неділя, 14 Серпень, 2022
pluken
Головна / Інтерв’ю / «Якщо знищать активістів, то залишиться безмовне суспільство, і можемо одного ранку прокинутися… в Росії», – одеський активіст Сергій Стерненко
Сергій Стерненко. Фото: facebook.com/sternenko
Сергій Стерненко. Фото: facebook.com/sternenko

«Якщо знищать активістів, то залишиться безмовне суспільство, і можемо одного ранку прокинутися… в Росії», – одеський активіст Сергій Стерненко

Share Button

Протягом останніх тижнів у південних і східних областях України сталося кілька резонансних нападів на громадських активістів. Виконавців злочинів ловили переважно по «гарячих слідах». Проте активісти скаржаться, що правоохоронці в регіонах або пасивні, або навіть допомагають бандитам. На 23-річного одеського юриста, громадського активіста і донедавна лідера місцевого «Правого сектору» Сергія Стерненка протягом лютого-травня цього року було здійснено три напади. Він навчився оборонятися і радить усім, кому може загрожувати небезпека, не чекати допомоги, а навчитися самозахисту. Polukr.net поговорив із активістом.

– Як оцінюєте зростання кількості нападів на громадських активістів?

– Те, що спостерігаємо в Україні, – це тенденція. Вона нагадує організований групою осіб терор проти громадянського суспільства у найбільш вразливих областях. Географічно – це регіони, які в 2014 році Путін назвав майбутньою «Новоросією». Це південь і схід України – від Харківщини до Одещини. За останніх півроку я сам пережив три напади. Під час останнього, що стався 24 травня, один із нападників загинув.

– Хто може за цим стояти?

– Напади на активістів у критичних областях прямо загрожують нашій національній безпеці. Можливо, маємо справу зі сценарієм Росії щодо дестабілізації ситуації в Україні. Можливо, росіяни це роблять, щоб реалізовувати наступні кроки з гібридної агресії. Можливо, маємо справу з місцевими елітами. Якщо проаналізувати діяльність тих, проти кого влаштовували напади, замахи і побиття, то це люди з активною громадянською позицією, які протистоять місцевим елітам, а також мають яскраво виражену проукраїнську позицію. Тут інтереси місцевих еліт та інтереси російських спецслужб можуть збігатися.

– Які це може мати наслідки?

– На жаль, правоохоронці на місцях, а саме прокуратура, поліція і СБУ, часто бездіють. Відтак це може призвести до повторення подій 2013 року – маю на увазі Врадіївку (акції громадської непокори у районному центрі Миколаївської області, спричинені груповим зґвалтуванням та замахом на вбивство жительки Врадіївки Ірини Крашкової; потерпіла вказала на двох офіцерів міліції – відмова суду і міліції затримати одного із них спричинила масові акції непокори, які супроводжувалися штурмом районного відділку міліції, звільненням з посади прокурора району та відстороненням від виконання обов’язків начальника місцевої міліції. – Polukr.net). Ці події часто згадують у зв’язку з нападами на громадських діячів. Врешті, все може вилитися у те, що люди почнуть бунтувати і намагатися чинити самосуди.

Якщо в суспільстві зростає запит на справедливість, а держава не може його задовольнити, то люди рано чи пізно будуть намагатися цей запит заповнити самостійно. Це може призвести до різних показових акцій. Може проявитись як дуже погано, так і добре. Хороший варіант – випадок у Києві, коли затримали бразильця Рафаеля Лусваргі, який воював за «ДНР» (заарештований українськими правоохоронцями терорист «ДНР», відпущений українським судом, жив у монастирі УПЦ Московського патріархату. – Polukr.net). Його затримали хлопці з націоналістичних організацій та привели в СБУ Це був потужний медійний ляпас нашим силовиками від громадянського суспільства. Бо Лусваргі – злочинець. Він воював проти України, порушив наші закони. На жаль, поганих прикладів у нас набагато більше.

