поліція може цілодобово перебувати в зонах митного контролю і в пунктах пропуску через державний кордон. Також поліції дали доступ до автоматизованої системи митного оформлення «Інспектор-2006». Маючи його, поліція бачить всю інформацію про оформлення: хто, що, коли і за скільки завозив.

Як пише «Українська правда» (УП), – кампанія по боротьбі з контрабандою – не зовсім законна спроба уряду, а саме премʼєра Володимира Гройсмана і глави Міністерства внутрішніх справ (МВС) Арсена Авакова побороти контрабанду. Приховані мотиви уряду, як пише видання, – спроба перевести потоки грошей з контрабанди на митниці від президента до уряду. Досі на митниці працювала Служба безпеки України (СБУ). Її контролює президент. Від липня там працює поліція, яку контролює МВС та уряд.

Як розповідають джерела «УП», премʼєр хоче потіснити СБУ з митниці. Підконтрольна президенту СБУ має право перебувати на митниці в рамках боротьби з тероризмом, корупцією та організованою злочинністю. Поліція має стати противагою СБУ. Але співпраця може мати інші наслідки. По-перше, якщо не буде кадрової ротації на митних постах, то ніщо не завадить митникам, поліції та СБУ домовитися. По-друге, не виключено, що співпраця виявиться короткою і наступним етапом буде конфлікт митників і поліцейських через контроль за потоками на митниці.

«Ситуація на митниці – початок передвиборчих перегонів, –  каже експерт із податкової політики Реанімаційного пакету реформ Вʼячеслав Черкашин. – Боротьба за гроші митниці між фракцією президента і премʼєра – це гарячкова спроба уряду отримати долю з кордону під виглядом боротьби з контрабандою. В уряді досягли політичного компромісу щодо перебирання контролю над цими потоками. Середня виборча кампанія в Україні коштує 400-500 млн грн. Це суттєві гроші. Це не перша така ініціатива премʼєра Володимира Гройсмана».

У травні 2016 року уряд Гройсмана анонсував створення 20 мобільних груп із поліції, митників, прикордонної служби та представників НАБУ. Ці групи отримали назву «чорні сотні». Передбачалося, що вони будуть їздити по країні й виявляти контрабандистів. Ідея не спрацювала, «чорні сотні» розпустили.

Майже 5 млрд євро в рік казна України втрачає через контрабанду

У МВС впевнені, що спільна робота поліції та митників допоможе залучити до бюджету мільярди гривень, які «зʼїдає» контрабанда. Про це заявив глава МВС Арсен Аваков. Німецька Süddeutsche Zeitung порахувала, що за рік через контрабанду казна України недоотримує 4,8 млрд євро. У 2017 році ВВП України становило 98 млрд євро. Тож це 5% від ВВП країни. Схожу суму озвучує Аваков: «За найскромнішими підрахунками експертів, яких ми з премʼєром збирали, втрати від півтора десятка контрабандних схем – 105 млрд грн на рік».

«Реальні суми, які недоотримує бюджет України через ухилення від сплати податків і неотримане мито, – близько 15% від ВВП, – каже Черкашин. – Точно складно порахувати. Це приблизні оцінки експертів».

«Перспективи, що кошти з митниці підуть у бюджет, а не на інші цілі, – невеликі, – продовжує Черкашин. – Це може статися тільки після циклу виборів у 2019 році й то, якщо на це буде політична воля влади. Зараз ситуація не зміниться. Митне оформлення піде швидше, коли вдасться виробити нові контрабандні схеми і налагодити більш-менш адекватне проходження кордону. Це займе як мінімум кілька місяців. У повільному проходженні кордону та митниці винні не тільки проблеми на митниці, а й брак інфраструктури та самих пунктів пропуску на кордоні з нашими західними сусідами. Теперішнє втручання поліції в роботу ще більше призупинило й так досить повільну роботу митників і прикордонників. Найближчим часом не бачу можливості вирішення проблем із чергами на кордоні. Хіба що буде соціальний вибух. Але це не найкращий вихід – щоразу вирішувати проблеми у країні через протести».

«“Годуються” з митниці багато людей, а не вузьке коло, – веде далі Черкашин. – Лише кожен контейнер в порту Одеси, наскільки мені відомо, має щонайменше 10-12 зацікавлених на місці. Усі, хто з цього отримує прибутки, хочуть якомога швидше відновити звичні схеми контрабандного проходження товарів. Зараз прийшли нові люди на митницю, тому, гадаю, тривають торги і готують нових посередників, які будуть вирішувати справи із митом по-новому».

Ігор Тимоць.

Share Button

Польські митники і прикордонники у безстроковому «італійському страйкові»

Share Button

Ті, хто протягом останнього місяця перетинав українсько-польський кордон, зауважили збільшення черг і сповільнення роботи польських прикордонників і митників. Одна з причин в тому, що від 16 липня триває безстроковий «італійський страйк» усіх «силових структур» Польщі. Вони вимагають підвищення зарплати та інших покращень умов праці. Зокрема, страйкують прикордонники і митники. «Італійський страйк» – це різке зниження працівниками темпу роботи внаслідок суворого додержання службових інструкцій чи повне її припинення з присутністю на робочому місці.

Силові структури (służby mundurowe – це буквально служби, які носять уніформу) – обʼєднаний термін для збройних сил, поліції, спецслужб, прикордонників, митників, пожежників, лісників тощо. В українській мові під терміном «силові структури» ідеться про Збройні сили, поліцію, спеціальні підрозділи, Національну гвардію та Державну службу з надзвичайних ситуацій.

Як пише польське видання Interia fakty, почалося все з протесту поліції 10 липня. 16 липня приєдналися прикордонники, митники, тюремні охоронці та пожежники. Тоді ж рішення про загальнопольську акцію протесту прийняла Рада федерації профспілок «силових структур» Польщі.

