«Суди роблять чесними чесні судді, а не закони про судову систему», – експерт Роман Куйбіда

Верховна Рада 3 жовтня 234 голосами ухвалила у другому читанні проект закону «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу, Цивільного процесуального кодексу, Кодексу адміністративного судочинства та інших законодавчих актів». Цей президентський законопроект вносить багато змін до судочинства в Україні. Спікер Ради Андрій Парубій назвав його ухвалення «найдовшим розглядом в історії українського парламентаризму». Сім пленарних днів депутати розглядали 4834 поправки. Проект закону скасовує судову реформу 2010 року, впроваджену екс-президентом Януковичем.

Міністр юстиції Павло Петренко назвав його вдалим, бо «він посприяє уніфікації судової практики і економії часу… розвантажить нашу судову систему, що забезпечить підвищення якості розгляду кожної справи». Пояснити зміни в судовій системі Polukr.net попросив експерта Громадської ради доброчесності (орган, що встановлює відповідність кандидата на посаду судді критеріям професійної етики і доброчесності задля кваліфікаційного оцінювання; статус Ради законодавчо визначений у 2016 році; складається з 20 членів, яких обирають на два роки і які працюють на волонтерській основі – Polukr.net) Романа Куйбіду.

– Які основні зміни запропоновано в проектах законів, прийнятих Радою?

– Законопроект прийнятий в цілому та чекає на підпис президента. Це кілька нових кодексів і велика кількість змін до законів, які вносять багато точкових змін у системі судочинства. Один із найважливіших моментів – зміна інституту касації (перевірка судом законності й обґрунтованості вироків і рішень суду, що набрали законної сили, тобто пройшли стадію апеляції – Polukr.net). Зараз маємо чотири рівні суддів, які особа повинна пройти, щоб отримати фінальне рішення. Це суди першої інстанції, або місцеві, другої, або апеляційні, третьої, або вищі суди, і четверта інстанція – Верховний Суд. Тепер замість двох вищих рівнів буде одна касаційна інстанція – Верховний Суд. Тож залишиться лише три інстанції. Це має привести до швидшого отримання фінального рішення.

Завдання процесуальної зміни було в тому, щоб забезпечити відповідною базою новий Верховний Суд. Проте в цих законопроектах теж багато інших змін, які, наприклад, стосуються можливості запровадження «електронного суду».

– Власне, чи це означає, що тепер можна буде давати свідчення з дому через інтернет, що ховатися від повістки до суду буде марно, бо вони будуть викладатися в інтернеті на сайті суду? Чи це означає, що до суду можна буде взагалі не йти, якщо це не кримінальна справа?

– Спочатку Вища рада правосуддя (орган, створений на базі Вищої ради юстиції у 2016 році, який має слідкувати за доброчесністю та підзвітністю суддів перед суспільством, додержанням ними Конституції і законів, за професійною етикою в роботі суддів і прокурорів – Polukr.net) ще повинна прийняти підзаконний акт, який врегулює деталі роботи «електронного судочинства». Після цього має бути розроблене відповідне програмне забезпечення. Тільки тоді державна судова адміністрація може повідомити про готовність роботи цієї системи. Лише через 9 місяців після цього запрацює «електронне судочинство». Це займе щонайменше рік. Проте в тестовому режимі комп’ютерне програмне забезпечення вже працює, можна зареєструватися в «електронному суді». Та наразі він не має тих функцій, які передбачені нововведеннями.

Після впровадження змін справді можна буде, не виходячи з дому, направляти звернення до суду, отримувати документи в справі, доступ до матеріалів справи і навіть співпрацювати зі слідством через участь у режимі відеоконференцій. Це будуть будь-які справи, окрім кримінальних. Якщо систему зроблять, то «електронний суд», по-перше, заощадить час. По-друге, забезпечить належне повідомлення учасників процесів. По-третє, позбавить учасників потреб їздити до суду, щоб ознайомитися з матеріалами справи. Тож це буде економія часу та грошей. Технічні можливості для цього вже створюються.

