Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
У Польщі 13 жовтня відбудуться вибори до Сейму VIII каденції. Голосують поляки в 41 окрузі по країні в відкритих партійних списках. Тобто пройде в Сейм та кількість кандидатів, яка пропорційна результату партії, а з партійних списків – ті кандидати, які набрали найбільше голосів. Згідно з дослідженням Kantar, правляча партія «Закон і справедливість» (ЗіС) може розраховувати на 40% голосів, блок опозиційних партій «Громадянська коаліція» – 28%, блок «Лівиця» – 10%, крайній правий блок «Конфедерація» – 7%, обʼєднання «Польська селянська партія – Кукізʼ15» – 5%. Решта не долають барʼєру в 5%. Від «Громадянської коаліції» по Варашаві йде, зокрема, українка Мирослава Керик. PolUkr.net поговорив із нею про цілі в парламенті, чому саме цей блок вибрала, та які проблеми найбільше турбують українців у Польщі.
– Чому вирішили балотуватися до Сейму?
– Багато років працюю у громадському секторі. Тривалий час досліджувала проблеми українських трудових мігрантів, опрацьовувала рекомендації щодо покращення процедури, процесу легалізації та прецевлаштування мігрантів у Польщі. Але важко достукатись до політиків зі своїми рекомендаціями. Тож для мене це шанс донести мої та експертів напрацювання до влади, і, можливо, внести відповідні поправки до законів. Наприклад, щодо ринку праці та інтеграції іноземців.
Друга річ, 17 років живу в Польщі, із них 10 років керую громадською організацією, яка допомагає українцям в Польщі – з легалізацією, інформацією, інтеграцією тощо. Якщо врахувати, що тут понад мільйон українців, то це велике поле для роботи. Та, на жаль, зараз українці ніяк не представлені в польській владі, в Сеймі, в політикумі. Про наші клопоти чують і говорять переважно тільки на рівні експертів і громадських організацій. Політики досі не бачили в нас інтересу. Відтак провідні партії у своїх програмах часто не враховують проблем українців у Польщі.
Хотіла б стати представницею української громади в польському політикумі, делегатом нової української діаспори. Перш за все, тих українців, які живуть в Польщі багато років, мають польське громадянство, платять податки, купують товари і послуги, вносять вклад в польську економіку і суспільство. Також хотіла б захищати інтереси тих українців, які живуть і працюють, але не мають права голосу, не є громадянами Польщі, проте теж роблять вклад в економіку, платять податки та соціальні відрахування. Третя цільова група – українська меншина. Свого часу вона мала представників у Сеймі – зокрема, Мирона Сича. Він зараз віце-маршалок (близьке до українського замісника губернатора області. – PolUkr.net) рідного для нього Вармінсько-Мазурського воєводства.
У Сеймі цієї каденції немає жодного українця. Балотується в наступний троє. Я, Мирон Сич і Ксенія Довгань-Доманська (усі йдуть від «Громадянської коаліції» по різних округах – PolUkr.net). Якщо хтось із нас пройде, то в наступному Сеймі буде хоч якесь українське представництво чисельної громади, яка живе в Польщі.
– Які головні законодавчі ініціативі щодо українських трудових мігрантів хотіли б провести через Сейм?
– Перше, на що хотіла б звернути увагу – спростити процедуру легалізації нелегальних трудових мігрантів та полегшити процедуру доступу до ринку праці. Доступ до ринку праці в Польщі простий, але процес легалізації довготривалий і забагато бюрократії.
Наприклад, слід переглянути закони, що в Польщі кожен дозвіл на працю має бути приписаний до конкретного працедавця і конкретної посади, яку займає працівник. Якщо змінюєш посаду навіть в того ж працедавця, то мусиш заново проходити процедуру. Лише на сезонних роботах працівник привʼязаний до працедавця, але може виконувати різні роботи. Це призводить до того, що якщо працедавець погано ставиться чи платить малу зарплату, то ти практично привʼязаний до нього, бо знайшовши нового всю процедуру легалізації треба починати знову. Ця бюрократія також додає клопоту працедавцям, бо щоразу їм доводиться проводити процедуру задля найму працівників.
