Гута Пеняцька: правда – польська, правда – українська

25 лютого на території колишнього села Гута Пеняцька (Бродівський район Львівщини) відбулося вшанування пам’яті близько тисячі поляків, вбитих на цьому місці 74 роки тому. Поминальну службу провели католицьке, греко-католицьке і православне духовенство.

Серед гостей з Польщі були глава кабінету президента Польщі Адам Квятковський, віце-міністр закордонних справ Ян Дзєдзічак, віце-шеф Інституту національної пам’яті (ІНП) Кшиштоф Шваґжик та генконсул Польщі у Львові Рафал Вольський. Із української сторони були заступник голови Бродівської райради Віра Підгрушна, депутат Бродівської райради Володимир Булишин, заступник міського голови Бродів Роман Сподарик і депутат міськради Бродів Григорій Скорик.

Біля монументу вранці 25 лютого з’явилася інформаційна таблиця, яка українською, польською і англійською описує українську версію подій 1944 року, тобто злочину нацистів. Від імені президента Польщі Анджея Дуди Квятковський зачитав листа, в якому підкреслено польську версію події, тобто масове вбивство, вчинене “гітлерівською дивізією СС”, що складалася з українців. На початку служби на віддалі сотні метрів під червоно-чорними прапорами провели свою акцію представники ВО «Свобода».

Зустрічали польську делегацію червоно-чорні прапори

Попри мороз у -12 градусів на щорічне пам’ятне вшанування до Гути Пеняцької з’їхалися близько 150 осіб – представники польської громади в Україні, зокрема багато підлітків-гарцерів (скаути), делегації з Польщі. Людей було менше, ніж у 2017 році, але минулоріч і погода була лагіднішою, і польсько-українські відносини менш напруженими. Найближчі до меморіалу села, якими їхали організовані автобуси й авто з польськими високопосадовцями, були прикрашені десь понад півтора десятком червоно-чорних прапорів і кількома синьо-жовтими. Поляків червоно-чорний прапор очікувано дратував.

Уже традиційною атракцією стало зорганізоване підвезення возами та саньми, запряженими кіньми, які долали останні кілька кілометрів від крайнього села Жарків до меморіалу через красивий буковий ліс. Ця місцевість на межі Волині та Поділля дещо віддалена від великих міст та центральних трас. Місцеві селяни охоче розповідали про тяжке життя, про молодь, яка втікає з села, та про погану українську владу.

Місцеві встановили таблицю з українською правдою про різню

Село Жарків і місце навколо меморіалу оточили понад півсотні поліцейських, деякі в повному обмундируванні, також були вибухотехніки, авто ОБСЄ – усе, аби уникнути можливих провокацій. Біля самого меморіалу – фундаменту будівлі костелу, де загинула велика частина жертв села, вранці 25 лютого місцеві встановили напис українською, польською і англійською мовами, який відображає українську версію подій:

«У колишньому селі Гута Пеняцька мешкали переважно поляки. За спогадами старожилів, у часи Другої світової в Гуті Пеняцькій було організовано добре озброєну польську боївку, яка здійснювала напади на українців із навколишніх сіл… На початку 1944 року Гута Пеняцька стала теж базою для червоних партизанів, які почали орудувати в цій місцевості. У лютому 1944 року після чергових диверсій, які здійснили польські бойовики разом з червоними, німецьке командування надіслало розвідувальний патруль у терени Гути Пеняцької. Двоє німецьких військових були захоплені польськими бойовиками та жорстоко закатовані. Нацисти спланували відплатну каральну акцію. 28 лютого 1944 року німецькі підрозділи ввійшли в село та спалили усі хати разом з цивільними, які не встигли чи не захотіли покидати домівки. Довідавшись про каральну акцію, червоні партизани та члени польської боївки покинули село, залишивши цивільних напризволяще. На сьогодні невідома кількість загиблих і закатованих, а також точне місце могил, де вони були поховані. Для визначення кількості загиблих слід провести пошуково-археологічні дослідження. Вічна пам’ять трагічно загиблим!».

Ця табличка обурювала багатьох поляків.

Президент Дуда: «Це злочин геноциду, вчинений українськими солдатами на службі в Третього рейху»

Почалася поминальна служба з молитви за жертв Гути Пеняцької. Потім українські священики помолилися за всіх жертв Другої світової, які загинули на цих теренах і за жертв теперішньої війни в Україні та за встановлення миру. Початок поминальної служби супроводжувала акція з кількох десятків молодиків із «Свободи». Їх поліція не пропустила до меморіалу, тож вони під червоно-чорними прапорами десь за сотню метрів проспівали гімн України, прокричали «Слава Україні!» – «Героям слава!», і за хвилин 15 розійшлися.

Після молитви шеф кабінету польського глави держави Квятковський зачитав листа від президента Польщі Дуди: «Нині зустрічаємося в місці, яке 74 роки тому протягом дня з великого села, що буяло життям, було перетворене на мертву пустку. Злочин геноциду, вчинений тут українськими солдатами і поліцією на службі в гітлерівського німецького Третього рейху, а також українськими націоналістами, принесла знищення близько тисячі людей – польських мешканців Гути Пеняцької, а також євреїв, яких вони ховали, і які втекли з інших місцевостей Волині та Поділля. В ім’я польської держави і народу схиляю голову в знак пошани до мук жертв. Їх невинна смерть, завдана лише тому, що були поляками. Вона вражає жорстокістю. Заросли їх братські могили, але пам’ять про різню жива. Вона залишається болісною раною в польській душі. Нам не можна про неї забути. Не можна відвертати від неї очі. Ми винні це нашим убитим співгромадянам. Також це наш обов’язок перед потомками – пам’ятати і робити висновки. Пам’ять про різню зобов’язує будувати майбутнє на фундаменті правди, а не на фальші та забутті. Ми хочемо добрих відносин з українцями. Вважаємо, що наші народи потребують навзаєм одне одного, щоб обидві країни були сильними і безпечними. Саме тому потребуємо пам’яті та правди про те, що тут сталося 28 лютого 1944 року, щоб нічого схожого ніколи не повторилося. І щоб наші відносини мали міцне підґрунтя та взаємну довіру».

