п’ятниця, 1 Липень, 2022
pluken
Головна / polukr (сторінка 70)

polukr

Під Новоазовськом фіксується скупчення техніки бойовиків

Share Button

terrroryściКИЇВ. 30 березня. УНН. В районі Новоазовська Донецької області фіксується скупчення техніки бойовиків. Про це повідомляє кризовий центр “Оборона Маріуполя”, передає УНН.

“Розвідка сектора “М” доповідає про певне скупчення техніки бойовиків в районі Новоазовська, але аналізуючи призначення цієї техніки не можна говорити про будь-які наступальні дії”, – йдеться в повідомленні.

При цьому в штабі зазначили, що сили АТО готові до будь-якого повороту подій.

Як повідомляв УНН, протягом ночі з 29 на 30 березня бойовики тричі обстріляли позиції сил АТО під Маріуполем.

Нещодавно офіцер розвідувального батальйону Міноборони “УНСО” Ігор Мазур заявив, що бойовик до 9 травня спробують захопити Маріуполь.

Джерело: УНН

http://www.unn.com.ua/uk/news/1453147-pid-novoazovskom-fiksuyetsya-skupchennya-tekhniki-boyovikiv

Share Button

20 квітня розпочнуться спільні навчання Нацгвардії і десантників США – А.Аваков

Share Button

gwardiaКИЇВ. 30 березня. УНН. Вже в квітні на Яворівський полігон у Львівській області прибуде 290 десантників армії США для навчання підрозділів Національної гвардії України. Про це на своїй сторінці в Facebook повідомив міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, передає УНН.

“290 американських десантників висадяться 20 квітня у Львівській області на Яворівському полігоні. Саме тут, згідно домовленостей з Держдепартаментом США, пройдуть тривалі спільні навчання-тренінги 173 повітряно-десантної бригади армії США і бойових підрозділів Нацгвардії. Домовленість про спільні навчання військових досягнута була під час переговорів Президента України П.Порошенка і віце-президента США Дж.Байдена”, – повідомив міністр.

За його словами, у тренінгах візьме участь 900 бійців Нацгвардії України.

“Три потоки по 300 нацгвардійців. Три потоки по 8 тижнів. Потім спільні навчання. У навчаннях братимуть участь такі відомі підрозділи Нацгвардії, як -” Азов “, Батальйон ім. Кульчицького,” Ягуар “,” Омега “та інші частини з Києва , Харкова, Запоріжжя, Одеси, Львова, Івано-Франківська та Вінниці. Після закінчення навчань в розпорядження підрозділів Нацгвардії, які пройшли навчання, американські партнери нададуть спеціальну амуніцію і засоби зв’язку “, – пояснив А.Аваков.

Раніше УНН повідомляв, що Сенат США прийняв резолюцію про надання Україні нелетального озброєння.
Зазначимо, місія США з участю представників України з 30 березня по 4 квітня 2015 р. здійснить спостережний політ над територією Росії та Білорусі.

Джерело: УНН

http://www.unn.com.ua/uk/news/1453090-20-kvitnya-rozpochnutsya-spilni-navchannya-natsgvardiyi-i-desantnikiv-ssha-a-avakov

Share Button

Питання легалізації добровольчих батальйонів досі не вирішено – речник штабу АТО

Share Button

zolnierzeКИЇВ. 30 березня. УНН. Станом на ранок понеділка питання з легалізацією добровольчих батальйонів залишається не вирішеним. Про це у ексклюзивному коментарі УНН повідомив речник штабу АТО у секторі “М” Олег Сушинський.

“Станом на понеділок питання з добровольчими батальйонами не вирішено. Наразі батальйони ще у роздумах. Також можу сказати, що вони не залишили своїх позицій у секторі „М“. В секторі не було ніяких ультиматумів та ніяких наказів, що вони повинні вийти з зони АТО. Їм було запропоновано увійти до лав Нацгвардії або ЗСУ. Яке рішення вони приймуть, залежить від них”, — повідомив О.Сушинський.

Зі слів речника в секторі “М”, як діяти далі вирішуватиме вище командування АТО. В той час у Генштабі Збройних сил прокоментували, що вирішуватимуть проблему лише законним шляхом.

“Питання щодо виходу батальйонів з зони АТО Генеральним штабом не розглядається. Вчора була розмова з начальником Генерального штабу. Визначено, що ми будемо діяти виключно в рамках чинного законодавства України. Питання щодо легалізації — це питання в першу чергу до Верховної Ради України як головного законодавчого органу. Ми діятимемо в рамках нормативних актів України. А в них визначено, які саме структури є легальними відповідно до норм законодавства”, — повідомив В.Селезньов.

Як повідомляв УНН, наразі в секторі “М” перебуває два добровольчих батальйони: “Правий Сектор” та підрозділ “ОУН”.

