Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Згідно з даними перепису 2011 року, меншини у Польщі становлять приблизно 1% від 38,5 млн польських громадян. Українська національна меншина (близько 50 тис. осіб) є третьою за чисельністю. Вона поступається першістю етнічній групі кашубів (230 тис. осіб) та німецькій меншині (150 тис. осіб). Переважна більшість тих, кого помилково називають українською діаспорою у Польщі, є автохтонами, які внаслідок історичних обставин були розпорошені на широких просторах Польської Народної Республіки. Уже за роки незалежності Республіки Польща завдяки трудовим мігрантам з України кількість українців зросла щонайменше до 1 млн осіб, яких пропонують називати “новою діаспорою”.
Наявність такої кількості українців у загалом гомогенному польському суспільстві стало вагомим чинником внутрішньої політики Польщі. Проте історичні та економічні передумови перебування чисельної української меншини стали заручниками політичної кон’юнктури, яка сформувалася у країні після парламентських виборів 2015 року.
Саме ці нові виклики демократії у Польщі стали предметом міжнародного симпозіуму «Меншість серед більшості: українці Польщі», який відбувся 25 квітня у Національному університеті «Львівська політехніка». Мета заходу – обговорити в академічному середовищі становище української меншини у Польщі, знайти відповіді на проблеми, які постають перед «старою» та «новою» українською діаспорою, і з’ясувати, як на це впливає нинішня політична кон’юнктура в країні.
Три основні доповіді симпозіуму представили гості з Польщі – з Любліна, Перемишля та Ольштина. Вони презентували їх в інституційному, правозахисному та соціо-демографічному аспектах.
Директор Підляського наукового інституту, доктор Григорій Купріянович виголосив доповідь «Спільна комісія уряду та національних і етнічних меншин як елемент системи захисту прав меншин у Республіці Польща» про правове поле регламентування становища української національної меншини у Польщі на прикладі політичного дорадчого органу, який є унікальним у Європі. Поява останнього була результатом довготривалої роботи з пошуку державної моделі інтеграції національних меншин у польське суспільство на правах рівних можливостей, яку проводив передусім Яцек Куронь як перший голова комісії з питань національних меншин Сейму у 1990-х роках. Уся правова база була напрацьована ще тоді і загалом польське законодавство із захисту прав меншин залишається надзвичайно прогресивним. Найперше це статті 35, 32 і 13 Конституції Республіки Польща (1997), закон «Про національні та етнічні меншини і про регіональну мову» (2005), а також норми ратифікованого Польщею європейського законодавства, зокрема, Європейська хартія регіональних мов та мов меншин (1992), Рамкова конвенція про захист національних меншин (1994), Договір про Європейський Союз. Крім цього, питання захисту національних меншин гарантовано статтею 11 двостороннього Договору між Україною і Республікою Польща про добросусідство, дружні відносини і співробітництво (1992).
Польське законодавство визначає проживання на території Польщі дев’яти національних меншин (мають історичну батьківщину): білоруської, чеської, литовської, німецької, вірменської, російської, словацької, української та єврейської, і чотирьох етнічних меншин (позбавлені історичної батьківщини) – караїмської, лемківської (sic!), ромської і татарської. Кожна з них, згідно зі статтею 24 закону «Про національні та етнічні меншини і про регіональну мову» має визначену квоту представництва у Спільній комісії уряду та національних і етнічних меншин: по два представники мають білоруська, литовська, німецька, українська, лемківська та ромська меншини і по одному – чеська, вірменська, російська, словацька, єврейська, караїмська і татарська. Також ще два представники мають середовища, що користуються регіональними мовами (стаття 19 закону). Отже, меншини у Комісії мають 21 представника, з-поміж яких обирається один співголова Спільної комісії. Ще 13 членів Комісії – представники органів державної адміністрації, десять з яких це особи від різних міністерств і трьох державних органів (Головного статистичного уряду, Ради охорони пам’яті боротьби та мучеництва і Канцелярії Головної Ради Міністрів). Співголовою урядової частини та водночас секретарем є представник Міністерства у справах регіональних конфесій, національних та етнічних меншин. На сьогодні співголовами Спільної комісії є державний секретар Міністерства внутрішніх справ і адміністрації Павел Шефернакер і представник німецької меншини Рафал Бартек, замість якого 6 березня 2018 року переобрали представника української національної меншини Григорія Купріяновича, проте він ще не призначений прем’єр-міністром Польщі.
Незважаючи на те, що після зміни кон’юнктури у 2015 році ситуація кардинально змінилася, Спільна комісія залишається тим політичним майданчиком, що дає можливість вести діалог щодо становища меншин у Польщі. Унікальність цього органу полягає у тому, що в ньому як представники уряду, так і представники меншин є рівноправними партнерами. Хоча комісія не має реальних повноважень впливати на рішення уряду, проте він зобов’язаний щонайменше вислухати вимоги представників тринадцяти меншин. Григорій Купріянович, один з двох представників української національної меншини у Спільній комісії від 1997 року, вважає позитивним факт діяльності цього органу, який, однак, не здатний відповісти на усі виклики, що стоять сьогодні перед меншинами у Польщі.
Водночас країна залишається заручником політичного курсу чинного уряду і парламентської більшості, які будують свою політику на основі консервативно-націоналістичних принципів. Саме націоналістичний наратив, який домінує сьогодні у Польщі, змушує задумуватися над переосмисленням концепції захисту прав меншин у суспільстві, де щораз більшої популярності набирає шовінізм, ксенофобія і мова ненависті.