Початково профспілки вимагали підвищення зарплат, покращення умов виходу на пенсію та розморожування індексації зарплат. Свої вимоги вони надіслали до міністерств внутрішніх справ та фінансів і правосуддя ще 12 березня. Профспілки тоді попередили: якщо їхні вимоги не виконають, то буде протест.

«Знаємо, що наші дії мають наслідки для тих, хто пробують перейти чи переїхати через пункти пропуску на кордоні, адже збільшилися черги, – каже голова Профспілки прикордонників Польщі Марчін Коляса. – Це наслідок того, що митники і прикордонники детально та дрібʼязково перевіряють документи, які дозволяють перетнути польський кордон, людям і автомобілям».

Як пише видання Dziennik Zachodni, також наслідки страйку можуть відчувати водії, з огляду на детальніше і суворіше виконання патрульною поліцією своїх обов’язків. «Якщо йдеться про поліцію, то олії у вогонь додають останні новини про проблеми з фінансами в уряді та можливий брак грошей на додаткові виплати для поліції», – пише видання.

Коляса розповів «Interia fakty», що припинення страйку залежить від рішень МВС Польщі. Зі свого боку, МВС заявляє, що завжди готове до діалогу. А глава МВС Польщі Йоахім Бруджіньський запевнив, що «спільною ціллю МВС та «силових структур» було і залишається покращення умов праці співробітників цих служб».

Тим часом страйк триває, і новин про порозуміння між сторонами немає.

Ігор Тимоць.

Share Button

«Українці: цінні працівники та щораз цінніші клієнти»

Share Button

Переклад статті з газети Rzeczpospolita, в якій ідеться про те, як українські трудові мігранти в Польщі змінюють польську економіку.

«Щороку українські трудові мігранти в Польщі не лише пересилають мільярди злотих додому, а й дедалі більше витрачають у Польщі, купуючи мобільні телефони, побутову техніку, електроніку, автомобілі та помешкання.

Майже кожен третій українець, що живе у Польщі, купив за минулий рік побутову техніку і товари для дому. Кожен четвертий придбав авто, а 5% інвестувало в нерухомість. Такі результати дослідження фірми ARC Rynek i Opinia. Вони свідчать, що українці відіграють дедалі більшу роль – і не тільки на польському ринку праці.

Для багатьох фірм (зокрема, для мобільних операторів та банків) українці стали важливою групою клієнтів – із великим купівельним потенціалом. Тим більше, що три чверті учасників опитування ARC Rynek i Opinia (взяли участь 530 українців, які живуть у Польщі) розповіли, що мають у Польщі постійну роботу. А 6 із 10 пов’язують своє майбутнє з Польщею.

2-3 тисячі на руки

«Українці – дедалі більша група споживачів. Частина з них і далі лише заробляє гроші й практично повністю пересилає їх родинам додому. Але й вони мусять за щось жити у Польщі, купувати, – каже віце-голова ARC Rynek i Opinia Адам Чарнецький. – Польським фірмам щораз більше залежить, аби українці обирали саме їх».

За даними Національного банку Польщі (НБП) за 2017 рік, у Польщі працює 900 тисяч українців. Як випливає з дослідження, мігранти з України не марнотратні: 72% з них заощаджують частину грошей, щоденні покупки роблять найчастіше там, де є знижки, а кожен другий підтримує сім’ю в Україні. За даними НБП, в 2017 році українці переказали з Польщі в Україну 11,7 млрд злотих (у І кварталі 2018 року – 2,9 млрд злотих), що на 50% більше, ніж у 2016 році.

Агенція Personnel Service спеціалізується на наймі працівників з України. Її голова Кшиштоф Інглот каже, що середня зарплата українця – 2-3 тисяч злотих на місяць.

За дослідженням ARC Rynek i Opinia, 92% українців, що живуть у Польщі, користуються польськими мобільними мережами, а дві третини мають рахунок у банку. Щоправда, тільки 30% кладе зароблені гроші на депозит. Для більшості важливі картки до банкомату. Проте банки вже цінують українських клієнтів.

Інвестиції в бізнес

«Серед українців спостерігаємо постійне зростання інтересу до пропозицій PKO (найбільший банк Польщі, державний, йому належить 100% акцій українського «Кредобанку». – Polukr.net), – стверджує директор відділу індивідуальних клієнтських продуктів PKO Павел Плачке. – Кількість приватних рахунків, які вони відкривають, систематично збільшується. У травні PKO зробив доступним мобільний додаток українською і російською мовами».

За українців борються також банки Pekao i Getin Bank, які минулої осені відкрили їм доступ до рахунків «Рахунок на простих умовах», пропонуючи україномовну інфолінію та обслуговування українською мовою в кільканадцяти відділеннях по країні.

Із дослідження випливає, що в майбутньому українці можуть бути важливими для польського ринку нерухомості. Наразі лише 5% анкетованих українців купили за останні п’ять років нерухомість у Польщі. Але 45% планує купити її в майбутньому (дві третини планують взяти для цього кредит у Польщі). На українців припало найбільше (понад 23%) нерухомості, яку іноземці купили в Польщі минулого року.

Мігранти з України заявили про себе й як активні покупці автомобілів. Хоча, як і поляки, вони ставлять на вживані авто.

«Бачимо суттєве зростання кількості клієнтів у наших польських відділеннях, – каже генеральний директор AURES Holdings, оператора мережі автоцентрів AAA Auto, Кароліна Топольова. – Минулого року щомісяця ми продавали вживані авто лише кільком особам з України. Тепер продаємо по кількадесят».

Частина таких покупок – інвестиція, яка дає змогу провадити власний бізнес у Польщі. Щораз частіше українські водії співпрацюють з операторами таксі Uber чи Taxify.

«Частина наших водіїв, особливо тих, що працюють на власному авто на Taxify, походять із України», – каже шеф Taxify в Польщі Алекс Карцель.