Віце-шеф польського ІНП: «Ще не час, коли можемо говорити про примирення з українцями»

Більше виступів не було. На цьому нетривала 40-хвилинна поминальна служба завершилася. Учасники поклали запалені лампадки, квіти і вінки до монумента, а поговорити зі ЗМІ залишився лише віце-керівник ІНП Кшиштоф Шваґжик. Решта високих польських гостей поїхала.

На запитання журналістів про українську таблицю Шваґжик відповів, що це «чергова провокація, з якою вони зіткнулися в цьому святому місці». «Певні кола українців хочуть переписати історію. Скільки б таких таблиць ще не з’явилося, це не змінить факту, що мешканці Гути Пеняцької були вбиті українцями на німецькій службі. Для нас болісно, що ми тут зібралися, щоб молитися, віддати данину жертвам, а водночас мусимо читати такі написи. Теж болісно для нас, що вітають нас тут бандерівські прапори. Мабуть, ще не час, коли можемо говорити про примирення. Проте це час, коли можемо з певністю сказати, що Польща свій обов’язок щодо жертв виконала. Якщо не зараз, то колись, обов’язково відшукаємо тіла поляків, вбитих німцями, совітами, українцями», – заявив віце-шеф польського ІНП.

Щодо перспективи такого примирення між Польщею і Україною, то віце-шеф ІПН відповів: «Ми народи, які жили разом багато віків в тих самих селах, навіть служили в єдиній армії. Зараз наше спільне минуле пробують показати лише в негативному світлі. Не можу погодитися, що нас, поляків, намагаються представити окупантами українських теренів, загарбниками. Ми такими не були. Поляки тут гинули від рук українців, а не навпаки. Мінімум, що в цій ситуації має зробити українська сторона, це визнати такий факт і помолитися з нами в цьому місці. Інакше ніколи не збудуємо тривалих дружніх відносин, бо вони мають ґрунтуватися на правді, якої бракує. Українці зараз не готові до цього, але, надіюся, колись будемо молитися разом».

У 2017 році місцева влада відновила пам’ятник, підірваний невідомими, і перед 28 лютого обласна влада Львівщини і місцеві мешканці молилися спільно з польською стороною, а заяви на поминальній службі були менш різкими.

Віце-шеф польського ІНП: «Українська правда про Гуту Пеняцьку не має нічого спільного з дійсністю»

На зауваження журналістів, що обурення українців спричинили нові норми закону про ІНП, які каратимуть в Польщі за заперечення злочинів українських націоналістів проти поляків, Шваґжик відповів, що це недоречне місце, аби про це говорити. «Місце, де ми зустрілися, на руїнах костелу, де вбито так багато осіб, – не місце, де будемо розмірковувати, чи новий закон про ІНП правильний, чи ні».

На зауваження журналіста Polukr.net, що є принаймні дві версії “правди про події” в Гуті Пеняцькій, польський історик відповів, що версія подій українських істориків не має нічого спільного з дійсністю. «Ми свідки несподіванки того, що з української сторони виникають визначення, які не мають нічого спільного з дійсністю, з історичними дослідженнями. Шкодую, але це винятково політична справа, а не наукова».

На запитання журналіста Polukr.net, чи відчувають в ІНП співвідповідальність за загострення ситуації в польсько-українських відносинах, Шваґжик відповів: «До напруження допровадила винятково українська сторона. Не ми заборонили ексгумацію наших героїв на теренах України. Українська сторона наклала заборону, яку не наклала жодна європейська країна. Не виховано нам таке закидати».

Польська версія подій в Гуті Пеняцькій

За версією польських істориків, у Гуті Пеняцькій був дійсно відділ самооборони, а на початку 1944 року діяла група червоних партизанів. Про червоних дізналася німецька адміністрація. У село 23 лютого німці направили патруль, який складався з українців. Відбувся бій самооборони села, відділу Армії Крайової (АК), який був у селі, та СС. Поляки нібито думали, що воюють з відділом УПА. Під час бою загинуло як мінімум два есесівця з 14-ї гренадерської дивізії СС, що базувалася в Бродах. У відповідь нацисти відправили 4 поліційні полки СС (500-600 бійців), якими керував німецький капітан. Але самі полки складалися з українців. У ніч на 28 лютого зв’язковий АК наказав, щоб самооборона уникнула бою і евакуювалася,а з жителів залишилися лише жінки, діти і старі. Це, на їхню думку, мало врятувати село. 28 лютого 4 полки СС за підтримки селян з навколишніх сіл, сотні УПА «Сіроманці» і поліції з Підгірців оточили село… Тоді було жахливе масове вбивство. Небагатьом вдалося врятуватися у пивницях і схронах.

Текст: Ігор Тимоць

Фото: Андрій Поліковський