Джерело: УНН

http://www.unn.com.ua/uk/news/1453140-pitannya-legalizatsiyi-dobrovolchikh-batalyoniv-dosi-ne-virisheno-o-sushinskiy

Share Button

Ва-банк Коломойського: боротьба за вплив на нафтові підприємства закінчилася відставкою «олігарха-патріота» з посади очільника Дніпропетровщини

Share Button

Ihor_Kolomoyskyi2У суботу, 28 березня, Дніпропетровськ прощався з командою уже екс-голови ОДА Ігоря Коломойського. З цієї нагоди в місті відбувся багатотисячний мітинг «Дніпро за Україну». Соратники Коломойського запевнили: з області не йдуть, будуть і надалі допомагати зміцнювати і захищати регіон. Так закінчилася чиновницька кар’єра Ігоря Коломойського, який пропрацював на посаді голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації трохи більше року. Приводом для відставки стала боротьба за два нафтові підприємства – «Укртранснафта» та «Укрнафта».

Ситуація загострилася у четвер, 19 березня. Саме в день парламент таки зумів прийняти поправку до закону «Про акціонерні товариства». Як уже писав polukr.net, ця поправка знижує кворум для зібрання акціонерів підприємств зі 60+1% до 50+1%. Цей закон називають «законом Коломойського» – поправку приймали насамперед для того, аби позбавити олігарха впливу над напівдержавним підприємством «Укрнафта». Річ у тім, що хоча державі й належать 51% компанії, менеджмент повністю належав групі «Приват» Коломойського, яка контролює 42% акцій. Це стало можливо власне через норму про кворум: не маючи достатньої кількості акцій, держава не могла провести жодного зібрання акціонерів, а відтак – прийняти будь-яке рішення. У тому числі – про виплату дивідендів. Збитки держави від такої діяльності «Укрнафти» оцінюють у 6 мільярдів гривень. Прийнята 19 березня поправка до закону про акціонерні товариства позбавляє групу «Приват» контролю над підприємством, і повертає його під вплив держави. Але це був лише перший «дзвіночок» цього дня, і не найголосніший: головні бої розгорнулися за інше підприємство – «Укртранснафта».

Це підприємство є цілком державним – 100% акцій володіє НАК «Нафтогаз України». Але ще з 2009 року воно перебуває під контролем групи «Приват»: з легкої руки тодішньої прем’єрки Юлії Тимошенко компанію очолив соратник Ігоря Коломойського Олександр Лазорко. І от того четверга керівництво «Нафтобазу» спільно з міністерством енергетики прийняло рішення про відставку пана Лазорка з займаної посади. Серед претензій, які озвучив заступник очільника «Нафтогазу» Андрій Пасічник: оплата олігарху Ігорю Коломойському 75 млн грн. щомісяця за зберігання нафти на потужностях групи «Приват», хоча на операції більші ніж 50 млн грн. Лазорко повинен отримувати згоду наглядової ради. Загалом він сплатив олігарху 305 млн грн., що в шість разів перевищує норму. Крім того, від часу вступу на посаду Лазорка, офіційні показники видобутку «Укрнафти» знизилися з 3,6 млн тонн у рік до менше ніж 2 млн тонн. У НАК «Нафтогаз» висловили підозру, що невраховані обсяги нафти транспортувалися на Кременчуцький НКП «Привату». Окрім того, основна частина коштів компанії розміщена в банку Коломойського.

Але Олександр Лазарко у відставки йти не захотів: він забарикадувався в кабінеті, в компанію приїхали група озброєних молодиків, а потім приїхав і сам Ігор Коломойський. Олігарх провів «переговори» з міністром енергетики Демчишиним та свіжопризначеним в.о. компанії Юрієм Мірошником. Спробу зміни керівництва назвав рейдерським захопленням і заявив, що у нього в Києві є дві тисячі бійців, які готові захищати «його підприємства». На виході олігарх облаяв журналіста «Радіо Свобода» Сергія Андрушка, що, до речі, стало однією з причин подальшої відставки – хамство олігарха обурило громадськість, владу, журналістів і дипломатів.

Продовження відбувалося уже в «Укрнафті» – у неділю на території підприємства з’явилися озброєні люди, вхід заварили решітками, а Коломойський заявив, що проводить «планові роботи проти рейдерів».
У понеділок оточення Коломойського провело прес-конференцію, на якій усі події було названо атакою на команду голови ОДА. А також – анонсували багатотисячне віче на його підтримку. Це було оголошення війни. На той момент було очевидно, що Коломойський для збереження впливу над підприємствами застосує усі важелі: у дні найгострішого протистояння в унісон діяли і ЗМІ олігарха, підконтрольні йому депутати, а також – бійці тих добровольчих батальйонів, які він фінансує. Коломойський не надто блефував, коли погрожував, що зніме солдатів з передової і кине на Київ – він цілком міг це зробити. Лишалося лише чекати – що переможе: гроші чи патріотизм.

