Ситуація на українсько-терористичному фронті на кінець січня залишається стабільною, в тому сенсі, що підрозділи збройних сил України, що несуть чергування на передовій, як і раніше знаходяться під обстрілами сепаратистів з легкого (дозволеного «Мінськими домовленостями») озброєння. За свідченнями «генерального штабу ДНР», українці так само ледь не щодня стріляють по позиціям сепаратистів. Найвизначніша умова імплементації «Мінську-2» – припинення вогню – продовжує залишатись на папері. Чи є перспективи мирного врегулювання конфлікту в найближчий час? Або варто, як прогнозували експерти, очікувати чергового витка військової ескалації?

Насправді більше підґрунтя для другого сценарію. Найперше – результати місцевих виборів на не окупованих територіях Донбасу в жовтні-листопаді минулого року. Переважну більшість мандатів в органах місцевого самоврядування отримали представники «Опозиційного блоку» (читай «Партії регіонів»), які щонайменш латентно підтримували зародження сепаратизму ще починаючи з подій в Слов’янську та Краматорську навесні 2014 р. Мерами міст стали досить неоднозначні політики, які вивішували прапори «ДНР» протягом тимчасової окупації території сепаратистами в 2014 р. Більш небезпечно, СБУ зовсім не займається відстеженням «кар’єри» таких політиків, не переймається їх впливом на місцеве населення. Внаслідок цього, навіть ті одиниці патріотів України з Донеччини, що пішли воювати за свою землю, повертаючись додому в умовне Добропілля потрапляють в середовище, де панують сепаратистські тенденції, їх дискримінують на роботі й загалом існує пряма загрозу безпеці їх родин.  Зрештою, Україна зовсім не займається розробкою гуманітарної стратегії для Донбасу. Внаслідок цього вчителі в умовному Сєверодонецьку продовжують вчити дітей сепаратизму, нелюбові до України та ненависті до українських військових. Подібна злочинна неувага Києва до подібних питань створює найвизначніший плацдарм для наступу сепаратистів – в головах місцевого населення. Особливо коли приймаються рішення на кшталт скасування розпорядження Кабінету міністрів про виділення допомоги у розмірі 49,5 млн. грн жителям Донецької та Луганської областей, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції. Гроші насправді малі, а резонанс та популістський ефект від політичного рішення – великий.

Ще один чинник, що може спричинити ескалацію напруги на Донбасі – відкладення до осені рішення щодо конституційних змін в контексті надання «деяким районам Донецької та Луганської областей» особливого статусу. Це питання наразі дуже політизується в українському суспільстві, окремі політичні сили набирають собі рейтинг на критиці незатвердженого закону. Натомість де-юре, неухвалення змін до основного закону українською стороною означатиме зрив Мінського процесу Україною. Цим безумовно скористаються росіяни та спонсоровані ними сепаратисти для виправдання продовження агресії.

В самій Росії у пресі продовжує зростати анти-західна риторика, що зовсім актуально виглядає на тлі падіння курсу рубля через різке зниження ціни на нафту. Падіння добробуту населення звичайно можна компенсувати, на думку Кремля, створенням чотирьох нових дивізій в Західному та Центральному військових округах, у відповідь на навчання НАТО в Скандинавії та Балтиці, або розміщенням в Криму підрозділів сухопутних військ на допомогу існуючим силам Чорноморського флоту РФ. В цьому випадку використовуються й інші «лякачки» – нарощування загрози зі сторони Туреччини, зростання впливу ІГІЛ в регіоні та існування планів НАТО щодо створення постійного морського з’єднання в Чорному морі.  Економічні проблеми та стрімке падіння державної валюти можна «замістити» в інформаційному просторі улюбленими зведеннями з фронту, а кого росіяни люблять більше за «захисників російськомовного населення на Донбасі»? Навряд чи сирійського президента…

Не вселяє оптимізму й ситуація в «ДНР» та «ЛНР», де на хвилі «мирного будівництва» керівництво республік почало видавати населенню паспорти невизнаних (навіть Росією) «республік». Для Москви більш ніш символічною є теза про мир на Донбасі, адже вона ніколи не воліла самостійно фінансувати існування «Л/ДНР». Натомість чим довше зберігається відносний мир в регіоні, без активних бойових дій на фронті, ти сильнішим видається бажання «республік» провести референдум за приєднання до Росії. Інакше за що загинули «шахтарі та металурги від рук хунти»? Звичайно за «руський мир», а не за державну суб’єктність «Л/ДНР». Як можна відволікти людей? Заставити їх воювати, або повірити в те, що насправді вони воювали за «Л/ДНР». Перше, напевно, зробити легше.

