Відлуння війни прифронтових міст Донбасу

На Донбасі триває проект волонтерів та журналістів із «Команди для України» (Team for Ukraine; Т4U) та чеської організації «Гуманітарна допомога Україні» Петра Оліви. Учасники з Чехії, Словаччини й України відвідують прифронтові території, роздають гуманітарну допомогу для військових і дітей, вивчають життя найбільш постраждалих від війни міст. У другий день візиту шлях команди Т4U пролягав через міста Мар’їнка, Красногорівка, Карлівка, Авдіївка.

 Запах горілого від багатоповерхівок

Красногорівка. Фото: POLUKR.net /  Ігор Тимоць

У прифронтових селах і містах поволі відновлюється життя. У селах деякі хати зруйновані, а металеві паркани посічені осколками. Мешканці ремонтують окремі будинки, інші стоять занедбані. Що ближче до фронту, то більше руйнувань. Так само збільшується кількість блокпостів, а біля доріг з’являються оголошення «Обережно міни!». Військові зупиняють на блокпостах, запитують, хто такі, куди і для чого прямуєте. До волонтерів тут звикли, тож проблем із проїздом немає.

Красногорівка. Оглядаємо східну частину міста. Спалені багатоповерхові будинки. Забиті фанерою чи розбиті вікна. На будинках досі реклама, яка свого часу закликала мешканців у салони краси чи до крамниць. Спалені будинки лякають пусткою. У повітрі біля багатоповерхівок ще чути запахи горілого.

За кількасот метрів – українські позиції, за 1,5 км – ворожі. Військовий попереджає, що, в принципі, хороші снайпери при бажанні тут можуть дістати.

Спалений супермаркет мережі «АТБ». Прошиті осколками дорожні знаки.

Що далі від східної частини міста, то більше життя: люди йдуть у своїх справах, їдуть велосипедами… Проте на приїжджих дивляться з підозрою.

Біля дороги де-не-де – пам’ятники полеглим українським бійцям. Чимало їх у Карлівці, яка в 2014 році кілька разів переходила з рук в руки.

Баба Люда з Авдіївки

Авдіївка. Фото: POLUKR.net /  Ігор Тимоць

Авдіївка. На тренінг Т4U прийшло близько 30 дітей і підлітків, яких дуже цікавили правила кібербезпеки в інтернеті.

Більшість населення Авдіївки працює на місцевому коксохімічному заводі. У 2014-2017 роках за місто тривали жорстокі бої. Сильно постраждали приватні будинки на околицях міста, згоріли багатоповерхівки, десятки українських солдатів і мирних жителів Авдіївки загинули.

Від Авдіївки близько 10 км до Донецька, зовсім поряд – Донецький аеропорт.

Українська армія організовано допомагає місцевим, які найбільше постраждали, – підвозить матеріали для ремонту, дрова, продукти.

З військовим В’ячеславом, який до січня служив у ЗСУ та мав позивний «Доцент», вирушаємо до баби Люди. Раніше В’ячеслав координував цивільно-військове співробітництво підрозділів української армії на лінії фронту – себто організовував допомогу від армії місцевим мешканцям. Баба Люда добре знає Славка. Просить передати, щоб привезли їй скло на вікна – зараз там клейонка. Скоро настане холоднеча, і клейонка вже не захистить.

Бабі Люді 70 років. Вона низенька, дуже жвава і має веселу вдачу. Слава з волонтерами T4U приносять гостинці – хліб, макарони, крупи. Жінка дякує. Показує город, який обробляє за хатою, і ями від снарядів завширшки 1,5-2 метри. На городі ростуть великі помідори, кавуни. В’ячеслав показує на подвір’ї «колекцію» гільз та осколків від снарядів.

За 150 метрів від дому старенької – українські позиції. За 1,5 км – сепаратисти. На обійстя жінки за 4 роки війни прилітало безліч разів.

Жінка сама з Дніпра, приїхала в Авдіївку в 1970-х. Біля старої цегляної хати у 1985 році звели нову. Під час одного з обстрілів у 2017 році снаряд зруйнував хату, чоловікові відірвало ногу. Баба Люда показує руїни хати. Розповідає, що все життя працювала, а тепер ось… Діти теж живуть в Авдіївці. Зі свого дому вона не хоче і не має куди їхати. Ще раз нагадує про скло на вікна.

Сумна жінка з муралу

Авдіївка. Фото: POLUKR.net /  Ігор Тимоць

Крайні східні багатоповерхівки Авдіївки – спалені та здебільшого порожні. У ці високі доми потрапляло найбільше російських снарядів під час численних обстрілів з Донецька. На одному з них – мурал старшої жінки, який виконав голландський художник у 2016 році. Знаходимо жінку недалеко, на вулиці Молодіжній. Жінку звати Марина, їй 74 роки, працює вчителькою української мови 54 роки. Художник обрав її фото, бо побачив у ньому всю печаль цього міста.

Жінка розповідає, що школу, де вона так довго працювала, розбомбили, тож її перевели в іншу. Нову квартиру, яку купили напередодні війни, – теж розбомбили. Тож вони з чоловіком і дітьми тепер змушені тулитися в одній. Чоловіка сильно поранило в 2014 році. Тоді вбило багатьох людей, бо снаряд влучив у чергу. Тепер Маринин чоловік не може ходити. На операції витратили багато грошей, аби він бодай вижив. Грошей катастрофічно бракує. Марина розповіла про польську журналістку Моніку, яка одного разу брала у неї інтерв’ю, а потім передала 5000 грн. Моніка досі час від часу дзвонить, аби поцікавитися, як справи.

На момент нашого приїзду в Авдіївці вже четвертий день не було води. Водонапірна станція, яка подає воду в місто, розташована між бойовими позиціями, тож у неї часом прилітає. Схожа ситуація і з електроенергією. Так триває четвертий рік.

За словами Марини, у 2014-2015 роках в Авдіївці було справжнє пекло – активні обстріли, все палало, швидких бракувало, лікарі з міста повтікали, тож лікарів теж бракувало, з міста годі було виїхати, і дуже багато людей тоді загинуло.

Перед війною в Авдіївці жило близько 35 тисяч людей. Зараз, за словами Марини, – близько 20 тисяч. А в критичні часи тут залишалося менше 10 тисяч жителів.

Останнім часом, за словами жінки, у місті більш-менш тихо. Чути лише автоматні черги, на які вже майже не звертають уваги. У скелетах спалених багатоповерхівок видно поодинокі вогники, чути, як хтось щось робить. Жінка каже, що багато людей у місті мають проблеми із психікою. Загалом люди стали більш патріотичні, хоча іноді можна чути нарікання на Україну.

В Авдіївці, як і в інших прифронтових містах, всюди висять українські прапори, багато що пофарбовано в жовто-блакитний колір.

Удень в Авдіївці людно, працюють магазини й кафе, місцеві п’ють пиво, діти й дорослі їздять велосипедами у своїх справах. Час від часу проїжджають військові. Продавці й офіціанти підкреслено ввічливі. Радо переходять на українську. Ввечері вулиці порожніють. Коксохімічний завод викидає пару, світиться й гуркоче. Якщо прислухатися, можна почути далекі перестрілки.

Ігор Тимоць.