Розв’язка настала несподівано швидко: в ніч з вівторка на середу після багатогодинних переговорів в Адміністрації Президента Ігор Коломойський написав заяву на відставку з посади голови Дніпропетровської обласної адміністрації. Заплановане віче перенесли з неділі на суботу і назвали його акцією за єдність України. Порошенко з Коломойським кілька разів запевнили громадськість, що розходяться мирно, і що жодних дій на дестабілізацію ситуації в країні ніхто не чинитиме. Але контроль над державними підприємствами буде повернуто державі.

Згрубша, до такої розв’язки призвели власне дії самого Коломойського: у боротьбі за вплив над державними підприємствами він пішов ва-банк і програв. Його реакція була не адекватною до ситуації, відтак президент Порошенко не міг поступити інакше: збереження за Коломойським впливів означало б слабину його як президента і слабкість держави, яка не може протистояти олігархам з медійними, політичними та воєнізованими ресурсами. Тобто Коломойським сам своїми діями загнав себе у тупик: якби він повів себе по-іншому, все могло скластися по-іншому. Зрештою, питання відставки не стояло аж до останнього моменту.
Але одночасно заручником ситуації став і сам Петро Порошенко: тепер призначення керівництва згаданих підприємств має відбутися максимально прозоро. Також після публічного розкуркулення Ігоря Коломойського виправдань для збереження впливів на державні підприємства інших олігархів (яких, до того ж, патріотами ніхто не називає) нема. Відтак уже найближчим часом слід очікувати гучних справ щодо Ахметова, Пінчука, Фірташа тощо. Інакше слова Коломойського про рейдерство знайдуть своє підтвердження.

Втім, як зазначають експерти, все лише починається, оскільки «акція» проти Коломойського не відбулася без зовнішнього втручання. Мовляв, європейські та американські дипломати уже давно наголошують, що українській владі слід розібратися з олігархами, особливо з монополістами у тій чи іншій сфері. І власне енергетичний холдинг Ахметова – наступний у черзі: Банкова уже кілька тижнів вимагає від нього продати частину активів. Наразі олігарх пручається, але ситуація з Коломийським може стати дуже вагомим меседжем.

Ірина Гамрищак

Share Button

ОБСЄ: сепаратисти перешкоджають доступу спостерігачів до Широкиного

Share Button

obweКИЇВ. 29 березня. УНН. Сепаратисти самопроголошеної Донецької народної республіки перешкоджають доступу місії ОБСЄ в селище Широкине. Про це заявив прес-секретар моніторингової місії організації на Україні Майкл Боцюрків, передає УНН з посиланням на РІА “Новости”.

“Раніше ми домовилися із сепаратистами, що ми хочемо регулярно, тобто щодня, відвідувати Широкине, а також поїхати в сторону Новоазовська, і вони доповідали, що погоджуються, — зазначив М.Боцюрків. — Однак у п’ятницю і в суботу не допустили. І також в п’ятницю так звана ДНР стріляла в повітря біля нас. Також у суботу нас не допустили і попросили відразу повернутися до Маріуполя”.

Прес-секретар підкреслив, що подібні дії шкодять роботі місії.

Джерело: УНН

http://www.unn.com.ua/uk/news/1453017-obsye-separatisti-pereshkodzhayut-dostupu-sposterigachiv-do-shirokinogo

Share Button

Й.Столтенберг: НАТО вважає що Крим, це частина України

Share Button

NATOКИЇВ. 28 березня. УНН. Генеральний секретар НАТО Йенс Столтенберг в інтерв`ю журналу Maclean, сказав, що Крим був незаконно анексований. Про це повідомляє “Газета.Ru”, передає УНН.

“НАТО надає значну політичну і практичну підтримку для України. Сильна політична підтримка для України означає, що ми захищаємо її суверенітет і територіальну цілісність, і ми хочемо висловити тверде переконання, що Крим був незаконно анексований. Це не частина Росії, це частина України. Ми не визнаємо незаконну і нелегітимну анексію Криму”, — також заявив Й.Столтенберг.

Як повідомляв УНН, раніше генсек НАТО Й.Столтенберг, говорячи про можливість вступу України в альянс, зазначив, що “якщо вони подадуть заявку, ми розглянемо її”.

