Три тижні тому це було топ-темою українських мас-медіа та соціальних мереж. Криваву стрілянину 11 липня за участю бійців «Правого сектору», правоохоронців та членів команди місцевого «авторитета» в закарпатському Мукачеві називали не інакше як «відкриттям другого фронту в Україні». Відтоді справжнім «мемом» стали коментарі про «шість тисяч силовиків на новітній бронетехніці, яких прислали на Закарпаття для знищення шістьох патріотів». Час спливав, «Правий сектор» у Києві та інших містах у міру сил протестував проти «безпідставних переслідувань», але… більше нічого не відбувалося. Відповіді на запитання – чим же, власне, закінчилася резонансна сутичка на Закарпатті – так і не було. Поки днями з’явився коментар телеканалу «112» прес-секретаря 13-го батальйону Добровольчого українського корпусу «Правий сектор» (ДУК ПС) Олексія Бика: «З приводу наших хлопців, які брали участь у подіях в Мукачеві: вони перебувають в безпечному місці. У них все добре. Їхньому життю загрожує небезпека, тому будь-яка [додаткова] інформація з цього питання може заподіяти їм шкоду, ми її не оприлюднимо».
Ті, хто очікував, що з Мукачева почнеться «третій Майдан» або нова революція, залишилися розчарованими. Справу чи то відклали до довгої шухляди, чи то спустили на гальмах.
Але проблеми нікуди не поділася. Це й потоки контрабанди на Закарпатті, і толерування населенням регіону місцевих магнатів із мандатами парламентаріїв та власними воєнізованими загонами. І новий виклик: існування в різних областях України, за сотні кілометрів від зони АТО, підрозділів незаконного збройного крила радикальної політичної партії.
Згадаймо хронологію подій
11 липня в Мукачеві на території відпочинкового комплексу «Антарес» відбувалася зустріч озброєного загону 1-го запасного батальйону ДУК «ПС» чисельністю 15-20 осіб із місцевим «авторитетом», народним депутатом Михайлом Ланьом. Ішлося про контроль над потоками контрабанди в прикордонному регіоні. За версією «ПС», Ланьо на прізвисько «Блюк» був невдоволений тим, що «Правий сектор» перекрив один із його контрабандних каналів. Поки тривали переговори, на вході до «Антареса» пострілом у голову було важко поранено охоронця комплексу (20 липня він помер у лікарні). На місце конфлікту прибули працівники МВС, після чого бійці ДУК на трьох броньованих позашляховиках із крупнокаліберним кулеметом застосували димову гранату і вирвалися за місто. Через блокпост міліції бійці «Правого сектору» прорвалися з боєм, застосувавши стрілецьку зброю та гранатомети. У результаті перестрілки три машини міліції були знищені, загорілася АЗС, біля якої стався бій. Загинули двоє бійців «ПС», ще двоє були важко поранені (їх доправили до лікарні). Міліція оприлюднила дані про шістьох поранених силовиків. У сутичці на боці МВС брали участь також цивільні озброєні люди, яких відносять до угруповання Ланя. Невелика група бійців «ПС» прорвалася до лісу, де зайняла оборону. На Закарпаття для їх нейтралізації прибули посилені загони МВС та Нацгвардії. При цьому інформація про «шість тисяч силовиків» виглядає значно перебільшеною і походить із заяв прибічників «ПС».
Генпрокуратура кваліфікувала подію як створення злочинної організації та теракт. Задля розв’язання конфлікту в переговорах із силовиками взяли участь лідер «Правого сектору» Дмитро Ярош та ще один місцевий магнат, народний депутат Віктор Балога (згідно із деякими заявами, саме його інтереси в конфлікті з Ланем відстоював «ПС»).
Одним із наслідків надзвичайної події стала заміна голови Закарпатської обласної держадміністрації – на цю посаду президент Порошенко призначив жорсткого управлінця Геннадія Москаля, якого довелося зняти з Луганської області. Сам Петро Порошенко та голова СБУ Василь Грицак під час візиту на Закарпаття повторили позицію про неприпустимість існування в Україні «приватних армій за тисячі кілометрів від лінії фронту».
