Парламентські вибори в Україні: 9 висновків

Схожі статті

Хто такий Олексій Арестович?

10 Жовтня 2023

Польські закупівлі зброї, які слід було здійснити ще вчора, або про поповнення запасів Збройних Cил Польщі

29 Травня 2023

Олексій Мінаков: Потенційний напад росії на Польщу: здоровий глузд проти логіки путіна

28 Березня 2022

Нарешті в Україні закінчилась виборча вакханалія. Команди пожинають плоди своєї роботи, молоді та просто нові парламентери, що прийшли на зміну старим, готуються до нових звершень в стінах Верховної Ради. Знову, як й на президентській кампанії, на відмінно відпрацювали соціологи – фінальні цифри підрахунків не будуть занадто відрізнятись від прогнозів, що давали заздалегідь. Тріумф «Слуги народу» – це результат запиту на кардинальне оновлення влади, що не пройшла випробовування очікуваннями Майдану. Чи зміниться все тепер? Побачимо вже скоро, а наразі зафіксуємо деякі висновки політичної кампанії.

1. На виборах 21 липня 2019 р. зафіксована низька явка, 49,8 % – найнижча за всю історію. До цього найгірший показник був у 2014 р. – 51,9 %.  На це вплинуло кілька факторів. По-перше – літо, традиційна пора відпусток. По-друге, розчарування проєвропейського електорату, якого не змогли мобілізувати «ЄС» та «Голос». Львівська область, наприклад, показала вищу явку за середню по України – 53,4%. Водночас це найнижчий показник за всю історію. Третя причина низької явки для окремої категорії громадян – внутрішньо переміщених осіб – той факт, що вони не могли взяти участь у голосуванні по мажоритарні. Відповідно, жодна партія не робила ставку на переселенців у агітації, що вилилось на загальну байдужість ВПО на виборах.
2. Остання мажоритарка. Ймовірно, що наступні парламентські вибури будуть проведені за пропорційною основою за відкритими списками. Тож ера засівання гречкою округів, концертів Павла Зіброва та Наталки Могилевської в районних центрах, будівництва дитячих майданчиків від імені депутата-мецената остаточно йде у небуття. Ну й добре, адже політика не має бути персоніфікована, а буденна робота благоустрію не має подаватись під вивіскою заслуги депутата. Можливо, за романтикою мажоритарки ми ще будемо скучати. Але точно не зараз.
3. Оновлення влади відбулось. Старі еліти йдуть у небуття, але хто замість них? Питань більше ніж відповідей. Як яскрава ілюстрація історія, коли весільний фотограф від «Слуги народу» впевнено перемагає на мажоритарному окрузі багаторічного господаря регіону, власника містоутворюючого підприємства. Це Запоріжжя, де директор «Мотор Січ» Богуслаєв програв тимчасово безробітному фотографу Штепі.
4. «Голос» Вакарчука програв битву за проєвропейську нішу «Солідарності» Порошенка. Нажаль, вже можна остаточно стверджувати, що Вакарчук пересидів у підпіллі момент, коли треба було активно висуватись й діяти. «Вау-ефект» зібрав Зеленський, «Голос» на тлі «Слуги» виглядав мляво, невдало копіюючи рекламні трюки. Партії Вакарчука лишається дякувати своїм виборцям за прохід у Раду та працювати далі, аби єдина відверто реформаторська проамериканська партія вижила на тлі популістичної навали «Слуги».
5. Ефект Смєшка періоду президентських виборів не дозволив його політичній силі зайти в парламент. Хоча результат у понад 4% є цілком пристойним. Остаточно йдуть у небуття Громадянська позиція Гриценка, Самопоміч Садового (найбільший фейл, порівняно з минулими виборами, серед партій, які брали участь), Радикальна партія Ляшка (який так й не зміг до кінця розібратись зі своєю аудиторією – селяни чи містяни). Ці політичні партії в різні часи претендували на нішу проєвропейських демократичних сил, але дискредитували себе. Їх час добігає кінця.
6. Проросійські сили таки взяли реванш. Так, він не вийшов переможним, але друге місце політичної сили, що виступає за відновлення відносин з агресором – це відкрита загроза українській державності. А тепер додайте сюди відсотки партії українофоба Шарія та Опозиційного блоку (кожна з партій набрала понад 3 % й тепер отримає державне фінансування!), й ви отримаєте повну й беззастережну картину наближення апокаліпсису. Кожен п’ятий виборець в Україні є потенційним колаборантом, й це не рахуючи окуповані території.
7. «Батьківщина» Тимошенко таки виграла третє місце у політичної сили Порошенка. Незважаючи на це, за результатами виборів, зазначена партія виглядає слабким партнером для коаліції. Зеленський та його люди скоріше запропонують створити коаліцію «Голосу», аніж Тимошенко, що має токсичність через приналежність до політиків старої формації. Здається, час «леді Ю» остаточно підходить до кінця. Єдине, що може врятувати – це позиція Коломойського, який вирішить врівноважити «Слугу» «Батьківщиною» у коаліції. Однак настільки залежна позиція навряд чи задовільняє амбіції самої Тимошенко.
8. Вперше в історії України парламент може обійтись без коаліції взагалі. 250 мандатів «Слуги народа» – феєричний рівень підтримки, довіри виборців до «ноунеймів» партії, що вийшла з телевізора. Унікальність моменту для Зеленського полягає в тому, що тепер вся відповідальність за результат цілком лягає на нього. Ймовірно, саме через це він захоче знайти партнерську партію для коаліції конституційної більшості (понад 300 голосів). Будь-яку політичну невдачу тоді можна буде повісити на такого партнера, а сам формат потужної коаліції нівелює спекуляції зі сторони опозиції.
9. Цікаво, як в парламенті тепер будуть уживатись дві опозиції – проєвропейська, націоналістично-налаштована Порошенка, та компрадорсько-московський тріумвірат Бойка-Рабіновіча-Медведчука. Зіткнень та бійок в парламенті буде більш ніж вдосталь, а отже Україну й далі будуть ділити за мовою, церквою та іншим. Готуйте попкорн та Жана Беленюка. Думається, частина плану по дестабілізації України, написаного в Кремлі, успішно імплементована.

Для українців наразі незрозумілим лишається одне – як це все працюватиме. Шоу закінчується (хоча ймовірними ще є місцеві вибори до кінця року), клоуни йдуть по домівках, що далі? Яким буде кабінет міністрів, реформи, зовнішня політика? Хто буде кому слугою, а хто буде прислужувати? На відповідь залишилось чекати не довго.

Валерiй Кравченко