– Що можете порекомендувати громадським активістам, аби вони відчували себе у більшій безпеці?

 – На власному прикладі я показав і рекомендую іншим застосовувати методи самооборони. Оскільки сьогодні криміногенна ситуація в Україні погана, а на поліцію не завжди можна покластися, то кожен громадянин має уміти захистити себе у разі загрози його життю чи життю його близьких.

Як юрист можу сказати, що, з точки зору права, є можливості обороняти себе законно, хоча законодавство у цій сфері архаїчне і суперечить Конституції. Є такий термін, як «межі необхідної оборони». За Кримінальним кодексом, громадянин має право оборонятися без будь-яких обмежень із застосуванням будь-яких предметів у трьох випадках. По-перше, якщо на нього нападає група осіб – тобто двоє і більше. По-друге, якщо нападник проник у його житло чи інше приміщення, де він перебуває на законних підставах. По-третє, якщо нападають із застосуванням зброї – наприклад, на вас ідуть із бейсбольною битою чи ножем. У цих випадках будь-яке знаряддя може бути використане як зброя. Але якщо ви не впевнені, що зможете подолати нападника, чи є інші важливі фактори, то треба або втекти, або збільшити дистанцію, або створити умови, щоб між вами виникла неподоланна перешкода – паркан, двері тощо.

Якщо на вас нападає одна людина без зброї, то, відповідно до чинного Кримінального кодексу, маєте право захищатися лише голими руками і так, щоб не завдати нападнику більшої шкоди, ніж він вам. Закон написаний не для людей, а для поліпшення поліцейської статистики.

Але всім, хто цінує своє життя, даю пораду, яку сформулювали американські поліцейські: «Краще хай мене судять 12, ніж несуть 6». Мається на увазі 12 присяжних у суді та 6 людей, які несуть труну. Тож, вважаю, краще застосувати будь-які способи, щоб захистити себе, здоров’я і життя своїх близьких, ніж бути мертвим чи зазнати серйозних поранень. Із в’язниці можна вийти, а з труни ніколи.

Напади на мене відкрили мені одну просту істину: якщо ви громадський активіст чи просто громадянин, то у випадку небезпеки захищайте себе і своє майно всіма можливими способами. Бо поліція не приїде, або приїде запізно, або скаже, що не має повноважень. Мав такі ситуації не раз. Я керувався цим принципом, коли оборонявся від нападників, які хотіли мене вбити. Якщо раптом на мене нападуть ще раз, то не вагатимусь, а застосовуватиму все, що буде під рукою. І всім раджу діяти так само.

Оскільки ми перебуваємо в стані війни, зокрема гібридної, а правоохоронні органи не можуть гарантувати безпеку, то кожен громадянин України повинен мати якесь знаряддя для самооборони і вміти його застосувати. Або хоча б пройти невеликі курси самооборони.

– Для чого активісти в Києві вимагали передати справи про напади від слідчих у регіонах до СБУ?

– Активісти мають багато підстав вважати, що до нападів на нас причетні місцеві правоохоронці. Вони так чи так допомагають реалізовувати напади, замахи і вбивства. Допомога бандитам може виявлятися у двох формах: активній і пасивній. Активна – коли співробітники поліції чіпляють на твоє авто трекер і передають зловмисникам дані про місцезнаходження. Або наймають «тітушку» (збірна назва спортивних молодиків, яких наймають для нападів. – Polukr.net) чи потенційного кілера, який має тебе вбити. Пасивна форма – це бездіяльність правоохоронців, що теж, по суті, є злочином. Більшість кримінальних проваджень щодо нападів на активістів у регіонах зовсім не розслідують.

До прикладу, справа Віталія Устименка з Одеси (у червні на активіста одеського «Автомайдану», члена Ради громадського контролю НАБУ Віталія Устименка напали двоє невідомих і поранили його ножем; перед цим, у лютому, після судового засідання з обрання запобіжного заходу меру Одеси Геннадію Труханову Віталія побили «тітушки» і депутат одеської мерії. – Polukr.net). На відео зафіксовано нападників. Але в обох випадках нікого не було затримано й не притягнуто до кримінальної відповідальності.