21 липня в Києві відбулися з’їзд і віче «Правого сектору», на якому було заявлено, що партія не братиме участі в місцевих виборах восени, «на даному етапі відмовиться і від збройного повстання проти влади», натомість ініціює всеукраїнський референдум з питань недовіри Верховній Раді, президенту й уряду, введення військового стану та повної блокади окупованих Росією територій, денонсації Мінських угод, легалізації добровольчого руху тощо. Відтоді регіональні осередки «ПС» повідомляють про збір підписів для такого референдуму. При тому що від самого керівництва партії можна почути заяви про «неформальний» характер плебісциту, без дотримання всіх процедур, передбачених відповідним законом.
«Партія, яка на виборах до Верховної Ради набрала 1% голосів, намагається крутити всією Україною», – таку думку висловив з цього приводу один із високопоставлених членів Центральної виборчої комісії.
Через дев’ять місяців після парламентських виборів загальноукраїнський рейтинг «Правого сектору» так само перебуває в межах статистичної похибки, але «ПС» справді залишається впливовою силою – насамперед тому, що, поряд із політичною структурою, має добре озброєні загони ДУК ПС, представлені не лише в зоні АТО, а й у більшості регіонів. Тож симптоматично виглядає відмова «Правого сектору» від участі в наступних місцевих виборах. Частина прихильників «ПС» бачить у цьому намір здобувати владу силою, із застосуванням зброї, а не демократичної процедури, і порівнює ДУК ПС з Українською повстанською армією при ОУН (б).
Право носити зброю на вулицях мирних міст і сіл України «Правий сектор» пояснює тим, що «в Україні йде війна», а зброя ця – трофейна, здобута в боях на Донбасі. Експерти висловлюють сумнів у таких твердженнях, зазначаючи, що принаймні частина озброєнь та оснащення «ПС» на фронті не була, а є оснащенням «резервних батальйонів» ДУК. Показовими у цьому сенсі виглядають польські реєстраційні номери на позашляховику Nissan Navara із встановленим на ньому кулеметом, що брав участь у бою в Мукачеві.
Президент Петро Порошенко з цього приводу заявляє: «На жаль, деякі кримінальні представники під прикриттям відомої організації [«Правий сектор»] коять злочини. Ці сили не мають політичного підґрунтя. Тож реакція країни має виглядати саме таким чином: вони мають розглядатися як злочинці. Але не потрібно перебільшувати цю небезпеку. Ми контролюємо ситуацію і не допустимо дестабілізації в країні».
«Це неконструктивна позиція з боку влади. В країні має бути спокій і розуміння, кого захищає влада – народ чи місцеві клани?» – так коментує позицію Порошенка речник «ПС» Артем Скоропадський. За його словами, «президент України має підбирати слова, говорячи про людей, які з перших днів воювали на Донбасі та захищали територіальну цілісність країни… Ми неодноразово озвучували свою позицію щодо ситуації в Мукачевому – це політична провокація проти нашої організації. Ми зацікавлені в об’єктивному розслідуванні мукачівської історії. Для цього недостатньо оголосити в розшук бійців «ПС», а слід у першу чергу розслідувати роль місцевих кримінальних кланів».
У цьому сенсі слід визнати, що відносини в трикутнику «влада – суспільство – озброєні добровольчі підрозділи» – непрості й делікатні. Формально ДУК «Правий сектор», не легалізований у складі Збройних сил чи інших силових структур, є незаконним збройним формуванням. Але існує формалізований консенсус на рівні влади щодо його участі в АТО, причому на найскладніших ділянках лінії зіткнення. Водночас суспільство визнає заслуги добровольців в обороні країни, що фактично перетворюється на дозвіл виходити за рамки закону в питанні володіння зброєю. Чим це може обернутися – країна побачила на прикладі Мукачева.
Та все ж таки, яким може бути вихід із цього «відкладеного» конфлікту?
«Мукачівська ситуація справді була дуже гострою й небезпечною. Якби влада тоді почала воєнну операцію проти «ПС», це спровокувало б другий фронт всередині країни. Слава Богу, одній стороні – державним структурам – вистачило гнучкості, щоб не форсувати події. А іншій стороні – самому [лідеру «ПС»] Ярошу (я не кажу про окремих представників регіональних організацій «Правого сектору» – горе-революціонерів, які хотіли «пограти у війнушку») – вистачило відповідальності, аби прийняти рішення про зупинку конфлікту», – зазначає політолог Володимир Фесенко в коментарі Polukr.net.
