середа, 1 Грудень, 2021
pluken
Головна / Думки та коментарі / Переможний Томос на тлі «зради» в Ічні
Fot. Andrij Polikowskij, polukr.net
Fot. Andrij Polikowskij, polukr.net

Переможний Томос на тлі «зради» в Ічні

Share Button

Ми живемо в дивній країні, де люди приречені на постійне моральне піднесення й не менш постійне матеріальне зубожіння. Причому незалежно від того, хто при владі та яких морально-ціннісних поглядів і зовнішньополітичних орієнтирів він дотримується.

Якщо поглянути на карту наших перемог за останні чотири роки – все дуже позитивно. В 2015-му Україна розпрощалася зі спадком СРСР, провівши декомунізацію; наступного року Джамала привезла перемогу з Євробачення, заспівавши про депортацію кримських татар; у 2017-му українці отримали такий бажаний «безвіз»; нарешті цього року – релігійну свободу у вигляді Томосу (цікаво, скільки людей ще шість місяців тому знали значення цього слова?). Кожен рік – нові перемоги для посилення морального духу нації. Що цікаво – всі вони акцентовано спрямовані проти Росії та її імперського реваншизму. Таке враження, що «збурити» північного сусіда, а потім спостерігати, як «підгорає» в «експертів» на російському телебаченні, стало ледь не національною забавою українців. Однак це ілюзія, асиметрична відповідь. Оскільки росіяни завдають нам прямої матеріальної шкоди війною на Донбасі, анексією Криму, вбивствами наших вояків та підривами складів боєприпасів, а ми їм – ні. Про санкції не будемо…

Звісно, Україні потрібні позитивні символи, що піднесуть наш бойовий дух. Але що з економікою? Україна офіційно стала найбіднішою країною Європи з найвищими темпами еміграції (завдяки безвізу?). У всьому винні війна та Росія? Чи олігархи? Багаті продовжують багатіти, бідні – біднішати. Такими «досягненнями» не повернути Донбас і Крим. Хто винен у подорожчанні пального, яке потягне за собою зростання цін на продукти? Українці стануть біднішими якраз напередодні виборів. Листопад – час нового «майдану»? Чи перекриє Томос і закон про мову (його ухвалення у другому читанні заплановане до кінця року) весь матеріальний негатив і порожні кишені українців?

До речі, про Томос. Справа ця потрібна, але чи на часі саме зараз? Звичайно, можна скільки завгодно говорити про історичність події, як довго ми до неї йшли і чекали… Але чи не переоцінюємо ми значення Церкви в житті сучасного українця? Наскільки сильно релігія впливає на державу? Надворі ХХІ століття, а ми говоримо категоріями середньовіччя. Часом виникає враження, що якийсь політтехнолог Петра Порошенка просто передивився серіал «Тюдори», влаштувавши для українського Генріха VIII свою церковну реформацію. Скільки насправді віруючих людей живе в Україні, готових мобілізуватися за релігійну ідею? Віру подають в одному «флаконі» з мовою та армією. Друге – ідентичність нації, третє – її захист та спроможність. Проте перше сьогодні – ще один привід Москві спекулювати на українцях. Перетворити Україну на Північну Ірландію складно, але можливо. Особливо коли маніпулюєш незаможними малоосвіченими людьми – а дуже скоро у нас залишаться лише такі. Трудова міграція, передусім інтелектуальна, продовжується й вимиває найкращих.