– Тепер, якщо юрист не має адвокатського свідоцтва, то не зможе представляти інтереси підзахисного в суді? Що ще передбачає так звана «монополія адвокатури», яку запроваджують?

– На сьогодні це мінус змін. По-перше, в Україні багато юристів, які не мають статусу адвокатів. Такі положення змушують їх входити в систему адвокатури, яка досить керована і корумпована. Були приклади, затримували керівників адвокатських кваліфікаційних органів, які брали хабарі за складання адвокатських іспитів. Тож без реформи адвокатури це передчасне рішення.

Зміни передбачають, що вже цього року до Верховного Суду маємо йти з адвокатом, якщо хочемо мати там свого представника. Наступного року в апеляційний суд не зможемо піти з будь-яким іншим легальним представником, окрім адвоката. А ще за рік – у місцевий суд. Проте не йдеться, що тільки з адвокатом можна йти до суду. Можна і самому. Але якщо хочемо мати там свого представника, то доведеться вибирати тільки з-поміж адвокатів.

– Чи передбачені державні адвокати, якщо особа не може собі найняти?

– У нас немає такого поняття, як «державний адвокат». Зате є безоплатна правова допомога – за особу, яка не може оплатити адвоката, платить держава. Цей адвокат не залежить від держави, а лише виставляє рахунок не клієнту, а державі. Ці адвокати залучені до центрів надання вторинної правової допомоги. Ця система в нас налагоджена. Проте передбачено, що відповідні безоплатні послуги дають лише тим, хто має дуже низький рівень достатку (безоплатну вторинну правову допомогу можуть отримати малозабезпечені, тобто ті, чий середньомісячний сімейний сукупний дохід нижчий прожиткового мінімуму 1600 грн. – Polukr.net).  Тож якщо особа отримує хоча б мінімальну зарплату, то вже не може розраховувати на такого адвоката. А послуги адвокатів у нас насправді значно дорожчі. Це вплине, на жаль, на доступ до правосуддя.

– Отже, чи судитися стане дорожче?

– Хотіли підвищити ставки судового збору, але, здається, в кінцевому варіанті проекту закону цього не прийняли, їх залишили на тому ж рівні, що були. Але якщо взяти адміністративне судочинство, коли йдеться про пенсії та інші соціальні виплати, то зараз люди мають можливість звертатись до місцевих та загальних судів у своєму районі. А тепер їм доведеться їздити в обласні центри до суду. Якщо зараз можна подати позов проти сільської ради в районі, то згодом доведеться їхати в обласний центр, де є окружний адміністративний суд. Це віддаляє правосуддя від багатьох потенційних позивачів. Якби такі люди в селі могли користуватися електронними технологіями, то їм було б легше, але навряд чи на це варто розраховувати.

– А ще суддя зможе накласти великий штраф під час суду?

– Суддя зможе накласти штрафи за будь-які речі, які вважатиме порушенням порядку проведення процесу. Тобто навіть відсутність реакції на зауваження головуючого можуть каратися таким штрафом. Це великий діапазон штрафів у господарських справах – можуть сягати 88 тисяч грн.

Для багатьох країн нормально, якщо суддя має можливість реагувати на неналежну поведінку недобросовісного учасника процесу. Однак, на жаль, в наших реаліях маємо протилежну картину – судді часто зловживають своїми правами і повноваженнями. Тож є великий ризик, що жертвами можуть бути добросовісні учасники процесу, на яких будуть накладати великі штрафи.

Можемо згадати приклад такого зловживання в Харкові, коли правозахисник хотів проводити відеозапис судового засідання, за що отримав 15 діб арешту. Потім це рішення скасували, але половину цього терміну він таки відсидів.

– У нас часто більш-менш справедливі суди відбуваються під тиском громадськості. Чи буде вільний доступ громадськості та ЗМІ до судових процесів, можливість аудіо- та відеозапису  процесів?