Джерело: УНН

http://www.unn.com.ua/uk/news/1452818-y-stoltenberg-nato-vvazhaye-scho-krim-tse-chastina-ukrayini

Share Button

Від шкарпеток до безпілотників – друга армія України

Share Button

11086098_830570763675733_2059132561_oНині на боці України воює дві армії. Одна – українські солдати, що ведуть бої у зоні так званої антитерористичної операції, інша – армія волонтерів, які від перших днів війни забезпечують солдат усім необхідним. Коли рік тому Україна стала в один день перед обличчям війни, стало зрозуміло, що країна не готова до цього. Останні десятиліття країна жила доктриною миру і навіть потенційно не розглядала можливості зовнішньої агресії. Скорочення армії, розслаблення та законсервовані склади здебільшого зі зброєю застарілого зразка – те, з чим застав Україну ворог. Тож у перший момент усі клопоти – від шкарпеток та якісних форм для мобілізованих до бронежилетів лягли на плечі рідних та знайомих. Навчені унікальним досвідом Майдану, українці зуміли доволі швидко мобілізуватись і за кілька місяців створили кількатисячну волонтерську армію. Сьогодні волонтери не лише купують одяг чи харчі, але й забезпечують військових автомобілями, запчастинами, ремонтують військову техніку і навіть самі створюють безпілотники. Розмова з Олександром Молодим, волонтером львівської ініціативи «Волонтерська група «Парк», який постійно возить необхідні речі воякам на Схід, про життя волонтерів в часи війни та нинішню ситуацію на Сході України.
– Коли ця війна почалась, Україна не була готова. Тоді волонтери забезпечували солдат практично усім. Якою нині є роль волонтерів?
– Такою ж, як і спочатку. Тільки на початках усі були злякані та розгублені. Ми не знали, що шукати, а хлопці не знали, що їм насправді треба. Зараз всі заспокоїлись, навчились і стали грамотними. Волонтери забезпечують військових усім: медикаментами, харчуванням, екіпіровкою, оптикою, стрілецькою зброєю, безпілотниками. Єдине, чого не возять волонтери – це важка техніка. Є ті, хто займається певними напрямками, а є ті, хто забезпечують певні підрозділи і возять все. Насправді все дуже індивідуально. Зараз йде чергова хвиля мобілізації, а отже з’являться волонтери, які будуть допомагати своїм. Більшість волонтерських ініціатив так і починались – спершу допомагали рідним і знайомим, а потім «обростали» підопічними бригадами і полками.
Зараз в зону АТО їздить сотні екіпажів. Кілька десятків ми вже знаємо, бо постійно перетинаємось. А тих, хто працює в тилу для забезпечення армії, є, мабуть, десятки тисяч.

– Як це починалось у вас?
– Мобілізували колегу. Подзвонив, що немає нічого. Зібрали – повезли. Взяли 5 номерів телефонів тих, хто був з ним. Ще 20 хлопців взяли номери телефонів у нас. Наступна поїздка вже була ширша. І так далі. Зараз вже дзвонять, і ти не знаєш, хто дав телефон. Але треба, значить їдеш. Ми забезпечували 24, 80, 128 бригади. Зараз також займаємось 26 бригадою. Контактуємо також і з іншими армійськими підрозділами.

– Що зараз просять?
– Перестали вже просити бронежилети і шоломи. Просять найбільше оптику: прилади нічного бачення, тепловізори, біноклі, приціли тощо. Хоча інколи ще є замовлення на форму і берци. Особливо це актуально після боїв. Зараз їх просять хлопці, які були під Дебальцеве, бо реально все втратили, а заміну не завжди дають вчасно. Та й, зрештою, ми закуповуємо форму європейських країн, а вона все ж якісніша, ніж українська. Були і цікаві замовлення. Одного разу ми везли на Схід, в Трьохізбенку, кілька великих банок з сирими яйцями. Хлопцям захотілось домашніх курячих яєць. Це було дивно, бо везли ми їх за 1200 км на територію, де постійні обстріли. Але довезли всі – жодне не розбилось (усміхається).

– Були випадки, коли не вдавалось довести вантаж?
– За 16 поїздок у нас було два таких випадки. Це було в Дебальцеве. Вперше в жовтні минулого року. Ми приїхали на останній блокпост перед пунктом призначення і нас не пропустили. У той момент там йшов бій, стріляли танки. Ми ризикували потрапити або під їхній, або під наш вогонь. Другий раз – 6 лютого, коли вже йшов штурм Дебальцевого. Ми просто залишали вантаж недалеко.

– Ви їздите часто. Наскільки безпечно волонтерам їздити зоною АТО?
– Головне – їхати швидко і не зупинятись, щоб не встигли прицілитись. На щастя, ми під відкриті обстріли не потрапляли. А хлопці потрапляли. Очевидно, що волонтери – це ціль. Інколи б’ють прицільно. Був також випадок, що волонтери потрапили в засідку: їх розстріляли, забрали машину і поїхали. Волонтери теж на війні, просто вони в основному не озброєні. Безпечних шляхів там насправді не існує. Завжди є загроза якщо не потрапити під обстріл, то підірватись на міні.

