Крим перетворюють на територію терору та тортур, – активісти Крим СОС

Наприкінці листопада організація Крим СОС презентувала другий масштабний звіт про ситуацію з правами людини на Кримському півострові з часу початку окупації. Через закритість Криму, такі звіти є одним з небагатьох джерел і дають розуміння, що насправді відбувається. Адже більшість активістів після анексії виїхали з Криму через загрозу життю, більшість опозиційних ЗМІ закрили, міжнародні організації не мають повноцінного доступу для моніторингу ситуації.

Перший том глобального дослідження «Енциклопедія репресій в Криму» організація Крим СОС презентувала наприкінці минулого року. Він стосувався політично вмотивованого переслідування, кримінальних справ, вбивств, тортур, – прикладів порушення прав людини на індивідуальному рівні. Цього разу правозахисники та активісти зосередились на інших видах порушень прав людини, включно із порушеннями таких колективних прав, як порушення міжнародного гуманітарного права та права кримськотатарського народу на самовизначення.

Про обидва звіти, складнощі правозахисної роботи на відстані та реакцію міжнародної спільноти polukr.net розпитав заступника координатора ГО «КримСОС» Дениса Савченка.

«Щоб зробити такі звіти, ми аналізуємо відкриті джерела інформації, постійно контактуємо з громадськими активістами на території півострова, тими, хто постраждав від порушень прав людини або з їхніми родичами. Ми насправді дуже вдячні цим людям, адже, збираючи та передаючи інофрмацію, вони ризикують власним життям, здоров’ям та свободою. Вони залишаються чи не єдиним джерелом об’єктивної інформації, що там відбувається», – пояснює Денис Савченко.

Терор став системою

Коли в 2014 році ми почали аналізувати перші випадки тортур та зникнень людей, ще не могли говорити про якусь системність. Однак, за роки відбулись зміни. Наші звіти – це можливість побачити, що порушення прав людини не є випадковими, вони є частиною системної політики Російської Федерації, аби не допустити самовираження, активізму та спроб мирної де-окупації півострову.

У Криму стало стандартною практикою проводити політично вмотивовані слідчі дії чи притягати до адміністративної або кримінальної відповідальності на основі політичних мотивів. Цього року ми зафіксувати новий «тренд» так званої окупаційної влади: кримінальні справи і обшуки у жінок. Наприклад, в останній тиждень листопада провели три обшуки і усі три – в активісток.

У першому звіті ми наводимо випадки порушення права на життя. Ми зафіксували 15 випадків смертей цивільних осіб, до яких причетні органи де-факто влади, при чому 7 з них є вбивствами, які здійснені державними органами РФ, 5 випадків є неполітичними вбивствами, однак за ними відсутнє ефективне розслідування, і ще 3 випадки є самогубствами в знак протесту проти дій окупаційної влади. Наведені кейси показують, що в 2014 році вбивства «нелояльного» цивільного населення були спланованою політикою окупаційної влади.

У нас також зафіксовано 44 випадки насильницьких зникнень. Коли ми говоримо про насильницьке зникнення, то воно має чіткі ознаки, якими відрізняється від побутового. Такими ознаками, наприклад, є причетність представників окупаційної влади до зникнення або відсутність ефективного розслідування. Є і випадки поєднання цих ознак. В основному жертвами насильницьких зникнень стають громадські активісти, представники релігійних організацій, Меджлісу кримскотатрського народу.

У першому томі ми розповіли і про більше 300 зафіксованих випадків притягенння до адміністритавної відповідальності, з початку окупації Криму.

Російська Федерація дуже хоче показати це як одиночні випадки, як випадки побутового характеру. Ми ж доводимо, що це не так, що винна безпосередньо місцева окупаційна влада або й влада на центральному рівні РФ і це все частина цілеспрямованої політики.

Перший том вийшов наприкінці минулого року, але ми продовжуємо збирати інформацію. Кількість схожих випадків збільшилась: з’являються нові, або ж ми виявляємо випадки, про які не знали раніше через відсутність незалежних засобів масової інформації, приховування таких фактів з боку окупаційних силових структур та так званих «правоохоронних органів» та утисків проти громадянських журналістів.

