Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
У період, коли більшість європейських країн впевненні в національній безпеці, європейські інститути оборони потребують зміну механізмів діяльності. При цьому європейські лідери не завжди мають єдину точкою зору щодо реалізації спільних дій в оборонній сфері. Це призводить до того, що окремі країни, керуючись власними національними інтересами, створюють умови неспроможності загалом Європи діяти злагоджено та розвивати оборонний потенціал, оскільки інституції виявляються неефективними.
На тлі повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, європейські військово-політичні блоки зустрілися з новими викликами та загрозами. Зважаючи на російську військову агресію, колективна Європа усвідомила, потребу невідкладного оновлення протоколів кризового менеджменту та впровадження нових, повноцінних наборів політичних, економічних та військових інструментів для надання відповіді кризовому спектру конфліктів сучасності. Маємо на увазі гібридні війни, терористичні загрози, кібератаки, створення економічних проблем тощо.
Зважаючи на вище зазначене, на нашу думку, варіантом оборонної вісі проти агресії офіційного Кремля, можуть виступити країни Балто-Чорноморського регіону. Саме вони вже мають досвід безпосереднього контакту з агресивною російською зовнішньою політикою: Україна (анексія Криму, війна на сході країни з 2014 р., повномасштабне вторгнення Росії 2022 р.), Білорусь (фактична окупація Росією, завдяки договору про створення «Союзних держав Росії та Білорусії»), Польща ( міграційна криза в кінці 2021 р.), Литва (заборона залізничного транзиту в червні 2022 низки товарів до Калінінградської області, Росія обіцяє “дії щодо захисту своїх інтересів”).
Запропонований погляд також ґрунтується на ідеї створення подібного союзу, що випливав у такі проекти, як «Люблінський трикутник» (членами якого виступають Україна, Польща та Литва), «Квадрига» (Туреччина та Україна), «Асоційоване тріо» (Україна, Грузія та Молдова) «Північноєвропейське оборонне співробітництво» (Данія, Швеція, Норвегія, Фінляндія та Ісландія). На прикладі останнього, зокрема простежуються механізми взаємодії країн які крім Північноєвропейського оборонного співробітництва, мають членство в інших військових-політичних блоках та є позаблоковими.
Так, аналізуючи діяльність «Північноєвропейського оборонного співробітництва», зауважимо, що така спільна взаємодія в безпековому секторі (а саме зменшення витрат на оборону з пропорційним підвищенням ефективності військової системи, спільна розробка технологій, колективне планування), надає ширші механізми вирішення кризових ситуацій в Північному регіоні Європи. Це своєю чергою підкреслює актуальність створення свого роду «точкових» об’єднань – регіональних союзів у Центрально-Східній Європі.
А підґрунтям для їх формування вбачаємо в неодноразових історичних прикладах таких прагнень. Повертаючись на початок ХХ ст. наголосимо, що одним з перших, хто обґрунтував потребу об’єднання у такий тандем був польський політичний та громадський діяч Ю. Пілсудський. Нагадаємо, що його концепція «Міжмор’я» базувалася на створенні великої конфедерації, що охоплювала б території Польщі, України, Білорусі, країн Балтії, Фінляндії, Чехословаччини, Угорщини, Румунії, Югославії. Цей блок мав би сформувати «бар’єр для радянського експансіонізму» Він вважав, що спільна боротьба за незалежність стала б єднальним чинником для учасників можливого блоку. Проте, широкий географічний масштаб проекту, відмінності в інтересах і зовнішніх політиках держав федеративного задуму Ю. Пілсудьского, й недовіра щодо концепції державної асиміляції країн-членів «Міжмор’я», становили складнощі в реалізацію цієї ідеї. А після укладання мирного договору у Ризі (1921 р.) між Україною і Росією з одного боку та Польщею з іншого, який підсумував результати Польсько-радянської війни (1919 – 1920 рр.) та визначив кордон між сторонами договору, ідея «Міжмор’я» Ю.Пілсудського була остаточно відхилена.
