«Українська трудова міграція до Польщі – абсолютно нове, раптове та незвичне явище, до якого поляки тільки пристосовуються», – заявила під час VIII Форуму «Україна-Польща» у Києві дипломат і директорка програми «Відкрита Європа» у Фонді ім. Стефана Баторія Катажина Пельчинська-Наленч.
«Вперше переживаємо таке в історії сучасної Польщі, яка досі була практично моноетнічною, – каже Пельчинська-Наленч. – Українці зараз всюди – на вулиці, в магазині, у великому місті, містечку. Це новий суспільний, економічний, політичний досвід. Зараз твориться частина нашої спільної суспільної історії. Українці та поляки живуть поруч, чого не було кількадесят років. Про це треба говорити – якою має бути політика Польщі щодо цього, які проблеми від цього виникають в наших країнах, які в нас інтереси спільні, а які роздільні, як краще організувати і керувати цим процесом».
Польські й українські соціологи презентували спільне дослідження з цієї теми – «Чи є сучасна міграція з України до Польщі (не)тривалим явищем?». З українського боку дослідження провела експерт Національного інституту стратегічних досліджень Олена Малиновська, а з польського – експерт Центру східних досліджень Марта Ярошевич.
«Через великий наплив мігрантів виникають ризики росту в Польщі ксенофобії та проблеми інтеграції цих мігрантів в польське суспільство, – розповіла Марта Ярошевич. – Після 2014 року маємо 2 види українських трудових мігрантів. Перший – циркулюючі мігранти, які приїздять переважно з Західної України. Це продовження давніх регіональних контактів Польщі з Західною Україною. Ці люди не мають наміру залишатися в Польщі. Натомість другий вид – ті, хто приїздить надовго. Він виник після 2014 року. Відтоді з 6,3% до 28,4% виросла міграція з Центральної та Східної України. Ці люди не мають такого тривалого досвіду трудової міграції. У них найчастіше виникають клопоти. Вони стають жертвами різних шахрайств».
«Дослідження показує процес зміщення трудової міграції українців з Росії на Польщу та інші європейські країни перед 2014 роком, – продовжила тему соціолог Олена Малиновська. – Ще до 2014 року почалася переорієнтація українців з Росії на ЄС. У Євросоюзі перше місце стабільно займає Польща. Війна лише пришвидшила цей процес. Багато років постійно росла кількість українських трудових мігрантів до Польщі, але два роки тому процес зупинився і навіть відбувся незначний спад. Українці почали більше їхати в інші країни ЄС. Проте Польща досі основна країна для трудової міграції. Для більшості українців польська мова і культура близькі. Лише 14% не спілкуються і не розуміють польської. 70% заробітчан були в Польщі до 6 місяців. Більшість з вищою освітою, проте виконують в Польщі найпростішу роботу. Тобто люди роблять роботу, яка не відповідає їхній кваліфікації».
«Друга проблема – українці часто не мають статусу, – продовжує Малиновська. – Велика кількість працює без дозволів, здебільшого на тимчасових роботах. Їм переважно оформляють не трудові, а цивільно-правові угоди. Це означає, що за таких працівників не сплачують внесків до соціальних фондів, а працівники не мають трудових прав. 19,4% працюють без будь-яких угод, а 57% лише за усною домовленістю. Стабільно в Польщі працюють близько 800 тисяч українських трудових мігрантів. Вони годують сім’ї в Україні. Це величезний приплив валюти в Україну. В середньому наш мігрант в Польщі заробляє 800 дол. в місяць. Це великий запобіжник соціального вибуху в Україні. Більшість з них витрачає менше чверті заробленого в Польщі, решта грошей іде переказами в Україну. Це багатьох влаштовує, бо емігранти годують сім’ї, підтримують певний добробут в Україні, не протестують. Але це недалекосяжна політика».