– Планувалися такі обмеження. Вони були закладені в проекті, який вніс у Раду президент. Але до голосування положення, які давали суду право забороняти аудіо- і відеозапис під час процесу, забрали. Також забрали положення, що на судове засідання допускають лише ту кількість осіб, яка відповідає кількості вільних місць в залі засідань. Цього обмеження теж в проекті немає. Його нема і в чинних кодексах, тож тут депутати врахували вимоги громадськості.

– Цікавий момент, що суддя зможе зустрічатися зі сторонами процесу, таємно, без відео- чи аудіозапису. За порушення таємниці буде передбачена відповідальність…

– Проект закону передбачає проведення медіації суддею в судовому процесі. Медіатор – посередник, який допомагає сторонам самостійно владнати спір. Сторони вирішують не так, хто винен, але як жити далі. Завдання медіатора – змусити сторони знайти вихід із ситуації, а не вирішувати, хто винен.

В усьому світі передбачено, що спочатку медіатор зустрічається зі сторонами, щоб дізнатися їхні інтереси, де вони можуть зійтися, а потім проводить з ними зустрічі конфіденційно, без публіки, і допомагає примиритися. Це нормальна практика для демократичних країн. У нас теж її варто було б спробувати.

Єдине, що турбує: там передбачили таку погану річ, що учасник під час зустрічі зі суддею не може використовувати аудіо- чи відеозапис. А отже, суддя буде себе вільно почувати і навіть зможе вимагати якість хабарі, чи натякати на щось, будучи певним, що це ніхто не зафіксує. А якщо зафіксує, то це буде незаконно, і не може бути використане як доказ у суді. Тож ризик не в таємних зустрічах, а в тому, що суддя може зловживати і це неможливо буде зафіксувати, щоб вивести такого суддю на чисту воду. Саме в цьому застереження від громадських організацій.

– Що це за норма, що справи, які за 6 місяців не будуть розслідувані, будуть закриті за терміном давності? Чи є ризик, що так будуть закривати корупційні справи, справи проти Майдану, резонансні вбивства?

– Цей ризик був, коли прийняли проект закону. Однак наступного дня, вже після голосування, було оприлюднено рішення Комітету з питань правової політики Верховної Ради, де ніби відреагували на згубний вплив цієї норми і пом’якшили її. У мене склалося враження, що редагування відбулося після голосування, що неприпустимо. Відредагували так, що термін збільшили чи не до 18 місяців, і ця норма не стосується справ, які зараз розслідують, а лише майбутніх. Тож у проекті закону справді існують такі терміни обмеження судового процесу, але цей термін може бути продовжений судом необмежену кількість разів.

Зате там залишили норми, які практично паралізують слідство. Наприклад, для вирішення більшості питань, які зараз вирішує слідчий суддя, доведеться їздити в обласний центр, бо слідчі клопотання будуть вирішуватися за місцем реєстрації відповідного слідчого органу, за юридичною адресою. У нас, до прикладу, поліція зареєстрована в обласних центрах, а всі райвідділи не мають статусів юридичних осіб, тож слідчим за будь-якого питання доведеться їздити в обласний центр. Те саме щодо прокурорів. Тож їм доведеться їздити сотні кілометрів за кожного “пчиху”.

Згідно зі змінами, експертизу призначає лише слідчий суддя – це теж суттєво ускладнить роботу слідчих. Особливо у випадку вбивства, коли треба терміново провести судову експертизу. Зараз сам слідчий може її призначити. Відповідно до змін, йому доведеться їздити до слідчого судді, чекати його рішення. Це може паралізувати слідство.

– І експертизи, здається, будуть тепер тільки державними?

– Так, за змінами, у кримінальних справах лише державні установи зможуть проводити такі експертизи. Це ризик, що ці установи будуть перевантажені. А експерти, які здобували відповідну кваліфікацію, проходили акредитацію в Міністерстві юстиції, довели, що спроможні проводити таку судову експертизу, фактично залишаться без хліба. До них не будуть звертатися. Запитання – для чого було проводити демонополізацію сфери, щоб потім знову монополізувати? Ця тенденція абсолютно протилежна до усіх інших, коли у нас навіть державну виконавчу службу пробують демонополізувати через запровадження приватних виконавців. Виглядає, що це лобіювання інтересів, спроба отримати контроль над процесом.