Про сучасні обставини життя української меншини у Польщі розповів член Головної управи Об’єднання українців у Польщі Ігор Горків. Він представив результати ґрунтовного дослідження «Українська меншина та мігранти з України в Польщі. Аналіз дискурсу» (Mniejszość ukraińska i migranci z Ukrainy w Polsce. Analiza dyskurs. Raport), яке провело Об’єднання українців у Польщі у 2017 році за участі правника Петра Федуся і викладача варшавського Collegium Civitas доктора Марека Трошинського. Це результат аналітичної і правової студії на тему української меншини та українських мігрантів у Польщі з погляду їхнього функціонування у польському суспільстві.
Звіт, що був підготовлений вперше, є спробою показати ставлення до української меншини у громадській сфері, політиці і медіа. Причиною його появи стало стрімке поширення антиукраїнських настроїв у польському суспільстві, що виявляються у заявах окремих політиків, актах вандалізму й насильства та мові ненависті (хейтерства) в Інтернеті і соціальних медіа після 2014 року. Саме тому він має три основні розділи: перший – акти агресії, насильства і дискримінації щодо української меншини або мігрантів з України, другий – факти руйнування або вандалізму 15 пам’ятників, пов’язаних зі вшануванням української меншини протягом 2014–2016 рр., третій – аналіз текстових матеріалів про ставлення до українців в Інтернеті і соціальних медіа. Особливе місце у дослідженні займає розслідування справи нападу представників польського молодіжного національного середовища на релігійну процесію з Перемишля до військового цвинтаря у Пикуличах у 2016 році, судовий процес над якими сьогодні триває у Перемишлі.
Як показали результати дослідження, протягом останніх кількох років рівень захисту прав національних меншин знизився, тоді як рівень агресії, дискримінації і ненависті за національною ознакою помітно зріс. Основна причина цього – часто мовчазна згода центральної та місцевої влади і відсутність публічного засудження таких дій з їхнього боку, що дає польському суспільству неправильний сигнал.
Завершувала програму симпозіуму доповідь професорки Вармінсько-Мазурського університету доктора Терези Астрамович-Лейк з темою “Українська меншина у Вармінсько-Мазурському воєводстві” (Mniejszość Ukraińska na Warmii і Mazurach). Вона презентувала результати дослідження про стан української меншини у регіоні, які були проведені впродовж 2006–2016 рр. Цьому воєводству притаманна найбільша національна й етнічна різнорідність у Польщі, де меншини становлять 7–8% від усіх його мешканців, тобто 1,5 млн осіб. Найчисельнішою національною меншиною є група осіб українського походження (близько 70–80 тис. осіб), що переважно проживає у північній частині воєводства. Далі йдуть німецька меншина у кількості 20 тис. осіб, білоруська – 4 тис. і ромська – 1 тис. Для захисту прав та інтересів меншин у Вармінсько-Мазурському воєводстві від 1994 року є посада уповноваженого у справах національних й етнічних меншин і локальних ініціатив, яку сьогодні обіймає чоловік Терези Астрамович-Лейк.
Основна проблема української меншини – асиміляція та постколоніальний синдром, який сформувався у них після акції “Вісла” і зберігався в період комуністичної влади у Польщі. Після відновлення незалежності багато українців так і не задекларували свого етнічного походження або воліють публічно не згадувати про своє коріння, хоча при цьому ходять до української церкви чи про це свідчать їхні прізвища. Для прикладу пані професорка згадала випадок з власного життя, коли з нею в одній кімнаті гуртожитку під час навчання у жіночому ліцеї мешкало троє подруг, жодна з яких тоді не призналась, що мала українське коріння. На відміну від Мирона Сича, який був і залишається найпомітнішим представником інтересів українців у воєводстві, такі політики, як Владислав Манькуї та Ян Гаргай ніколи не декларували свого українського походження.
Незважаючи на незворотню тенденцію до асиміляції, українська меншина від другої половини 80-х років намагається інституалізувати свою діяльність шляхом створення своїх парафій, шкіл, культурних центрів з філіалами в окремих повітах. Цьому частково сприяє воєводська програма з надання щорічної підтримки у сумі 120 тис. злотих для фінансування проектів культурних заходів і навчання меншин, проте це не вирішує усіх проблем, що пов’язані із задоволенням потреб української меншини. І ця обставина вказує на ще одну причину нинішнього становища українців у Польщі, які не мають підтримки від української держави, як, наприклад, німецька меншина від своєї країни.
Міжнародний симпозіум «Меншість серед більшості: українці Польщі», варто відзначити, був надзвичайно інформативним. Було озвучено багато актуальних питань і цікавих тез щодо становища української меншини у Польщі сьогодні, яких через брак часу не було нагоди детально обговорити. Подібні заходи допомагають краще зрозуміти українцям в Україні, як виглядає стан справ українського автохтонного населення, діаспори і трудових мігрантів з України у Польщі. Складно сказати, наскільки презентовані у «Львівській політехніці» доповіді допоможуть знайти відповіді на ті виклики, які постають нині перед українською меншиною у Польщі, проте очевидно, що постановка правильних питань є першим кроком до пошуку способів їх вирішення.
Тарас Радь
Фото: МІОК