Дедалі більше працівників з України платить ZUS

Станом на червень цього року 403 тисяч громадян України платять у Польщі вклади ZUS (державне пенсійне і медичне страхування, яке займається збором, обігом і виплатою пенсій та допомог; поширюється теж на іноземних працівників. – Polukr.net). Це означає, що кількість українців, які сплачують страхові польські внески, тобто легально працюють у Польщі, за рік збільшилася майже на 50% (у червні 2017 року внески ZUS сплачували понад 270 тисяч українців).

Українці – це дві третини іноземців, які сплачують вклади ZUS. Більшість із них (209 тисяч) – наймані працівники. Але це ще й найчисельніша група іноземців (понад 23%), які сплачують страхові внески і провадять економічну діяльність у Польщі.

Найбільше трудових мігрантів з України, які сплачують ZUS, на кінець червня було зареєстровано у Варшаві (68 тисяч). Другим містом за кількістю українців, що сплачують внески ZUS, був Вроцлав (27,6 тисяч), третім – Познань (27,4 тисяч). Далі – Гданськ (22,3 тисяч) і Краків (19,6 тисяч).

«Ще кілька років тому українці були в Польщі маятниковими мігрантами, які приїздили ненадовго, і практично всі зароблені гроші відвозили додому, – каже економіст Варшавського університету Малгожата Старчевська-Кшиштошек. – Нині, коли їхні позиції на польському ринку праці стали переконливо кращими, а зарплати вищими, змінюється й характер їхнього побуту. Збільшується кількість українців, які будують життя в Польщі: перевозять сюди родини, купують та умебльовують житло, віддають дітей до школи. Окрім програми «500+» (державна фінансова допомога сім’ям у вихованні дітей; на другу та кожну наступну дитину Польща виділяє по 500 злотих на місяць; на першу дитину виділяє, якщо дохід на члена сім’ї не перевищує 800 злотих на місяць. – Polukr.net) і збільшення зарплат, це один із імпульсів для зростання польської економіки. Його переважно підживлює споживання приватних господарств. У цьому беруть участь і мігранти з України та їхні родини».

Переклав Ігор Тимоць

Share Button

«Якщо знищать активістів, то залишиться безмовне суспільство, і можемо одного ранку прокинутися… в Росії», – одеський активіст Сергій Стерненко

Share Button

Протягом останніх тижнів у південних і східних областях України сталося кілька резонансних нападів на громадських активістів. Виконавців злочинів ловили переважно по «гарячих слідах». Проте активісти скаржаться, що правоохоронці в регіонах або пасивні, або навіть допомагають бандитам. На 23-річного одеського юриста, громадського активіста і донедавна лідера місцевого «Правого сектору» Сергія Стерненка протягом лютого-травня цього року було здійснено три напади. Він навчився оборонятися і радить усім, кому може загрожувати небезпека, не чекати допомоги, а навчитися самозахисту. Polukr.net поговорив із активістом.

– Як оцінюєте зростання кількості нападів на громадських активістів?

– Те, що спостерігаємо в Україні, – це тенденція. Вона нагадує організований групою осіб терор проти громадянського суспільства у найбільш вразливих областях. Географічно – це регіони, які в 2014 році Путін назвав майбутньою «Новоросією». Це південь і схід України – від Харківщини до Одещини. За останніх півроку я сам пережив три напади. Під час останнього, що стався 24 травня, один із нападників загинув.

– Хто може за цим стояти?

– Напади на активістів у критичних областях прямо загрожують нашій національній безпеці. Можливо, маємо справу зі сценарієм Росії щодо дестабілізації ситуації в Україні. Можливо, росіяни це роблять, щоб реалізовувати наступні кроки з гібридної агресії. Можливо, маємо справу з місцевими елітами. Якщо проаналізувати діяльність тих, проти кого влаштовували напади, замахи і побиття, то це люди з активною громадянською позицією, які протистоять місцевим елітам, а також мають яскраво виражену проукраїнську позицію. Тут інтереси місцевих еліт та інтереси російських спецслужб можуть збігатися.

– Які це може мати наслідки?

– На жаль, правоохоронці на місцях, а саме прокуратура, поліція і СБУ, часто бездіють. Відтак це може призвести до повторення подій 2013 року – маю на увазі Врадіївку (акції громадської непокори у районному центрі Миколаївської області, спричинені груповим зґвалтуванням та замахом на вбивство жительки Врадіївки Ірини Крашкової; потерпіла вказала на двох офіцерів міліції – відмова суду і міліції затримати одного із них спричинила масові акції непокори, які супроводжувалися штурмом районного відділку міліції, звільненням з посади прокурора району та відстороненням від виконання обов’язків начальника місцевої міліції. – Polukr.net). Ці події часто згадують у зв’язку з нападами на громадських діячів. Врешті, все може вилитися у те, що люди почнуть бунтувати і намагатися чинити самосуди.

Якщо в суспільстві зростає запит на справедливість, а держава не може його задовольнити, то люди рано чи пізно будуть намагатися цей запит заповнити самостійно. Це може призвести до різних показових акцій. Може проявитись як дуже погано, так і добре. Хороший варіант – випадок у Києві, коли затримали бразильця Рафаеля Лусваргі, який воював за «ДНР» (заарештований українськими правоохоронцями терорист «ДНР», відпущений українським судом, жив у монастирі УПЦ Московського патріархату. – Polukr.net). Його затримали хлопці з націоналістичних організацій та привели в СБУ Це був потужний медійний ляпас нашим силовиками від громадянського суспільства. Бо Лусваргі – злочинець. Він воював проти України, порушив наші закони. На жаль, поганих прикладів у нас набагато більше.

– Що можете порекомендувати громадським активістам, аби вони відчували себе у більшій безпеці?

 – На власному прикладі я показав і рекомендую іншим застосовувати методи самооборони. Оскільки сьогодні криміногенна ситуація в Україні погана, а на поліцію не завжди можна покластися, то кожен громадянин має уміти захистити себе у разі загрози його життю чи життю його близьких.

