четвер, 13 Травень, 2021
pluken
Головна / Новини / «Українцям та іншим меншинам не дуже довіряли в польській армії – не допускали до технічних родів військ і вищих офіцерських посад», – історик Андрій Руккас
Історик Андрій Руккас / Фото з facebook-сторінки історик Андрія Руккаса.
Історик Андрій Руккас / Фото з facebook-сторінки історик Андрія Руккаса.

«Українцям та іншим меншинам не дуже довіряли в польській армії – не допускали до технічних родів військ і вищих офіцерських посад», – історик Андрій Руккас

Share Button

У рамках проекту «LikБез. Уроки історії» в Києві відбулася лекція з серії публічних просвітницьких уроків з історії – «Українці у Війську Польському 1921-1939 років». Прочитав її історик Андрій Руккас, який розповів про українців, які служили в армії міжвоєнної Польщі, як Польща хотіла “розколоти” українців, виділяючи окремо русинів, лемків, бойків, гуцулів і українців. А також чому українців не було у деяких родах військ, як-от авіація чи звʼязок, і не багато серед офіцерів. Polukr.net зібрав найцікавіші уривки лекції.

Українці служили в піхоті, кавалерії та артилерії в центральній та західній Польщі

– Поляки в міжвоєнній Польщі становили 69% населення, українці – 14%, євреї – 8%, білоруси – 4%. Терени, заселені українцями, належали до 1918 року до двох імперій. Східна Галичина – до Австро-Угорщини, Волинь – до Російської. Ментально українці Східної Галичини дещо відрізнялися від українців Волині.

– Українці становили в різний час 12-16% польської армії. Щороку призивали 20-25 тисяч українців. Впродовж 1921-1938 років, без врахування мобілізації 1939 року, в польській армії відслужило  420-450 тисяч українців. Це значна кількість. Особливо, зважаючи, що з 27 млн населення міжвоєнної Польщі близько 5 млн становили українці.

– На українців із військовим досвідом розраховували всі українські партії в Польщі – і уряд УНР в екзилі, який перебував у Варшаві, і ОУН. Після 1926 року УНР провадив розмови з польською владою, щоб у разі війни проти СРСР українців з військовим досвідом взяти для створення українського війська на польській території. Польська влада казала, що не проти, якщо армія УНР набере добровольців з-поміж українців, так само, як поляки у 1918 році набрали іноземні легіони з-поміж поляків Австрійської імперії. Але стосувалося це лише українців Волині, які до 1918 року були в Російській імперії. Було передбачено, що у разі війни українців на Волині передусім набере польська влада. Уже потім ті, хто не потрапив у польський призив за віком чи станом здоровʼя, можуть піти в армію УНР.

– Переважно українці служили в піхотних військах, кавалерії та артилерії. До технічних родів військ брали лише поляків – до авіації, бронетанкових військ, зв’язку, жандармерії. Українців та інших меншин туди практично не допускали. Для кожної національності був ліміт в різних родах військ. Українців було десь 15% в піхоті, 23% в кавалерії, 23,5% в артилерії, 13% в інженерно-саперних військах, 22% в обозних військах. Меншини не допускалися, бо їх вважали менш лояльними до Польської держави.

– Іноді складалася ситуація, що в деяких піхотних полках у центральній та західній Польщі меншини, українці, білоруси, євреї та німці, становили більше 50% складу, а де-не-де – 70%. На думку військового керівництва Польщі, ця ситуація стала критичною в 1937 році.

– Генерал Тадеуш Піско у жовтні 1938 року писав: «Наша піхота, цариця війська і гордість польської армії, переживає глибоку кризу з огляду на вузькі рамки бюджету і кількісний стан. Постійна розбудова авіації, бронетанкових військ та протиповітряної артилерії найбільше вплинула на кількість і якісний стан піхоти, позбавляючи її тіло найціннішого – польського фізичного елементу. У зв’язку з цим у піхотних полках зменшилася кількість поляків і значно зріс відсоток не поляків. Тому наша піхота у щораз гіршому інтелектуальному та фізичному стані».

– На посади, які вимагали високих знань і відповідальності, представників меншин теж не допускали. Як і до державної таємниці та мобілізаційних планів. Серед офіцерів теж було дуже мало не поляків. Найвище, до рівня підстаршин, допускали тільки 5% національних меншин.

Українці Галичини були патріотичнішими і підбурювали проти Польщі українців Волині

– Через сумніви щодо лояльності меншин у частинах на радянському кордоні поляки становили близько 90% особового складу. Трохи далі від кордону – 80%. Ще далі вглиб Польщі – до 50%. Військове керівництво постійно ламало голову, як дотримуватися всіх цих процентних вимог.

– Польська адміністрація ділила українців на «українців» Волині та «русинів» Галичини. Це робили, щоб у статистиці українці ніколи не становили великої 5-мільйонної національної групи. У 1930-ті їх ще більше “роздрібнили” – як окремі народності вказували лемків, гуцулів, бойків, поліщуків… Мета – показати, що українців в Польщі небагато і немає їх національної проблеми.