Насторожує ситуація з ОБСЄ, коли на останньому брифінгу перший заступник голови спостережної місії Александр Хуг відзначив, що коли атаки на місію (зокрема обстріли автомобілів; за останній тиждень бойовики 21 раз чинили перепони в роботі місії) не будуть припинені в найближчий час, Мінський процес буде зірваний. Важливою ознакою наявності немирних планів сепаратистів є блокування Росією розширення мандату місії спостерігачів ОБСЄ на всі ділянки кордону поруч з підконтрольною бойовикам територією Донбасу. Наразі з 500 км. кордону спостерігачі мають мандат на 3 місяці лише для російських пограничних пунктів Гуково та Донецьк. Решта території лишається неконтрольованою, через яку здійснюється вільний транзит зброї та ополченців на Донбас.

Що стосується військових, то українських ЗМІ публікують стурбовані звернення військових, які вказують на те, що сепаратисти влаштовують собі позиції для наступу (зокрема в районі Авдіївки, Широкино), замість того, аби зосередитись на зведенні оборонних укріплень. Інсайдери «Інформаційного спротиву» фіксують щоденне переміщення танків та іншої бронетехніки, нарощування бойових угруповань за Луганським напрямком, а також в Горлівці, Єнакієвому, Макіївці. Активним військовим діям нарешті сприяють погодні умови – після теплого грудня на Донбасі встановилась морозна погода, грунт достатньо промерз аби витримати броньовану техніку. Найбільш активна фаза бойових дій 2015 р. припала саме на кінець січня – лютий. Тож ніхто не гарантує, що незважаючи на декларовані якісні зміни у війську України, що відбулись за рік, трагічні події річної давнини (ДАП, котел в Дебальцевому) не повторяться.

Таким чином, наразі передумов для поновлення активних бойових дій більше, аніж для мирного врегулювання, прив’язаного до успіхів імплементації «Мінських домовленостей». Тож очікувати на сталий мир в найближчий перспективі, на жаль, не доводиться.

Валерий Кравченко

Форум Європа-Україна цьогоріч проводиться вже вдев’яте, і назавжди вписався в розклад зустрічей, що стосуються відносин між Україною та Європейським Союзом. Цього разу, однак, здається, що організатори заходу сильно “переборщили”, і аж ніяк не через те, що зустріч вдруге відбулася в місті Лодзь…

Дотепер конференція була однією з небагатьох можливостей для зустрічей між представниками Європейського Союзу й України, а також для обміну думками з актуальних питань, які стосуються двосторонніх відносин. Проте цього разу багато суперечок викликав список запрошених гостей, у тому числі представників Російської Федерації, тому що серед них були присутні активні прихильники так званого “російського світу”, наприклад, Сергій Марков (який раніше звинувачував Польщу в русофобії нібито на тлі «комплексу наддержавності» та зводив нанівець результати виборів у 2014 році в Україні) чи декан кафедри зв’язків із громадськістю Московського державного інституту міжнародних відносин (МДІМВ) Валерій Соловей. У підсумку частина української делегації відмовилася брати участь у нарадах і покинула Форум.

Відповідь на запитання, чи гості такого формату можуть внести щось конструктивне до діалогу між європейськими країнами й Україною, може бути тільки одна: «Ні». Тим паче, що доповіді згаданих вище учасників дискусії по суті не відрізнялися нічим від того, що можна почути, переглядаючи російські телеканали, або прочитати в Інтернеті.

Наскільки було б можливо (наївно) ствердити, що запрошення гостей з Росії мало слугувати забезпеченню плюралізму думок у ході дебатів, то абсолютно незрозумілим кроком стало внесення у список учасників представників країн Європейського Союзу, відомих своїми радикальними проросійськими та/або антиукраїнськими (так би мовити, українофобськими) поглядами. Про масштаби проблеми може свідчити факт, що депутат Верховної Ради України Оксана Сироїд ствердила: люди з такими поглядами були присутні майже у всіх дискусійних панелях.