Як юрист можу сказати, що, з точки зору права, є можливості обороняти себе законно, хоча законодавство у цій сфері архаїчне і суперечить Конституції. Є такий термін, як «межі необхідної оборони». За Кримінальним кодексом, громадянин має право оборонятися без будь-яких обмежень із застосуванням будь-яких предметів у трьох випадках. По-перше, якщо на нього нападає група осіб – тобто двоє і більше. По-друге, якщо нападник проник у його житло чи інше приміщення, де він перебуває на законних підставах. По-третє, якщо нападають із застосуванням зброї – наприклад, на вас ідуть із бейсбольною битою чи ножем. У цих випадках будь-яке знаряддя може бути використане як зброя. Але якщо ви не впевнені, що зможете подолати нападника, чи є інші важливі фактори, то треба або втекти, або збільшити дистанцію, або створити умови, щоб між вами виникла неподоланна перешкода – паркан, двері тощо.

Якщо на вас нападає одна людина без зброї, то, відповідно до чинного Кримінального кодексу, маєте право захищатися лише голими руками і так, щоб не завдати нападнику більшої шкоди, ніж він вам. Закон написаний не для людей, а для поліпшення поліцейської статистики.

Але всім, хто цінує своє життя, даю пораду, яку сформулювали американські поліцейські: «Краще хай мене судять 12, ніж несуть 6». Мається на увазі 12 присяжних у суді та 6 людей, які несуть труну. Тож, вважаю, краще застосувати будь-які способи, щоб захистити себе, здоров’я і життя своїх близьких, ніж бути мертвим чи зазнати серйозних поранень. Із в’язниці можна вийти, а з труни ніколи.

Напади на мене відкрили мені одну просту істину: якщо ви громадський активіст чи просто громадянин, то у випадку небезпеки захищайте себе і своє майно всіма можливими способами. Бо поліція не приїде, або приїде запізно, або скаже, що не має повноважень. Мав такі ситуації не раз. Я керувався цим принципом, коли оборонявся від нападників, які хотіли мене вбити. Якщо раптом на мене нападуть ще раз, то не вагатимусь, а застосовуватиму все, що буде під рукою. І всім раджу діяти так само.

Оскільки ми перебуваємо в стані війни, зокрема гібридної, а правоохоронні органи не можуть гарантувати безпеку, то кожен громадянин України повинен мати якесь знаряддя для самооборони і вміти його застосувати. Або хоча б пройти невеликі курси самооборони.

– Для чого активісти в Києві вимагали передати справи про напади від слідчих у регіонах до СБУ?

– Активісти мають багато підстав вважати, що до нападів на нас причетні місцеві правоохоронці. Вони так чи так допомагають реалізовувати напади, замахи і вбивства. Допомога бандитам може виявлятися у двох формах: активній і пасивній. Активна – коли співробітники поліції чіпляють на твоє авто трекер і передають зловмисникам дані про місцезнаходження. Або наймають «тітушку» (збірна назва спортивних молодиків, яких наймають для нападів. – Polukr.net) чи потенційного кілера, який має тебе вбити. Пасивна форма – це бездіяльність правоохоронців, що теж, по суті, є злочином. Більшість кримінальних проваджень щодо нападів на активістів у регіонах зовсім не розслідують.

До прикладу, справа Віталія Устименка з Одеси (у червні на активіста одеського «Автомайдану», члена Ради громадського контролю НАБУ Віталія Устименка напали двоє невідомих і поранили його ножем; перед цим, у лютому, після судового засідання з обрання запобіжного заходу меру Одеси Геннадію Труханову Віталія побили «тітушки» і депутат одеської мерії. – Polukr.net). На відео зафіксовано нападників. Але в обох випадках нікого не було затримано й не притягнуто до кримінальної відповідальності.

Коли ж виконавця таки затримують, то його або відпускають, або ніхто не шукає посередників і замовників, щоб притягти їх до відповідальності. Якщо карати тільки виконавців, злочинність не подолаєш. Якщо умовний Іван, який координує напади на активістів по Україні, бачить, що поліція не розслідує справи, притягує до відповідальності лише декого із виконавців, не шукає посередників і замовників або – ще гірше – замовник причетний до котроїсь із гілок влади, то цей Іван розуміє, що можна і далі замовляти чи координувати такі напади.

Хоч як пафосно це звучить, але напади на активістів – це напади на все адекватне суспільство. У Херсоні намагалися вбити не Катерину Гандзюк, а наше майбутнє. Поясню на простому прикладі. 2 травня 2014 року (масові заворушення і сутички в Одесі між проукраїнськими і проросійськими активістами, під час яких загинули 48 осіб. – Polukr.net) одесити врятували місто від реалізації донецького сценарію. Силою вдалося відбити атаку проросійських бойовиків. Завдяки цьому Одеса нині не є лінією фронту. Відбили атаку звичайні одесити і представники патріотичних організацій. Це зробили не правоохоронці – міліція на той час співпрацювала з проросійськими силами, СБУ бездіяла, а Збройні Сили України їхали на Донбас. Тож громадянам довелося взяти функцію захисту держави на себе. Якщо нині знищать лідерів думок, представників громадянського суспільства, задушать активізм, то у нас залишиться безмовне суспільство і можемо одного ранку прокинутися… в Росії.

– Як розірвати зв’язок влади в Києві з регіональними елітами, яким центральна влада, мабуть, дає дозвіл на такі безчинства?

– Наприклад, у випадку мера Одеси Геннадія Труханова достатньо позбавити його громадянства України. Адже він – громадянин Росії. Але, в принципі, простого рецепту не існує. Точніше, він існує, але це занадто складно для наших еліт. Рецепт – притягати до відповідальності людей за їхні корупційні дії, співпрацю з країною-агресором, за будь-які злочини. У нас не повинно залишитися касти недоторканих. Якщо за злочини, які чинять представники місцевої влади, притягати до відповідальності, то можна розірвати цей союз жаби і гадюки.

