неділя, 22 Травень, 2022
pluken
Головна / Аналітика / Хотят ли русские войны… Геополітичний землетрус в Європі та його наслідки
Fot. unn.com.ua
Fot. unn.com.ua

Хотят ли русские войны… Геополітичний землетрус в Європі та його наслідки

Share Button

Основним питанням початку 2022 р. залишається одне – чи зважиться Росія напасти на Україну та коли це станеться.

Олімпійське тло

Любителі конспірологічних теорій вдивляються в знамення Олімпійських ігор – найбільш улюбленого часу Путіна для військових авантюр (Грузія-2008, Україна-2014). Хтось вкидає новини навіть про прохання Сі Цзеньпіна зачекати трохи з інтервенцією, аби не затьмарити Олімпіаду й не зруйнувати її імідж. Так, ніби він не є зруйнованим допінговими скандалами, через які Росія буде виступати під прапором Олімпійського комітету, та утисками уйгурів, а також усілякими іншими порушеннями прав людини (на кшталт зниклої безвісти тенісистки – коханки партійного ділка). Вже не кажучи про СOVID-19 та історію його походження з лабораторії в Ухані. Олімпіаду, яку будуть бойкотувати всі лідери західного світу…  Невже щось може бути ще гіршим?

Тож якщо не в Олімпіаді справа, то в чому? Чи може Путін повернути назад, але так, щоб не у 1997 р.? Що треба кремлівському старцю аби врятувати обличчя?

Психологія гопника

Справа в тому, що він не планує його рятувати. Росія на рівному місці створила кризу світового штибу не для того аби зараз Путін вибачився й попросився додому. Тим паче, що в цьому домі не так все й добре – з найнижчим персональним рейтингом президента за всю історію, Навальним у тюрмі, стагнуючою економікою та ковідними втратами. Саме тому Путіну потрібні добрі новини й грандіозний гранд-проект для повстання з попелу. На цей раз повставати буде Радянська імперія. А яка ж імперія без України? Маленька (чи не дуже) переможна війна – невже ми це все десь бачили?

«Умом Россию не понять…» Але спробуємо! Путін вліз в бійку, влаштувавши геополітичний землетрус. Психологія гопника (на якого вже давно перетворилась РФ на міжнародній арені) диктує умови виживання в цій зарубі. Й перше правило – коли щось почав, доводь справу до кінця (своєрідне, «пацан сказал»). Друге правило – завжди бий першим, є шанс вдарити двічі. Третє правило – у бійки немає правил. Немає дуелей, романтики та білих рукавичок. Якщо можеш вдарити зі спини – бий! Четверте й останнє – завжди веди бійку на полі суперника. А краще, забери це поле собі, особливо коли воно тобі не належить, але дуже хотілось би. Й ніби колись належало, а зараз погано так лежить. Останнє правило цілком у дусі радянської дипломатичної школи Андрія Громико – «завжди вимагай те, що тобі не належить. Коли тобі віддають половину, ніколи не бери – відмовляйся. А ось коли тобі віддали дві третини – значить ти вправний дипломат».

Радянська Україна

Тож ставка в битві не Україна, точніше не вся вона, й не лише. Точно не окупація, чи встановлення маріонеткового режиму в Києві – якій ще спробуй втримай там. Ну й за Київ точно «прилетить» від Заходу. Ймовірно ставка трохи менша – Радянська Україна. Напевно з історичним центром в Харкові, росіяни – люди сентиментальні. Коли так сталось, що в 1922 р. таке було (а Радянському союзу 30 грудня 2022 р. виповниться 100 років), то треба повторити, як то кажуть. А для повної аналогії вибрати ставлеником когось місцевого, з прізвищем схожим на Муравйова… Звичайно треба принизити Україну відрізанням фронту та примусом до принизливого миру. Звичайно, як міркують в Кремлі, комік В.  Зеленський не є верховним головнокомандувачем. А українці без довіри до влади та лідерів приречені. Й щоб цей ефект посилити – демонстрація військової потуги РФ буде сильною як ніколи. Й не лише РФ – білоруси ж частина Союзної держави. Лукашенко вже забирає собі лаври Жириновського в сатиричному виголянні над Києвом та Заходом.