Точка зору осіб на кшталт депутата Європарламенту Януша Корвіна-Мікке з питань, пов’язаних з Україною, Росією і конфліктом у Донбасі, досить широко відома, не кажучи вже про те, що нині він є персоною нон ґрата в Україні (у зв’язку з неузгодженим із Києвом візитом в окупований Росією Крим). Участь осіб з такими поглядами в дискусії щодо актуальних проблем, пов’язаних з Україною, може служити тільки бажанню викликати бійки й скандали (у всякому разі, частина українських гостей покинула наради у зв’язку з присутністю там згаданого Януша Корвіна-Мікке).

Справді, важко сказати, якою була мета участі всіх цих осіб у нарадах IX Форуму Європа-Україна. Якщо метою не було спричинення скандалу, то це мав би бути намір який виходить поза рамки логічного мислення середньостатистичного спостерігача й учасника. Залишається тільки сподіватися, що така ситуація виникла востаннє, а Форум залишиться місцем зустрічі, цікавої дискусії та натхнення для учасників, як це було в попередні роки.

Автор: Даріуш Матерняк
Переклад: Наталія Соколова

Українська армія отримала перший вітчизняний безпілотний комплекс – БпАК-МП-1, що складається із трьох безпілотників і системи управління та спостереження. Його розробили фахівці ДК «Укроборонпром» спільно з науковцями Національного університету «Київський політехнічний інститут». Високотехнологічний прилад виготовили на київському підприємстві ВАТ «Меридіан» ім. С.П. Корольова, що входить до складу ДК «Укроборонпром».

– Першу партію цих безпілотних авіаційних комплексів буде передано Збройним силам України, і найближчим часом її буде направлено до зони проведення АТО, – сказав Турчинов. – Ми бачимо, як швидко наукові розробки перетворюються на серійне виробництво. Менш ніж за рік був реалізований проект серійного виробництва українських безпілотних комплексів.

Він додав, що таке серійне виробництво, починаючи від розробки й завершуючи готовим комплексом, дозволяє значно зекономити бюджетні кошти, адже такий комплекс утричі дешевший за імпортні аналоги.

Вітчизняний БпЛА має такі тактико-технічні характеристики: розмах крил – 3 000 мм, довжина – 1295 мм, максимальна злітна вага – 5,5 кг (корисне навантаження – 1,5 кг), тривалість польоту – до 2 годин, швидкість – від 40 до 120 км/год.

Іще одна перевага українського безпілотника – він запускається з руки. Крім того, впевнено працює за умов технічної протидії, а після завершення бойового завдання опускається на парашуті.

РНБО України в 2015 році підтримала ініціативу Державного концерну «Укроборонпром» та Національного технічного університету «Київський політехнічний університет» щодо створення інноваційно-виробничого Об’єднання «Київська політехніка». Прикладом успішної діяльності Об’єднання стали створення і виробництво підприємством ВАТ «Меридіан» ім. С П.Корольова безпілотних авіаційних комплексів БпАК-МП-1, які мають унікальні льотні характеристики та успішно пройшли випробування.

Джерела: youtube.com/user/turchynov, ukroboronprom.com.ua

КИЇВ. 26 січня. УНН. Місія Ради Європи вже два дні працює в тимчасово окупованому Криму. Про це народний депутат від фракції “Блок Петра Порошенка” Ірина Геращенко повідомила в себе на сторінці у Facebook, передає УНН.

“У своєму виступі в ПАРЄ Генеральний секретар Ради Європи Турбйорн Ягланд поінформував, що спеціальна місія РЄ, мета якої — моніторинг ситуації з порушенням прав людини в Криму, вже два дні працює на анексованому півострові”, — сказала І.Геращенко.

Вона також зазначила, що звернулася до Генсека РЄ щодо його бачення ролі РЄ і ПАРЄ в поверненні Криму під український суверенітет, відновлення територіальної цілісності України, захисту прав людини.

“Як ми маємо активізувати наші зусилля, аби відновити суверенітет України — країни, члена РЄ? Відповідь Генерального секретаря Ради Європи Турбйорна Ягланда була дипломатично розмитою: що зараз працює місія, її висновки стануть матеріалом для напрацювання подальших дій. Він підкреслив, що позиція РЄ і ПАРЄ щодо Криму залишається незмінною, заявленою в попередніх резолюціях про незаконну анексію”, — повідомила І.Геращенко.
Вона також додала, що Україна налаштована активніше використовувати всі міжнародні майданчики задля вирішення питання Криму.