Але тут багато залежить від нас із вами, від нашої реакції. Наше мовчання стимулює злочинність, розв’язує руки представникам олігархічних кланів, які правлять на різних постах у державі. Потрібно бути соціально активними і розуміти, що я – це і є держава. Держава складається з громадян, а не з Порошенка чи будь-кого іншого на будь-якій посаді.

Другий компонент – потрібен щонайбільший медійний розголос. Новини про напади на активістів слід якомога ширше доносити до суспільства. Активісти потребують підтримки суспільства. Чи не єдине, що в нашій державі працює ефективно, позаяк право діє погано, – це суспільний резонанс. Ми часто зверталися до поліції чи народних депутатів, щоб розслідувати справи нападів на активістів, але користі з цього мало. А от коли влада чи правоохоронці діставали медійного ляпаса, то починали ворушитися і робити свою роботу. Іноді, щоправда, лише робили вигляд, але все в наших руках.

Ще одне – наша активність дає поштовх іншим. Показує, що не варто бути байдужим, бо байдужість породжує нові проблеми. Для вирішення будь-чого на будь-якому рівні у нашій державі слід піднімати свою п’яту точку і діяти.

У 2015 році до нас звернулася група одеситів, які мешкали у дворі, де незаконно будували електропідстанцію високої напруги. Ця підстанція загрожувала життю людей, бо під нею проходили дві газові труби. Будував її одеський бізнесмен, який володіє мережею супермаркетів. Щоб ввести в експлуатацію новий супермаркет, йому потрібно було десь у тому районі збудувати підстанцію. Ми звернулися до поліції, і та пообіцяла не допустити запуску незаконного об’єкта. Через три дні начальник місцевої поліції запропонував мені 10 тисяч доларів, щоб ми відійшли в сторону і залишили цю справу, не допомагали місцевим. Ми натомість публічно поставили ультиматум власникові супермаркету: або хай призупиняє будівельні роботи, або ми в понеділок о 12:00 приходимо і все зносимо. Ніхто, звісно, будівництво не припинив. У понеділок о 12:00 на місце приїхали «тітушки» і близько 50 поліцейських. Нікого не застали. А о 8:00 ранку наступного дня в арці на вході в двір з’явилося близько 30 громадських активістів та хлопців із «Правого сектора». Вони заблокували вхід на подвір’я. У цей час місцеві взяли сокири, кувалди і рознесли будівлю по цеглині, унеможлививши запуск підстанції.

Ми не вирішили замість людей їхню проблему, але підказали, як можна щось зробити. На цьому прикладі навчили їх, що потрібно об’єднуватись, щоб щось вирішити, потрібно докласти зусиль. Коли в Одесі виникають якісь нові проблеми, то вже бачимо цих мешканців, яким колись допомогли. Вони почали слідкувати за тим, що діється в місті, вибирати, що можна підтримати і де застосувати громадянську активність. Як громадянин лише ти можеш змінювати долю. А не можеш сам, то візьми ще десять таких самих, і в рамках чинного законодавства можна багато що зробити. Гадаю, якщо в Україні таких громадян буде хоча б 10%, то скоро ми прокинемося в новій країні.

Довідка

 Сергій Стерненко – український громадський діяч, керівник громадської організації «Небайдужі», колишній очільник одеського осередку «Правого сектору» (2014–2017), активний учасник Революції Гідності.

Народився 20 березня 1995 року в Одеській області. У 2016 році закінчив Одеський коледж економіки, права та готельно-ресторанного бізнесу за спеціальністю «Правознавство». Працює юрисконсультом. Займається дзюдо. Живе в Одесі.

Був організатором закриття точок з реалізації наркотику «спайс», учасником протистояння 2 травня 2014 року в Одесі, блокади окупованого Криму в 2015 році, притягнення до кримінальної відповідальності екс-«регіонала» Ігоря Бичкова (спійманого на хабарі головного лікаря центральної районної лікарні, якого засудили на 5 років). У 2015 році на Стерненка відкрили справу за підозрою у викраденні людини, проте через кілька днів звільнили під заставу 60 тис. грн. Гроші дав помічник олігарха Ігоря Коломойського Геннадій Корбан. Потерпілий у справі про викрадення жодного разу не з’явився до суду, тому розгляд справи станом на 2018 рік не завершено.

4 жовтня 2016 року нагороджений відзнакою УПЦ Київського патріархату – медаллю «За жертовність і любов до України».

7 лютого 2018 року на Стерненка напали в Одесі, біля будинку, де він мешкає, і побили битою із цвяхами.

1 травня 2018 року знову напали в Одесі. Нападник вистрелив із травматичного пістолета в потилицю, а потім, під час затримання, стріляв по очевидцях інциденту. Нападника Стерненко затримав власноруч.

24 травня 2018 року в Одесі стався третій напад на Стерненка та його дівчину. Одного із двох нападників Стерненко поранив ножем у живіт, від чого той помер. Інший утік, але протягом доби його затримала поліція, проте згодом відпустила. Стерненко дістав ножове поранення руки і струс мозку.

Розмовляв Ігор Тимоць.

Share Button

Напади на активістів – помста місцевих «князьків» і російський слід

Share Button

У липні-серпні в південно-східних областях країни сталася низка резонансних нападів на громадських активістів. Навмисний наїзд вантажівкою в Одесі, обливання сірчаною кислотою в Херсоні, вбивство з рушниці в Бердянську. І це лише хроніка за 31 липня – 1 серпня. Колеги активістів кажуть, що це помста місцевої влади, яку активісти критикували, а місцева поліція у змові з владою, тому на розкриття злочинів не розраховують. Вони провели під будівлею Міністерства внутрішніх справ (МВС) у Києві протест із вимогою усунути місцевих слідчих від розслідування і передати справи до контррозвідки Служби безпеки України (СБУ), а також вимагали відставки глави МВС Арсена Авакова. У МВС кажуть, що розслідують усі справи як можуть швидко, але вони розкидані по областях, тож складно говорити про кожну. Генпрокурор Юрій Луценко заявив, що це спроба Росії розхитати ситуацію на півдні України. Частина активістів згодні, що це може бути як спроба дестабілізації з Росії, так і дії впливових людей у регіонах, яких дратують викриття активістів.