Ми також зібрали дуже багато інформації про тортури. На жаль, негуманне поводження з людьми і тортури – це стандартна практика в Російській Федерації. В Криму вона з’явилась на початку анексії. Дуже багато про це розповів Мурад Алієв – колишній ув’язнений Керчинської колонії, де були масові порушення прав людини та тортури. Його випадок дуже цінний, бо він починав відбувати покарання за часів української влади, а закінчив – вже за часів тимчасової окупації. Очевидно, і до 2014 року умови були непрості, адже це в’язниця, але забезпечували певні стандарти – харчування, температура, режим утримання. Коли прийшла російська окупаційна влада, усі ці стандарти почали погіршуватись. А реально стало погано, коли з території материкової Росії приїхали представники Федеральної служби виконання покарань, які почали навчати місцевих співробітників колонії, як проводити тортури, «ламати» людей. Цілей є декілька: щоб в’язні переставали жалітись, щоб брали на себе звинувачення, а після виходу з колонії продовжували співпрацювати з силовиками. Наприклад, Мураду Алієву погрожували «навішати» ще одну статтю, якщо він відмовиться співпрацювати. У його випадку йшлося про доноси та наклепи на мусульман. На щастя, йому вдалось втекти на територію материкової України.

На жаль, розуміємо, що про тортури часто мовчать. Жертви соромляться говорити про такі факти, адже вони часто пов’язані із сексуальним насильством. Тому ми, на жаль, схильні вважати, що практики тортур є постійними у Криму. Найгірші ситуації – у закладах виконання покарань, де люди замкнені і не можуть бути почуті. Ми маємо свідчення більшості політв’язнів, що до них застосовували тортури. Маємо близько 150 підтверджених випадків тортур, негуманного поводження або дій, які принижують честь та гідність особи.

У Криму не залишилось вільних медіа

Усе почалось з утисків медіа. Інформаційна війна та пропаганда у Криму були ще до початку активної фази військової операції та незаконної анексії. Коли ж відбулась незаконна анексія, Росія запровадила так звану перереєстрацію медіа за російським законодавством. Аби зрозуміти масштаби: до того в Криму працювало приблизно три тисячі ЗМІ, після – менше, аніж 300. Тобто кількість зменшилась удесятеро. Але говорити тільки цифрами мало: відбулось заміщення медіа. Замість тих, хто справді писав об’єктивні матеріали, піднімав актуальні питання, прийшли представництва федеральних каналів та видань, які почали продукувати фейки та викривлене уявлення про дійсність. ЗМІ стали каналами пропаганди. Тобто не лише зменшилась кількість, але і кардинально змінилась якість інформації місцевих медіа. Маємо нещодавній приклад, як це насправді може зашкодити мешканцям. В Армянську сталась екологічна катастрофа: завод «Кримський титан» викинув у повітря небезпечні речовини. Попри очевидні наслідки, кримські ЗМІ про це мовчали поки факт не визнала окупаційна влада. У цьому випадку можемо говорити про прямий зв’язок відсутності вільних медіа та негативного впливу на здоров’я людей.

Разом з тим на півострові відчутний тиск на окремих журналістів, активістів та блогерів. При цьому використовують як псевдолегальні, так і абсолютно незаконні способи впливу. Наприклад, частині журналістів просто заборонили в’їзд до Криму або видворили із території півострову і вони не мають можливості там працювати. Проти активних журналістів порушували кримінальні справи, тиснули на них, змушуючи покинути територію. Ми також фіксували випадки залякування – вербального та із застосування фізичного насильства. І тут ще варто згадати так звані антиекстриміські статті Кримінального кодексу РФ (ст.ст. 280, 282, 282.1, 282.2). Ці статті прописані занадто широко, піддаються різним трактуванням і при бажанні їх можна застосувати для безпідставного переслідування неугодних осіб. Ми переконані, що це комплексна і систематична діяльність РФ на території півострову.

Без права на акції, релігійні свободи та самовираження

Якщо ви хочете провести масовий захід в Україні, повинні лише попередити представників місцевої влади. У Російській Федерації, а відповідно з 2014 року в Криму, для проведення масових заходів потрібно отримати дозвіл. Дозволів, звісно, ніхто не дає. Тож будь-які зібрання чи мітинги одразу стають забороненими і ризикованими, тому що так звані представники так званих правоохоронних органів можуть ініціювати адміністративну чи кримінальну справу за участь у зібранні. Це не боротьба з кимось конкретно. Це глобальне масове пригноблення будь-якого прояву самовираження. Фактично сьогодні у Криму немає можливості висловити свою думку на акціях. Якщо люди збираються, їх можуть звинуватити у порушенні громадського порядку. Повторне звинувачення в таких діях може призвести до притягнення до кримінальної відповідальністі. Тому все дуже серйозно.

