Протести під орудою Саакашвілі поступово перетворюються з опереточно-постановочного шоу на основне політичне дійство в країні. Головним чином – «завдяки» «героїчним» зусиллям влади та силовиків. Взаємне підвищення ставок підводить країну до тотального протистояння, в якому складно буде знайти переможця.
Затримання на даху
У вівторок вранці до київської квартири, де тимчасово проживає лідер партії «Рух нових сил» Міхеїл Саакашвілі, увірвалися представники СБУ та генеральної прокуратури з метою, як було оголошено, здійснення обшуків. Сам квартирант піднявся на дах будинку, де залишався впродовж години, погрожуючи стрибнути… Врешті-решт Саакашвілі затримали й оголосили підозру щодо «сприяння поваленню державного режиму». Згодом прибічники Міхеїла Саакашвілі заблокували автомобіль СБУ і витягнули звідти підозрюваного.
Пізніше стало відомо, що кримінальне провадження проти екс-президента Грузії відкрите за ч. 1 ст. 256 («Сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності». – Ред.) Кримінального кодексу України.
Звільнений Саакашвілі мало не на руках своїх прибічників понісся мітингувати в Маріїнський парк, де на сцені під Верховною Радою до самого вечора виголошував апокаліптичні прогнози для влади і персонально для Порошенка.
Натомість у самій Верховній Раді Генеральний прокурор України Юрій Луценко в уже традиційній для прокуратури манері демонстрував депутатам фільм про змову Саакашвілі з олігархом-утікачем Сергієм Курченком.
На відео тривалістю майже 30 хвилин депутати мали змогу спостерігати, як особи, ідентифіковані ГПУ як невідомий представник Курченка та соратник Саакашвілі Северіон Дангадзе, обговорюють схему фінансування протестів у Києві, зустрічаються, передають гроші, планують наступні акції. Представник Курченка впродовж усього «фільму» цікавиться можливістю особистих переговорів свого патрона і Саакашвілі на предмет допомоги в легалізації в Україні олігарха-втікача, який зараз мешкає в Росії. Наприкінці запису така розмова справді відбувається, і голос, схожий на голос Саакашвілі, пропонує співрозмовнику поспілкуватися зі своїм представником щодо співпраці.
Юрій Луценко у притаманному йому емоційному стилі закликав Саакашвілі впродовж 24 годин з’явитися в прокуратуру для надання показів, а його прибічників під Верховною радою – згорнути табір і розійтись.
Сам Саакашвілі цілком прогнозовано заперечив звинувачення Генпрокуратури щодо фінансування його акцій Сергієм Курченком: «Мені плювати, що там говорив Луценко. Вони брехливі тварюки», – сказав Саакашвілі зі сцени під Верховною Радою.
Пізно ввечері у вівторок стало відомо, що Національна поліція та Служба безпеки України на виконання доручення ГПУ оголосила Міхеїла Саакашвілі в розшук.
Таким чином, порівняно з 3 грудня (день проведення останнього заходу «Руху нових сил» – «Маршу за імпічмент»), ситуація навколо Саакашвілі загострилася на порядок. Якщо ж брати проміжок часу від його видворення з України і до сьогодні, то слід визнати, що його рейтинг як політика постійно зростав. І це зростання – заслуга влади, а не його власна.
Після 17 жовтня, коли Саакашвілі став одноосібним лідером протесту, акценти мітингувальників зосередилися виключно на одному гаслі та одній персоні – імпічмент для Президента Порошенка. Зайве пояснювати, що у випадку ухвалення такого законопроекту, він одразу став би інструментом маніпуляцій і тиску на чинного Президента. Крім того, викликає сумніви доцільність його прийняття саме зараз, коли до старту нової президентської кампанії залишається трохи більше року. І зовсім сумнівна його актуальність у порівнянні з більш важливими і нагальними реформами. Очевидно, така вимога обрана свідомо, щоб сконцентрувати весь протестний рух навколо персони Порошенка. І законопроект про імпічмент обраний лише тому, що є найбільш болючим персонально для Президента.
Небезпечна тактика
Від самого початку (позбавлення Саакашвілі громадянства. – Ред.) обидві сторони – умовна влада і прихильники екс-президента Грузії – обрали тактику постійного підвищення ставок у протистоянні. Якщо Порошенко особистим підписом (!) позбавляє Саакашвілі громадянства, той обирає найбільш епатажний спосіб повернення в країну. Після публічного брутального прориву кордону влада відповіла відкриттям кримінальних справ проти соратників колишнього голови Одеської ОДА. Коли на мітингах у Києві зазвучали заклики про імпічмент Президенту й відверті персональні образи з погрозами, силовики почали арешти і депортації найближчих членів команди Саакашвілі.