Генпрокурор Луценко: «Це план Росії з дестабілізації України»

Генпрокурор Юрій Луценко вважає, що останні напади на проукраїнських активістів на півдні України замовлені Росією. «З урахуванням останніх подій на півдні України, де бачимо ланцюг нападів на проукраїнських активістів, не виключаю, що це «план Б» Росії. СБУ і військова прокуратура нейтралізувала «план А» – теракт у Верховній Раді, які мали вчинити Володимир Рубан і Надія Савченко. Тепер вмикається черговий план із дестабілізації країни з метою організації обурення і ненависті до своєї держави під впливом того, що організовує країна-агресор», – заявив Луценко.

Він також додав, що бере справу під особистий контроль і задля цього буде координувати її з іншими силовими відомствами.

Громадські активісти просять «покарати зло»

Як пише «Укрінформ», представники громадських організацій (ГО) провели 1 серпня під МВС акцію «Покарати зло». Вони вимагали розслідувати напади і вбивства активістів та журналістів. Організовувала протест ГО «Декларація небайдужих». У акції взяли участь близько 150 осіб, які тримали плакати з написами «Безкарність вбиває», «Непокаране зло зростає».

Фото:Олеся Біда/Громадське
Фото:Олеся Біда/Громадське

Голова правління Центру інформації про права людини Тетяна Печончик заявила, що була шокована звісткою про напад на активістку та керівника справами виконавчого комітету міськради Херсона Катерину Гандзюк. «Це не її облили кислотою, а всіх нас. І зробили це, щоб залякати активістів, які протистоять корупціонерам на місцях», – заявила Печончик.

За словами Печончик, очолювана нею ГО після Революції гідності зафіксувала багато випадків пошкодження майна активістів, побиття, а також вбивств. Вона стверджує, що більшість справ правоохоронці належно не розслідували, що призвело до повторення нападів на громадських активістів.

Правозахисниця Ольга Решетилова розповіла, що активісти не відчувають захисту з боку правоохоронців. За її словами, зміни в МВС обмежилися лише реформою патрульної поліції. А тим часом кількість нападів на активістів лише зростає.

Співорганізатор акції Владислав Грєзєв озвучив 5 вимог до МВС:

– звіт МВС щодо розслідувань усіх попередніх справ проти активістів;

– відсторонення керівників МВС у Херсонській області через напад на Гандзюк;

– генпрокурор Луценко має передати всі справи щодо активістів у Департамент контррозвідки СБУ;

– відставка глави МВС Арсена Авакова;

– остання вимога — «покарати зло».

До учасників акції вийшов речник МВС Артем Шевченко. За його словами, в МВС зберуть інформацію про всі злочини в регіонах.

Екс-журналіст, чинний політик Дмитро Гнап (ліворуч) та речник МВС Артем Шевченко (праворуч) Фото:Богдан Кутєпов/Громадське
Екс-журналіст, чинний політик Дмитро Гнап (ліворуч) та речник МВС Артем Шевченко (праворуч) Фото:Богдан Кутєпов/Громадське

«Кожен злочин проти активістів розслідується різними органами, має різну природу, і є на різній стадії розкриття. Хай правоохоронні органи різних територіальних органів на різних територіях попрацюють. Тоді можна буде оцінити, ефективно вони працювали чи ні», – заявив Шевченко.

Полювання на критиків місцевої влади і проукраїнських діячів

Точну кількість нападів та убивств активістів назвати важко. МВС не виділяє їх із загального числа злочинів, а правозахисні організації не мають ресурсів збирати, перевіряти і зводити у єдиний реєстр дані з усіх регіонів. Центр інформації про права людини опублікував доповідь за березень 2014-го – березень 2017-го. Правозахисники кажуть, що це лише те, що потрапило у поле їхньої уваги, а реальна кількість таких злочинів більша.

На базі довідки ГО «Декларація небайдужих» Polukr.net склав власну хроніку резонансних нападів на активістів і вбивств, вчинених протягом весни–літа цього року.

1 серпня під Одесою невідомий за кермом вантажівки протаранив авто двох громадських активістів, які займаються журналістськими розслідуваннями в місті, і втік із місця злочину. Напад здійснено на редактора видання «Громадське слідство» Григорія Козьму і керівника одеської організації «Народний Рух України» Михайла Кузаконя. Як розповів Кузаконь ВВС: «Коли авто підʼїхало (Козьма приїхав на власному авто до дому Козаконя, аби підвести того до роботи), у подвірʼї зʼявився чоловік спортивної статури, який розмовляв телефоном. Разом із ним підʼїхав мопед, водій якого звернувся до дітей, що гралися: «Відійдіть, тут грати небезпечно». Після цього у провулок на високій швидкості вʼїхала вантажівка, яка протаранила хвіртку, з якої вийшов Кузаконь, і розтрощила авто Козьми. Водій вантажівки на ходу вистрибнув з авто та втік зі спільником на мопеді». Кузаконь і Козьма відомі критикою на адресу чинної одеської влади і міського голови Одеси Геннадія Труханова.