– Ти кажеш, що просять оптику. Де її брати? І загалом, що зараз є найбільшою проблемою волонтерів?
– На щастя, ми вже навчились діставати хорошу техніку. Здебільшого з Заходу. Найбільшою проблемою зараз, звісно, є гроші. Все купуємо за валюту, а з тим падінням гривні, яке є зараз, це дуже складно. Гроші жертвують ті, хто і з самого початку. Це бізнесмени, компанії, звичайні люди. Але, очевидно, ресурс не буває безконечним, особливо зважаючи на економічну ситуацію у країні.

– Вперше на Схід, тоді вже в зону проведення антитерористичної операції, ти поїхав в липні минулого року. Це вже майже 9 місяців. Як з того часу там все змінилось?

– Не треба це називати зоною антитерористичної операції, це зона бойових дій. Мені здається, з того часу міста, які підконтрольні Україні, насправді змінились не критично. Там триває життя, працюють магазини, кав’ярні, транспорт. Наприклад у Слов’янську (який на початку був осередком бойовиків, а нині це українське місто) були кількамісячні бої, але руйнувань у самому місті практично немає. Ніхто не обстрілював житлові квартали. І так є в багатьох більших містах. Є підірвані мости, знищені будівлі на окраїнах міста. Однак це не Сталінград чи Берлін часів Другої світової війни. Хоча мені складно сказати про менші населені пункти, як Піски чи Широкіне, де були значно активніші бойові дії. Там руйнування можуть бути суттєво більші, бо це приватні садиби. Але нічого не знесли з лиця землі. Навіть те саме Дебальцеве, біля якого бої йшли дуже довго, поруйноване, але життя там теж триває. Хоча ця територія контрольована бойовиками і ми не знаємо достеменно, яке воно. Ті люди, яким вдається звідти виїхати, розповідають неохоче і веселого в їхніх розповідях мало. А люди намагаються виїхати. Наприклад, в Артемівську, куди ми їздимо останні місяці, є багато мешканців Горлівки, Макіївки, – тих міст, які нині підконтрольні терористам. Очевидно, люди тікають з окупованих територій. Ми говорили з місцевим мешканцем. За його словами, наприклад, у Горлівці залишилось 50 тисяч осіб з 300 тисяч, які там жили раніше. Більшість тікає все таки в Україну і осідають у ближніх до лінії фронту містах. Натомість з тих міст частина людей їде далі вглибину України.

– Ти говориш зона бойових дій. То все ж таки там АТО чи війна?
– Там дивна війна. Дивна, бо торгівля з окупованими територіями, рух товарів не припинився. Таке враження, що окремо йдуть бойові дії, а окремо торгівля. Мабуть, на цьому хтось добре заробляє. Але це не є війна 21 століття. Там воюють дві відсталі армії. Це радше війна середини 20 ст. Насправді, російська армія не набагато сучасніша, ніж наша. Вона має трошки кращу техніку і трохи більше досвіду, але тактика та стратегія нічим не відрізняються. Нам пощастило, що ми воюємо не з іншою армією, наприклад, не з польською. Шансів у нас було би набагато менше. За останні роки озброєння у світі пішло суттєво вперед. Зараз ніхто не воює за принципом «танки на танки», як у Другу світову війну. Америка 20 років тому в Іраку показала нам, як треба воювати: коли нанесли точкові удари високоточною зброєю і розбили іракську армію при мінімальних втратах в американській. Це при тому, що ворог суттєво переважав чисельністю, кількістю танків, артилерії тощо. В Україні це більше війна артилерій, розвідувально-диверсійних груп, спецназу. Прямих бойових зіткнень не так багато, але вони є.

– Наскільки коректно взагалі говорити про АТО?
– Зовсім некоректно. АТО – це блокування силами міліції вулиці, будинку, які захопили терористи. Далі переговори чи знищення терористів і звільнення заручників. В АТО не беруть участь танки, артилерія, нема кілька сотень кілометрів лінії фронту, не знищуються міста. Це війна. Але її бояться так називати, бо тоді треба говорити – а війна з ким? Можна оголосити війну Росії. Але Україна її самостійно не зможе вести і виграти. У Росії більша армія та більше техніки. У нас не так багато авіації та систем ППО. Якщо би Росія зараз почала застосовувати авіацію, думаю, нас би швидко розбили.

