субота, 15 Лютий, 2025
pluken
Головна / Аналітика / Як українські політики працюють на користь «гібридних» планів Кремля
Валерій Герасимов. Фото: wiki-org.ru
Валерій Герасимов. Фото: wiki-org.ru

Як українські політики працюють на користь «гібридних» планів Кремля

Share Button

Намагаючись заробити політичні бали на критиці влади, багато опозиційних політиків свідомо чи мимохіть підіграють Росії в реалізації стратегії гібридної війни проти України. Втім, така ситуація ставить і перед владою важливі та небезпечні виклики. Передусім – загроза скочування в авторитаризм російського зразка.

Після скандалу з втручанням Росії у вибори в США весь світ заговорив про новий вимір глобального протистояння, який активно застосовує путінський режим, – так звану гібридну війну. Зв’язок фірми зі США, яка допомогла Трампу виграти вибори, з російським нафтовим гігантом «Лукойл», вплив «армії інтернет-ботів» на результати Брексіту та референдуму в Нідерландах – складові новітнього світового протистояння. На передовій цього фронту – Україна. На відміну від інших країн, тут Росія провела ретельну й тривалу підготовку, протягом десятків років купуючи політиків, розставляючи та засилаючи агентів впливу і закладаючи «консерви».

Страхітлива «доктрина Герасимова»

У лютому 2013 року генерал Валерій Герасимов, начальник Генерального штабу Збройних сил Росії, опублікував у галузевому тижневику «Військово-промисловий кур’єр» статтю на 2000 слів – «Цінність науки в передбаченні». У цій статті серед іншого автор констатує, що військові способи ведення війни далеко не завжди є доцільними й максимально ефективними. В ХХІ столітті на перший план виходять інші способи впливу на умовного (не завжди явного) противника, а першочерговою задачею гібридної війни є «досягнення атмосфери постійного неспокою і конфліктів у ворожій країні».

Зокрема, автор констатує, що прямі бойові зіткнення великих підрозділів відходять у минуле, натомість дедалі більша увага приділятиметься підривній діяльності в тилу противника.

«Широке поширення отримали асиметричні дії, що дозволяють нівелювати перевагу противника у збройній боротьбі. До них належить використання сил спеціальних операцій і внутрішньої опозиції для створення постійно діючого фронту на всій території ворожої держави, а також інформаційний вплив, форми і способи якого постійно удосконалюються», – деталізує Герасимов.

Окрім широкого спектру описаних інструментів впливу – політичних, дипломатичних, економічних, – в Україні впродовж останніх чотирьох років було відпрацьовано та використано ще й так званий «військово-цивільний компонент» – «ополченці», диверсійні формування і навіть регулярні бойові підрозділи.

Значну увагу автор концепції «гібридної війни» приділяє інформаційному аспектові: «Інформаційне протиборство відкриває широкі асиметричні можливості щодо зниження бойового потенціалу противника. У Північній Африці ми стали свідками реалізації технологій впливу на державні структури і населення за допомогою інформаційних мереж. Необхідно вдосконалювати дії в інформаційному просторі, зокрема щодо захисту власних об’єктів». Очевидно, саме такі твердження стали причиною початку діяльності одіозної «фабрики тролів» у санкт-петербурзькому передмісті Ольгино.

Звичайно, окремі елементи ведення війни невійськовими та нелінійними методами не раз були апробовані й до 2013 року. Зокрема, в Грузії в серпні 2008 року збройній фазі конфлікту передувала активність місцевих проросійських груп. А пізніше інформаційна кампанія допомогла Росії уникнути відповідальності за фактичну анексію частини суверенної держави. Однак саме в Україні в 2013–2014 роках «доктрина Герасимова» запрацювала на повну силу та у всіх аспектах.

Події не лише на Сході України та в Криму, але й у Києві і навіть у центральних та західних областях неодноразово доводили, що, попри офіційні заперечення, концепція гібридної війни активно впроваджується в Україні.

Та насправді Україна вже понад чверть століття є полігоном для найрізноманітнішої діяльності російських спецслужб. Її апогеєм став період правління Януковича, коли, вірогідно, агенти спецслужб Кремля займали керівні посади в українській армії та розвідці. Безумовно, ще й сьогодні в українській державній службі, Збройних Силах, розвідці та політиці діють сотні інкорпорованих раніше агентів впливу.

Основне питання – чи українські політики свідомо працюють на реалізацію «доктрини Герасимова», чи є все тими ж «корисними ідіотами» на кшталт інтелектуалів та політиків Заходу початку ХХ століття, яких у дуже схожих історичних умовах із небувалим запалом та апломбом закликали використовувати більшовики.

Хто «здав» Крим?

Кремль використовує в своїх цілях не лише тих, хто свідомо служить чи прислуговує. Зрештою, мета цієї статті – не вразити черговим викриттям «агента Москви» серед українських політиків. Сама сутність політичних процесів в Україні робить державу й суспільство вразливими до такого роду спецоперацій. Демократія (а український політичний устрій навіть з усіма його недоліками є незрівнянно демократичнішим, ніж російський) є відкритою для цілеспрямованих впливів. За висловом одного із західних політиків, Росія зламує західні демократії, як ніж консервну банку. Країни Заходу виявились неготовими не те що протидіяти – навіть виявляти приховані спецоперації, в ході яких для формування «громадської думки» використовують Facebook та Twitter, російськомовне місцеве населення, потужну мережу телерадіомовлення та величезні кошти. Що вже говорити про Україну, де до цієї вразливості додаються історичні та особистісні фактори.