“Це обов’язок всього світу — шукати відповідь щодо відновлення суверенітету і територіальної цілісності України, передачі Криму під український суверенітет”, — наголосила І.Геращенко.

Нагадаємо, народний депутат України, член Української делегації у ПАРЄ Борислав Береза раніше зазначив, що “ми чекаємо не просто заяви від ПАРЄ, а й привернення уваги європейської спільноти до цієї проблеми і відповідно реакцію від ЄС”.

За його словами, Росія визнає тільки силу і лише шляхом жорстких санкцій можна примусити її до виконання наших вимог. Б.Береза наголосив, що переговори ні до чого поки привести не можуть.

Джерело: УНН

Росія постачає найбільш сучасну зброю до Сирії, а потім, з її відома, ця зброя переправляється «Хізбаллі». Про це, як повідомило агентство cursorinfo.co.il з посиланням на портал nofarnews.com, заявив генерал-майор Яаків Амідрор, який, до недавнього часу, займав пости керівника Ради національної безпеки Ізраїлю і військового радника Біньяміна Нетаніягу.

Яаків Амідрор виступаючи перед молоддю в Сіоністському Коледжі Петах-Тікви, зробив заяву про те, що Російська Федерація поставляє «Хізбаллі» (терористична організація, дозволена в Росії) найсучасніші системи озброєння, і ця зброя може бути використане проти Ізраїлю.

Як повідомив Амідрор, Росія не може напряму постачати зброю «Хізболлі», це було б зухвалим порушенням чинних міжнародних норм. Тому спочатку озброєння поставляються сирійської армії, нібито для її потреб, а та безоплатно таємно передає їх «Хізбаллі».

Defense Express також раніше повідомляв, що подібні схеми використовуються РФ і для постачання зброї терористам ІДІЛ. Зокрема, нещодавно було отримано докази того, що РОСІЯ НАЛАГОДИЛА НА ОККУПОВАНІЙ ЧАСТИНІ ДОНБАСУ ВИПУСК ДЛЯ ТЕРРОРИСТОВ ІДІЛ ПЕРЕНОСНИХ РЕАКТИВНИХ ПУСКОВИХ УСТАНОВОК (ПРПУ) 9П132 «ГРАД-П» («ПАРТИЗАН»). Слід також зазначити, що ЛНР та ДНР є також терористичними організаціями, що підтримуються Росією, яка організувала їх безпрецедентне озброєння радянськими та сучасними російськими озброєнням та бойовою технікою, створивши таким чином терористичне угруповання, що по кількості та бойовій міці може бути співставне з арміями окремих європейських країн.

Ізраїльською армією і розвідкою недавно було знищено кілька караванів з російськими системами озброєнь, призначеними для «Хізбалли», але Росія воліла зробити вигляд, що не помітила цього, інакше їй довелося б визнати факт.

За словами Амідрора, мова йде, насамперед, про ракети «Корнет» і «Яхонт». Російські «Корнети» угруповання Хасана Насралли вже застосовувала проти танків «ЦАХАЛа в ході Другої Ліванської війни, а за допомогою «Яхонтів» терористи «Хізбалли» можуть пошкодити ізраїльські бурові платформи на шельфі Середземного моря, а також знищити порти Хайфи і Ашдода.

Джерело: Defense Express

http://www.defence-ua.com/index.php/home-page/304-rosiyu-zvynuvatyly-v-postachanni-zbroyi-khizballi

Красногорівка – невеличке містечко в 10 км. від Донецька в українській «сірій зоні». В серпні 2014 р. українські збройні сили внаслідок наступу звільнили цей населений пункт. Тоді декому здавалось, що війна на Донбасі закінчиться швидко, а Донецьк буде взятий до дня незалежності. Натомість війна «поселилась» в оселях місцевих жителів надовго. Сусіднє село – Старомихайлівка, що примикає до Кіровського району м. Донецька вже рік підконтрольне бойовикам ДНР. Відразу за межею міста починається так звана «нульовка» – нейтральна смуга в 500 м. У бінокль можна розгледіти, що діється на тому боці, тут регулярно працює ворожий снайпер. Красногорівка – особливе місце – тут закінчується Україна. Що відчувають люди, які стоять на захисті своєї землі, та ті люди, що опинились на передовій війни несподівано для себе – місцеві мешканці.

