понеділок, 29 Листопад, 2021
pluken
Головна / Новини / «Українець» як смертний вирок
Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський
Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський

«Українець» як смертний вирок

Share Button

24-25 листопада 2018 року Україна та світ згадують жертв страшного Голодомору 1932-1933 років.

882 510 імен. Українці, що померли від голоду в 1932-1933 роках, та чиї імена увійшли до Національної книги пам’яті жертв Голодомору. Історики кажуть — цифра більша в рази. Це страшно уявити, але імен усіх українців, що загинули в роки геноциду, ми ніколи не знатимемо: для цього радянська влада методично десятиліттями замітала сліди.

«Мусимо з’ясувати кількість вбитих голодом українців. Навіть найнижча з озвучуваних в дискусіях цифра (майже 4 мільйони) — жахлива. Навіть найвища (10 мільйонів) не здатна передати всього болю цих подій. Боляче буде, якщо не врахуємо когось із мільйонів вбитих. Але не менш боляче, якщо у гонитві за високими цифрами «поховаємо» тих, хто перемогли смерть в 1932—1933 і вижили, попри намагання убивць», – написав у себе на сторінці у мережі Facebook директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. 

За кожною цифрою – історія. Більшість з них ніколи не будуть розказані.

Хмельник Микола Петрович, 1923 р. н., с. Оленівка, Магдалинівський район Дніпропетровська область

Пам’ятаю, але не голод, а Голодомор. Людей морили голодом до смерті. Я тоді мав 10 років. Був страх Божий, скілько людей погибло з голоду. Яка там засуха! То всьо прикази Сталіна, який не любив українців і хотів їх масово повибивати. Ті грабіжники приходили і забирали все, що могли.

Жигадно Оксана Андріївна1926 р. н., м. Боярка Київська область

Батько помер. А біля річки була бойня, де худобу різали. А щоб люди не брали відходи, поливали карболкою (отрута). Пішла моя мама, назбирала там вуха, ратиці. Принесла додому, пошкребла і зварила. Поїли — і мама померла, а я, мабуть, з’їла небагато, бо осталась жива, а були галюцинації, бо мені здавалось, що кругом мене лазять гадюки і жаби. Я була мала і не розуміла, що мама вмирає, стала тікать від гадюк і кричать, і на порозі впала, знепритомніла. […] Їздила підвода, збирала мертвих, завернули маму в рядно й повезли. Там стояли чоловіки, біля глибокої ями. А ми, діти, стали голодні, отупілі, нічого не розуміли, що то діється. Нашу маму вкинули в яму, а ми даже не плакали. А коли пішли додому, настав вечір — темно. Аж тоді до нас дійшло, ми зрозуміли, що мами вже немає.

Годун Тодось Хомович1913 р. н., с. Івахни, Монастирищенський район, Черкаська область

Хліб був і врожай був, тіко Сталін Кагановича прислав, щоб викачати хліб який є, зробити Голодомор. Государство, послані з району були, оббирали, щоб голод був. Паслися на бур’яні, картошку гнилу збирали, спасались — і ніхто не міг спастись. Приїжджали й забирали всьо, без ніяких документів.

У дні 85-х роковин Голодомору Polukr.net поспілкувався з заступником директора Українського інституту національної пам’яті Ярославом Файзуліним. Зараз історик готує до друку книгу, яка міститиме сім щоденників людей, які пережили голодомор. Це свідчення людей, записані в час і епіцентрі події.

45697053_1090218281156036_768304829607968768_n
Ярослав Файзулін. Фото: facebook.com/faizulyn

– Пане Ярославе, Ви готуєте до публікації щоденники про голодомор. Чи багато таких документів нам залишила історія?

– Радянська влада намагалась знищити усю пам’ять про Голодомор навіть на індивідуальному рівні. Людям забороняли про це писати у зошитах, щоденниках, листах. Якщо такі записи виявляли, це могло закінчитись десятиліттями таборів. Дуже довгий час про події тих років намагались навіть не розповідати дітям. Діти могли комусь це переповісти…

У книжці «Репресовані щоденники. Голодомор 1932-1933 років в Україні», я зібрав сім щоденників, які вели власне в ті роки. Пізніше вони були вилучені, а ті, хто їх вів, – репресовані. Частина з них не повернулись з таборів ГУЛАГу. Щоденники ж залишились у кримінальних справах. І тут ми чітко бачимо, що навіть пам’ять про Голодомор руйнувала або й забирала життя.