За словами експерта, це не означає, що конфлікт вичерпано, що учасники стрілянини не в розшуку і з них знято відповідальність. «Якщо їх арештують через півроку чи рік – це буде зрозуміло. Не всіх злочинців хапають відразу, особливо в нашій країні. Головне, що наразі мукачівський конфлікт у політичному полі розв’язано з мінімальними негативними наслідками», – каже пан Фесенко, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента».
Загалом, авторитетний політолог закликає не драматизувати ситуацію з «Правим сектором» зокрема й добровольчим рухом у цілому. Після Мукачева стало очевидним, що легалізації ДУК ПС на його умовах не буде. «ДУК, і це зрозуміло, діє поза законом. Існує серйозна проблема і з іншими збройними угрупованнями, що останнім часом отримали зброю із зони АТО. Але в інтересах держави цю проблему не форсувати – її потрібно вирішувати м’яко, гнучко і не в один момент. Інакше ми справді можемо отримати другий фронт. Навіщо це? Непотрібно провокувати нові конфлікти з «ПС». Діяти слід поступово, локально, по окремих місцевостях, по окремих людях. Крок за кроком ставити «Правий сектор» на місце, але не заганяти його в підпілля. Бо не вистачало нам, крім російського підпілля, ще й проукраїнського, яке буде воювати зі своєю державою», – зазначає Фесенко.
На його думку, показово, що учасники мукачівської стрілянини сховалися й «не кажуть носа». Якби було навпаки – це означало б, що «Правий сектор» є безкарним і не боїться держави.
Експерт вважає дії державних структур після Мукачева виваженими й цілком правильними. Тоді як кроки «Правого сектору» – «це лише «понти» і спроба зберегти політичне обличчя, а оголошений референдум – юридично нікчемна мильна бульбашка».
Насамкінець варто зачепити й такий нюанс. Окремі коментатори – ледь не від подій на Майдані на початку 2014 року – вважають, що принаймні за деякими діями й заявами «Правого сектору» стоять московські технологи. «Ні, не думаю. Я не прихильник такої конспірології, – каже Володимир Фесенко. – Події в Мукачеві – в чомусь закономірна, але більшою мірою стихійна ситуація, яка показала, що Дмитро Ярош не контролює частину організації. А от про те, що Росія підтримує останні кроки «Правого сектору» з розхитування ситуації в Україні, «ПС» мав би замислитись – на чий млин він ллє воду».
Більшою загрозою пан Фесенко вважає той факт, що в деяких регіонах «Правий сектор» прямо чи опосередковано діє в інтересах місцевих олігархів і бізнесменів (на Закарпатті – Балоги, у Дніпропетровську – Коломойського). «Це виглядає як приватна армія, яку можна найняти для вирішення певних проблем, або ж заробляння грошей банальним рекетом, участю в захопленнях підприємств і так далі. Ось про це потрібно замислитися Ярошу і всім керівникам «ПС»», – вважає керівник Центру «Пента».
Експертна думка для Polukr.net
Олександр Палій,
історик, політолог:
– Порівняння «Правого сектору» з УПА натягнуте. УПА була державницькою структурою, яка розуміла унікальну вагу держави для виживання України. Бійці УПА готові були терпіти безліч мук, аби лише український народ міг захиститися державою, її інституціями й інструментами. Натомість «ПС» виступає як значною мірою анархічна організація, яка не дуже розуміє й цінує значення своєї держави.
Оголошувати марш на столицю під час війни з ворогом – неприпустима безвідповідальність, якщо не гірше. Владу можна критикувати, але вона не зрадницька, і це найголовніше. Слід розуміти, що будь-яка своя влада краща за хаос та іноземну окупацію.
На мій погляд, зараз центром об’єднання українських патріотичних сил має стати Українська армія, як найсильніша і найважливіша інституція держави. Партизанщина – добре, коли нема державного центру, як у часи УПА. Коли цей центр існує, всі мають об’єднуватися навколо нього, знаходити своє місце і максимально підтримувати його.
Це очевидна річ, що єдиноначаліє, хороший зв’язок, хороша організація тощо – найбільш ефективні речі. Українці в цей загрозливий для України час не мають права бути неефективними, немудрими.
Рух добровольців – на мій погляд, унікальний ресурс, але він має працювати в поєднанні з цілим рухом держави, а в жодному разі не всупереч йому.
Дмитро ЛИХОВІЙ