– ООН називає цифру жертв цієї війни біля шести тисяч. Офіційна статистика говорить про півтори тисячі загиблих українських солдат. Наскільки, на твою думку, це реальні цифри?
– Думаю, це не зовсім реальні цифри. Але і називати якісь інші не можу. Очевидно, коли говорять, що весь день працювали «Гради» і «Смерчі», чи танки і міномети, то не буває троє загиблих і 15 поранених, як у нас деколи говорять. Але щоб говорити про жертви, особливо серед мирного населення, треба мати докази. Була інформація, ніби в Дебальцеве виявили у підвалах в один день 500 загиблих. Але я їх не бачив і тому говорити про це буде голослівно. Хоча припускаю, що це може бути правда. Місто брала російська армія. А ми знаємо, що їхні методи не мінялись десятиліттями. Мабуть, при зачистці жертв було дуже багато. Зачистка в росіян це завжди було так: спершу кидали гранату, а потім заходили і стріляли. Якщо йдеться про підвал, заповнений людьми, які ховались від обстрілів, то можемо уявити, про яку кількість йдеться. Але треба мати реальні свідчення, фото- та відеодокази.

– Ми говоримо, що там воюють російські війська. Натомість у західній пресі здебільшого кажуть про проросійських сепаратистів. Хто ж воює на сході України проти української армії?
– На щастя, російської армії, думаю, не більше третини. Якщо там по іншу сторону воює приблизно 30 тисяч осіб, то російської регулярної армії – 7-8 тисяч. Передусім це елітні підрозділи: спецназ, артилерія тощо. Треба розуміти, що добре стріляти з артилерії не навчишся за кілька днів. Таке озброєння є і в найманців, але, як кажуть українські військові, дуже легко зрозуміти, хто стріляє. Якщо це найманці, вони випадково можуть влучити. Натомість, якщо стріляють професіонали, то це прицільний вогонь з великими втратами у нас. Тоді це вже регулярні війська. Але вони не йдуть в атаку в перших рядах. Передусім йдуть найманці. Це люди з України, Росії, Білорусі, Молдови, є також нібито серед них і європейці, і люди з арабських країн. Це ті, хто звикли воювати, вони цим живуть. Їм платять гроші, і для них це робота. Хоча їм не завжди платять, часто намагаються просто ліквідувати за певний час. Офіційні докази присутності російських регулярних військ на Сході України – це вже питання до держави. Зрештою, про це не раз вже говорили на світовому рівні і показували докази. Є полонені, захоплена техніка тощо.

– Зараз маємо чергове перемир’я. Чи означає це , що на Сході все спокійно?
– З нашого боку це розслабленість. Україна справді виконала свої зобов’язання і відвела важке озброєння. Натомість бойовики активно передислоковують свої сили передусім у напрямку Маріуполя, Артемівська та Щастя. Там війська концентруються вже в ударні групи. Бойовики також активно будують фортифікації: бетонні доти, системи укріплень по лінії фронту. День і ніч працює будівельна техніка. Це залізобетонні конструкції. Будують дуже грамотно і добротно.
Мабуть, пріоритетом для них буде захоплення території. Йтиметься про міста, де є заводи, склади зброї, величезна кількість людей. Зважаючи, на рівень їхньої готовності, думаю, наступу можна чекати у найближчий тиждень-два.

Розмовляла Мирослава Іваник

Share Button

“Нормандська четвірка” сприятиме ОБСЄ у доступі в Широкине та донецький аеропорт

Share Button

obweКИЇВ. 26 березня. УНН. Учасники переговорів у “нормандському форматі”, які відбулися у середу в Парижі, готові сприяти відправленню спостерігачів ОБСЄ у Широкине та донецький аеропорт. Про це під час Твітерв’ю повідомив перший заступник міністра закордонних справ України Вадим Пристайко, передає УНН.

“Широкіно і донецький аеропорт обговорювалися. Це дійно порушення. Готові надіслати місію ОБСЄ. Сторони домовилися сприяти”, — написав дипломат у відповідь на запитання, чи є події в Широкиному порушенням мінських угод.

На запитання щодо доцільності “нормандського формату” у врегулюванні кризи на Донбасі, перший заступник очільника українського зовнішньополітичного відомства зазначив, що українські дипломати готові працювати у будь-якому форматі.

“Готові працювати в будь-якому форматі, який принесе успіх. “Нормандський формат“ — лише один з механізмів. Працюємо на всіх рівнях. Дива не очікуємо, але результат є вже. Крім “нормандської четвірки“ існують прямі контакти, телефонні дзвінки лідерів”, — написав В.Пристайко.

Нагадаємо, у Парижі 25 березня відбулася зустріч заступників глав МЗС “нормандської четвірки”. Україну на переговорах представляв Вадим Пристайко, російську сторону – Григорій Карасін. У зустрічі також взяли участь представник ОБСЄ Хайді Тальявіні та керівник спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні Ертугрул Апакан.

На засіданні розглядався перехід від етапу припинення вогню і відводу тяжких озброєнь до політичного процесу.

Джерело: УНН

http://www.unn.com.ua/uk/news/1452335-normandska-chetvirka-domovilasya-spriyati-obsye-schodo-dostupu-v-shirokine-ta-aeroport-donetska-mzs

Share Button

У Запоріжжі біля будівлі обласної адміністрації пролунав вибух

Share Button

zamachВночі 25 березня о 23.55 біля будівлі Запорізької облдержадміністрації пролунав вибух.