Фото: Григорій Козьма/Facebook
Фото: Григорій Козьма/Facebook

31 липня двома пострілами з двоствольної рушниці у спину, на очах у дружини і друзів у Бердянську Запорізької області вбили колишнього атовця Віталія Олешка, «Сармата». Він пройшов Іловайський котел добровольцем батальйону «Донбас», після котла був у полоні в так званій «ДНР», отримав кавалера ордена «За мужність» III ступеня. Після повернення з війни критикував місцеву владу, і чи не найбільше – депутата від групи «Воля народу» Олександра Пономарьова. Активіст із Бердянська Марія Драгозова розповіла в інтервʼю журналу «Апостроф», що Пономарьов міг «замовити» це вбивство: «Єдина людина, яка хотіла, щоб Олешко зник, – Пономарьов. Віталік його буквально переслідував. Кожен «чих» показував публіці, розкривав афери і корупцію… Пономарьов – господар міста. Його люди контролюють комунальне господарство. Більшість партій у місті він давно купив… Пономарьов контролює більшість підприємств міста, практично всі ЗМІ міста… Пономарьов був одним із «власників» «Партії регіонів» в місті. Під час Майдану загравав з місцевими сепаратистами. У патріотів було до нього багато запитань. Олешко був найяскравішим із них…». Правоохоронці не відкидають можливої причетності Пономарьова до вбивства Олешка, – заявив начальник поліції Запорізької області Сергій Коміссаров.

Віталій Олешко. Фото: facebook.com/Виталий Сармат
Віталій Олешко. Фото: facebook.com/Виталий Сармат

31 липня у Херсоні плюснули в лице концентрованою сірчаною кислотою активістці, яка викривала корупційні схеми місцевих чиновників та правоохоронців, працівниці Херсонської міської ради Катерині Гандзюк. Вона отримала опіки понад 35% шкіри. Напад кваліфікували як «замах на вбивство». Постраждалу перевезли в Київ і надали їй державну охорону. Вона перебуває в реанімації. Є ризик втрати зору на одне око. Друг Гандзюк Олександр Савич розповів, що зловмисник чекав її від 5 до 8.30 ранку, ходив у магазин поруч, там мали б зберегтися відео з камер спостереження. Він теж зазначив, що все це зʼясували друзі Гандзюк, бо слідство працює мляво. 15 липня Гандзюк писала: «Реванш московського сепаратизму може мати 2 форми: військову і політичну. У разі можливої окупації півдня, саме активісти – можливі організатори проукраїнського підпілля. Невідомо, чи буде пряме військове вторгнення, але зачистити південь та схід України від проукраїнських активістів росіянам вигідно зараз, перед початком виборчої кампанії».

Катерина Гандзюк. Фото: Facebook /Катерина Гандзюк
Катерина Гандзюк. Фото: Facebook /Катерина Гандзюк

18 червня у Херсоні напали на журналіста Сергія Нікітенка та побили його. Інтернет-видання, яке очолює Нікітенко, пише про результати державних закупівель і тендерів на Херсонщині. Постраждалий пов’язує побиття зі своєю роботою та громадянською позицією.

5 червня в Одесі напали на «автомайданівця», антикорупційного активіста та критика мера Труханова Віталія Устименка.

24 травня в Одесі напали на голову ГО «Небайдужі» Сергія Стерненка. Це був вже третій напад на нього за рік. Він звертався у поліцію з проханням надати йому державну охорону, але цього не зробили.

9 травня у Херсоні стріляли в активіста «Національного корпусу» Микиту Тютюнника.

2 травня у Києві напали на учасника бойових дій на Донбасі, захисника Донецького аеропорту Дмитра Іващенка.

16 березня у Кривому Розі побили громадського активіста Сергія Мокрякова.

Голова Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук розповіла «Радіо Свобода», що журналісти і громадські активісти в обласних центрах почуваються беззахисними, коли пишуть про місцевих «князьків» та їхні афери чи корупційні схеми: «Спостерігаємо по всій країні напади на активістів і журналістів. Там по кожному різний рівень розкриття… Відчуваємо себе незахищеними. Якби судова і правоохоронна системи працювали, то не треба було б вибивати активістів. Зараз виходить, що якщо вбив активіста, то більше нікого нічого не цікавить, корупційні схеми місцевим елітам можна надалі проводити. У передвиборчий рік загострення політико-бізнесових конфліктів може вилитися у нові напади і побиття».

Співзасновник освітніх курсів Prometheus Іван Примаченко написав у колонці в журналі «Новое Времья», що причина цих нападів – безкарність нападників.

«У Бердянську пострілом у спину вбили атовця Олешка, який після війни боровся з місцевим регіоналом, що контролює місто, – пише Примаченко. – У Херсоні кислотою облили Гандзюк, яка протистояла місцевим сепаратистам і корумпованим правоохоронцям. Про це розповів журналіст Нікітенко, якого побили у червні. Перед цим в Одесі порізали «автомайданівця» Устименка, який займався оборудками мера Одеси Труханова. До того тітушки побили харківського борця з корупцією Булаха. Це не повний список».

«Ця система стала можливою завдяки тотальній безкарності нападників і замовників злочинів… – продовжує Примаченко. Поки в Києві злодії заливають очі активістів зеленкою, в регіонах їм лиють в лице кислотою і стріляють у спину. Якщо промовчимо, то скоро вбивати почнуть у Києві. Убивати тут є кому бандитам, яким активісти заважають красти. Сепаратистам, які хочуть помститися патріотам. Російським диверсантам, які хочуть посіяти розбрат і дискредитувати владу перед виборами, адже після кожного нападу все більше претензій і підозр через бездіяльність буде падати саме на неї. Швидке слідство і справедливий суд, не зважаючи на імена і посади, в інтересах не тільки суспільства, а й влади».

МВС: «Поліція постійно реформується, нам бракує слідчих, у нас 10 тисяч вакансій»

Член колегії МВС Антон Геращенко розповів «Радіо Свобода», що поліція на місцях працює у міру сил та показує певні результати. Також він вважає, що зі сторони легко критикувати, а шукати злочинців важче. Він теж закликав активістів йти працювати слідчими, бо останніх бракує.