І Росія вже почала провокувати релігійну ворожнечу, розпалювати релігійну війну. Якщо не вдалося роздмухати громадянський конфлікт на Донбасі через інертність та патерналізм місцевих мешканців – Москва знайде інший спойлер. При цьому ставка знову зроблена на Південь та Схід, де віра офіційно узурпована російською церквою. Ось тільки йдеться про приходи і території, а не про людей. Яка реальна кількість віруючих в Україні? В українському сегменті Фейсбуку за останній тиждень набув популярності мем «атеїст Київського патріархату». Насправді абсолютна більшість населення східних та південних регіонів України – робітники заводів, шахт, кваліфіковані наймані працівники – люди не релігійні. Тож із мобілізацією навколо ідеї російської церкви Росія гарантовано зазнає такого самого фіаско, як і з мобілізацією навколо ідеї «русского мира». Єдиний шанс Москви – влаштувати гібридну інтервенцію. Знайшли ж «шахтарі» у своїх шахтах танки… Ось і кагебісти в рясах раптово вийдуть і поведуть на Київ чорнявих вірян Асланів і Тамірів. Тут потрібна пильність і кропітка робота спецслужб – гібридна війна продовжується.

Але не лише гібридна. Триває й звичайна війна, про що свідчать підриви на складах в Ічні. У ніч на 9 жовтня 2018 року Росія здійснила черговий акт залякування України. Які арсенали зброї наступні? На жаль, нашу владу нічому не навчили подібні трагедії 2017 року в Балаклеї та Калинівці, а до цього у Сватово в 2015-му. Винні не були знайдені, покарали звичайних стрілочників. Жоден генерал із Генштабу не сів за ґрати, хоч мав би. Україна не може дозволити собі настільки безглуздо втрачати військові арсенали під час війни. Скільки ще трагедій має статися, аби почалися реальні зміни в секторі оборони? Ворог буде нахабнішати дедалі більше, бо ми самі його провокуємо своєю безвідповідальністю. І одного дня виявиться, що захищати кордон українцям доведеться голими руками.

Цікавою на цьому тлі виглядає чергова симуляція реформ – Порошенко звільнив з військової служби генерала Полторака, за сумісництвом – Міністра оборони України. Тепер міністерством керує, як цього вимагають радники НАТО, цивільна особа. Що це було? Чи змінить армію така ілюзія цивільного контролю? Кого ми вкотре намагаємось обдурити?

Інша деталь, що також непокоїть, – географія диверсій. Росіяни дедалі ближче підбираються до Києва. Чернігівщина – прикордонний регіон і ключ до столиці України. Його дестабілізація цікавить Москву в першу чергу. Кремль обрав тактику активного втручання в українські справи напередодні виборів, намагаючись розхитати суспільство, підбурити його, зокрема й через релігійне протистояння. Українці мають показати витримку та єдність. Проте це не означає, що винних за вибухи на складах не треба шукати і карати. Диверсії триватимуть і далі, й лише негайні зміни у системі можуть завадити тактиці ворога.

Загострення можна очікувати й на Азові – директиву РНБО про невідкладні заходи із його захисту нещодавно підписав Президент. Варто згадати й про події на окупованих територіях – вибори Пушиліна в «ДНР» і Пасічника в «ЛНР», заплановані на 11 листопада. І все це – під акомпанемент перекидання російської летальної зброї, яке фіксують спостерігачі ОБСЄ. Москва посилюється й готується до військової конфронтації. Це її передвиборчий «подарунок» усім партіям війни в Україні, передусім Порошенку. Це час для «армії» з передвиборчої агітації нинішнього Президента. На що здатні «джавеліни» та сили ООС? У разі ж значних втрат цей «подарунок» переадресовується на осінь усім партіям миру (зокрема Новінського, Мураєва та інших). Недарма вони підбирали такі назви для своїх політичних сил («За (русский) мир», «Наші» – точно від «Крим наш»).

У будь-якому разі в 2019 році нудно в Україні не буде. Тож давайте сьогодні радіти Томосу, святкувати Покрову і лаяти безвідповідальних чиновників. Завтра на нас чекають більш відповідальні справи.

Валерій Кравченко

Share Button

Також перегляньте

Fot.. twitter.com/mon.gov.pl

Польсько-білоруський кордон: міграційна криза напередодні “Заходу-21”

Відповідно до попередніх прогнозів, наступні кризові дні на польсько-білоруському кордоні принесуть лише негативні наслідки для …