Станом на вівторок кульмінацією таких дій стали звинувачення у спробі повалення державного ладу, оголошені Генеральним прокурором України у Верховній Раді. Природно, що реакцією з боку Саакашвілі може бути лише повне їх заперечення. Це веде до подальшого зростання напруги – аж до силових сценаріїв. Очевидно, влада до останнього намагалась уникати такого розвитку подій, розуміючи, що це додасть балів лише Саакашвілі. Відтак абсолютно незрозумілими є сцени, розіграні сьогодні зранку в квартирі екс-президента Грузії. Адже силовики, по суті, зробили все для якнайширшого розголосу про вручення підозри Саакашвілі. Можливо, тактика правоохоронців полягала в тому, аби привернути максимальну уваги до цієї події й спровокувати якомога більше опозиційних політиків кинутись на допомогу Міхо, порушуючи закон і чинячи спротив силовикам. На це вказує заява Генпрокурора у Верховній Раді, який перерахував нардепів, проти яких можуть порушити кримінальні справи через перешкоджання правоохоронцям.
Якщо такий сценарій справді має місце, можна зробити висновок, що влада дійсно намагається використовувати персону Саакашвілі для недопущення консолідації опозиційних сил в країні. Першого разу такий сценарій спрацював на початку жовтня, коли багато партій, що вважають себе опозиційними, відмовилися від участі в акції «За велику політичну реформу» або ж обмежилися суто формальною участю саме через «небажання бути у підтанцьовці» екс-президента Грузії. Відверті маніпуляції та маргінальні акції Саакашвілі, Соболєва і Семенченка впродовж наступних двох місяців мали б остаточно відбити у них будь-яке бажання брати участь у протестних акціях. Дискредитація Майдану та опозиції через незрозумілі бойкоти магазинів Roshen, відверто «мутні» блокади і неприйнятно персоніфіковані образи зробили неможливим проведення найближчим часом консолідованих протестних акцій за участі системних політичних партій. А демонстрація скандального відео про півмільйона доларів «на захоплення Харкова» й розхитування ситуації в Києві мала б остаточно розчавити усіх, хто засвітився на «Міхомайдані». Влада одним ударом позбулася б незручного суперника й отримала б перепочинок принаймні до середини весни, спокійно переживши історично гарячі для України зимові місяці. Однак ці плани справдяться, лише якщо озвучені звинувачення оперті на залізобетонні докази. В іншому випадку ця справа може похоронити і політичну кар’єру Генпрокурора Луценка, і навіть самого Порошенка. Адже Саакашвілі – не Розенблат, він не дозволить тихенько забути свою справу, якщо щось «не зростеться» із доказами.
За кулісами протистояння
Однак найбільша небезпека цієї історії прихована в тому, щоб намагатися оцінювати її винятково в площині протистояння Порошенко-Саакашвілі. Насправді ж обидва – лише символи загального незадоволення ситуацією в країні. І для багатьох, якщо не для більшості, головним винуватцем є саме Петро Порошенко. Надто багато він зробив для того, щоб стати на вершині державної піраміди, стати уособленням влади для українців. Це і небажання ділити повноваження (а отже й відповідальність) із партнерами по коаліції, і послідовні намагання контролювати всіх і все в державній машині, і «відтискання» від управління всіх, хто не погоджується на його визначальну роль у державних процесах. За десятки років успішного управління бізнесом Порошенко звик до одноосібних рішень і персональної відповідальності за них. І тепер уже третій рік намагається перенести цю модель управління на керівництво державою. Однак тут це не працює, і замість влади Порошенко отримує лише відповідальність за всі помилки. Ці настрої добре зрозумів Саакашвілі. І саме тому обрав Президента за основну мішень.
Нагнітання ситуації з пропозицією простих рішень (у всьому, мовляв, винен Порошенко, отже його треба скинути, заарештувати тощо) і така ж «тупа» реакція силовиків призводять до щораз більшого підвищення ставок, втягуючи в протистояння тих, хто від самого початку хотів залишатися осторонь. Якщо події розвиватимуться лінійно, за попередньою схемою – силового протистояння не уникнути. Тим більше, що зацікавлені в такому розвитку подій є в обох таборах, не кажучи вже про Росію. Адже це, по суті, реалізація оптимістичного сценарію кремлівських стратегів щодо України.
Віктор Біщук