Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Мирне врегулювання на Донбасі, деокупація та реінтеграція тимчасово окупованих територій – пріоритетне завдання не лише для української держави, а й для всієї західної цивілізації. Росія, розпочавши агресію проти України в 2014 році, зруйнувала міжнародний порядок біполярної та постбіполярної доби, що проіснував майже 75 років.
Сьогодні Москва продовжує демонструвати спроможність для силового реваншу за поразку в «холодній війні», про що, зокрема, свідчить риторика переобраного російського президента Володимира Путіна. Україна, на думку Кремля, має стати однією з головних авансцен для такої демонстрації й відновлення сфер впливу та біполярного status quo. Здатність витримати російський пресинг і не скотитися до відкритої військової ескалації з ядерною державою – головне завдання Заходу в підтримці України. Найкращий шанс повернути собі впевненість – врегулювання конфлікту на Донбасі. Від результату цього іспиту залежить майбутнє всієї Європи.
Ключем до мирного врегулювання на Донбасі вважають виконання Мінських домовленостей, підписаних Нормандською четвіркою в лютому 2015 року. Проте сама природа «Мінська» спрямована на вирішення суспільно-політичного «внутрішнього» конфлікту, який призвів до «обмеженої громадянської війни» в Україні. Це бачення Москви, на яке вимушено пристав Київ під тиском зовнішніх чинників та внаслідок кількох прикрих військових поразок (Іловайськ, Донецький аеропорт, «дебальцевський котел»). Наразі мантра безальтернативності виконання Мінських домовленостей відверто перешкоджає пошукові реальних практичних інструментів для мирного врегулювання. Натомість Мінські домовленості в їхній першій і найважливішій частині – припинення вогню – продовжують систематично порушувати проросійські сили на Донбасі, які, фактично, не є стороною-підписантом документа. Чергові домовленості тристоронньої контактної групи в Мінську про Великоднє перемир’я бойовики знову цинічно зірвали, застосувавши важку артилерію.
Під великим сумнівом і ефективність спостережної місії ОБСЄ, яку часто намагаються використати як засіб політичного тиску на Україну. Останній приклад із цього ряду – ініціатива запровадження місії СММ ОБСЄ на Закарпатті, де немає військового конфлікту. Очевидно, що простий моніторинг ситуації (причому не лише на окупованій території, а й загалом в Україні) та звітування – це зовсім не те, чого очікували в плані ефективності від спостерігачів. Місія ОБСЄ в жодному разі не є інструментом мирного врегулювання, який потрібен Донбасу.
Чотири роки російської агресії в Україні та гібридної війни у світі змусили Захід не лише висловлювати занепокоєння, а й перейти до дієвіших дипломатичних акцій на свій захист, як-от висилання російських шпигунів. Між тим найголовніше завдання з мирного врегулювання на Донбасі залишається невиконаним. Відсутність ефективних рішень і рецептів подолання кризи наближає колапс системи мирного врегулювання, ґрунтованої на Нормандській четвірці та виконанні Мінських домовленостей. Натомість план запрошення на Донбас «блакитних касок» заблокований через неконструктивну позицію Росії в Раді Безпеки ООН.
Вирішення конфлікту на Сході України треба шукати не в Мінську, який уже ставав ареною фіаско дипломатичних спроможностей ОБСЄ в азербайджансько-вірменському конфлікті. Питання Нагірного Карабаху заморожене в часі, але не вирішене. Щось схоже може статися і з Донбаським врегулюванням. Для прогресу потрібна еволюція – ефективні інструменти і таймінг досягнень. Прості правила гри, прозоре виконання етапів і простий алгоритм їх реалізації. А ще – дієві санкції за невиконання.
