Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Нинішні геополітичні й геостратегічні «шахівниці» – багатоаспектні. Ключове завдання гравців – якомога частіше і переконливіше блефувати, аби заплутати чи приспати пильність супротивника. Основними гравцями знову є Москва і Вашингтон. Поєдинки відбуваються щомісяця на відносно нейтральній території – у Белграді, а за «шахістами» – Сурковим і Волкером – нервово спостерігають лідери Старого світу, які свою партію у Нормандському форматі вже відіграли. Залишається лише зрозуміти, хто ж, окрім Києва, програє.
Москва, запустивши тематику залучення на Донбас миротворчої місії, відразу здобула ініціативу й, здається, не збирається випускати її з рук. Цьому сприяє політичній клімат у Центральній та Східній Європі, де посилюється концентрація євроскептицизму й популізму. Безумовно, Росія не просто зацікавлена в правих і лівих радикалах на чолі європейських держав – вона відверто стимулює та фінансує їхню діяльність. У той час як українські інтелектуальні еліти, зокрема й економісти-прогнозисти, вже третій рік поспіль «хоронять» російську економіку, передбачаючи швидкий розпад Російської Федерації, остання почувається доволі впевнено, продовжуючи масштабні військові й дипломатичні приготування.
Сьогодні Росія намагається переконати світове співтовариство у своїх щирих намірах завершити конфлікт на Донбасі через політичний процес реінтеграції окупованих частин регіону в лоно України. Проте йдеться про таку ліберально-толерантну демократичну державу Україну, яка буде в змозі «переварити» в собі «передові республіки» без репресій та розстрілів ватажків сепаратистів. Поки що такої України не існує. І в цьому винна вона сама. Лише погляньте, як Москва йде на замирення і контакт, натомість не отримує від Києва ні крихти розуміння.
Така ілюзорна «зразкова» поведінка Кремля призначена передусім для «згодовування» західним партнерам. Останні ще рік тому вивели для себе формулу-умову нового діалогу з Росією: він не можливий, якщо кожного разу наголошувати на ролі Росії в конфлікті на Донбасі та на незаконній анексії Криму. А зовсім не контактувати з агресивною країною із найбільшим ядерним арсеналом у світі – не прийнятно. Адже Росія – не Північна Корея. Надто ж коли Європа залежна від російського газу, а ринок цієї країни вабить європейських виробників дедалі більше, занурюючи останніх у ностальгійний транс. Тож чому Москві не використовувати це безцінне налаштування західних лібералів?
Якщо вони доводять, що «Крим пішов», росіяни радо підтримають це, долучившись до нової гри «Визнаєш Крим – забираємо війська з Донбасу». При цьому, звісно, за Мінськими угодами, жодних росіян там немає – Москва лише посередник, який добросердно опікується справами нестабільного сусіда. Але чи серйозна ця гра і наміри? Чи гіпотетичне визнання західними державами Криму як складової Росії справді зупинить війну на Донбасі і, що найголовніше для Заходу, чи дасть змогу уникнути великої війни в Європі?
Відповідь залежить від рівня прогресуючого оптимізму/песимізму того, хто питає. Проте реалії сьогодні такі, що НАТО вже не є монолітним політичним Альянсом, а його військова ефективність залежить від рішень політиків та не є автономною. Наступний саміт НАТО ризикує стати провальним через позицію низки країн, які сьогодні є лобістами інтересів Росії, бенефіціарами економічних зносин. Що більше слабне НАТО, то радикальнішою стає відмінність позицій його членів. Що сильніше розхитується ЄС, то більш вірогідною стає справжня стратегія Росії щодо Заходу.
Сьогодні тривають маневри й множаться спекуляції, завтра ж треба бути готовим до невідворотності війни, породженої ментально-політичною необхідністю реваншу Росії. І тематика миротворців, українських націоналістів, історичних етнорелігійних конфліктів (Волинь, Каталонія), Донбасу, Криму – це лише спойлери, які Росія готова використовувати ситуативно. Україна – гарне поле для гри в геополітичні шахи, доки великою шахівницею не стане вся Європа. Ось тільки грати на ній будуть уже в «чапаєва».
Валерій Кравченко
