Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Президенти України та Польщі відвідали сусідні держави, щоб вшанувати загиблих представників своїх народів
У неділю, 8 липня, Президент Польщі Анджей Дуда відвідав Волинь, аби вшанувати поляків, які загинули у 1943-1944 роках від рук українців. Візит був приурочений 75-й річниці Волинської трагедії – від 2016 року 11 липня в Польщі – Національний день пам’яті жертв «геноциду поляків, вчиненого українськими націоналістами». Водночас Президент України Петро Порошенко відвідав села на Холмщині та Волині, де українці у 1940-х гинули від рук поляків. Як неофіційно говорили Polukr.net представники української влади, Київ пропонував Варшаві спільно провести акції пам’яті, проте польська сторона відмовилася.
Дуда говорив про добрі відносини, базовані на історичній правді, але помилився в цифрі
Дуда відвідав поминальну месу в Луцьку та волинське село Олика, де поклав вінок в полі, на місці, де колись було польське поселення – Колонія Покута. За даними польських істориків, у 1943 році Олика була осередком самооборони поляків, які втікали нападів українців, там загинули кількадесят поляків. Також в Олиці є католицький цвинтар і замок родини Радзивіллів, в якому зараз психіатрична лікарня.
Дуда заявив, що в 1942-1944 роках загинули близько 100 тисяч поляків – звичайних селян, жінок, дітей, старих. За його словами, це була “етнічна чистка”, а не війна між Польщею та Україною, як про це говорять українські історики. “Йшлося про те, щоб позбутися поляків на цих теренах. Такі рішення на політичному рівні прийняла ОУН-Б, а виконало УПА… Це страшна сторінка в історії обох народів, просякнута стражданням та взаємними травмами. Наслідком стали акції відплати, в яких гинули звичайні українці – такі самі селяни”, – зазначив Дуда.
Він також заявив про “вражаючу диспропорцію” жертв, бо на Волині загинуло близько 100 тисяч поляків і 5 тисяч українців: “Це вражає. Це історична правда”. За даними польського Інституту національної памʼяті (ІНП), на Волині, у Східній Галичині та Східній Польщі загинули близько 100 тисяч поляків і 10-12 тисяч українців. Представники українського ІНП вважають, що без ґрунтовних досліджень неможливо встановити точні дані про кількість загиблих, але цифри польського ІНП щодо польських жертв явно завищені, а щодо українських – занижені.
За словами Дуди, польсько-українські відносини мають “опиратися на правду”. “Наші добрі відносини, приязнь між народами мають ґрунтуватись на історичній правді. Хочу, аби в майбутньому ми завжди будували відносини на приязні, памʼятаючи, що було теж страшне, щоб ніколи цього не повторилося, щоб ніколи більше один наш народ не підніс руку на інший. Це дуже важливо. Вірю, саме такі відносини нам вдасться збудувати в найближчі десятиліття і століття”, – відзначив Президент Польщі.
Також Дуда заявив, що хотів би, щоб “кожен поляк, який лежить у цій землі, віднайшов своє імʼя та прізвище, щоб було визначене місце, де він спочиває, щоб українська влада це дозволила, це моє велике прохання”. Від весни 2017 року між Варшавою та Києвом триває суперечка – у відповідь на руйнування українського монумента в польських Грушовичах та інших руйнувань українських памʼяток у Польщі, Україна заборонила проводити польським експертам ексгумаційні роботи, доки не будуть відбудовані зруйновані памʼятки. Польща заявляє, що памʼятки були незаконними, тож їх відбудова неможлива.
Порошенко закликав пам’ятати про загиблих і не допустити повторення трагічної історії
У маленькому польському селі Сагринь зараз живе близько 400 осіб. До 1944 року це було звичайне українське село, де жило близько 800 осіб. 10 березня 1944 року о 4.30 ранку на села напали відділи польської Армії Крайової та Селянських батальйонів у кількості близько 800 осіб – до обіду вони спалили село і вбили від 700 до 1200 жителів цього та навколишніх сіл, які ховалися в Сагрині.
Віддати данину пам’яті загиблим у Сагрині цьогоріч з’їхалася чи не найчисельніша українська делегація, яка відвідувала схожі заходи протягом останніх років. До села приїхали близько 2 тисяч українців на понад 30 автобусах. Серед них багато виселених зі Східної Польщі в другій половині 1940-х. Також були місцеві, українська громада Польщі, історики, дипломати, представники регіональної влади західних областей України, депутати Верховної Ради та Президент Петро Порошенко.
Президент поклав квіти до меморіалу загиблим, після чого відбулася панахида за участі українського православного духовенства Польщі. Потім глава держави виголосив промову, в якій закликав пам’ятати про болючі сторінки історії, але теж до порозуміння з Польщею, особливо в часі російської агресії та загроз, які вона несе для обох країн.