Тож давайте уявимо день Х. Російський десант на Азові, блокада судноплавного фарватеру в українські порти в Чорному морі, повітряна операція та ракетні удари по військових цілях та об’єктах критичної інфраструктури. Відключений зв’язок, інтернет, зникле енергопостачання, непрацюючий водопровід та каналізація – паніка у великих містах. На вулицях вуличні банди, добробати ставлять блокпости на виїздах з міста, й нікого не випускають. Поліція та збройні сили дезорганізовані, влада номінальна. На другий день заходять російські танкові колони, миротворці ОДКБ для стабілізації. Заходять по дорогам загального користування. Армада з Харкова суне на Полтаву, Дніпро, Запоріжжя. Київ оточений з трьох боків – Заходу, Півночі та Сходу. Операція-демонстрація триває тиждень – далі політичний сюжет з поділом України й маріонетковими режимами. Це план максимум! Звичайно, навряд чи все буде саме так, але…

Пять стратегічних причин

Навіщо це Росії саме зараз. Зі стратегічної точки зору є 5 причин:

  • Україна – ключ до імперії. Українці відповідно Путіну – «один народ», малороси. Й, зізнатись відверто, на Сході та Півдні України є достатньо людей, які десь так й думають. З кожним роком їх стає все менше, тож навіщо гаяти час.
  • Удар по колективному Заходу – реванш РФ за поразку в холодній війні. За Путіним та російською пропагандо, РФ в Україні веде війну не з українцями, а саме з Заходом, а точніше зі США. Принаймні президенту РФ так хочеться думати.
  • Удар по демократії та ліберальним цінностям. Демократична Україна – кістка в горлі путінського режиму, наочний приклад що у пострадянських республік є інший шлях (зрештою, подібне можна сказати про Тайвань та Китай). Тож таку Україну треба знищити. Зрештою, це вкладається в тенденцію світового наступу авторитаризму на демократію.
  • Підтримка ревізіонізму. Україна – це об’єкт геополітичних впливів, поле битви за новий розподіл сил, новий баланс сил. Й тут справа у прецеденті – якщо Україна паде (точніше, Захід дасть впасти Україні), це спричинить «ефект метелика». Бенефіціари процесу вже вишукувались в чергу – Китай, Іран, Північна Корея, можливо, Індія.
  • Ресурси України. Передусім це люди – правильні, православні та російськомовні. Яким можна насаджувати все що завгодно. По-друге, це земля, чорноземи, що в контексті дилеми продовольчої безпеки у майбутньому зовсім не виглядає другорядним. Ну й лише десь наприкінці – промисловий потенціал, оборонні заводи, нафто та газовидобуток. Звичайно, для України це критично, для РФ критично Україну цього позбавити, але з точки зору РФ й їх ставлення до заводів на окупованому Донбасі – їх доля перетворитись на металобрухт. Розвивати самодостатню промисловість в сатрапіях ніхто не буде.

Чому саме зараз

З точки зору тактики та вибору часу для атаки – все добре. Росія має відчинене вікно можливостей до квітня-травня 2022 р., а може й трохи далі. В Європі працює газовий шантаж через непрацюючий «Ямал», ціна на нафту б’є семирічні рекорди. Росія «попрацювала» з партнерами (Алжир, Марокко), аби й з півдня в Європу не заходив необхідний тій газ. Натомість інтерконектор між Польщею та Литвою запрацює лише влітку 2022, надавши Європі енергоресурси з Фінляндії. А Baltic Pipe з Норвегії взагалі обіцяють запустити лише у жовтні. Натомість Україна має поставити на бойове чергування нові берегові ракетні комплекси «Нептун» влітку 2022 р.. Та й хто знає скільки ще зброї вкачають в Україну до того часу. Тож літо – не варіант. «Время – деньги!»

Особливо коли в Москві кріпне надія на колаборантів, а окремі українські депутати від проросійських партій все більше репресуються владою й паряться як політичні жертви на російських каналах. Загалом, робота агентури – окрема складова успіху. Видається, російських шпиків різного рівня багатенько й в Києві, й в цільових регіонах. Це вони зараз включили режим самозаспокоєння, й диктують всім, що все добре, а це Захід нагнітає. Це вони саботують підготовку до війни як такої, зокрема державного апарату та армійських резервів. Ще один необхідний елемент – фрустрація населення від дій діючої влади. Але тут вона й так справляється, а патріотична опозиція настільки пішла в маргінес, що фактично, перетворилась на «корисних ідіотів».

Реакція Заходу теж не відповідає масштабам загрози – ФРН очолює рейтинг кепкувань українців про підтримку («після шоломів, вони мають вислати в Україну пиво»), а путінферштейери плодяться не лише Західною Європою (традиційно), а вже дістались й Західних Балкан у особі президента дружньої Хорватії. Слабкість та нерішучість президента США Дж.  Байдена – головний актив Росії, який вона ладна використати. Захід без лідерства й у кризі, що може бути кращим для Москви?