До війни населення Красногорівки складало 15 тис. чоловік. Через військові дії багато людей покинуло місто, виїхавши як на територію України, так й в Донецьк, а дехто ще далі – в Росію. Проте на місце цих людей, які оцінили своє життя дорожче за кинуте майно, прийшли інші люди – переселенці з ДНР. Небагато з них живе в місті, більшість просто зареєстровані, отримуючи від держави Україна соціальну допомогу та пенсії. Ще на передовій живуть волонтери – ті хто не словом, а ділом доказує свою відданість українській державі, допомагаючи армії усім необхідним. Тож на відміну від багатьох інших міст на фронтовій лінії Донеччини – Авдіївки (на північний схід від Красногорівки – Піски, далі Авдіївка) чи Маріїнки (на південний захід), кількість населення Красногорівки порівняно не змінилась – близько 12 тис. чол.

Порівняно з зазначеними населеними пунктами Красногорівці дісталось найменше. Хоча й тут ви знайдете типові для воєнного пейзажу Донбасу картини – напівзруйновані багатоповерхівки, одна з яких, новесенька, навіть не встигла заселитись. Так і стоїть собі з пофарбованими синіми балконами та вибитими шибками на лінії обстрілу. Сильне враження справляє залізнична станція – щойно відремонтована в 2013 р., із залом очікування, якому знесло стіну внаслідок прямого попадання з танку. Місто несе на собі тяжкі позначки війни – тут побачиш зруйнований приватний будинок, там вигорілий вщент супермаркет «АТБ», а на центральній вулиці Красногорівки зустрінеш найвизначнішу пам’ятку – кратер діаметром в 9 метрів та глибиною в 4 метри від детонації снаряда гаубиці. Проросійські терористи не дуже ретельно обирають куди саме стріляти, незважаючи на той факт, що в центрі міста немає позицій українських військових.

Майже кожна місцева родина має когось з родичів, хто воює на стороні ДНР. Тож й настрої відповідні – вдень, коли українські військові патрулюють центральний ринок, ці люди посміхаються «своїм визволителям». Натомість вдома, за кухонними розмовами, чекають коли «їх звільнять наші». За цих умов звичайними стали рейди по визначенню посібників терористів та корегувальників вогню.  Всю брудну роботу роблять регулярні підрозділи армії, звітність та славу оформлює собі СБУ. Керівництво ж СБУ й відпускає на волю потенційних сепаратистів після розмов, підкріплених матеріально. Подейкують, що саме Служба безпеки «кришує» всю контрабанду, домовляється про коридори для вантажів з сепаратистами, за її вказівками дуже повільно працюють контрольно-пропускні пункти.

Насправді Україна дуже своєрідно «дбає» як про своїх захисників, так й про місцеве населення. Перші воюють «за свої» – всю екіпіровку, патрони та навіть гранати мають шукати «на стороні». Адже коли солдат отримав 4 рожки для автомата – має повернутись та розписатись за їх використання. Система підготовки кадрів відсутня, постачання – виключно через волонтерів. Найбільші проблеми у військових з водою для пиття, а також з санітарними нормами. Баня по графіку – раз на місяць, більше бійцю не треба. Величезна проблема з рівнем дисципліни та п’янством – 40 відсотків втрат на фронті – не бойові. За цих умов відносно «радує» те, що на тій стороні крім повального п’янства є ще й наркоманія, тож не бойові втрати відповідно ще більші – близько 70 відсотків. Цікаво, що підрозділи ДУК «Правий сектор», які діють в цьому квадраті, набагато більш професійні та краще екіпіровані – мають на озброєнні навіть американські М-16 з такою оптикою, що решта зброї на озброєнні нашої армії здається за металобрухт.

Що стосується місцевого населення. Найголовнішою проблемою є відсутність світла, води та газу. Цієї зими були проблеми із опаленням, які вчасно вдалось вирішити в теплий проміжок часу. Електрику Красногорівка отримує від Курахівської ТЕС (знаходиться на українській території), проте струм постачається по високовольтній ЛЕП спочатку на Донецьк, а потім в Красногорівку. Змінити схему постачання ДТЕК не бажає, тож місто залежить від ДНР у цьому питанні. Навіть коли є світло, рівень напруги в розетці буває й в 100 вольт. Звичайно, цей факт не додає популярності Києву. За 2015 р. місцева влада так і не приступила до відновлення зруйнованих боями дорожнього полотна і приватних будинків місцевих жителів, налагодження інфраструктури міста. Є проблеми й з регулярною роботою, хоча вакансій у волонтерських пунктах вдосталь. Але місцеві не поспішають йти допомагати українськім військовим через особисті мотиви та прохолодне ставлення до України. Стереотипом серед місцевих залишається складовий образ українського солдату з західної України, що прийшов їх захищати проти їх волі від «своїх». Над комунікацією з місцевим населенням та іміджем українського воїна ще треба сильно працювати.