– Чи всі ці зміни взагалі допоможуть зробити українську судову систему хоч трохи справедливішою, чеснішою, повернуть довіру суспільства?

– Щодо справедливості і чесності – це питання радше до якості суддів. Після Майдану ми отримали законодавство про очищення судової системи, яке мало очистити суддівський корпус. На жаль, не бачимо особливих успіхів у цьому. Тому прийняття процесуального закону навряд чи вирішить проблему. Хоча мало би полегшити хоч трохи сам судовий процес. Проте частина змін навпаки призведе до нових ускладнень. Тож у цих змінах багато як позитивного, так і негативного. І люди з ними обов’язково зіткнуться.

– Власне, Вища рада правосуддя обрала кандидатів на суддів Верховного Суду, а в громадськості в особі Громадської ради доброчесності – великі претензії до тих, кого обрала Рада…

– Вища рада правосуддя внесла президентові подання щодо 111 кандидатів до Верховного Суду. Із них 25 отримали негативні висновки Громадської ради доброчесності. Під час відбору цих кандидатів Вища кваліфікаційна комісія суддів не дотримувалася правил своєї ж методології. Тож в громадськості є питання до відбору кандидатів у судді Верховного Суду, та щодо того, наскільки чесним був конкурс. Хоча приємно, що туди взагалі потрапили люди, які мають авторитет в юридичному середовищі та поза ним. Проте, на жаль, осіб з-поза судової системи там дуже мало. Фактично, 40% – це старі судді вищих судів і старого Верховного Суду.

– А як щодо загальної люстрації всіх суддів в Україні?

– Передбачене для них кваліфікаційне оцінювання буде проводити та ж Вища кваліфікаційна комісія суддів. Вона має підтвердити, чи кандидат відповідає посаді. Цей процес теж має бути за участі Громадської ради доброчесності. Але досвід конкурсу до Верховного Суду показав, що Вища кваліфікаційна комісія суддів практично не реагує на зауваження Громадської ради доброчесності. Лише незначна кількість кандидатів, які отримали негативні висновки Ради доброчесності, приблизно третина, покинули конкурс. Враження, що Вища кваліфікаційна комісія суддів поставила дуже низьку планку цієї доброчесності, яку легко можуть долати корупціонери та судді, які приймали скандальні рішення під час Майдану. Тож маю великі сумніви, що цей механізм зможе належно запрацювати, якщо досі не спрацював під час відбору суддів Верховного Суду. Фактично, це буде такий же відбір, ті самі тести, практичні завдання і співбесіда за участі працівників Ради доброчесності.

Наразі закон передбачає цей механізм, хоча вже лунають пропозиції обмежити можливості Громадської ради доброчесності впливати на процес. Рада й так практично не має таких можливостей. Вона лише дає висновки, які Вища кваліфікаційна комісія або враховує, або ні. Не бачив теж жодного пояснення Вищої кваліфікаційної комісії суддів щодо того, чому Комісія відхиляє висновки Ради доброчесності чи бере їх до уваги. Такі рішення не публікуються, хоча за законом – повинні.

Розмовляв Ігор Тимоць

Довідка

Роман Куйбіда – народився в Тернополі, живе в Києві. Закінчив Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Тепер там викладає. Кандидат юридичних наук.

Член правління Центру політико-правових реформ, головний експерт із судової реформи Реанімаційного пакету реформ, член Громадської ради доброчесності з питань судової реформи.

Брав участь у підготовці Закону «Про судоустрій і статус суддів» (прийнятий у 2016 році), проектів Кримінального процесуального кодексу (прийнято у 2012 році), Закону «Про доступ до судових рішень» (прийнятий у 2005 році), Кодексу адміністративного судочинства і Цивільного процесуального кодексу (набрали чинності у 2005 році). Автор і співавтор близько 50 наукових і навчально-методичних праць.