Аргументи «проти» та «якщо»

Що може зупинити Путіна? Які аргументи є «проти» нової інтервенції росіян? Давайте розглянемо їх усіх. Й почнемо з Північного потоку-2, який має перетворитись в металобрухт внаслідок санкцій. Мов, навіщо тоді був увесь цей цирк з будівництвом та сертифікацією? Є підозра, що газопровід прямо зараз й виконує свою основну функцію, про нього говорять як стримуючий фактор, він потрібен ФРН. Й цього досить, а якщо він ще й прибуток почне колись давати – взагалі фантастика. Санкції, наприклад, Німеччина хоче вибіркові, аби не чіпати чутливу енергетику. Й загалом, що таке санкції, особливо персональні, коли тут йде мова про слід в історії. Ну й нехай буде нова «залізна завіса» – побудуємо «Силу Сибіру-2» в Китай. Заборонять імпорт «ай фонів» – є «Алі експрес». SWIFT? Переходимо на власну систему, й замість долара купуємо юань. Й плювати, що так Росія впадає у безальтернативну залежність – заради великою радянської мрії можна потерпіти. Особливо олігархам – нехай страждають за Батьківщину, коли остання (та Путін) їм все й дала.

Єдиний реальний стримуючий фактор, який має лякати Кремль, стосується питання «якщо». А що буде, якщо не вдасться? Якщо РФ зав’язне в Україні, якщо в Росію таки поїдуть обіцяні цинкові гроби, а українці будуть не такими й лякливими та слабкими, як видається сьогодні. Якщо бліцкриг провалиться, якщо треба буде утримувати окупаційні сили у боротьбі проти партизан. Якщо українська армія не відріжеться на Донбасі, а розвернеться, перегрупується й оточить російські сили. Якщо британці та поляки (литовці та румуни, естонці та латвійці, шведи та норвежці) не будуть сидіти, склавши руки, й чекати на свою чергу, а зайдуть сюди організованими бригадами сил спеціальних операцій. А за ними, не дай Боже, й НАТО підтягнеться. А якщо…

Ціна оцього «якщо» дуже велика – падіння режиму не лише в РФ, але й у всіх «ніби суверенних» проксі на пострадянському просторі. А потім – поділ Росії, парад незалежності суб’єктів колишньої федерації. А потім – невідома реакція не це Китаю й інших. Й оце «якщо» реально глине Путіна й його яструбине оточення. Хоча старечий маразм у поєднанні з дитячим максималізмом часом може переважити.

Два погані сценарії

Що у підсумку? Україна має два поганих сценарії – один з яких лякливо катастрофічний, хоча й з проблиском надії «якщо». Це війна – війна за незалежність, війна за право існувати як політична нація. Ймовірно, війна із втратою частини території – створенням паралельної радянської України-Малоросії, входженням її в ОДКБ та СРСР 2.0.

Другий сценарій – буферизація України нинішньої. Без перспективи членства в НАТО та ЄС – фактично сценарій повільної смерті, поглинання її тією ж Росією, розтягнуте у часі. Так, активний проросійський електорат помиратиме, але хто приходитиме на його місце? Міграція з держави досягне небачених масштабів. Україна позбавлена цивілізаційного вектору розвитку перетвориться на сіру зону, підконтрольну олігархам та їх політичним слугам. Невже й таке десь вже було?..

У нас з вами лишилось небагато часу, що побачити куди виведе поточна крива історії. Україні точно вже вчора треба було збирати «коаліцію волі», переконувати всіх, що проблема цього конфлікту не в тому, що він відбувається в Україні, а в тому, що від наслідків постраждають геть усі. Крім тих, хто від них виграє. Й аби запобігти цьому потрібна залізна воля та сталеве підборіддя колективного Заходу – Путін каже не брати Україну в НАТО, а ми беремо. Путін каже забрати війська, а ми розміщуємо військову базу під улюбленим Харковом. Й жодних поступок, жодного пластування, жодного наведення мостів! «Безумству храбрых…» Нажаль, виглядає не дуже реалістично.

Поразка України стане урочистими похоронами режиму нерозповсюдження ядерної зброї – Будапештський меморандум вже є чимось лайливим в міжнародному політичному дискурсі, далі буде гірше. Піде ланцюгова реакцію світом. Землетрус має закінчитись зникненням існуючої системи міжнародних відносин, уособленої статутом ООН. На його місці точно буде щось інше, лише питання до ядерної зими, чи після неї…

Валерiй Кравченко

Share Button

Також перегляньте

Джерело: facebook.com/ukr.embassy.usa

Політичний діалог України та США з 2014 р. і до сьогодні

У 2014 р. відбулося значне економічне падіння через втрату активів у вигляді 14% ВВП України. …