п’ятниця, 14 Травень, 2021
pluken
Головна / Аналітика / Росія – агресор і неконституційні повноваження президента
Прапор над будинком Верховної Ради України. Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський
Прапор над будинком Верховної Ради України. Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський

Росія – агресор і неконституційні повноваження президента

Share Button

Що може змінити закон про деокупацію і реінтеграцію?

Верховна Рада 18 січня прийняла проект закону «Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій і Луганській областях». Його підтримали 280 депутатів. Як пояснюється на сайті Ради, тимчасово окупованими визнано «території України, в межах яких збройні формування РФ і окупаційна адміністрація РФ встановили і здійснюють загальний ефективний контроль». У преамбулі визначено, що дата початку окупації частин України, зокрема, Криму, – 20 лютого 2014 року. Законом передбачено, що межі і перелік окупованих територій визначаються президентом за поданням міноборони, підготовленим на основі пропозицій Генштабу ЗСУ. За законом, відповідальність за матеріальну чи моральну шкоду, завдану Україні внаслідок агресії РФ, покладається на Росію відповідно до норм міжнародного права. Особи, які беруть участь у збройній агресії РФ чи залучені до окупаційних адміністрацій РФ, несуть кримінальну відповідальність за порушення законів України і міжнародного права.

Проте співголови «Опозиційного блоку» зареєстрували проект постанови про скасування цього голосування. Позаяк 19 січня завершилася сесія парламенту, то проголосувати за постанову Рада зможе лише з наступної сесії, яка розпочнеться 6 лютого. Доти спікер Ради не має права підписувати проект закону і передати на підпис главі держави. Президент Порошенко обіцяє підписати законопроект як тільки його отримає. Polukr.net розпитав депутатів Ради з Комітету з питань національної безпеки та оборони та військового експерта, аби вони пояснили, за що проголосували депутати і що це змінить для ситуації на Донбасі. Експерти розповіли, що закон із численними правками, по-перше, практично ніхто в очі не бачив, по-друге, там багато розмитих формулювань, по-третє неконституційно збільшені повноваження президента, що дає поле для маніпуляцій і зловживань виконавчої влади, по-четверте, для деокупації і реінтеграції Донбасу цей документ мало-що змінює.

Коментарі

Семен Семенченко. Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський
Семен Семенченко. Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський

Семен Семенченко, депутат від фракції «Самопоміч», перший заступник голови Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки та оборони, командир 2-го Батальйону спецпризначення «Донбас», майор запасу Національної гвардії України

Я не бачив самого проекту закону з правками. На жаль, практика Ради така, що текст закону раптом можуть змінити, там можуть з’явитися правки, за які не голосували. Наприклад, можуть вставити згадки про Мінські домовленості, чого хотів президент. За 5 хвилин до остаточного голосування в Раді депутат від БПП читав щось незрозуміле. Виявилося, він намагався внести правки і забрати з тексту документу згадки про Росію як агресора. Тобто ледь не сталося так, що в нас окупація начебто є, а окупанта – немає.

Я і партія «Самопоміч» голосували за цей проект закону лише тому, щоб визнати нарешті РФ агресором. Свій аналогічний законопроект «Самопоміч» розробила ще 2015 року. У ньому була чітка заборона торгівлі з окупантами, прописаний порядок деокупації, заборонені будь-які вибори на окупованій території, а також прописані різні поняття, як-от колаборант, і ставлення держави до окупаційних адміністрацій. Проте цей законопроект 2,5 роки не ставили на голосування у Раді, а потім, коли був внесений президентський законопроект, наш швидко провалили. У першому читанні ми не голосували за президентський проект закону, а між першим і другим читанням намагалися внести багато правок.

Позитиви цього документу в тому, що РФ визнана агресором, а частину території України – окупованою. Також там є посилання на дату початку окупації – 20 лютого 2014 року, тож про Крим не забули. Також, на щастя, відсутня згадка про нератифіковані Радою Мінські домовленості. Водночас у цьому законопроекті багато топтання на місці, формулювання – обтічні та боягузливі, а ще запізнілі на 4 роки. Серед мінусів – не заборонена торгівля з окупованими територіями, надані додаткові повноваження військовим адміністраціям та ще не створеному Єдиному штабу. Ці нововведення можуть бути використані для недопущення ветеранів АТО в зону бойових дій. Наприклад, під час можливого відновлення торгівлі з окупованими територіями, щоб не повторилася минулорічна блокада торгівлі з ворогом.