“Радий бути на офіційному відкритті меморіалу жертв Сагрині, – заявив Порошенко. – Люди тут гинули від рук польських Селянських батальйонів і підрозділів Армії Крайової. Наш християнський обов’язок пам’ятати про невинних жертв і зробити все, аби наші народи більше ніколи не знали розбрату і протистояння. Здавна наші народи були сусідами, яких єднає спільність культур, традицій, мов. Нас теж єднає досвід спільної боротьби за свободу проти іноземних поневолювачів. Нам слід згадувати українських і польських героїв, які у 1830 році та 1863 році (польські повстання в Російській імперії – Polukr.net) спільно боролися проти Росії та в 1920-х. Ця пам’ять нас єднає і знайшла вираз у мудрих словах: “Без вільної України немає і не буде вільної Польщі”.
“Проте в нашій історії були теж печальні сторінки, – вів далі президент. – Найболючіша – братовбивчий збройний польсько-український конфлікт 1940-х. Він залишив глибоку рану. Зокрема на Холмщині, де 70 років тому українці з Сагрині та навколишніх сіл стали жертвою брутальної збройної акції, яку вчинили проти мирних жителів підрозділи польського підпілля. Сотні дітей, старих, жінок були брутально вбиті лише тому, що були українцями, ходили до іншої церкви. Наш моральний обов’язок перед нащадками вбитих – зберегти пам’ять про ці трагічні події. Закликаємо нинішнє і прийдешнє покоління українців і поляків не допустити подібної трагедії. Переконаний, в наших суспільствах є достатньо мудрості, аби зрозуміти, що будь-яке протистояння між нами послаблює обох. Особливо це важливо в час, коли перед нашими країнами постала спільна загроза – гібридна війна Кремля проти України і всієї Європи”.
Камінь у бік польської влади. Порошенко: “Мірятися пролитою кров’ю наших народів і здобувати на трагедії політичні дивіденди – ганебно”
“Використання політичними силами історичної пам’яті задля підвищення рейтингів абсолютно неприйнятне, – вів далі Президент України. – Мірятися пролитою кров’ю наших народів і здобувати на трагедії політичні дивіденди – ганебно. Це шлях в нікуди. Це зрада пам’яті невинних жертв спільної трагедії. Вірю, в обох народів достатньо підстав не піддаватися на такі провокації, скеровані на перегляд багаторічних спільних здобутків у відносинах між нашими народами з питань розуміння та примирення… Високі принципи стратегічного партнерства між Україною і Польщею ми ще раз підтвердили з Президентом Дудою в спільній декларації від 24 серпня 2016 року. Тоді вперше, на 25-ту річницю незалежності України, поряд зі мною в Києві стояв польський Президент… Займатися пошуком історичної правди мають точно не політики, а історики та науковці. Вони мають вільно про неї говорити, якою б гіркою ця правда не була”.
Порошенко також закликав польську владу скасувати так звану “українську частину” закону про ІНП. На початку року в Польщі прийняли оновлення до закону про діяльність ІНП, в якому передбачено покарання за публічне заперечення “злочинів українських націоналістів і членів українських формацій, які були колаборантами німецького Третього Райху, проти польського народу”, а також є термін “Східна Малопольща” – частина міжвоєнної Польщі, до якої належали землі Західної України.
Також Президент заявив, що віддає шану полякам, які загинули в 1940-х. “Віддаємо шану представникам польського народу, які стали жертвами в Україні, зокрема на Волині, у 1943-1944 роках. Схиляємо голови у спільній молитві й ще раз звертаємося до Бога зі словами: “Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим”.
Порошенко зазначив, що обидва народи потребують взаємопрощення, аби ніколи не повторилося жахіть братовбивчої війни між українським і польським народами. Крім цього, він поговорив із представниками української меншини в Польщі. Главі Обʼєднання українців у Польщі Петру Тимі обіцяв активніше підтримувати українців у Польщі, частіше з ними зустрічатися та запевнив, що Київ про них завжди памʼятає.
Голова “Українського товариства” в Любліні: “Сагринь – це злочин проти людства, вчинений польським підпіллям”
Голова громадської організації “Українське товариство” в Любліні Григорій Купріянович у промові відзначив, що жах в тому, що в 1940-х громадяни Польщі польської національності вбивали громадян Польщі української національності лише за те, що ті були українцями і не католиками.
“Важко згадувати, що було в цьому місці 74 роки тому, – каже Кіпіянович. – Селян вбивали лише тому, що говорили українською, сповідували православ’я. Холмщина – регіон, в якому століттями буяла українська культура, жили тисячі синів і дочок українського народу. На них напав відділ Армії Крайової під командуванням поручника Зенона Яхимека на прізвисько «Віктор» – це військове формування Польської підпільної держави. Так само польське підпілля частково чи повністю знищило сусідні українські села. Від рук громадян Польщі польської національності католицької віри загинули громадяни Польщі української національності православної віри. Причиною було те, що вони говорили іншою мовою і сповідували іншу віру. Це був злочин проти людства”.