Друга річ, яку хочу зробити – розробити міграційну та інтеграційну політики. Зараз не існує жодної з цих політик, а мігранти у Польщі вже живуть. Тут слід скласти баланс між економічною доцільністю, безпекою держави та інтересами людей, які їдуть працювати до Польщі. Маємо піднімати питання, щоб до мігрантів ставилися з повагою. З другої сторони, враховувати інтереси економіки і безпеки Польщі. Вона потребує робочих рук, зокрема, з України і це важливо для росту економіки. Приплив нових трудових мігрантів спричиняє теж до більшого культурного різноманіття, а захист їх прав сприяє привабливості Польщі, як країни для трудової міграції.
Також важливо запровадити інтеграційну політику. Раніше відповідні ініціативи завершувались на стадії проектів. Польща має допомагати новоприбулим вивчати польську мову, проводити ознайомчі курси з того, як функціонують державні інституції, працювати теж із приймаючою стороною щодо того хто, такі іноземці, що вони приносять в польську економіку й суспільство, щоби не було ксенофобії, конфліктів.
У своїй кампанії звертаю увагу не тільки на українців, але теж на поляків, які вважають, що Польща має бути відкритою та толерантною країною, в якій шанують права меншин та їх підтримують. Адже, це показник демократичності, відкритості суспільства, цивілізованості. Повага до меншин – ознака цивілізованості країни. У Польщі, а особливо у Варшаві, таких людей багато.
– Що означає, що ви 38 із 40 в списку по Варшаві? Чи це означає, що маєте маленький шанс бути обраною?
– У Польщі голосування відбувається за відкритими списками. Моє місце не має значення. Єдине, що кандидатів із першої десятки краще помітно. Головне в цих виборах, що проходять ті, хто набере найбільше голосів в списку, пропорційно до відсотку, який отримає партія. У цьому сенсі не має значення, чи ви 38, чи 15. Це доволі демократичний підхід, і я маю шанси потрапити до Сейму.
– Як польське суспільство сприйняло висування українки кандидаткою в Сейм?
– Наразі орієнтуюся по реакції на статті в ЗМІ, то бачу, що частина польських знайомих схвально поставились до того, що я не приховую свого походження. Інші відгуки – велика кількість мови ненависті в інтернеті. Мені пишуть: «Геть звідси!», «Ти переплутала країни». Й це ще дуже легкі коментарі. Бувають жорсткіші, і це мова ненависті і несприйняття того, що у Польщі живуть особи, які мають іншу національність.
Якщо б дивилася на світ через чорні окуляри, то сказала б, що там багато ненависті, і це болить, тому не піду на вибори. Але я оптимістка, тому більше звертаю уваги на коментарі тих, хто підтримує.
– Чому обрали «Громадянську коаліцію»? Що вас поєднує?
– По-перше, отримала від них пропозицію. Я не належу до жодної партії, але мені ця політична сила – симпатична. «Громадянська коаліція» вважає, що українці – помітна група в Польщі, яка вартує мати представництво в Сеймі. Зокрема, це нові громадяни Польщі. У цій політичній силі мені заявили, що хочуть, щоб я була в їхньому списку, як представниця української спільноти.
По-друге, в коаліції є люди з різними поглядами – від відносно консервативних до лібералів та лівого крила. Там широкий плюралізм поглядів. Це мені імпонує. У цій команді маю свої погляди та право їх відстоювати. Мої погляди вписуються в цей плюралізм.
По-третє, політики, які йдуть від «Громадянської коаліції», якщо йдеться про українське питання, то вони висловлюються за продовження санкцій проти Росії тощо.
– Чи хочете щось змінити в польсько-українських відносинах?
– Досі на покращення польсько-українських відносин я працювала на локальному рівні. Будучи у парламенті, я б хотіла включитися в роботу міжпарламентської польсько-української асамблеї. Мене болить питання великих черг на польсько-українському кордоні, недостатня кількість пунктів перетину кордону, зокрема, піших. Вважають, що така ситуація шкодить обом державам, тому її треба змінювати.
– Як українці змінили вигляд Польщі за останні 4 роки, від початку хвилі масової міграції?