Яскравий приклад такої локальної спецоперації – маніпулювання месиджем щодо «здачі Криму», активна фаза якої тривала взимку 2018 року.

Попри те, що подібні месиджі лунали й рік тому, саме зараз – після чергової прес-конференції Януковича та судового процесу над ним – звинувачення Турчинова та Яценюка почали лунати з новою силою. Саме таку лінію захисту обрав і наполягав на ній під час відкритих судових засідань адвокат Януковича Віталій Сердюк, використавши її, зокрема, під час свідчення очільника РНБО Олександра Турчинова.

Не дивно, що точку зору адвоката Януковича підтримали колишні однопартійці екс-президента, а нині нардепи від «Опозиційного блоку» Нестор Шуфрич і Вадим Новинський. За словами Новинського, перемовини щодо мирного врегулювання конфлікту в 2014 році зірвав Генпрокурор Махніцький за потурання Турчинова.

Логічною виглядає підтримка таких тез майже всіма провідними російськими ЗМІ. Вписується в цю логіку навіть звинувачення Турчинова та Яценюка від Надії Савченко, яку й саму зараз звинувачують у державній зраді.

Це й не дивно, адже такою і була ціль – вкинути месидж в українське суспільство, а потім транслювати його. Адже таке трактування анексії Криму навесні 2014 року ідеально вписується в інтерпретацію цих подій російськими офіційними ЗМІ. За їх версією, це не Росія вдерлася до Криму й під дулами автоматів провела фейковий референдум, а такою є воля мешканців Криму, і Україна майже добровільно погодилася з таким ходом подій.

Дивно, що цю тезу підхопили українські політики й політичні партії. В березні цього року під час одного з телеефірів, відповідаючи на запитання журналіста про те, хто винен у здачі Криму, Анатолій Гриценко відповів: «Турчинов, далі по вертикалі – Наливайченко. Лежить відповідальність і на інших посадових особах». Натомість екс-нардеп від «Батьківщини» Андрій Сенченко звинувачує у втраті Криму Віталія Кличка, переконуючи, що саме лідер партії УДАР, а зараз – мер Києва, не дав призначити на керівні посади на півострові лояльних до Києва людей. Своєю чергою, відомий телеведучий і шоумен Дмитро Гордон впевнений, що відповідальний за втрату (або здачу Криму) лідер «Свободи» Олег Тягнибок, адже саме він наполіг на призначенні міністром оборони Ігоря Тенюха.

Що тут першочергове – бажання будь-якою ціною нахапати бонусів на критиці влади чи підігрування Москві, – питання до українських спецслужб. Однак фактом залишається дивний збіг наративів кремлівської пропаганди та месиджів українських опозиційних партій.

Справжня мета Путіна

Згідно з визначенням гібридної війни, такі інформаційні втручання далеко не завжди мають виражену персоніфіковану ціль – Президента, Кабмін чи партію влади загалом.

Стратегічна мета таких маніпуляцій – розкол суспільства, сіяння хаосу, поширення тотальної недовіри до державних інститутів та взаємне протиставлення великих груп населення. У ситуації, коли кожен українець ненавидить сусіда, а ще більше – владу (хто б нею не був у кожен конкретний момент), не потрібно жодного танка чи «зеленого чоловічка», щоб контролювати країну. Експлуатація теми «України трьох сортів» та протистояння по лінії Схід-Захід, застосоване політтехнологами Януковича в 2002–2004 роках, ледь не призвело до розколу країни. І сьогодні вистачає таких тем – чутливих і болісних для різних груп українського суспільства, яке старанно розділяли доморощені політики і закордонні консультанти.

На руку ідеологам керованого хаосу й історико-культурні розбіжності між великими групами населення, які, на біду, накладаються на територіальні чинники. І справді, Захід України має іншу історію, ніж Схід чи Південь. Тому й погляди на історичні події у них відрізняються. Практика експлуатації таких відмінностей зіграла злий жарт з українськими політиками. Адже, як уже було сказано, ціль Кремля в гібридній війні – не привести до влади якогось фаворита, а остаточно знищити зародки солідарної нації, які почали з’являтися на Майдані в 2014 році, і таким чином заламати опір українців.

Вибір влади

Велика спокуса під прикриттям боротьби з диверсантами «закрутити гайки». Є всі ознаки, що прихильників цієї стратегії чимало у владній команді, однак дискусія щодо доцільності таких кроків наразі триває. Бажання назвати всіх політичних опонентів «рукою Кремля» і виконавцями плану «Шатун» бореться з бажанням виглядати цивілізовано перед західними партнерами, особливо перед США. Вимоги міжнародної спільноти дотримуватися демократичних практик навіть у стані війни, справді ослаблюють, точніше – роблять Україну більш уразливою до інструментів гібридної війни. Однак війна з Росією – гібридна і реальна – це передусім боротьба за цінності. І основна перемога тут – не стати подобою кремлівського режиму місцевого розливу.

Віктор Біщук

Share Button

Також перегляньте

Fot. gov.pl

Польський уряд інвестує 650 млрд злотих у розбудову інфраструктури

Нові інвестиції оголосивпрем’єр-міністр Польщі Дональд Туск Сума 650 млрд злотих, яку вказав Дональд Туcк під …