“Трагедія українців Холмщини та Підляшшя не почалася під час ІІ світової війни, – вів далі історик Купріянович. – У 1938 році на цих теренах провели варварське руйнування православних храмів, акцію католизації та полонізації українців. Цьогоріч відзначаємо 80-ті роковини цих трагічних подій. Це була послідовна багатолітня політика Польської держави. 10 років тому покійний екс-президент Польщі Лех Качинський так казав про ті драматичні події: “Знищення православних храмів показує, що влада не може забувати про базові цінності. Кожен храм – це недоторканий дім Божий. Тоді в Польщі сталося те, чого ніколи не мало статися». Без розуміння подій 1938-1939 років не можливо розуміти польсько-українські відносини ХХ століття… Хочу завершити словами Президента Польщі Дуди, які він сказав з іншого приводу, але вони актуально звучать і тут: «Пам’ять про вчинену різню зобов’язує нас будувати майбутнє на базі правди, а не фальші, забуття і перекручування. Наші народи потребують навзаєм одне одного, аби обидві країни були сильними та безпечними. Потребуємо пам’яті та правди, щоб нічого подібного ніколи не повторилося і наші відносини спиралися на міцну базу та взаємну довіру”.
Свідок різанини в Сагрині: “Іди й пам’ятай, що поляк подарував тобі життя”
Щороку в Сагринь, зокрема, приїжджають ті, хто вижив під час тих трагічних подій, та їх рідні. Серед таких – Марія Хоменко. Їй 78 років. На момент спалення села їй було 4 роки. Своїх спогадів у неї мало, проте мама з татом, за її словами, щороку плакали в ніч на 10 березня, а коли вона подорослішала, то розповіли їй все, що пережили.
“Я народилася в сусідньому селі Модринєц, – розповідає Марія Іванівна. – Мама була родом зі села Ласкува. Я була маленька, коли все сталося, – більше знаю зі спогадів мами. Сагринь було найбільше з-поміж сусідніх сіл. Люди з навколишніх сіл в той час втікали сюди, бо тоді поляки уже палили українські села. Вони тут шукали захисту, бо в Сагрині був відділ самооборони із 20 осіб. Люди з навколишніх сіл сподівалися, що на Сагринь не нападуть. Але напали”.
“Ми почули, як почалася стрілянина. Село оточили, – продовжує Марія Хоменко. – Дід і мама взяли мене і старшу двоюрідну сестру. Забрали на картопляне поле, через яке хотіли втекти. Ще сніг лежав і було болото навколо. Мене малу поклали лицем в багно. Мама наказала мовчати, бо вб’ють. Я лежала тихенько, навіть не “пікнула”. Сестрі було 12 років, дідусю 62 роки, мамі 24 роки, мені 4. Ми здалеку чули команди і бачили шеренгу людей – вони йшли на нас один за одним, десь через кожні 10 м. Дід зірвався і побіг їм назустріч, думав відвести увагу від нас. Діда, маминого тата, застрелили в голову. Забрали в нього кишеньковий годинник і пішли до нас. Було дуже холодно. Мама дала мені своє пальто, щоб я не простудилася, а сама була в тоненькій сорочці. Мама прикинулася мертвою. Підходять до нас. Один каже: “Тут буде трохи роботи, ось троє лежать”. Інший: “То вже вбиті”. А той перший: “Подивимося!” і перевертає маму. Вона більше не могла прикидатися мертвою. Почала просити, вказуючи на мене. Тоді один каже: “Бий її в лоб, бо ще розмножаться”. А інший подумав і відповідає: “Ті не вбивали наших. Іди й пам’ятай, що поляк подарував тобі життя”. Мама подякувала, взяла мене на руки і пішла. Думала, якщо стрілятимуть в спину, то хоч я жива буду. 12-річна сестра під час сумʼяття побігла через осіннє картоплиння й заховалася. Ми побігли на окраїну села, до колонії, де жила полька. Мама стукає їй в двері, ніхто не відчиняє. Ми сіли на ганку й сидимо. Полька довго дивилася через вікно, чекала, що підемо. Врешті-решт, впустила. Тоді каже: “Якщо прийдуть українці, то кажіть, що я українка, а якщо поляки, то я скажу, що ви – поляки”. Там ми трохи перебули. Потім мама пішла в село шукати вбитого діда. Бачила жахливу картину – сотні трупів. Все село всіяне трупами”.
Ще одна старша жінка, Лідія Зозуля, 78 років, теж розповіла, до кого приїздить в Сагринь: «Тут поховані мамина сестра, моя хресна, її чоловік і двоє моїх двоюрідних братів, 12 і 13 років. Вони жили в інших селах, але на ніч ховалися в Сагрині. Вважали, що тут безпечно. Помилилися».
Ігор Тимоць. Фото автора.
