У деяких дискусіях щодо актуальної концентрації російських військ біля кордонів України ігнорується сама Україна, а це є важливим елементом усього рівняння, результатом якого має стати ймовірність можливого широкомасштабного збройного конфлікту.
Для того, щоби бути достатньо достовірним, оцінка ймовірності збройного конфлікту в коротко- та середньостроковій перспективі потребує врахування низки факторів. Звичайно, в першу чергу слід враховувати військовий потенціал залучених сторін, але це не єдиний аспект, який слід враховувати.
В обговорюваному випадку іноді можна зустріти оцінки, які майже повністю ігнорують елементи, пов’язані з Україною як державою та її потенціалом, а також характерні риси, які суттєво визначають результат нинішньої кризи, пов’язаної із концентрацією російської військ біля російсько-українського кордону. А тим часом, саме від України та її дій у багатьох сферах буде залежати подальший хід подій: політичні врегулювання на лінії Вашингтон-Москва не відбуваються у вакуумі й, навіть, якщо вони реалізовуються без консультацій з Києвом (що намагається робити Росія і, що не схвалюють офіційні представники США), вони повинні враховувати поточний стан справ над Дніпром та перспективи його зміни в результаті тих чи інших дій. І хоча офіційна російська пропаганда подає ситуацію в Україні як погану (тема «занепалої держави» з’являється в наративах російських ЗМІ з 2014 року), можна бути впевненим, що російські аналітики дуже старанно оцінюють ситуацію свого сусіда та потенційного опонента, щоб забезпечити власному керівництву картину, яка є максимально достовірною.
Серед аспектів, які неодмінно враховуються, слід зазначити наступне – хоча це, звісно, не повний перелік, а лише кілька найважливіших питань. Спробуємо розглянути кожен з них, присвоївши умовне числове значення (вказуючи, яка із сторін має перевагу в даному місці в залежності від особливостей чи можливостей впливу), завдяки чому ми отримаємо умовний, сумарний результат, подібно до результатів спортивних змагань. Звичайно, така «методика» є дуже спрощеним і недосконалим рішенням, але може надати певну орієнтацію, допомагаючи оцінити ситуацію.
Збройні сили України (Росія : Україна — 2:1)
Наразі становище української армії принципово відрізняється від того, що було на початку 2014 року, коли було анексовано Крим і почалася війна на Донбасі. На той час Збройні Сили України перебували в жалюгідному стані як за станом техніки, так і за рівнем готовності до дій, особливо, в такому типі протистояння як симетричний збройний конфлікт з більш сильним супротивником. Бої кінця літа 2014-го та зими 2014-2015 рр. принесли найбільше переживань, часто оплачуваних серйозними людськими втратами та втратами техніки. Їх ефектом був безцінний досвід та уроки, винесені з проведених заходів і багато з них вдалося зреалізувати передусім на тактичному рівні.
За майже вісім років з початку війни з Росією українській армії вдалося модернізувати та оновити значну частину свого потенціалу у сухопутних військах: як на рівні озброєння та оснащення окремого бійця, так і цілих механізованих та десантних підрозділів. Сили спецоперацій також були сформовані як новий вид Збройних сил. Стан Повітряних Сил поки що залишає бажати кращого (хоча, порівняно з 2014-им роком, рівень ефективності значно вищий, як і з льотною технікою, так і з протиповітряною обороною), особливо, Військово-морських сил України, які лише трохи відновили свої можливості, втрачені в Криму.
Загальний потенціал ЗСУ та рівень готовності значно більший, ніж був у 2014 році. Російська сторона не може розраховувати на несподіваний ефект у стратегічному масштабі: ескалація конфлікту, якщо вона відбудеться, особливо у великих масштабах, приведе українську армію у підвищену бойову готовність. Звичайно, Збройні Сили Російської Федерації чисельніші та сучасніші, особливо, коли йдеться про авіацію чи ракетні комплекси та, незважаючи на це, ЗСУ будуть для них набагато складнішим супротивником, ніж кілька років тому, і що більше — вони діятимуть самостійно, заздалегідь підготовлені до оборонних заходів.