У цьому документі обтічні формулювання, які дають президенту повноваження використовувати збройні сили на території поза зоною АТО, поблизу неї. Ці повноваження не відповідають Конституції. Тобто досі тривають якісь гібридні способи ведення війни. За Конституцією, президент зобов’язаний в разі війни внести в Раду положення про оголошення війни, ввести військовий стан, мобілізувати збройні сили. А у нас 4 роки – АТО і ми далі продовжуємо вести якусь гібридну війну.

Закон прийняли під тиском суспільства, щоб президент, уряд і пропрезидентська коаліція в Раді могли показати з себе патріотів, які борються за територіальну цілісність країни. Але водночас положення документа прописали так, щоб не надто образити режим Путіна, з яким частина наших високопосадовців активно торгує. У багатьох ситуаціях дії президента і частини депутатів не можу назвати інакше як співпрацю з ворогом. Наприклад, коли йдеться про ту саму торгівлю з окупованими територіями. Цю торгівлю завдяки ветеранам АТО і частині депутатів вдалося припинити рік тому, в березні. Тепер, за цим законом, є ризик, що вона буде відновлена.

Боюся, щоб із цим законом не сталося традиційної української закономірності – закон, як дишло, куди повернеш, туди й вийшло. Розмитість формулювань цьому сприяє. У тексті документу не прописано чітко, як планується провадити деокупацію і реінтеграцію. Там є тільки розмиті згадки про необхідні дипломатично-правові заходи, і наміри, що ми ці території збираємося повертати. Хоча в законі про оборону та в Конституції є чіткі відповіді на ці речі – військова агресія має отримати збройну відсіч. Але не можу чітко говорити про цей текст, бо не бачив його.

За задумом, закон має допомогти Україні домагатися у міжнародних судах відшкодувань від Росії за агресію. Але на практиці це буде складно, бо в нас же нема війни з РФ. У нас натомість на четвертий рік війни під тиском суспільства приймають половинчастий закон, тому важко буде очікувати адекватної реакції від міжнародних судів.

Андрій Левус. Фото: facebook.com/Андрій Левус
Андрій Левус. Фото: facebook.com/Андрій Левус

Андрій Левус, Депутата від «Народного фронту» і голова підкомітету з державної безпеки Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки та оборони

Найважливіше, що в цьому законі Росію вперше офіційно названо агресором. Україна більше не проводить АТО, а вживає тепер «заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, стримування та відсічі російській збройній агресії». «ЛНР» і «ДНР» відтепер визначено не як «терористичні організації», а окупаційною адміністрацією РФ. Межі окупованих територій встановлюватиме президент на основі подання Міноборони за пропозиціями Генштабу ЗСУ.

Відповідальність за будь-які моральні та матеріальні збитки, заподіяні державі, органам державної влади чи місцевого самоврядування, фізичним і юридичним особам, Україна покладає на агресора – РФ. Також Росія як держава-окупант зобов’язана забезпечити захист прав цивільного населення та створити необхідні умови для життя. Водночас Україна не визнає жодного документа, виданого окупаційною адміністрацією на Донбасі, крім документів про народження і смерть. За фізичними та юридичними особами, які отримали статус внутрішньо переміщених осіб чи залишилися жити на окупованій території, залишаються всі права на власність і майно. Особи, залучені до участі в окупаційній адміністрації Росії, несуть кримінальну відповідальність перед Україною.

Існує кілька варіантів деокупації Донбасу. За одним, Росія сама чи під тиском міжнародної спільноти відмовиться від окупованих українських територій. За іншим, українська армія поступово відвоює ці території. Можливий теж варіант, що Росія з часом розпадеться на кілька частин і Україна поверне свої території.

У разі, якщо збройна агресія Росії вийде за межі Криму і нині окупованих територій Донецької і Луганської областей, то, щоб її зупинити, дозволено тепер залучати і використовувати в будь-який час і на будь-якій частині України сили і засоби органів сектору безпеки та оборони – ЗСУ та інші військові формування.