– Велика частина українців, які приїздять до Польщі на короткий період не мають часу на будь-що поза роботою, тому практично не включені в суспільне життя. Натомість включаються в життя ті, які живуть багато років, вирішили залишитися тут, працюють не по 12 годин на добу, і мають час на участь в суспільному житті. Зокрема, вони активні в українських громадах. Виникає прошарок українців, які ангажуються не тільки в українські справи, але теж у ті, що важливі для польського суспільства – перші паростки приживання української громади в Польщі. Також є студентське середовище, яке переважно планує залишитися в Польщі. Є теж ті, хто заробив статки, і вирішив відкрити бізнес в Польщі.
Гадаю, десь за 10 років – це буде значно помітніша група громадян, які будуть впливати на суспільно-політичні процеси. Принаймні, зможуть доносити свій голос до польського політикуму, заявляти про себе.
Українці вже впливають на польську економіку, додають суттєво до її росту, без українців багато галузей почувалися б значно гірше. Це логістика, сільське господарство, будівництво, транспорт, промислове виробництво. Українці платять податки, купують речі. Вони – частина економічного життя країни.
По-третє, українці стають помітними у суспільстві, зокрема у столиці. Їх чутно у транспорті, видно у кав’ярнях, ресторанах, банках.
Для мене важливо потрапити до Сейму, але це не самоціль. Моя мета – показати суспільству та політикуму, що в Польщі живе велика українська спільнота, яка працює на розвиток Польщі та має свої проблеми. Хочу, щоб польський політикум звертав на нас увагу, як на політичний фактор. Друге завдання – об’єднати українську спільноту, щоб вона помітила себе, оцінила можливості, подивилась з нового ракурсу. Це має дати поштовх для українців в Польщі розвиватися, голосніше заявляти про себе. Ми, українці, можемо жалітися, що на нас не чують, але поки не будемо чогось робити, то нічого не зміниться.
Якщо не потраплю до Сейму, то це буде не поразка, а лише початок довгого шляху, щоб було у Сеймі представництво української громади.
– Як виглядають відносини української громади в Польщі з урядовими структурами, які контролює «Закон і справедливість»?
– У Сеймі діє парламентська Комісія з прав національних меншин, до якої входить Об’єднання українців у Польщі. Голова Обʼєднання Петро Тима часто підіймає на засіданнях Комісії проблеми частіших нападів на українців у Польщі з причин національності. Він влітку представив в урядовому «Бюро речника громадянських прав» другий звіт про напади на українців у Польщі «Українська меншина і мігранти з України в Польщі. Аналіз дискурсу». У цьому звіті зафіксовані атаки на українців та мова ненависті щодо нас.
Я особисто не брала участі у працях консультаційних органів уряду. Щодо проблем і прав українських трудових мігрантів, то активно беру участь в конференціях і семінарах, де підінімають ці питання на рівні експертів.
– На які зміни очікуєте після виборів?
– Якщо знову виграє правляча партія, то буде продовження теперішнього курсу та загострення внутрішніх суперечок. Недавно стала відома пропозиція ЗіС щодо міграційної політики, у цьому документі пропонується багато дискримінаційних практик щодо віри, етнічної приналежності мігрантів. Думаю, в новій каденції ЗіС буде посилювати свій контроль над мас-медіа, над різними гілками влади. У цьому сенсі буде продовження того, що бачили в Польщі останні 4 роки.
Якщо опозиційні партії дістануть достатньо голосів, щоб сформувати коаліцію, то буде більше шансів на демократичність процесів. Тоді в політиці будуть переговори та домовляння, а не диктат волі однієї партії. Це означає проступки, контроль коаліційних партнерів щодо зловживань владою. Розраховую, що опозиція зможе сформувати коаліцію або буде достатньо сильною, щоб впливати на роботу влади.
Довідка
Мирослава Керик народилася біля Жовкви. 17 років живе у Варшаві. Вчилася в аспірантурі у Польській академії наук. Була одним із творців та очолює фонд «Наш вибір», редагує однойменний місячний журнал. Стала одним із ініціаторів відкриття «Українського дому» в Варшаві. Одружена. Виховує доньку.
Розмовляв Ігор Тимоць