Але людям треба було з кимсь ділитись. Оскільки не завжди було безпечно розповісти комусь, писали щоденники. Кожен з авторів 7 щоденників у певний момент задумувався, аби його знищити, щоб він не зумовив репресій. Не наважились, бо пам’ять була надто важлива.

Ці люди не ставили перед собою мету розповісти історію Голодомору. Вони фіксували пам’ять про пережите. У щоденниках описані події особистого життя, наприклад, народження дітей, різні аспекти господарювання. Але серед іншого у 1932-1933 роках вони описують Голодомор. Переломний момент для мене – квітень 1933 року смертність від голоду витіснила усі інші аспекти життя.

Вчителька Олександра Радченко у записах за травень 1933 року просто написала про факти голоду і переповіла все, що їй довелось бачити: той голодує, той помер, ті опухли. Те саме у щоденнику селянина Нестора Білоуса, який він вів з 1911 року і записував у нього побутові речі. Йому були цікаві господарські моменти, ціни на базарах тощо. З 1929 року він починає записувати факти тиску на нього та на односельців. Як вилучають збіжжя, намагаються загнати у колгоспи, забирають майно. А з осені 1932 року і до літа 1933 року – це жахливі картини голоду. Запис з весни 1933 року: «Дощі ідуть, все розцвітає, а люди мруть».

– Цьогоріч маємо вже 85 річницю. Термін довгий, але роками тема була під забороною та затиралась у пам’яті народу. Наскільки повну картину ми маємо сьогодні?

– Тема Голодомору тривалий час, за радянських часів, замовчувалась. Пам’ять почала повертатись до українців з діаспори. Перше масштабне вшанування жертв у діаспорі відбулось 1953 року. Перша наукова праця про Голодомор, яка вийшла в радянській Україні, побачила світ лише 1988 року. Це була стаття Станіслава Кульчицького. Вона написана як аналіз народного господарства України і, якщо говорити з сучасного погляду, була дуже ліберальна та м’яка. Але якщо говорити про контекст десятиліть замовчування, вона була дуже революційна.  Вже 1989 року перший секретар ЦК КПУ Щербицький змушений був визнати, що в Україні був голод, але про Голодомор тоді не йшлося.

За часи незалежності українська наука зробила величезний поступ у дослідженні Голодомору. Вийшли, мабуть, десятки тисяч праць – від статей до фундаментальних досліджень.

Подієва історія Голодомору вивчена доволі непогано. Однак є аспекти, які дотепер викликають суперечки істориків. Одна з найгостріших тем – питання демографічних втрат. Демографи стверджують, що в Україні у 1932-1933 роках прямі втрати становили 3,9 млн осіб. У той же час науковці оперують різними цифрами – називають навіть 7-10 млн осіб. Це питання треба глибше вивчати. Передусім важливо досліджувати архіви. Попри те, що радянська влада знищувала документи про ті події, збереглось чимало справ, які ще можуть розповісти правду. Часто йдеться про так звані другорядні документи, які все ж дають можливість підрахунку. Наприклад, економічні документи, які містять і демографічні дані. Це також освітні документи з підрахунками кількості учнів. Це може допомогти з’ясувати тенденції.

– Тобто немає жодного шансу знати поіменно усіх жертв?

– В рамках проекту Книга пам’яті жертв Голодомору вдалось встановити імена близько мільйона жертв. Скласти остаточний чи найбільш повний перелік буде дуже важко, а очевидно і неможливо, бо документи не велись нормально, їх зумисно знищували, а ще в частині джерел цільово фальшували причини смерті: людям приписували хвороби і побутові випадки. Був наказ також знищувати книги актів громадського стану. Ми лише в окремих регіонах, де посадовці на місцях були доволі недбалими і не виконали наказів, можемо бачити реальний масштаб впливу Голодомору. Знаємо, що за перше півріччя 1933 року смертність в Україні зросла у 18 разів.

Ми втратили дуже багато часу. Якби свідчення записували по свіжих слідах, сьогодні знали би набагато більше. Нині ж зі свідків Голодомору живими є одиниці. Щоб людина могла дати свідчення, їй зараз повинно бути приблизно 95 років.

Окремо хочемо вивчити питання взаємодопомоги між українцями в ті страшні роки. Ми багато розповідаємо про моторошні та трагічні історії. Але не говоримо, як українці проявляли дива жертовності, самопожертви, допомоги іншим. Ми маємо багато свідчень, коли люди, будучи на порозі смерті, рятували інших. Ці історії ще треба буде розповісти. Цього року Інститут підготував видання «Людяність у нелюдські часи», де розказали 180 таких історій. Насправді їх значно більше.