«Уже встановлено 5 осіб, причетних до вбивства Олешка – кілер і 4 спільники, – розповів Геращенко. – Мабуть, кілер отримає довічний термін… Дякую поліції Запорізької області, жителям Бердянська, які допомогли швидко зібрати інформацію, яка була машина, як пересідали в інше авто, повідомили прикмети вбивць. За кілька годин поліція ідентифікувала авто, затримала кілера і спільників. Цей злочин має характер замовного вбивства. Вбивці приїхали з Дніпра… Визначаємо замовників… Усі отримають тривалі терміни…»

«Поліція – частина суспільства, – каже Геращенко. Постійно набираємо слідчих, оперативників, патрульних. У нас близько 10 тисяч вакансій. В Україні розкривають 9 із 10 вбивств. Це статистика поліції. Таких показників немає навіть у США. Поліція постійно реформується… Щодо справи Гандзюк, то слідство робить усе, щоб встановити осіб, які підготували і реалізували цей жахливий злочин. Зняті записи з десятків відеокамер, відслідковується шлях по мікрорайону особи, яка вилила кислоту. Катерина виступала активістом проти низки політиків і бізнесменів у Херсоні й області. Наразі у нас немає розуміння, хто замовив злочин. Але коли знайдемо того покидька, то він відповість максимально і ніхто його не зможе відмазати».

Ігор Тимоць.

 

Share Button

На Прикарпатті постане Музей депортації українців

Share Button

У селищі міського типу (смт) Брошнів-Осада Івано-Франківської області місцева об’єднана територіальна громада (ОТГ) виграла конкурс від обласної влади на побудову Музею депортації українців. У цьому населеному пункті зберігся один із бараків, в якому тримали українців перед вивозом до ГУЛАГу в 1940-х – 1950-х роках. Підтримав ініціативу Український інститут національної пам’яті (УІНП). За словами головного спеціаліста відділу музейної справи УІНП Наталії Іванченко, музей має велике значення для глибинного осмислення наслідків депортації як одного зі злочинів більшовицького тоталітарного режиму проти українців. За словами ініціатора побудови музею, історика, депутата обласної ради Сергія Адамчука, музей розповідатиме як про депортації українців в ГУЛАГ, так і про обмін населенням між Польщею та СРСР після ІІ світової війни та акцію “Вісла”.

Пересильний табір до ГУЛАГу в Брошневі-Осаді

За словами голови Брошнів-Осадівської ОТГ Назара Іваніва, на музей виділять з обласного бюджету 250 тис. грн, а ще 65 тис. грн надасть ОТГ. “Гроші громади підуть на проектно-кошторисну документацію. – розповідає Polukr.net Назарій Іванів. – Гроші обласної влади – на облаштування самого музею. Але їх буде, навіть за попередніми розрахунками, недостатньо, тому плануємо брати участь у грантових програмах. Плануємо до 2020 року, коли буде 80-та річниця від початку радянських депортацій з Західної України повністю чи хоча би частково завершити створення музею”.

“19 липня у Брошнів-Осаді відбувся методичний семінар щодо концептуальних питань та архітектурного втілення майбутнього музею. Ми оглянули можливі локації. Одночасно триває збір експонатів на місці та перемовини з МВС щодо доступу до архівів. Без цих документів не можемо сказати точно, скільки людей пройшли через цей пересильний табір, але думаємо, що йдеться про сотні тисяч осіб”, – розповідає головний спеціаліст відділу музейної справи УІНП Наталія Іванченко.

Наразі відділ музейної справи УІНПу спільно з ініціатором проекту, координатором громадської організації «Поступовий гурт франківців», Сергієм Адамовичем працює над розробкою концепції Музею депортацій українців.

“Цей музейно-меморіальний комплекс має служити осмисленню однієї з трагічних сторінок національної пам’яті українців – це так звана складна історія, що має свої особливості в побудові музейної експозиції. Окрім того, музей має стати відкритим осередком громадських обговорень і тематичних заходів», – говорить Наталія Іванченко.

Музей постане на базі пересильного табору в Брошнів-Осаді, від якого зберігся дерев’яний барак для тимчасового перебування депортованих у 1947-1953 роках. Брошнів-Осада була одним із двох збірних пунктів Франківщини, звідки вивозили до ГУЛАГУ.

“У власності громади є старий дерев’яний будинок в доброму стані. – продовжує Іванченко. – Він знаходиться у центрі і має історичну цінність, позаяк віком понад 100 років. За словами місцевих, поруч із цим будинком були пересильні бараки. Один із автентичних бараків знаходиться зараз на приватній земельній ділянці, але місцева громада веде перемовини про передачу його музею”.

МВС не дає доступу до архівів

До дизайнерської розробки проекту музею залучили студентів кафедри архітектурного проектування Інституту архітектури, будівництва і туризму Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу.

Адамович розповів теж, як зародилася ідея створити в Брошнів-Осаді музейно-меморіальний комплекс.

“Ідея виникла внаслідок проекту, який проводимо в нашій громаді – записуємо розповіді жертв радянського терору. – розповідає Адамович. – Голова брошнівської ОТГ підтримав ініціативу. Потім виграли грант на створення музею від обласної влади. Наша громадська організація збирає історичні експонати для майбутнього комплексу, працюємо в архівах, записуємо свідчення очевидців. УІНП допомагає виробити цілісну концепцію. Зараз у нас складна ситуація з доступом до архівів МВС – не можемо до них дістатися, хоча закон передбачає відповідальність за такий недопуск. Готуємо судовий позов проти МВС. Нам кажуть, що справи депортованих можуть містити державну таємницю. Але для нас це звучить як безглуздя”.

“Музей розповідатиме як про депортованих радянською владою українців, так і про тих, кого виселили з Польщі в УРСР після ІІ світової війни та на захід Польщі в рамках акції “Вісла”. – продовжує Адамович. – За приклад ми брали львівські музейно-меморіальні комплекси – “Музей терору” і “Тюрму на Лонцького. Плануємо також долучитися до проектів транскордонного співробітництва “Україна-Польща-Білорусь”, бо, до прикладу, “Територія терору” обійшлася свого часу в 14 млн. грн., тож нам ясно, що ще потрібно буде шукати грантів”.

Ігор Тимоць.

Share Button