Резерви та територіальна оборона (+1 для України — 2 : 2)
Для України досвід, пов’язаний із конфліктом на сході країни, є не лише капіталом у вигляді досвіду та висновків з проведеної діяльності, а й значним людським потенціалом: солдатами та офіцерами інших служб, які мають в своїй біографії службу на лінії фронту та пов’язаний з цим досвід. У межах зазначеної групи також є значна кількість учасників добровольчих збройних формувань, які відіграли значну роль на початковому етапі конфлікту. Формально кількість резервістів, які перебувають у розпорядженні Міністерства оборони України, становить 1 мільйон (хоча ця цифра, ймовірно, не включає групу не військових добровольців із добровольчих батальйонів).
Значна кількість колишніх учасників АТО, як військових у відставці, так і добровольців, поповнила лави підрозділів територіальної оборони після закінчення служби на Донбасі. Це стосується всієї території України, у тому числі, що є дуже поширеною помилкою (вважати протилежне) — східних та південних регіонів України, які вважаються проросійськими. «У Харкові зараз триває підготовка формувань територіальної оборони, які проводять навчання, серед яких деякі з них регулярно протягом кількох років. Також виникають нові групи самооборони, до складу яких входять люди, які хочуть захищати місто», — розповідає активіст, волонтер, який надає допомогу українській армії Артем Фісун. З його розповіді можна зрозуміти, що у місті є певна кількість мешканців з проросійськими поглядами, але нема серед них людей, готових до активних дій на боці Росії, навіть в умовах вторгнення та збройного конфлікту. Подібна ситуація і в інших містах та регіонах сходу України, результати дослідження Центру міжнародної безпеки Донецького державного університету (наразі він діє у Вінниці) показують, що ідею членства України в НАТО чи співпраці з Альянсом підтримує майже половина респондентів.
Хоча російська сторона, завдяки більшому військовому потенціалу, зазначеному у вищезгаданому пункті, змогла б перемогти у збройному конфлікті, великою проблемою було б «керувати» цією перемогою: навіть, ігноруючи її сумнівний сенс, окупацію території ворожого суспільства з великою ймовірністю появи партизанських загонів, які ведуть активні бойові дії, не під силу будь-якій країні, в тому числі й Росії. Це фактор, що дозволяє частково нівелювати військовий потенціал противника, підвищуючи ціну потенційного військового конфлікту.
Потенціал збройної промисловості (+1 для України – 2:3)
Україна «успадкувала» досить великий сегмент збройної промисловості з часів СРСР. Не вдаючись у подробиці, можна сказати, що наявні у власності активи дозволяють модернізувати та розвивати обладнання для бронетанкових і механізованих частин, ракетних комплексів та в ряді інших напрямків. Наслідком цього є модернізація деяких типів танків (в основному на базі автомобілів типу Т-64), виробництво нових бронетранспортерів (наприклад, БТР-4), а також розробка власних ракет, наприклад для комплексів «Вільча» (калібр 300 мм) і протикорабельних ракет «Нептун». Ці безсумнівні успіхи призвели до збільшення потенціалу Збройних Сил України і, таким чином знизили ризик масштабного збройного конфлікту: більший потенціал СЗУ означає потенційно більші витрати для Росії, відлякуючи від активних та агресивних дій. Більше того, з плином часу та впровадженням нових видів озброєнь, які розробляються та / або модернізуються, ймовірність конфлікту в середньостроковій перспективі буде продовжувати знижуватися.
Громадянське суспільство (+1 для України – 2:4)
Українське суспільство слід оцінити як дуже активне. Це продемонстрували події на рубежі 2004 і 2005 років – «Помаранчева революція» та 2013 і 2014 – «Революція Гідності» та її наслідки. В обох випадках активні виступи значної кількості громадян завадили діям влади, спрямованим на інтеграцію з Росією, проти чого виступала більшість активної частини суспільства. І, якщо у першому випадку з’явився досить чіткий поділ на Схід і Захід, то друга революція, а особливо війна з Росією, що є її наслідком, значною мірою розмили ці розмежування, відтіснивши проросійські групи на маргінес. З іншого боку, активне залучення більшості українців до діяльності армії (особливо в початковий, найскладніший період конфлікту) показало високий рівень активності та водночас відповідальності за власну державу. Важливим фактором, що сприяє зниженню ймовірності збройного конфлікту, є активна підтримка суспільством структур, відповідальних за безпеку.