Коли ж виконавця таки затримують, то його або відпускають, або ніхто не шукає посередників і замовників, щоб притягти їх до відповідальності. Якщо карати тільки виконавців, злочинність не подолаєш. Якщо умовний Іван, який координує напади на активістів по Україні, бачить, що поліція не розслідує справи, притягує до відповідальності лише декого із виконавців, не шукає посередників і замовників або – ще гірше – замовник причетний до котроїсь із гілок влади, то цей Іван розуміє, що можна і далі замовляти чи координувати такі напади.

Хоч як пафосно це звучить, але напади на активістів – це напади на все адекватне суспільство. У Херсоні намагалися вбити не Катерину Гандзюк, а наше майбутнє. Поясню на простому прикладі. 2 травня 2014 року (масові заворушення і сутички в Одесі між проукраїнськими і проросійськими активістами, під час яких загинули 48 осіб. – Polukr.net) одесити врятували місто від реалізації донецького сценарію. Силою вдалося відбити атаку проросійських бойовиків. Завдяки цьому Одеса нині не є лінією фронту. Відбили атаку звичайні одесити і представники патріотичних організацій. Це зробили не правоохоронці – міліція на той час співпрацювала з проросійськими силами, СБУ бездіяла, а Збройні Сили України їхали на Донбас. Тож громадянам довелося взяти функцію захисту держави на себе. Якщо нині знищать лідерів думок, представників громадянського суспільства, задушать активізм, то у нас залишиться безмовне суспільство і можемо одного ранку прокинутися… в Росії.

– Як розірвати зв’язок влади в Києві з регіональними елітами, яким центральна влада, мабуть, дає дозвіл на такі безчинства?

– Наприклад, у випадку мера Одеси Геннадія Труханова достатньо позбавити його громадянства України. Адже він – громадянин Росії. Але, в принципі, простого рецепту не існує. Точніше, він існує, але це занадто складно для наших еліт. Рецепт – притягати до відповідальності людей за їхні корупційні дії, співпрацю з країною-агресором, за будь-які злочини. У нас не повинно залишитися касти недоторканих. Якщо за злочини, які чинять представники місцевої влади, притягати до відповідальності, то можна розірвати цей союз жаби і гадюки.

Але тут багато залежить від нас із вами, від нашої реакції. Наше мовчання стимулює злочинність, розв’язує руки представникам олігархічних кланів, які правлять на різних постах у державі. Потрібно бути соціально активними і розуміти, що я – це і є держава. Держава складається з громадян, а не з Порошенка чи будь-кого іншого на будь-якій посаді.

Другий компонент – потрібен щонайбільший медійний розголос. Новини про напади на активістів слід якомога ширше доносити до суспільства. Активісти потребують підтримки суспільства. Чи не єдине, що в нашій державі працює ефективно, позаяк право діє погано, – це суспільний резонанс. Ми часто зверталися до поліції чи народних депутатів, щоб розслідувати справи нападів на активістів, але користі з цього мало. А от коли влада чи правоохоронці діставали медійного ляпаса, то починали ворушитися і робити свою роботу. Іноді, щоправда, лише робили вигляд, але все в наших руках.

Ще одне – наша активність дає поштовх іншим. Показує, що не варто бути байдужим, бо байдужість породжує нові проблеми. Для вирішення будь-чого на будь-якому рівні у нашій державі слід піднімати свою п’яту точку і діяти.