За соціологічними опитуванням «Рейтингу», 75 % мешканців неокупованих частин Донецької та Луганської області підтримують єдність країни. З іншого боку – лише 7 відсотків вважають за необхідне приєднати окуповані території до Росії. Подібна соціологія дуже поверхнева, адже не відображує всієї картини життя на Донбасі – залякані війною люди навчились боятися відкрито висловлювати свою думку. Більш красномовно говорить про настрої інша статистика – 25 жовтня і 29 листопада в населених пунктах Донбасу (що знаходяться під контролем ЗСУ) пройшли вибори мерів міст та депутатів місцевих рад. За даними ЦВК України, на Донбасі явка населення склала 37%. Традиційно в регіоні з серйозним відривом перемогу здобув «Опозиційний блок» (фактично колишня Парія регіонів Януковича). Приміром, в Маріупольській міськраді «Опозиційний блок» отримав 45 з 54 місць, а мером Маріуполя (який повсюдно рекламується як останній оплот України) став колишній співробітник ММК ім. Ілліча (входить до холдингу «Метінвест» олігарха Ріната Ахметова) Вадим Бойченко. Аналогічна ситуація і в інших містах. Примітно, що мерами багатьох великих міст Донеччини стали люди, які раніше відкрито підтримували ДНР. Зокрема, Андрій Аксьонов (мер м. Добропілля), Олександр Ермольченко (мер м. Краматорськ), Валерій Гнатенко (мер м. Дружківка), Володимир Слєпцов (мер м. Дзержинськ), Олексій Рева (мер м. Артемівськ), Руслан Требушкін (мер м. Красноармійськ).

В Красногорівці виборів не було – містом фактично керує військовий комендант Олег Ліванчук, або «одинокий шериф», як його називають українські військові. Він є закон та порядок, економіст та енергетик, поліцейський та медик для Красногорівки, маленького містечка на лінії фронту, яке чекає миру, натомість вже призвичаїлось жити по-військовому. Що чекає на Красногорівку в майбутньому? Місцеві дуже сподіваються, що політики домовляться й мир нарешті прийде. Для них Мінські домовленості, це не просто листок паперу, – це надія на мир, на можливість пустити час назад, туди де «Шахтар» вигравав Кубок УЄФА, Донецьк був містом троянд та проводив півфінал Євро-2012. Нажаль, але перспективи сьогодення та дня завтрашнього для Красногорівки реалістично малюються зовсім в інших тонах.

Валерий Кравченко

Варшавський Instytut Techniczny Wojsk Lotniczych (Air Force Institute of Technology, ITWL) розробляє легкий багатоцільовий військовий літак Grot-2, який буде оснащуватися двигуном виробництва запорізької компанії “Мотор Січ”.

Про це 17 січня повідомив сайт IHS Jane’s.

13 січня в столиці Польщі відбулася презентація проекту. Директор ITWL, полковник у відставці Ришард Щепанік повідомив, що команда проекту вивчала різні силові установки, в ході яких проводилися тести в аеродинамічній трубі і комп’ютерне рідинне моделювання. У підсумку вибір пав на двигун “Мотор Січ”.

Як повідомив присутній на конференції глава “Мотор Січі” В’ячеслав Богуслаєв, для Grot-2 будуть поставлятися двигуни АІ-222-28F, розроблені конструкторським бюро “Івченко Прогрес” (Запоріжжя).

Цей двигун є розвитком моделі АІ-222-25, який встановлюється на китайські навчальні літаки Hongdu Aviation L-15.

Джерело: defense-ua.com

КИЇВ. 19 січня. УНН. Роботі спостерігачів спеціальної моніторингової місії ОБСЄ на Донбасі перешкоджають все частіше. Про це заявив заступник голови спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні Александр Хуг, коментуючи обстріл автомобіля місії, передає УНН з посиланням на РИА Новости.