Політична ситуація: внутрішній вимір (по 1 для обох гравців — 3:5)
Внутрішній вимір політичної ситуації в Україні, мабуть, найкраще характеризує її «складний» статус. Політична сцена, особливо в період після Революції Гідності, характеризується роздробленістю і конфліктами, нездатністю створити постійну, більшу підтримку окремих політичних партій, впливом олігархів на політику (останній фактор має як негативні, так і позитивні наслідки). Поки що існує досить широка згода щодо таких питань, як оборона та міжнародна політика, хоча з часом не можна виключати появу формувань, які набагато активніше підкреслюють «розчарування Заходом» і переконують будувати міцніші відносини з Росією. Москва розраховує на такий поворот подій — насправді не стільки розраховує, скільки намагається активно наблизитися до нього своїми діями на різних рівнях. Вищезгаданий безлад та не до кінця прозорі правила функціонування та фінансування політичних сил сприяють намаганням впливати на політичну ситуацію через зовнішні фактори, що негативно вплине на ситуацію в Україні: парламентські та президентські вибори стануть важливими моментами, якими Росія неодмінно скористається: у 2023 та 2024 роках, прагнучи вплинути на внутрішню ситуацію політичними методами. Парадоксально, але в умовах нинішньої кризи це також фактор, який знижує ймовірність великого збройного конфлікту в короткостроковій перспективі.
Політична ситуація: міжнародний вимір (+1 для України — 3:6)
Україна залишається поза межами Європейського Союзу (з яким Київ пов’язує угода про асоціацію) і поза межами НАТО. Це означає, що вона не може розраховувати на якісь «жорсткі» гарантії безпеки в разі нападу, як у випадку з країнами Північноатлантичного альянсу. Така ситуація «стратегічної незалежності» змушує Україну використовувати інші інструменти для забезпечення своєї безпеки. Одна з них — це армія і весь оборонний сектор, як було сказано вище. Другий елемент — дипломатична діяльність, що здійснюється переважно в західному напрямку. Як видно з нинішньої кризи — вони досить ефективні: декларації ЄС і США про економічні наслідки для Росії в разі ескалації конфлікту до великих масштабів, хоча вони залишаються лише деклараціями повинні бути і враховуються Росією в загальному рахунку прибутків і збитків. Потенційні збитки в цій сфері є суттєвою проблемою для російської сторони та ще одним фактором збільшення рахунку збитків у разі конфлікту.
Висновки
Викладені вище припущення не враховують багатьох факторів, зокрема, економічних та енергетичних чинників, чи більш широкого підходу до міжнародного тиску на Росію на різних площинах і в різних сферах функціонування держави в міжнародному середовищі. Це фактори, які, ймовірно, додатково модифікують ситуацію на користь Києва, принаймні на нинішньому етапі кризи.
Отриманий результат показує, що якщо з російської сторони є помітна перевага у сфері суто військових і частково політичних аргументів, то Україна може компенсувати цю перевагу іншими способами (не вилучаючи з цього списку суто військових засобів), принаймні, якщо мова йде про сценарій великого масового конфлікту. Ми маємо справу з ситуацією, за якої такий конфлікт, хоча теоретично на рівні лише різниці військових потенціалів, може бути виграний агресором за відносно короткий термін та його наслідки слід вважати невигідними з точки зору глобального результату. Звісно, викладене не виключає виникнення конфлікту меншої інтенсивності, обмеженого, як у 2014-2015 рр., відносно невеликою площею та реалізованого обмеженими силами та ресурсами.
Даріуш Матерняк