«Вибух був дуже голосним,але, як ви бачите, незначні пошкодження», – розповідає очевидець. Пошкоджено скло на вхідних дверях, постраждалих немає.

«За попередньою інформацією стався вибух саморобного вибухового пристрою, який складався з азбестової труби та ємності з бездимним мисливським порохом та речовиною метальної дії», – повідомив начальник відділу зв’язків із громадськістю ГУ МВС України в Запорізькій області Олександр Вовкодав.

Справу розслідують за статтею «особливо злісне хуліганство» (карається позбавленням волі від 3 до 7 років). Ведеться розслідування. Біля адміністративної будівлі встановлені відеокамери спостереження, які мали зафіксувати злочинців.

Вибухівка була закладена біля входу в штаб Самооборони Запоріжжя, який базується в приміщенні облдержадміністрації.

«Я впевнений, що це не професійні терористи і не бойовики. Тому що вибуховий пристрій виготовлено кустарним способом, – повідомив керівник Самооборони Сергій Тіунов. – Я звернув увагу на хлопців, які займаються страйкболом. У цю категорію людей свого часу було вкладено помилкове розуміння боротьби з фашизмом. Вони цілком можуть бути причетні до цього вибуху, тому що вони виготовляли свого часу вибухові пристрої. Частина з них, вже й за офіційними даними, були причетні до «ДНР». Той же самий «Алабай» – з колишніх страйкболістов. Якась група молоді могла це зробити з хуліганських мотивів, щоб продемонструвати свою неповагу до наших засад». Також керівник Самооборони звертає увагу на ряд обставин: «Вчора був День Служби безпеки України, і саме тоді вчинили цей акт. Це вже не просто виклик самообороні. Це виклик всієї влади, всім нашим правоохоронцям – прокуратурі, обласній владі».
Самооборона і СБУ прийняли рішення про посилення охорони будівлі Запорізької облдержадміністрації.

Natalia Seliukova

Share Button

Іван Якубець: дії України повинні бути передусім прагматичними

Share Button

zolnierzeЗ полковником Іваном Якубцем, колишнім командувачем Повітряно-десантними військами України та членом експертної ради Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння розмовляв Даріуш Матерняк.

Як Ви оцінюєте теперішню військову ситуацію на сході країни?

Зрозуміло, що ситуація на сході України складна, і в цьому, мабуть, нікого не треба переконувати. Однак варто звернути увагу на декілька факторів, які призвели до такого стану речей, а також на те, чому реакція, – і з боку міжнародної спільноти, і всередині країни, ¬– саме така, а не інакша. По-перше, треба чітко розуміти, що на cході триває війна, яку розв`язала проти України Російська Федерація. Воєнні дії розпочались із введення російських військ на територію Криму, а відтак на Донбас. На жаль, наше політичне керівництво надалі припускається помилок у внутрішній політиці. Бо ще можна зрозуміти, чому про війну не говориться відверто на міжнародному рівні, але всередині країни – це приклад недбальства, яке вдаряє по суспільству і призводить до нових ускладнень. Відмовляючись називати війною конфлікт, який триває на сході країни, Президент не виконує положень відповідних державних документів, у яких передбачено такі ситуації. Перш за все, на найвищому законодавчому рівні не виконується Закон України «Про оборону України», у якому чітко, поетапно прописано дії, до яких слід вдаватись у разі зовнішньої агресії проти України, аби нормально функціонувати в таких умовах. Цей “правовий нігілізм” є, на жаль, продовженням подібних явищ у період президентства Віктора Януковича, а ще раніше ¬ Леоніда Кучми та Віктора Ющенка. Саме тому в нас попереду ще дуже довгий шлях до моменту, коли в державі закон справді буде законом і діятиме згідно з його призначенням та поширюватиметься як на Президента, так і на солдата або громадянина. Небажання відверто визнати війну війною, запровадити відповідні норми дій та управління державними структурами заради підвищення обороноспроможності та ведення бойових дій є однією з причин поразок української політики у так званій зоні ATO.

Тобто те, що Верховна Рада України визнала Росію агресором, у такій ситуації недостатньо?