“Хотілося б відзначити, що кількість випадків обмеження свободи пересування спостерігачів СММ, а також фактів перешкоджання їх діяльності значно зросла. У період з 5 по 11 січня ми відзначили 22 інциденти, 20 з яких мали місце на території, непідконтрольній Україні, і 2 – на території, підконтрольній уряду. Щодо всіх цих випадків Спільний центр з контролю і координації (СЦКК) веде розслідування”, – сказав А.Хуг

Також, коментуючи обстріл автомобіля місії, він додав, що сторони конфлікту в Донбасі не повинні заважати роботі ОБСЄ, інакше репутація всього мінського процесу опиниться під питанням.

“Ми будемо звертатися до обох сторін через СЦКК, ми не робимо жодних висновків щодо цього випадку. Всі повинні розуміти, що якщо нам перешкоджають у нашій роботі, ми не можемо підтримувати мінський процес. Якщо ми не зможемо підтримувати його, то неможливо буде досягти нормалізації. Військове керівництво з обох сторін має приймати відповідні заходи. Якщо сторони не вживають заходів, то їхня репутація під питанням. Якщо їх репутація мінімальна, то і репутація всього мінського процесу опиниться під питанням”, – заявив А.Хуг.

Джерело: УНН

КИЇВ. 18 січня. УНН. У Брюсселі президент Польщі Анджей Дуда зазначив, що ситуація в Україні має вагоме значення для Польщі. Про це він повідомив під час прес-конференції після завершення зустрічі з головою Європейської ради Дональдом Туском, передає УНН із посланням на “Польське радіо”.

“Ситуація в Україні має вагоме значення для Польщі. Я розраховую на підтримку голови ЄР у цій справі на форумі Євросоюз”, — зазначив він.

Він додав, що зміна кордонів у Європі з використанням сили, з порушенням принципів міжнародного права є дуже небезпечним прецедентом.

“Лише повне дотримання міжнародного законодавства є абсолютною гарантією миру. Якщо ми схвалимо безкарне порушення норм міжнародного права, то мир постійно буде під загрозою. У нас є досвід воєн і ми пам’ятаємо про ці події з уроків історії — ми б не хотіли, щоб вони будь-коли повторилися”, — сказав польський очільник.

А.Дуда та Дональд Туск обговорили також ситуацію в Польщі, міграційну кризу, переговори з Великобританією та питання енергетики.

Як повідомляв УНН, 5 січня президент Польщі Анджей Дуда у спеціальному листі звернувся до поляків, евакуйованим з Маріуполя та Донбасу, зазначивши, що безпечне повернення поляків на батьківщину є історичним завданням країни.

Джерело: УНН

На пенсії і зарплати жителям і бойовикам окупованих територій Донбасу щорічно Росія витрачає не менше 1 мільярда євро. Гроші перераховує через банки окупованої Абхазії і відправляє в «ЛНР» і «ДНР» спеціальними поїздами.

Новину повідомляє німецьке видання Bild.

На території Донбасу, яка знаходиться од контролем бойовиків, проживає 653 тис. пенсіонерів в Донецькій області та 425 791 у Луганській. Всі вони отримують пенсію з російського держбюджету. А то 30 мільйонів євро щомісяця.

Ще дорожче країні обходиться оплата «праці» самих бойовиків. Німецькі журналісти підрахували, що вони в залежності від рангу в середньому отримують 90 – 465 євро на місяць. Для порівняння: вчитель отримує тільки 50 євро на місяць.

Приблизна сума, яку Росія витрачає щомісяця на пенсії і зарплати держслужбовцям в «ДНР» і «ЛНР» – 79 мільйонів євро. Навіть з урахуванням того, що виплати обмежені громадським сектором та статтями пенсій з російського держбюджету виділяється не менше мільярда євро на ці витрати. Це 0,6% російського держбюджету і це річний бюджет таких країн, як Вірменія або Молдова.

У газеті повідомляється, що для грошових переказів Кремль використовує банки на окупованій території Абхазії. На Донбас вони в чистій валюті прибувають у складі спеціальних поїздів, які раз на місяць прибувають в Ілловайськ, Суходільськ та Дебальцеве. Їх вантажать в інкасаторські авто і розвозять по населених пунктах всього окупованого Донбасу.

Нагадаємо, російська влада щороку витрачає на утримання пропагандистських каналів та інших ЗМІ близько 1,4 мільярда доларів.

Джерело: «Преса України»