Проте важливо зрозуміти, що закон є рамковим. Він не конкретизований. У ньому не прописані деталі. Він потребує прийняття ще багатьох підзаконних актів. Цей законопроект лише створює загальну картину та об’єднує ряд питань, які потребуватимуть ще окремого врегулювання.

Закон розширює повноваження наших органів безпеки. Під час відсічі збройної агресії в прилеглих до району бойових дій територіях дозволено певне обмеження прав людини. Наприклад, дозволяється  застосовувати в разі потреби зброю і спеціальні засоби, перевіряти документи, затримувати, доставляти у поліцію осіб тощо. Деякі правозахисники вважають, що в цьому є ризики порушення прав людини.

Прифронтовими районами тепер керуватимуть військові. Вони там отримали значно більше прав. Керуватиме всім процесом Генштаб ЗСУ, який у разі потреби залучатиме сили і засоби інших збройних і правоохоронних формувань. Начальник Генштабу буде визначати прилеглі до району бойових дій зони безпеки, де військові та залучені ними сили матимуть особливі повноваження.

Очолюватиме штаб Командувач об’єднаних сил, якого призначить президент за поданням начальника Генштабу. Цим законом президенту розв’язали руки для застосування військ. Конкретні повноваження оперативного штабу та його командувача також визначатиме глава держави.

Відповідальність за моральний і матеріальний збиток повністю покладено на РФ. Тобто тепер позови за руйнування під час війни на українській території Україна перекладає на Росію як на країну-агресора. Визнання Росії агресором теж важливе для посилення позицій України в інших справах. Зокрема, для дій нашої країни щодо Росії в справі окупації Криму.

Закон підтримали в ЄС і США, засудили в Росії. Путін навіть скликав спеціальне засідання Ради безпеки Росії щодо цього закону. Розкритикували його теж лідери ОРДЛО та проросійські сили в Україні. А це, зрештою, означає, що Україна рухається правильним шляхом. Принаймні, щодо цього закону.

Олег Жданов. Фото: ar25.org
Олег Жданов. Фото: ar25.org

Олег Жданов, військовий експерт, військовий експерт, полковник запасу, працівник оперативного управління Генштабу 2003 – 2006 років

До деокупації і реінтеграції Донбасу цей закон не має жодного відношення. Його проголосували з двох причин. По-перше, під тиском суспільства і США, які хочуть визнати Росію агресором. Вашингтону потрібне це визнання з багатьох причин. Зокрема, для реформування ООН, де Росія є каменем спотикання, бо блокує всі суттєві резолюції. Якщо Москву визнають агресором, то виникне запитання, як агресор може бути постійним членом Ради Безпеки ООН з правом вето. По-друге, закон потрібен для посилення влади президента в Україні в мирний час всупереч Конституції. Водночас цим законом влада не хотіла надто образити РФ, тому там максимально розмиті положення.

Хоча довго депутати не могли узгодити тексту цього документу, ми досі точно не знаємо, за що проголосували 280 депутатів. Не можемо прочитати фінального тексту з правками. Тобто, що там понаприймали, точно відповісти ніхто не може.

Ймовірно, цим законом передбачено взяття під контроль виконавчою владою всієї торгівлі з окупованими територіями. Загалом, у нас вийшов закон про закон. Адже він повторює більшість моментів, прописаних у законі про оборону.

Проте цей документ так і не вирішує правової колізії, коли де-факто маємо воєнний стан на частині території України, але сам воєнний стан так і не оголошують. Ця колізія призводить до трагічних наслідків – переслідування військових і добровольців, які, виходить, воювали в мирний час. Тож їх можуть судити за захист України, що власне не поодиноко відбувається. Це просто абсурд, що солдатів, які де-факто діяли за законами військового часу, судять за законом мирного часу.

Із матеріалів, які опубліковані щодо цього документу, і про які згадували депутати в заявах, там немає ані плану деокупації, ані плану реінтеграції, ані будь-яких конкретних кроків щодо звільнення територій.  

Ігор Тимоць

 

Share Button

Також перегляньте

Fot. pl.wikipedia.org

Ісламська держава

Вступ Тероризм як явище поширився в усьому світі наприкінці ХХ – початку ХХІ століть. На …