– Щодо українців Волині, то польська влада вважала, що вони більш дисципліновані та лояльні до держави, ніж галичани, але потрібно працювати над їхнім інтелектуальним розвитком. А стосовно українців Галичини відзначала їх високий інтелектуальний розвиток і розвинене національно-патріотичне почуття, а також неприховане, часто вороже ставлення до Польської держави. Також зауважено, що галичани погано впливають на волинян, збурюють їх проти Польської держави, тому було рекомендовано в одні зʼєднання їх не розподіляти.

Улани-українці били селян-українців під час пацифікації не гірше за уланів-поляків

– Українці були в підрозділах, які брали участь у пацифікації (репресивна акція польської влади у вересні-листопаді 1930 року з застосуванням поліції та армії проти українського цивільного населення Східної Галичини – Polukr.net). Про це у звітах писало польське командування, відзначаючи, що українці добре виконували накази під час акції, були дисципліновані. У звіті йдеться, що улани-українці били селян-українців, не гірше за уланів-поляків.

– Для українця-селянина потрапити в армію і дослужитися до нижнього офіцерського звання було великим досягненням. По-перше, тоді він переїздив зі села в місто. По-друге, жив державним коштом. По-третє, його одягали і годували. По-четверте, він ставав невеликим, але керівником. По-пʼяте, мав певне невелике, але стабільне фінансове забезпечення.

Польща готувалася до війни проти СРСР і готувала українських контрактних офіцерів для уряду УНР в екзилі

– У польському війську були так звані контрактні офіцери. Серед українців їх було лише 38. Це колишні старшини УНР, інтерновані після поразки на території Польщі. Вони переважно не мали польського громадянства, були особами без громадянства. Контракт про їхню офіцерську службу укладався за дозволом президента Польщі. Тобто це були виняткові випадки. Цих офіцерів готували у результаті домовленостей керівництва УНР в екзилі з польською владою. Цих людей вважали майбутнім ядром української армії, яка буде відновлена на території Польщі в разі війни проти СРСР. Ці офіцери мали або очолити військові з’єднання, або стати інструкторами і готувати нових старшин для української армії. Це було ширше рішення. Крім українців, аналогічно були контрактні офіцери – грузини, азербайджанці та інші народи Кавказу.

– Солдати-українці воювали так само, як інші громадяни Польщі у вересні 1939 року. Не відрізнялися ні меншим, ні більшим героїзмом. Серед них була така сама кількість представлених до найвищих нагород, як і серед поляків та інших меншин. Під час мобілізації в серпні 1939 року частини, які стояли на кордоні з СРСР, почали масово наповнювати українцями. Це робили, щоб не перекидати їх через всю Польщу до німецького кордону, адже це забрало би багато часу та ресурсів. Якщо до мобілізації 1939 року поляки у зʼєднаннях на Волині на кордоні з СРСР становили 80-90%, то після серпня 1939 року українці вже становили там понад 50%.

– Яскраво пише про це у спогадах Тарас Бульба-Боровець (діяч українського республіканського повстанського руху часів ІІ світової війни, засновник УПА «Поліська Січ» – Polukr.net), який в серпні 1939 року потрапив на Волині до ешелону з мобілізованими: «Потяг «набитий» вояками та їх скриньками і торбами. Усі українці. На всіх станціях досідають нові вояки. Пʼяні запасники лізуть в потяг та вилазять з потяга через вікна. Співи, регіт, плач жінок та дівчат. Доносяться вигуки. Свист, гудки потягів, дим, пара, чахкання машини – все змішується в один великий хаос… На кожній станції біжать заплакані жінки та дівчата. Махають хустинками. Простягають заломані руки. Через вікна їм відповідають червонощокі хлопці з розкуйовдженими чупринами та розхристаними вишиванками. Інші хлопці з дівчат глузують, запрошують до вагона, гукають, свищуть… Статечні господарі і бородаті дідугани виходять попрощатися зі своїми хлопцями, але всюди стоять спокійно з насупленими бровами. Курять люльки та чухають потилиці, мовляв, їдуть хлопці, та не на своє діло… От чому ці жінки так плачуть. Якби їхали воювати не за ляхів, а за свою рідну державу – не плакали б так жінки…».

Мобілізація проходила абсолютно нормально. Єдина проблема, що сільські господарі не хотіли віддавати до війська хороших коней і фіри. Але так було не тільки серед українців. Схоже робили і польські селяни.

Записав Ігор Тимоць.

Share Button

Також перегляньте

Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський

Відновив роботу пішохідний пункт пропуску на українсько-польському кордоні

Сьогодні опівночі відновив роботу пункту пропуску «Шегині-Медика» на кордоні з Польщею у Львівській області, в …