Окреслення спільного ворога та розбудову геополітичного проекту «Міжмор`я» в свої роботах також розкривав відомий український громадський діяч Ю. Липа. Його точка зору полягала у тому, що запорукою створенням вигідного економічно-політичного союзу, було об’єднання країн Причорноморського басейну (України, Грузії, Румунії, Болгарії, Туреччини) та подальший розвиток союзу до Кавказу та Закавказзя. Він ще у 1938 р. зазначав, що саме Україна в цьому союзі повинна стати ключовим гравцем. При цьому наголошувалось що, впровадження співробітництва з національної консолідації близьких для України союзників, є значущим важелем у боротьбі проти імперських амбіції Росії.
Що цікаво, Ю. Липа зазначав, що присутність Росії в Криму робить її власницею Чорного моря і ставить у залежність від неї балканські країни, без яких зміст об’єднання втрачається. Він підкреслював, що «не відокремлення України від Росії є головною метою, а витіснення останньої з Чорного моря». А тому, на його думку, головна мета цього міжнародного блоку полягала б не стільки в економічному, дипломатичному, військовому потенціалі, скільки у бажанні знайти місце державам союзу поза межами впливу Російської імперії, створити новий регіональний порядок, де б вони відігравали впливовішу роль. Очевидно, Російська Федерація у 2014 р., розуміючи ці фактори та стратегічну складову Чорного моря, окупувала українські території – Автономну Республіку Крим та окремі територій східних областей нашої держави (Донбасу), що оточують Азовське море. Проте ще у далекому 1938 р. Ю. Липа підкреслюва: «Хто володіє Кримом, той володіє Чорним морем».
З огляду на події сучасності, повномасштабна війна Росії проти України стала тригером формування на сучасному етапі нового військово-політичного співробітництва України з країнами Європи, та окремими ключивими гравцями на міжнародній арені, такими як Сполучені Штати Америки та Великобританія. Початок переговорів, з лютого 2022 року щодо співпраці проти російської агресії між Великою Британією, Україною, Польщею у форматі створення військово-політичного альянсу уже в ХХІ ст. певним чином відроджує ідеї створення союзу «Міжмор’я», що сприяв зближенню позицій країн від Балтійського до Чорного морів. Адже Росія відверто виказує свої імперелістичні зазіхання на території Центральної Європи та Балтійського Регіону. Офіційний Кремль чітко вимальовує свої плани по знищенню державності України і не приховує, що наступною цілю експансії буде саме Польща та країни Прибалтики.
Хотілося наголосити, що об’єднання України, Великобританії, Польщі має чимало вигід як для цієї коаліції, так і для кожної з перелічених країн. Так для Великої Британії, після виходу з ЄС, стало важливо розширити сферу свого впливу та співробітництва у нових форматах. Тому офіційний Лондон поставив, як на думку українського громадського діяча, експерта Ради зовнішньої політики О. Краєва, взяв курс на створення свого роду Малої Антанти, як це було на початку ХХ ст., коли Центральна і Східна Європа утворили невеликий блок з орієнтацією на цілі Великої Антанти.
Впровадження геополітичної системи оборони за принципами союзу між Великою Британію, Польщею та Україною на сучасному етапі вже має свої позитивні наслідки. Для прикладу, підвищилася роль Великобританії та Польщі, як провідних гравців на світовій арені у ХХІ ст. Для України, підтримка у військово-економічної сфері з поляками та англійцями, зараз є важливою підтримкою у тривалому збройному протистоянні з Російською Федерацією. В подальшому, на нашу думку, співпраця Лондона, Києва та Варшави, у напрямку формування нового союзу, має велику ймовірність підштовхнути країни Центрально-Східної Європи до участі в новому форматі колективної оборони. Своєю чергою це військово-політичне співробітництво в сфері зміцнення безпеки та стабільності в Балто-Чорноморському регіоні, сформує спільну відповідь на виклики безпеці, підвищить оборонний потенціал країн-партнерів.
Комиш Станіслав, п/п-к, НАСВ ім. гетьмана П.Сагайдачного
