Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Зміни до закону про Інститут національної пам’яті Польщі спричинили хвилю обурення та занепокоєння в Україні. Свої міркування про те, як українській владі й українцям реагувати на нього та подібні закони, висловили українські політики, історики та дослідники українсько-польських стосунків.
Колишній «свободівець», екс-радник СБУ, політик Юрій Михальчишин у своєму блозі на сайті fakty.ictv.ua назвав польський закон про «бандерівську ідеологію» «підготовчим етапом до поширення агресії Польщі».
На його переконання, реакція України на цей закон має формуватись у кількох площинах: дипломатична, політична, ідеологічна, безпекова.
Щодо дипломатичної реакції, то українське Міністерство закордонних справ, вважає Михальчишин, мало б відкликати на знак протесту з Варшави українського посла Андрія Дещицю, а посла Республіки Польща – викликати до МЗС України і вручити йому «категоричну ноти протесту».
Політична реакція, на його думку, мала б включати прийняття відповідної постанови та законопроекту, «що визначав би період з 1918 року до 1939 року як період незаконної окупації Польською державою західноукраїнських земель». «Відповідно до цього закону, визначити міжвоєнний польський режим, що існував у цей період, авторитарним, недемократичним, диктаторським. Визначити режим, так званої «санації» Пілсудського як злочинний. А ідеологію великодержавного польського націоналізму ворожою до українців», – каже Михальчишин.
Він також пропонує визнати злочином проти людства «злочинну ідеологію та політику пацифікації на західноукраїнських землях, що проводилась з 1930 року, і фактично, всі організації, які брали в ній участь, а це державні органи, політичні партії та громадські організації міжвоєнної Речі Посполитої – визнати як злочинні організації відповідно до Кримінального кодексу України». Окрім того, він радить визнати злочинною організацією «польську нелегальну Армію Крайову».
У царині ідеологій, на переконання Михальчишина, потрібно розібратися з понятійно-категоріальним апаратом, зокрема «визначити параметри законотворчого визнання українського націоналізму, як творчої, конструктивної, рушійної сили історії, що впродовж ХХ століття змагалася за відновлення суверенітету, побудову національної держави, і в 1991 році цей процес дійшов до логічної хронологічної точки».
Стосовно дій на безпековому фронті, Михальчишин вважає, що українські органи безпеки мають «адекватно та симетрично реагувати, діяти на випередження»: «потрібно запроваджувати посилений контррозвідувальний режим на території Західної України … Здійснювати комплексні перевірки безпекових і правоохоронних органів на предмет вербувальної активності та агентурного проникнення польських спецслужб». А також проводити перевірку та дати достовірну оцінку кількості українських громадян, що володіють «картою поляка», оскільки «їх може використовувати агентура й оперативний склад спецслужб Польщі для ведення на території України різних агентурних комбінацій, а то й підготовки до гібридної анексії наших територій, через висунення певних політичних вимог цією групою громадян, яка на даний момент вже досягла більше 50-60 тис. осіб».
Натомість журналіст, громадський діяч, історик та перекладач Андрій Павлишин на сайті видання ZIK зауважує, що реакція України в жодному разі не може бути симетричною. Зокрема, з огляду на те, що «Україна мусить захищатися у війні, розв’язаній московськими агресорами, російськими нацистами й реваншистами», тому необхідно «зосередитися на цьому фронті й досягти на ньому перемоги».
«У процесі боротьби за незалежність і свободу ми мусимо вибудовувати сучасну армію, підтримувати громадянське суспільство, утверджувати європейські цінності. Ми не можемо дозволити собі воєн навсібіч. Тому реакція на гібридну агресію з боку Польщі, на удар, спрямований проти української ідентичності, мусить бути асиметричною. Не слід розв’язувати війну у відповідь. Слід підтримувати й розвивати експертні інституції, усувати патологічні прояви всередині українського суспільства, ставати такими міцними, як Ізраїль, психологічна та ідеологічна війна проти якого ведеться значно могутнішими й заможнішими суб’єктами світової політики, а він існує й перемагає», – зазначив Андрій Павлишин.