У 2015 році до нас звернулася група одеситів, які мешкали у дворі, де незаконно будували електропідстанцію високої напруги. Ця підстанція загрожувала життю людей, бо під нею проходили дві газові труби. Будував її одеський бізнесмен, який володіє мережею супермаркетів. Щоб ввести в експлуатацію новий супермаркет, йому потрібно було десь у тому районі збудувати підстанцію. Ми звернулися до поліції, і та пообіцяла не допустити запуску незаконного об’єкта. Через три дні начальник місцевої поліції запропонував мені 10 тисяч доларів, щоб ми відійшли в сторону і залишили цю справу, не допомагали місцевим. Ми натомість публічно поставили ультиматум власникові супермаркету: або хай призупиняє будівельні роботи, або ми в понеділок о 12:00 приходимо і все зносимо. Ніхто, звісно, будівництво не припинив. У понеділок о 12:00 на місце приїхали «тітушки» і близько 50 поліцейських. Нікого не застали. А о 8:00 ранку наступного дня в арці на вході в двір з’явилося близько 30 громадських активістів та хлопців із «Правого сектора». Вони заблокували вхід на подвір’я. У цей час місцеві взяли сокири, кувалди і рознесли будівлю по цеглині, унеможлививши запуск підстанції.

Ми не вирішили замість людей їхню проблему, але підказали, як можна щось зробити. На цьому прикладі навчили їх, що потрібно об’єднуватись, щоб щось вирішити, потрібно докласти зусиль. Коли в Одесі виникають якісь нові проблеми, то вже бачимо цих мешканців, яким колись допомогли. Вони почали слідкувати за тим, що діється в місті, вибирати, що можна підтримати і де застосувати громадянську активність. Як громадянин лише ти можеш змінювати долю. А не можеш сам, то візьми ще десять таких самих, і в рамках чинного законодавства можна багато що зробити. Гадаю, якщо в Україні таких громадян буде хоча б 10%, то скоро ми прокинемося в новій країні.

Довідка

 Сергій Стерненко – український громадський діяч, керівник громадської організації «Небайдужі», колишній очільник одеського осередку «Правого сектору» (2014–2017), активний учасник Революції Гідності.

Народився 20 березня 1995 року в Одеській області. У 2016 році закінчив Одеський коледж економіки, права та готельно-ресторанного бізнесу за спеціальністю «Правознавство». Працює юрисконсультом. Займається дзюдо. Живе в Одесі.

Був організатором закриття точок з реалізації наркотику «спайс», учасником протистояння 2 травня 2014 року в Одесі, блокади окупованого Криму в 2015 році, притягнення до кримінальної відповідальності екс-«регіонала» Ігоря Бичкова (спійманого на хабарі головного лікаря центральної районної лікарні, якого засудили на 5 років). У 2015 році на Стерненка відкрили справу за підозрою у викраденні людини, проте через кілька днів звільнили під заставу 60 тис. грн. Гроші дав помічник олігарха Ігоря Коломойського Геннадій Корбан. Потерпілий у справі про викрадення жодного разу не з’явився до суду, тому розгляд справи станом на 2018 рік не завершено.

4 жовтня 2016 року нагороджений відзнакою УПЦ Київського патріархату – медаллю «За жертовність і любов до України».

7 лютого 2018 року на Стерненка напали в Одесі, біля будинку, де він мешкає, і побили битою із цвяхами.

1 травня 2018 року знову напали в Одесі. Нападник вистрелив із травматичного пістолета в потилицю, а потім, під час затримання, стріляв по очевидцях інциденту. Нападника Стерненко затримав власноруч.

24 травня 2018 року в Одесі стався третій напад на Стерненка та його дівчину. Одного із двох нападників Стерненко поранив ножем у живіт, від чого той помер. Інший утік, але протягом доби його затримала поліція, проте згодом відпустила. Стерненко дістав ножове поранення руки і струс мозку.

Розмовляв Ігор Тимоць.

Share Button

Також перегляньте

Новий прем'єр-міністр України Денис Шмигаль / Фото facebook.com/KabminUA

«Президент живе в режимі серіалу і відправив уряд у відставку, щоб зменшити падіння свого рейтингу», – експерт Центру Разумкова Віктор Замятін

Із 4 березня в Україні новий уряд – на позачерговому засіданні, скликаному президентом депутати підтримали …