– За що у ті роки прирікали на смерті?

– Радянська влада організувала Голодомор цілком свідомо для знищення саме українців як національної групи. Ми говоримо про геноцид, і тут згадуємо не лише вбивства голодом, але і супутні явища: нищення української культури, фізичне знищення інтелігенції та духовенства на початку 1930-х років.

У селах влада встановила завищені норми хлібозаготівель, у селян вилучали збіжжя. У 1932 році селяни відмовлялись виконувати хлібозаготівлі і в країні назріває спротив. У 1930 році було задокументовано близько 4 тисяч і участь брали 1,2 млн осіб. Напередодні Голодомору це тільки посилювалось. Сталін в одному з листів пише, що якщо така ситуація буде продовжуватись, вони можуть втратити Україну. А треба пам’ятати, що у той час серед українців була ще свіжа пам’ять про недавню державність. Тому Україну карають голодом.

6 грудня 1932 року перші шість українських сіл заносять на так звану Чорну дошку. Серед них були села Лютонька Полтавської області і Піски на Сумщині – це петлюрівські села, в яких на початку 1920-х років був сильний повстанський рух і вони чинили спротив радянській владі. Вже пізніше на Чорній дошці було майже пів-України. Це означало, що з них вилучали все їстівне, там забороняли торгівлю, і забороняли завозити харчі. Ці села оточували загонами військових і створювали умови, за яких селяни не могли вижити. Потрапити у список на Чорній дошці – це бути приреченим на смерть. Селяни намагались втекти в міста, і в цих умовах радянська влада запровадила паспортизацію і заборону на виїзд з сіл. Це і призводить до масової смертності взимку на навесні 1933 року. Найбільше смертей – березень – червень 1933 року.

– Не постраждала від голоду Західна Україна, яка тоді не була в складі радянської України. Але чи знаємо, хто постраждав найбільше?

– Найбільша смертність припала на території Харківської та Київської областей. Є цікава гіпотеза – що це власне ті регіони, де був найбільший спротив радянській владі у 1920-х роках. Ми думаємо, що радянська влада зумисно винищувала передусім ті регіони, які чинили спротив. Раніше вважалось, що від Голодомору найбільше постраждали південні регіони, оскільки там траплялись засухи, але підрахунки демографів однозначні – найбільше смертей було власне в центральній Україні. Найближчим часом дослідники спробують зіставити карти спротиву і карту смертей від Голодомору.

Не постраждав Крим. Меншою була смертність на Поліссі, де можна було вижити завдяки природі.

– Цього року архів СбУ вперше опублікував повідомлення іноземних дипломатів про Голодомор. З документів зрозуміло, що світ знав про трагедію, але чому не реагував? Чи є політична воля зараз визнати ті події Геноцидом на міжнародному рівні?

– Західні демократичні країни виходили з власних геополітичних інтересів. Багато погодились закрити очі на Голодомор в України, зважаючи на економічну співпрацю з Радянським Союзом. І це, незважаючи на численні мітинги, звернення української діаспори. Західні уряди справді були поінформовані своїми дипломатами та спецслужбами про ситуацію в Україні, але вони не засудили це і не розірвали дипломатичних стосунків з СРСР.

Промовистий випадок: у документах німецьких дипломатів чітко йдеться про те, що голод зумовлений діями влади. Вказано, що від цього померло близько 80% селян, але ніяких спроб засудити дії радянської влади не було. Те саме і з іншими країнами.

Визнання Голодомору геноцидом зараз та його засудження – це відання шани жертвам трагедії. А з іншого боку це застерігає від повторення ситуації. На сьогодні Голодомор визнали геноцидом на найвищому державному рівні 18 країн, а також 21 штат. На жаль, деяким країн заважають це зробити добрі стосунки з Росією, де сьогодні відбілюється сталінізм і заперечуються злочини того часу.

Розмовляла Мирослава Іваник

Читайте також: 

У Львові відзначили 85-ті роковини Голодомору

Share Button

Також перегляньте

PU logo przezroczyste 1080x1080

ПРОЄКТ УЧЕНЬ

ПРОЄКТ «УЧЕНЬ» повстав з ціллю створення всіх необхідних можливостей для учнів та студентів з України, …