Аналізуючи ухвалений закон про польський ІНП, Павлишин звернув увагу також на те, що, крім антиукраїнської спрямованості, документ «має антисемітський характер і виконує роль інструмента внутрішньополітичної боротьби за прихильність виборців». Його метою є, серед іншого, «підтягнути» ультраправого виборця, «який часто розпорошує голоси на дрібні радикальні партії (а при нагоді відкусити шмат у головного «партнера» у ксенофобських змаганнях – партії рокера Кукіза), а головне – акумулювати тих, хто будучи націоналістами й расистами, голосував раніше за селянську партію та різні партії соціалістичного спрямування».
Стосовно антиукраїнського сюжету в цьому законі, Павлишин наголошує на кількох аспектах. По-перше, на його думку, закон розігрує «українську карту», щоб «урівноважити» й «перебити» настрої, викликані дискусіями про участь поляків у гітлерівському Шоа. По-друге, «ухвала спрямована проти української національної меншини в Польщі, громадян Польщі від народження, які хочуть утримувати в доглянутому стані могили предків, хочуть публічного осуду злочинної післявоєнної політики, однакових моральних стандартів для усіх, незалежно від походження та віровизнання». Також, аналізує Павлишин, ця ухвала спрямована «проти низки київських урядовців, службовців і експертів Міністерства оборони, МЗС, Інституту національної пам’яті, інших державних установ, а також депутатів Верховної Ради, котрі по-іншому бачать минуле, інакше формулюють історичні акценти тощо».
«Але передусім це операція примусу до визнання Польщі Ярослава Качинського та його підручних державою, від якої Україна залежить, яка може диктувати Україні політику ідентичності, кшталт зовнішньополітичних союзів (образа за те, що воююча Україна шукає допомоги передусім у США і Німеччини) тощо … Актуальні варшавські владоможці прагнуть усунути за допомогою розслідувань послужливого ІНП і європейських ордерів на арешт тих київських чи локальних політиків і службовців, які їм не пасують», – додає він.
Андрій Павлишин також застерігає тих українців, які працюють і навчаються в Польщі, що вони є потенційними жертвами нападів, агресії. «Їм слід бути обережними, остерігатися провокацій, просто подумати, чи є інші варіанти заробітку й навчання, оскільки тенденція загрозлива», – наголошує він.
Український науковець, історик і публіцист Ярослав Грицак вважає, що українське суспільство та громадські діячі повинні «продемонструвати стійкість і виваженість» і «творити солідарність з поляками, які проти цього божевілля».
«На мою думку Міністерство закордонних справ України дало свою досить добру оцінку цим подіям. Я думаю, що публічним діячам потрібно далі робити, те що вони роблять. Цей закон для нас, українців, не має бути перешкодою робити те, чим ми займаємося, і говорити те, що думаємо. Бо перш за все, це є наша справа і стосується власне нас. Нам ніхто не може нав’язувати свою думку», – наголосив історик у коментарі виданню ZIK.
Водночас він закликав солідаризуватися з тими польськими діячами, які не в захваті від нових норм Закону про ІНП.
«Ми мусимо розуміти одну важливу річ – Польща поділена. Там теж є дуже багато противників цього закону, з’явилося дуже багато гострих текстів. Тому моя пропозиція – українські публічні особи повинні звернутися до цих наших колег. Виразити їм знак солідарності, дати зрозуміти, що ми разом з ними, бо ми теж потерпаємо від цього закону, як і вони. Тобто, умовно кажучи, творити солідарність. Бо я не знаю, як інакше можна боротися проти цього божевілля. Тобто ми повинні дати сигнал, що з одного боку ми є сильні, ми не поступаємося. Але ми готові тою силою ділитися з людьми в Польщі, які думають так само як і ми», – підсумував Грицак.
Джерела: fakty.ictv.ua, zik.ua