Той факт, що агресором названо, у цьому разі – Російську Федерацію, – не надто вагомий з огляду на поточну ситуацію, бо наслідків нема надалі, немає практичного результату. Можливо, такі дії важливі з політичного аспекту, а все ж таки вони мають радше психологічне значення, аніж яке інше. Це не зобов’язує до виконання жодних правових норм відповідно до становища, в якому перебуває країна. Метою є привернути увагу міжнародної спільноти до конфлікту в Україні. Якщо мова усе ж таки про агресора, то логічним наслідком такого визначення мусить стати заява про те, що ми перебуваємо у стані війни. Фактично, з економічних і суспільних міркувань, складно було б запровадити воєнний стан чи оголосити війну Росії але варто також зрозуміти: аби зупинити агресію, потрібне концентрування зусиль влади на основній меті, якою є оборона держави та громадян. Це стосується й внутрішньполітичної сфери, тобто забезпечення усіх потреб Збройних Сил та контролю за функціонуванням армії і решти державних структур, а також зовнішньою сферою. Створювання складних до сформулювання понять замість визнання фактичного стану речей, на жаль, не сприяє вирішенню проблеми.

– Як Ви оцінюєте останні події на Донбасі?

– Перебіг збройних дій дає останнім часом підстави до позитивних оцінок. Однак проблема в тому, що мінські домовленості виконує лише українська сторона, яка, згідно з документом, відводить одиниці важкого озброєння. Тим часом російські війська й незаконні угруповання лише імітують відведення своїх військ. Спостерігачів ОБСЄ і далі не допускають до місця подій, отож ми не можемо знати достеменно, що насправді відбувається на загарбаних територіях. Урешті-решт, усе може обернутись і так, що коли українська армія відійде доволі далеко від лінії розмежування військ, а супротивник несподівано розпочне наступ – то ми ризикуємо втратити нові території. Відводячи наші сили, ми подаємо приклад, показуємо бандитам і окупантам, що виконуємо ухвалені домовленості. Та все ж таки слід пам’ятати, що ми вже маємо дуже негативний досвід, якщо говорити про виконання російською стороною таких домовленостей. Влучний приклад – це підписання Росією Будапештського меморандуму, яким вона гарантувала нашу безпеку в обмін на відмову України від атомної зброї. На жаль, ми не вміємо навчатися на чужих помилках, і лише власний досвід може нас переконати змінити політику. А міжнародна спільнота спостерігає і якось не дуже переймається цією агресією, адже кожен вважає, що то не його територія опинилася під загрозою. Тому дії України повинні бути передусім прагматичними.

Як Ви оцінюєте позицію та дії повітряно-десантних військ України впродовж тривання збройного конфлікту?

Я командував цими військами протягом семи років, з 1998 до 2005-ого. Брав участь у багатьох операціях, зокрема в навчаннях у Польщі. Попри те, що Збройні Сили України численно зменшились і деградували, все ж таки вдалося зберегти їхнє ядро, своєрідний “кістяк”, а саме чотири повітряно-десантні бригади, які одні з небагатьох були спроможні вести бойові дії в обороні країни на початку березня 2014 року, тобто коли розпочалась агресія. Бійці повітряно-десантних військ зайняли найважливіший відрізок – від Харкова до Донецька, ¬¬¬– ще у березні минулого року, а згодом одними з перших долучилися до бойових дій у зоні ATO. Якби не було цих підрозділів, держава не мала б змоги відреагувати на загрозу, що насувалася на наші кордони. Їхні дії здебільшого були ефективні, попри морально-психологічний стан солдатів і офіцерів після незбагненної для багатьох відмови від контролю над Кримом без боротьби. А ще на Донбасі солдати довго не мали змоги застосовувати зброю, тоді як їх атакували озброєні бандити та ополченці. Окрім того, під час останніх подій саме вояки повітряно-десантних військ демонстрували найвищий рівень підготовки до ведення бойових дій. Чимало механізованих, броньових і артилерійських підрозділів лише наприкінці 2014 року почали функціонувати так, як належить в умовах воєнної операції.

Як Ви гадаєте, чи має шанси на розвиток такий рід військ в Україні?
— Такий високий рівень підготовки до реалізації бойових завдань підтверджує доцільність інвестування в Повітряно-десантні війська. Найбільше обмеження полягає в тому, що неможливо в короткий термін сформувати й вишколити такі підрозділи. На це потрібен час, – щоб офіцери могли передати досвід та вміння своїм підлеглим. Сам факт сформування бригади і присвоєння їй назви повітряно-десантної нічого не змінить – це мусить бути тривалий підготовчий процес.

– Як Ви оцінюєте співпрацю з Польщею на цьому етапі?
– Ми дуже вдячні Польщі за допомогу. Польща – один із найктивніших партнерів, які від початку підтримують Україну, демонструючи прагматичні оцінку й реакцію на дії Російської Федерації. Схожу позицію виявляють також Великобританія, США й Канада, а ще Литва. Україні непремінно знадобилась би матеріально-технічна допомога, особливо з боку європейських країн, які мають запаси уже непотрібного їм пострадянського озброєння, тим часом нам воно дозволить заповнити втрати бойової техніки. Не менш суттєвим залишається й питання масштабної матеріальної підтримки від США.

Дякую за розмову.

Share Button