Не доводиться говорити в окупованому Криму і про свободу віросповідання. Окупаційна влада створила серйозний тиск і спробу заміщення релігійних об’єднань в Криму на лояльні (наприклад, Духовного управління мусульман Криму). Нова так звана влада також змусила імамів реєструватись, щоб запровадити контроль над ними. Але мова не тільки про мусульман. Голову єврейської громади Криму змусили виїхати з півострова через постійний пресинг. Натомість поставили людину, наближену до Путіна. Релігійні організації на кшталт Свідки Ієгови або Хізб ут-Тахрір були визнані екстремістськими: про них не можна писати, їм не можна збиратись, члени таких організації переслідуються і підлягають притягненню до кримінальної відповідальності. Загалом у РФ є список приблизно з 60 заборонених релігійних організацій.

Конкретно для кримських татар є ще одна глобальна проблема: у складі Російської Федерації кримськотатарський народ не має права на самовизначення. Відповідно до законодавства РФ, він не може вважатись корінним народом, адже на такий статус претендують лише народи, яких менше ніж 50 тисяч на певній території, а кримських татар у Криму – більше ніж 200 тисяч. Якщо говорити про порушення колективних прав, то передусім варто згадати заборону Меджлісу. Ця справа дійшла до міжнародного суду ООН, порушення було визнано і Росію зобов’язали принаймні тимчасово забезпечити народу можливість обирати та мати своїх представників, але Кремль продовжує ігнорувати рішення міжнародного суду ООН і переслідувати представників Меджлісу.

У нашому звіті ми також згадуємо про ще одне порушення міжнародного гуманітарного права – це насильницьке введення жителів Криму у російське громадянство, виселення та заміщення жителів півострова жителями материкової Росії. Ті, хто не отримали паспорта зразка РФ, стали безправними. Вони – громадяни України, але в один момент вони стали іноземцями і навіть не могли постійно знаходитись за місцем свого проживання. Разом із цими порушеннями, розповсюдженні також порушення права власності на нерухомість, бізнес, права на працю та багатьох інших. Ті, кому насадили російське громадянство, теж у групі ризику. Вони підпадають під усі російські закони, а вони переповнені багатьма негативними зобов’язаннями. Зокрема, мова йде про необхідність проходити військову службу в лавах російської армії. З 2017 року, були зафіксовані випадки, коли кримчан направляли до Сирії та інших країн для проходження служби. Також особи, що отримали громадянство РФ не можуть отримати повноцінну підтримку зі сторони України у випадку переслідування зі сторони РФ. Така ситуація, наприклад, склалася із політв’язнями Олегом Сєнцовим та Олександром Кольченко. За офіційними даними Федеральної служби статистики РФ, з півострова виїхали близько 35 тисяч осіб. За неофіційними – 50-100 тисяч осіб. Більшість із цих людей є постраждалими від тимчасової окупації півострову.

Усіх мешканців Криму можна назвати полоненими

Як і на території двох окупованих областей східної України, у Криму люди нині практично знаходяться в полоні. До півострову і його жителів відсутній доступ правозахисних організацій, Україна не має можливості оперативно реагувати на порушення їхніх прав, усі жителі знаходяться під загрозою переслідування, особливо ті, які мають активну соціально-політичну позицію, хто підтримує Україну і загалом не підтримує політику Російської Федерації та анексію Кримського півострова. В основному це кримські татари, громадські активісти, журналісти, представники релігійних об’єднань.

Ми постійно комунікуємо з міжнародною спільнотою. Усі відомі нам справи передаємо Прокуратурі АР Крим, яка виїхала з тимчасово окупованої території. Вони зараз складають списки воєнних злочинів на території півострова. Представники МЗС беруть участь у багатьох міжнародних засіданнях, тож ми передаємо інформацію і їм. Але залишається вікритим питання щодо миттєвого ефекту від зусиль, які докладає Україна, громадський сектор та міжнародні партнери. У грудні Генеральна асоціація ООН прийме вже третю резолюцію по Криму, у якій засуджують порушення прав людини на півострові, а сама тимчасова окупація визнається протиправною та такою, що порушує територіальну цілісність України. Але Росія ігнорує такі рішення. Єдиний видимий спосіб ефективного впливу – продовження санкцій проти представників влади та наближених до неї осіб з РФ, які відповідальні та прямо пов’язані із агресією проти України. Але це інструмент довгострокової дії і розраховувати на миттєвий ефект не доводиться.

На жаль, мусимо визнати, що загальна ситуація з дотриманням прав людину в Криму погіршується і Росія ігнорує заклики припинити порушення на індивідуальному та колективному рівні, та боротьба із протидії агресору буде продовжуватись.

Мирослава Іваник