Ясна річ, багато що залежить від Росії, яка керує політичними маріонетками на Донбасі. За чотири роки навіть найбільш проросійськи орієнтовані мешканці окупованих районів зрозуміли, що Москві ці території у складі Росії не потрібні, відтак жодного «кримського сценарію» на Донбасі не буде. Більше того, час від часу Москва декларує бажання реінтегрувати ці території до України, але на своїх умовах. Таким чином, якщо Росія хоче мирного врегулювання на Донбасі – потрібні реалістичні пропозиції України, спрямовані на втягнення Кремля у гру під назвою «реінтеграція Донбасу».
У цій грі Київ має свої термінові завдання, особливо напередодні президентських та парламентських виборів 2019 року. Очевидними є намагання Росії дестабілізувати ситуацію всередині України, посіяти зерна недовіри до правоохоронних органів, заслати «троянських коней» з революційними та антиурядовими гаслами. Улюблена тема для таких спекуляцій – майбутнє Донбасу. Велике завдання держави – примирити українське суспільство, послабити «чорно-біле» сприйняття ситуації та радикалізм, який лише шкодить. Натомість привити конструктивізм думок і суспільну толерантність, підвищити цінність українського паспорта.
Міжнародні тимчасові адміністрації (МТА) – доволі розповсюджена практика цивільного управління територіями під міжнародною юрисдикцією. Від Саарської області й Трієсту до Східного Тимору і Косово – міжнародне управління територіями сприяло налагодженню мирного життя в регіонах, що постраждали від військових дій. Адже військова або поліцейська місія на Донбасі – це лише половина справи. Відновлення довіри до українського уряду з боку мешканців окупованих районів, що пережили руйнівний вплив ворожої пропаганди і мають ознаки посттравматичного синдрому, – довгострокове завдання для української влади. Саме тому посередництво міжнародних управлінців вкупі з застосуванням досвіду найкращих світових практик буде корисним на початковому етапі.
При цьому МТА може стати як інструментом для виконання Мінських домовленостей, елементом їх еволюції, так і їх альтернативою. В 1995 році схожу роль відіграли Дейтонські угоди щодо Боснії після провалу планів Венса-Оуена. Боснійська криза – типовий етнорелігійний конфлікт кінця ХХ століття, зав’язаний на дезінтеграційних процесах на уламках колишньої Югославії. Дейтонські угоди хоча й принесли мир у Боснію, проте не забезпечили успішний розвиток цієї країни в майбутньому. Сьогодні Боснія і Герцеговина – одна із найбідніших країн Європи зі стабільними показниками безробіття понад 50%. Західні Балкани досі залишаються регіоном із високим рівнем конфліктогенності, де мир забезпечений впливом західних країн як гарантів безпеки та дотримання мирних угод, присутністю міжнародних місій ЄС (EUFOR), НАТО (KFOR) і частковим зовнішнім управлінням (Боснія і Герцеговина). Парадигма мирного співіснування для більшості держав передбачає інтеграцію всіх балканських країн до ЄС та максимальну євроатлантичну інтеграцію. Однак через те, що внутрішнє примирення між сторонами конфлікту так і не відбулося, а мир забезпечений зовнішнім впливом, регіон залишається внутрішньо нестабільним і дуже вразливим для зовнішнього деструктивного втручання.
Міжнародні партнери мають врахувати уроки Боснії для України. Тим більше, що, крім моральних зобов’язань перед Києвом, вони мають і певні юридичні – Будапештський меморандум. Про цей документ варто час від часу нагадувати країнам Заходу, навіть якщо це їм не подобається. Приклад конфлікту на Донбасі істотно відрізняється від Боснійської кризи своєю штучністю та маніпулятивністю. Та й навряд чи сучасна Росія погодиться на «Дейтонську угоду» для Донбасу. Москва має великий досвід і дедалі більше можливостей для влаштування подібних криз у будь-якому регіоні, де існує російськомовна меншина. Адже для Росії Україна – зовсім не кінцева мета. Про це мають пам’ятати держави західного світу.
Валерій Кравченко
