«Єжи Лец висловлював симпатії до СРСР, бо це був його білет до виживання», – син афориста Томаш де Туш-Лец

У Львові 20-21 березня відбувається ряд подій, присвячених 110-річчю з дня народження афориста Станіслава Єжи Леца. Зокрема, біля головного корпусу університету імені Івана Франка відкрили виставку, присвячену поету. У бібліотеці університету імені Івана Франка відбулася дискусія щодо творчості Леца за участі його сина Томаша де Туш-Леца і дослідниці Лідії Коської. Син Леца розповів PolUkr.net, як зараз творчість батька використовують в публічних і політичних дискусіях у Польщі, а також як оцінюють його ліві погляди.

«Уже за життя батько став дуже популярний у Польщі. – розповідає Томаш де Туш-Лец. – Я мав 11 років, коли в 1966 році він помер. Останні роки були найкращими в його житті. У СРСР та в цілому Соціалістичному таборі в його афоризмах шукали політичні алюзії. Через афоризми можна було приховано сказати те, що хотілося, але не можна було, про тих, хто править країною чи регіоном. По смерті батька, його слава пригасла».

«Теперішня складна політична ситуація в Польщі спричинила нове зацікавлення життям і афоризмами Леца. – продовжує Томаш де Туш-Лец. – Знову в них шукають політичного підтексту. Недавно в Польщі видали томик із 5,5 тисячами афоризмів батька».

На прохання PolUkr.net розповісти, як у Польщі використовують батькову творчість нині та які є дискусії щодо його лівих поглядів Томаш де Туш-Лец розповів: «У 1960-х в Європі широко вживали афоризми батька, у календарях друкували, у пресі, а в Польщі тоді політики часто говорили їх під час промов. Зараз польські політики теж використовують. Колишній премʼєр Польщі Дональд Туск дуже часто під час виступів у Сеймі любив цитувати Леца. Теперішні праві політики менше схильні це робити».

«Щодо лівих поглядів батька, то це болюча тема. – вів далі Томаш де Туш-Лец. – У 1930-х у Львові, де він жив, було багато ненависті через майнову нерівність, розшарування суспільства. У тодішній Польщі була досить драматична ситуація. Існували робітничі рухи. Багато молоді, яка були повʼязана з журналістсько-літературним середовищем, мала звʼязки з лівою пресою. Вони брали участь у робітничих демонстраціях. Батько був у групі осіб, які опублікували щось поза цензурою, а це був кримінальний злочин. Тож тато з друзями мусив тікати зі Львова до Варшави, щоби врятуватися від переслідування. Ліві погляди батька – очевидна річ».

«Ситуація змінилася, коли батько повернувся до Львова в 1939 році. – веде далі син афориста. – Тоді на Польщу напала нацистська Німеччина та СРСР. Багато польських поетів того часу, які жили на теренах Галичини, записалися до радянської Спілки письменників Західної України. Львів тоді був шалено переповнений. Людей легко і масово вивозили на Сибір, де вони пропадали. Натомість участь у Спілці давала шанс вижити. Для людей, особливо єврейського походження, це був білет до виживання. Зараз у Польщі є група осіб правих поглядів, яка почала шалене переслідування постаті батька через його прокомуністичні твори, публікації. Ніхто наче не розуміє, що люди мали тоді щось таке видавати, аби вижити. Тепер у правих середовищах виходять паскудні матеріали, які в сумі висувають претензії, що людина вижила. Але це не історія лівих поглядів поета Леца, а історія трагедій ХХ століття, які перемелювали людей та їх долі».

«У 1930-х по цілій Європі, не тільки в Німеччині, були популярні фашистські рухи і партії. – продовжує тему дослідниця творчості Леца Лідія Коська. – Зокрема, фашизація відбувалася у Польщі. Натомість усі, хто протистояв цим силам, і боявся війни в Європі, автоматично ставали ліваками та антифашистами. Якщо через це вважати Леца прихильником Сталіна, то це – невігластво. Це був інший світ, інше суспільство. А ми оцінюємо з нашої ретроспективи. Якщо говоримо про Леца як лівака, то слід мати на увазі, що він ніколи не був у жодній партії. Дистанціювався від цього, був просто інтелектуально чесним мислителем. А перед ІІ світовою, такі люди в Польщі мали дещо ліві погляди».

Ігор Тимоць